01 жовтня 2025 року м. Київ справа №320/8739/24
Суддя Київського окружного адміністративного суду Лисенко В.І., розглянувши порядку письмового провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Державної судової адміністрації України про визнання протиправним та скасування наказу, поновлення на роботі,
До Київського окружного адміністративного суду звернувся ОСОБА_1 з позовом до Державної судової адміністрації України, у якому просив суд визнати протиправним та скасувати наказу т.в.о. Голови Державної судової адміністрації України Пампури М.В. від 16 лютого 2024 року №8/06 «Про застосування дисциплінарного стягнення до ОСОБА_1 » та поновити ОСОБА_1 на посаді начальника Територіального управління Державної судової адміністрації України в місті Києві та допустити негайне виконання судового рішення (ч. 8 ст. 235 КЗпП).
В обґрунтування позовних вимог зазначено, що оскаржуваний наказ про застосування дисциплінарного стягнення - звільнення з підстав порушення Присяги державного службовця, передбаченого пунктом 1 частини другої статті 65 Закону України «Про державну службу», є протиправним, прийнятим із порушенням норм цього Закону, а відтак підлягає скасуванню. Позивач вказує, що при обранні виду дисциплінарного стягнення відповідачем не забезпечено справедливий підхід до дисциплінарної відповідальності, коли стягнення відповідає вчиненому проступку. Звільнення з посади державної служби є винятковим видом дисциплінарного стягнення, а тому застосування такого стягнення є неспівмірним видом дисциплінарного стягнення. Щодо нарахування та виплати суддівської винагороди, стверджував, що нарахування здійснювалося у відповідності до чинної судової практики.
Також, від представника позивача надійшли додаткові пояснення, з яких убачається, що позивач є головою Первинної профспілки «Відкрита профспілка працівників судової системи України». Статтею 41 Закону України «Про професійні спілки, їх права та гарантії діяльності» передбачено гарантії для працівників підприємств, установ, організацій, обраних до профспілкових органів. Так, зміна умов трудового договору, оплати праці, притягнення до дисциплінарної відповідальності працівників, які є членами виборних профспілкових органів, допускається лише за попередньою згодою виборного органу, членами якого вони є. Водночас перед виданням оскаржуваного наказу відповідач не повідомив профспілку та не отримав її згоди, що є суттєвим порушенням процедури звільнення позивача із займаної посади.
Відповідачем подано відзив на позовну заяву, у якому він заперечив проти її задоволення, зазначивши, що спірний наказ видано правомірно та обґрунтовано. Позивач подав відповідь на відзив, у якій виклав доводи на його спростування.
Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 26.02.2024 відкрито загальне позовне провадження у справі, та призначено підготовче засідання.
Протокольною ухвалою суду від 24.05.2024 закрито підготовче засідання та призначено розгляд справи по суті на 18.06.2024.
У судовому засіданні сторони підтримали свої позиції. Протокольною ухвалою суду розгляд справи вирішено здійснювати в порядку письмового провадження.
Встановивши правові позиції сторін та їх обґрунтування, розглянувши подані документи й матеріали, оцінивши докази, що мають юридичне значення для вирішення спору, суд установив таке.
Наказом Державної судової адміністрації України від 09.04.2013 №?186/к ОСОБА_1 призначено на посаду начальника Територіального управління Державної судової адміністрації України в місті Києві.
У період з березня по червень 2023 року аудиторською групою Державної судової адміністрації України, утвореною відповідно до наказу від 13.03.2023 №?125 «Про здійснення планового внутрішнього аудиту діяльності Територіального управління ДСА України в місті Києві», проведено плановий внутрішній аудит за темою: «Оцінка виконання функцій та повноважень Територіального управління ДСА України в місті Києві, у тому числі щодо фінансового та матеріально-технічного забезпечення судів за напрямом використання бюджетних коштів “Забезпечення виконання функцій та завдань» бюджетної програми КПКВК?0501020 “Забезпечення здійснення правосуддя місцевими, апеляційними судами та функціонування органів і установ системи правосуддя» за період з 01.01.2021 по 28.02.2023».
За результатами перевірки складено Аудиторський звіт від 03.10.2023 №?6.1?05/2023?2?ПА та направлено Рішення у формі листа від 20.11.2023 №?6?14362/23 «Про надсилання аудиторських рекомендацій до аудиторського звіту від 03.10.2023 №?6.1?05/2023?2?ПА та їх впровадження».
Відповідно до доповідної записки начальника управління аудиту ДСА України від 09.11.2023 №?6.1?05/324 результати внутрішнього аудиту засвідчили, що Територіальне управління ДСА України в місті Києві протягом 2021- 2022 років та січня-лютого 2023 року не забезпечило своєчасне та повне прийняття управлінських рішень щодо належного виконання покладених на нього законом завдань, функцій і повноважень у сфері фінансового та організаційного забезпечення діяльності місцевих загальних судів міста Києва, ефективності управління бюджетними коштами та законності їх використання.
Внутрішнім аудитом встановлено:
незаконне (із недотриманням вимог частини четвертої, восьмої, десятої статті?135 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» від 02.06.2016 №?1402?VIII) та нецільове витрачання бюджетних коштів, яке розрахунково становить суму?32?800?017,97?грн (у тому числі: незаконне витрачання -?16?599?685,3?грн (з урахуванням ЄСВ) внаслідок доплат до посадових окладів суддям місцевих судів міста Києва, що не здійснювали правосуддя, оскільки втратили таке право у зв'язку із закінченням п'ятирічного терміну повноважень, на який вони були призначені);
незаконне і непродуктивне використання коштів державного бюджету у розмірі?2?966?884,67?грн (з урахуванням ЄСВ) внаслідок здійснення з відхиленням від вимог чинного законодавства нарахування і виплати суддям Печерського та Шевченківського районних судів міста Києва доплати до посадового окладу, визначеної частиною восьмою статті?135 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» від 02.06.2016 №?1402?VIII, за роботу, яка передбачає доступ до державної таємниці;
102?348,00?грн внаслідок неправомірного, всупереч частині четвертої статті?135 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» від 02.06.2016 №?1402?VIII, застосування регіонального коефіцієнта?1,25 до розрахунку суддівської винагороди;
нецільове витрачання -?13?131?100,0?грн у результаті здійснення Територіальним управлінням ДСА України в місті Києві у 2021 та 2022 роках у межах бюджетної програми КПКВК?0501020 видатків за КЕКВ?2113 на виконання судових рішень на користь суддів та працівників апаратів судів, при тому, що такі видатки повинні здійснюватися за іншою бюджетною програмою -?КПКВК?0501150 «Виконання рішень судів на користь суддів та працівників апаратів судів»;
неефективне (непродуктивне, неекономне) і частково незаконне використання бюджетних коштів, яке розрахунково становить?91?553?090?грн (у тому числі: незаконне і непродуктивне витрачання коштів внаслідок недотримання вимог частин четвертої, восьмої, десятої статті?135 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» від 02.06.2016 №?1402), що призвело до збитків державного бюджету на суму?19?668?918,0?грн;
недотримання Територіальним управлінням законодавства про публічні закупівлі, внаслідок чого загальна сума укладених договорів з порушенням вимог Закону України «Про публічні закупівлі» від 25.12.2015 №?922?VIII та постанови Кабінету Міністрів України від 12.10.2022 №?1178 складає?23?087,93?тис.?грн;
неекономне використання бюджетних коштів внаслідок розроблення проектної документації щодо реконструкції будівлі Дніпровського районного суду міста Києва по вул. Івана Сергієнка, 3, на загальну суму?8?077?964,16?грн, яка на сьогодні не використовується та у зв'язку зі спливом часу фактично втратила свою актуальність;
внаслідок прийняття необґрунтованих управлінських рішень у періоді, що охоплений аудитом, Територіальним управлінням використано бюджетних коштів у загальній сумі?674?408,96?грн на придбання основних засобів у кількості?22 одиниці, які протягом тривалого часу не використовуються та не вводяться в експлуатацію.
На підставі зазначених висновків наказом т.в.о. Голови ДСА України від 22.12.2023 №?9/06 «Про порушення дисциплінарного провадження стосовно ОСОБА_1 » відкрито дисциплінарне провадження.
06.02.2024 державний службовець ОСОБА_1 разом із адвокатом Колодієм О.М. були присутні на засіданні дисциплінарної комісії, де заявили клопотання про ознайомлення з матеріалами дисциплінарного провадження. У зв'язку з цим дисциплінарною комісією було оголошено перерву до 07.02.2024.
Представник позивача, адвокат Колодій О.М., повідомив про неможливість прибути на засідання 07.02.2024 у зв'язку з участю в інших судових засіданнях та просив відкласти розгляд провадження, однак зазначене клопотання комісією відхилено.
07.02.2024 на засіданні дисциплінарної комісії був присутній лише ОСОБА_1 . До початку засідання адвокат Колодій О.М. подав два клопотання: про відібрання пояснень у керівника позивача та начальника управління аудиту Пугача Д.О., а також про відкладення засідання дисциплінарної комісії. Обидва клопотання були відхилені як необґрунтовані.
ОСОБА_1 було роз'яснено його права, передбачені Законом України «Про державну службу», зокрема, право бути присутнім на засіданні комісії, знайомитися з матеріалами дисциплінарної справи, надавати пояснення, заявляти клопотання, користуватися правовою допомогою адвоката. Разом із тим позивач відмовився надавати будь-які пояснення без свого захисника, мотивуючи це порушенням його прав та безпідставним відхиленням клопотань, які мають суттєве значення для правильного вирішення спору.
Дисциплінарна комісія взяла перерву для обговорення членами дисциплінарної комісії заяв державного службовця ОСОБА_1 та прийняття рішення за результатами обговорення.
Після перерви головою дисциплінарної комісії було повідомлено державного службовця ОСОБА_1 , що за результатами розгляду матеріалів дисциплінарної справи, зокрема доповідної записки начальника управління аудиту ДСА України від 09.11.2023 №?6.1?05/324 та аудиторського звіту від 03.10.2023 №?6.1?05/2023?2?ПА, дисциплінарна комісія дійшла висновку про наявність у діях ОСОБА_1 ознак дисциплінарного проступку, визначеного пунктом?1 частини другої статті?65 Закону України «Про державну службу», а саме, порушення Присяги державного службовця у формі недобросовісного та неналежного виконання посадових обов'язків.
У рішенні комісії було рекомендовано т.в.о. Голови Державної судової адміністрації України притягнути ОСОБА_1 до дисциплінарної відповідальності у вигляді застосування дисциплінарного стягнення - звільнення з посади, а також звернути увагу начальників територіальних управлінь ДСА на необхідність неухильного дотримання вимог законодавства при прийнятті управлінських рішень.
Державний службовець ОСОБА_1 повідомив дисциплінарній комісії, що він є головою первинної профспілки «Відкрита профспілка працівників судової системи України». Крім того, зазначена інформація була відома й т.в.о. Голови Державної судової адміністрації України Пампурі М.В., про що свідчить його лист від 16.02.2024 №?4920/24. Водночас погодження з профспілковим органом перед застосуванням дисциплінарного стягнення до ОСОБА_1 отримано не було.
Наказом т.в.о. Голови ДСА України від 16.02.2024 №?8/06 (зі змінами та доповненнями від 29.07.2024 №?11/06) до ОСОБА_1 застосовано дисциплінарне стягнення у виді звільнення з посади.
Не погоджуючись з правомірністю наказу, позивач звернувся до суду з даним позовом.
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд зазначає наступне.
Відповідно до приписів частини 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Частиною 2 статті 38 Конституції України громадянам гарантовано рівне право доступу до державної служби, а також до служби в органах місцевого самоврядування.
Принципи, правові та організаційні засади забезпечення публічної, професійної, політично неупередженої, ефективної, орієнтованої на громадян державної служби, яка функціонує в інтересах держави і суспільства, а також порядок реалізації громадянами України права рівного доступу до державної служби, що базується на їхніх особистих якостях та досягненнях регламентовано приписами Закону України «Про державну службу» (далі - Закон №889-VIII).
Відповідно до частини 1 статті 5 Закону №889-VIII правове регулювання державної служби здійснюється Конституцією України, цим та іншими законами України, міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, постановами Верховної Ради України, указами Президента України, актами Кабінету Міністрів України та центрального органу виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері державної служби.
Відносини, що виникають у зв'язку із вступом, проходженням та припиненням державної служби, регулюються цим Законом, якщо інше не передбачено законом (частина 2 статті 5 Закону №889-VIII).
Згідно із частиною 3 Закону №889-VIII дія норм законодавства про працю поширюється на державних службовців у частині відносин, не врегульованих цим Законом.
Відповідно до частини першої статті 8 Закону №?889-VIII державний службовець зобов'язаний, зокрема: дотримуватися Конституції та законів України, діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; забезпечувати в межах наданих повноважень ефективне виконання завдань і функцій державних органів; сумлінно і професійно виконувати свої посадові обов'язки та умови контракту про проходження державної служби (у разі укладення); постійно підвищувати рівень своєї професійної компетентності та удосконалювати організацію службової діяльності.
Приписами частини першої статті 36 Закону №?889-VIII визначено, що особа, призначена на посаду державної служби вперше, публічно складає Присягу державного службовця такого змісту: "Усвідомлюючи свою високу відповідальність, урочисто присягаю, що буду вірно служити Українському народові, дотримуватися Конституції та законів України, втілювати їх у життя, поважати та охороняти права, свободи і законні інтереси людини-громадянина, честь держави, з гідністю нести високе звання державного службовця та сумлінно виконувати свої обов'язки".
Відповідно до частини першої статті 64 Закону №?889-VIII за невиконання або неналежне виконання посадових обов'язків, визначених цим Законом та іншими нормативно-правовими актами у сфері державної служби, посадовою інструкцією, а також за порушення правил етичної поведінки та інші порушення службової дисципліни державний службовець притягується до дисциплінарної відповідальності у порядку, встановленому цим Законом.
Частиною першою статті 65 Закону №?889-VIII визначено, що підставою для притягнення державного службовця до дисциплінарної відповідальності є вчинення ним дисциплінарного проступку, тобто протиправної винної дії або бездіяльності чи прийняття рішення, що полягає у невиконанні або неналежному виконанні державним службовцем своїх посадових обов'язків та інших вимог, встановлених цим Законом та іншими нормативно-правовими актами, за яке до нього може бути застосоване дисциплінарне стягнення.
Згідно з частиною другою статті 65 Закону №?889-VIII дисциплінарними проступками є, зокрема: порушення Присяги державного службовця (пункт 1); невиконання або неналежне виконання посадових обов'язків, актів органів державної влади, наказів (розпоряджень) та доручень керівників, прийнятих у межах їхніх повноважень (пункт 5).
Частиною першою статті 66 Закону №?889-VIII визначено, що до державних службовців застосовується один із таких видів дисциплінарного стягнення: 1) зауваження; 2) догана; 3) попередження про неповну службову відповідність; 4) звільнення з посади державної служби.
Згідно з частиною п'ятою статті 66 Закону №?889-VIII звільнення з посади державної служби є винятковим видом дисциплінарного стягнення і може бути застосоване лише у разі вчинення дисциплінарних проступків, передбачених пунктами 1, 3, 7, 9- 11, 13, 14 частини другої статті 65 цього Закону, а також у разі вчинення систематично (повторно протягом року) дисциплінарного проступку, передбаченого пунктом 12 частини другої статті 65 цього Закону.
Відповідно до частини першої статті 67 Закону №?889-VIII дисциплінарне стягнення має відповідати характеру і тяжкості вчиненого дисциплінарного проступку та ступеню вини державного службовця. Під час визначення виду дисциплінарного стягнення необхідно враховувати характер проступку, обставини, за яких він був вчинений, настання тяжких наслідків, добровільне відшкодування заподіяної шкоди, попередню поведінку державного службовця та його ставлення до виконання посадових обов'язків.
За змістом статті 69 Закону №?889-VIII для здійснення дисциплінарного провадження з метою визначення ступеня вини, характеру і тяжкості дисциплінарного проступку утворюється дисциплінарна комісія з розгляду дисциплінарних справ.
Результатом розгляду дисциплінарної справи є пропозиція або подання дисциплінарної комісії, які мають рекомендаційний характер для суб'єкта призначення (частина десята статті 69 Закону). Суб'єкт призначення протягом десяти календарних днів зобов'язаний прийняти рішення на підставі пропозиції або подання дисциплінарної комісії або надати вмотивовану відмову у встановлений строк.
Порядок здійснення дисциплінарного провадження затверджується постановою Кабінету Міністрів України від 04 грудня 2019 року №?1039.
Відповідно до пункту 2 Порядку №?1039 процедура здійснення дисциплінарного провадження передбачає: прийняття рішення про порушення дисциплінарного провадження; формування дисциплінарної комісії та її складу; визначення повноважень дисциплінарної комісії; визначення основних засад її роботи; формування дисциплінарної справи; прийняття рішення за результатами її розгляду.
Згідно з пунктом 24 Порядку №?1039, з метою збору інформації про обставини, які стали підставою для порушення дисциплінарного провадження, а також для визначення ступеня вини, характеру й тяжкості дисциплінарного проступку, Комісією, дисциплінарною комісією формується дисциплінарна справа.
Пунктом 33 Порядку №?1039 встановлено, що Комісія, дисциплінарна комісія розглядає належним чином сформовану дисциплінарну справу та за результатами такого розгляду приймає рішення про наявність чи відсутність у діях державного службовця дисциплінарного проступку та підстав для його притягнення до дисциплінарної відповідальності, про що зазначається у протоколі засідання.
Комісія, дисциплінарна комісія зобов'язана встановити: чи мали місце обставини, на підставі яких порушено дисциплінарне провадження; чи містять дії державного службовця ознаки дисциплінарного проступку; чим характеризується дисциплінарний проступок, обставини, за яких він був вчинений, обставини, що пом'якшують чи обтяжують відповідальність, результати оцінювання службової діяльності державного службовця, наявність заохочень, стягнень та його ставлення до державної служби; чи підлягає державний службовець притягненню до дисциплінарної відповідальності; який вид дисциплінарного стягнення може бути застосований до державного службовця.
Частиною першою статті 74 Закону №?889?VIII визначено, що дисциплінарне стягнення має відповідати ступеню тяжкості вчиненого проступку та вини державного службовця. Під час визначення виду стягнення необхідно враховувати характер проступку, обставини, за яких він був вчинений, обставини, що пом'якшують чи обтяжують відповідальність, результати оцінювання службової діяльності державного службовця, наявність заохочень, стягнень та його ставлення до служби.
Дисциплінарне стягнення може бути накладене тільки у разі встановлення факту вчинення дисциплінарного проступку та вини державного службовця.
Отже, порушення Присяги державного службовця за Законом №889-VIII є видом дисциплінарного проступку.
Додержання присяги є обов'язком державного службовця, що слідує із сукупності обов'язків державного службовця, передбачених статтями 8, 62 Закону №889-VIII. Дотримання державним службовцем своїх обов'язків є необхідною умовою довіри з боку суспільства до державних інституцій від імені яких діють державні службовці.
У частині 1 статті 36 Закону № 889-VIII наведено текст присяги державного службовця такого змісту: «Усвідомлюючи свою високу відповідальність, урочисто присягаю, що буду вірно служити Українському народові, дотримуватися Конституції та законів України, втілювати їх у життя, поважати та охороняти права, свободи і законні інтереси людини і громадянина, честь держави, з гідністю нести високе звання державного службовця та сумлінно виконувати свої обов'язки».
Як слідує з тексту Присяги, в основі поведінки державного службовця закладені етичні, правові та службово-дисциплінарні норми поведінки, недодержання яких утворює факт порушення Присяги. Складаючи Присягу, державний службовець покладає на себе не тільки певні службові зобов'язання, але й моральну відповідальність за їх виконання.
Присяга має правову природу одностороннього, індивідуального, публічно-правового характеру, конституційного зобов'язання державного службовця (Аналогічний висновок міститься у рішення Конституційного Суду України від 11 березня 2011 року у справі № 2-рп/2011).
Відтак, під порушенням Присяги слід розуміти скоєння державним службовцем проступку (вчинку) проти інтересів служби, який суперечить покладеним на нього обов'язкам, підриває довіру до нього як до носія влади, що призводить до приниження авторитету державного органу та унеможливлює подальше виконання ним своїх обов'язків.
Тому звільнення за порушення Присяги може мати місце лише тоді, коли державний службовець скоїв проступок проти інтересів служби, який суперечить покладеним на нього обов'язкам, підриває довіру до нього як до носія влади, що призводить до приниження державного органу та унеможливлює подальше виконання ним своїх обов'язків. Звільнення за порушення присяги має застосовуватися за конкретні надзвичайно тяжкі проступки, як за фактом їх вчинення, так і за наслідками, до яких вони призводять.
Припинення державної служби за порушення Присяги є найсуворішою санкцією відповідальності державного службовця, який вчинив діяння, несумісне з посадою. Тому рівень юридичних гарантій захисту прав зазначеної особи в процедурах вирішення питань застосування такої відповідальності має бути не меншим, ніж під час звільнення з державної служби за вчинення дисциплінарного правопорушення, з дотриманням порядку та строків притягнення до дисциплінарної відповідальності.
Передумовою звільнення державного службовця за вчинення дисциплінарного правопорушення, пов'язаного зі здійсненням службової діяльності, з підстави припинення державної служби за порушення Присяги мають бути порушення, встановлені внаслідок ретельного службового розслідування. При цьому необхідно враховувати, що наслідком вчинення дисциплінарного правопорушення можуть бути припинення державної служби за порушення Присяги або звільнення, які є санкціями різних рівнів відповідальності і не можуть застосовуватись як альтернативні.
Верховний Суд у вказаних постановах підкреслив, що Присяга державного службовця, серед іншого, передбачає зобов'язання виконувати обов'язки сумлінно. Тож порушення Присяги - це також несумлінне, недобросовісне виконання обов'язків державного службовця. Про несумлінність дій (бездіяльності) державного службовця свідчить невиконання обов'язків умисно або внаслідок недбалого ставлення до них.
У цьому зв'язку суд звертає увагу, що відповідач в резолютивній частині оскаржуваного наказу (зі змінами) не визначив обставини, які вказують на вчинення позивачем проступку, який порочить його як державного службовця та дискредитує державний орган, що містило б склад такого дисциплінарного проступку, як Порушення присяги державного службовця, та не обґрунтував підстав для кваліфікації встановленого з боку позивача проступку за вказаними положеннями.
Разом з тим, передумовою звільнення державного службовця за вчинення дисциплінарного правопорушення, пов'язаного зі здійсненням службової діяльності, з підстави припинення державної служби за порушення Присяги мають бути порушення, встановлені внаслідок ретельного службового розслідування. Тому рівень юридичних гарантій захисту прав зазначеної особи в процедурах вирішення питань застосування такої відповідальності має бути не меншим, ніж під час звільнення з державної служби за вчинення дисциплінарного правопорушення, з дотриманням порядку та строків притягнення до дисциплінарної відповідальності.
Державний службовець, який вчинив дисциплінарний проступок, не може бути звільнений за порушення Присяги, якщо цей проступок не можна кваліфікувати як порушення Присяги.
Дисциплінарним проступком є винне невиконання чи неналежне виконання працівником своїх трудових обов'язків. Складовими дисциплінарного проступку є дії (бездіяльність) працівника; порушення або неналежне виконання покладених на працівника трудових обов'язків; вина працівника; наявність причинного зв'язку між діями (бездіяльністю) і порушенням або неналежним виконанням покладених на працівника трудових обов'язків. Недоведеність хоча б одного з цих елементів виключає наявність дисциплінарного проступку.
За змістом дисциплінарне правопорушення завжди є певною поведінкою (вчинком) державного службовця, в якій проявляються його свідомість і воля. Якщо та чи інша поведінка державного службовця не є свідомим та вольовим актом його поведінки, то вона не може бути визнана дисциплінарним проступком взагалі.
Поведінці (дії чи бездіяльності) особи як змісту дисциплінарного правопорушення мають бути притаманні такі обов'язкові ознаки: факт її вчинення державним службовцем; протиправність; винність; дисциплінарна караність.
Відсутність хоча б однієї із зазначених вище ознак є свідченням відсутності дисциплінарного правопорушення.
Протиправність як ознака дисциплінарного проступку означає, що така поведінка державного службовця: є порушенням тих чи інших вимог закону чи інших нормативно-правових актів (як правило, йдеться про невиконання або неналежне виконання державним службовцем своїх службових, у тому числі посадових, обов'язків).
У будь-якому разі за вчинок, який хоч і є певним порушенням вимог чинного законодавства, але не визначений у частині другій статті 65 Закону №889-VIII як конкретний дисциплінарний проступок, не може наставати дисциплінарна відповідальність через відсутність в діянні особи складу дисциплінарного проступку. В такому випадку відсутній базовий і обов'язковий елемент протиправності дисциплінарного проступку.
Винність дисциплінарного проступку означає, що відповідний вчинок має бути не лише вольовим і усвідомленим актом державного службовця, а й учиненим ним умисно або з необережності. Зокрема, не є дисциплінарним проступком вчинок, якщо державний службовець не усвідомлював його протиправності, не передбачав настання негативних наслідків та не міг їх передбачити.
Караність як ознаку дисциплінарного проступку слід розуміти не стільки як реальне застосування дисциплінарного стягнення, скільки як можливість його застосування. Саме тому у частині першій статті 65 Закону №889-VIII визначено, що дисциплінарним проступком є дія або бездіяльність (чи прийняття рішення) державного службовця, за яке до нього може бути застосоване дисциплінарне стягнення.
Зі змісту статті 36 Закону №889-VIII випливає, що з об'єктивної сторони порушення присяги державного службовця може полягати у вчиненні таких діянь: невірному служінні Українському народові; недотриманні під час своєї діяльності Конституції та інших законів України; невтіленні в життя Конституції та інших законів України; неповазі прав, свобод і законних інтересів людини та громадянина, а також честі держави; невиконанні обов'язків щодо охорони прав, свобод і законних інтересів людини та громадянина, а також честі держави; негідному несенні високого звання державного службовця; несумлінному виконанні своїх обов'язків.
Суд звертає увагу, що під час застосування пункту 1 частини другої статті 65 Закону №889-VIII дисциплінарна комісія та суб'єкт призначення мали враховувати наступне.
Так, для констатації «невірного служіння Українському народові», «не втілення в життя Конституції та інших законів України», «неповаги прав, свобод і законних інтересів людини та громадянина, а також честі держави», «негідного несення високого звання державного службовця» дисциплінарна комісія та суб'єкт призначення мали навести ґрунтовну аргументацію на користь доведення цих фактів з обов'язковим посиланням на конкретні норми, які порушив державний службовець, вчиняючи те чи інше діяння.
При цьому, дисциплінарний проступок «порушення Присяги державного службовця», в розумінні Закону №889-VIII, охоплює будь-яке інше правопорушення, передбачене пунктами 2- 14 частини другої статті 65 Закону №889-VIII.
Тобто, аналізований склад є загальним стосовно інших («спеціальних») складів дисциплінарних правопорушень, передбачених пунктами 2- 14 частини другої статті 65 Закону №889-VIII. Розуміння цієї обставини є дуже важливим, адже має ключове значення для правильної кваліфікації різних проявів порушення службової дисципліни.
У ситуації, коли той чи інший прояв порушення Присяги державного службовця визначений у частині другій згаданої статті як самостійний склад дисциплінарного проступку, кваліфікація має відбуватися не за пунктом 1 частини другої статті 65 Закону №889-VIII, а за відповідним пунктом частини другої статті 65 Закону, що містить опис такого «спеціального» складу дисциплінарного проступку (правило вирішення конкуренції загальної та спеціальної норми). Наприклад, факт неналежного виконання посадових обов'язків слід кваліфікувати не за пунктом 1 частини другої статті 65 Закону №889-VIII (порушення Присяги державного службовця), а за пунктом 5 частини другої статті 65 Закону №889-VIII (невиконання або неналежне виконання посадових обов'язків, актів органів державної влади, наказів (розпоряджень) та доручень керівників, прийнятих у межах їхніх повноважень).
Оскільки дисциплінарний проступок «порушення Присяги державного службовця» охоплює будь-яке інше правопорушення, визначене пунктами 2- 14 частини другої статті, слід мати на увазі, що кваліфікація факту порушення Присяги державного службовця за пунктом 1 статті 65 Закону №889-VIII можлива тільки в тому випадку, коли це правопорушення не передбачене пунктами 2- 14 частини другої вищезгаданої статті.
Суд зауважує, що до державних службовців, які вчинили дисциплінарний проступок «порушення Присяги державного службовця», може бути застосовано будь-який вид дисциплінарних стягнень (зауваження, догана, попередження про неповну службову відповідність, звільнення з посади державної служби).
Таким чином, під час пропонування/обрання виду дисциплінарного стягнення за цей проступок чи будь-який інший дисциплінарна комісія та суб'єкт призначення мали обов'язково враховувати: 1) характер дисциплінарного проступку; 2) тяжкість дисциплінарного проступку; 3) ступінь вини державного службовця (передусім її форму); 4) факт настання/ненастання тяжких наслідків; 5) факт добровільного відшкодування/не відшкодування заподіяної шкоди (за її наявності); 6) обставини, що пом'якшують чи обтяжують відповідальність (стаття 67 Закону); 7) інші (стосовно зазначених вище) обставини, за яких був учинений дисциплінарний проступок; 8) результати оцінювання службової діяльності державного службовця (стаття 44 Закону); 9) наявність заохочень чи стягнень (статті 53, 66 Закону); 10) попередню поведінку державного службовця (крім наявності заохочень чи стягнень); 11) ставлення державного службовця до виконання посадових обов'язків (як до, так і після вчинення правопорушення); 12) ставлення державного службовця до служби.
Таким чином, суд приходить до висновку, що звільнення з посади державної служби слід розглядати як винятковий захід, який має застосовуватися лише в тих випадках, коли характер вчиненого проступку та інші обставини справи свідчать про неможливість та/або недоцільність продовження перебування такої особи на посаді.
Пунктом п'ятим частини другої статті 65 Закону №889-VIII передбачено такий вид дисциплінарного проступку як невиконання або неналежне виконання посадових обов'язків, актів органів державної влади, наказів (розпоряджень) та доручень керівників, прийнятих у межах їхніх повноважень.
Суд зауважує, що об'єктивна сторона складу цього дисциплінарного проступку має дві форми: невиконання посадових обов'язків, актів органів державної влади, наказів (розпоряджень) та доручень керівників; неналежне виконання посадових обов'язків, актів органів державної влади, наказів (розпоряджень) та доручень керівників.
Під невиконанням зазначених вище обов'язків, вимог чи доручень слід розуміти те, що державний службовець їх не виконав взагалі.
Неналежне виконання таких обов'язків, вимог чи доручень має місце в тих випадках, коли державний службовець повністю або частково виконав покладений на нього обов'язок (вимогу, доручення), але зробив це невчасно, неякісно чи в неправильний спосіб.
Питання про «належність» чи «неналежність» виконання державним службовцем тих чи інших обов'язків є оціночним і має встановлюватися дисциплінарною комісією та суб'єктом призначення виходячи з усіх обставин конкретної справи (зміст і обсяг обов'язку; реальна можливість реалізувати цей обов'язок «взагалі» чи краще, ніж це вдалося зробити державному службовцю, що притягається до дисциплінарної відповідальності; обставини, що заважали державному службовцю виконати свій обов'язок належним чином; ступінь невідповідності між тим, як обов'язок мало бути виконано, і тим, як його було виконано в конкретній ситуації). У будь-якому разі встановленню факту «неналежного» виконання державним службовцем тих чи інших обов'язків має передувати встановлення базових характеристик «належного» виконання цих обов'язків за даних конкретних умов.
Під «посадовими обов'язками» у пункті 5 частини другої статті 65 Закону №889-VIII слід мати на увазі як власне «посадові» обов'язки, які покладаються на державного службовця у зв'язку із займаною ним конкретною посадою у певному органі (власне «посадові», «обумовлені посадою»), так і «службові» обов'язки, які покладаються на нього у зв'язку із набуттям статусу державного службовця (тобто такі, що покладаються на державного службовця незалежно від посади, яку він займає).
Тому під «посадовими обов'язками» у пункті 5 частини другої згаданої статті слід розуміти обов'язки державного службовця, визначені Законом (передусім, приписами частини першої статті 8 Закону), іншими (як правило, «спеціальними») законами, положеннями про державний орган та/або його структурний підрозділ, посадовою інструкцією (в частині обов'язків, що однозначно випливають з приписів законів і не суперечать їм), а також правилами внутрішнього службового розпорядку.
Під «актами органів державної влади» у пункті 5 частини другої цієї статті слід розуміти будь-які акти нормативного, ненормативного або змішаного характеру, які на законній підставі встановлюють для державного службовця певні обов'язки чи правила поведінки.
Під «наказом (розпорядженням) керівника» у пункті 5 частини другої статті 65 Закону №889-VIII мається на увазі відповідний розпорядчий документ (наказ чи розпорядження) керівника державного службовця будь-якого рівня, якщо він виданий у межах його компетенції.
Наказ або розпорядження керівника в контексті пункту 5 частини другої статті закону має бути не тільки виданим у межах компетенції відповідного суб'єкта, а й бути цілком законним.
Відповідно до частини другої статті 41 Кримінального кодексу України наказ та розпорядження є законними, якщо вони: видані відповідною особою (в нашому випадку - виключно керівником державного службовця); видані в належному порядку (передусім, із дотриманням вимог статті 9 Закону щодо алгоритму прийняття такого наказу чи розпорядження, його форми, змісту тощо); видані в межах повноважень (це означає, що до компетенції відповідного керівника державного службовця повинно входити право видати такі накази чи розпорядження, а до посадових обов'язків державного службовця - виконувати відповідні обов'язки); за змістом не суперечать законодавству (передусім такі накази та розпорядження не повинні безпідставно порушувати права, свободи та законні інтереси фізичних та юридичних осіб, суспільства або держави); не пов'язані з порушенням конституційних прав та свобод людини і громадянина.
Діяння як обов'язкова ознака об'єктивної сторони складу цього дисциплінарного проступку може виражатися як у діях, так і бездіяльності державного службовця. Як правило, дії державного службовця є характерними для неналежного виконання посадових обов'язків, актів органів державної влади, наказів (розпоряджень) чи доручень керівників, а бездіяльність - для їх невиконання.
При цьому варто пам'ятати, що бездіяльність не означає, що державний службовець взагалі нічого не здійснює щодо того чи іншого питання. Бездіяльність означає, що він не здійснює саме тих дій, які за даних конкретних умов мав би здійснити. Тому на практиці бездіяльність у формі невиконання посадових обов'язків, актів органів державної влади, наказів (розпоряджень) чи доручень керівників має вигляд принципово неправильної активності державного службовця (йдеться про випадки, коли державному службовцю наказали зробити одне, а він фактично здійснив зовсім інше).
Суб'єктивна сторона аналізованого складу дисциплінарного проступку передбачає можливість його вчинення як умисно, так і необережно.
Якщо під час учинення цього дисциплінарного проступку державний службовець усвідомлював, що він не виконує свої посадові обов'язки, акти органів державної влади, накази (розпорядження) чи доручення керівника або виконує ці обов'язки неналежним чином, але не зважаючи на це все рівно вчинив це порушення, то слід говорити про наявність умислу.
Якщо під час учинення цього дисциплінарного проступку державний службовець не усвідомлював, що він не виконує свої посадові обов'язки, акти органів державної влади, накази (розпорядження) чи доручення керівника або виконує ці обов'язки неналежним чином, хоча за даних конкретних умов повинен був і міг це усвідомлювати, то має місце необережність.
Варто зазначити, що в тих випадках, коли державний службовець не усвідомлював і не міг усвідомлювати ту обставину, що він не виконує свої посадові обов'язки, акти органів державної влади, накази (розпорядження) чи доручення керівника або виконує ці обов'язки неналежним чином (через те, що неправильно зрозумів поставлені перед ним вимоги, через введення його в оману іншими особами щодо їх змісту чи способу реалізації у таких випадках особа не притягається до дисциплінарної відповідальності через відсутність вини як обов'язкової ознаки суб'єктивної сторони відповідного складу дисциплінарного проступку.
За загальним правилом, невиконання або неналежне виконання посадових обов'язків, актів органів державної влади, наказів (розпоряджень) та доручень керівників, прийнятих у межах їх повноважень, кваліфікується за пунктом п'ятим частини другої статті 65 Закону №889-VIII.
Якщо ж таке правопорушення здійснюється в одній із форм, передбачених пунктами 6- 14 частини другої статті 65 цього Закону, то кваліфікація має відбуватися не за пунктом 5, а за відповідним пунктом частини другої статті 65 Закону, що описує такий «спеціальний» прояв невиконання чи неналежного виконання державним службовцем своїх обов'язків.
До державних службовців, які вчинили дисциплінарний проступок, передбачений пунктом 5 частини другої статті 65 Закону №889-VIII, вперше (протягом року), може бути застосовано дисциплінарні стягнення у виді зауваження чи догани, але не може бути застосоване дисциплінарне стягнення у виді попередження про неповну службову відповідність чи звільнення з посади державної служби.
До державних службовців, які вчинили дисциплінарний проступок, передбачений пунктом 5 частини другої цієї статті, повторно (протягом року), може бути застосовано зауваження, догана або попередження про неповну службову відповідність, але не може бути застосоване звільнення з посади державної служби.
З аналізу наведених норм законодавства вбачається, що питання щодо наявності підстав для накладення на державного службовця дисциплінарного стягнення з'ясовується під час службового розслідування.
Стосовно правової оцінки правильності та обґрунтованості рішення про притягнення державного службовця до дисциплінарної відповідальності, то така повинна зосереджуватися насамперед на перевірці: чи прийнято рішення у межах повноважень, у порядку та спосіб, встановлені Конституцією та законами України; чи дійсно у діянні особи є склад дисциплінарного проступку; чи є встановлені законом підстави для застосування дисциплінарного стягнення; чи є застосований вид стягнення пропорційним (співмірним) із вчиненим діянням.
Так, в ході розгляду адміністративної справи судом встановлено, що державний службовець ОСОБА_1 притягнутий до дисциплінарної відповідальності на підставі доповідної записки начальника управління аудиту Державної судової адміністрації України від 09.11.2023 №?6.1?05/324 та аудиторського звіту від 03.10.2023 №?6.1?05/2023?2?ПА. Дисциплінарна комісія дійшла висновку про наявність у діях ОСОБА_1 ознак дисциплінарного проступку, передбаченого пунктом 1 частини другої статті 65 Закону України «Про державну службу», а саме - порушення Присяги державного службовця у формі недобросовісного та неналежного виконання посадових обов'язків.
Отже, сам по собі факт формального встановлення обставин, викладених у доповідній записці начальника управління аудиту Державної судової адміністрації України від 09.11.2023 №?6.1?05/324 та аудиторському звіті від 03.10.2023 №?6.1?05/2023?2?ПА, без належного дослідження всіх доказів та оцінки аргументів, не може вважатися достатньою і законною підставою для прийняття рішення про звільнення державного службовця з адміністративної посади, оскільки такий підхід суперечить принципу обґрунтованості рішень суб'єктів владних повноважень та вимагає врахування усіх суттєвих обставин справи, що передбачено частиною другою статті 2 КАС України.
З матеріалів справи встановлено, що у провадженні Київського окружного адміністративного суду перебувала справа за позовом Територіального управління Державної судової адміністрації України в місті Києві до Державної судової адміністрації України. Предметом спору було визнання протиправним та скасування Аудиторського звіту від 03.10.2023 № 6.1-05/2023-2-ПА та Рішення у формі листа ДСА України від 20.11.2023 № 6-14362/23 (з додатком) у частині, що стосується висновків та рекомендацій, викладених у зазначених документах, які стали підставою для видання наказу про звільнення позивача.
Рішенням суду першої інстанції позовні вимоги були частково задоволені. Водночас постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 15 квітня 2025 року у справі № 320/43954/23 апеляційну скаргу Державної судової адміністрації України задоволено, рішення Київського окружного адміністративного суду від 17 травня 2024 року скасовано та ухвалено нове рішення, яким у задоволенні адміністративного позову Територіального управління ДСА України в місті Києві відмовлено повністю.
Суд апеляційної інстанції, зокрема, встановив та зазначив, що Аудиторський звіт від 03.10.2023 № 6.1-05/2023-2-ПА та Рішення у формі листа ДСА України від 20.11.2023 № 6-14362/23 (з додатком) не є рішеннями суб'єкта владних повноважень, які створюють, змінюють або припиняють права та обов'язки у сфері публічно-правових відносин. Суд чітко наголосив, що зазначені документи мають виключно рекомендаційний характер, не містять юридично обов'язкових наслідків та не є нормативними актами, що підтверджує відсутність належної правової підстави для видання наказу № 8/06 (з подальшими змінами та доповненнями) щодо звільнення позивача.
Крім того, судом встановлено, що Територіальне управління Державної судової адміністрації України в місті Києві мало право вільного вибору щодо впровадження аудиторських рекомендацій, що підтверджується листом Державної судової адміністрації України від 20.11.2023 № 6-14362/23 «Про надсилання аудиторських рекомендацій до аудиторського звіту від 03.10.2023 № 6.1-05/2023-2-ПА та їх впровадження».
У зазначеному листі, зокрема, наголошено, що Територіальному управлінню Державної судової адміністрації України в місті Києві лише рекомендується здійснювати дії у відповідності до норм чинного законодавства, при цьому жодних обов'язкових приписів щодо припинення виплат чи застосування будь-яких інших заходів не міститься. Отже, такі матеріали за своєю правовою природою мають виключно рекомендаційний характер і не можуть мати імперативного значення у дисциплінарному провадженні.
Доказів того, що Територіальне управління Державної судової адміністрації України в місті Києві у своїй діяльності порушувало норми чинного законодавства, суду не надано. Навпаки, матеріали справи та надані документи свідчать про те, що дії Територіального управління Державної судової адміністрації України в місті Києві були спрямовані на забезпечення належного фінансування суддів, які не здійснювали правосуддя з незалежних від них причин, що підтверджується сталою та послідовною судовою практикою, сформованою на час проведення перевірки.
Зокрема, перевірку діяльності Територіального управління Державної судової адміністрації України в місті Києві здійснювали як Державна судова адміністрація України, так і Державна аудиторська служба України. Водночас, вимога Державної аудиторської служби України про відшкодування суддями матеріальної шкоди у сумі 4 164 332,49 грн за період отримання ними доплат була визнана протиправною та скасована рішенням Київського окружного адміністративного суду від 10 червня 2024 року у справі № 640/24045/21, яке набрало законної сили. Це рішення прямо підтверджує, що позиція Територіального управління Державної судової адміністрації України в місті Києві щодо правомірності нарахування та виплати зазначених доплат відповідала законодавству.
Крім того, аналогічні висновки зроблені судами й в інших справах: № 320/43954/23, № 460/10401/21, № 640/23952/21, № 500/3467/24 та підтверджено правомірність отримання суддями, які не здійснюють правосуддя з незалежних від них причин, доплат до посадового окладу.
З огляду на зазначене, відсутність складу дисциплінарного проступку у діях ОСОБА_1 є очевидною, оскільки висновки аудиту та відповідні рішення мають рекомендаційний характер і не можуть створювати правових наслідків для службовців, а питання притягнення до дисциплінарної відповідальності потребує встановлення факту умисного або недбалого виконання обов'язків, що у даному випадку не доведено.
Крім того, під час розгляду дисциплінарної справи ОСОБА_1 було відмовлено у задоволенні ряду клопотань, зокрема про відкладення засідання дисциплінарної комісії, про надання достатнього часу на ознайомлення з матеріалами дисциплінарної справи в повному обсязі та про відібрання пояснень у безпосереднього керівника державного службовця та начальника управління аудиту Пугача Д.О., що є порушенням принципів належної правової процедури, гарантованих статтями 19, 23, 61, 65, 66 Кодексу адміністративного судочинства України.
Щодо доводів позивача в частині порушення відповідачем приписів статті 252 Кодексу законів про працю України, оскільки останнім не було отримано згоду виборного органу профспілки, керівником якого є позивач, суд зазначає таке.
Частиною першою статті 43 Кодексу законів про працю України (тут і далі - у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) передбачено, що розірвання трудового договору з підстав, передбачених пунктами 1 (крім випадку ліквідації підприємства, установи, організації), 2-5, 7 статті 40 і пунктами 2 і 3 статті 41 цього Кодексу, може бути проведено лише за попередньою згодою виборного органу (профспілкового представника), первинної профспілкової організації, членом якої є працівник, крім випадків, коли розірвання трудового договору із зазначених підстав здійснюється з прокурором, поліцейським і працівником Національної поліції, Служби безпеки України, Державного бюро розслідувань України, Національного антикорупційного бюро України, Бюро економічної безпеки України чи органів, що здійснюють контроль за додержанням податкового та митного законодавства.
Згідно з частиною другою статті 5 Закону України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану», у період дії воєнного стану норми статті 43 Кодексу законів про працю України (розірвання трудового договору з ініціативи роботодавця за попередньою згодою виборного органу первинної профспілкової організації) не застосовуються, крім випадків звільнення працівників підприємств, установ або організацій, обраних до профспілкових органів.
Разом з тим, відповідно до частини третьої статті 252 Кодексу законів про працю України звільнення членів виборного профспілкового органу підприємства, установи, організації (у тому числі структурних підрозділів), його керівників, профспілкового представника (там, де не обирається виборний орган професійної спілки), крім випадків додержання загального порядку, допускається за наявності попередньої згоди виборного органу, членами якого вони є, а також вищого виборного органу цієї професійної спілки (об'єднання професійних спілок).
Таким чином, виходячи зі вищезазначеного, розірвання трудового договору з підстав, передбачених пунктом 1 статті 40 Кодексу законів про працю України, у воєнний час може бути проведено без попередньої згоди виборного органу (профспілкового представника), первинної профспілкової організації, членом якої є працівник, за виключенням звільнення працівників підприємств, установ або організацій, обраних до профспілкових органів.
Особливості правового регулювання, засади створення, права та гарантії діяльності професійних спілок визначено Законом України «Про професійні спілки, їх права та гарантії діяльності» від 15.09.1999 № 1045-XIV (далі - Закон № 1045-XIV).
Відповідно до приписів статті 1 Закону № 1045-XIV (тут і далі - у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) визначено, що:
- професійна спілка (профспілка) - добровільна неприбуткова громадська організація, що об'єднує громадян, пов'язаних спільними інтересами за родом їх професійної (трудової) діяльності (навчання);
- первинна організація профспілки - добровільне об'єднання членів профспілки, які, як правило, працюють на одному підприємстві, в установі, організації незалежно від форми власності і виду господарювання або у фізичної особи, яка використовує найману працю, або забезпечують себе роботою самостійно, або навчаються в одному закладі освіти;
- організації профспілки - організаційні ланки профспілки, визначені статутом профспілки, що діють у межах повноважень, наданих статутом та цим Законом;
- член профспілки - особа, яка входить до складу профспілки, визнає її статут та сплачує членські внески;
- профспілковий орган - орган, створений згідно із статутом (положенням) профспілки, об'єднання профспілок, через який профспілка здійснює свої повноваження;
- профспілковий представник - керівник профспілки, її організації, об'єднання профспілок, профспілкового органу, профорганізатор або інша особа, уповноважена на представництво статутом або відповідним рішенням профспілкового органу.
Частиною першою та другою статті 2 Закону № 1045-XIV передбачено, що професійні спілки створюються з метою здійснення представництва та захисту трудових, соціально-економічних прав та інтересів членів профспілки.
Діяльність профспілок будується на принципах законності та гласності. Інформація щодо їх статутних і програмних документів є загальнодоступною.
Відповідно до частини першої статті 6 Закону № 1045-XIV громадяни України мають право на основі вільного волевиявлення без будь-якого дозволу створювати профспілки, вступати до них та виходити з них на умовах і в порядку, визначених їх статутами, брати участь у роботі профспілок.
Відповідно до 7 Закону № 1045-XIV членами профспілок можуть бути особи, які працюють на підприємстві, в установі або організації незалежно від форм власності і видів господарювання, у фізичної особи, яка використовує найману працю, особи, які забезпечують себе роботою самостійно, особи, які навчаються в закладі освіти.
Громадяни України вільно обирають профспілку, до якої вони бажають вступити. Підставою для вступу до профспілки є заява громадянина (працівника), подана в первинну організацію профспілки. При створенні профспілки прийом до неї здійснюється установчими зборами.
Особливості легалізації профспілок та їх об'єднань визначені статтею 16 Закону №1045-XIV, відповідно до якої профспілки, їх об'єднання легалізуються шляхом повідомлення на відповідність заявленому статусу.
Легалізація всеукраїнських профспілок та їх об'єднань, інших профспілок та їх об'єднань здійснюється центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері державної реєстрації (легалізації) об'єднань громадян, інших громадських формувань.
Відповідно до частини першої статті 8 Закону №1045-XIVз метою виконання своїх статутних завдань профспілки, їх організації (якщо це передбачено статутом) мають право на добровільних засадах створювати об'єднання (ради, федерації, конфедерації тощо) за галузевою, територіальною або іншою ознакою, а також входити до складу об'єднань та вільно виходити з них.
З матеріалів справи вбачається, що позивач є керівником первинної профспілкової організації «Відкрита профспілка працівників судової системи України», яка зареєстрована в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців за кодом 45317266, дата запису: 01.02.2024.
З урахуванням вищезазначеного, суд дійшов висновку, що позивач є керівником виборного профспілкового органу організації, яка легалізована в передбаченому законодавством порядку, та на якого розповсюджують гарантії, встановлені приписами частини третьої статті 252 Кодексу законів про працю України.
У постанові від 15.12.2021 у справі №?1840/2970/18 Верховний Суд зазначив, що одним із критеріїв оцінювання судами рішень, дій та бездіяльності суб'єктів владних повноважень є прийняття ними рішень обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії).
Цей критерій відображає принцип обґрунтованості рішення або дії. Він вимагає від суб'єкта владних повноважень враховувати як обставини, на обов'язковість урахування яких прямо вказує закон, так і інші обставини, що мають значення у конкретній ситуації. Для цього він має ретельно зібрати та дослідити матеріали, що мають доказове значення у справі, зокрема документи, пояснення осіб, висновки експертів тощо. Суб'єкт владних повноважень повинен уникати прийняття невмотивованих висновків, обґрунтованих припущеннями, а не конкретними обставинами. Так само недопустимо надавати значення обставинам, які фактично не стосуються справи. Несприятливе для особи рішення повинно бути вмотивованим.
При цьому суд, перевіряючи рішення, дію чи бездіяльність суб'єкта владних повноважень на відповідність закріпленим ч.?2 ст.?2 КАС України критеріям, не може втручатися у дискрецію суб'єкта владних повноважень поза межами перевірки за названими критеріями. Завдання адміністративного судочинства полягає не в забезпеченні ефективності державного управління, а в гарантуванні дотримання прав та вимог законодавства, інакше було б порушено принцип розподілу влади.
Вказана позиція викладена Верховним Судом у постанові від 30.01.2020 у справі №?599/1422/16-а.
Верховний Суд зазначив, що дискреція - це не обов'язок, а повноваження адміністративного органу, оскільки юридична концепція дискреції передбачає можливість вибору між альтернативними способами дій та/або бездіяльністю. У разі, якщо законодавство передбачає прийняття лише певного конкретного рішення, то це не є реалізацією дискреції (повноважень), а є виконанням обов'язку.
Зв'язаність дискреції адміністративного органу законом (правом) робить можливим здійснення адміністративними судами перевірки рішень (дій), прийнятих адміністративним органом внаслідок реалізації дискреційних повноважень.
Таким чином, дискреція - це елемент управлінської діяльності. Вона пов'язана з владними повноваженнями та їх носіями - органами державної влади та місцевого самоврядування, їх посадовими й службовими особами. Дискрецію не слід ототожнювати лише з формалізованими повноваженнями, оскільки вона характеризується відсутністю однозначного нормативного регулювання дій суб'єкта.
На законодавчому рівні поняття «дискреційні повноваження» суб'єкта владних повноважень відсутнє. У судовій практиці сформовано позицію, що під поняттям дискреційних повноважень слід розуміти такі повноваження, коли у межах, визначених законом, адміністративний орган має можливість самостійно (на власний розсуд) вибирати один із кількох варіантів конкретного правомірного рішення.
Водночас повноваження державних органів не є дискреційними, коли існує лише один правомірний та законно обґрунтований варіант поведінки суб'єкта владних повноважень. Тому у разі настання визначених законодавством умов відповідач зобов'язаний вчинити конкретні дії, і якщо він їх не вчиняє, його можна зобов'язати до цього в судовому порядку. Тобто дискреційне повноваження може полягати у виборі діяти чи не діяти, а якщо діяти - то у виборі варіанту рішення чи дії серед варіантів, що прямо або опосередковано закріплені в законі. Важливою ознакою такого вибору є те, що він здійснюється без необхідності узгодження варіанту вибору з будь-ким.
Зокрема, рішення можна вважати вмотивованим, якщо в ньому зазначено обставини, що мають значення для правильного вирішення сумнівних питань, які мають бути досліджені в рамках атестації прокурора; є посилання на докази, на підставі яких ці обставини встановлено; міститься оцінка доводів та аргументів особи, щодо якої застосовується процедура атестації; є посилання на норми права, якими керувалася Кадрова комісія.
Сукупність встановлених обставин свідчить про протиправність дій з ініціювання дисциплінарного провадження, необґрунтованість висновків дисциплінарної комісії та незаконність наказу про звільнення державного службовця ОСОБА_1 , оскільки останній був виданий з порушенням процедурних гарантій та без належного встановлення складу дисциплінарного проступку. На цей підхід вказують і висновки судів у схожих справах, де встановлено, що відсутність таких умов робить відповідне рішення дисциплінарного органу необґрунтованим та таким, що підлягає скасуванню.
Із оскаржуваного наказу про звільнення позивача вбачається, що єдиною підставою його прийняття стали результати аудиту, викладені в аудиторському звіті від 03.10.2023 № 6.1-05/2023-2-ПА та доповідній записці начальника управління аудиту ДСА України від 09.11.2023 № 6.1-05/324. При цьому зазначений аудит має виключно рекомендаційний характер, що прямо підтверджується листом ДСА України від 20.11.2023 № 6-14362/23 та постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 15 квітня 2025 року у справі № 320/43954/23, і не містить обов'язкових приписів для Територіального управління Державної судової адміністрації України в місті Києві. Будь-яких інших доказів, які б свідчили про конкретні неправомірні дії чи бездіяльність позивача, що могли б кваліфікуватися як порушення Присяги державного службовця або дискредитувати ОСОБА_1 як керівника Територіального управління Державної судової адміністрації України в місті Києві, матеріали справи не містять.
Таким чином, суд дійшов висновку, що встановлені у дисциплінарному провадженні обставини самі по собі не утворюють складу дисциплінарного проступку та не можуть бути достатньою правовою підставою для застосування до ОСОБА_1 дисциплінарного стягнення у вигляді звільнення з посади.
З огляду на вищевикладене, суд приходить до висновку, що звільнення ОСОБА_1 з посади начальника Територіального управління Державної судової адміністрації України в місті Києві у зв'язку з порушенням присяги є недоведеним та протиправним, а накази т.в.о. Голови ДСА України від 16.02.2024 №?8/06 (зі змінами та доповненнями від 29.07.2024 №?11/06) є протиправними та підлягають скасуванню.
Щодо позовних вимог про поновлення позивача на посаді начальника Територіального управління Державної судової адміністрації України в місті Києві, суд зазначає, що в цій частині спірні правовідносини врегульовані нормами КЗпП України.
Згідно статті 235 КЗпП України у разі звільнення без законної підстави або незаконного переведення на іншу роботу, у тому числі у зв'язку з повідомленням про порушення вимог Закону України «Про запобігання корупції» іншою особою, працівник повинен бути поновлений на попередній роботі органом, який розглядає трудовий спір.
Враховуючи вищевикладене, оскільки судом встановлено звільнення позивача з адміністративної посади без законної підстави, у зв'язку з чим, суд вважає за необхідне поновити позивача на попередній роботі, а саме на посаді начальника Територіального управління Державної судової адміністрації України в місті Києві.
Пунктом 3 частини першої статті 371 КАС України встановлено, що рішення суду про поновлення на посаді у відносинах публічної служби виконуються негайно.
Аналіз зазначених вище норм вказує на те, що законодавець передбачає обов'язок роботодавця добровільно і негайно виконати рішення суду про поновлення працівника на роботі і цей обов'язок полягає у тому, що у роботодавця обов'язок видати наказ про поновлення працівника на роботі виникає відразу після оголошення рішення суду, незалежно від того, чи буде дане рішення суду оскаржуватися.
Добровільне виконання рішення суду боржником це його законодавчо встановлений обов'язок. Зокрема, зазначений обов'язок не залежить від дій особи (подання заяви чи виконавчого листа для відкриття виконавчого провадження), яку поновлено на роботі.
Згідно із частинами 1 та 2 статті 9 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюється на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Під ефективним засобом (способом) необхідно розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект. Тобто ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам.
З огляду на встановлені судом обставини, звільнення ОСОБА_1 з посади начальника Територіального управління Державної судової адміністрації України в місті Києві у зв'язку з порушенням присяги державного службовця є недоведеним та протиправним, а накази т.в.о. Голови ДСА України від 16.02.2024 № 8/06 (зі змінами та доповненнями від 29.07.2024 № 11/06) підлягають скасуванню.
Разом з тим суд враховує, що наказ т.в.о. Голови Державної судової адміністрації України Пампури М.В. від 16 лютого 2024 року № 8/06 «Про застосування дисциплінарного стягнення до ОСОБА_1 » (зі змінами та доповненнями, внесеними наказом від 29.07.2024 № 11/06) у частині звільнення позивача фактично не був реалізований. Це зумовлено тим, що постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 20 травня 2024 року у справі № 320/8739/24 було зупинено дію зазначеного наказу до ухвалення судового рішення у справі. У зв'язку з цим запис про звільнення до трудової книжки не внесено, остаточний розрахунок із працівником не проведено.
З огляду на наведене, а також з метою ефективного захисту трудових прав позивача, суд дійшов висновку про необхідність поновлення його на посаді начальника Територіального управління Державної судової адміністрації України в місті Києві.
Таким чином, позовні вимоги ОСОБА_1 підлягають задоволенню: оскаржувані накази т.в.о. Голови ДСА України визнаються протиправними та скасовуються, а позивач підлягає поновленню на посаді. Вимоги щодо відновлення порушених трудових прав виконуються негайно відповідно до положень статті 371 Кодексу адміністративного судочинства України.
Відповідно до вимог статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України розподіл судових витрат не здійснюється.
Керуючись статтями 9, 14, 73, 74, 75, 76, 77, 78, 90, 143, 242- 246, 250, 255 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
Адміністративний позов ОСОБА_1 до Державної судової адміністрації України про визнання протиправним та скасування наказу, поновлення на роботі, задовольнити.
Визнати протиправними та скасувати наказ т.в.о. Голови Державної судової адміністрації України Пампури М.В. від 16 лютого 2024 року №8/06 «Про застосування дисциплінарного стягнення до ОСОБА_1 » (зі змінами та доповненнями від 29.07.2024 № 11/06).
Поновити ОСОБА_1 на посаді начальника Територіального управління Державної судової адміністрації України в місті Києві з 17 лютого 2024 року.
Допустити негайне виконання рішення в частині поновлення ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) на посаді начальника Територіального управління Державної судової адміністрації України в місті Києві 17 лютого 2024 року.
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
У разі оголошення судом лише вступної та резолютивної частини рішення, або розгляду справи в порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення.
Суддя Лисенко В.І.