про залишення позовної заяви без руху
29 вересня 2025 року м. Київ № 320/47175/25
Суддя Київського окружного адміністративного суду Панченко Н.Д., розглянувши позовну заяву ОСОБА_1 до Державної казначейської служби України про стягнення коштів,
До Київського окружного адміністративного суду звернувся ОСОБА_1 з позовом до Державної казначейської служби України, у якому просить суд:
- визнати дії Відповідача з відмови в нарахуванні і виплаті Позивачу 3% річних та інфляційних витрат за прострочення виконання судового рішення за виконавчим листом Солом'янського районного суду м. Києва від 15.05.2024 № 750/33873/18 протиправними;
- зобов'язати Відповідача нарахувати і виплатити Позивачу 3% річних та інфляційні витрати за прострочення виконання судового рішення за виконавчим листом Солом'янського районного суду м. Києва від 15.05.2024 № 750/33873/18 з 27.08.2024 по день, що передує дню повного виконання цього судового рішення.
Відповідно до частини 1 статті 171 Кодексу адміністративного судочинства України, суддя після одержання позовної заяви з'ясовує, зокрема, чи: відповідає позовна заява вимогам, встановленим статтями 160, 161, 172 цього Кодексу; подано позов у строк, установлений законом (якщо позов подано з пропущенням встановленого законом строку звернення до суду, то чи достатньо підстав для визнання причин пропуску строку звернення до суду поважними); немає інших підстав для залишення позовної заяви без руху, повернення позовної заяви або відмови у відкритті провадження в адміністративній справі, встановлених цим Кодексом.
Дослідивши позовну заяву на предмет дотримання процесуальних норм щодо її форми та змісту, суд констатує її невідповідність та вважає за необхідне залишити позов без руху.
Стаття 2 КАС України завданням адміністративного судочинства визначає захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, шляхом справедливого, неупередженого та своєчасного розгляду адміністративних справ.
У пункті 1 частини першої статті 3 КАС України справу адміністративної юрисдикції визначено як публічно-правовий спір, у якому хоча б однією зі сторін є орган виконавчої влади, орган місцевого самоврядування, їхня посадова чи службова особа або інший суб'єкт, який здійснює владні управлінські функції на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.
Отже, участь суб'єкта владних повноважень є обов'язковою ознакою класифікації спору як публічно-правового. Однак не кожен спір за участю суб'єкта владних повноважень є публічно-правовим.
Однією з визначальних особливостей адміністративного судочинства також є те, що позивачем в адміністративній справі може бути як фізична, так і юридична особа, яка вважає порушеними свої права, свободи чи інтереси, а відповідачем, за загальним правилом, - орган влади, орган місцевого самоврядування, їхні посадові або службові особи (частини друга та третя статті 50 КАС України).
Публічно-правовий характер спору визначається тим, що вказані суб'єкти наділені владно-управлінськими повноваженнями у сфері реалізації публічного інтересу.
Характерною ознакою публічно-правових спорів є сфера їх виникнення - публічно-правові відносини, тобто передбачені нормами публічного права суспільні відносини, що виражаються у взаємних правах та обов'язках їх учасників у різних сферах діяльності суспільства, зокрема пов'язаних з реалізацією публічної влади.
Публічно-правовим вважається також спір, який виник з позовних вимог, що ґрунтуються на нормах публічного права, де держава в особі відповідних органів виступає щодо громадянина не як рівноправна сторона у правовідносинах, а як носій суверенної влади, який може вказувати або забороняти особі певну поведінку, надавати дозвіл на передбачену законом діяльність тощо.
Отже, до компетенції адміністративних судів належить вирішення спорів фізичних чи юридичних осіб з органом державної влади, органом місцевого самоврядування, їхньою посадовою або службовою особою, предметом яких є перевірка законності рішень, дій чи бездіяльності цих органів (осіб), прийнятих або вчинених ними при здійсненні владних управлінських функцій.
Однак спір у цій справі не можна вважати публічно-правовим, оскільки він не пов'язаний із захистом прав громадянина від порушень з боку суб'єкта владних повноважень.
Спір у цій справі виник внаслідок несвоєчасної сплати відповідачем стягнутих на підставі рішення суду грошових коштів на відшкодування моральної шкоди.
За змістом положень статей 15, 16 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Способами захисту особистих немайнових або майнових прав та інтересів, з якими особа має право звернутися до суду, зокрема, є відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди.
Відповідно до частини першої статті 509 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Згідно із частиною другою статті 625 ЦК України в разі порушення грошового зобов'язання боржник, який прострочив його виконання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
За змістом цієї норми закону нарахування інфляційних втрат на суму боргу та трьох процентів річних входять до складу грошового зобов'язання і є особливою мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов'язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації від боржника за неналежне виконання зобов'язання.
З викладеного можна зробити висновок, що правовідносини, які виникли між сторонами у цій справі, регулюються нормами ЦК України, що передбачають як відповідальність за порушення грошового зобов'язання (частина друга статті 625 цього Кодексу), так і підстави відповідальності за завдану моральну шкоду (стаття 1167 ЦК України).
Спір про застосування статті 625 ЦК України за порушення грошового зобов'язання, підтвердженого чинним судовим рішенням, навіть якщо учасником цього зобов'язання є суб'єкт владних повноважень, розглядається залежно від суб'єктного складу у порядку цивільного чи господарського судочинства.
Аналогічний висновок у схожих правовідносинах зробила Велика Палата Верховного Суду у постанові від 11 квітня 2018 року у справі N 758/1303/15-ц (провадження N 14-68цс18), від 19 червня 2019 року у справі №646/14523/15-ц.
Отже, на думку суду, спір у справі, що розглядається, не є публічно-правовим та не належить до юрисдикції адміністративних судів, оскільки за вказаних обставин цей спір має приватноправовий характер і підлягає судовому розгляду в межах цивільної юрисдикції.
Тому, в даному випадку наявні підстави для відмови у відкритті провадження у справі на підставі пункту 1 частини першої статті 170 КАС України.
Проте, за загальним правилом, що випливає з принципу змагальності, кожна сторона повинна подати докази на підтвердження обставин, на які вона посилається, або на спростування обставин, про які стверджує інша сторона.
Тобто, обов'язок доводити суду обґрунтованість своїх тверджень або заперечень одночасно покладено на усіх учасників процесу.
Тому, з метою недопущення некоректної кваліфікації відповідних правовідносин суд вважає за необхідне надати можливість стороні позивача подати до суду додаткові обґрунтовані пояснення щодо відсутності підстав для відмови у відкритті провадження.
Крім цього, відповідно до частини третьої статті 161 Кодексу адміністративного судочинства України, до позовної заяви додається документ про сплату судового збору у встановлених порядку і розмірі або документи, які підтверджують підстави звільнення від сплати судового збору відповідно до закону.
Частиною другою статті 132 цього Кодексу встановлено, що розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом.
Частиною першою статті 4 Закону України від 08.07.2011 № 3674-VI “Про судовий збір» (зі змінами та доповненнями) передбачено, що судовий збір справляється у відповідному розмірі від прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року, в якому відповідна заява або скарга подається до суду, - у відсотковому співвідношенні до ціни позову та у фіксованому розмірі.
Пунктом 3 частини 2 статті 4 Закону України "Про судовий збір" встановлено, що за подання до адміністративного суду адміністративного позову майнового характеру, який подано фізичною особою або фізичною особою - підприємцем встановлюється ставка судового збору в розмірі 1 відсоток ціни позову, але не менше 0,4 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб та не більше 5 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб; за подання до адміністративного суду адміністративного позову немайнового характеру, який подано фізичною особою встановлюється ставка судового збору в розмірі 0,4 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб.
Статтею 7 Закону України "Про Державний бюджет України на 2025 рік" установлено з 01 січня 2025 року прожитковий мінімум на одну працездатну особу в розрахунку на місяць - 3028,00 грн.
Матеріали позовної заяви не містять доказів оплати судового збору.
Натомість позивач зазначає, що судовий збір не справляється за подання до суду позовної заяви про відшкодування шкоди, заподіяної особі незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їх посадовою або службовою особою, а так само незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури або суду.
В той же час, предметом цієї позовної заяви є визнання дій відповідача з відмови в нарахуванні і виплаті позивачу 3% річних та інфляційних витрат за прострочення виконання судового рішення за виконавчим листом, що не відповідає п. 11 ч. 2 ст. 3 Закону України «Про судовий збір».
Таким чином, при зверненні до суду із цим адміністративним позовом, позивачеві необхідно було сплатити 1211,20 грн судового збору.
Наведені обставини вказують на невідповідність позовної заяви вимогам процесуального закону.
Відповідно до статті 169 Кодексу адміністративного судочинства України, суддя, встановивши, що позовну заяву подано без додержання вимог, встановлених статтями 160, 161 цього Кодексу, протягом п'яти днів з дня подання позовної заяви постановляє ухвалу про залишення позовної заяви без руху.
В ухвалі про залишення позовної заяви без руху зазначаються недоліки позовної заяви, спосіб і строк їх усунення, який не може перевищувати десяти днів з дня вручення ухвали про залишення позовної заяви без руху.
Недоліки позовної заяви мають бути усунені шляхом подання до суду:
- обґрунтовані пояснення щодо відсутності підстав для відмови у відкритті провадження або уточнену позовну заяву, яка відповідатиме процесуальним вимогам КАС України.
- оригіналу документа про сплату 1211,20 грн судового збору або документів, які підтверджують підстави звільнення від сплати судового збору відповідно до закону.
Інформація щодо реквізитів сплати судового збору за подання позовних заяв до Київського окружного адміністративного суду є загальнодоступною, оприлюднена на офіційному веб-порталі “Судова влада України» за інтернет-адресою http://adm.ko.court. gov.ua/sud1070//tax, а також розміщена на інформаційних стендах Київського окружного адміністративного суду.
Керуючись статтями 160, 161, 169, 171, 243, 248 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
Позовну заяву ОСОБА_1 до Державної казначейської служби України про стягнення коштів залишити без руху.
Протягом п'яти днів з дня вручення ухвали про залишення позовної заяви без руху позивачеві необхідно усунути недоліки позовної заяви у спосіб, визначений даною ухвалою.
Копію ухвали суду надіслати (вручити, надати) позивачу (його представнику), зокрема, шляхом направлення тексту ухвали електронною поштою, факсимільним повідомленням (факсом, телефаксом), телефонограмою.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання суддею та не підлягає оскарженню. Заперечення на ухвалу можуть бути включені до апеляційної скарги на рішення суду.
Суддя Панченко Н.Д.