19 вересня 2025 року справа № 320/16423/25
Київський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Кушнової А.О., за участю секретаря судового засідання Франковської А.Р., розглянув у відкритому судовому засіданні за правилами загального позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Міністерства охорони здоров'я України, за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача Комунального некомерційного підприємства «Київська міська клінічна лікарня № 12» про визнання протиправним та нечинним нормативно-правового акта в частині.
за участю сторін:
представника позивача - Долін О.О.,
представника відповідача - Кислицька Ю.О.,
представника третьої особи: не з'явився,
Суть спору: до Київського окружного адміністративного суду через підсистему «Електронний Суд» звернувся ОСОБА_1 (далі - позивач та/або ОСОБА_1 ) з позовом до Міністерства охорони здоров'я України (далі - відповідач та/або МОЗ України), в якому позивач просить суд:
- визнати протиправним та нечинним абзац 2 підпункту 3 пункту 4 Розділу І Порядку функціонування електронної системи забезпечення формування та ведення електронної черги з безоплатного ендопротезування пацієнтів, а саме: «Закладам охорони здоров'я, на яких поширюється дія цього Порядку, забороняється встановлювати ендопротези, придбані за кошти фізичних або юридичних осіб (крім тих, що придбані закладом охорони здоров'я та відображені в бухгалтерському обліку відповідного закладу охорони здоров'я)», що затверджений Наказом Міністерства охорони здоров'я України від 26.12.2024 № 2180 «Деякі питання функціонування електронної черги з ендопротезування пацієнтів»;
- стягнути з відповідача на користь позивача судові витрати.
Мотивуючи позовні вимоги, позивач стверджує, що абзац 2 підпункту 3 пункту 4
Розділу І Порядку функціонування електронної системи забезпечення формування та ведення електронної черги з безоплатного ендопротезування пацієнтів, що затверджений Наказом Міністерства охорони здоров'я України від 26.12.2024 № 2180 «Деякі питання функціонування електронної черги з ендопротезування пацієнтів» суперечить вимогам статті 8 Закону України «Про Основи законодавства України про охорону здоров'я», частині 3 статті 3, частині 3 статті 4, частині 9 статті 33 Закону України «Про державні фінансові гарантії медичного обслуговування населення», адже пацієнт має безумовне та необмежене право придбати за власний кошт будь-який протез у відповідній комплектації, що забезпечить йому максимальне відновлення та одужання на тривалий термін, й при цьому пацієнт має право на безкоштовну операцію, право на отримання якої, своєю чергою, спірним пунктом останнього позбавлено.
Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 30.04.2025 відкрито провадження у справі та постановлено здійснювати розгляд справи за правилами загального позовного провадження. Розпочато підготовку справи до судового розгляду та призначено підготовче засідання на 24.06.2025. Зобов'язано Міністерство охорони здоров'я України, відповідно до частини четвертої статті 264 КАС України, опублікувати оголошення про оскарження абзацу 2 підпункту 3 пункту 4 Розділу І Порядку функціонування електронної системи забезпечення формування та ведення електронної черги з безоплатного ендопротезування пацієнтів, що затверджений Наказом Міністерства охорони здоров'я України від 26.12.2024 № 2180 «Деякі питання функціонування електронної черги з ендопротезування пацієнтів» у виданні, в якому цей нормативно-правовий акт був або мав бути офіційно оприлюднений. Витребувано
03.06.2025 через підсистему «Електронний суд» представником відповідача подано клопотання про долучення доказів до матеріалів справи (зареєстровано судом 11.06.2025) (34-89).
06.06.2025 відповідачем через підсистему «Електронний суд» подано відзив відповідача на позовну заяву. Заперечуючи щодо задоволення позовних вимог представник МОЗ України зазначає, що абзац 2 підпункту 3 пункту 4 Розділу І Порядку функціонування електронної системи забезпечення формування та ведення електронної черги з безоплатного ендопротезування пацієнтів стосується виключно реалізації державної програми безоплатного ендопротизування, а його метою є забезпечення прозорості, рівний доступ і контролю за бюджетними коштами, що використовуються для закупівлі медичних виробів, у тому числі ендопротезів. Заборона на встановлення ендопротезів, придбаних громадянами за власні кошти, діє лише в межах реалізації послуги як безоплатної за Програмою медичних гарантій. Це унеможливлює підміну державного забезпечення приватним імпортом без відповідного контролю, зловживання з боку надавачів послуг (наприклад вимагання самостійної купівлі пацієнтом виробу); юридичну та фінансову невизначеність щодо гарантій, сумісності, відповідальності. При цьому представник відповідача наголосив, що пацієнт має право обрати інший спосіб лікування або заклад, якщо не погоджується із запропонованим державним забезпеченням.
17.06.2025 канцелярією суду зареєстровано відповідь на відзив, подану представником позивача через підсистему «Електронний суд» 16.06.2025. У відповіді на відзив на позовну заяву представник позивача наголошує, що спірний пункт Порядку функціонування електронної системи забезпечення формування та ведення електронної черги з безоплатного ендопротезування пацієнтів, що затверджений Наказом Міністерства охорони здоров'я України від 26.12.2024 № 2180 «Деякі питання функціонування електронної черги з ендопротезування пацієнтів», спрямований на упорядкування технічних питань для досягнення прозорості черговості й доступу до медичного обслуговування пацієнтів, полегшення доступу до медичних послуг громадянами згідно з Програмою медичних гарантій. Представник позивача зауважує, що Програмою медичних гарантій на 2025 рік, так і тих, які реалізовувались до 2025 року, не передбачало жодного обмеження чи заборони встановлення ендопротезів, придбаних за кошти фізичних чи юридичних осіб. Тобто, за висновком представника позивача, МОЗ спірним пунктом оскаржуваного нормативно-правового акта фактично обмежується доступ громадян до Програми медичних гарантій. Крім того, представник позивача наголосив, що заборона отримувати медичні послуги за Програмою медичних гарантій через придбання ендопротезу за власні кошти (кошти фондів, підприємств, волонтерів) прямо суперечить принципу раціонального використання коштів, оскільки придбання пацієнтом ендопротезу за власні кошти навпаки зменшує навантаження на бюджет.
23.06.2025 представником позивача через підсистему «Електронний суд» подано клопотання про залучення у справі третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача - КНП «Київська міська клінічна лікарня № 12» (адреса: вул. Професора Підвисоцького, 4А, Київ, 01103, код ЄДРПОУ: 25680639).
Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 24.06.2025 клопотання представника позивача про залучення третьої особи від 23.06.2025 задоволено. Залучено до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача - КНП «Київська міська клінічна лікарня № 12» та запропоновано КНП «Київська міська клінічна лікарня № 12» подати пояснення щодо позову у 10-денний строк з моменту отримання копії позовної заяви з додатками та цієї ухвали суду, з доказами направлення копій пояснень іншим учасникам справи (далі - третя особа).
09.07.2025 через підсистему «Електронний суд» третьою особою подано письмові пояснення на позовну заяву, в яких повідомила, що на виконання вимог оспорюваного пункту Наказу Міністерства охорони здоров'я України та постанови Кабінету Міністрів України, для Третьої особи заборонено встановлювати ендопротези, придбані за кошти фізичних осіб (крім тих, що придбані закладом охорони здоров'я та відображені в бухгалтерському обліку). Звертає увагу суду на те, що станом на 04.07.2025 року у Третьої особи на обліку знаходиться значна кількість (понад 200 чоловік) пацієнтів молодого віку, які бажають та готові провести операції за програмою медичних гарантій з ендопротезування суглобів з використанням імплантів підвищеної якості за власний рахунок або із залученням благодійних фондів або інших спонсорів, що на даний час заборонено Наказом Міністерства охорони здоров'я України від 26.12.2024 № 2180 «Деякі питання функціонування електронної черги з ендопротезування пацієнтів». Також, Третя особа планує укласти угоду з представниками компаній-виробників таких імплантів і вже оголошені торги на закупівлю шести різних моделей, які будуть відображені в бухгалтерському обліку закладу охорони здоров'я, що зможе частково вирішити дану проблему, але серед цих пацієнтів біля третини потребує унікальних конструкцій у різній комплектації, що передбачити програмою закупівель технічно неможливо. Наприклад, є потреба в одновиросткових ендопротезах колінних суглобів, плечових суглобах однополюсної, тотальної та реверсивної комплектації, ендопротезів кульшових суглобів з надмалими розмірами западини (38-42 мм). Деякі з цих імплантів використовуються 2-3 рази на рік, що унеможливлює їх закупівлю через проведення тендеру закладом охорони здоров'я. Трет особа вважає, що можливість укладання трьохстороннього договору між пацієнтом, постачальником та закладом охорони здоров'я з відображенням імпланту у бухгалтерському обліку закладу охорони здоров'я, стало би дієвим інструментом для вирішення цієї проблеми. Крім того, звертає увагу суду на те, що протягом 5-ти місяців з початку поточного року у Третьої особи склалась неприпустима ситуація з наданням швидкої медичної допомоги постраждалим з переломами шийки стегнової кістки. Постачання ендопротезів кульшового суглоба цементної фіксації, що найчастіше використовуються в подібних випадках, по закупівлі Міністерства охорони здоров'я України розпочалося в середині травня місяця цього року, а постачання Департаментом охорони здоров'я виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) немає до цього часу. Таким чином, у зв'язку з тим, що придбання пацієнтами ендопротезів за власний кошт або за кошти благодійних фондів заборонено, Третя особа була змушена відмовляти пацієнтам з такою тяжкою патологією. Така ситуація є неприпустимою, так як у цивілізованих країнах на законодавчому рівні визначено, що надання хірургічної допомоги в таких випадках має бути виконане на протязі 24 годин, а затримка допомоги загрожує пацієнтам небезпечними для життя ускладненнями, в першу чергу тромбоемболією легеневої артерії. Водночас, Третя особа готова надавати таку хірургічну допомогу вчасно за наявності у неї імплантів. Також, частина ургентних пацієнтів, особливо молодшого віку, висловлюють бажання придбати для проведення операції ендопротез підвищеної якості, з керамічною головкою, що продовжує термін його служби на 5-7 років. Однак, часу на проведення тендеру з цього приводу немає, а закупівля закладом охорони здоров'я заборонена Наказом Міністерства охорони здоров'я України від 26.12.2024 № 2180 «Деякі питання функціонування електронної черги з ендопротезування пацієнтів».
Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 15.07.2025 закрито підготовче провадження у справі № 320/16423/25 та призначено судове засідання для розгляду справи по суті на 28.07.2025.
20.08.2025 у Київському окружному адміністративному суді зареєстровано клопотання представника відповідача про долучення доказів у справі на виконання вимог ухвали суду від 28.07.2025.
19.09.2025 у Київському окружному адміністративному суді зареєстровано клопотання представника МОЗ України, подане через підсистему «Електронний суд» 19.09.2025 про зменшення витрат на правничу допомогу.
Також 19.09.2025 у Київському окружному адміністративному суді зареєстровано клопотання представника МОЗ України, подане через підсистему «Електронний суд» 19.09.2025, про взяття до уваги судом обставин здійснення позивачем підприємницької діяльності у сфері торгівлі медичними й ортопедичними товарами та оцінити цей факт у сукупності з іншими матеріалами справи, як обставину, що свідчить про конфлікт інтересів та переслідування ним комерційного інтересу.
Крім цього, 19.09.2025 у Київському окружному адміністративному суді зареєстровано клопотання представника МОЗ України, подане через підсистему «Електронний суд» 19.09.2025 про долучення документів до матеріалів справи, зокрема розроблені Зміни до Порядку функціонування електронної системи забезпечення формування та ведення електронної черги з безоплатного ендопротезування пацієнтів, затверджені наказом Міністерства охорони здоров'я України від 26.12.2024 № 2180.
В судовому засіданні 28.07.2025 представник позивача позовні вимоги підтримав у той час, коли представник МОЗ України щодо задоволення адміністративного позову заперечив.
Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 28.07.2025 витребувано від відповідача додаткові пояснення по справі. Відкладено судове засідання на 04.09.2025, визнано явку представника третьої особи в судове засідання 04.09.2025 обов'язковою.
В судове засідання 04.09.2025 з'явились представники позивача, відповідача та третьої особи. Представник третьої особи в судовому засіданні 04.09.2025 підтримав позовні вимоги з підстав, викладених у письмових поясненнях.
Протокольною ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 04.09.2025 оголошено перерву у судовому засіданні до 16.09.2025, враховуючи пояснення, надані представником відповідача про те, що наразі готуються зміни до пункту оскаржуваного наказу. Протокольною ухвалою суду витребувано від відповідача копію проекту наказу МОЗ про внесення змін до наказу МОЗ №2180.
16.09.2025 у Київському окружному адміністративному суді зареєстровано заяву представника позивача, подану через підсистему «Електронний суд» 16.09.2025 про стягнення на користь позивача витрат, понесених на правничу допомогу у сумі 59 555,00 грн.
У зв'язку з надходження згаданої заяви, судом відкладено судове засідання, призначене на 16.09.2025 у справі на 19.09.2025 та зобов'язано позивача надіслати копію заяви відповідачу, докази чого надати суду.
В судове засідання 19.09.2025 з'явились представники позивача, відповідача. Представник третьої особи в судове засідання 19.09.2025 не з'явився, про розгляд справи сповіщений належним чином, в матеріалах справи наявне клопотання про розгляд справи без участі представника третьої особи.
В судовому засіданні 19.09.2025 судом оголошено вступну та резолютивну частину рішення.
Розглянувши подані документи і матеріали, заслухавши пояснення представників сторін, з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд
ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , є громадянином України, що підтверджується копією паспорту громадянина України, серія НОМЕР_1 , виданого Печерським РУ ГУ МВС України в м. Києві 30.03.1999 року (т. 1, а.с. 9-12).
Відповідно до довідки до акта огляду медико-соціальної експертною комісією серія 12 ААВ № 304823, позивачу встановлена ІІ група інвалідності з 12.09.2022 довічно, причина інвалідності: загальне захворювання з ураження опорно-рухового апарату (т. 1, а.с. 13).
Згідно з пунктом 7 консультаційного висновку спеціаліста від 24.03.2025 позивачу встановлений діагноз: Двобічний коксартроз ІІІ-ІV ст. Праворуч - Стійка комбінована контрактура. Різко-виражений болючий синдром, що не купується ненаркотичними анальгетиками. Ліворуч - стійка контрактура. Болючий синдром. Двобічний гонартроз ІІІ ст. Варусна деформація. ФН ІІІ. Згідно з консультаційним висновком спеціаліста від 24.03.2025 (пункт 8) ОСОБА_1 рекомендовано ендопротезування правого кульшового суглобу в терміновому порядку (т. 1, а.с. 15).
Судом встановлено, що 11.03.2025 позивач звернувся до КНП «Київська міська клінічна лікарня № 12» із заявою, в якій просив при проведенні операції з ендопротезування у КНП КМКЛ № 12 встановити йому протез виробництва Aesсulap Germany або Zimmer USA, або Permedica Italy (механічна фіксація, пара тертя кераміка-кераміка), який готовий придбати за власні кошти (т. 1, а.с. 16).
Листом від 17.03.2025 № 061/12-061/12/Ш-15-61 КНП «Київська міська клінічна лікарня № 12» повідомила заявника, що відповідно до вимог підпункту 3 пункту 4 розділу І наказу Міністерства охорони здоров'я України від 26.12.2024 № 2180 «Деякі питання функціонування електронної черги з ендопротезування пацієнтів», зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 30.01.2025 за № 161/43567 для цілей цього Порядку, залежно від джерела походження, ендопротези поділяються на такі види, зокрема, ендопротези, придбані закладами охорони здоров'я для надання платних послуг, згідно з Переліком випадків, за яких заклади охорони здоров'я державної та комунальної форми власності можуть надавати послуги з медичного обслуговування населення за плату від юридичних і фізичних осіб, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 05 липня 2024 року № 781 (далі - платні послуги). Закладам охорони здоров'я, на яких поширюється дія цього Порядку, забороняється встановлювати ендопротези, придбані за кошти фізичних або юридичних осіб (крім тих, що придбані закладом охорони здоров'я та відображені в бухгалтерському обліку відповідного закладу охорони здоров'я).
З огляду на наведене КНП КМКЛ № 12 зазначає, що КНП КМКЛ № 12 заборонено встановлювати ендопротези, придбані за кошти фізичних осіб (крім тих, що придбані закладом охорони здоров'я та відображені в бухгалтерському обліку).
ОСОБА_1 вважає абзац 2 підпункту 3 пункту 4 Розділу І наказу Міністерства охорони здоров'я України від 26.12.2024 № 2180 «Деякі питання функціонування електронної черги з ендопротезування пацієнтів» таким, що порушує його права та охоронювані законом інтереси, з огляду на що звернувся до суду з даним адміністративним позовом.
Надаючи оцінку спірним правовідносинам, суд враховує наступне.
Відповідно до статті 49 Конституції України кожен має право на охорону здоров'я, медичну допомогу та медичне страхування.
Охорона здоров'я забезпечується державним фінансуванням відповідних соціально-економічних, медико-санітарних і оздоровчо-профілактичних програм.
Держава створює умови для ефективного і доступного для всіх громадян медичного обслуговування. У державних і комунальних закладах охорони здоров'я медична допомога надається безоплатно; існуюча мережа таких закладів не може бути скорочена. Держава сприяє розвиткові лікувальних закладів усіх форм власності.
Держава дбає про розвиток фізичної культури і спорту, забезпечує санітарно-епідемічне благополуччя.
У преамбулі Закону України «Основи законодавства України про охорону здоров'я» від 19.11.1992 № 2801-XII (далі - Закон № 2801-XII) передбачено, що кожна людина має природне невід'ємне і непорушне право на охорону здоров'я. Суспільство і держава відповідальні перед сучасним і майбутніми поколіннями за рівень здоров'я і збереження генофонду народу України, забезпечують пріоритетність охорони здоров'я в діяльності держави, поліпшення умов праці, навчання, побуту і відпочинку населення, розв'язання екологічних проблем, вдосконалення медичної допомоги і запровадження здорового способу життя.
Основи законодавства України про охорону здоров'я визначають правові, організаційні, економічні та соціальні засади охорони здоров'я в Україні, регулюють суспільні відносини у цій сфері з метою забезпечення гармонійного розвитку фізичних і духовних сил, високої працездатності і довголітнього активного життя громадян, усунення факторів, що шкідливо впливають на їх здоров'я, попередження і зниження захворюваності, інвалідності та смертності, поліпшення спадковості.
Законодавство України про охорону здоров'я базується на Конституції України і складається з цих Основ та інших прийнятих відповідно до них актів законодавства, що регулюють суспільні відносини у сфері охорони здоров'я (ст. 1 Закону № 2801-XII).
Державні, громадські або інші органи, підприємства, установи, організації, посадові особи та громадяни зобов'язані забезпечити пріоритетність охорони здоров'я у власній діяльності, не завдавати шкоди здоров'ю населення і окремих осіб, у межах своєї компетенції надавати допомогу особам, які її потребують за станом здоров'я, особам з інвалідністю та потерпілим від нещасних випадків, сприяти працівникам органів і закладів охорони здоров'я в їх діяльності, а також виконувати інші обов'язки, передбачені законодавством про охорону здоров'я (ст. 5 Закону № 2801-XII).
Відповідно до частини 1 статті 13 Закону № 2801-XII основу державної політики охорони здоров'я формує Верховна Рада України шляхом закріплення конституційних і законодавчих засад охорони здоров'я, визначення її мети, головних завдань, напрямів, принципів і пріоритетів, встановлення нормативів і обсягів бюджетного фінансування, створення системи відповідних кредитно-фінансових, податкових, митних та інших регуляторів, затвердження загальнодержавних програм охорони здоров'я.
Згідно з статтею 14 Закону № 2801-XII реалізація державної політики охорони здоров'я покладається на органи виконавчої влади.
Кабінет Міністрів України організує розробку та здійснення державних цільових програм, створює економічні, правові та організаційні механізми, що стимулюють ефективну діяльність в сфері охорони здоров'я, забезпечує розвиток мережі закладів охорони здоров'я, укладає міжурядові угоди і координує міжнародне співробітництво з питань охорони здоров'я, а також в межах своєї компетенції здійснює інші повноваження, покладені на органи виконавчої влади в сфері охорони здоров'я.
Міністерства, інші центральні органи виконавчої влади в межах своєї компетенції розробляють програми і прогнози в сфері охорони здоров'я, визначають єдині науково обґрунтовані державні стандарти, критерії та вимоги, що мають сприяти охороні здоров'я населення, здійснюють державний контроль і нагляд та іншу виконавчо-розпорядчу діяльність в сфері охорони здоров'я.
Рада міністрів Автономної Республіки Крим, місцеві державні адміністрації, а також органи місцевого самоврядування реалізують державну політику у сфері охорони здоров'я в межах своїх повноважень, передбачених законодавством.
Виконавчі органи сільських, селищних, міських рад здійснюють управління комунальними закладами охорони здоров'я, організацію їх матеріально-технічного, кадрового та фінансового забезпечення відповідно до закону.
Згідно з частиною 1 статті 15 Закону № 2801-XII реалізацію державної політики у сфері охорони здоров'я забезпечують: центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері охорони здоров'я; центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері контролю якості та безпеки лікарських засобів.
Порядок надання медичної допомоги за видами, профілями, захворюваннями чи станами, а також умови та форми надання такої допомоги, порядок ведення черги пацієнтів затверджуються центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері охорони здоров'я (ч. 9 ст. 33 Закону № 2801-XII).
Постановою Кабінету Міністрів України від 25.03.2015 № 267 (в редакції постанови Кабінету Міністрів України від 24.01.2020 № 90) затверджено Положення про Міністерство охорони здоров'я України (далі - Положення), відповідно до пункту 1 якого Міністерство охорони здоров'я України (МОЗ) є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України.
МОЗ є головним органом у системі центральних органів виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері охорони здоров'я, а також захисту населення від інфекційних хвороб, протидії ВІЛ-інфекції/СНІДу та іншим соціально небезпечним захворюванням, попередження та профілактики неінфекційних захворювань, забезпечує формування та реалізує державну політику у сферах, зокрема, розвитку медичних послуг, забезпечення державних фінансових гарантій медичного обслуговування населення.
МОЗ у своїй діяльності керується Конституцією та законами України, указами Президента України і постановами Верховної Ради України, прийнятими відповідно до Конституції та законів України, актами Кабінету Міністрів України, іншими актами законодавства (п. 2 Положення).
Відповідно до підпункту 2 пункту 3 Положення основними завданнями МОЗ є забезпечення формування та реалізація державної політики у сфері охорони здоров'я, зокрема щодо забезпечення захисту критичної інфраструктури в секторі охорони здоров'я, а також захисту населення від інфекційних хвороб, протидії ВІЛ-інфекції/СНІДу та іншим соціально небезпечним захворюванням, попередження та профілактики неінфекційних захворювань, забезпечення формування та реалізація державної політики у сферах, зокрема розвитку медичних послуг, забезпечення державних фінансових гарантій медичного обслуговування.
МОЗ відповідно до покладених на нього завдань, серед іншого, розробляє проекти законів та інших нормативно-правових актів з питань, що належать до його компетенції; здійснює нормативно-правове регулювання у сферах охорони здоров'я, у яких МОЗ формує та реалізує державну політику (пп. 2, 6 п. 3 Положення).
Аналіз наведеного дає суду підстави дійти висновку, що МОЗ є головним органом у системі центральних органів виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері охорони здоров'я, зокрема, шляхом забезпечення формування та реалізації державної політики у сферах, зокрема розвитку медичних послуг, забезпечення державних фінансових гарантій медичного обслуговування та розробляє проєкти законів та інших нормативно-правових актів з питань, що належать до його компетенції.
Разом з цим державні фінансові гарантії надання необхідних пацієнтам послуг з медичного обслуговування (медичних послуг) та лікарських засобів належної якості, реімбурсації лікарських засобів та медичних виробів (включаючи допоміжні засоби) за рахунок коштів Державного бюджету України за програмою медичних гарантій визначає Закон України «Про державні фінансові гарантії медичного обслуговування населення» від 19.10.2017
№ 2168-VIII (далі - Закон № 2168-VIII).
Відповідно до підпункту 1 частини 1 статті 2 Закону № 2168-VIII програма державних гарантій медичного обслуговування населення (програма медичних гарантій) - програма, що визначає перелік та обсяг медичних послуг, медичних виробів та лікарських засобів, повну оплату надання яких пацієнтам держава гарантує за рахунок коштів Державного бюджету України згідно з тарифом, для профілактики, діагностики, лікування та реабілітації у зв'язку з хворобами, травмами, отруєннями і патологічними станами, а також у зв'язку з вагітністю та пологами.
Отже, програма державних гарантій медичного обслуговування населення (програма) медичних гарантій може охоплювати, як окремі послуги, повну оплату надання яких пацієнтам держава гарантує за рахунок коштів Державного бюджету України згідно з тарифом, зокрема, такі як медичні послуги, медичні вироби, лікарські засоби, що є відокремлені один від одного. При цьому програма медичних гарантій може включати медичні послуги, медичні вироби, лікарські засоби у відповідну програму в цілому, фактично як перелік медичних гарантій.
За правилами, визначеними частинами 1-3 статті 3 Закону № 2168-VIII, відповідно до цього Закону держава гарантує повну оплату згідно з тарифом за рахунок коштів Державного бюджету України надання громадянам необхідних їм медичних послуг та лікарських засобів, що передбачені програмою медичних гарантій.
За рахунок Державного бюджету України окремо здійснюється фінансове забезпечення програм громадського здоров'я, заходів боротьби з епідеміями, проведення медико-соціальної експертизи дітям, діяльності, пов'язаної з проведенням судово-медичної та судово-психіатричної експертиз, та інших програм у галузі охорони здоров'я, що забезпечують виконання загальнодержавних функцій, за переліком, затвердженим Кабінетом Міністрів України, а також для підтримки державних некомерційних підприємств охорони здоров'я, зокрема щодо оновлення матеріально-технічної бази, капітального ремонту, реконструкції, оплати енергоносіїв, підвищення оплати праці медичних працівників та фахівців з реабілітації, крім випадків участі державного некомерційного підприємства в державно-приватному партнерстві, фінансування якого здійснюється відповідно до угод, визначених Законом України "Про державно-приватне партнерство".
Права та гарантії у сфері охорони здоров'я, що стосуються медичного обслуговування, забезпечення лікарськими засобами та медичними виробами, передбачені іншими законами України для певних категорій осіб, фінансуються за окремими програмами за рахунок коштів державного та місцевих бюджетів, цільових страхових фондів та інших джерел, не заборонених законодавством.
Відповідно до частини 1 статті 4 Закону № 2168-VIII у межах програми медичних гарантій держава гарантує громадянам, іноземцям, особам без громадянства, які постійно проживають на території України, та особам, яких визнано біженцями або особами, які потребують додаткового захисту, повну оплату за рахунок коштів Державного бюджету України необхідних їм медичних послуг та лікарських засобів, пов'язаних з наданням:
1) екстреної медичної допомоги;
2) первинної медичної допомоги;
3) спеціалізованої медичної допомоги;
4) паліативної медичної допомоги;
5) реабілітації у сфері охорони здоров'я;
6) медичної допомоги дітям до 16 років;
7) медичної допомоги у зв'язку з вагітністю та пологами;
8) послуги з проведення оцінювання повсякденного функціонування особи.
Згідно з частиною 3 статті 4 Закону № 2168-VIII програмою медичних гарантій визначаються перелік та обсяг медичних послуг, лікарських засобів та медичних виробів, оплата яких гарантується за рахунок коштів Державного бюджету України.
Медичні послуги, лікарські засоби та медичні вироби, не включені до програми медичних гарантій, не підлягають оплаті за рахунок коштів Державного бюджету України, передбачених на реалізацію програми медичних гарантій, але можуть покриватися за рахунок коштів Державного бюджету України, передбачених на реалізацію відповідних державних програм та заходів, місцевих бюджетів, медичного страхування, юридичних і фізичних осіб та з інших джерел, не заборонених законодавством.
Аналіз наведеного дає суду підстави дійти до висновку, що державою визначається перелік медичних послуг, лікарських засобів та медичних виробів, які покриваються за рахунок Державного бюджету України у межах програми медичних гарантій.
При цьому, ті медичні послуги, лікарські засоби, медичні вироби, які не покриваються за рахунок Державного бюджету України, з урахуванням положень частини 3 статті 4 Закону
№ 2168-VIII можуть покриватися, серед іншого, за рахунок юридичних і фізичних осіб та з інших джерел, не заборонених законодавством.
Одночасно постановою Кабінету Міністрів України від 05.07.2024 № 781 «Деякі питання надання послуг з медичного обслуговування населення за плату від юридичних і фізичних осіб» затверджено Перелік випадків, за яких заклади охорони здоров'я державної та комунальної форми власності можуть надавати послуги з медичного обслуговування населення за плату від юридичних і фізичних осіб (далі - Перелік).
Так, окресленим Переліком встановлено випадки, за яких юридичні і фізичні особи здійснюють повну оплату наданих послуг з медичного обслуговування населення, а саме: надання послуг з медичного обслуговування населення без направлення лікаря, крім випадків, коли направлення не вимагається відповідно до законодавства; надання послуг з медичного обслуговування населення за договорами з юридичними особами; надання послуг з медичного обслуговування населення в закладах охорони здоров'я, що належать до сфери управління Державного управління справами та державних органів, які входять до сектору безпеки і оборони, пацієнтам, які не належать до прикріпленого контингенту; надання послуг з медичного обслуговування населення, які не покриваються за програмою державних гарантій медичного обслуговування населення.
Також Переліком визначено випадки, за яких юридичні і фізичні особи здійснюють оплату додаткових послуг, зокрема: надання послуг з медичного обслуговування населення за місцем проживання (перебування) пацієнта за самостійним вибором пацієнта за умови відсутності показання для їх надання; самостійний вибір лікуючого лікаря під час надання спеціалізованої медичної допомоги у плановому порядку у стаціонарних умовах; перебування в палаті із підвищеним рівнем комфорту та сервісу за самостійним вибором пацієнта.
Аналіз наведених норм Переліку дає суду підстави дійти до висновку, що таким Переліком визначаються випадки, за наявності яких, юридичні і фізичні особи здійснюють повну оплату наданих послуг з медичного обслуговування населення, зокрема, у разі надання послуг з медичного обслуговування населення, які не покриваються за програмою державних гарантій медичного обслуговування населення.
Судом встановлено, що відповідно до частини 9 статті 33 Закону України «Основи законодавства України про охорону здоров'я» від 19.11.1992 № 2801-XII, підпункту 15 пункту 4 та пункту 8 Положення про Міністерство охорони здоров'я України та з метою забезпечення прозорості проведення безоплатного ендопротезування пацієнтів в порядку черговості на базі закладів охорони здоров'я, які уклали договір про медичне обслуговування населення за програмою медичних гарантій з Національною службою здоров'я України, який передбачає надання медичних послуг з ендопротезування суглобів, наказом Міністерства охорони здоров'я України від 26.12.2024 № 2180 «Деякі питання функціонування електронної черги з ендопротезування пацієнтів» затверджено Порядок функціонування електронної системи забезпечення формування та ведення електронної черги з безоплатного ендопротезування пацієнтів, який визначає механізм функціонування електронної системи забезпечення формування та ведення електронної черги з безоплатного ендопротезування пацієнтів (далі - електронна система), яка призначена для забезпечення проведення безоплатного (крім випадків, визначених підпунктом 3 пункту 4 цього розділу) ендопротезування пацієнтів у порядку черговості шляхом автоматизації процесів запису в чергу, адміністрування черги, реєстрації планування та проведення операцій з ендопротезування (далі - Порядок № 2180).
Згідно з пунктом 2 Порядку № 2180 його дія поширюється на заклади охорони здоров'я, які уклали договір про медичне обслуговування населення за програмою медичних гарантій з Національною службою здоров'я України, який передбачає надання медичних послуг з ендопротезування суглобів (далі - заклади охорони здоров'я).
Відповідно до пункту 3 Порядку № 2180 операція з ендопротезування - медичне оперативне втручання, ціллю якого є заміна суглоба пацієнта (або його частини) на ендопротез; ургентні операції з ендопротезування - операції з ендопротезування, які проводяться невідкладно у разі наявності медичних показань, передбачених у додатку 1 до цього Порядку; електронна черга - послідовність виклику пацієнтів на проведення операції з ендопротезування, сформована електронною системою відповідно до цього Порядку; користувачі - особи, які зареєстровані в електронній системі і мають права доступу та функціональні можливості, обсяг яких визначений цим Порядком; реєстраційний номер в електронній черзі - унікальний порядковий номер у відповідній електронній черзі, який формується наростаючим підсумком та присвоюється пацієнту автоматично внаслідок реєстрації його запису в електронній черзі; реєстрація запису пацієнта в електронну чергу - внесення даних про пацієнта до електронної черги в закладі охорони здоров'я за допомогою функціоналу електронної системи, що дає йому право на проведення операції з ендопротезування на безоплатній основі (крім випадків, визначених підпунктом 3 пункту 4 цього розділу) в порядку черги; реєстрація планування операції в електронній системі - внесення до електронної системи даних в порядку та обсязі, визначеному цим Порядком, внаслідок чого здійснюється фіксація планування операції з ендопротезування відповідному пацієнту у відповідну дату; реєстрація проведення операції в електронній системі - внесення до електронної системи даних у випадках, порядку та обсязі, визначених цим Порядком, щодо проведеної пацієнту операції з ендопротезування.
Крім цього пунктом 3 Порядку № 2180 регламентовано, що електронна система - інформаційно-комунікаційна система, за допомогою якої забезпечується процес адміністрування електронної черги з безоплатного (крім випадків, визначених підпунктом 3 пункту 4 цього розділу) ендопротезування пацієнтів шляхом вчинення реєстраційних дій, передбачених цим Порядком.
Аналіз викладеного дає суду підстави дійти висновку, що дія Порядку № 2180 поширюється на заклади охорони здоров'я, які уклали договір про медичне обслуговування населення за програмою медичних гарантій з Національною службою здоров'я України, який передбачає надання медичних послуг з ендопротезування суглобів.
При цьому процес адміністрування електронної черги з безоплатного ендопротезування пацієнтів шляхом вчинення реєстраційних дій, передбачених Порядком № 2180, забезпечується електронною системою (інформаційно-комунікаційною системою).
Згідно з пунктом 4 Порядку № 2180 для цілей цього Порядку, залежно від джерела походження, ендопротези поділяються на такі види:
1) ендопротези, придбані за кошти державного бюджету;
2) ендопротези, придбані за кошти місцевих бюджетів;
3) ендопротези, придбані закладами охорони здоров'я для надання платних послуг, згідно з Переліком випадків, за яких заклади охорони здоров'я державної та комунальної форми власності можуть надавати послуги з медичного обслуговування населення за плату від юридичних і фізичних осіб, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 05 липня 2024 року № 781 (далі - платні послуги).
Закладам охорони здоров'я, на яких поширюється дія цього Порядку, забороняється встановлювати ендопротези, придбані за кошти фізичних або юридичних осіб (крім тих, що придбані закладом охорони здоров'я та відображені в бухгалтерському обліку відповідного закладу охорони здоров'я) (оскаржуваний абзац 2 підпункту 3 пункту 4 розділу І Порядку №2180).
Отже, пункт 4 Порядку № 2180 фактично визначає три види ендопротезів, що можуть бути використані для проведення ендопротезування, а саме: ендопротези, придбані за кошти державного бюджету; ендопротези, придбані за кошти місцевих бюджетів та ендопротези, які придбані закладами охорони здоров'я для надання платних послуг відповідно до переліку, встановленого Кабінетом Міністрів України.
При цьому, аналізуючи викладене, суд приходить до висновку, що абзац 2 підпункту 3 пункту 4 Розділу І Порядку № 2180 передбачає безоплатне надання послуг пацієнту з медичного оперативного втручання (операції з ендопротезування) виключно у разі заміни суглобу пацієнта на ендопротези, які придбані за кошти державного та /або місцевого бюджету.
Як вже було вказано судом вище, пунктом 3 Порядку № 2180 регламентовано, що операція з ендопротезування - це медичне оперативне втручання, ціллю якого є заміна пошкодженого суглоба пацієнта (або його частини) на штучний імплант ендопротез.
Наведене зумовлює висновок суду, що операція з ендопротезування є хірургічною операцією (медичною послугою) реконструктивного характеру, ціллю якої є заміна суглоба пацієнта (або його частини) на штучний імплант - ендопротез.
За таких обставин, на переконання суду, безоплатна операція з ендопротезування включає 2 (два) необхідних компоненти:
1) забезпечення Державою ендопротеза за рахунок державного та/або місцевого бюджетів;
2) здійснення хірургом відповідних дій (хірургічної операції) щодо заміни суглоба пацієнта на ендопротез, тобто надання ним медичної послуги.
Суд зазначає, що постановою Кабінету Міністрів України від 02.10.2023
№ 753 «Про затвердження Технічного регламенту щодо медичних виробів» затверджено Технічний регламент щодо медичних виробів (далі - Технічний регламент).
Відповідно до підпунктів 9, 11 пункту 2 Технічного регламенту медичний виріб - будь-який інструмент, апарат, прилад, пристрій, програмне забезпечення, матеріал або інший виріб, що застосовуються як окремо, так і в поєднанні між собою (включаючи програмне забезпечення, передбачене виробником для застосування спеціально для діагностичних та/або терапевтичних цілей та необхідне для належного функціонування медичного виробу), призначені виробником для застосування з метою забезпечення діагностики, профілактики, моніторингу, лікування або полегшення перебігу хвороби пацієнта в разі захворювання, діагностики, моніторингу, лікування, полегшення стану пацієнта в разі травми чи інвалідності або їх компенсації, дослідження, заміни, видозмінювання або підтримування анатомії чи фізіологічного процесу, контролю процесу запліднення та основна передбачувана дія яких в організмі або на організм людини не досягається за допомогою фармакологічних, імунологічних або метаболічних засобів, але функціонуванню яких такі засоби можуть сприяти; медичний виріб одноразового використання - медичний виріб, призначений для застосування тільки один раз тільки для одного пацієнта.
Наведене зумовлює висновок суду, що ендопротез є медичним виробом одноразового використання, адже призначений для застосування тільки один раз і тільки для одного пацієнта.
Отже, Порядком № 2180 передбачається покриття медичних послуг з ендопротезування (хірургічних операцій) та покриття вартості медичних виробів (ендопротезів) у межах пакету медичних гарантій.
Між тим постановою Кабінету Міністрів України від 24.12.2024 № 1503 «Деякі питання реалізації програми державних гарантій медичного обслуговування населення у 2025 році» затверджено Порядок реалізації програми державних гарантій медичного обслуговування населення у 2025 році (далі - Порядок № 1503), який визначає особливості реалізації програми державних гарантій медичного обслуговування населення (далі - Програма медичних гарантій) у 2025 році.
Главою 3 Порядку № 1503 «Хірургічні операції дорослим та дітям у стаціонарних умовах, хірургічні операції дорослим та дітям в умовах стаціонару одного дня, стаціонарна допомога дорослим та дітям без проведення хірургічних операцій» врегульовано порядок визначення тарифів на медичні послуги за пакетами медичних послуг “Хірургічні операції дорослим та дітям у стаціонарних умовах», “Хірургічні операції дорослим та дітям в умовах стаціонару одного дня» та “Стаціонарна допомога дорослим та дітям без проведення хірургічних операцій».
Відповідно до Програми медичних послуг на 2025, розміщеної на офіційному сайті Національної служби здоров'я України (https://nszu.gov.ua/gromadianam/bezoplatni-poslugi-v-programi-medicnix-garantii-20-1/stacionarni-poslugi-1/xirurgicni-operaciyi-doroslim-ta-ditiam-u-stacionarn), розміщено в переліку стаціонарні послуги « 3. Хірургічні операції дорослим та дітям у стаціонарних умовах» до обсягу медичних послуг, який надавач зобов'язується надавати за договором відповідно до медичних потреб пацієнта/пацієнтки (специфікація) входить, зокрема проведення пацієнту/пацієнтці усього спектру хірургічних втручань (відкритих, ендоваскулярних, транскутаннних, ендоскопічних, лапроскопічних тощо).
Отже програма медичних послуг на 2025 рік (далі - ПМП на 2025 рік) включає в себе проведення пацієнту/пацієнтці усього спектру хірургічних втручань.
Натомість спірним Порядком № 2180 в оскаржуваній частині позбавлено права пацієнта на отримання безоплатної операції з ендопротезування (отримання медичної послуги) у разі виявлення ним бажання самостійно (за власні кошти) покрити витрати на медичний виріб одноразового використання (ендопротез) та/або покрити такі витрати за кошти юридичних осіб.
Таким чином, в цьому випадку наявне звуження прав тих пацієнтів, яким необхідна хірургічна операція з ендопротезування та які бажають придбати за власні кошти або кошти юридичних осіб медичний виріб індивідуального використання (ендопротез) шляхом позбавлення їх права на отримання усього спектру послуг з хірургічного втручання, що входять до ПМП на 2025 рік безоплатно, порівняно з тими пацієнтами, які отримують такий медичний виріб за рахунок державного та/або місцевого бюджетів.
Суд зазначає, що відповідно до Пояснювальної записки до проєкту наказу, яким надалі було затверджено Порядок № 2180, як основну мету його прийняття визначено забезпечення здійснення запуску електронної черги на ендопротезування населення, яка забезпечує прозорість, автоматизацію та високий рівень контролю за процедурою розподілу ендопротезів, придбаних за кошти державного та місцевих бюджетів, а також проведення операцій з ендопротезування населення (далі - Пояснювальна записка).
У Пояснювальній записці в частині «Вплив на інтереси заінтересованих сторін» стосовно пацієнтів зазначено про позитивний вплив на пацієнтів шляхом забезпечення можливості проведення операції з ендопротезування в порядку черги на безкоштовній основі.
При цьому реалізація акта має позитивний вплив також на державні та місцеві громади шляхом забезпечення прозорості, автоматизації та високого рівня контролю за процесом ендопротезування населення та цільовим використанням ендопротезів, придбаних за кошти державного та місцевих бюджетів.
Аналіз Пояснювальної записки у взаємозв'язку з аналізом регуляторного впливу проєкта акта дає суду підстави сформувати висновки про те, що проєкт акта мав на меті забезпечити запуск здійснення автоматизованої електронної черги на ендопротезування.
Разом з цим, зміст спірного Порядку № 2180 в оскаржуваній частині містить норми, які фактично спрямовані не на реалізацію мети такого проєкту, а спрямовуються на обмеження прав осіб на отримання медичної послуги (хірургічної операції) безкоштовно, у разі придбання ними самостійно або за кошти юридичних осіб медичного виробу, необхідного для ендопротезування.
Отже, зміст спірного Порядку № 2180 в оскаржуваній частині передбачає застосування до таких осіб відмінного підходу для надання їм медичних послуг (проведення хірургічної операції) залежно від медичного виробу, який буде використано при наданні такої медичної послуги.
За таких обставин, на переконання суду, спірні положення Порядку № 2180 суперечать меті прийняття такого акта, а регуляторний вплив такого акта на інтереси заінтересованих осіб досліджено розробником проєкта акта опосередковано.
Також слід зауважити, що з метою повного та всебічного розгляду справи, ухвалою суду від 28.07.2025 витребувано від МОЗ України копії документів та матеріалів, на підставі яких було ініційовано прийняття наказу Міністерства охорони здоров'я України від 26.12.2024 № 2180 «Деякі питання функціонування електронної черги з ендопротезування пацієнтів», зокрема, але не виключно ініційовані дослідження та обґрунтованість потреби у розробці та прийнятті наказу Міністерства охорони здоров'я України від 26.12.2024 № 2180, в тому числі щодо норми, викладеної в абзаці 2 підпункту 3 пункту 4 Розділу І Порядку функціонування електронної системи забезпечення формування та ведення електронної черги з безоплатного ендопротезування пацієнтів, а саме: «Закладам охорони здоров'я, на яких поширюється дія цього Порядку, забороняється встановлювати ендопротези, придбані за кошти фізичних або юридичних осіб (крім тих, що придбані закладом охорони здоров'я та відображені в бухгалтерському обліку відповідного закладу охорони здоров'я)», що затверджений Наказом Міністерства охорони здоров'я України від 26.12.2024 № 2180 «Деякі питання функціонування електронної черги з ендопротезування пацієнтів».
14.08.2025 через підсистему «Електронний суд» представником відповідача подано клопотання про долучення доказів до матеріалів справи (зареєстровано судом 20.08.2025) на виконання вимог ухвали суду від 28.07.2025.
Так, у згаданому клопотанні представник МОЗ України зауважив, що підставою для ініціювання прийняття Наказу Міністерства охорони здоров'я України від 26.12.2024 № 2180 «Деякі питання функціонування електронної черги з ендопротезування пацієнтів» слугувало проведення Міністром Міністерства охорони здоров'я України наради з керівниками обласних департаментів охорони здоров'я та керівниками лікарень щодо безоплатного ендопротезування пацієнтів. Також представник відповідача стверджує, що перед такою нарадою було проведено аналіз даних з електронної системи здоров'я, який свідчив, що 48% всіх хірургічних операцій з ендопротезування припадали на заклади, куди не розподілялись централізовано ендопротези. Тобто пацієнти закуповували їх за власні кошти, а значить йшлось про неформальні платежі, які йдуть комусь в кишені.
Оцінюючи такі доводи представника МОЗ України, суд зауважує, що на їх підтвердження останнім не надано жодних статистичних даних, що підтверджують окреслене. До того, суд вважає, що МОЗ України, маючи на меті запуск прозорої електронної черги на проведення хірургічних операцій з ендопротезування, фактично спірною нормою Порядку
№ 2180 позбавив осіб права на отримання медичної гарантії у вигляді медичної послуги (проведення хірургічної операції) у разі придбання ними самостійно або юридичними особами необхідних медичних виробів (ендопротезів).
Суд наголошує, що мета та завдання, на реалізацію яких спрямований Порядок № 2180, у спірній частині фактично суперечать один одному.
Одночасно, суд звертає увагу, що пунктом 3 розділу І Порядку № 2180 встановлено, що електронна система - інформаційно-комунікаційна система, за допомогою якої забезпечується процес адміністрування електронної черги з безоплатного (крім випадків, визначених підпунктом 3 пункту 4 цього розділу) ендопротезування пацієнтів шляхом вчинення реєстраційних дій, передбачених цим Порядком; електронна черга - послідовність виклику пацієнтів на проведення операції з ендопротезування, сформована електронною системою відповідно до цього Порядку; реєстраційний номер в електронній черзі - унікальний порядковий номер у відповідній електронній черзі, який формується наростаючим підсумком та присвоюється пацієнту автоматично внаслідок реєстрації його запису в електронній черзі; реєстрація запису пацієнта в електронну чергу - внесення даних про пацієнта до електронної черги в закладі охорони здоров'я за допомогою функціоналу електронної системи, що дає йому право на проведення операції з ендопротезування на безоплатній основі (крім випадків, визначених підпункту 3 пункту 4 цього розділу) в порядку черги; реєстрація планування операції в електронній системі - внесення до електронної системи даних в порядку та обсязі, визначеному цим Порядком, внаслідок чого здійснюється фіксація планування операції з ендопротезування відповідному пацієнту у відповідну дату; реєстрація проведення операції в електронній системі - внесення до електронної системи даних у випадках, порядку та обсязі, визначених цим Порядком, щодо проведеної пацієнту операції з ендопротезування.
Відповідно до пунктів 1-3 розділу VІ Порядку № 2180 доступ користувача до електронної системи здійснюється через електронний кабінет в електронній системі.
Створення електронного кабінету здійснюється під час реєстрації користувача.
Авторизація в електронній системі користувача здійснюється з використанням кваліфікованого електронного підпису або удосконаленого електронного підпису, що базується на кваліфікованому сертифікаті електронного підпису.
Розділом VII Порядку № 2180 врегульовано порядок функціонування електронної черги та реєстрації запису пацієнта.
Так, операції з ендопротезування проводяться закладами охорони здоров'я в порядку черговості виключно пацієнтам, запис в електронну чергу яких зареєстрований в електронній системі, крім ургентних операцій з ендопротезування (незалежно від наявності запису в електронній системі).
Електронна черга формується та ведеться окремо на базі кожного закладу охорони здоров'я.
Кожен пацієнт, який має медичні показання для проведення планових операцій з ендопротезування, передбачені додатком 2 до цього Порядку, має право бути зареєстрованим в електронну чергу в будь-якому закладі охорони здоров'я незалежно від місця його проживання.
Пацієнт має право бути зареєстрованим одночасно тільки в одну електронну чергу на проведення операції з ендопротезування щодо одного виду суглобу. Для цілей цього Порядку парні суглоби вважаються окремими видами суглобів.
Ендопротези, придбані за рахунок коштів державного бюджету, мають бути відображені у бухгалтерському обліку відповідного закладу охорони здоров'я та використовуватися для проведення ендопротезування будь-якого пацієнта, незалежно від місця його проживання.
Ендопротези, придбані за рахунок коштів місцевого бюджету мають бути відображені у бухгалтерському обліку відповідного закладу охорони здоров'я та використовуватися в для ендопротезування пацієнтів, визначених відповідним органом місцевого самоврядування.
Ендопротези, придбані закладами охорони здоров'я, мають бути відображені у бухгалтерському обліку відповідного закладу охорони здоров'я та використовуватись ним для ендопротезування пацієнтів, у тому числі тих, для яких ендопротезування надається як платна послуга.
Внаслідок реєстрації запису в електронній черзі кожний пацієнт отримує реєстраційний номер, який є наступним порядковим номером за реєстраційним номером останнього пацієнта, запис якого був зареєстрований в електронній черзі в даному закладі охорони здоров'я.
Реєстрація в електронній черзі здійснюється за заявою пацієнта (його законного представника), яка складається в довільній формі з обов'язковим зазначенням прізвища, власного імені та по батькові (за наявності), дати народження, РНОКПП пацієнта (у разі наявності), а також серії (у разі наявності) та номера документа, визначеного абзацом четвертим підпункту 1 пункту 5 розділу V цього Порядку, що посвідчує особу пацієнта.
Аналіз наведених положень дає суду підстави дійти висновку, що незалежно від ендопротеза, який буде використаний для проведення хірургічної операції з ендопротезування, а саме чи придбаний він за кошти державного чи місцевого бюджету, чи за власні кошти пацієнта або за кошти юридичних осіб, такий пацієнт має перебувати в електронній черзі на проведення відповідної хірургічної операції.
Судом встановлено, що позивач зареєстрований в електронній черзі, що сторонами не заперечується (т.1, а.с.14).
Проте, при рівних умовах стосовно перебування осіб в електронній черзі на проведення хірургічної операції з ендопротезування, особи, які бажають отримати медичний виріб шляхом його придбання за власні кошти або кошти юридичних осіб, мають сплатити кошти за проведення хірургічної операції з ендопротезування, що за своєю суттю суперечить принципу «рівності» між такими особами.
Як вже було вказано судом вище відповідно до статті 49 Конституції України охорона здоров'я забезпечується державним фінансуванням відповідних соціально-економічних, медико-санітарних і оздоровчо-профілактичних програм.
Держава створює умови для ефективного і доступного для всіх громадян медичного обслуговування. У державних і комунальних закладах охорони здоров'я медична допомога надається безоплатно; існуюча мережа таких закладів не може бути скорочена. Держава сприяє розвиткові лікувальних закладів усіх форм власності.
Держава дбає про розвиток фізичної культури і спорту, забезпечує санітарно-епідемічне благополуччя.
У пункті 4 Рішення Конституційного Суду від 29.05.2002 10-рп/2002, справа №1-13/2002, зокрема зазначено:
«…зміст поняття «медична допомога» Конституційний Суд України з'ясував шляхом його граматичного аналізу, так і дослідження правових актів. У лінгвістичному аспекті слово «допомога» означає сприяння, підтримку (фізичну, матеріальну, моральну тощо), в чому-небудь; захист кого-небудь, порятунок у біді; роботи повний вплив, що дає потрібні наслідки, приносить полегшення, користь, у т.ч. і виліковувати; дію, скеровану на підтримку (реалізацію чиїх-небудь запитів або потреб у чому-небудь) за певних обставин.
У правовому значенні термін «медична допомога» вживається у преамбулі, статях 4, 16, 25, 33, 37, 52, 58, 60, 78 Основ законодавства України про охорону здоров'я (далі - Основи). Статті 33, 35, 58, 67, 68, 77 Основ визначають вузлові складові медичної допомоги (швидка, невідкладна, первинна, спеціалізована, високоспеціалізована тощо). Її дефініція дається у спеціальних словниках понять і термінів Всесвітньої організації охорони здоров'я, визнаних тими ж Основами (стаття 3). У процесі дослідження конституційного припису «у державних і комунальних закладах охорони здоров'я медична допомога надається безоплатно» зміст медичної допомоги з'ясовувався Конституційним Судом України з огляду на відповідні положення Конвенції про мінімальні норми соціального забезпечення, ухваленої у Женеві 28 червня 1952 року (статті 1, 2), Європейської Конвенції про соціальну та медичну допомогу, укладеної у Парижі 11 грудня 1953 року (статті 1, 8-17), Європейського кодексу соціального забезпечення, прийнятого у Страсбурзі 16 квітня 1964 року (частина ІІ), Конвенції про медичну допомогу та допомоги у разі хвороби, прийнятої у Женеві 25 червня 1969 року (пункти 1, 3) та однойменної Рекомендації, ухваленої там же і того є дня (статті 7-12, 34), Європейської соціальної хартії, підписаної у Страсбурзі 3 травня 1996 року (статті 11-13), та інших міжнародних документів.
…
Разом з тим поданий вище аналіз термінів «безоплатно» і «медична допомога» у системному зв'язку з іншими аналогічними поняттями, що застосовуються в Конституції України, міжнародних договорах, дає можливість дійти висновку щодо загального змісту безоплатної медичної допомоги. Він полягає у відсутності для всіх громадян обов'язку сплачувати за надану їм у державних і комунальних закладах охорони здоров'я
медичну допомогу як у момент, так і до чи після її отримання. Словосполучення «безоплатність медичної послуги» означає неможливість стягування з громадян плати за таку допомогу в державних і комунальних закладах охорони здоров'я у будь-яких варіантах розрахунків (готівкою або безготівкових): чи у вигляді «добровільних внесків» до різноманітних медичних фондів, чи у формі обов'язкових страхових платежів (внесків) тощо.».
Водночас статтею 12 Міжнародного пакту про економічні, соціальні і культурні права передбачає, що держави, які беруть участь у цьому Пакті передбачено визнання права кожної людини на найвищий досяжний рівень фізичного і психічного здоров'я.
Заходи, яких повинні вжити держави-учасниці цього Пакту для повного здійснення цього права, включають, серед іншого, ті, які є необхідними для створення умов, які б забезпечували всім медичну допомогу і медичний догляд у разі хвороби (пункт d частини другої статті 12).
В своєму Загальному коментарі №14 щодо права на найвищий досяжний рівень здоров'я, Комітет з економічних, соціальних і культурних прав (далі - КЕСКП) висловив наступну позицію про те, що право на здоров'я має розумітися як право доступу до різноманітних установ, товарів, послуг та умов, необхідних для реалізації найвищого досяжного рівня здоров'я.
У зв'язку з цим КЕСКП встановив вимогу щодо того, аби відповідні оздоровчі й лікувальні заклади відповідали наступним критеріям: наявність, доступність, прийнятність та якість.
КЕСКП наголосив, що обов'язок захищати включав, серед іншого, обов'язок держав приймати закони або вживати інших заходів, спрямованих на забезпечення рівного доступу до лікувальних й дотичних послуг, що надаються третіми сторонами, а також забезпечити відповідність лікарів та іншого медичного персоналу потрібним стандартам освіти, вправності, та положенням кодексів етичної поведінки (пункт 35).
Відповідні частини Декларації Всесвітньої організації охорони здоров'я про розвиток прав пацієнтів в Європі (1994) передбачають, що кожен має право на отримання такої медичної допомоги, що відповідає його/її потребам, включаючи превентивне лікування та заходи, спрямовані на розвиток здоров'я. Послуги повинні постійно бути наявними та доступними усім на принципах рівності, без дискримінації, та у відповідності до фінансових, людських та матеріальних ресурсів, які є доступними у відповідному суспільстві.
Якщо пацієнти відчувають, що їхні права не поважалися, вони повинні мати можливість подати скаргу. Пацієнти мають право на те, щоб їхні скарги розглядалися та вирішувалися у докладний, справедливий, ефективний та своєчасний спосіб, а також на отримання інформації про результати такого розгляду.
Аналізуючи викладене суд доходить висновку, що Держава, виконуючи свій головний обов'язок - утвердження і забезпечення прав і свобод людини (частина друга статті 3 Конституції України) - повинна не тільки утримуватися від порушень чи непропорційних обмежень прав і свобод людини, але й вживати належних заходів для забезпечення можливості їх повної реалізації кожним, хто перебуває під її юрисдикцією. З цією метою законодавець та інші органи публічної влади мають забезпечувати ефективне правове регулювання, яке відповідає конституційним нормам і принципам, та створювати механізми, необхідні для задоволення потреб та інтересів людини (абзац перший пункту 3 мотивувальної частини рішення Конституційного Суду України від 1 червня 2016 року № 2-рп/2016).
Окремо з приводу тверджень відповідача стосовно того, що заборона на встановлення ендопротезів, придбаних громадянами за власні кошти, діє лише в межах реалізації послуги як безоплатної за Програмою медичних гарантій та унеможливлює підміну державного забезпечення приватним імпортом без відповідного контролю, зловживання з боку надавачів послуг (наприклад вимагання самостійної купівлі пацієнтом виробу), суд зауважує про таке.
Згідно з пунктом 2 та пунктом 5 частини 1 статті 5 Закону № 2168-VIII програма медичних гарантій базується на таких принципах, зокрема, надання рівних державних гарантій для реалізації пацієнтами права на охорону здоров'я незалежно від віку, раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, зареєстрованого місця проживання, за ознакою мови або іншими ознаками; універсальність та справедливість доступу до необхідних медичних послуг, лікарських засобів та медичних виробів за програмою медичних гарантій.
Суд наголошує, що Програма медичних гарантій на 2025 рік не містить жодних обмежень та не диференціює право пацієнтів на отримання безкоштовної медичної послуги (хірургічної операції), в залежності від джерела придбання ендопротезу на наявність або відсутність такого права.
Таким чином оскаржувані положення Порядку № 2180 фактично суперечать пункту 2 частини 1 статті 5 Закону № 2168-VIII.
Не можуть бути визнані прийнятними і доводи представника МОЗ України щодо можливого зловживання з боку надавачів послуг шляхом вимагання самостійної закупівлі пацієнтом виробу, оскільки Порядок № 2180 в будь-якому випадку регламентує наявність електронної черги для проведення пацієнтам хірургічної операції з ендопротезування та обов'язок останніх перебувати у такій черзі для проведення відповідної операції.
У цьому випадку, на переконання суду, МОЗ України з метою нівелювання будь-яких негативних наслідків стосовно, серед іншого обліку, придбання, перевірки ендопротезів, мало б розробити відповідний нормативно-правовий акт, який би встановлював чітку процедуру щодо окресленого.
Суд наголошує, що право на обрання пацієнтом іншого способу лікування або закладу не нівелює тих обставин, що оскаржуваний пункт Порядку № 2180 суперечить положенням чинного законодавства, та позбавляє пацієнта права на отримання медичної гарантії (медичної послуги з хірургічної операції) як складової частини процесу ендопротезування саме на безоплатній основі.
Отже, спірним пунктом Порядку № 2180, без належних на те правових підстав, позбавлено пацієнта медичної гарантії, передбаченої Програмою медичних гарантій на 2025 рік.
Одночасно, суд зауважує, що Перелік № 713, який згадується у пп.3 п.4 Порядку № 2180 не може бути застосований, оскільки як вже було згадано вище, останній уточнює випадки, за наявності яких, юридичні і фізичні особи здійснюють повну оплату наданих послуг з медичного обслуговування населення, а саме у разі надання послуг з медичного обслуговування населення, які не покриваються за програмою державних гарантій медичного обслуговування населення.
В межах спірних правовідносин, судом не встановлено обставин того, що хірургічні операції не охоплюються програмою державних гарантій медичного обслуговування. Доказів зворотного матеріали справи не містять та відповідачем не надано.
Також стосовно посилання відповідача на обставини здійснення позивачем підприємницької діяльності у сфері торгівлі медичними й ортопедичними товарами, що свідчить про конфлікт інтересів та переслідування ним комерційного інтересу, як підстави для відмови у задоволенні позовних вимог, суд звертає увагу на наступне.
Згідно з статтею 1 Закону України «Про запобігання корупції» від 14.10.2014 № 1700-VII (далі - Закон № 1700-VII) потенційний конфлікт інтересів - наявність у особи приватного інтересу у сфері, в якій вона виконує свої службові чи представницькі повноваження, що може вплинути на об'єктивність чи неупередженість прийняття нею рішень, або на вчинення чи невчинення дій під час виконання зазначених повноважень; приватний інтерес - будь-який майновий чи немайновий інтерес особи, у тому числі зумовлений особистими, сімейними, дружніми чи іншими позаслужбовими стосунками з фізичними чи юридичними особами, у тому числі ті, що виникають у зв'язку з членством або діяльністю в громадських, політичних, релігійних чи інших організаціях; реальний конфлікт інтересів - суперечність між приватним інтересом особи та її службовими чи представницькими повноваженнями, що впливає на об'єктивність або неупередженість прийняття рішень, або на вчинення чи невчинення дій під час виконання зазначених повноважень.
Відповідно до статті 55 Конституції України кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.
Згідно з частиною 2 статті 264 КАС України право оскаржити нормативно-правовий акт мають особи, щодо яких його застосовано, а також особи, які є суб'єктом правовідносин, у яких буде застосовано цей акт.
Суд нагадує, що згідно з консультаційним висновком спеціаліста від 24.03.2025 (пункт 8) ОСОБА_1 рекомендовано ендопротезування правого кульшового суглобу в терміновому порядку (т. 1, а.с. 15).
В контексті наведеного, суд наголошує, що реєстрація позивача фізичною особою-підприємцем 19.08.2025, який надає послуги з роздрібної торгівлі медичними й ортопедичними товарами в спеціалізованих магазинах жодним чином не нівелює його права на оскарження спірного пункту Порядку № 2180. При цьому, такі обставини однозначно не можуть свідчити про наявність потенційного або реального конфлікту інтересу.
Твердження МОЗ України про переслідування позивачем комерційного інтересу, а не інтересу захисту власних прав як пацієнта, судом сприймаються як неприйнятні, оскільки як вже було вказано судом вище останньому рекомендовано ендопротезування правого кульшового суглобу в терміновому порядку. Одночасно, суд зауважує, що позивач зареєстрований як фізична особа-підприємець за спливом тривалого часу після подання ним цього адміністративного позову.
Відтак всі посилання МОЗ України в цій частині судом відхиляються як не обґрунтовані.
З приводу посилання відповідача на Зміни до Порядку функціонування електронної системи забезпечення формування та ведення електронної черги з безоплатного ендопротезування пацієнтів, затвердженого наказом Міністерства охорони здоров'я України від 26.12.2024 № 2180, суд зазначає таке.
18.09.2025 Міністерством охорони здоров'я України прийнято наказ №1454 «Про затвердження Змін до Порядку функціонування електронної системи забезпечення формування та ведення електронної черги з безоплатного ендопротезування пацієнтів».
Згідно з п.4 вказаного наказу цей наказ набирає чинності з дня його офіційного опублікування.
Станом на день проведення судового засідання у справі 19.09.2025 наказ МОЗ України від 18.09.2025 №1454 не набрав чинності, адже не пройшов процедуру державної реєстрації у Міністерстві юстиції України та не був офіційно опублікований.
Разом з цим, досліджуючи Пояснювальну записку до проєкту Змін, суд зауважує, що їх метою є забезпечення розширення можливостей пацієнтів, що потребують операції з ендопротезування (далі - Пояснювальна записка до проєкту Змін).
У пункті 2 проєкту Змін, серед іншого, зазначено про те, що з метою створення правових підстав для встановлення ендопротезів, отриманих як гуманітарна або благодійна допомога, проєктом Змін запропоновано додати до класифікації нову категорії - ендопротези, отримані як гуманітарна або благодійна допомога. Крім того додано типи едопротезів, які можуть використовуватися закладами охорони здоров'я. Такий підхід, відповідно до Пояснювальної записки до проєкту Змін дозволяє більш точно фіксувати в Реєстрі використані медичні вироби, формувати статистичну звітність, планувати потребу та закупівлі відповідно до актуального медичного попиту.
У пункту 8 Пояснювальної записки до проєкту Змін у таблиці «Вплив на інтереси заінтересованих сторін», зокрема на пацієнтів є позитивним, що полягає у розширенні можливостей для отримання платних послуг з ендопротезування.
Відповідно до пункту 1 Змін, пункт 4 розділу І Порядку № 2180 викладено у такій редакції:
« 4. Для цілей цього Порядку, залежно від джерела походження, ендопротези поділяються на такі види:
1) ендопротези, придбані за кошти державного бюджету;
2) ендопротези, придбані за кошти місцевих бюджетів;
3) ендопротези, придбані закладами охорони здоров'я для надання безоплатної послуги з ендопротезування;
4) ендопротези, отримані закладами охорони здоров'я в якості гуманітарної або благодійної допомоги для надання безоплатної послуги з ендопротезування;
5) ендопротези, отримані закладами охорони здоров'я в якості гуманітарної або благодійної допомоги для надання платних послуг, згідно з Переліком випадків, за яких заклади охорони здоров'я державної та комунальної форми власності можуть надавати послуги з медичного обслуговування населення за плату від юридичних і фізичних осіб, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 05 липня 2024 року № 781 (далі - перелік).
6) ендопротези, придбані закладами охорони здоров'я для надання платних послуг згідно з Переліком.
Закладам охорони здоров'я, на яких поширюється дія цього Порядку, забороняється встановлювати ендопротези та їх компоненти, придбані за кошти фізичних або юридичних осіб, крім тих, що зазначені в підпунктах 1-6 цього пункту, та відображені в бухгалтерському обліку відповідного закладу охорони здоров'я.
У разі відмови пацієнта від використання ендопротезу (або його компонентів), що придбані за кошти державного чи місцевого бюджетів або отримані в якості гуманітарної або благодійної допомоги, він може придбати у відповідного закладу охорони здоров'я інший ендопротез або його компонент.».
Суд, аналізуючи Зміни до Порядку №2180, вважає за необхідне звернути увагу на те, що даний пункт містить в собі суперечності, зокрема надає право пацієнту придбати у відповідного закладу охорони здоров'я інший ендопротез або його компонент, у разі відмови пацієнта від використання ендопротезу (або його компонентів), що придбані за кошти державного чи місцевого бюджетів або отримані в якості гуманітарної або благодійної допомоги, проте не конкретизує чи такий ендопротез буде відноситися до тих ендопротезів, що придбані закладами охорони здоров'я для надання безоплатної послуги з ендопротезування чи до тих, які придбані закладами охорони здоров'я для надання платних послуг, згідно з Переліком випадків, за яких заклади охорони здоров'я державної та комунальної форми власності можуть надавати послуги з медичного обслуговування населення за плату від юридичних і фізичних осіб, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 05 липня 2024 року № 781.
При цьому наведеними змінами продовжена заборона встановлювати ендопротези та їх компоненти, придбані за кошти фізичних або юридичних осіб.
Тобто, на переконання суду, наведене редакція Порядку № 2180 не усуває тих обставин та суперечностей, які описані судом вище та яким надана відповідна оцінка.
Отже, проаналізувавши всі обставини справи, суд вважає, що абзацом 2 підпункту 3 пункту 4 Розділу І Порядку № 2180 обмежено право позивача на вибір ендопротеза, тобто медичного виробу, що своєю чергоє порушує його право на доступ до різноманітних товарів (медичних виробів) необхідних для реалізації найвищого досяжного рівня його здоров'я, поставивши в залежність реалізацію такого права від оплати ним за медичні послуги (хірургічну операцію з ендопротезування).
Зазначене позбавляє позивача отримати медичну послуг (хірургічну операцію), яка включена до державних медичних гарантій на безоплатній основі з використанням ендопротеза, придбаного за власні кошти або кошти юридичних осіб.
На переконання суду, такі обмеження мають несприятливі наслідки для прав, свобод та інтересів пацієнтів, не спрямовані на досягнення важливіших цілей, аніж здоров'я пацієнтів, тобто згадані обмеження не є виправданими.
Відповідно до частини першої статті 72 КАС України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.
Частиною першою статті 77 КАС України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення.
Згідно з частиною другою статті 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Положеннями частини першої статті 90 КАС України встановлено, що суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.
Відповідно до частини другої статті 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення;10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Отже, виходячи із заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України та доказів, зібраних у справі, суд дійшов висновку про наявність правових підстав для визнання протиправним та нечинним абзацу 2 підпункту 3 пункту 4 Розділу І Порядку функціонування електронної системи забезпечення формування та ведення електронної черги з безоплатного ендопротезування пацієнтів, а саме: «Закладам охорони здоров'я, на яких поширюється дія цього Порядку, забороняється встановлювати ендопротези, придбані за кошти фізичних або юридичних осіб (крім тих, що придбані закладом охорони здоров'я та відображені в бухгалтерському обліку відповідного закладу охорони здоров'я)», що затверджений Наказом Міністерства охорони здоров'я України від 26.12.2024 № 2180 «Деякі питання функціонування електронної черги з ендопротезування пацієнтів».
Відтак, адміністративний позов є таким, що підлягає задоволенню в повному обсязі.
Відповідно до частини першої статті 143 КАС України суд вирішує питання щодо судових витрат у рішенні, постанові або ухвалі.
Згідно з частиною першою статті 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Позивач звільнений від сплати судового збору, тому відсутні правові підстави для вирішення питання стосовно розподілу судових витрат.
Щодо відшкодування витрат на професійну правничу допомогу в сумі 59 555,00 грн, суд зазначає наступне.
Відповідно до статті 16 КАС України учасники справи мають право користуватися правничою допомогою. Представництво в суді, як вид правничої допомоги, здійснюється виключно адвокатом (професійна правнича допомога), крім випадків, встановлених законом.
Згідно із частиною 1 статті 132 КАС України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи.
Пунктом 1 частини 3 статті 132 КАС України визначено, що до витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать, зокрема, витрати на професійну правничу допомогу.
Відповідно до пункту 9 частини 1 статті 1 Закону України від 05.07.2012 № 5076-VI "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" (далі - Закон № 5076-VI) встановлено, що представництво - вид адвокатської діяльності, що полягає в забезпеченні реалізації прав і обов'язків клієнта в цивільному, господарському, адміністративному та конституційному судочинстві, в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами, прав і обов'язків потерпілого під час розгляду справ про адміністративні правопорушення, а також прав і обов'язків потерпілого, цивільного відповідача у кримінальному провадженні.
Інші види правової допомоги - види адвокатської діяльності з надання правової інформації, консультацій і роз'яснень з правових питань, правового супроводу діяльності клієнта, складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру, спрямованих на забезпечення реалізації прав, свобод і законних інтересів клієнта, недопущення їх порушень, а також на сприяння їх відновленню в разі порушення (пункт 6 частини першої статті 1 Закону № 5076-VI).
Відповідно до статті 19 Закону № 5076-VI видами адвокатської діяльності, зокрема, є: надання правової інформації, консультацій і роз'яснень з правових питань, правовий супровід діяльності юридичних і фізичних осіб, органів державної влади, органів місцевого самоврядування, держави; складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру; представництво інтересів фізичних і юридичних осіб у судах під час здійснення цивільного, господарського, адміністративного та конституційного судочинства, а також в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами.
Гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення представництва на надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок його обчислення, зміни та умови повернення визначаються у договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховується складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час (стаття 30 Закону № 5076-VI).
Статтею 134 КАС України передбачено, що витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.
За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб'єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.
Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
За змістом частин 7, 9 статті 139 КАС України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. За відсутності відповідної заяви або неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.
При вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов'язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, значення справи для сторін, у тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору (у випадках, коли відповідно до закону досудове вирішення спору є обов'язковим) та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.
Аналіз вищенаведених положень процесуального закону дає підстави для висновку про те, що документально підтверджені судові витрати на професійну правничу допомогу адвоката, пов'язані з розглядом справи, підлягають компенсації стороні, яка не є суб'єктом владних повноважень та на користь якої ухвалене рішення, за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень.
Відповідно до частини 6 статті 134 КАС України у разі недотримання вимог частини п'ятої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами. А згідно з частиною сьомою цієї ж статті КАС України обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.
Судом встановлено, що 03.03.2025 між позивачем та адвокатом Харченко Олексієм Володимировичем укладено договір № 3/25 про надання правничої допомоги (далі - Договір) (т. 1, а.с. 23-24).
Згідно з пунктом 1.1. вказаного Договору адвокат бере на себе зобов'язання надати необхідну правничу допомогу Клієнту з підготовки та подачі до Київського окружного адміністративного суду адміністративного позову про визнання протиправним та нечинним абзацу 2 підпункту 3 пункту 4 розділу І Порядку, що затверджений Наказом Міністерства охорони здоров'я України від 26.12.2024 № 2180 «Деякі питання функціонування електронної черги з ендопротезування пацієнтів» та в подальшому підготовку і подачу відповіді на відзив, та участь в судових засіданнях.
Додатком до Договору визначено тарифи на надання правової/правничої допомоги (т. 1, а.с. 24, зворотній бік аркуша).
Відповідно до акта № 1 приймання-передачі від 27.03.2025 адвокатом надано послуги (правову допомогу) на загальну суму 20 000,00 грн (т. 1, а.с. 25), що включає:
- вивчення та аналіз матеріалів спору між замовником та МОЗ щодо предмету спору (5000,00 грн - 5 год.); підготовка та написання адміністративного позову (15 000,00 грн - 10 год.)
Також згідно з актом № 2 приймання-передачі від 08.09.2025 адвокатом надано позивачу правничу допомогу на загальну суму 16 555,00 грн, що включає такі послуги: ознайомлення та аналіз відзиву відповідача та підготовка і написання відповіді на відзив у справі № 320/16423/25 (10 000,00 грн - 10 год); підготовка та написання клопотання про залучення третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору у справі № 320/16423/25 (1000,00 грн - 1 година); витрати на направлення адміністративного позову третій особі у справі № 320/16423/25 (55,00 грн); підготовка та написання заяви про виконання ухвали суду у справі № 320/16423/25 (надання доказів відправлення адміністративного позову третій особі) (500 грн - 30 хв.); підготовка та написання додаткових пояснень у справі № 320/16423/25 (5000,00 грн - 5 год.).
Відповідно до платіжної інструкції кредитового переказу коштів №1 від 11.09.2025 позивачем в оплату за договором про надання правничої допомоги №3/25 від 03.03.2025 сплачено витрати на правничу допомогу у сумі 36 555,00 грн (адвокату Харченко О.В.).
Судом встановлено, що 02.04.2025 між позивачем та адвокатом Доліним Олегом Олександровичем укладено договір про надання правничої (правової) допомоги №01-04/25 (далі - Договір) (т. 1, а.с. 230-231).
Згідно з пунктом 1.1. вказаного Договору Клієнт доручає, а Адвокат бере на себе обов'язок здійснити захист, представництво т а надати інші види правової допомоги Шишкіну Антону Вікторовичу на умовах і в порядку, що визначені Договором, а Клієнт зобов'язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.
Згідно з пунктом 4.1. Договору розмір винагороди за здійснення правової допомоги зазначається в Додатку №1, який є невід'ємною частиною даного Договору.
Згідно з Додатком №1 до Договору про надання правничої (правової) допомоги №01-04/25 від 02.04.2025 вартість послуг (в грн. без ПДВ за 1 год.) включає такі види допомоги: консультування з правових питань - 1500,00 грн, складання документів правового характеру, в тому числі судових процесуальних документів - 2000,00 грн, експертиза правових та інших документів - 2000,00 грн, участь в переговорах - 2500,00 грн, представництво інтересів Клієнта в усіх державних органах, установах та організаціях України - 2500,00 грн, представництво інтересів Клієнта в судах - 4000,00 грн (не менше 4000,00 за судове засідання), захист інтересів клієнта в судах - 4000,00 грн (не менше 4000,00 за судове засідання).
Згідно з актом прийому-передачі наданих послуг (правової допомоги) від 08.09.2025 адвокатом надано позивачу правничу допомогу на загальну суму 23 000,00 грн, що включає такі послуги: участь у підготовчому судовому засіданні 24.06.2025 - 4000,00 грн, участь у судовому засіданні 15.07.2025 - 4000,00 грн, участь у судовому засіданні 28.07.2025 - 1 год. 15 хв. - 5000,00 грн, участь у судовому засіданні 04.09.2025 - 1 год. 30 хв. - 6000,00 грн, авансування участі у судовому засіданні 16.09.2025 - 4000,00 грн, всього: 23 000,00 грн.
Відповідно до платіжної інструкції кредитового переказу коштів №2 від 11.09.2025 позивачем в оплату за договором про надання правничої допомоги №01-04/25 від 02.04.2025 сплачено витрати на правничу допомогу у сумі 23 000,00 грн (адвокату Доліну О.О.).
Суд зазначає, що при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін (додаткова ухвала Верховного Суду у складі об'єднаної палати Касаційного господарського суду від 03.12.2021 у справі № 927/237/20).
Такі самі критерії, як зазначено вище, застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року.
Зокрема, згідно з практикою Європейського суду з прав людини заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі "East/West Alliance Limited" проти України", заява № 19336/04).
Крім того, у рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Лавентс проти Латвії" зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.
Визначивши розмір судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу між сторонами, суд здійснює розподіл таких витрат.
При цьому, досліджуючи порядок обчислення гонорару, суд зазначає, що за змістом частини третьої статті 237 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) однією з підстав виникнення представництва є договір.
Частиною першою статті 627 ЦК України передбачено, що сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Відповідно до статті 26 Закону № 5076-VI адвокатська діяльність здійснюється на підставі договору про надання правової допомоги.
Так, договір про надання правової допомоги - це домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об'єднання) зобов'язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов'язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору (стаття 1 Закону №5076-VI).
Закон №5076-VI формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту визначає гонорар.
Розмір гонорару визначається лише за погодженням адвоката з клієнтом, а суд не вправі втручатися в ці правовідносини (пункт 28 додаткової постанови Великої Палати Верховного Суду від 19.02.2020 у справі №755/9215/15-ц; пункт 19 додаткової постанови Великої Палати Верховного Суду від 07.07.2021 у справі № 910/12876/19).
Отже, неврахування судом умов договору про надання правової допомоги щодо порядку обчислення гонорару не відповідає принципу свободи договору, закріпленому у статті 627 ЦК України.
Частинами першою та другою статті 30 Закону №5076-VI встановлено, що порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.
З аналізу зазначеної норми слідує, що гонорар може встановлюватися у формі: фіксованого розміру, погодинної оплати.
Вказані форми відрізняються порядком обчислення - при зазначенні фіксованого розміру для виплати адвокатського гонорару не обчислюється фактична кількість часу, витраченого адвокатом при наданні послуг клієнту, і навпаки - підставою для виплати гонорару, який визначений у формі погодинної оплати, є кількість витрачених на надання послуги годин, помножена на вартість такої (однієї) години того чи іншого адвоката в залежності від його кваліфікації, досвіду, складності справи та інших критеріїв.
Оскільки до договору про надання правової допомоги застосовують загальні вимоги договірного права, то гонорар адвоката, хоч і визначається частиною першою статті 30 Закону №5076-VI як «форма винагороди адвоката», але в розумінні ЦК України становить ціну такого договору.
Таким чином, визначаючи розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації гонорару адвоката іншою стороною, суди мають виходити зі встановленого у самому договорі розміру та/або порядку обчислення таких витрат, що узгоджується з приписами статті 30 Закону №5076-VI, враховуючи при цьому положення законодавства щодо критеріїв визначення розміру витрат на правничу допомогу.
Саме такий правовий висновок викладено Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 16.11.2022 у справі № 922/1964/21, в якій також зазначено, що не є обов'язковими для суду зобов'язання, які склалися між адвокатом та клієнтом у контексті вирішення питання про розподіл судових витрат. Вирішуючи останнє, суд повинен оцінювати витрати, що мають бути компенсовані за рахунок іншої сторони, ураховуючи як те, чи були вони фактично понесені, так і оцінювати їх необхідність. Подібний висновок викладений у пункті 5.44 постанови Великої Палати Верховного Суду від 12.05.2020 у справі № 904/4507/18.
У цій постанові Велика Палата Верховного Суду зауважила, що подання детального опису робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги, не є самоціллю, а є необхідним для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат.
Саме лише не зазначення учасником справи в детальному описі робіт (наданих послуг) витрат часу на надання правничої допомоги не може перешкодити суду встановити розмір витрат на професійну правничу допомогу (у випадку домовленості між сторонами договору про встановлений фіксований розмір обчислення гонорару).
Правомірне очікування стороною, яка виграла справу, відшкодування своїх розумних, реальних та обґрунтованих витрат на професійну правничу допомогу не повинно обмежуватися з суто формалістичних причин відсутності в детальному описі робіт (наданих послуг) відомостей про витрати часу на надання правничої допомоги, у випадку домовленості між сторонами договору про встановлений фіксований розмір обчислення гонорару.
Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що учасник справи повинен деталізувати відповідний опис лише тією мірою, якою досягається його функціональне призначення - визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат. Надмірний формалізм при оцінці такого опису на предмет його деталізації, за відсутності визначених процесуальним законом чітких критеріїв оцінки, може призвести до порушення принципу верховенства права.
Крім того, Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду у постанові 21.01.2021 у справі № 280/2635/20 прийшов до висновку, що КАС України у редакції, чинній з 15.12.2017, імплементував нову процедуру відшкодування витрат на професійну правову допомогу, однією з особливостей якої є те, що відшкодуванню підлягають витрати, незалежно від того, чи їх уже фактично сплачено стороною / третьою особою чи тільки має бути сплачено.
Суд зазначає, що при розгляді справи судом учасники справи викладають свої вимоги, заперечення, аргументи, пояснення, міркування тощо щодо процесуальних питань у заявах та клопотаннях, а також запереченнях проти заяв і клопотань (частина перша статті 166 КАС України).
Тобто саме зацікавлена сторона має вчиняти певні дії, спрямовані на відшкодування з іншої сторони витрат на професійну правничу допомогу, а інша сторона має право на відповідні заперечення проти таких вимог.
Як вже було вказано судом вище представником відповідача подано заяву про зменшення витрат на правничу допомогу, де наголошено, що адміністративну справу № 320/16423/25 не можна вважати надскладною, адже оскаржується виключно 1 пункт Порядку
№ 2180.
При цьому, на переконання відповідача оцінена участь у судовому засіданні по 4000,00 год, за кожне судове засідання є завищеною, підготовка клопотань (заяв) по 1-2 сторінки тексту, оцінена також у завищеному розмірі, а деякі послуги дублюють одна одну (аналіз матеріалів спору та підготовка позовної заяви, аналіз відзиву та підготовка відповіді, додаткові пояснення), що створює штучне завищення вартості.
Проаналізувавши доводи МОЗ України, враховуючи складність даної справи та надані адвокатами послуги (правничу допомогу), суд вважає, що клопотання про зменшення витрат на правничу допомогу підлягає до задоволення, та сума витрат на правничу допомогу, яка підлягає стягненню на користь позивача за рахунок бюджетних асигнувань відповідача має становити 30 000,00 грн, що відповідатиме принципу співмірності.
У судовому засіданні 19.09.2025 проголошено вступну та резолютивну частину рішення. Повний текст рішення суду складено 30.09.2025.
Керуючись статтями 243-246, 250, 255, 264 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
1. Адміністративний позов задовольнити повністю.
2. Визнати протиправним та нечинним абзац 2 підпункту 3 пункту 4 Розділу І Порядку функціонування електронної системи забезпечення формування та ведення електронної черги з безоплатного ендопротезування пацієнтів, а саме: «Закладам охорони здоров'я, на яких поширюється дія цього Порядку, забороняється встановлювати ендопротези, придбані за кошти фізичних або юридичних осіб (крім тих, що придбані закладом охорони здоров'я та відображені в бухгалтерському обліку відповідного закладу охорони здоров'я)», затвердженого наказом Міністерства охорони здоров'я України від 26.12.2024 № 2180 «Деякі питання функціонування електронної черги з ендопротезування пацієнтів».
3. Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Міністерства охорони здоров'я України (місцезнаходження: 01601, м. Київ, вул. М. Грушевського, 7, ідентифікаційний код 00012925) на користь ОСОБА_1 (місце проживання: АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_2 ) витрати на професійну правничу допомогу у сумі 30 000,00 грн (тридцять тисяч гривень 00 коп).
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення .
У разі оголошення судом лише вступної та резолютивної частини рішення, або розгляду справи в порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення.
Суддя Кушнова А.О.