ІВАНО-ФРАНКІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
"01" жовтня 2025 р. справа № 300/5021/25
м. Івано-Франківськ
Івано-Франківський окружний адміністративний суд в складі головуючого судді Тимощука О.Л., розглянувши в порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом Івано-Франківського обласного відділення Фонду соціального захисту осіб з інвалідністю до Товариства з обмеженою відповідальністю «Ремсервісгруп» про стягнення адміністративно-господарських санкцій та пені в розмірі 63 821,15 грн,
Івано-Франківське обласне відділення Фонду соціального захисту осіб з інвалідністю (далі - позивач) 16.07.2025 звернулося в суд з позовною заявою до Товариства з обмеженою відповідальністю «Ремсервісгруп» (далі - відповідач, ТОВ «Ремсервісгруп») в якій просить, стягнути адміністративно-господарські санкції та пеню в розмірі 63 821,15 грн.
В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що відповідач в порушення статей 19, 20 Закону України "Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні" не виконав нормативу по працевлаштуванню у 2024 році однієї особи з інвалідністю та в строк до 15.04.2025 самостійно не сплатив адміністративно-господарські санкції за одне робоче місце, призначене для працевлаштування особи з інвалідністю і не зайняте особою з інвалідністю, в розмірі середньої річної заробітної плати, в розмірі 62 630,99 грн. Крім того, за порушення термінів сплати адміністративно-господарських санкцій, відповідно до частини 2 статті 20 Закону України "Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні", відповідачу нарахована пеня в розмірі 1 190,16 грн. Таким чином утворилася заборгованість зі сплати адміністративно-господарських санкцій та пені в загальному розмірі 63 821,15 грн., яка в добровільному порядку відповідачем не сплачена. Враховуючи те, що несплата адміністративно-господарських санкцій до Фонду соціального захисту інвалідів завдає значної шкоди державним інтересам та не дозволяє в повній мірі створити особам з інвалідністю необхідні умови, які дають можливість вести повноцінний спосіб життя, просить позов задовольнити в повному обсязі.
Ухвалою Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 21.07.2025 відкрито провадження у цій справі, постановлено її розгляд здійснювати за правилами спрощеного позовного провадження без проведення судового засідання та повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) в порядку, визначеному статтею 262 КАС України (а.с.13,14).
Товариство з обмеженою відповідальністю «Ремсервісгруп» скористалося правом подання відзиву на позовну заяву, який сформовано в системі «Електронний суд» 31.07.2025 (а.с.17-20) в якому, проти заявлених позовних вимог заперечило. Представник відповідача просив суд в задоволенні позову відмовити з урахуванням тієї обставини, що фактично відповідачем вжито усіх залежних від нього заходів щодо створення робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю, що підтверджується відповідними доказами долученими до відзиву, а тому на відповідача не може бути покладена відповідальність за не направлення уповноваженими органами необхідної кількості осіб з інвалідністю для працевлаштування.
Також, на виконання повідомлення суду про неможливість роздрукувати додатки до відзиву, 04.08.2025 відповідачем подано додатки в паперовій формі (21-26).
Позивач своїм правом на подання відповіді на відзив не скористався.
Розглянувши у відповідності до вимог статті 262 КАС України справу за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні), дослідивши докази, суд встановив такі обставини.
Як вбачається з розрахунку сум адміністративно-господарських санкцій, що підлягають сплаті у зв'язку з невиконанням нормативу робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю, середньооблікова чисельність штатних працівників облікового складу за рік становить 13 осіб, норматив робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю - 1 особа, з них відсутні працівники, яким відповідно до чинного законодавства встановлено інвалідність - 1 особа, фонд оплати праці штатних працівників за рік становить 1 628 405,65 грн., середня річна заробітна плата штатного працівника - 125 261,97 грн (а.с.5).
Таким чином, відповідачем не забезпечено працевлаштування 1 особи з інвалідністю, із врахуванням того, що середньооблікова чисельність штатних працівників облікового складу за 2024 рік становила 13 осіб, а кількість робочих місць, призначених для забезпечення працевлаштування осіб з інвалідністю, становить 1 особа, яким за висновками медико-соціальних експертних комісій встановлена інвалідність. Проте, на перконання позивача, відповідачем вказані вимоги не виконано.
Так як, відповідач не виконав нормативу по працевлаштуванню у 2024 році осіб з інвалідністю, то позивачем складено розрахунок сум адміністративно-господарських санкцій, що підлягають сплаті у зв'язку з невиконанням нормативу робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю за 2024 рік (а.с.5).
Вказаний розрахунок розміщено в електронному кабінеті роботодавця, на веб-порталі електронних послуг Пенсійного фонду України 04.03.2025 (а.с.6).
Як вбачається з розрахунку позову пред'явленого щодо стягнення заборгованості по сплаті адміністративно-господарських санкцій за незайняті робочі місця для працевлаштування осіб з інвалідністю, сума адміністративно-господарських санкцій за 2024 рік становить 62 630,99 грн, а сума пені, нарахованої за несвоєчасну сплату адміністративного-господарських санкцій складає 1 190,16 грн (а.с.9).
У зв'язку з несплатою відповідачем адміністративно-господарських санкцій та пені за невиконання нормативу робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю за 2024 рік, позивач звернувся з цим позовом до суду про їх стягнення з відповідача.
Надаючи правову оцінку правовідносинам, що склалися між сторонами, суд зазначає таке.
Основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні і гарантування їм рівних з усіма іншими громадянами можливостей для участі в економічній, політичній і соціальній сферах життя суспільства, створення необхідних умов, які дають можливість особам з інвалідністю ефективно реалізувати права та свободи людини і громадянина та вести повноцінний спосіб життя згідно з індивідуальними можливостями, здібностями і інтересами, визначені в Законі України №875-XII "Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні" (далі - Закон №875-XII).
Відповідно до частини 1 статті 17 вказаного Закону, з метою реалізації творчих і виробничих здібностей осіб з інвалідністю та з урахуванням індивідуальних програм реабілітації їм забезпечується право працювати на підприємствах, в установах, організаціях, а також займатися підприємницькою та іншою трудовою діяльністю, яка не заборонена законом.
Частина 3 статті 18 Закону №875-XII встановлює обов'язок підприємств, установ, організацій, фізичних осіб, які використовують найману працю, виділяти та створювати робочі місця для працевлаштування осіб з інвалідністю, у тому числі спеціальні робочі місця, створювати для них умови праці з урахуванням індивідуальних програм реабілітації і забезпечувати інші соціально-економічні гарантії, передбачені законодавством, надавати державній службі зайнятості інформацію, необхідну для організації працевлаштування осіб з інвалідністю, і звітувати Фонду соціального захисту інвалідів про зайнятість та працевлаштування осіб з інвалідністю у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.
Частинами 1-2 статті 19 Закону № 875-XII для підприємств, установ, організацій, у тому числі підприємств, організацій громадських організацій осіб з інвалідністю, фізичних осіб, які використовують найману працю, установлюється норматив робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю у розмірі 4 відсотки середньооблікової чисельності штатних працівників облікового складу за рік, а якщо працює від 8 до 25 осіб, - у кількості одного робочого місця.
Підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських організацій осіб з інвалідністю, фізичні особи, які використовують найману працю, самостійно розраховують кількість робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю відповідно до нормативу, встановленого частиною першою цієї статті та з урахуванням вимог статті 18 цього Закону, і здійснюють працевлаштування осіб з інвалідністю у рахунок нормативу робочих місць. При розрахунках кількість робочих місць округлюється до цілого значення.
Частиною 6 статті 19 Закону № 875-XII встановлено, що Пенсійний фонд України у порядку та за формою, встановленими Пенсійним фондом України за погодженням із центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері соціального захисту населення, надає Фонду соціального захисту осіб з інвалідністю інформацію:
про створення підприємствами, установами, організаціями, фізичними особами, які використовують найману працю, робочих місць для осіб з інвалідністю, про зайнятість та працевлаштування осіб з інвалідністю;
необхідну для обчислення кількості робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю підприємствами, установами, організаціями, фізичними особами, які використовують найману працю, відповідно до нормативу, встановленого частиною першою цієї статті.
Згідно з частиною 11 статті 19 Закону №875-XII фонд соціального захисту осіб з інвалідністю щороку до 10 березня в автоматизованому режимі з використанням даних Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування та Централізованого банку даних з проблем інвалідності здійснює визначення підприємств, установ та організацій, у тому числі підприємств, організацій громадських об'єднань осіб з інвалідністю, фізичних осіб, які використовують найману працю, які не забезпечили виконання у попередньому році нормативу робочих місць, визначеного згідно з частиною першою цієї статті, та надсилає їм розрахунок сум адміністративно-господарських санкцій, що підлягають сплаті у зв'язку з невиконанням нормативу робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю за попередній рік, обчислених відповідно до статті 20 цього Закону.
Розрахунок надсилається у формі електронного документа через електронні кабінети підприємств, установ та організацій, фізичних осіб, які використовують найману працю, на веб-порталі електронних послуг Пенсійного фонду України у формі та порядку, визначених Фондом соціального захисту осіб з інвалідністю спільно з Пенсійним фондом України (частина 12 статті 19 Закону № 875-XII).
Як зазначалось судом вище, згідно з Розрахунком сум адміністративно-господарських санкцій, що підлягають сплаті у зв'язку з невикористанням нормативу робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю, середньооблікова кількість штатних працівників в Товаристві з обмеженою відповідальністю «Ремсервісгруп» становить 13 осіб, з них кількість робочих місць, призначених для працевлаштування осіб з інвалідністю - 1, кількість незайнятих робочих місць, призначених для працевлаштування осіб з інвалідністю - 1, фонд оплати праці штатних працівників за рік становить 1 628 405,65 грн, середня річна заробітна плата штатного працівника - 125 261,97 грн (а.с.5).
Статтею 20 Закону №875-XII передбачена відповідальність роботодавців за не здійснення працевлаштування осіб з інвалідністю. А саме, розмір адміністративно-господарських санкцій за робоче місце, призначене для працевлаштування особи з інвалідністю і не зайняте особою з інвалідністю, визначається в розмірі половини середньої річної заробітної плати на відповідному підприємстві, в установі, організації, у тому числі на підприємстві, в організації громадських організацій осіб з інвалідністю, у фізичної особи, яка використовує найману працю.
Згідно із вимогами частини 4 статті 20 Закону №875-XII, адміністративно-господарські санкції розраховуються та сплачуються підприємствами, установами, організаціями, у тому числі підприємствами, організаціями громадських організацій осіб з інвалідністю, фізичними особами, зазначеними в частині першій цієї статті, самостійно в строк до 15 квітня року, наступного за роком, в якому відбулося порушення нормативу, встановленого частиною першою статті 19 цього Закону. Позови про стягнення адміністративно-господарських санкцій і пені пред'являються протягом шести місяців після закінчення строку для самостійної сплати, встановленого частиною четвертою цієї статті.
Частиною 2 статті 20 вказаного Закону №875-XII передбачено, що порушення термінів сплати адміністративно-господарських санкцій тягне за собою нарахування пені. Пеня обчислюється виходячи зі 120 відсотків річних облікової ставки Національного банку України, що діяла на момент сплати, нарахованої на повну суму недоїмки за весь її строк.
Положеннями частин 5 і 9 статті 20 Закону №875-XII визначено можливість стягнення несплаченої адміністративно-господарської санкції у судовому порядку. Спори, що виникають із правовідносин за статтями 19 і 20 цього Закону, вирішуються Фондом соціального захисту осіб з інвалідністю в адміністративному порядку відповідно до Закону України "Про адміністративну процедуру" та/або в судовому порядку.
В той же час, відповідно до пункту 4 частини третьої статті 50 Закону України від 05 липня 2012 року № 5067-VІ "Про зайнятість населення" (далі - Закон №5067) роботодавці зобов'язані, зокрема, своєчасно та в повному обсязі у порядку, затвердженому центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері зайнятості населення та трудової міграції, за погодженням з центральним органом виконавчої влади із забезпечення реалізації державної політики у галузі статистики, подавати територіальним органам центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері зайнятості населення та трудової міграції, інформацію про попит на робочу силу (вакансії).
На виконання пункту 4 частини третьої статті 50 Закону №5067 наказом Міністерства соціальної політики України №316 від 31 травня 2013 затверджено Порядок подання форми звітності № 3-ПН "Інформація про попит на робочу силу (вакансії)". В контексті прийнятого Закону № 5067 та затвердженого Порядку подання форми звітності № 3-ПН "Інформація про попит на робочу силу (вакансії)" на роботодавців покладено обов'язок подавати до відповідного центру зайнятості звітність форми №3-ПН лише за наявності у роботодавця попиту на робочу силу (вакансії) не пізніше ніж через 3 робочі дні з дати відкриття вакансії.
Отже, своєчасно та в повному обсязі надавши інформацію про попит на вакансії підприємство, фактично, вживає усіх залежних від нього передбачених законом заходів для відповідності середньооблікової чисельності працюючих осіб з інвалідністю установленим нормативам, тобто заходів для недопущення господарського правопорушення.
Доказом, який свідчить про створення робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю, у тому числі спеціальних робочих місць, та інформування органів зайнятості про наявність вільних робочих місць для осіб з інвалідністю, є звіт форми № 3-ПН.
Відтак на підприємство покладається обов'язок самостійного працевлаштування осіб з інвалідністю шляхом створення робочих місць для працевлаштування таких осіб та інформування про таку кількість створених робочих місць органи працевлаштування осіб з інвалідністю, в тому числі і центри зайнятості. В свою чергу, закон не покладає обов'язок на підприємство здійснювати самостійний пошук працівників - осіб з інвалідністю.
Окрім того, 09.01.2024 році позивачем відкрито 2 вакансії на посаду слюсар-ремонтник та, як наслідок, направлено звіт форми 3-ПН "Інформація про попит на робочу силу (вакансії)" (а.с.27 та зворотна сторона).
Слід зазначити, що в Додатку до Інформації про попит на робочу силу (вакансії) у пункті 1.14 розділу І вказано на необхідність направлення осіб з інвалідністю (а.с.28-29 та зворотна сторона).
Далі, 21.05.2024 позивачем відкрито 2 вакансії на посаду слюсар-ремонтник та, як наслідок, направлено звіт форми 3-ПН "Інформація про попит на робочу силу (вакансії)" (а.с.30,31).
Також, в Додатку до Інформації про попит на робочу силу (вакансії) у пункті 1.14 вказано на необхідність направлення двох осіб з інвалідністю (а.с.32-35).
Як наслідок, суд дійшов висновку, що відповідачем вжито усіх залежних від нього заходів щодо створення робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю.
Відтак, суд вказує на необґрунтованість позовних вимог щодо стягнення з відповідача адміністративно-господарських санкцій та пені згідно зі статтею 20 Закону України "Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні".
Решта доводів учасників справи на спірні правовідносини не впливають та висновків суду по суті спору не змінюють.
Статтею 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права та застосовує цей принцип з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини, рішення якого є джерелом права та обов'язковими для виконання Україною відповідно до статті 46 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (надалі по тексту також - Конвенція).
Так, Європейський Суд з прав людини (далі - Суд) у своєму рішенні по справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (від 9 грудня 1994 року №18390/91), вказав, що статтю 6 Конвенції не можна розуміти як таку, що вимагає пояснень, детальної відповіді на кожний аргумент сторін. Міра цього обов'язку може варіюватися залежно від характеру рішення. Необхідно також враховувати численність різноманітних тверджень, з якими сторона у справі може звернутися до судів, та відмінності, наявні в Договірних державах, стосовно передбачених законом положень, звичаєвих норм, правових висновків, викладення та підготовки рішень. Відповідно, питання, чи дотримався суд свого обов'язку обґрунтовувати рішення може розглядатися лише в світлі обставин кожної справи
В рішенні "Салов проти України" (заява №65518/01; від 6 вересня 2005 року) Суд також звернув увагу на те, що статтю 6 параграф 1 Конвенції не можна розуміти як таку, що вимагає пояснень детальної відповіді на кожний аргумент сторін.
У своїх рішеннях Європейський Суд з прав людини неодноразово зазначав, що рішення національних судів мають бути обґрунтованими, зрозумілими для учасників справ та чітко структурованими; у судових рішеннях має бути проведена правова оцінка доводів сторін, однак, це не означає, що суди мають давати оцінку кожному аргументу та детальну відповідь на нього. Тобто мотивованість рішення залежить від особливостей кожної справи, судової інстанції, яка постановляє рішення, та інших обставин, що характеризують індивідуальні особливості справи.
Разом з цим, згідно з пунктом 41 висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень, обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення.
Відповідно до статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно з частиною 1 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Частиною 2 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Підсумовуючи все вищевикладене, на переконання суду позивач не діяв на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України, а тому в задоволенні позовних вимог слід відмовити.
На підставі статті 129-1 Конституції України, керуючись статями 241-246, 255, 295, 297 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
В задоволенні позову відмовити.
Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів, з дня складення повного судового рішення.
Апеляційна скарга подається до Восьмого апеляційного адміністративного суду.
Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручене у день його складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Учасники справи:
позивач - Івано-Франківське обласне відділення Фонду соціального захисту осіб з інвалідністю, адреса: вул. Гуцульська, буд. 9, м. Івано-Франківськ, 76007, код ЄДРПОУ - 13662300;
відповідач - Товариство з обмеженою відповідальністю «Ремсервісгруп», адреса: вул. Залізнична, 2-А, с. Угринів, Івано-Франківський р-н, Івано-Франківська обл., 77423, код ЄДРПОУ - 42089594.
Суддя /підпис/ Тимощук О.Л.