01 жовтня 2025 року Справа № 280/5926/25 м.Запоріжжя
Запорізький окружний адміністративний суд у складі судді Киселя Р.В., розглянувши в порядку письмового за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ), в особі представника - адвоката Насонової Марини Сергіївни (пр. Соборний, буд. 152В, офіс 522, м. Запоріжжя, 69600), до Військової частини НОМЕР_1 ( АДРЕСА_2 ) про зобов'язання вчинити певні дії,
09.07.2025 засобами системи «Електронний суд» до Запорізького окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 (далі - позивач, ОСОБА_1 ), в особі представника - адвоката Насонової Марини Сергіївни, до Військової частини НОМЕР_1 (далі - відповідач, в/ч НОМЕР_1 ), в якій позивач просить суд:
зобов'язати відповідача розглянути рапорт позивача про звільнення, як солдата за призивом з лав Збройних Сил України у запас відповідно до підпункту «г» пункту другого частини четвертої статті 26 Закону України «Про військовий обов'язок та військову службу» (через сімейні обставини, а саме батько інвалід ІІ групи) з урахуванням висновків суду, а саме - зобов'язання військової частини НОМЕР_1 прийняти рішення про його звільнення за пп."г" п.2 ч.4 ст.26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» як військовослужбовця, який проходить військову службу за призовом під час мобілізації під час воєнного стану, за сімейними обставинами у зв'язку з наявністю батька із числа осіб з інвалідністю.
Крім того, просить: витребувати від Центру ДП «Документ» відомості, щодо відомих місць реєстрації ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 ; витребувати у Державної прикордонної служби України відомості, щодо перетину кордону ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 ; витребувати з Державної податкової служби України відомості щодо присвоєння або не присвоєння РНОКПП ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .
В обґрунтування заявлених позовних вимог позивач (представник позивача) зазначив, що наслідком написання рапорту військовослужбовця про звільнення з військової служби є наказ по особовому складу про звільнення з військової служби чи відмова у задоволенні рапорту. При цьому, в умовах дії воєнного стану немає заборон на розгляд рапорту про звільнення з військової служби. Висловлює незгоду з прийнятим відповідачем рішенням про відмову у звільненні з військової служби через наявність у батька позивача (особи з інвалідністю другої групи) іншого рідного сина. Також зазначає, що у даному випадку в/ч НОМЕР_1 не було розглянуто рапорт позивача про звільнення з військової служби по суті, відповідно, й не було прийнято обґрунтоване та вмотивоване рішення командування військової частини щодо відмови у задоволенні рапорту або наказ про звільнення з військової служби. На думку позивача (представника позивача) належним та ефективним способом захисту порушеного права позивача буде зобов'язання в/ч НОМЕР_1 прийняти рішення про його звільнення за пп."г" п.2 ч.4 ст.26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» як військовослужбовця, який проходить військову службу за призовом під час мобілізації під час воєнного стану, за сімейними обставинами у зв'язку з наявністю батька із числа осіб з інвалідністю. Просить суд задовольнити позовні вимоги.
Ухвалою від 15.07.2025 відкрито спрощене позовне провадження в адміністративній справі, розгляд справи призначено за правилами спрощеного позовного провадження без виклику сторін.
11.08.2025 засобами системи «Електронний суд» від представника відповідача надійшов відзив, в якому він заперечив проти задоволення позовних вимог. В обґрунтування відзиву зазначив, що рапорт позивача про звільнення, відповідачем належним чином розглянутий, про що позивачу надано вичерпну відповідь листом від 23.05.2025 за №9243. Щодо врахування висновків суду, викладених у рішенні суду по справі №280/1578/25 від 09.05.2025 необхідно зауважити, що суд у вищезгаданому рішенні не зобов'язував відповідача звільнити позивача з військової служби і загалом вважав передчасними вимоги про зобов'язання відповідача прийняти рішення про звільнення з військової служби позивача. Тож і в цій частині, дії відповідача є законними та правомірними. Просить суд відмовити у задоволенні позову в повному обсязі.
Розглянувши матеріали та з'ясувавши всі обставини адміністративної справи, які мають юридичне значення для розгляду та вирішення спору по суті, дослідивши наявні у справі докази у їх сукупності, судом встановлено наступне.
Наказом командира в/ч НОМЕР_1 (по стройовій частині) від 21.06.2024 за №522, солдата за призовом по мобілізації ОСОБА_1 було зараховано до списків особового складу в/ч НОМЕР_1 та всіх її видів забезпечення.
ОСОБА_1 подав рапорт про звільнення, як солдат за призивом з лав Збройних Сил України у запас відповідно до підпункту «г» пункту другого частини четвертої статті 26 Закону України «Про військовий обов'язок та військову службу» (через сімейні обставини, а саме батько інвалід ІІ групи) до командира 3 мінометної бригади батареї НОМЕР_2 механізованого батальйону в/ч НОМЕР_1 .
Вважаючи, що його рапорт не був розглянутий (розглянутий неналежним чином) позивач звернувся до суду з позовом в якому просив:
визнати протиправними дії в/ч НОМЕР_1 , щодо не розгляду рапорту ОСОБА_1 про звільнення, як солдата за призивом з лав Збройних Сил України у запас, відповідно до підпункту “г» пункту другого частини четвертої статті 26 Закону України «Про військовий обов'язок та військову службу» (через сімейні обставини, а саме батько інвалід ІІ групи);
зобов'язати в/ч НОМЕР_1 розглянути рапорт ОСОБА_1 про звільнення, як солдата за призивом з лав Збройних Сил України у запас, відповідно до підпункту “г» пункту другого частини четвертої статті 26 Закону України «Про військовий обов'язок та військову службу» (через сімейні обставини, а саме батько інвалід ІІ групи), з урахуванням висновків суду, а саме - зобов'язання в/ч НОМЕР_1 прийняти рішення про його звільнення за пп."г" п.2 ч.4 ст.26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» як військовослужбовця, який проходить військову службу за призовом під час мобілізації під час воєнного стану, за сімейними обставинами у зв'язку з наявністю батька із числа осіб з інвалідністю.
Рішенням Запорізького окружного адміністративного суду від 09.05.2025 по справі №280/1578/25 позовні вимоги ОСОБА_1 були задоволені частково, а саме:
визнано протиправною бездіяльність в/ч НОМЕР_1 щодо не розгляду рапорту ОСОБА_1 про звільнення з лав Збройних Сил України на підставі підпункту «г» пункту 2 частини 4 ст. 26 Закону України «Про військовий обов'язок та військову службу» за сімейними обставинами шляхом прийняття вмотивованого рішення;
зобов'язано в/ч НОМЕР_1 розглянути по суті рапорт ОСОБА_1 про звільнення з лав Збройних Сил України на підставі підпункту «г» пункту 2 частини 4 ст. 26 Закону України «Про військовий обов'язок та військову службу» за сімейними обставинами, та прийняти відповідне вмотивоване рішення.
В іншій частині вимог, - відмовлено.
Зазначене рішення сторонами не оскаржувалось.
На виконання рішення Запорізького окружного адміністративного суду від 09.05.2025 по справі №280/1578/25, командуванням в/ч НОМЕР_1 розглянуто рапорт позивача про звільнення з лав Збройних Сил України на підставі підпункту «г» пункту 2 частини 4 ст.26 Закону України «Про військовий обов'язок та військову службу» за сімейними обставинами, та прийнято рішення яким відмовлено у погодженні рапорту.
Про зазначене рішення ОСОБА_1 повідомлено листом від 23.05.2025 за №9243 (який позивач долучив в якості додатку до позовної заяви).
Вважаючи, що відповідачем неналежним чином розглянуто його рапорт, внаслідок чого прийнято невмотивоване рішення, позивач звернувся з даним позовом до суду.
Надаючи правову оцінку встановленим обставинам суд зазначає таке.
Статтею 65 Конституції України встановлено, що Захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, шанування її державних символів є обов'язком громадян України. Громадяни відбувають військову службу відповідно до закону.
Згідно ст.19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
У справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи відповідають вони встановленим ч.2 ст.2 КАС України вимогам.
Правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв'язку з виконанням ними конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, а також загальні засади проходження в Україні військової служби регулюється Законом України «Про військовий обов'язок і військову службу» від 25.03.1992 р. №2232-ХІІ (далі - Закон №2232-ХІІ, в редакції чинній на час виникнення спірних правовідносин).
Частинами 1, 2 статті 1 Закону №2232-ХІІ визначено, що захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України є конституційним обов'язком громадян України.
Військовий обов'язок установлюється з метою підготовки громадян України до захисту Вітчизни, забезпечення особовим складом Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань, а також правоохоронних органів спеціального призначення (далі - Збройні Сили України та інші військові формування), посади в яких комплектуються військовослужбовцями.
Відповідно до ч.1 ст.2 Закону №2232-ХІІ військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров'я і віком громадян України (за винятком випадків, визначених законом), іноземців та осіб без громадянства, пов'язаній із обороною України, її незалежності та територіальної цілісності. Час проходження військової служби зараховується громадянам України до їх страхового стажу, стажу роботи, стажу роботи за спеціальністю, а також до стажу державної служби.
Частиною 6 статті 2 Закону №2232-ХІІ передбачено види військової служби: строкова військова служба; військова служба за призовом під час мобілізації, на особливий період; військова служба за контрактом осіб рядового складу; військова служба за контрактом осіб сержантського і старшинського складу; військова служба (навчання) курсантів вищих військових навчальних закладів, а також закладів вищої освіти, які мають у своєму складі військові інститути, факультети військової підготовки, кафедри військової підготовки, відділення військової підготовки (далі - вищі військові навчальні заклади та військові навчальні підрозділи закладів вищої освіти); військова служба за контрактом осіб офіцерського складу; військова служба за призовом осіб офіцерського складу; військова служба за призовом осіб із числа резервістів в особливий період.
У зв'язку з військовою агресією російської федерації проти України, Указом Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» від 24.02.2022 №64/2022, затвердженим Законом України «Про затвердження Указу Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» від 24.02.2022 №2102-IX, було введено воєнний стан. Строк дії Указу та, відповідно, воєнного стану в подальшому продовжено відповідними Указами Президента України.
Указом Президента України від 24.02.2022 №69/2022 «Про загальну мобілізацію» у зв'язку з військовою агресією російської федерації проти України та з метою забезпечення оборони держави, підтримання бойової і мобілізаційної готовності Збройних Сил України та інших військових формувань, постановлено оголосити та провести загальну мобілізацію.
Підстави звільнення з військової служби передбачені статтею 26 Закону №2232-ХІІ.
При цьому підстави звільнення з військової служби військовослужбовців, які проходять військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, військову службу за призовом осіб із числа резервістів в особливий період, встановлені у частині 4 статті 26 Закону №2232-ХІІ та розмежовані з огляду на період застосування: під час дії особливого періоду (крім періоду дії воєнного стану) (пункт 1); під час воєнного стану (пункт 2).
Таким чином, з огляду на введення в Україні військового стану та зважаючи на вид військової служби, яку проходить позивач, підстави для можливого його звільнення з військової служби визначені у пункті 2 частини 4 статті 26 Закону №2232-ХІІ, зокрема, пп. «г» - через сімейні обставини або інші поважні причини, перелік яких визначається частиною дванадцятою цієї статті (якщо військовослужбовці не висловили бажання продовжувати військову службу).
При цьому, п. 3 частини 12 статті 26 Закону №2232-ХІІ визначено, що під час дії воєнного стану військовослужбовці звільняються з військової служби через сімейні обставини або з інших поважних причин на таких підставах, під час дії воєнного стану, зокрема - необхідність здійснювати постійний догляд за одним із своїх батьків чи батьків дружини (чоловіка), який є особою з інвалідністю I чи II групи, за умови відсутності інших членів сім'ї першого чи другого ступеня споріднення такої особи або якщо інші члени сім'ї першого чи другого ступеня споріднення самі потребують постійного догляду за висновком медико-соціальної експертної комісії чи лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров'я.
Тобто, вищезазначені положення передбачають, що під час дії воєнного стану військовослужбовці звільняються з військової служби, зокрема, саме у зв'язку з необхідністю здійснювати постійний догляд за одним із своїх батьків чи батьків дружини (чоловіка), який є особою з інвалідністю I чи II групи.
Відповідно до частини 7 статті 26 Закону №2232-XII звільнення військовослужбовців з військової служби здійснюється в порядку, передбаченому положеннями про проходження військової служби громадянами України.
Порядок проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України врегульований Положенням про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затвердженим Указом Президента України від 10 грудня 2008 року №1153 (зі змінами) (далі - Положення №1153).
Відповідно до абзаців 2 та 3 пункту 12 Положення №1153, право видавати накази по особовому складу надається командирам, командувачам, начальникам, керівникам (далі - командири (начальники) органів військового управління, з'єднань, військових частин, установ, організацій, вищих військових навчальних закладів, військових навчальних підрозділів закладів вищої освіти, які утримуються на окремих штатах (далі - військові частини), за посадами яких штатом передбачено військове звання полковника (капітана 1 рангу) і вище, а також керівникам служб персоналу Міністерства оборони України та Генерального штабу Збройних Сил України.
Згідно із пунктом 225 Положення №1153, звільнення військовослужбовців із військової служби здійснюється під час дії особливого періоду (з моменту оголошення мобілізації - протягом строку її проведення, який визначається рішенням Президента України, та з моменту введення воєнного стану - до оголошення демобілізації) - на підставах, передбачених частиною третьою, пунктом 2 частини четвертої, пунктом 3 частини п'ятої та пунктом 3 частини шостої статті 26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» у військових званнях до майстер-сержанта (майстер-старшини) включно за всіма підставами - командирами бригад (полків, кораблів 1 рангу) і посадовими особами, які відповідно до Дисциплінарного статуту Збройних Сил України прирівняні до них.
Згідно з п. 233 Положення військовослужбовці, які бажають звільнитись з військової служби, подають по команді рапорти та документи, які підтверджують підстави звільнення. У рапортах зазначаються підстави звільнення з військової служби; думка військовослужбовця щодо його бажання проходити службу у військовому резерві Збройних Сил України за відповідною військово-обліковою спеціальністю; районний (міський) територіальний центр комплектування та соціальної підтримки, до якого повинна бути надіслана особова справа військовослужбовця.
10.04.2009 Міністром оборони України видано наказ №170 «Про затвердження Інструкції про організацію виконання Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України» (надалі - Положення №170), який визначає механізм реалізації та порядок організації у Збройних Силах України виконання вимог Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затвердженого Указом Президента України від 10.12.2008 №1153. У відповідності до п.12.1, 12.11 Положення №170, звільнення військовослужбовців з військової служби (крім військовослужбовців строкової військової служби) здійснюється посадовими особами, визначеними пунктом 225 Положення.
Перелік документів, що подаються з Поданням до звільнення військовослужбовця з військової служби, зазначено у додатку 19 до Інструкції.
Через сімейні обставини або з інших поважних причин, перелік яких визначається частиною дванадцятою статті 26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу», подаються: копія аркуша бесіди; копія аркуша бесіди; копія рапорту військовослужбовця; копія розрахунку вислуги років військової служби (при набутті права на пенсійне забезпечення за вислугою років); документи, що підтверджують наявність сімейних обставин або інших поважних причин (пункт 5 Додатку 19 до Інструкції).
З метою звільнення з військової служби на підставі пп. «г» п.2 ч.4 ст.26 Закону №2232-ХІІ, позивач звернувся із відповідним рапортом з доданими до нього документами.
Наказом Міністерства оборони України №531 від 06.08.2024, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 07.08.2024 за №1214/42559, затверджений Порядок організації роботи з рапортами військовослужбовців у системі Міністерства оборони України (надалі - Порядок №531), який набрав чинності 08.08.2024. Порядок №531 визначає механізм оформлення, подання, реєстрації, розгляду, прийняття та повідомлення рішення за результатами розгляду рапортів військовослужбовців у Міністерстві оборони України (далі - Міноборони), Збройних Силах України (далі - Збройні Сили) та Державній спеціальній службі транспорту.
Відповідно до пункту 2 розділу І Порядку №531 з питань, пов'язаних з виконанням обов'язків військової служби, а також особистих питань військовослужбовець звертається з рапортом до безпосереднього командира (начальника), а у разі якщо він не може вирішити порушені у рапорті питання, - до наступного прямого командира (начальника).
За правилами пунктів 1, 2 розділу ІІ Порядку №531 рапорти подаються в усній та письмовій (паперовій або електронній) формах. Військовослужбовець має право усно рапортувати за допомогою технічних засобів комунікації. Усні рапорти розглядаються негайно, але не пізніше ніж у строки, для розгляду рапортів у паперовій формі, визначені пунктом 9 розділу III цього Порядку.
Особливості подання та розгляду рапортів у паперовій формі регламентовані розділом ІІІ Порядку №531, а особливості подання та розгляду рапортів в електронній формі - розділом ІV Порядку №531.
Згідно з пунктами 1, 2, 3, 4, 5 розділу ІІІ Порядку №531 у рапорті у паперовій формі військовослужбовець вказує: найменування посади командира (начальника), якому адресується рапорт; заголовок "Рапорт"; суть порушеного питання; перелік доданих до рапорту документів або їх копій (за потреби); найменування займаної посади; військове звання, власне ім'я та прізвище; дату; особистий підпис. Командири (начальники) надають відповідь на паперовий рапорт військовослужбовця шляхом накладення резолюції. Резолюція повинна містити відомості, визначені у додатку 1 до цього Порядку, а саме: погоджено або не погоджено (зазначається правова підстава та обґрунтування) посада безпосереднього командира (начальника), військове звання, підпис, ім'я прізвище; погоджено або не погоджено (зазначається правова підстава та обґрунтування) посада прямого командира (начальника), військове звання, підпис, ім'я прізвище; погоджено або не погоджено (зазначається правова підстава та обґрунтування) посада прямого командира (начальника), військове звання, підпис, ім'я прізвище.
Непогодження рапорту безпосереднім та/або прямими командирами (начальниками) не перешкоджає подальшому руху рапорту для його розгляду командиром (начальником) або іншою посадовою особою, яка уповноважена приймати рішення стосовно порушеного в рапорті питання, та прийняття рішення по суті рапорту.
Відмова у задоволенні рапорту має бути вмотивованою. Якщо для прийняття рішення по суті рапорту недостатньо наданих військовослужбовцем інформації або документів, безпосередній або прямий командир (начальник) військовослужбовця, уповноважений приймати рішення стосовно порушеного в рапорті питання, може не погодити рапорт, зазначивши вичерпний перелік підстав та документів (копій документів), які необхідно додати до рапорту для вирішення його по суті. Командиру (начальнику), уповноваженому приймати рішення стосовно порушеного у рапорті питання, забороняється відмовляти у задоволенні рапорту у разі, якщо до рапорту не додано документів, які є або повинні бути в розпорядженні відповідного командира (начальника).
Отже, з огляду на вказані вище норми, подання рапорту "по команді" означає направлення його в порядку підпорядкування прямому командиру, який після розгляду та погодження передає його своєму безпосередньому командиру з відміткою про власне клопотання з відповідного питання, і так далі до командира військової частини або іншої посадової особи, що наділена правом вирішувати питання по суті.
З матеріалів справи, як було вказано вище, судом встановлено, що на виконання рішення Запорізького окружного адміністративного суду від 09.05.2025 по справі №280/1578/25, командуванням в/ч НОМЕР_1 розглянуто рапорт позивача про звільнення з лав Збройних Сил України на підставі підпункту «г» пункту 2 частини 4 ст.26 Закону України «Про військовий обов'язок та військову службу» за сімейними обставинами, та прийнято рішення яким відмовлено у погодженні рапорту.
Про зазначене рішення ОСОБА_1 повідомлено листом від 23.05.2025 за №9243 (який позивач долучив в якості додатку до позовної заяви).
В листі від 23.05.2025 за №9243 зазначено, що: «З акту від 16.01.2025 року №384 (який додається до рапорту) про обстеження сімейного стану військовослужбовця ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , із зазначенням інформації про наявність чи відсутність інших осіб, які здійснюють або можуть здійснювати постійний догляд за ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , який затверджений Начальником ІНФОРМАЦІЯ_4 , вбачається що, у ОСОБА_3 ІНФОРМАЦІЯ_3 наявні члени сім'ї першого або другого ступеня споріднення, а саме: син - ОСОБА_1 ІНФОРМАЦІЯ_2 та син - ОСОБА_2 ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Тобто, у Вашого батька, ОСОБА_3 мається ще один член сім'ї - син ОСОБА_2 ІНФОРМАЦІЯ_1 .
За таких умов Ваше звільнення з військової служби - неможливе, оскільки суперечить вимогам пп. «г», п.2, ч.4, ст.26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» - рапорт погодженню не підлягає».
Суд вважає за необхідне зазначити, що право на звернення до суду мають особи, права, свободи та інтереси яких порушені рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень на момент звернення. Особа, яка звертається до адміністративного суду за захистом самостійно, визначає спосіб, передбачений статтею 5 КАС України, та обґрунтовує у позовній заяві заявлені вимоги, задоволення яких повинно призвести до поновлення прав, свобод та інтересів.
Основними елементами, що визначають сутність будь-якого позову (індивідуалізуючи ознаки позову), є предмет і підстава.
Предметом позову є матеріально-правова вимога позивача до відповідача, стосовно якої він просить постановити судове рішення. Вона опосередковується спірними правовідносинами - суб'єктивним правом і обов'язком відповідача.
Підставу позову складають обставини, якими позивач обґрунтовує свої вимоги. Такі обставини складають юридичні факти, які тягнуть за собою певні правові наслідки. Фактична підстава позову - це юридичні факти, на яких ґрунтуються позовні вимоги позивача до відповідача. Правова підстава позову - це посилання в позовній заяві на закони та інші нормативно-правові акти, на яких ґрунтується позовна вимога.
Звертаючись до суду, позивач самостійно визначає у позовній заяві, яке його право чи охоронюваний законом інтерес порушено особою, до якої пред'явлено позов, та зазначає, які саме дії необхідно вчинити суду для відновлення порушеного права. Водночас суд має перевірити доводи, на яких ґрунтуються позовні вимоги, в тому числі щодо матеріально-правового інтересу у спірних відносинах.
Крім того, чітке визначення предмета позову та суті спірних правовідносин має значення, зокрема, і для правильного обчислення строку звернення до суду.
Оцінка предмета заявленого позову як наслідок наявності підстав для захисту порушеного права позивача, про яке ним зазначається в позовній заяві, здійснюється судом, на розгляд якого передано спір, крізь призму оцінки спірних правовідносин та обставин (юридичних фактів), якими позивач обґрунтовує заявлені вимоги.
Відповідно до пункту 4 частини п'ятої статті 160 КАС України в позовній заяві зазначаються зміст позовних вимог і виклад обставин, якими позивач обґрунтовує свої вимоги, а в разі подання позову до декількох відповідачів - зміст позовних вимог щодо кожного з відповідачів.
Зміст позовних вимог - це вимоги позивача (предмет позову). Предметом позову є безпосередньо матеріально-правова вимога позивача до відповідача, щодо якої особа звертається до суду за захистом своїх прав чи інтересів.
Іншими словами зміст позовних вимог - це максимально чітко і зрозуміло сформовані визначення способу захисту порушеного права, свободи чи інтересу у прохальній частині позову.
Подібна правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 22.02.2024 у справі №990/150/23.
Також суд звертає увагу на те, що у статті 9 КАС України закріплені принципи змагальності сторін, диспозитивності та офіційного з'ясування всіх обставин у справі.
Так, відповідно до частин першої, четвертої статті 9 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості. Суд вживає визначені законом заходи, необхідні для з'ясування всіх обставин у справі, у тому числі щодо виявлення та витребування доказів з власної ініціативи.
Згідно з частиною першою статті 72 КАС України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються, зокрема, письмовими, речовими і електронними доказами (пункт 1 частини другої статті 72 КАС України).
У силу вимог статей 73-76 КАС України докази мають бути належними (містити інформацію щодо предмета доказування), допустимими (одержаними з дотриманням порядку, встановленого законом), достовірними (на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи), достатніми (які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування).
Відповідно до положень статті 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), що міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Таким чином, виходячи з принципів змагальності та офіційного з'ясування всіх обставин у справі, суд визначає, які обставини входять до предмета доказування, які докази подані або мають бути подані тим чи іншим учасником справи, вживає заходи, необхідні для з'ясування всіх обставин у справі, в тому числі щодо виявлення та витребування доказів з власної ініціативи, та надає оцінку зібраним у справі доказам на предмет їх належності, допустимості, достовірності і достатності.
Водночас принцип диспозитивності покладає на суд обов'язок вирішувати лише ті питання, про вирішення яких його просять сторони у справі (учасники спірних правовідносин). Під час розгляду справи суд зв'язаний предметом і обсягом заявлених позивачем вимог.
Указаний принцип знайшов своє відображення у частині другій статті 9 КАС України, в якій вказано, що суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
За змістом зазначеної норми це право суд може здійснити за результатом розгляду справи за наявності на це підстав. Тобто процесуальний закон надає право (не обов'язок) суду вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів.
Подібна правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 22.02.2024 у справі №990/150/23.
Окрім того, зазначений принцип також передбачає, що особа, яка бере участь у справі, розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Формування змісту та обсягу позовних вимог є диспозитивним правом позивача.
Верховний Суд неодноразово наголошував на неможливості виходу за межі позовних вимог із порушенням принципу диспозитивності у випадку самостійно обрання правової підстави та предмету позову, оскільки принцип стабільності є визначальним в цьому випадку. Принцип диспозитивності покладає на суд обов'язок вирішувати лише ті питання, за вирішенням яких позивач звернувся до адміністративного суду. Суд вирішує лише ті вимоги по суті спору, про вирішення яких просять сторони, і за загальним правилом, не повинен виходити за межі цих вимог. Тобто суд зв'язаний предметом і обсягом заявлених вимог.
Аналогічні правові висновки сформовані у постановах Верховного Суду від 19.02.2019 у справі №824/399/17-а, від 06.03.2019 у справі №571/1306/16-ц, від 29.05.2019 у справі №2-3632/11, від 15.07.2019 у справі №235/499/17, від 17.07.2019 у справі №523/3612/16-ц, від 24.07.2019 у справі №760/23795/14-ц, від 25.09.2019 у справі №642/6518/16-ц, від 30.10.2019 у справі №390/131/18, від 06.11.2019 у справах №464/4574/15-ц, №756/17180/14-ц, від 13.11.2019 у справі №697/2368/15-ц, від 04.12.2019 у справі №635/8395/15-ц, від 01.04.2020 у справі №686/24003/18, від 01.07.2020 у справі №287/575/16-ц, від 19.08.2020 у справі №287/587/16-ц, від 27.02.2025 у справі №280/10791/23 та інших.
Вихід суду за межі позовних вимог можливий у тому разі, якщо позивач, вказавши у заяві одну конкретну вимогу, не зазначив іншу, яка має послідовний зв'язок із попередньою та випливає із фактичної спірної ситуації, викладеної у позовній заяві. Наприклад, позивач просить визнати протиправними дії, бездіяльність суб'єкта владних повноважень, однак не просить суд зобов'язати його вчинити певні дії чи прийняти рішення; просить визнати протиправним акт індивідуальної дії, однак не просить суд про його скасування тощо.
Отже, суд вправі за своєю ініціативою з метою необхідності захисту прав і охоронюваних законом інтересів фізичних і юридичних осіб вийти за межі заявлених позивачем вимог, однак відповідно до імперативних вимог процесуального законодавства.
Аналогічна позиція викладена у постановах Верховного Суду від 30.01.2018 у справі №804/1457/17, від 11.12.2018 у справі №802/295/17-а, від 13.04.2023 у справі №757/30991/18-а, від 27.02.2025 у справі №280/10791/23 тощо.
До початку розгляду судом справи по суті позивач має право у спосіб подання письмової заяви змінити предмет або підставу позову (постанова Верховного Суду від 13.02.2018 у справі №264/4263/16-ц).
Відповідно, право особи звернутися до суду з самостійно визначеними позовними вимогами узгоджується з обов'язком суду здійснити розгляд справи в межах таких вимог. Вихід за межі позову можливий у виняткових випадках, зокрема, коли повний та ефективний захист прав, свобод та інтересів неможливий у заявлений позивачем спосіб. При цьому такий вихід за межі позовних вимог повинен бути пов'язаний із захистом саме тих прав, свобод та інтересів, щодо яких подана позовна заява (постанова Верховного Суду від 24.09.2019 у справі №819/1420/15).
Установлюючи правило, що суд розглядає адміністративну справу в межах позовних вимог, частиною другою статті 9 КАС України встановлено виключення у вигляді можливості у суду вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень. Такі повноваження суду щодо визначення меж розгляду адміністративної справи є субсидіарними, вони не можуть змінювати предмет спору, а лише стосуються обсягу захисту порушеного права (постанови Верховного Суду від 07.02.2020 у справі №826/11086/18, від 05.05.2022 у справі №810/973/18).
Таким чином, принцип диспозитивності передбачає розгляд судом справи в межах позовних вимог і підстав позову, визначених особою, яка звернулася за захистом до суду. Вихід суду за межі позовних вимог процесуальний закон допускає як виняток у разі, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень, і таких відхід обґрунтований судом у судовому рішенні. При цьому, повноваження суду щодо визначення меж розгляду адміністративної справи є субсидіарними, вони не можуть змінювати предмет спору, а лише стосуються обсягу захисту порушеного права.
Суд зазначає, що позивач просить: зобов'язати відповідача розглянути його рапорт про звільнення у запас відповідно до підпункту «г» пункту другого частини четвертої статті 26 Закону України «Про військовий обов'язок та військову службу» (через сімейні обставини, а саме батько інвалід ІІ групи).
Проте даний рапорт відповідачем розглянуто та прийнято рішення, яким відмовлено у погодженні рапорту.
Зазначене рішення позивачем не оскаржується.
Також позивач просить: зобов'язати в/ч НОМЕР_1 прийняти рішення про його звільнення за пп."г" п.2 ч.4 ст.26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» як військовослужбовця, який проходить військову службу за призовом під час мобілізації під час воєнного стану, за сімейними обставинами у зв'язку з наявністю батька із числа осіб з інвалідністю.
Як зазначалось судом вище, підставою для відмови у погодженні рапорту послугувало наявність у батька позивача ще одного сина - ОСОБА_2 ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Позивачем, як під час розгляду рапорту так і під час розгляду даної справи не надано належних доказів неможливості здійснення догляду за своїм батьком ОСОБА_3 його другим сином - ОСОБА_2 .
В зв'язку з чим у суду відсутні передбачені чинним законодавством підстави для зобов'язання відповідача прийняти рішення про звільнення позивача з військової служби на підставі за пп."г" п.2 ч.4 ст.26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу».
Проте позивач не позбавлений права повторно звернутись до відповідача з рапортом про звільнення з наданням до нього документів зазначених у додатку 19 до Інструкції.
Підсумовуючи вищевикладене та виходячи з меж заявлених позовних вимог суд не вбачає підстав для задоволення позову.
Інші доводи учасників справи висновків суду не спростовують та не потребують детальних відповідей.
При цьому суд звертає увагу, що ЄСПЛ також неодноразово зазначав, зокрема у рішенні «Garcнa Ruiz v. Spain» [GC] (заява №30544/96, пункт 26) про те, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, проте вказаний підхід не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент (рішення у справах «Van de Hurk v. The Netherlands» (заява №16034/90, пункт 61), «Шкіря проти України» (заява №30850/11, пункт 43). Разом з тим, у вказаному рішенні Суд звертає увагу на те, що ступінь застосування обов'язку викладати мотиви може варіюватися в залежності від характеру рішення і повинно визначатися у світлі обставин кожної справи.
Подібних висновків щодо необхідності дотримання вказаного зобов'язання виключно з огляду на обставини справи ЄСПЛ дійшов також у рішеннях «Ruiz Torija v. Spain» (заява №18390/91, пункт 29), «Higgins and others v. France» (заява №20124/92, пункт 42), «Бендерський проти України» (заява №22750/02, пункт 42) та «Трофимчук проти України» (заява №4241/03, пункт 54).
Так, у пункті 54 рішення «Трофимчук проти України» (заява №4241/03) ЄСПЛ зазначив, що не бачить жодних ознак несправедливості або свавільності у відмові судів детально розглянути доводи заявника, оскільки суди чітко зазначили, що ці доводи були повністю необґрунтованими.
З огляду на наведені доводи та обґрунтування, виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України та доказів наявних в матеріалах справи, суд приходить до висновку про відмову у задоволенні позовних вимог.
Відповідно до ч.1 ст.143 КАС України, суд вирішує питання щодо судових витрат у рішенні, постанові або ухвалі.
Питання щодо розподілу судових витрат врегульовані ст.139 КАС України.
В силу положень статті 139 КАС України судові витрати (у тому числі витрати на правничу допомогу) стягуються на користь позивача за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень виключно у разі задоволення позовних вимог. Ураховуючи ту обставину, що судом відмовлено у задоволенні позову, то й відсутні підстави для стягнення з відповідача на користь позивача судових витрат.
Вказана правова позиція викладена Верховним Судом у постанові від 14 лютого 2023 року у справі №640/17086/20.
Керуючись статтями 241, 243-246, 250 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
У задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ), в особі представника - адвоката Насонової Марини Сергіївни (пр. Соборний, буд. 152В, офіс 522, м. Запоріжжя, 69600), до Військової частини НОМЕР_1 ( АДРЕСА_2 ) про зобов'язання вчинити певні дії - відмовити.
Рішення набирає законної сили відповідно до статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржена до суду апеляційної інстанції за правилами, встановленими статтями 293-297 Кодексу адміністративного судочинства України.
Рішення у повному обсязі складено та підписано «01» жовтня 2025 року.
Суддя Р.В. Кисіль