01 жовтня 2025 року Справа № 280/4239/25 м.Запоріжжя
Запорізький окружний адміністративний суд у складі судді Киселя Р.В., розглянувши в порядку письмового за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ), в особі представника Волошиної Євгенії Вячеславівни (пр. Соборний, 151а, м. Запоріжжя, 69035), до Головного управління ДПС у Запорізькій області (пр. Соборний, буд. 166, м. Запоріжжя, 69107) про визнання дій незаконними, скасування вимоги, зобов'язання вчинити певні дії,
До Запорізького окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 (далі - позивач, ОСОБА_1 ), в особі представника Волошиної Євгенії Вячеславівни, до Головного управління ДПС у Запорізькій області (далі - відповідач), в якій позивач просить суд:
визнати дії відповідача щодо винесення Вимоги про сплату боргу (недоїмки) за №Ф-58052-50 від 17.11.2020 на суму 35588,74 грн. та від 20.05.2021 року на суму 37788,74 грн.- незаконними;
скасувати Вимоги про сплату боргу (недоїмки) за №Ф-58052-50 від 17.11.2020 на суму 35588,74 грн. та від 20.05.2021 року на суму 37788,74 грн винесені відповідачем;
зобов'язати відповідача здійснити коригування індивідуальної картки платника податків позивача шляхом виключення самостійно нарахованої недоїмки з єдиного внеску у розмірі 35588,74 грн., нарахованої відповідно до вимоги про сплату боргу (недоїмки) від 17 листопада 2020 року №Ф-58052-50 та у розмірі 37788,74 грн., нарахованої відповідно до вимоги про сплату боргу (недоїмки) від 20 травня 2021 року №Ф-58052-50;
зобов'язати відповідача зняти з податкового обліку фізичну особу-підприємця позивача та закрити інтегровану картку платника - фізичної особи-підприємця позивача по єдиному внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування з одночасним формуванням відомостей про відсутність заборгованості зі сплати єдиного внеску.
Крім того, просить поновити строк звернення до суду з цим позовом, стягнути на користь позивача за рахунок бюджетних асигнувань відповідача суму сплаченого судового збору, а також витрати на правничу допомогу в розмірі 5000 грн.
В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на те, що обов'язковою умовою для здійснення підприємницької діяльності фізичними особами є проходження процедури державної реєстрації як фізичної особи-підприємця в Єдиному державному реєстрі. При цьому датою державної реєстрації фізичної особи-підприємця вважалася дата внесення до Єдиного державного реєстру запису про проведення державної реєстрації фізичної особи-підприємця. Позивач в якості фізичної особи-підприємця в Єдиному державному реєстрі не реєструвався, в зв'язку з чим вважає, що оскаржувані вимоги є протиправними та такими, що прийняті всупереч приписів чинного законодавства України. Також, оскільки позивач не зареєстрований як фізична особа-підприємець, відсутні підстави для його перебування на податковому обліку в якості платника єдиного внеску. Просить суд задовольнити позовні вимоги.
Ухвалою від 28.05.2025 позов був залишений без руху, позивачу наданий строк для усунення недоліків позову.
02.06.2025 засобами системи «Електронний суд» від представника позивача до суду надійшла заява на усунення недоліків позову.
Ухвалою від 04.06.2025 відкрито спрощене позовне провадження в адміністративній справі №280/4239/25.
24.06.2025 від відповідача надійшов відзив на позов. в якому він заперечив проти задоволення позовних вимог. В обґрунтування відзиву зазначив, що згідно інформаційно - комунікаційної системи податкового органу позивач зареєстрований як фізична особа - підприємець 13.08.2001 та перебуває на податковому обліку в ГУ ПФУ в Запорізькій області. Зняття з обліку платників фізичних осіб-підприємців, як платників ЄСВ, здійснюється контролюючими органами фіскальної служби на підставі відомостей з реєстраційної картки, наданих державним реєстратором. На теперішній час позивач є платником єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, який зобов'язаний сплачувати його у встановлених розмірах. Проте свого зобов'язання позивач належним чином не виконує. Таким чином спірні вимоги винесені законно та обґрунтовано. Також вважає, що позивачем пропущено строк звернення до суду з даними вимогами. Крім того, на думку податкового органу, вимоги про стягнення витрат на правову допомогу заявлені безпідставно та не підтверджуються документальними доказами. Просить суд відмовити у задоволенні позовних вимог в повному обсязі.
Інших заяв (клопотань, пояснень тощо) від сторін до суду не надходило.
Розглянувши наявні у справі матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи та вирішення спору по суті, судом встановлено наступне.
Рішенням Запорізького окружного адміністративного суду від 14.05.2020 по справі №280/679/20, яке набрало законної сили - 11.08.2020, було скасовано Вимогу про сплату боргу (недоїмки) від 11 листопада 2019 року за №Ф-58052-50 винесену ГУ ДПС у Запорізькій області.
Рішенням Запорізького окружного адміністративного суду від 10.12.2021 по справі №280/9410/21, яке набрало законної сили - 30.05.2022, було зобов'язано ГУ ДПС у Запорізькій області здійснити коригування даних в інтегрованій картці платника єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування ОСОБА_1 шляхом виключення недоїмки з єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, визначеної вимогою про сплату боргу (недоїмки) від 11.11.2019 №Ф-58052-50, в розмірі 26 539,26 грн. (двадцять шість тисяч п'ятсот тридцять дев'ять гривень 26 коп.).
17.11.2020 ГУ ДПС у Запорізькій області було складено вимогу про сплату боргу (недоїмки) №Ф-24445-13, станом на 31.10.2020, на суму 35588,74 грн. (за період з 2017 по 3 квартал 2020 року).
25.05.2021 ГУ ДПС у Запорізькій області було складено вимогу про сплату боргу (недоїмки) №Ф-24445-13, станом на 30.04.2021, на суму 37788,74 грн. (за період з 2017 по 4 квартал 2020 року).
16.06.2022, на виконання рішення Запорізького окружного адміністративного суду від 10.12.2021 по справі №280/9410/21, ГУ ДПС у Запорізькій області здійснено коригування даних в інтегрованій картці платника ОСОБА_1 , шляхом виключення недоїмки з єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування у розмірі 26339,26 грн. (сума, що складається з нарахувань за період з 2017 року по 3 квартал 2019 року), в зв'язку з чим, на теперішній час, в інтегрованій картці платника податків ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) обліковується заборгованість по єдиному внеску у сумі 11249,48 грн. (тобто суми, яка складається з нарахувань за період з 4 кварталу 2019 року по 4 квартал 2020 року).
Зазначене підтверджується даними інтегрованої картки платника - фізичної особи -підприємця ОСОБА_1 , наданими відповідачем.
Позивач, вважаючи винесені вимоги №Ф-58052-50 від 17.11.2020 на суму 35588,74 грн. та від 20.05.2021 року на суму 37788,74 грн. - протиправними, звернувся з даним позовом до суду.
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд зазначає таке.
Право на звернення до суду мають особи, права, свободи та інтереси яких порушені рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень на момент звернення. Особа, яка звертається до адміністративного суду за захистом самостійно, визначає спосіб, передбачений статтею 5 КАС України, та обґрунтовує у позовній заяві заявлені вимоги, задоволення яких повинно призвести до поновлення прав, свобод та інтересів.
Основними елементами, що визначають сутність будь-якого позову (індивідуалізуючи ознаки позову), є предмет і підстава.
Предметом позову є матеріально-правова вимога позивача до відповідача, стосовно якої він просить постановити судове рішення. Вона опосередковується спірними правовідносинами - суб'єктивним правом і обов'язком відповідача.
Підставу позову складають обставини, якими позивач обґрунтовує свої вимоги. Такі обставини складають юридичні факти, які тягнуть за собою певні правові наслідки. Фактична підстава позову - це юридичні факти, на яких ґрунтуються позовні вимоги позивача до відповідача. Правова підстава позову - це посилання в позовній заяві на закони та інші нормативно-правові акти, на яких ґрунтується позовна вимога.
Звертаючись до суду, позивач самостійно визначає у позовній заяві, яке його право чи охоронюваний законом інтерес порушено особою, до якої пред'явлено позов, та зазначає, які саме дії необхідно вчинити суду для відновлення порушеного права. Водночас суд має перевірити доводи, на яких ґрунтуються позовні вимоги, в тому числі щодо матеріально-правового інтересу у спірних відносинах.
Крім того, чітке визначення предмета позову та суті спірних правовідносин має значення, зокрема, і для правильного обчислення строку звернення до суду.
Оцінка предмета заявленого позову як наслідок наявності підстав для захисту порушеного права позивача, про яке ним зазначається в позовній заяві, здійснюється судом, на розгляд якого передано спір, крізь призму оцінки спірних правовідносин та обставин (юридичних фактів), якими позивач обґрунтовує заявлені вимоги.
Відповідно до пункту 4 частини п'ятої статті 160 КАС України в позовній заяві зазначаються зміст позовних вимог і виклад обставин, якими позивач обґрунтовує свої вимоги, а в разі подання позову до декількох відповідачів - зміст позовних вимог щодо кожного з відповідачів.
Зміст позовних вимог - це вимоги позивача (предмет позову). Предметом позову є безпосередньо матеріально-правова вимога позивача до відповідача, щодо якої особа звертається до суду за захистом своїх прав чи інтересів.
Іншими словами зміст позовних вимог - це максимально чітко і зрозуміло сформовані визначення способу захисту порушеного права, свободи чи інтересу у прохальній частині позову.
Подібна правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 22.02.2024 у справі №990/150/23.
Також суд звертає увагу на те, що у статті 9 КАС України закріплені принципи змагальності сторін, диспозитивності та офіційного з'ясування всіх обставин у справі.
Так, відповідно до частин першої, четвертої статті 9 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості. Суд вживає визначені законом заходи, необхідні для з'ясування всіх обставин у справі, у тому числі щодо виявлення та витребування доказів з власної ініціативи.
Згідно з частиною першою статті 72 КАС України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються, зокрема, письмовими, речовими і електронними доказами (пункт 1 частини другої статті 72 КАС України).
У силу вимог статей 73-76 КАС України докази мають бути належними (містити інформацію щодо предмета доказування), допустимими (одержаними з дотриманням порядку, встановленого законом), достовірними (на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи), достатніми (які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування).
Відповідно до положень статті 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), що міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Таким чином, виходячи з принципів змагальності та офіційного з'ясування всіх обставин у справі, суд визначає, які обставини входять до предмета доказування, які докази подані або мають бути подані тим чи іншим учасником справи, вживає заходи, необхідні для з'ясування всіх обставин у справі, в тому числі щодо виявлення та витребування доказів з власної ініціативи, та надає оцінку зібраним у справі доказам на предмет їх належності, допустимості, достовірності і достатності.
Водночас принцип диспозитивності покладає на суд обов'язок вирішувати лише ті питання, про вирішення яких його просять сторони у справі (учасники спірних правовідносин). Під час розгляду справи суд зв'язаний предметом і обсягом заявлених позивачем вимог.
Указаний принцип знайшов своє відображення у частині другій статті 9 КАС України, в якій вказано, що суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
За змістом зазначеної норми це право суд може здійснити за результатом розгляду справи за наявності на це підстав. Тобто процесуальний закон надає право (не обов'язок) суду вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів.
Подібна правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 22.02.2024 у справі №990/150/23.
Окрім того, зазначений принцип також передбачає, що особа, яка бере участь у справі, розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Формування змісту та обсягу позовних вимог є диспозитивним правом позивача.
Верховний Суд неодноразово наголошував на неможливості виходу за межі позовних вимог із порушенням принципу диспозитивності у випадку самостійно обрання правової підстави та предмету позову, оскільки принцип стабільності є визначальним в цьому випадку. Принцип диспозитивності покладає на суд обов'язок вирішувати лише ті питання, за вирішенням яких позивач звернувся до адміністративного суду. Суд вирішує лише ті вимоги по суті спору, про вирішення яких просять сторони, і за загальним правилом, не повинен виходити за межі цих вимог. Тобто суд зв'язаний предметом і обсягом заявлених вимог.
Аналогічні правові висновки сформовані у постановах Верховного Суду від 19.02.2019 у справі №824/399/17-а, від 06.03.2019 у справі №571/1306/16-ц, від 29.05.2019 у справі №2-3632/11, від 15.07.2019 у справі №235/499/17, від 17.07.2019 у справі №523/3612/16-ц, від 24.07.2019 у справі №760/23795/14-ц, від 25.09.2019 у справі №642/6518/16-ц, від 30.10.2019 у справі №390/131/18, від 06.11.2019 у справах №464/4574/15-ц, №756/17180/14-ц, від 13.11.2019 у справі №697/2368/15-ц, від 04.12.2019 у справі №635/8395/15-ц, від 01.04.2020 у справі №686/24003/18, від 01.07.2020 у справі №287/575/16-ц, від 19.08.2020 у справі №287/587/16-ц, від 27.02.2025 у справі №280/10791/23 та інших.
Вихід суду за межі позовних вимог можливий у тому разі, якщо позивач, вказавши у заяві одну конкретну вимогу, не зазначив іншу, яка має послідовний зв'язок із попередньою та випливає із фактичної спірної ситуації, викладеної у позовній заяві. Наприклад, позивач просить визнати протиправними дії, бездіяльність суб'єкта владних повноважень, однак не просить суд зобов'язати його вчинити певні дії чи прийняти рішення; просить визнати протиправним акт індивідуальної дії, однак не просить суд про його скасування тощо.
Отже, суд вправі за своєю ініціативою з метою необхідності захисту прав і охоронюваних законом інтересів фізичних і юридичних осіб вийти за межі заявлених позивачем вимог, однак відповідно до імперативних вимог процесуального законодавства.
Аналогічна позиція викладена у постановах Верховного Суду від 30.01.2018 у справі №804/1457/17, від 11.12.2018 у справі №802/295/17-а, від 13.04.2023 у справі №757/30991/18-а, від 27.02.2025 у справі №280/10791/23 тощо.
До початку розгляду судом справи по суті позивач має право у спосіб подання письмової заяви змінити предмет або підставу позову (постанова Верховного Суду від 13.02.2018 у справі №264/4263/16-ц).
Відповідно, право особи звернутися до суду з самостійно визначеними позовними вимогами узгоджується з обов'язком суду здійснити розгляд справи в межах таких вимог. Вихід за межі позову можливий у виняткових випадках, зокрема, коли повний та ефективний захист прав, свобод та інтересів неможливий у заявлений позивачем спосіб. При цьому такий вихід за межі позовних вимог повинен бути пов'язаний із захистом саме тих прав, свобод та інтересів, щодо яких подана позовна заява (постанова Верховного Суду від 24.09.2019 у справі №819/1420/15).
Установлюючи правило, що суд розглядає адміністративну справу в межах позовних вимог, частиною другою статті 9 КАС України встановлено виключення у вигляді можливості у суду вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень. Такі повноваження суду щодо визначення меж розгляду адміністративної справи є субсидіарними, вони не можуть змінювати предмет спору, а лише стосуються обсягу захисту порушеного права (постанови Верховного Суду від 07.02.2020 у справі №826/11086/18, від 05.05.2022 у справі №810/973/18).
Таким чином, принцип диспозитивності передбачає розгляд судом справи в межах позовних вимог і підстав позову, визначених особою, яка звернулася за захистом до суду. Вихід суду за межі позовних вимог процесуальний закон допускає як виняток у разі, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень, і таких відхід обґрунтований судом у судовому рішенні. При цьому, повноваження суду щодо визначення меж розгляду адміністративної справи є субсидіарними, вони не можуть змінювати предмет спору, а лише стосуються обсягу захисту порушеного права.
З матеріалів справи встановлено, що Вимоги про сплату боргу (недоїмки) за №Ф-58052-50 від 17.11.2020 на суму 35588,74 грн. та від 20.05.2021 року на суму 37788,74 грн. стосовно позивача відповідачем ніколи не виносились.
На час звернення позивача до суду недоїмка з єдиного внеску у розмірі 35588,74 грн., нарахована відповідно до вимоги про сплату боргу (недоїмки) від 17 листопада 2020 року №Ф-58052-50 та у розмірі 37788,74 грн., нарахована відповідно до вимоги про сплату боргу (недоїмки) від 20 травня 2021 року №Ф-58052-50, в індивідуальній картці платника податків - позивача, була відсутня.
Про зазначені обставини позивачу (представнику позивача) було достеменно відомо з листа відповідача від 15.04.2025, на адвокатський запит представника позивача від 14.04.2025, в якому зазначено, що «Станом на 14.04.2025 в ІКП Станкова В.В. за кодом БК 71040000 обліковується заборгованість по єдиному внеску на загальну суму 11249,48 грн.».
Також, на адвокатський запит представника позивача від 08.05.2025, супровідним листом за №21420/6/08-01-13-03-05 від 13.05.2025, на його адресу були направлені копій вимог про сплату боргу (недоїмки) від 17.11.2020 №Ф-24445-13 на суму 35588,74 грн. та від 25.05.2021 №Ф-24445-13 на суму 37788,74 грн. (з доказами їх відправлення на податкову адресу позивача).
Зазначені документи були отримані представником позивача, оскільки долучені ним до позовної заяви.
Крім того на вказані обставини звертав увагу представник відповідача у наданому відзиві.
Будь-яких письмових заяв від позивача (представника позивача) про зміну предмета або підстав позову, збільшення або зменшення розміру позовних вимог, поданих у порядку частини першої статті 47 КАС України, матеріали справи не містять.
При цьому слід зазначити, що суд не наділений повноваженнями самостійно визначати (встановлювати) рішення суб'єкта владних повноважень якими порушені права позивача.
Виходячи з викладеного, позивачем не доведено наявність винесених щодо нього вимог про сплату боргу (недоїмки) за №Ф-58052-50 від 17.11.2020 на суму 35588,74 грн. та від 20.05.2021 року на суму 37788,74 грн., а також наявність в інтегрованій картці платника податків заборгованості по єдиному внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування в сумі 35588,74 грн. та/або 37788,74 грн.
Інші вимоги позивача є похідними от вищезгаданих.
З огляду на зазначене вище, суд вважає заявлені вимоги не обґрунтованими, документально не підтвердженими та такими, що не підлягають задоволенню.
Відповідно до ч.1 ст.143 КАС України, суд вирішує питання щодо судових витрат у рішенні, постанові або ухвалі.
Питання щодо розподілу судових витрат врегульовані ст.139 КАС України.
В силу положень статті 139 КАС України судові витрати (у тому числі витрати на правничу допомогу) стягуються на користь позивача за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень виключно у разі задоволення позовних вимог. Ураховуючи ту обставину, що судом відмовлено у задоволенні позову, то й відсутні підстави для стягнення з відповідача на користь позивача судових витрат.
Вказана правова позиція викладена Верховним Судом у постанові від 14 лютого 2023 року у справі №640/17086/20.
Керуючись статтями 241, 243-246, 250 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
У задоволені позовних вимог ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ), в особі представника Волошиної Євгенії Вячеславівни (пр. Соборний, 151а, м. Запоріжжя, 69035), до Головного управління ДПС у Запорізькій області (пр. Соборний, буд. 166, м. Запоріжжя, 69107) про визнання дій незаконними, скасування вимоги, зобов'язання вчинити певні дії - відмовити.
Рішення набирає законної сили відповідно до статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржена до суду апеляційної інстанції за правилами, встановленими статтями 293-297 Кодексу адміністративного судочинства України.
Рішення у повному обсязі складено та підписано «01» жовтня 2025 року.
Суддя Р.В. Кисіль