01 жовтня 2025 рокум. Ужгород№ 260/4215/25
Закарпатський окружний адміністративний суд у складі: головуючої - судді Маєцької Н.Д., розглянувши у порядку письмового провадження адміністративну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до Управління соціального захисту населення Ужгородської районної державної адміністрації, Головного управління Пенсійного фонду України в Закарпатській області про визнання дій протиправними і зобов'язання вчинити певні дії, -
ОСОБА_1 звернувся до Закарпатського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Управління соціального захисту населення Ужгородської районної державної адміністрації, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача - Головне управління Пенсійного фонду України в Закарпатській області, в якому просить визнати протиправними дії відповідача та зобов'язати Управління соціального захисту населення Ужгородської районної державної адміністрації оформити та видати ОСОБА_1 посвідчення особи з інвалідністю третьої групи.
Ухвалою суду від 02 вересня 2025 року змінено в адміністративній справі №260/4215/25 процесуальний статус Головного управління пенсійного фонду України в Закарпатській області з третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору на стороні відповідача на статус співвідповідача.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що позивач є суддею у відставці з 03 липня 2018 року. Для виплати довічного грошового утримання судді у відставці позивача поставлено на облік в ГУ ПФ України в Закарпатській області, в якості особи, яка довічно визнана інвалідом 3 групи та яка отримує довічне утримання судді згідно Закону України «Про судоустрій та статус суддів», без надання статусу пенсіонера та видачі відповідного пенсійного посвідчення. З метою оформлення документа, що підтверджує інвалідність для перетину державного кордону, позивач звернувся до Управління соціального захисту населення Ужгородської районної державної адміністрації щодо видачі йому або посвідчення особи з інвалідністю 3 групи, або довідки для отримання пільг інвалідам, які не мають права на пенсію або соціальну допомогу. Однак, відповідач -1 відмовив у видачі таких, надавши довідку від 09 травня 2025 року про те, що позивач не перебуває на обліку в Управлінні соціального захисту населення Ужгородської районної державної адміністрації як одержувач будь-якого виду державної допомоги. Таку відмову позивач вважає протиправною, оскільки йому встановлено відповідну групу інвалідності, у зв'язку з чим він має право на отримання посвідчення особи з інвалідністю.
Відповідач надав суду відзив на позовну заяву, відповідно до якого просить відмовити у задоволенні позову в зв'язку з тим, що Управління не може видати позивачу посвідчення особи з інвалідністю 3 групи, так як він не перебуває на обліку в Управлінні соціального захисту населення районної державної адміністрації, як одержувач державної соціальної допомоги особам з інвалідністю. Вирішення питання щодо видачі посвідчення позивачу належить ГУ ПФ України в Закарпатській області.
Відповідач 2 відзив на позовну заяву не подав. Судом вжито достатніх заходів щодо належного повідомлення відповідача про відкриття провадження у справі та надано достатній строк для подання відзиву на позовну заяву.
Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд приходить наступних висновків.
Судом встановлено, що позивач є суддею у відставці, що підтверджується відповідним посвідченням № НОМЕР_1 .
Відповідно до довідки Головного управління Пенсійного фонду України в Закарпатській області від 06 травня 2025 року № 0700-02-8/25829 позивач знаходиться на обліку в Головному управлінні Пенсійного фонду України в Закарпатській області та отримує довічне утримання судді та визнаний особою з інвалідністю ІІІ групи.
Відповідно до довідки до акта огляду медико-соціальною експертною комісією серії 12 ААГ № 89393, виданої Обласним центром медико-соціальної експертизи позивачу встановлена третя група інвалідності.
Позивач звернувся до Управління соціального захисту населення із заявою від 08 травня 2025 року про видачу посвідчення, як особі з інвалідністю загального захворювання.
Відповідно до довідки Управління соціального захисту населення Ужгородської районної військової адміністрації Закарпатської області від 09 травня 2025 року № 536/01-27 позивач не перебуває на обліку в Управлінні як одержувач будь-якого виду державних послуг.
Крім того, відповідно до листа Управління соціального захисту населення Ужгородської районної військової адміністрації від 15 травня 2025 року № 570/01-27, позивача на його звернення від 08.05.2025 року повідомлено про те, що зважаючи на те, що довічне грошове утримання, відповідно до ст. 142 Закону України «Про судоустрій та статус суддів» виплачується суддям у відставці, а згідно п. 1 ст. 116 цього Закону суддя може подати у відставку, маючи стаж роботи на посаді не менше двадцяти років, у позивача наявний необхідний страховий стаж для призначення пенсії по інвалідності, передбачений ст. 32 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування». Управління соціального захисту населення районної державної адміністрації - районної військової адміністрації призначає особами, які не мають права на пенсію та особам з інвалідністю державну соціальну допомогу відповідно до Закону України «Про державну соціальну допомогу, особам, які не мають права на пенсію, та особам з інвалідністю» від 18.05.2004 року № 1727-VI у разі відсутності необхідного страхового стажу на час настання інвалідності або на день звернення за пенсією, передбаченого ст. 32 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування».
Надаючи оцінку заявленим позовним вимогам, суд зазначає наступне.
Закон України "Про судоустрій і статус суддів" від 02 червня 2016 року №1402-VIII (далі по тексту - Закон №1402-VIII) визначає організацію судової влади та здійснення правосуддя в Україні, що функціонує на засадах верховенства права відповідно до європейських стандартів і забезпечує право кожного на справедливий суд.
Відповідно до ч.5 ст.116 Закону №1402 за суддею, звільненим за його заявою про відставку, зберігається звання судді та гарантії недоторканості, встановлені для судді до його виходу у відставку.
Частина перша статті 142 Закону №1402 визначає, що судді, який вийшов у відставку, після досягнення чоловіками віку 62 років, жінками - пенсійного віку, встановленого статтею 26 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", виплачується пенсія на умовах, визначених зазначеним Законом, або за його вибором щомісячне довічне грошове утримання.
Відповідно до ч.2 ст.142 Закону №1402 суддя у відставці, який не досяг віку, встановленого частиною першою цієї статті, отримує щомісячне довічне грошове утримання. При досягненні таким суддею віку, встановленого частиною першою цієї статті, за ним зберігається право на отримання щомісячного довічного грошового утримання або, за його вибором, призначається пенсія на умовах, визначених Законом № 1058.
Частиною п'ятою статті 142 Закону №1402 передбачено, що пенсія або щомісячне довічне грошове утримання судді виплачується незалежно від заробітку (прибутку), отримуваного суддею після виходу у відставку. Щомісячне довічне грошове утримання суддям виплачується органами Пенсійного фонду України за рахунок коштів Державного бюджету України.
Суд зазначає, що Конституційний Суд України в Рішенні від 08.06.2016 року №4-рп/2016 дійшов висновку, що конституційний статус суддів, які здійснюють правосуддя, та суддів у відставці передбачає їх належне матеріальне забезпечення, яке повинне гарантувати здійснення справедливого, незалежного, неупередженого правосуддя (абзац десятий підпункту 2.2 пункту 2 мотивувальної частини).
Гарантуючи незалежність суддів, держава зобов'язується її забезпечити, зокрема, через матеріальний і соціальний захист, що включає гарантію виплати щомісячного довічного грошового утримання суддям у відставці.
При цьому, у Рішенні від 11.10.2005 року №8-рп/2005 Конституційний Суд України визначив щомісячне довічне грошове утримання як особливу форму соціального забезпечення суддів, зміст якої полягає у гарантованій державою щомісячній звільненій від сплати податків грошовій виплаті, що слугує забезпеченню належного матеріального утримання суддів, у тому числі після звільнення від виконання обов'язків судді; щомісячне довічне грошове утримання судді у встановленому розмірі спрямоване на забезпечення гідного його статусу життєвого рівня, оскільки суддя обмежений у праві заробляти додаткові матеріальні блага; особливість щомісячного довічного грошового утримання полягає у правовому регулюванні, а також у джерелах його фінансування (абзаци п'ятий, шостий, сьомий пункту 7 мотивувальної частини).
Отже, наведене вище в своїй сукупності дає підстави для висновку, що за своєю правовою природою щомісячне довічне грошове утримання, на відміну від пенсії на загальних підставах, є гарантованою державою щомісячною грошовою виплатою, що служить забезпеченням належного матеріального утримання судді, яка призначається і нараховується державою за результатом багаторічної праці особи саме на суддівській посаді, виплачується лише за умови наявності встановленого законом стажу роботи на посаді судді та є складовою правового статусу судді, як фінансова гарантія незалежності суддів.
Таким чином, виплата довічного грошового утримання нерозривно пов'язана з конституційно визначеним статусом професійного судді і не є видом пенсії у розумінні законодавства. Таких висновків неодноразово доходив Верховний Суд у свої судових рішеннях, зокрема у постанові від 21.12.2021 у справі №440/7341/20.
Як вже встановлено судом, позивач є суддею у відставці та особою з інвалідністю третьої групи.
Відповідно до ч. 1 ст. 1 Закону України «Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні» особи з інвалідністю в Україні володіють усією повнотою соціально-економічних, політичних, особистих прав і свобод, закріплених Конституцією України, законами України та міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.
Відповідно до ч. 3 ст. 4 Закону України «Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні» пільги особам з інвалідністю надаються на підставі посвідчення, яке підтверджує відповідний статус, пенсійного посвідчення чи посвідчення, що підтверджує призначення соціальної допомоги відповідно до законів України "Про державну соціальну допомогу особам з інвалідністю з дитинства та дітям з інвалідністю", "Про державну соціальну допомогу особам, які не мають права на пенсію, та особам з інвалідністю", в яких зазначено групу та причину інвалідності (для повнолітніх осіб), категорію "дитина з інвалідністю" (для дітей), а також у відповідних випадках вказано їх основні нозологічні форми захворювань (по зору, слуху та з ураженням опорно-рухового апарату). Порядок оформлення та видачі відповідних посвідчень іноземцям, які відповідно до закону мають право на пільги, встановлюється центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері соціального захисту населення.
Відповідно до ч. 4 ст. 4 Закону України «Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні» особам з інвалідністю, які не мають права на пенсію чи соціальну допомогу відповідно до законів України "Про державну соціальну допомогу особам з інвалідністю з дитинства та дітям з інвалідністю", "Про державну соціальну допомогу особам, які не мають права на пенсію, та особам з інвалідністю", пільги надаються на підставі довідки, що безоплатно видається структурними підрозділами соціального захисту населення районних, районних у містах Києві та Севастополі державних адміністрацій, виконавчими органами міських рад за місцем проживання, в якій зазначаються прізвище, ім'я, по батькові, група та причина інвалідності, а також у відповідних випадках - основні нозологічні форми захворювань (по зору, слуху та з ураженням опорно-рухового апарату). Порядок видачі такої довідки та її форма затверджуються центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері соціального захисту населення.
Згідно з статтею 1 Закону України «Про державну соціальну допомогу особам, які не мають права на пенсію, та особам з інвалідністю» державна соціальна допомога особам, які не мають права на пенсію, та особам з інвалідністю щомісячна державна допомога, що надається відповідно до норм цього Закону у грошовій формі особам, які не мають права на пенсію, та особам з інвалідністю; особа, яка не має права на пенсію, - дитина померлого годувальника (у тому числі народжена до спливу 10 місяців з дня смерті годувальника), який на день смерті не мав страхового стажу, необхідного для призначення пенсії для особи з інвалідністю III групи (далі - дитина померлого годувальника), особа, яка досягла 65 років та не має права на пенсію відповідно до закону. До досягнення зазначеного віку до осіб, які не мають права на пенсію, належать жінки 1960 року народження і старші після досягнення ними відповідного віку.
Відповідно до Законів України «Про державну соціальну допомогу особам з інвалідністю з дитинства та дітям з інвалідністю» та «Про державну соціальну допомогу особам, які не мають права на пенсію, та особам з інвалідністю», пункту 8 Положення про Міністерство соціальної політики України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17 червня 2015 року № 423, Наказом Міністерства соціальної політики України за № 35 від 11.01.2019 затверджено Порядок оформлення, видачі, обліку та зберігання посвідчень для осіб, які одержують державну соціальну допомогу відповідно до Законів України «Про державну соціальну допомогу особам з інвалідністю з дитинства та дітям з інвалідністю» та «Про державну соціальну допомогу особам, які не мають права на пенсію, та особам з інвалідністю» (далі - Порядок № 35).
Цей Порядок визначає механізм оформлення, видачі, обліку та зберігання посвідчень для осіб, які одержують державну соціальну допомогу відповідно до Законів України «Про державну соціальну допомогу особам з інвалідністю з дитинства та дітям з інвалідністю» та «Про державну соціальну допомогу особам, які не мають права на пенсію, та особам з інвалідністю».
Посвідчення особи, яка одержує державну соціальну допомогу відповідно до Законів України «Про державну соціальну допомогу особам з інвалідністю з дитинства та дітям з інвалідністю» та «Про державну соціальну допомогу особам, які не мають права на пенсію, та особам з інвалідністю» (далі - посвідчення), є документом, що підтверджує призначення державної соціальної допомоги особі з інвалідністю з дитинства та дитині з інвалідністю відповідно до Закону України «Про державну соціальну допомогу особам з інвалідністю з дитинства та дітям з інвалідністю»; державної соціальної допомоги особам, які не мають права на пенсію, та особам з інвалідністю відповідно до Закону України «Про державну соціальну допомогу особам, які не мають права на пенсію, та особам з інвалідністю» (далі - державна соціальна допомога). (п. 2 розділу І Порядку № 35).
Згідно з пунктом 1 розділу ІІ Порядку № 35 посвідчення оформлюються та видаються структурними підрозділами з питань соціального захисту населення районних, районних у місті Києві державних адміністрацій, виконавчих органів міських, районних у містах (у разі їх утворення) рад (далі - органи соціального захисту населення) за місцем перебування особи на обліку як одержувача державної соціальної допомоги.
Посвідчення оформлюється на ім'я особи з інвалідністю з дитинства, дитини з інвалідністю, особи, яка не має права на пенсію, особи з інвалідністю, якій призначено державну соціальну допомогу (пункт 2 розділу ІІ Порядку № 35).
Враховуючи вищенаведені норми, суд зазначає, що посвідчення особи з інвалідністю виготовляється та видається після призначення пенсії або після призначення такій особі державної соціальної допомоги.
В той же час, як вже зазначалося судом, позивач перебуває на обліку в ГУ ПФ України в Закарпатській області та отримує довічне утримання судді та не є одержувачем будь-якого виду державних допомог.
З огляду на вищенаведене, суд доходить висновку, що відповідач правомірно відмовив позивачу у видачі посвідчення, як особі з інвалідністю ІІІ групи.
При цьому, суд враховує, що постановами Кабінету Міністрів України від 11 червня 2025 року № 695 “Деякі питання надання окремих видів державної соціальної допомоги Пенсійним фондом України», від 23 червня 2025 року № 766 “Про реалізацію експериментального проекту щодо централізації механізму виплати деяких державних допомог», від 25 червня 2025 року № 765 “Деякі питання призначення та виплати державних соціальних допомог, соціальних стипендій органами Пенсійного фонду України» регламентовано передачу функцій з призначення та виплата державних соціальних допомог від органів соціального захисту населення до Пенсійного фонду України.
В той же час, положеннями, які регламентують видачу посвідчення чітко передбачено, що таке видається після призначення пенсії або після призначення такій особі державної соціальної допомоги.
Таким чином, з огляду на встановлені під час судового розгляду фактичні обставини справи та враховуючи вищенаведені норми законодавства, якими урегульовано спірні відносини, суд вважає, що підстави для видачі позивачу посвідчення особи з інвалідністю ІІІ групи відсутні.
Враховуючи вищевикладене, з'ясувавши та перевіривши всі фактичні обставини справи, об'єктивно оцінивши докази, що мають юридичне значення, враховуючи основні засади адміністративного судочинства, зокрема частини другої статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України суд дійшов висновку про відмову у задоволені позову.
Згідно з частиною першою статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Відповідно до частини другої статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Розглянувши подані сторонами документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд приходить до висновку про те, що позовні вимоги не підлягають задоволенню.
Керуючись ст. ст. 5, 9, 19, 77, 243, 246 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -
1. У задоволенні позовної заяви ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_2 ) до Управління соціального захисту населення Ужгородської районної державної адміністрації (вул. Лінська, 9, смт. Середнє, Ужгородський район, Закарпатська область, 88000, код ЄДРПОУ 03192951 ), Головного управління Пенсійного фонду України в Закарпатській області (пл. Народна, буд. 4, м. Ужгород, Закарпатська область, 88008, код ЄДРПОУ 20453063) про визнання дій протиправними і зобов'язання вчинити певні дії - відмовити.
2. Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду. Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було проголошено скорочене (вступну та резолютивну частини) рішення суду або якщо розгляд справи здійснювався в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Апеляційна скарга подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції.
СуддяН.Д. Маєцька