01 жовтня 2025 року м. Житомир справа № 240/1091/25
категорія 112010200
Житомирський окружний адміністративний суд у складі судді Майстренко Н.М., розглянувши у письмовому провадженні адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області про визнання протиправною відмови, зобов'язання вчинити дії,
встановив:
ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області, в якому просить:
- визнати протиправною відмову Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області в призначенні пенсії за віком на пільгових умовах, викладену в рішенні про відмову у призначенні пенсії № 263040013697 від 18.10.2024;
- зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Житомирській області зарахувати до страхового стажу періоди: військової служби з 05.08.1981 по 24.06.1992 та роботи в Республіці Білорусь з 02.03.1998 по 28.09.2001, з 10.04.2002 по 12.12.2018;
- зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Житомирській області розглянути його заяву про призначення пенсії на пільгових умовах як учаснику бойових дій повторно з урахуванням висновків, викладених в рішенні суду;
- зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Житомирській області призначити йому пенсію на пільгових умовах як учаснику бойових дій.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що 11.10.2024 року він звернувся до ГУ ПФУ в м. Києві із заявою про призначення пенсії за віком на пільгових умовах як учаснику бойових дій. 26.10.2024 отримав листа від ГУ ПФУ в м. Києві з відмовою в призначенні пенсії. Таку відмову позивач вважає протиправною.
Ухвалою Житомирського окружного адміністративного суду позовну заяву прийнято до розгляду, відкрито провадження в адміністративній справі та вирішено здійснювати її розгляд за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) учасників справи.
Відповідач - Головне управління Пенсійного фонду України в Житомирській області, надіслало до суду відзив на позовну заяву, в якому просить відмовити позивачу у задоволенні позовних вимог. В обґрунтування своєї правової позиції зазначає, що за результатами розгляду документів до страхового стажу позивача не зараховано періоди: проходження військової служби відповідно військового квитка НОМЕР_1 з 01.01.1992 по 24.06.1992, оскільки проходження військової служби в Республіці Білорусь; роботи відповідно трудової книжки НОМЕР_2 з 02.03.1998 по 30.06.2000, оскільки робота в Республіці Білорусь; періоди роботи відповідно трудової книжки НОМЕР_3 з 01.07.2000 по 28.09.2001, з 10.04.2002 по 12.12.2018, оскільки дані періоди відсутні в Реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування про сплату страхових внесків. До заяви додано довідку про безпосередню участь особи у заходах, необхідних для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави у зв'язку з військовою агресією російської федерації проти України, яка не відповідає пункту 6 Порядку №22-1, а саме: не зазначено населений пункт. Інші документи, передбачені Порядком № 637, відсутні. Згідно індивідуальних відомостей про застраховану особу зараховано усі періоди. Страховий стаж позивача становить 13 років 08 місяців 01 день. Позивач матиме право на пенсійну виплату при набутті необхідного страхового стажу. Враховуючи принцип екстериторіальності, розгляд заяви та наданих документів щодо призначення пенсії за віком відповідно до пункту 4 статті 115 Закону здійснено структурним підрозділом Управління 18.10.2024, винесено рішення про відмову у призначенні пенсії, у зв'язку з відсутністю документів про безпосередню участь в АТО/ООС, передбачених Порядком надання та позбавлення статусу учасника бойових дій, або документів військових частин (органів, підрозділів), підприємств, установ та організацій про безпосередню участь в обороні України у зв'язку з військовою агресією російської федерації та відсутністю необхідного страхового стажу. Отже, на думку відповідача, дії Управління є правомірними та вмотивованими.
Від представника позивача до суду надійшла відповідь на відзив, в якій представник просить задовольнити позовні вимоги з підстав, викладених у позовній заяві.
Розглянувши дану справу за правилами спрощеного позовного провадження без проведення судового засідання та виклику учасників справи (у письмовому провадженні) з особливостями, визначеними статтями 257 - 262 Кодексу адміністративного судочинства України (далі КАС України), а також дослідивши подані сторонами документи, суд встановив таке.
Позивач 11.10.2024 звернувся до Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві з заявою щодо призначення пенсії за віком відповідно до пункту 4 частини 1 статті 115 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування».
Враховуючи принцип екстериторіальності, розгляд заяви та наданих документів щодо призначення пенсії за віком здійснено структурним підрозділом Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області, яким прийнято рішення від 18.10.2024 № 263040013697 про відмову у призначенні пенсії. Відповідно до вказаного рішення дата звернення до територіальних органів Пенсійного фонду України 11.10.2024. Страховий стаж особи становить 13 років 08 місяців 01 день. До страхового стажу не зараховано період проходження військової служби відповідно до військового квитка НОМЕР_1 з 01.01.1992 по 24.06.1992, оскільки проходження військової служби в Республіці Білорусь. До страхового стажу не зараховано період роботи відповідно до трудової книжки НОМЕР_2 з 02.03.1998 по 30.06.2000, оскільки робота в Республіці Білорусь. До страхового стажу не зараховано періоди роботи відповідно трудової книжки НОМЕР_3 з 01.07.2000 по 28.09.2001, з 10.04.2002 по 12.12.2018, оскільки дані періоди відсутні в Реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування про сплату страхових внесків. До заяви додано довідку про безпосередню участь особи у заходах, необхідних для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави у зв'язку з військовою агресією російської федерації проти України, яка не відповідає пункту 6 Порядку №22-1, а саме: не зазначено населений пункт. Згідно реєстру застрахованих осіб зараховано всі періоди трудової діяльності.
Вважаючи рішення відповідача протиправним, позивач звернувся за захистом своїх прав до суду.
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд зазначає таке.
Як слідує з оскаржуваного рішення, причиною для відмови позивачу у призначенні пенсії за віком стала відсутність необхідного страхового стажу.
Суд враховує частину другу статті 19 Конституції України, відповідно до якої органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Наведена норма означає, що суб'єкт владних повноважень зобов'язаний діяти лише на виконання закону, за умов і обставин, визначених ним, вчиняти дії, не виходячи за межі прав та обов'язків, дотримуватися встановленої законом процедури, обирати лише встановлені законодавством України способи правомірної поведінки під час реалізації своїх владних повноважень.
Рішення відповідача (дії, вчиненні при його прийнятті) як суб'єкта владних повноважень, що є предметом даного позову, підлягають оцінці судом на відповідність критеріям правомірності, визначеним частиною другою статті 2 КАС України.
Згідно частини 1 статті 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
Правовідносини, що виникають у сфері пенсійного забезпечення громадян, регулюються Законом України від 09 липня 2003 року №1058-ІV "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" (набрав чинності 01 січня 2004 року, далі - Закон №1058-ІV).
Частиною першою статті 9 Закону №1058-ІV передбачено, що за рахунок коштів Пенсійного фонду України в солідарній системі призначаються такі пенсійні виплати: пенсія за віком; пенсія по інвалідності; пенсія у зв'язку з втратою годувальника.
Відповідно до п. 4 ч. 1 ст. 115 Закону №1058 військовослужбовці, особи начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ, поліцейські, особи начальницького і рядового складу Державного бюро розслідувань, які брали участь у бойових діях, в антитерористичній операції в районах її проведення, у здійсненні заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії російської федерації у Донецькій та Луганській областях в районах їх здійснення та/або безпосередньою участю у здійсненні заходів, необхідних для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави у зв'язку з військовою агресією російської федерації проти України, а також ті, яким встановлено інвалідність внаслідок поранення, контузії, каліцтва, отриманих під час захисту Батьківщини або під час виконання інших обов'язків військової служби (службових обов'язків), або внаслідок захворювання, пов'язаного з перебуванням на фронті, виконанням інтернаціонального обов'язку чи безпосередньою участю в антитерористичній операції в районах її проведення, у здійсненні заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії російської федерації у Донецькій та Луганській областях в районах їх здійснення та/або безпосередньою участю у здійсненні заходів, необхідних для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави у зв'язку з військовою агресією російської федерації проти України, дружини (чоловіки), якщо вони не взяли повторний шлюб, і батьки військовослужбовців, осіб начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ, поліцейських, осіб начальницького і рядового складу Державного бюро розслідувань, які померли (загинули) у період проходження військової служби (виконання службових обов'язків) чи після звільнення із служби, але внаслідок поранення, контузії, каліцтва, отриманих під час виконання обов'язків військової служби (службових обов'язків), захворювання, пов'язаного з перебуванням на фронті, ліквідацією наслідків Чорнобильської катастрофи, виконанням інтернаціонального обов'язку чи безпосередньою участю в антитерористичній операції в районах її проведення, у здійсненні заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії російської федерації у Донецькій та Луганській областях в районах їх здійснення та/або безпосередньою участю у здійсненні заходів, необхідних для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави у зв'язку з військовою агресією російської федерації проти України, особи, яким надано статус учасника бойових дій відповідно до пунктів 20, 21 і 25 частини першої статті 6, особи з інвалідністю внаслідок війни відповідно до пунктів 12, 13 і 16 частини другої статті 7 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" (крім працівників підприємств, установ, організацій, які залучалися та брали безпосередню участь у здійсненні заходів, необхідних для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави у зв'язку з військовою агресією російської федерації проти України, перебуваючи безпосередньо в районах та у період здійснення зазначених заходів), особи з числа резервістів, військовозобов'язаних і осіб, які входили до складу добровольчого формування територіальної громади, яким надано статус учасника бойових дій відповідно до пункту 19 статті 6, особи з інвалідністю внаслідок війни відповідно до пункту 11 статті 7 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту", дружини (чоловіки), якщо вони не взяли повторний шлюб, і батьки, яким надано статус сім'ї загиблих (померлих) Захисників і Захисниць України відповідно до пунктів 3 і 4 частини першої статті 10-1 зазначеного Закону, пункту 5 частини першої статті 10-1 зазначеного Закону з числа членів сімей резервістів і військовозобов'язаних, а також пункту 6 частини першої статті 10-1 зазначеного Закону, - після досягнення чоловіками 55 років, жінками - 50 років та за наявності страхового стажу не менше 25 років у чоловіків і не менше 20 років у жінок.
За приписами частин першої, другої статті 24 Закону №1058-IV страховий стаж - період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок. Страховий стаж обчислюється територіальними органами Пенсійного фонду відповідно до вимог цього Закону за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку, а за періоди до впровадження системи персоніфікованого обліку - на підставі документів та в порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності цим Законом, а також даних, включених на підставі цих документів до реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування.
Періоди трудової діяльності та інші періоди, що враховувалися до стажу роботи для призначення пенсії до набрання чинності цим Законом, зараховуються до страхового стажу в порядку і на умовах, передбачених законодавством, що діяло раніше, крім випадків, передбачених цим Законом (частина 4 статті 24 Закону №1058-IV).
Відповідно до статті 62 Закону України "Про пенсійне забезпечення", основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного трудового стажу відсутності трудової книжки або відповідних записів в ній встановлюється Кабінетом Міністрів України.
Так, відповідно до пунктів 1, 2 Порядку підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 12.08.1993 №637, основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами. У разі коли документи про трудовий стаж не збереглися, підтвердження трудового стажу здійснюється органами Пенсійного фонду на підставі показань свідків.
Відповідно до пункту 3 вказаного Порядку за відсутності трудової книжки, а також у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження трудового стажу приймаються дані, наявні в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування, довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які містять відомості про періоди роботи.
Аналіз наведених норм права дає змогу дійти висновку, що основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка, а необхідність підтвердження трудового стажу на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами виникає виключно у разі відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній чи наявності неправильних чи неточних записів про періоди роботи.
Стосовно посилань відповідача на відсутність документів про безпосередню участь в АТО/ООС, передбачених Порядком надання та позбавлення статусу учасника бойових дій або документи військових частин (органів, підрозділів), підприємств, установ та організацій про безпосередню участь в обороні України у зв'язку з військовою агресією російської федерації, суд зазначає таке.
У Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України № 1058-IV, затвердженому постановою правління Пенсійного фонду України 25.11.2005 № 22-1 (далі- Порядок 22-1), вказано, що до заяви про призначення пенсії за віком додаються документи, які підтверджують право на призначення дострокової пенсії за віком, зокрема, відносно військовослужбовців, осіб начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ, поліцейських, які брали участь у бойових діях, безпосередню участь в АТО/ООС та/або в обороні України у зв'язку з військовою агресією російської Федерації, - документи про проходження військової служби (служби); довідка згідно з додатком 2 до Порядку підтвердження наявного трудового стажу або документи про безпосередню участь в АТО/ООС, передбачені порядком надання та позбавлення статусу учасника бойових дій, або документи військових частин (органів, підрозділів), підприємств, установ та організацій про безпосередню участь в обороні України у зв'язку з військовою агресією Російської Федерації; посвідчення учасника бойових дій.
Виключення передбачено для осіб, яким встановлено статус учасника бойових дій відповідно до пунктів 19, 20 статті 6 Закону України від 22.10.1993 № 3551-XII "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту", та яким також необхідно подати документи, на підставі яких встановлено статус учасника бойових дій, визначені Порядком надання статусу учасника бойових дій особам, які захищали незалежність, суверенітет та територіальну цілісність України і брали участь в антитерористичній операції, забезпеченні її проведення, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 20.08.2014 № 413 (далі - Порядок № 413).
Отже, положенням підпункту 5 пункту 2.1 Порядку 22-1 визначено, що посвідчення учасника бойових дій та довідка про період (періоди) участі у бойових діях або в антитерористичній операції в районах її проведення є альтернативними документами, що посвідчують спеціальний статус особи для призначення пенсії зі зниженням пенсійного віку як учаснику бойових дій.
Аналогічна правова позиція викладена Верховним Судом в постанові від 09.062021 у справі № 340/576/19.
З аналізу викладеного слідує, що документом, що посвідчує спеціальний статус особи для призначення пенсії зі зниженням пенсійного віку як учаснику бойових дій є: 1) посвідчення учасника бойових дій; або 2) довідка про період (періоди) участі у бойових діях або в антитерористичній операції в районах її проведення.
Згідно з пунктом 4 Порядку № 413 підставою для надання особам статусу учасника бойових дій є такі документи про безпосереднє залучення до виконання завдань антитерористичної операції чи здійснення заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії російської федерації в Донецькій та Луганській областях в районах її проведення, заходів, необхідних для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави у зв'язку з військовою агресією російської федерації проти України:
для заявників з числа осіб, зазначених в абзаці першому пункту 19 частини першої статті 6 Закону, які брали безпосередню участь в антитерористичній операції та були залучені до її проведення на строк не менше ніж 30 календарних днів, у тому числі за сукупністю днів перебування безпосередньо в районах її проведення, - довідка за формою згідно з додатком 1 та витяги з наказів керівника Антитерористичного центру при СБУ або особи, яка його заміщує, першого заступника чи заступника керівника Антитерористичного центру при СБУ про залучення до проведення антитерористичної операції, витяги з наказів керівника оперативного штабу з управління антитерористичною операцією чи його заступників або керівників секторів (командирів оперативно-тактичних угруповань) про підпорядкування керівнику оперативного штабу з управління антитерористичною операцією в районах її проведення та про прибуття (вибуття) до (з) районів проведення антитерористичної операції, документи про направлення у відрядження до районів проведення антитерористичної операції або інші офіційні документи, видані державними органами, що містять достатні докази про безпосередню участь особи у виконанні завдань антитерористичної операції в районах її проведення.
З урахуванням приписів вказаних правових норм позивачу для призначення пенсії згідно з пунктом 4 частини 1 статті 115 Закону №1058-IV необхідно надати один із таких документів:
- посвідчення учасника бойових дій;
- довідку про безпосередню участь особи в антитерористичній операції, забезпеченні її проведення і захисті незалежності, суверенітету та територіальної цілісності України;
- документи, на підставі яких встановлено статус учасника бойових дій, визначені Порядком № 413, серед яких, зокрема, вказано: інші офіційні документи, видані державними органами, що містять достатні докази про безпосередню участь особи у виконанні завдань антитерористичної операції в районах її проведення.
Так, позивачем до пенсійного органу була надана довідка про безпосередню участь особи у заходах, необхідних для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави у зв'язку з військовою агресією російської федерації проти України. від 25.10.2023 № 2485; посвідчення учасника бойових дій серії НОМЕР_4 від 21.11.2023 року.
Отже, позивачем надано належні документи на підтвердження його безпосередньої участі в бойових діях.
Стосовно незарахування періоду проходження військової служби в Республіці Білорусь з 01.01.1992 по 24.06.1992, періоду роботи в Республіці Білорусь з 02.03.1998 по 30.06.2000, з з 01.07.2000 по 28.09.2001, з 10.04.2002 по 12.12.2018, суд зазначає, що зідно статті 9 Конституції України чинні міжнародні договори, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України.
Одним із міжнародних договорів з питань пенсійного забезпечення, який підписала Україна, стала багатостороння Угода про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав в галузі пенсійного забезпечення від 13.03.1992, зобов'язання за якою взяли на себе дев'ять держав-учасниць СНД, в тому числі, Україна та Республіка Білорусь (надалі Угода).
Ця Угода поширюється на всі види пенсійного забезпечення громадян, які встановлені або будуть встановлені законодавством держав-учасниць Угоди (стаття 5 Угоди).
Відповідно до статті 1 Угоди пенсійне забезпечення громадян держав-учасниць цієї Угоди та членів їхніх сімей здійснюється за законодавством держави, на території якої вони проживають.
При цьому, метою Угоди від 13.03.1992 є взаємне визнання і виконання державами-учасницями зобов'язань "відносно непрацездатних осіб, які набули право на пенсійне забезпечення на їхній території або на території інших республік за період їх входження в СРСР і реалізують це право на території держав-учасниць Угоди". Держави-учасниці цієї Угоди, визнавши відповідальність за пенсійне забезпечення своїх громадян, взяли на себе зобов'язання щодо захисту їхніх пенсійних прав. Статтею 6 Угоди встановлено, що призначення пенсій громадянам держав-учасниць Угоди проводиться за місцем проживання.
Згідно з частинами другою та третьою статті 6 цієї Угоди від 13.03.1992 для встановлення права на пенсію, в тому числі пенсію на пільгових умовах і за вислугу років, громадянам держав-учасників угоди зараховується трудовий стаж, набутий на території будь-якої з цих держав, а також на території колишнього СРСР до набрання сили вказаної угоди. Обчислення пенсій провадиться із заробітку за періоди роботи, які зараховуються у трудовий стаж.
Отже, наведені положення вказаних міжнародних договорів передбачають, що стаж, набутий на території будь-якої з держав-учасниць Угоди, та заробіток (дохід) за періоди роботи, які зараховуються до трудового стажу, враховуються при встановленні права на пенсію і її обчисленні. При цьому, обчислення стажу здійснюється згідно з законодавством Сторони, на території якої відбувалась трудова діяльність, а пенсійне забезпечення громадян держав-учасниць проводиться по законодавству держави, на території якого вони проживають.
З огляду на викладене, цією Угодою від 13.03.1992 визначено стаж, який підлягає безумовному зарахуванню при призначенні пенсії.
Як встановлено судом, згідно записів трудової книжки серії НОМЕР_2 (дата заповнення 03.03.1998), позивач з 02.03.1999 по 28.09.2001, з 10.04.2022 по по 12.12.2018 працював в Республіці Білорусь.
Суд зазначає, що записи про роботу та звільнення з роботи є послідовними, чіткими, без перекреслень чи виправлень, з посиланнями на накази, містять підпис відповідальних осіб та печатки підприємства.
Тобто жодних виправлень чи неточностей записів щодо спірного періоду роботи позивача в Республіці Білорусь, у зв'язку з чим необхідно підтверджувати трудовий стаж, контролюючим органом не виявлено. Окрім цього, відповідачами не вказано жодних підстав, за яких таке оформлення записів робить їх недійсними або сумнівними.
Як зазначено вище, підставою для відмови у врахуванні до стажу позивача вищезазначених періодів роботи є те, що з 23.12.2023 Республіка Білорусь призупинила участь в Угоді про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення від 13.03.1992.
Проте, на переконання суду, такі посилання відповідача є безпідставними.
Так, відповідно до Постанови Кабінету Міністрів України від 29.11.2022 №1328 «Про вихід з Угоди про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення» (надалі Постанова №1328) Україна вийшла з вищезазначеної Угоди. Вказана постанова набрала чинності 02.12.2022. Отже, до набрання чинності Постановою №1328, Україна як держава-учасниця Угоди повинна виконувати зобов'язання, взяті згідно із Угодою.
Міністерство юстиції України своїм повідомленням від 10.01.2023 року, яке було опубліковано у Офіційному віснику України від 10.01.2023, підтвердило припинення Угоди про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення від 13 березня 1992 року для України з 19 червня 2023 року.
Відтак, Угода про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав в галузі пенсійного забезпечення від 13.03.1992 підлягає застосуванню при зарахуванні спірного стажу роботи позивача в Республіці Білорусь, оскільки вказана Угода була чинною на момент виникнення спірних правовідносин.
Окрім цього, згідно приписів пункту 2 статті 13 названої Угоди пенсійні права громадян держав-учасниць Співдружності, що виникли відповідно до положень цієї Угоди, не втрачають своєї сили і в разі виходу із Угоди держави-учасниці, на території якої вони проживають.
Суд звертає увагу на те, що відповідно до частини 3 статті 23 Загальної декларації прав людини, пункту 4 частини 1 Європейської соціальної хартії та статті 46 Конституції України працівники у старості мають право на пенсію, що є основним джерелом існування, яка має забезпечувати достатній життєвий рівень.
Враховуючи викладене, суд вважає, що у даному випадку і при обставинах, що склались у зв'язку з повномасштабним вторгненням 24.02.2022 російської федерації на територію України та військовою агресією по відношенню до громадян України, відповідачами не може бути відмовлено у зарахуванні стажу позивача за періоди його роботи на території Республіки Білорусь.
Як було зазначено, відповідно до записів трудової книжки позивач в період з 02.03.1998 по 28.09.2001, з 10.04.2002 по 12.12.2018 працював на посадах ведучого спеціаліста та генерального директора підприємств Республіки Білорусь.
Пунктом 1 Порядку №637 передбачено, що основним документом, що підтверджує стаж роботи за період до впровадження персоніфікованого обліку у системі загальнообов'язкового державного соціального страхування (далі - персоніфікований облік), є трудова книжка. За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній стаж роботи встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами. Документи, визначені цим Порядком, є підставою для внесення відомостей до частини персональної електронної облікової картки в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування, що відображає трудову діяльність застрахованої особи, в тому числі за період до 1 січня 2004 року.
З наведеного слідує, що заявник до заяви про призначення пенсії має обов'язок надати документи про стаж, визначені Порядком №637, і таким документом для нього є трудова книжка (основний документ). Лише за відсутності трудової книжки (або відповідних записів у ній, або коли наявні неточні чи неправильні відомості про періоди роботи) стаж роботи встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами. Названі документи є підставою для внесення відомостей до частини персональної електронної облікової картки в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування, що відображає трудову діяльність застрахованої особи, в тому числі за період до 01.01.2004.
При цьому суд наголошує, що відповідні періоди роботи належним чином відображені в трудовій книжці позивача, а оскаржуване рішення не містить правового обґрунтування, чому наявний страховий стаж позивача не може бути підтверджений саме на підставі відповідних записів у трудовій книжці.
Відтак, суд дійшов висновку про необхідність зарахування періоду проходження військової служби в Республіці Білорусь з 01.01.1992 по 24.06.1992, періоду роботи в Республіці Білорусь з 02.03.1998 по 30.06.2000, з 01.07.2000 по 28.09.2001, з 10.04.2002 по 12.12.2018 в силу норм міжнародних договорів, які були чинними у вказані періоди.
Отже, з урахуванням встановлених судом обставин справи, слід дійти висновку, що висновки відповідача у спірному рішенні про неврахування зазначених періодів до страхового стажу є необґрунтованими, пенсійний орган допустив надмірний формалізм при розгляді заяви позивача, внаслідок чого протиправно обмежив його право на соціальний захист.
Таким чином, суд дійшов висновку, що рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області від 18.10.2024 № 263040013697 про відмову у призначенні пенсії слід визнати протиправним та скасувати.
Щодо позовних вимог про зобов'язання відповідача зарахувати до страхового стажу періоди: військової служби з 05.08.1981 по 24.06.1992 та роботи в Республіці Білорусь з 02.03.1998 по 28.09.2001, з 10.04.2002 по 12.12.2018 та призначити пенсію на пільгових умовах як учаснику бойових дій, то суд зазначає таке.
Згідно з ч. 1 ст. 245 КАС України при вирішенні справи по суті суд може задовольнити позов повністю або частково чи відмовити в його задоволенні повністю або частково.
Відповідно до п. 2 ч. 2 ст. 245 КАС України у разі задоволення позову суд може прийняти рішення про визнання протиправним та скасування індивідуального акта чи окремих його положень.
Водночас, згідно з п. 10 ч. 2 ст. 245 КАС України у разі задоволення позову суд може прийняти рішення про інший спосіб захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень, який не суперечить закону і забезпечує ефективний захист таких прав, свобод та інтересів.
В свою чергу, згідно з приписами частини 3 ст. 245 КАС України у разі скасування нормативно-правового або індивідуального акта суд може зобов'язати суб'єкта владних повноважень вчинити необхідні дії з метою відновлення прав, свобод чи інтересів позивача, за захистом яких він звернувся до суду.
Положеннями частини 4 ст. 245 КАС України передбачено, що у випадку, визначеному пунктом 4 частини другої цієї статті, суд може зобов'язати відповідача - суб'єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, якщо для його прийняття виконано всі умови, визначені законом, і прийняття такого рішення не передбачає права суб'єкта владних повноважень діяти на власний розсуд.
У разі якщо ухвалення рішення на користь позивача передбачає право суб'єкта владних повноважень діяти на власний розсуд, суд зобов'язує суб'єкта владних повноважень вирішити питання, щодо якого звернувся позивач, з урахуванням його правової оцінки, наданої судом у рішенні.
Поняття дискреційних повноважень наведене у Рекомендації Комітету Міністрів Ради Європи № R (80)2, яка прийнята Комітетом Міністрів 11 березня 1980 року на 316-й нараді, відповідно до якої під дискреційними повноваженнями слід розуміти повноваження, які адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду, тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин.
Суд враховує, що за висновком Верховного Суду, наведеним у постанові від 24.12.2019 у справі №823/59/17, повноваження державних органів не є дискреційними, коли є лише один правомірний та законно обґрунтований варіант поведінки суб'єкта владних повноважень. Тобто, у разі настання визначених законодавством умов відповідач зобов'язаний вчинити конкретні дії і, якщо він їх не вчиняє, його можна зобов'язати до цього в судовому порядку. Отже, дискреційне повноваження може полягати у виборі діяти, чи не діяти, а якщо діяти, то у виборі варіанту рішення чи дії серед варіантів, що прямо або опосередковано закріплені у законі. А втручанням у дискреційні повноваження суб'єкта владних повноважень може бути прийняття судом рішення не про зобов'язання вчинити дії, а саме прийняття ним рішень за заявами заявників замість суб'єкта владних повноважень.
Таким чином, у зв'язку з тим, що судом визнано протиправним та скасовано рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області від 18.10.2024 № 263040013697, суд вважає за необхідне зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Житомирській області зарахувати до страхового стажу позивача періоди військової служби з 05.08.1981 р. по 24.06.1992 та роботи в Республіці Білорусь з 02.03.1998 по 28.09.2001, з 10.04.2002 по 12.12.2018 та повторно розглянути заяву позивача від 11.10.2024 року про призначення пенсії за віком, з урахуванням правової оцінки, наданої судом у цьому рішенні, та зарахованих періодів роботи.
Відповідно до положень статті 9 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Згідно з нормами частин першої, другої статті 77 КАС України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Перевіривши юридичну та фактичну обґрунтованість доводів сторін, оцінивши докази суб'єкта владних повноважень на підтвердження правомірності своїх дій та докази, надані позивачем в обґрунтування позову, суд дійшов висновку про наявність підстав для часткового задоволення адміністративного позову.
Зважаючи на відсутність документально підтверджених судових витрат у даній адміністративній справі, питання про їх розподіл судом не вирішується.
Керуючись статтями 241 - 246, 255, 263, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
вирішив:
Позовну заяву ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_5 ) до Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області (вул. О.Ольжича, 7, м. Житомир, 10003, код ЄДРПОУ 13559341) задовольнити частково.
Визнати протиправними та скасувати рішення рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області від 18.10.2024 № 263040013697 про відмову ОСОБА_1 у призначенні пенсії.
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Житомирській області зарахувати до страхового стажу ОСОБА_1 період військової служби з 05.08.1981 по 24.06.1992, період роботи в Республіці Білорусь з 02.03.1998 по 28.09.2001, з 10.04.2002 по 12.12.2018 та повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 11.10.2024 року про призначення пенсії за віком, з урахуванням правової оцінки, наданої судом у цьому рішенні, та зарахованих періодів роботи.
В задоволенні решти позовних вимог відмовити.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
Рішення суду може бути оскаржене шляхом подання апеляційної скарги безпосередньо до Сьомого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Суддя Н.М. Майстренко