01 жовтня 2025 року м. Житомир справа № 240/22655/24
категорія 112010203
Житомирський окружний адміністративний суд у складі судді Токаревої М.С., розглянувши у письмовому провадженні адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві, Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області про визнання протиправним рішення, зобов'язання вчинити дії,
встановив:
ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом, в якому просить:
- визнати протиправним повторне рішення Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві від 24.04.2024 року № 064450008515 та протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області про відмову у призначенні пенсії із зниженням пенсійного віку;
- зобов'язати відповідача Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві призначити пенсію із зниженням пенсійного віку, відповідно до ст. 55 Закону №796-ХІІ «Про статус та соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», як потерпілому внаслідок Чорнобильської катастрофи 4 категорії, виходячи із наявного страхового стажу роботи, який становить більше 20 років, починаючи з 13.07.2023 року.
В обґрунтування позовних вимог зазначає, що після досягнення 55 років звернувся до ГУ ПФУ в Житомирській області із заявою про призначення пенсії зі зниженням пенсійного віку як особі, що проживає на території радіоактивного забруднення. Проте, рішенням ГУ ПФУ у м.Києві повторно відмовлено в призначенні пенсії за віком на пільгових умовах, мотивуючи це недостатністю страхового стажу. Разом з тим, вказує, що згідно позиції Верховного Суду, викладеної у постанові від 25 лютого 2020 року у справі №344/9747/17 громадяни, громадянам, віднесені до категорії 1, 2, 3, 4, за умови стажу роботи не менше як: чоловіки 20 років, жінки 15 року, надано державною право саме на пенсію в повному розмірі у розмірі не меншому за мінімальний розмір пенсії за віком, встановлений статтею 28 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", розмір прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність, визначений законом. Позивач стверджує, що має пільги по виходу на пенсію, а тому вважає рішення відповідача протиправним та таким, що суперечить чинному законодавству.
Ухвалою суду відкрито провадження у справі, визначено розгляд справи здійснювати в порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін (в письмовому провадженні).
До суду надійшов відзив на позовну заяву від Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві. Заперечуючи проти позовних вимог, представник відповідача вказує, що за поданими документами підтверджено право на зниження пенсійного віку відповідно до п.2 ч.1 ст.55 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" на 5 років, однак страховий стаж 23 роки 10 місяців та 04 дні є недостатнім для призначення позивачу пенсії.
Головне управління Пенсійного фонду України в Житомирській області подало відзив на позовну заяву, в якому вказує, що враховуючи висновки рішення Житомирського окружного адміністративного суду від 13.02.2024 у справі № 240/27471/23 до страхового стажу Позивача зараховано період роботи з 01.06.1994 по 01.12.1995 згідно записів трудової книжки серії НОМЕР_1 від 01.10.1985. До страхового стажу зараховано всі періоди трудової діяльності. Інші документи, відповідно до п. 3 Постанови Кабінету Міністрів України від 12 серпня 1993 року № 637 відсутні. Повторний розгляд заяви та наданих документів щодо призначення пенсії за віком здійснено структурним підрозділом Головного управління Пенсійного фронду України в м. Києві, рішенням від 25.04.2024 №064450008515 Позивачу відмовлено у призначенні пенсії за віком відповідно до статті 55 Закону № 796 через відсутність необхідного страхового стажу.
Згідно з частиною 5 статті 250 КАС України датою ухвалення судового рішення в порядку письмового провадження є дата складення повного судового рішення.
Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини справи, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд дійшов наступних висновків.
Суд встановив, що позивач має статус громадянина , який постійно проживає або постійно працює на території зони посиленого радіологічного контролю 4 категорії, що підтверджується відповідним посвідченням.
З матеріалів справи вбачається, що 04.07.2023 позивач звернувся до відповідача із заявою про призначення пенсії зі зниженням пенсійного віку відповідно до статті 55 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи".
Головним управлінням Пенсійного фонду України в м. Києві за принципом екстериторіальності розглянуто заяву позивача та прийнято рішення від 12.07.2023 №064450008515 про відмову у призначенні пенсії. Рішення мотивовано тим, що страховий стаж позивача становить 21 рік 01 місяць 03 дні, що недостатньо для призначення пенсії зі зниженням пенсійного віку на 5 років. До страхового стажу не враховано період роботи з 01.06.1994 по 01.12.1995, оскільки у трудовій книжці відсутній запис про звільнення.
Про вказане рішення, Головне управління Пенсійного фонду України в Житомирській області повідомило позивача листом від 18.07.2023.
Не погодившись із вказаним рішенням, позивач звернувся із позовом до суду.
Рішенням суду від 13 лютого 2024 року у справі № 240/27471/23 визнати протиправним та скасовано рішення Головного управління Пенсійного фонду України в м.Києві від 12.07.2023 №064450008515 та зобов'язано Головне управління Пенсійного фонду України в м.Києві повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 04.07.2023 про призначення пенсії із зменшенням пенсійного віку відповідно до статті 55 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи", з урахуванням висновків суду.
На виконання рішення суду від 13 лютого 2024 року у справі № 240/27471/23 Головне управління Пенсійного фонду України в м.Києві повторно розглянуло заяву ОСОБА_1 від 04.07.2023 про призначення пенсії із зменшенням пенсійного віку відповідно до статті 55 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи".
За результатами розгляду заяви Головне управління Пенсійного фонду України в м.Києві прийняло рішенням від 25.04.2024 №064450008515, яким позивачу відмовлено у призначенні пенсії за віком відповідно до статті 55 Закону № 796 через відсутність необхідного страхового стажу.
Не погоджуючись з таким рішенням відповідача, позивач звернувся до суду з даним позовом.
Надаючи оцінку спірним правовідносинам, суд зазначає наступне.
Частиною другою статті 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до статті 22 Конституції України права і свободи людини і громадянина, закріплені цією Конституцією, не є вичерпними. Конституційні права і свободи гарантуються і не можуть бути скасовані. При прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод.
Згідно із статтею 46 Конституції України, громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. Пенсії, інші види соціальних виплат для догляду, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом.
Отже, конституційне право на соціальний захист включає і право громадян на забезпечення їх у старості. Пенсія за віком, за вислуги років та інші її види, що призначаються у зв'язку з трудовою діяльністю, заслужені попередньою працею і є однією з форм соціального захисту. Цим визначається зміст і характер обов'язку держави щодо тих громадян, які набули право на одержання пенсії.
Статтею 55 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" від 28.02.1991 № 796-ХІІ (далі - Закон № 796-ХІІ), визначено умови надання пенсій за віком особам, які працювали або проживали на територіях радіоактивного забруднення.
Приписами п.2 ч.1 ст.55 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" потерпілі від Чорнобильської катастрофи мають наступні пільги щодо зменшення пенсійного віку особи, які постійно проживали або постійно проживають чи постійно працювали або постійно працюють у зоні посиленого радіологічного контролю за умови, що вони за станом на 1 січня 1993 року прожили або відпрацювали у цій зоні не менше 4 років (2 роки початкової величини зниження пенсійного віку та додатково 1 рік за 3 роки проживання, роботи, але не більше 5 років).
Аналіз норм чинного законодавства дозволяє зробити висновок, що для призначення пенсії зі зменшенням пенсійного віку на підставі статті 55 Закону України "Про статус та соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" позивач зобов'язаний подати пенсійному органу документи на підтвердження наявності необхідного періоду для зменшення пенсійного віку.
Згідно пункту 2.1. Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування, затвердженого постановою правління Пенсійного фонду України від 25.11.2005 року № 22-1, за документ, що засвідчує особливий статус особи, подається посвідчення потерпілого від наслідків аварії на Чорнобильській АЕС, документи, видані підприємствами, установами, організаціями, органами місцевого самоврядування, що підтверджують періоди) постійної роботи в населених пунктах, віднесених до відповідних територій радіоактивного забруднення; для осіб, які постійно проживали (проживають) на територіях радіоактивного забруднення, додаються відомості про місце проживання, зазначені у пункті 2.22 цього розділу, та/або документи про проживання, видані органами місцевого самоврядування.
Згідно з наданим посвідченням серії НОМЕР_2 від 29.11.2013, позивач має статус потерпілого від Чорнобильської катастрофи 4 категорії.
Позивачем надано довідку від 15.06.2023 № 1061, видану виконавчим комітетом Городницької селищної ради Звягельського району Житомирської області, в якій зазначено, що позивач постійно проживає та зареєстрований в зоні посиленого радіологічного контролю з 21.07.1985 по 10.11.1986, з 23.12.1988 по теперішній час в смт. Городниця Звягельського району Житомирської області.
Згідно наданих документів станом на 01.01.1993 підтверджений період проживання з 26.04.1986 по 10.11.1986, з 23.12.1988 по 31.12.1992 у зоні посиленого радіологічного контролю становить 4 роки 06 місяців 24 дні.
Відтак, відповідачем не заперечується право ОСОБА_1 на застосування пільг щодо зменшення пенсійного віку у відповідності з Законом № 796-ХІІ.
Водночас, статтею 55 Закону №796-ХІІ визначено, що особам, які працювали або проживали на територіях радіоактивного забруднення, пенсії призначають із зменшенням пенсійного віку, встановленого статтею 26 Закону №1058, за наявності відповідного стажу, зменшеного на кількість років зменшення пенсійного віку.
Умови призначення пенсії за віком встановлено статтею 26 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" від 09 липня 2003 року №1058-ІV з наступними змінами та доповненнями у редакції на час виникнення спірних правовідносин (далі - Закон України №1058-ІV).
Зокрема, особи мають право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років за наявності страхового стажу не менше 15 років по 31 грудня 2017 року.
Починаючи з 1 січня 2018 року право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років мають особи за наявності страхового стажу: з 1 січня 2023 року по 31 грудня 2023 року не менше 30 років.
Згідно абзацу 1 частини 1 статті 55 цього Закону України №796-ХІІ особам, які працювали або проживали на територіях радіоактивного забруднення, пенсії надаються зі зменшенням пенсійного віку, встановленого статтею 26 Закону України №1058-ІV, за наявності відповідного страхового стажу, зменшеного на кількість років зменшення пенсійного віку, але не менше 15 років страхового стажу.
Суд зазначає, що з урахуванням наведених вище положень статті 26 Закону України №1058-ІV та статті 55 Закону України №796-ХІІ, суд приходить до висновку, що на момент звернення позивача із заявою про призначення пенсії зі зниженням пенсійного віку на 5 років, його страховий стаж мав становити 25 років. (30-5)
Статтею 24 Закону №1058-ІV визначено, що страховий стаж - це період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок.
Страховий стаж обчислюється територіальними органами Пенсійного фонду відповідно до вимог цього Закону, за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку, а за періоди до впровадження системи персоніфікованого обліку - на підставі документів та в порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності цим Законом.
Відповідно до пунктів 1 та 3 Порядку підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсії за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 12 серпня 1993 року №637 (далі - Порядок), основним документом, що підтверджує стаж роботи за період до впровадження персоніфікованого обліку у системі загальнообов'язкового державного соціального страхування, є трудова книжка.
За відсутності трудової книжки, а також у випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження стажу роботи приймаються дані, наявні в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування, а також виписки або довідки, складені на основі даних, наявних в інформаційних (автоматизованих) та/або інформаційно-комунікаційних системах підприємств, установ, організацій, довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які містять відомості про періоди роботи.
Згідно рішення від 25.04.2024 №064450008515 страховий стаж ОСОБА_1 становить 23 роки 10 місяців 04 дні.
Слід звернути увагу, що за результатами розгляду наданих документів, суб'єкт владних повноважень до страхового стажу позивача зарахував всі періоди його трудової діяльності.
Враховуючи вищевикладене, страховий стаж ОСОБА_1 становить менше необхідних 25 років, що в свою чергу є недостатнім для призначення пенсії за віком відповідно до ст.55 Закону №796-ХІІ.
Суд звертає увагу, що інших документів у відповідності з п.3 Постанови №637 ні Пенсійному органу, ні до матеріалів справи позивачем не надано.
Посилання позивача на ст.28 Закону №1058-ІV, ст. 56 Закон №796-ХІІ, що в свою чергу встановлює норми щодо мінімального розміру пенсії за віком, а не норми щодо призначення пенсії - визнаються судом безпідставними.
З огляду на наведене, позивач хоч і має право на застосування початкової величини зниження пенсійного віку на 5 років, однак не підтвердив наявність страхового стажу не менше 25 років, що не надає йому право на призначення пенсії за віком із зниженням пенсійного віку у 2023 році.
Відповідно до статті 55 Конституції України кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб. Кожен має право будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань.
Завданням адміністративного судочинства згідно з частиною 1 статті 2 КАС України є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Статтею 5 КАС України визначено право на судовий захист і передбачено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішеннями, діями чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або інтереси.
Згідно з ч.2 ст.5 КАС України захист порушених прав, свобод чи інтересів особи, яка звернулася до суду, може здійснюватися судом також в інший спосіб, який не суперечить закону і забезпечує ефективний захист прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
З наведеного випливає, що завдання адміністративного судочинства полягає у захисті саме порушених прав особи в публічно-правових відносинах. При цьому захист прав, свобод та інтересів осіб передбачає наявність встановленого судом факту їх порушення.
Таким чином, гарантоване статтею 55 Конституції України й конкретизоване у законах України право на судовий захист передбачає можливість звернення до суду за захистом порушеного права, але вимагає, щоб стверджувальне порушення було обґрунтованим.
Відсутність порушеного права чи невідповідність обраного позивачем способу його захисту способам, визначеним законодавством, встановлюється при розгляді справи по суті, і є підставою для прийняття судом рішення про відмову в позові.
Судом встановлено та підтверджується матеріалами справи, що позивачем не надано належних та допустимих доказів, які б доводили наявність порушеного права у наявних спірних правовідносинах.
Якщо право особи не є порушеним, то, відповідно, воно не може бути захищеним судом, а тому відсутність порушеного права є підставою для відмови у задоволенні адміністративного позову.
Приписами статті 90 КАС України встановлено, що суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Враховуючи вищевикладене, позивачем не обґрунтовано право на призначення пенсії за віком із зниженням пенсійного віку у 2023 році, а тому суд не вбачає законних підстав для задоволення позову.
З урахуванням відмови у задоволенні позову, суд не розглядає питання про розподіл судових витрат.
Керуючись статтями 77, 90, 242-246, 263 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -
вирішив:
У задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 . РНОКПП/ЄДРПОУ: НОМЕР_3 ) до Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві (вул. Бульварно-Кудрявська, 16,м. Київ,04053. РНОКПП/ЄДРПОУ: 42098368), Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області (вул. Ольжича, 7,м. Житомир, Житомирський р-н, Житомирська обл.,10003. РНОКПП/ЄДРПОУ: 13559341) про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити дії - відмовити.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
Рішення суду може бути оскаржене шляхом подання апеляційної скарги безпосередньо до Сьомого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Суддя М.С. Токарева
01.10.25