про відмову у відкритті провадження у справі
30 вересня 2025 року м. Житомир справа № 240/22780/25
категорія 105000000
Суддя Житомирського окружного адміністративного суду Леміщак Д.М., розглянувши позовну заяву ОСОБА_1 до Богунського відділу державної виконавчої служби у м. Житомирі Центрально-Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) про визнання протиправною бездіяльності, зобов'язання вчинити дії,
встановив:
ОСОБА_1 звернувся з позовом до Богунського відділу державної виконавчої служби у м. Житомирі Центрально-Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) про визнання протиправною бездіяльності, зобов'язання вчинити дії у якій просить:
- визнати протиправною бездіяльність Богунського відділу державної виконавчої служби у місті Житомирі Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) щодо незняття арешту та заборони відчуження нерухомого майна (земельної ділянки);
- зобов'язати Богунський відділ державної виконавчої служби у місті Житомирі Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) зняти арешт з нерухомого майна - земельної ділянки (реєстраційний номер обтяження № 12618840).
Згідно з пунктом 6 частини першої статті 171 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) суддя після одержання позовної заяви з'ясовує, зокрема, чи немає підстав для залишення позовної заяви без руху, повернення позовної заяви або відмови у відкритті провадження в адміністративній справі, встановлених цим Кодексом. Частиною другою цієї ж статті передбачено, що суддя відкриває провадження в адміністративній справі на підставі позовної заяви, якщо відсутні підстави для залишення позовної заяви без руху, її повернення чи відмови у відкритті провадження у справі.
Перевіряючи позовну заяву на відповідність вимогам, установленим Кодексом адміністративного судочинства України (далі - КАС України), судом ураховано таке.
Згідно з частиною першою статті 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Відповідно до пункту 1 частини першої статті 4 КАС України адміністративна справа - переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір.
Згідно з пунктом 2 частини першої статті 4 КАС України публічно-правовий спір - спір, у якому хоча б одна сторона здійснює публічно-владні управлінські функції, в тому числі на виконання делегованих повноважень, і спір виник у зв'язку із виконанням або невиконанням такою стороною зазначених функцій; або хоча б одна сторона надає адміністративні послуги на підставі законодавства, яке уповноважує або зобов'язує надавати такі послуги виключно суб'єкта владних повноважень, і спір виник у зв'язку із наданням або ненаданням такою стороною зазначених послуг; або хоча б одна сторона є суб'єктом виборчого процесу або процесу референдуму і спір виник у зв'язку із порушенням її прав у такому процесі з боку суб'єкта владних повноважень або іншої особи.
Відповідно до пункту 1 частини першої статті 19 КАС України юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема спорах фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом встановлено інший порядок судового провадження.
Отже, до компетенції адміністративних судів належать спори фізичних чи юридичних осіб з органом державної влади, органом місцевого самоврядування, їхньою посадовою або службовою особою, предметом яких є перевірка законності рішень, дій чи бездіяльності цих органів (осіб), прийнятих або вчинених ними під час здійснення владних управлінських функцій, крім спорів, для яких законом установлений інший порядок судового вирішення.
Адміністративно-правовий спір має певні ознаки. Участь суб'єкта владних повноважень є обов'язковою ознакою для того, щоб класифікувати спір як публічно-правовий. Проте сама собою участь у спорі суб'єкта владних повноважень не дає підстав ототожнювати спір з публічно-правовим та відносити його до справ адміністративної юрисдикції. Обов'язковою ознакою позовної форми захисту права в адміністративному суді має бути наявність спору про право публічне, тобто спору про права і обов'язки в публічних правовідносинах.
У свою чергу неправильним є поширення юрисдикції адміністративних судів на той чи інший спір тільки тому що відповідачем у справі є суб'єкт владних повноважень, а предметом перегляду його акт індивідуальної дії (або бездіяльність, дії).
Під час визначення предметної юрисдикції справ необхідно виходити із суті права та/або інтересу, за захистом якого звернулася особа, заявлених вимог, характеру спірних правовідносин, змісту та юридичної природи обставин у справі.
Водночас визначальними ознаками приватноправових відносин є, зокрема, наявність майнового чи немайнового особистого інтересу суб'єкта. Спір має приватно-правовий характер, якщо він обумовлений порушенням або загрозою порушення приватного права чи інтересу конкретного суб'єкта, що підлягає захисту в спосіб, передбачений законодавством для сфери приватноправових відносин, навіть і в тому випадку, якщо до порушення приватного права чи інтересу призвели управлінські дії суб'єкта владних повноважень.
Позивач зазначає, що маючи намір реалізувати своє право на розпорядження власністю шляхом її продажу, він дізнався про наявність арештів, зареєстрованих у єдиному реєстрі заборон відчуження об'єктів нерухомого майна.
Тобто фактично підставою для звернення до суду із позовом слугує наявність накладеного арешту на майно позивача, що перешкоджає у здійсненні його відчуження.
Положеннями частини першої статті 287 КАС визначено, що учасники виконавчого провадження (крім державного виконавця, приватного виконавця) та особи, які залучаються до проведення виконавчих дій, мають право звернутися до адміністративного суду із позовною заявою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця порушено їхні права, свободи чи інтереси, а також якщо законом не встановлено інший порядок судового оскарження рішень, дій чи бездіяльності таких осіб.
Згідно з частинами третьою - п'ятою статті 59 Закону України "Про виконавче провадження" у разі виявлення порушення порядку накладення арешту, встановленого цим Законом, арешт з майна боржника знімається згідно з постановою начальника відповідного відділу державної виконавчої служби, якому безпосередньо підпорядкований державний виконавець.
Підставами для зняття виконавцем арешту з усього майна (коштів) боржника або його частини є: 1) отримання виконавцем документального підтвердження, що рахунок боржника має спеціальний режим використання та/або звернення стягнення на такі кошти заборонено законом; 2) надходження на рахунок органу державної виконавчої служби, рахунок приватного виконавця суми коштів, стягнених з боржника (у тому числі від реалізації майна боржника), необхідної для задоволення вимог усіх стягувачів, стягнення виконавчого збору, витрат виконавчого провадження та штрафів, накладених на боржника; 3) отримання виконавцем документів, що підтверджують про повний розрахунок за придбане майно на електронних торгах; 4) наявність письмового висновку експерта, суб'єкта оціночної діяльності - суб'єкта господарювання щодо неможливості чи недоцільності реалізації арештованого майна боржника у зв'язку із значним ступенем його зношення, пошкодженням; 5) відсутність у строк до 10 робочих днів з дня отримання повідомлення виконавця, зазначеного у частині шостій статті 61 цього Закону, письмової заяви стягувача про його бажання залишити за собою нереалізоване майно; 6) отримання виконавцем судового рішення про скасування заходів забезпечення позову; 7) погашення заборгованості із сплати періодичних платежів, якщо виконання рішення може бути забезпечено в інший спосіб, ніж звернення стягнення на майно боржника; 8) отримання виконавцем документального підтвердження наявності на одному чи кількох рахунках боржника коштів, достатніх для виконання рішення про забезпечення позову; 9) підстави, передбачені пунктом 1-2 розділу XIII Прикінцеві та перехідні положення цього Закону; 10) отримання виконавцем від Державного концерну Укроборонпром, акціонерного товариства, створеного шляхом перетворення Державного концерну Укроборонпром, державного унітарного підприємства, у тому числі казенного підприємства, яке є учасником Державного концерну Укроборонпром або на момент припинення Державного концерну Укроборонпром було його учасником, господарського товариства, визначеного частиною першою статті 1 Закону України "Про особливості реформування підприємств оборонно-промислового комплексу державної форми власності", звернення про зняття арешту в порядку, передбаченому статтею 11 Закону України "Про особливості реформування підприємств оборонно-промислового комплексу державної форми власності".
У всіх інших випадках арешт може бути знятий за рішенням суду.
З наведеної норми вбачається, що зняття арешту з майна здійснюється шляхом винесення виконавцем постанови. Така постанова може бути винесена на підставі постанови начальника відповідного відділу державної виконавчої служби лише у разі порушення порядку накладення арешту, в усіх інших випадках - виключно на підставі рішення суду.
Відповідно до частини першої статті 74 Закону України "Про виконавче провадження" рішення, дії чи бездіяльність виконавця та посадових осіб органів державної виконавчої служби щодо виконання судового рішення можуть бути оскаржені сторонами, іншими учасниками та особами до суду, який видав виконавчий документ, у порядку, передбаченому законом.
Як вказала Велика Палата Верховного Суду у постанові від 22.01.2020 у справі № 340/25/19, для визначення юрисдикції таких спорів необхідно визначити підстави позову, зміст прав, на захист яких направлено звернення до суду. Якщо підставою позову є неправомірні, на думку позивача, дії органу державної виконавчої служби при накладенні арешту на певне майно, то такий спір має розглядатися в порядку адміністративного судочинства. Якщо підставою позову є наявність спору про право та/або позивач подає його з метою захисту права власності або іншого речового права, то ці спори мають розглядатися в порядку цивільного/господарського судочинства як такі, що випливають із цивільних правовідносин.
Висновки щодо застосування норм права, що викладені у вказаних постановах Верховного Суду відповідно до частини п'ятої статті 242 КАС України мають бути враховані судом при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин.
Суд вважає, що вказаний спір не є публічно-правовим, а стосується захисту цивільних прав позивача щодо нерухомого майна, яке обтяжене арештом, тож цей спір з приводу визнання права власності та зобов'язання зняти арешт з рухомого майна не підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства.
Отже, у разі якщо позивач бажає захистити свої саме приватноправові інтереси та вирішити питання про зняття арешту з належного йому нерухомого майна, бажаючи в подальшому користуватись таким майном у відповідності до приписів Цивільного кодексу України, то вказане питання повинно вирішуватись в порядку цивільного, а не адміністративного судочинства.
Особисті немайнові та майнові відносини (цивільні відносини), що засновані на юридичній рівності, вільному волевиявленні, майновій самостійності їх учасників регулюються Цивільним кодексом України від 16.01.2003 № 435-IV.
Визначальною ознакою справи адміністративної юрисдикції є суть (зміст, характер) спору. Публічно-правовий спір, на який поширюється юрисдикція адміністративних судів, є спором між учасниками публічно-правових відносин і стосується саме цих відносин.
Разом із тим приватноправові відносини вирізняються наявністю майнового чи немайнового, особистого інтересу учасника. Спір має приватноправовий характер, якщо він обумовлений порушенням або загрозою порушення приватного права чи інтересу, як правило майнового, конкретного суб'єкта, що підлягає захисту у спосіб, передбачений законодавством для сфери приватноправових відносин, навіть і в тому випадку, якщо до порушення приватного права чи інтересу призвели управлінські дії суб'єктів владних повноважень.
Аналогічні правові висновки викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 03.10.2018 у справі № 826/23586/15.
Суд зазначає, що спори про право цивільне, пов'язані з належністю майна, на яке накладено арешт, відповідно до статті 19 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) розглядаються в порядку цивільного судочинства у позовному провадженні, якщо однією зі сторін відповідного спору є фізична особа, крім випадків, коли розгляд таких справ відбувається за правилами іншого судочинства.
При цьому, в порядку цивільного судочинства захист майнових прав здійснюється у позовному провадженні, а також у спосіб оскарження рішення, дії або бездіяльності державного виконавця чи іншої посадової особи державної виконавчої служби.
Так, відповідно до статті 447 ЦПК України, сторони виконавчого провадження мають право звернутися до суду із скаргою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до цього Кодексу, порушено їхні права чи свободи.
У разі, якщо опис та арешт майна проводився державним виконавцем, скарга сторони виконавчого провадження розглядається в порядку, передбаченому розділом VII ЦПК України. Інші особи, які є власниками (володільцями) майна і які вважають, що майно, на яке накладено арешт, належить їм, а не боржникові, можуть звернутися до суду з позовом про визнання права власності на це майно і про зняття з нього арешту, що передбачено Законом України "Про виконавче провадження".
Отже, оскарження бездіяльності виконавця, спрямованої на зняття арешту з спірного майна, не приведе до належного захисту прав позивача, оскільки навіть визнання судом бездіяльності протиправною не буде підставою для винесення виконавцем постанови про зняття арешту з майна з огляду на вичерпний перелік цих підстав, установлений статтею 59 Закону України "Про виконавче провадження".
У даному випадку спір фактично виник стосовно питання про право цивільне, оскільки підставами позову визначено питання зняття арешту з нерухомого майна, об'єкту арешту у виконавчому провадженні, а отже, такий спір не належить розглядати за правилами адміністративного судочинства.
За таких обставин спір у цій справі не має ознак публічно-правового та підлягає розгляду за правилами цивільного судочинства.
Положеннями статті 6 КАС України встановлено, що суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.
Відповідно до статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" від 23.02.2006 № 3477-IV, рішення Європейського суду з прав людини підлягають застосуванню судами як джерела права.
Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04.11.1950 (далі - Конвенція) кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.
Європейський суд з прав людини у рішенні від 12.10.1978 у справі Zand v. Austria вказав, що словосполучення "встановлений законом" поширюється не лише на правову основу самого існування суду, але й на дотримання таким судом певних норм, які регулюють його діяльність. Поняття "суд, встановлений законом" у частині першій статті 6 Конвенції передбачає усю організаційну структуру судів, включно з питаннями, що належать до юрисдикції певних категорій судів. З огляду на це не вважається судом, встановленим законом, орган, котрий, не маючи юрисдикції, судить осіб на підставі практики, яка не передбачена законом.
Отже, з урахуванням суті цього спору, характеру правовідносин, суб'єктного складу сторін, підстав та предмету позову цей спір є приватноправовим і не підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства, оскільки спрямований на захист майнових прав позивачки. Такий позов підлягає розгляду місцевим загальним судом в порядку цивільного судочинства.
Відповідно до пункту 1 частини першої статті 170 КАС України суддя відмовляє у відкритті провадження в адміністративній справі, якщо позов не належить розглядати за правилами адміністративного судочинства.
Підсумовуючи наведене, у відкритті провадження в адміністративній справі слід відмовити.
Керуючись статтями 170, 171, 243, 248, 256, 294, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
ухвалив:
Відмовити у відкритті провадження в адміністративній справі за позовом ОСОБА_1 до Богунського відділу державної виконавчої служби у м. Житомирі Центрально-Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) про визнання протиправною бездіяльності, зобов'язання вчинити дії.
Копію ухвали про відмову у відкритті провадження в адміністративній справі надіслати особі, яка подала позовну заяву, не пізніше наступного дня після її постановлення, разом із позовною заявою й усіма доданими до неї матеріалами.
Ухвала суду набирає законної сили негайно після її підписання суддею.
Ухвала суду може бути оскаржена до Сьомого апеляційного адміністративного суду протягом п'ятнадцяти днів з дня її складення.
Суддя Д.М. Леміщак