01 жовтня 2025 року м. Житомир справа № 240/617/25
категорія 106030200
Житомирський окружний адміністративний суд у складі судді Майстренко Н.М., розглянувши у письмовому провадженні адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправною бездіяльності, зобов'язання вчинити дії,
встановив:
ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом, в якому просить:
- визнати бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 щодо ненарахувння та невиплати одноразової грошової допомоги, передбаченої ч. 2 ст. 15 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» від 20.12.1991 №2011ХІІ без врахування до складу місячного грошового забезпечення щомісячної додаткової грошової винагороди у розмірі 60% грошового забезпечення, протиправною;
- зобов'язати військову частину НОМЕР_1 здійснити перерахунок одноразової грошової допомоги, передбаченої частиною 2 статті 15 закону у країни «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» від 20.12.1991 №2011-XI в розмірі 50% місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби з врахуванням до складу місячного грошового забезпечення щомісячної додаткової грошової винагороди у розмірі 60% грошового забезпечення та здійснити виплату з урахуванням раніше виплаченої суми одноразової грошової допомоги у разі звільнення з військової служби;
- визнати протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 щодо невиплати компенсації втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків виплати грошового забезпечення, відповідно до Порядку проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв'язку з порушенням термінів їх виплати, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 21.02.2001 №159;
- зобов'язати військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити компенсацію втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків виплати грошового забезпечення, відповідно до Порядку проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв'язку з порушенням термінів їх виплати, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 21.02.2001 №159.
В обґрунтування позовних вимог зазначає, що при звільненні з військової служби відповідно до вимог Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" йому було виплачено одноразову грошову допомогу у розмірі 50% місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби без врахування додаткової щомісячної грошової винагороди військовослужбовцям Збройних Сил України, яка виплачувалася йому під час проходження військової служби у складі грошового забезпечення та передбачена постановою Кабінету Міністрів України від 22 вересня 2010 року №889.
Ухвалою від 19.11.2024 позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі, яка розглядається за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні).
Відповідач подав відзив на позовну заяву, в якому просить відмовити в задоволенні позову та зазначив, що правові підстави для включення додаткової винагороди до складу грошового забезпечення, з якого здійснюється розрахунок одноразової грошової допомоги при звільненні, відсутні.
Щодо заяви відповідача про застосування строку позовної давності, то суд зазначає, що ч. 2 ст. 233 КЗпП України в редакції, яка діяла в період за який, як стверджує позивач, йому не виплачувалось грошове забезпечення в належному розмірі, передбачала, що у разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком, а тому позивачем не пропущений строк звернення до суду.
Дослідивши матеріали справи, суд дійшов висновку, що позов підлягає задоволенню з таких підстав.
Як встановлено з матеріалів справи і не заперечується учасниками справи, ОСОБА_1 проходив військову службу у Військовій частині НОМЕР_1 , з 15.12.2017 його звільнено з військової служби за підпунктом «б» частини 6 статті 26 Закону України "Про військовий обов'язок і військову службу".
У зв'язку з неврахуванням відповідачем до складу грошового забезпечення, з якого обчислюється одноразова грошова допомога при звільненні, щомісячної додаткової грошової винагороди, передбаченої постановою Кабінету Міністрів України від 22 вересня 2010 року №889, позивач звернувся до відповідача із відповідною заявою, у якій просив здійснити перерахунок та доплату одноразової грошової допомоги при звільненні з урахуванням щомісячної додаткової грошової винагороди, яку позивач отримував під час проходження військової служби, однак відповіді на таке звернення не отримав.
Позивач, вважаючи протиправною бездіяльність відповідача щодо ненарахування та невиплати йому одноразової грошової допомоги у розмірі 50 відсотків місячного грошового забезпечення з урахуванням щомісячної додаткової грошової винагороди, звернувся до суду з цим адміністративним позовом.
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд зазначає таке.
Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до ст. 9 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" від 20.12.1991 №2011-XII (далі - Закон №2011-XII) держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів. До складу грошового забезпечення входять: посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення. Грошове забезпечення підлягає індексації відповідно до закону.
Згідно із абз. 1 ч. 2 ст. 15 Закону № 2011-XII військовослужбовцям, крім військовослужбовців строкової військової служби, які звільняються зі служби за станом здоров'я, виплачується одноразова грошова допомога в розмірі 50% місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби. У разі звільнення з військової служби за віком, у зв'язку із скороченням штатів або проведенням організаційних заходів, закінченням строку контракту, у зв'язку з безпосереднім підпорядкуванням близькій особі, систематичним невиконанням умов контракту командуванням, а також у зв'язку з настанням особливого періоду та небажанням продовжувати військову службу військовослужбовцем-жінкою, яка має дитину (дітей) віком до 18 років, одноразова грошова допомога в розмірі 50% місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби виплачується за наявності вислуги 10 років і більше.
Положеннями п. 1 постанови Кабінету Міністрів України № 1294 від 07.11.2007 "Про упорядкування структури та умов грошового забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб" визначено, що грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу складається з посадового окладу, окладу за військовим (спеціальним) званням, щомісячних (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премії) та одноразових додаткових видів грошового забезпечення.
Постановою Кабінету Міністрів України від 13.03.2013 №161 "Про внесення змін до постанови Кабінету Міністрів України від 22.09.2010 № 889" для військовослужбовців, зокрема, Збройних Сил України (крім тих, що зазначені у підпункті 1 пункту 1 цієї постанови, та військовослужбовців строкової військової служби) запроваджений новий вид забезпечення - щомісячна додаткова грошова винагорода у таких розмірах: з 1 квітня 2013 року - у розмірі, що не перевищує 20% місячного грошового забезпечення; з 1 вересня 2013 року - у розмірі, що не перевищує 40% місячного грошового забезпечення; з 1 січня 2014 року - у розмірі, що не перевищує 60% місячного грошового забезпечення; з 1 квітня 2014 року - у розмірі, що не перевищує 80% місячного грошового забезпечення; з 1 липня 2014 року - у розмірі, що не перевищує місячне грошове забезпечення.
Таким чином, до складу грошового забезпечення військовослужбовців входять чотири види складових: 1) посадовий оклад; 2) оклад за військовим званням; 3) щомісячні додаткові види грошового забезпечення; 4) одноразові додаткові види грошового забезпечення.
Тобто, до грошового забезпечення військовослужбовців, як розрахункової величини, не включаються одноразові додаткові види грошового забезпечення, зокрема щорічні, щоквартальні, разові додаткові види грошового забезпечення, крім щомісячних, або тих, що виплачуються раз на місяць.
Сторонами визнається, що в період служби позивача йому постійно виплачувалась щомісячна додаткова грошова винагорода.
З огляду на викладене, враховуючи, що додаткова грошова винагорода на підставі постанови Кабінету Міністрів України від 22.09.2010 № 889 нараховувалась і виплачувалась позивачу щомісяця, що не спростовано відповідачем, суд дійшов висновку про відсутність підстав вважати вказану винагороду одноразовим видом грошового забезпечення.
Аналогічний висновок узгоджується із правовою позицією Верховного Суду, яка викладена у постанові від 10.05.2019 у справі №820/5285/17, від 29.11.2019 у справі №822/112/18, від 05.12.2019 у справі №295/5200/18, також зазначеної позиції підтримується Сьомий апеляційний адміністративний суд у постанові від 06.05.2020 у справі №240/12352/19.
Додатково слід вказати, що відмова відповідача у включенні щомісячної додаткової грошової винагороди, передбаченої постановою № 889, до складу грошового забезпечення позивача, з якого йому обчислено одноразову грошову допомогу при звільненні, прийнята на підставі положень інструкцій № 595 та № 260.
Однак, застосовуючи зазначені Інструкції як спеціальні нормативно-правові акти, що визначають структуру і склад грошового забезпечення при нарахуванні та виплаті одноразової допомоги при звільненні, відповідачем не враховано пріоритетності законів над підзаконними актами та дискреції держави щодо визначення порядку і розміру гарантій особам, які проходять військову службу.
Так, ч. 4 ст. 9 Закону № 2011-ХІІ Міністру оборони України надано повноваження лише визначати порядок виплати грошового забезпечення, тоді як право визначення розміру одноразової грошової допомоги при звільненні з військової служби та види виплат військовослужбовцям, які включаються до складу місячного грошового забезпечення законом, не віднесено до його компетенції та підлягає правовому регулюванню лише законодавцем.
Отже, при визначенні розміру грошового забезпечення застосуванню підлягає саме Закон України №2011-ХІІ, а не підзаконні акти, які звужують поняття грошового забезпечення та суперечать вимогам зазначеного закону, тому дії відповідача щодо виплати одноразової грошової допомоги при звільненні без урахування щомісячної додаткової грошової винагороди є протиправними.
Також суд враховує, що питання складу грошового забезпечення військовослужбовців було предметом розгляду Великої Палати Верховного Суду у справі № 522/2738/17. Приймаючи постанову від 6 лютого 2019 року у вказаній справі, Велика Палата Верховного Суду дійшла висновків, що до складу грошового забезпечення військовослужбовців входять чотири види складових: 1) посадовий оклад; 2) оклад за військовим званням; 3) щомісячні додаткові види грошового забезпечення; 4) одноразові додаткові види грошового забезпечення.
Тобто, до грошового забезпечення військовослужбовців, як розрахункової величини, не включаються одноразові додаткові види грошового забезпечення, зокрема щорічні, щоквартальні, разові додаткові види грошового забезпечення, крім щомісячних, або тих, що виплачуються раз на місяць.
Велика Палата Верховного Суду у вказаному рішенні, крім зазначеного, вирішила за необхідне відступити від правового висновку Верховного Суду України, викладеного у постанові цього суду від 10 березня 2015 року (справа № 21-70а15).
Аналогічний правовий висновок викладено в постановах Верховного Суду від 16 травня 2019 року у справі №826/11679/17, від 08 серпня 2019 року у справі №802/955/17-а, від 19 лютого 2020 року у справі №822/2741/17, від 19.03.2020 у справі №820/5286/17.
Таким чином, відповідач протиправно не включив до складу грошового забезпечення позивача, з якого нарахована одноразова грошова допомога при звільненні, щомісячну додаткову грошову винагороду, що передбачена постановою Кабінету Міністрів України від 22.09.2010 № 889.
З огляду на викладене, суд дійшов висновку про протиправність дій Військової частини НОМЕР_1 щодо нарахування та виплати позивачу одноразової грошової допомоги при звільненні з розрахунку 50 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби, обчисливши її розмір без врахування щомісячної додаткової грошової винагороди, передбаченої постановою Кабінету Міністрів України від 22 вересня 2010 року № 889.
Застосовуючи механізм захисту права, порушеного суб'єктом владних повноважень та його відновлення, керуючись повноваженнями, наданими ч. 2 ст. 245 КАС України. суд вважає за необхідне зобов'язати Військову частину НОМЕР_1 здійснити позивачу перерахунок та виплату одноразової грошової допомоги при звільненні у розмірі 50% місячного грошового забезпечення з урахуванням щомісячної додаткової грошової винагороди, передбаченої постановою Кабінету Міністрів України від 22 вересня 2010 року №889, яку він отримував під час проходження військової служби, з урахуванням раніше виплачених сум одноразової грошової допомоги при звільненні з військової служби.
Щодо вимог позивача в частині нарахування та виплати компенсації втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків виплати грошового забезпечення, відповідно до Порядку проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв'язку з порушенням термінів їх виплати, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 21.02.2001 №159, суд зазначає таке.
Компенсація втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати регулюється нормами Закону України від 19 жовтня 2000 року №2050-ІІІ "Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати" (далі - Закон України №2050-ІІІ), а також Порядком проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв'язку з порушенням термінів їх виплати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 21 лютого 2001 року №159 (далі - Порядок № 159).
Відповідно до ст. 1 Закону України № 2050-ІІІ підприємства, установи і організації всіх форм власності та господарювання здійснюють компенсацію громадянам втрати частини доходів у випадку порушення встановлених строків їх виплати, у тому числі з вини власника або уповноваженого ним органу (особи).
Компенсація громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати провадиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати доходів, нарахованих громадянам за період починаючи з дня набрання чинності цим Законом. Під доходами у цьому Законі слід розуміти грошові доходи громадян, які вони одержують на території України і які не мають разового характеру: пенсії; соціальні виплати; стипендії; заробітна плата (грошове забезпечення) та інші (ст. 2 Закону України №2050-ІІІ).
Виходячи із зазначеного, підставою для здійснення компенсації громадянам втрати частини доходів є дотримання таких умов: 1) нарахування громадянину належних йому доходів (заробітної плати, пенсії, соціальних виплат, стипендії); 2) порушення встановлених строків їх виплати (як з вини, так і без вини підприємств всіх форм власності і господарювання); 3) затримка виплати доходів один і більше календарних місяців; 4) зростання цін на споживчі товари і тарифи на послуги і 5) доходи не повинні носити разового характеру (пенсії, соціальні виплати, стипендії, заробітна плата).
З метою реалізації Закону України № 2050-ІІІ Кабінет Міністрів України 21 лютого 2001 року прийняв постанову № 159, якою затвердив Порядок проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв'язку з порушенням термінів їх виплати.
Відповідно до п. 1 Порядку № 159 його дія поширюється на підприємства, установи та організації всіх форм власності і господарювання та застосовується у всіх випадках порушення встановлених термінів виплати грошових доходів, у тому числі з вини власника або уповноваженого ним органу (особи).
Пунктом 2 Порядку № 159 передбачено, що компенсація громадянам втрати частини грошових доходів у зв'язку з порушенням термінів їх виплати (далі - компенсація) проводиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати грошових доходів, нарахованих громадянам за період, починаючи з 01 січня 2001 року.
Детальний перелік грошових доходів, що підлягають компенсації, наведено у п. 3 Порядку № 159, яким встановлено, що компенсації підлягають такі грошові доходи разом із сумою індексації, які одержують громадяни в гривнях на території України і не мають разового характеру:
- пенсії (з урахуванням надбавок, доплат, підвищень до пенсії, додаткової пенсії, цільової грошової допомоги на прожиття, щомісячної державної грошової допомоги та компенсаційних виплат);
- соціальні виплати (допомога сім'ям з дітьми, державна соціальна допомога інвалідам з дитинства та дітям-інвалідам, допомога по безробіттю, матеріальна допомога у період професійної підготовки, перепідготовки або підвищення кваліфікації безробітного, матеріальна допомога по безробіттю, допомога по тимчасовій непрацездатності (включаючи догляд за хворою дитиною), допомога по вагітності та пологах, щомісячна грошова сума в разі часткової чи повної втрати працездатності, що компенсує відповідну частину втраченого заробітку потерпілого внаслідок нещасного випадку на виробництві або професійного захворювання, допомога дитині, яка народилася інвалідом внаслідок травмування на виробництві або професійного захворювання її матері під час вагітності, тощо);
- стипендії;
- заробітна плата (грошове забезпечення).
Отже, компенсація громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати проводиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати доходів, які вже були нараховані.
Основною умовою для виплати громадянину передбаченої статтею 2 Закону №2050-ІІІ та Порядком компенсації є порушення встановлених строків виплати нарахованих доходів. Компенсація за порушення строків виплати такого доходу проводиться незалежно від порядку і підстав його нарахування: самим підприємством, установою чи організацією добровільно чи на виконання судового рішення.
Зміст і правова природа спірних правовідносин у розумінні положень ст. 1-3 Закону України №2050-ІІІ, окремих положень Порядку № 159 дають підстави вважати, що право на компенсацію втрати частини грошових доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати особа набуває незалежно від того, чи були такі суми попередньо нараховані, але не виплачені.
Відповідно до вимог ст. 3 3акону України № 2050-III, пунктів 1, 2, 4 Порядку № 159 компенсація за несвоєчасну виплату середньої заробітної плати пов'язана з реальною виплатою чи нарахуванням середнього заробітку за час затримки виконання судового рішення. Раніше таких виплат право на неї (компенсацію) не виникає.
Зі змісту ст. 1 Закону України № 2050-ІІІ випливає, що право на компенсацію частини доходів у громадянина пов'язується з настанням такого юридичного факту (події) як невиплата грошового доходу у встановлені строки його виплати.
У п. 4 Порядку № 159 зазначено, що сума компенсації обчислюється як добуток нарахованого, але невиплаченого грошового доходу за відповідний місяць (після утримання податків і обов'язкових платежів) і приросту індексу споживчих цін (індексу інфляції) у відсотках для визначення суми компенсації, поділений на 100.
Наведене нормативне регулювання не встановлює першості нарахування і виплати доходу, який своєчасно не був виплачений, та не ставить у залежність компенсацію втрати частини грошових доходів від попереднього, окремого нарахування доходів. За цим регулюванням правове значення має те, чи з порушенням строків був виплачений нарахований дохід, чи виплачений і коли цей платіж, чи не нараховувався і не виплачувався грошовий дохід, право на який визнано судовим рішенням. Саме ці події є тими юридичними фактами, з якими пов'язується виплата компенсації втрати частини грошових доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати.
Враховуючи викладене, суд дійшов висновку, що позовні вимоги про нарахування та виплату позивачу компенсації втрати частини доходу у зв'язку із порушенням строку виплати грошового забезпечення підлягають задоволенню.
Відповідно до ч. 5 ст. 139 Кодексу адміністративного судочинства України судові витрати зі сплати судового збору не стягуються з відповідача.
Керуючись статтями 6-9, 32, 77, 90, 139, 242-246, 295, 297 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
вирішив:
Позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_2 ) до Військової частини НОМЕР_1 ( АДРЕСА_2 , код ЄДРПОУ НОМЕР_3 ) про визнання протиправною бездіяльності, зобов'язання вчинити дії задовольнити.
Визнати протиправними дії Військової частини НОМЕР_1 щодо нарахування та виплати ОСОБА_1 одноразової грошової допомоги при звільненні з розрахунку 50 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби, без врахування щомісячної додаткової грошової винагороди у розмірі 60% грошового забезпечення, передбаченої постановою Кабінету Міністрів України від 22 вересня 2010 року № 889..
Зобов'язати Військову частину НОМЕР_1 здійснити ОСОБА_1 перерахунок та виплату одноразової грошової допомоги при звільненні у розмірі 50% місячного грошового забезпечення, з урахуванням щомісячної додаткової грошової винагороди у розмірі 60% грошового забезпечення, передбаченої постановою Кабінету Міністрів України від 22 вересня 2010 року № 889, яку він отримував під час проходження військової служби, з урахуванням раніше виплачених сум.
Зобов'язати Військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 компенсацію втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків виплати грошового забезпечення на суму недоплаченої одноразової грошової допомоги при звільненні за весь час затримки виплати по день фактичної виплати.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
Рішення суду може бути оскаржене шляхом подання апеляційної скарги безпосередньо до Сьомого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Суддя Н.М. Майстренко