01 жовтня 2025 рокуСправа №160/17744/25
Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі:
головуючого судді Голобутовського Р.З.
розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами у місті Дніпро адміністративну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області, Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити певні дії,
18.06.2025 до Дніпропетровського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 (далі-позивач) до Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області (далі - відповідач-1), Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області (далі - відповідач-2), у якій просить:
- визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області №047050031683 від 29.04.2025 про відмову у призначенні пенсії ОСОБА_1 за віком на пільгових умовах за Списком №1;
- зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області зарахувати ОСОБА_1 до пільгового стажу за Списком №1 періоди роботи у ПАТ "Дніпровський металургійний комбінат" з 01.07.2009 по 26.12.2017;
- зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області призначити та виплачувати пенсію ОСОБА_1 відповідно до п. "а" ст. 13 Закону України №1788-ХІІ в редакції рішення Конституційного Суду України №1-р/2020 від 23.01.2020 за її заявою від 22.04.2025 про призначення пенсії за віком на пільгових умовах за Списком №1, так як остання має необхідну кількість пільгового стажу роботи за Списком №1 та досягла необхідного пенсійного віку.
Позовна заява обґрунтована тим, що ОСОБА_1 звернулась до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області із заявою про призначення пенсії за віком. Водночас, рішенням Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області №047050031683 від 29.04.2025 позивачу відмовлено у призначенні пенсії за віком, у зв'язку з відсутністю необхідного пенсійного віку та пільгового стажу роботи за Списком №1. Позивач не погоджується з відмовою у призначенні пенсії, вказуючи, що нею надані всі необхідні документи для підтвердження пільгового характеру роботи, а також на дату подання заяви про призначення пенсії їй виповнилось 45 років. Разом з тим, пенсійний орган при розгляді її заяви про призначення пенсії мав врахувати рішення Конституційного Суду №1-р/2020 від 23.01.2020 у справі №1-5/2018 (746/15), яким зміни до статті 13 Закону №1788-ХІІ щодо збільшення пенсійного віку, внесені Законом №213-VІІІ, були визнані неконституційними та вирішено, що застосуванню підлягає стаття 13 Закону України «Про пенсійне забезпечення» в редакції до внесення змін Законом №213-VIII, отже, відповідач-1 протиправно визначив датою набуття позивачем права на таку пенсію досягнення нею 50 років відповідно до приписів п.1 ч.2 ст.114 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування». При такому підході відповідачем-1 віддано перевагу найменш сприятливому для позивача тлумаченню законодавства та залишено поза увагою вказане рішення Конституційного Суду України, що є неприпустимим. Крім того, в оскаржуваному рішенні відповідач-1 послався на те, що до пільгового стажу не враховані періоди роботи згідно з архівною довідкою №Ч-21/2-09/268 від 25.02.2025, оскільки довідка не відповідає додатку 5 Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсії відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», затвердженого постановою Правління Пенсійного фонду України №22-1 від 25.11.2005. Разом з тим, позивач з таким твердженням не погоджується і зазначає, що основним документом, який підтверджує загальний та пільговий страховий стаж є трудова книжка. Таким чином, відповідач-1 діяв не на підставі, не в межах та не у спосіб, що передбачені чинним законодавством, що, в свою чергу, зумовило звернення позивача до суду із цим позовом. Оскільки на момент звернення до відповідача із заявою позивач досягла 47-річного віку, в неї наявний необхідний стаж роботи, в тому числі пільговий, позивач вважає відмову пенсійного органу у призначенні пенсії за віком на пільгових умовах за Списком №1 протиправною, у зв'язку з чим просила задовольнити позов.
Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 19.06.2025 провадження у справі відкрито та справу призначено до розгляду в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами.
26.06.2025 відповідач-2 надав відзив на позовну заяву, в якому зазначає, що позовні вимоги не визнає, просить у задоволенні позову відмовити. В обґрунтування своєї позиції вказує на те, що станом на дату звернення про призначення пенсії за віком на пільгових умовах згідно із Списком №1 позивач досягла віку 45 років. Однак, згідно з п.1 ч.2 ст.114 Закону 1058-IV необхідний вік для призначення пенсії за віком на пільгових умовах згідно зі Списком №1 становить 50 років. Відповідно до положень пункту 4.2 Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», затвердженого постановою Правління Пенсійного фонду України №22-1 від 25.11.2005 в редакції постанови правління Пенсійного фонду України 07.07.2014 №13-1 після реєстрації заяви та сканування копій документів засобами програмного забезпечення за принципом екстериторіальності визначається структурний підрозділ органу, що призначає пенсію, який формує атрибути сканованих документів (із зазначенням часу їх створення), електронну пенсійну справу. Так, рішенням Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області №047050031683 від 29.04.2025 відмовлено ОСОБА_1 з огляду на відсутність пільгового стажу роботи. Водночас, віповідачем-2 було зазначено, що у наданій трудовій книжці позивача не містяться дані про повний робочий день, про пільговий характер роботи, не зазначаються відомості про прогули, простої, страйки, перебування у відпустках тощо у зв'язку з чим, підстав для зарахування періодів роботи до стажу роботи, що дає право на призначення пенсії на пільгових умовах згідно з даним документом немає. Таким чином, на думку відповідача-2 у задоволенні позовних вимог слід відмовити в повному обсязі.
02.07.2025 позивачем надана відповідь на відзив відповідача-2, в якій позивач зазначила аналогічну позицію викладеній в позовній заяві.
08.07.2025 відповідач-1 надав відзив на позовну заяву, в якому зазначає, що позовні вимоги не визнає, просить у задоволенні позову відмовити. В обґрунтування своєї позиції вказує на аналогічні підстави, що і відповідач-2. Тому, вважає, що в його діях відсутні порушення чинного пенсійного законодавства, оскільки в цій частині не порушують права позивача, бо не позбавляють його можливості звернення до нього з питанням призначення пенсії на пільгових умовах при умові необхідного пільгового стажу визначеного пунктом 1 частиною другою статті 114 розділу XIV-І Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо підвищення пенсій» від 03.10.2017 №2148- VIII, тому в задоволенні позову слід відмовити.
Згідно з ч. ч. 5, 8 ст. 262 Кодексу адміністративного судочинства України суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше. При розгляді справи за правилами спрощеного позовного провадження суд досліджує докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи.
Дослідивши матеріали справи, суд встановив наступне.
22.04.2025 ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , звернулася до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області з заявою про призначення пенсії за віком на пільгових умовах за Списком №1.
Заяву розглянуто за принципом екстериторіальності Головним управлінням Пенсійного фонду України у Київській області.
За результатами розгляду заяви рішенням Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області №047050031683 від 29.04.2025 відмовлено ОСОБА_1 у призначенні пенсії за віком на пільгових умовах згідно з п.1 ч.2 ст. 114 Закону №1058-IV (за Списком №1), у зв'язку з відсутністю необхідного пільгового стажу роботи.
Також у рішенні вказано, що пенсійний вік визначений п.1 ч.2 ст. 114 Закону №1058-IV (за Списком №1) становить 50 років.
До пільгового стажу позивача не зараховано періоди роботи згідно з архівною довідкою №Ч-21/2-09/268 від 25.02.2025, оскільки довідка не відповідає додатку 5 Порядку. Період вказаний у довідці можливо зарахувати до пільгового стажу за умови підтвердження Комісією з питань підтвердження стажу роботи на посадах, що дають право на призначення пенсії на пільгових умовах або за вислугу років.
Не погоджуючись з відмовою у призначенні пенсії за віком на пільгових умовах, а також з незарахуванням до її пільгового стажу періодів роботи з 01.07.2009 по 26.12.2017, позивач звернулась до суду з цим позовом.
Надаючи правову оцінку спірним відносинам, суд зазначає наступне.
Стосовно пенсійного віку позивача, суд зазначає наступне.
За приписами ст. 3 Конституції України, людина, її життя і здоров'я, честь і гідність, недоторканість і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю. Права свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Держава відповідає перед людиною за свою діяльність. Утвердження і забезпечення прав свобод людини є головним обов'язком держави.
На підставі ст. 19 Конституції України, правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством. Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Як слідує зі ст. 22 Конституції України, конституційні права і свободи ґрунтуються і не можуть бути скасовані.
Відповідно до ст. 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. Це право гарантується загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення, створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними.
Частиною 1 ст. 4 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» №1058-IV від 09.07.2003 року(далі - Закон №1058-IV) визначено, що законодавство про пенсійне забезпечення в Україні, яке базується на Конституції України, складається з Основ законодавства України про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування, цього закону, Закону про недержавне пенсійне забезпечення, законів, якими встановлюються умови пенсійного забезпечення, відміни від загальнообов'язкового державного пенсійного страхування та недержавного пенсійного забезпечення, міжнародних договорів з пенсійного забезпечення, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, а також інших законів та нормативно-правових актів, прийнятих відповідно до законів про пенсійне забезпечення в Україні.
Згідно з пунктом «а» ст. 13 Закону України «Про пенсійне забезпечення» №1788-XII від 05.11.1991 (далі - Закон №1788-XIІ), у редакції чинній до прийняття Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення» №213-VIII від 02.03.2015 на пільгових умовах мають право на пенсію за віком, незалежно від місця останньої роботи працівники, зайняті повний робочий день на підземних роботах, на роботах з особливо шкідливими і особливо важкими умовами праці,- за списком №1 (36-2003-п) виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджуваним Кабінетом Міністрів України, і за результатами атестації робочих місць жінки - після досягнення 45 років і при стажі роботи не менше 15 років, з них не менше 7 років 6 місяців на зазначених роботах.
Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення» від 02.03.2015 №213-VIII, який набув чинності з 01.04.2015, віковий ценз для жінок збільшено до 50 років із одночасним запровадженням правила поетапного збільшення показника вікового цензу.
Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо підвищення пенсій» №2148-VIII від 03.10.2017, текст Закону №1058-IV доповнений, зокрема, статтею 114, згідно із п. 1 ч. 2 якої на пільгових умовах пенсія за віком призначається: працівникам, зайнятим повний робочий день на підземних роботах, на роботах з особливо шкідливими і особливо важкими умовами праці за списком №1 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затвердженим Кабінетом Міністрів України, та за результатами атестації робочих місць, - після досягнення 50 років і за наявності страхового стажу не менше 25 років у чоловіків, з них не менше 10 років на зазначених роботах, і не менше 20 років у жінок, з них не менше 7 років 6 місяців на зазначених роботах. До досягнення віку, встановленого абзацом першим цього пункту, право на пенсію за віком на пільгових умовах мають жінки 1975 року народження і старші.
Вказана норма набула чинності з 01.10.2017.
Таким чином, з 01.10.2017 правила призначення пенсій за Списком №1 почали регламентуватись одночасно двома абсолютно ідентичними законами, а саме: пунктом «а» ст. 13 Закону №1788-XII у редакції Закону №213-VIII від 02.03.2015 та пунктом 2 частини 2статті 114 Закону №1058-IV від 09.07.2003 року у редакції Закону №2148-VIII від 03.10.2017 року.
Такий стан правового регулювання існував до прийняття Конституційним Судом України рішення від 23.01.2020 №1-р/2020 у справі за конституційним поданням 49 народних депутатів України щодо відповідності Конституції України(конституційності) окремих положень розділу I, пункту 2 розділу III «Прикінцеві положення» Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення» від 02.03.2015 року №213-VIII.
Пунктом першим резолютивної частини Рішення №1-р/2020 від 23.01.2020 визнано такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), статтю13, частину другу статті14, пункт «а» статті54 Закону України «Про пенсійне забезпечення» №1788-ХІІ від 05.11.1991 зі змінами, внесеними Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення» №213-VIII від 02.03.2015.
Пунктом 3 цього рішення вирішено, що застосуванню підлягає стаття 13 Закону №1788-XII, яка була чинна до 01.04.2015, в наступній редакції: «На пільгових умовах мають право на пенсію за віком, незалежно від місця останньої роботи: працівники, зайняті повний робочий день на підземних роботах, на роботах з особливо шкідливими і особливо важкими умовами праці, - за списком №1 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджуваним Кабінетом Міністрів України, і за результатами атестації робочих місць: чоловіки - після досягнення 50 років і при стажі роботи не менше 20 років, з них не менше 10 років на зазначених роботах; жінки - після досягнення 45 років і при стажі роботи не менше 15 років, з них не менше 7 років 6 місяців на зазначених роботах».
Отже, з 23.01.2020 в Україні існують два закони, які одночасно регламентують правила призначення пенсій за Списком №1, а саме: пункт «а» статті 13 Закону №1788-XIIв редакції згідно із Рішенням Конституційного Суду України №1-р/2020 від 23.01.2020, та пункт 1 частини 2статті 114 Закону №1058-IV від 09.07.2003 в редакції Закону №2148-VIII від 03.10.2017.
Відносно позивача, правила означених законів містять розбіжність у величині показника вікового цензу, який складає 45 років за пунктом «а» статті 13 Закону №1788-XIIв редакції згідно з Рішенням Конституційного Суду України №1-р/2020 від 23.01.2020, та 50 років за пунктом 1 частини 2статті 114 Закону №1058-IV.
Виходячи із засад розумності та справедливості та в силу ст. 69 Закону України «Про Конституційний Суд України» судом мають враховуватись висновки Конституційного Суду України викладені у рішенні №1-р/2020 від 23.01.2020.
У пункті 3.2. Конституційний Суд України наголошує на принципі правової визначеності, як одному із елементів верховенства права, згідно із яким обмеження основних прав людини та громадянина допустиме лише за умови забезпечення передбачуваності застосування правових норм, встановлюваних такими обмеженнями; держава зобов'язана дотримуватися та застосовувати у прогнозований і послідовний спосіб ті закони, які вона ввела в дію; юридична визначеність передбачає, що норми права повинні бути зрозумілими і точними, а також спрямованими на забезпечення постійної прогнозованості ситуацій і правових відносин; юридична визначеність означає також, що необхідно у цілому дотримуватися зобов'язань або обіцянок, які взяла на себе держава перед людьми.
У пункті 4.4. Конституційний Суд України визначив, що у осіб, які належать до категорій працівників, вказаних у статті 13, Закону № №1788-XII у редакції до внесення змін Законом № 213, виникли легітимні очікування щодо реалізації права виходу на пенсію.
Отже, зміна умов призначення пенсій особам, які належать до певної категорії працівників, з урахуванням наявності відповідного стажу роботи, призвела до такого нормативного регулювання призначення пенсій, яке суттєво вплинуло на очікування вказаних осіб, погіршило їх юридичне становище стосовно права на призначення пенсій, що має реалізовуватися при зміні нормативного регулювання лише у разі справедливого поліпшення умов праці та впевненості у настанні відповідних юридичних наслідків, пов'язаних із реалізацією права виходу на пенсію.
Таким чином, стаття 13 зі змінами, внесеними Законом України від 02.03.2015 №213-VIII, якими передбачено поетапне підвищення на 5 років віку виходу на пенсію на пільгових умовах з урахуванням відповідного стажу роботи та на пенсію за вислугу років для працівників, визначених у вказаних нормах, порушують легітимні очікування таких осіб, а отже, суперечать частині першій статті 8 Конституції України, тобто порушують принцип верховенства права, складовою якого є юридична визначеність.
Застосування відповідачами до спірних правовідносин норми статті 114 Закону №1058-IV не відповідають принципу верховенства права, а також суперечать нормам ч. 2 ст.19, ч. 3 ст.22 Конституції України, згідно із якими, органи державної влади зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України та при прийнятті нових нормативно-правових актів або внесенні змін у діючі не допускається зменшення змісту й обсягу існуючих прав і свобод.
Суд зазначає, що норми статті 114 Закону України №1058-IV абсолютно ідентичні нормам статті 13 Закону № 1788-XII, зі змінами, внесеними Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення» від 02.03.2015 №213-VIII, які були визнанні неконституційними, як такі, що порушують принцип верховенства права, складовою якого є юридична визначеність.
З огляду на наведену ідентичність цих норм, очевидною є невідповідність положень статті 114 Закону1058-IV принципу верховенства права, для осіб які працювали із шкідливими умовами праці до підвищення пенсійного віку Законом України від 02.03.2015 року №213-VIII та статтею 14 Закону №1058.
Згідно зі ст. 6 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого зокрема людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.
Відповідно до ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Європейського суду з справ людини як джерело права.
В пунктах 52, 56 рішення від 14.10.2010 у справі «Щокін проти України» Європейський суд з справ людини як джерело права вказав, що тлумачення й застосування національного законодавства є прерогативою національних органів. Суд, однак, зобов'язаний переконатися в тому, що спосіб, у який тлумачиться й застосовується національне законодавство, призводить до наслідків, сумісних із принципами Конвенції з погляду тлумачення їх у світлі практики Суду. З посиланням на закріплений в законодавстві України принцип i dubio pro tributario, Європейський суд з прав людини зазначив, що органи державної влади повинні віддавати перевагу найбільш сприятливому для людини та громадянину тлумаченню національного законодавства.
Виходячи з принципу правої визначеності як складового елементу верховенства права, гарантованого ст. 8 Конституції України, така обов'язкова умова для призначення пенсії на пільгових умовах, як пенсійний вік, має застосовуватися в порядку, визначеному п. 3 резолютивної частини Рішення Конституційного Суду №1-р/2020 від 23.01.2020. Таке застосування вищевказаних норм права усуває колізію в їх застосуванні, у спосіб застосування тієї норми, яка створює більш сприятливі умови для реалізації права особи на пенсійне забезпечення, та забезпечує у спірних правовідносинах правову визначеність.
Суд зазначає, що обрані відповідачем-1 у даному спорі мотиви прийняття оскаржуваного рішення не враховують правила розв'язання колізій між чинними актами права однакової сили та з одного й того ж предмету із застосуванням приписів ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» на користь невладного суб'єкта - приватної особи, тобто на користь позивача.
Так, розглядаючи заяву позивача про призначення пенсії, відповідач-1 надав перевагу найменш сприятливому для позивача тлумаченню законодавства, у зв'язку з чим дійшов помилкового висновку про відсутність підстав для призначення пенсії, оскільки рішення відповідача про відмову в призначенні пенсії, прийнято не на підставі Конституції та чинного законодавства України, а відтак підлягає скасуванню.
При прийнятті рішення суд враховує постанову Великої Палати Верховного Суду від 03.11.2021 у зразковій справі №360/3611/20, висновки якої є обов'язковими для застосування судом у цій справі.
Велика Палата Верховного Суду зазначила, що рішенням №1-р/2020 КСУ визнав неконституційними окремі положення Закону № 1788-ХІІ, у зв'язку із чим вони втратили чинність з дня ухвалення Рішення (пункт 2 резолютивної частини Рішення). Одночасно КСУ встановив, що підлягають застосуванню відповідні норми в редакції до внесення змін Законом № 213-VIII.
У зв'язку із цим на час виникнення спірних правовідносин Закон №1788-ХІІ з урахуванням Рішення №1-р/2020 встановлював право на пенсію за віком на пільгових умовах за списком № 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджуваним Кабінетом Міністрів України, для жінок після досягнення 50 років (за наявності стажу роботи та інших умов, визначених в рішенні КСУ).
Отже, на час виникнення спірних правовідносин була наявна колізія між нормами Закону № 1788-ХІІ з урахуванням Рішення № 1-р/2020 з одного боку, та Законом № 1058-ІV- з іншого в частині віку набуття права на пенсію на пільгових умовах. Перший із цих законів визначав такий вік у 50 років, тоді як другий - у 55 років.
Оскільки норми названих законів регулюють одне і те ж коло відносин, Велика Палата Верховного Суду доходить висновку, що вони явно суперечать один одному. Таке регулювання порушує вимогу «якості закону», передбачену Конвенцією про захист прав людини і основоположних свобод від 4 листопада 1950 року, та не забезпечує адекватний захист від свавільного втручання публічних органів державної влади у майнові права заявника (див. пункт 56 рішення Європейського суду з прав людини від 14 жовтня 2010 року у справі «Щокін проти України»).
Велика Палата Верховного Суду в постанові від 19.02.2020 у справі №520/15025/16-а (провадження №11-1207апп19, пункт 56) сформувала правовий висновок, згідно з яким у разі існування неоднозначного або множинного тлумачення прав та обов'язків особи в національному законодавстві органи державної влади зобов'язані застосувати підхід, який був би найбільш сприятливим для особи.
Отже, у цій справі застосуванню підлягають саме норми Закону №1788-ХІІ з урахуванням Рішення № 1-р/2020, а не Закону № 1058-ІV.
Судом встановлено, що предметом спору у цій справі, також, є питання незарахування періодів роботи з 01.07.2009 по 26.12.2017 в "Дніпровському металургійному комбінаті ім. Ф.Е. Дзержинського", Відкритому акціонерному товаристві "Дніпродзержинському металургійному комбінаті ім. Ф.Е. Дзержинського", Публічному акціонерному товаристві "Дніпровський коксохімічний завод", Публічному акціонерному товаристві "Дніпровський металургійний комбінат ім. Ф.Е. Дзержинського", Публічному акціонерному товаристві "Дніпровський металургійний комбінат".
Так, відповідно до копії трудової книжки позивача серії НОМЕР_1 від 24.12.1999 року ОСОБА_2 :
29.06.1998 - прийнята до ВАТ «Дніпровського металургійного комбінату імені Ф.Е.Дзержинського» у фасоноливарний цех машиністом крану, кранівником 4 розряду, Q=15 тн, обрубне відділення (розпорядження 287 від 24.061998); Робоче місце атестовано (постанова 992 від 29.12.2006);
05.02.2009 - у зв'язку з покращенням структури управління комбінату переведена там же ділянка заливки змінного обладнання машиністом крану (кранівником) 4 розряду (наказ 1045 від 18.12.2008, розп. по цеху 293 від 03.02.2009);
01.07.2009 - переведена там же ділянка заливки змінного обладнання гаряча ділянка робіт машиністом крану (кранівником) 5 розряду (розп. по цеху 1090 від 01.07.2009);
ВАТ Дніпровський металургійний комбінат імені Ф.Е.Дзержинського з 23.05.2011 перейменовано у ПАТ «Дніпровський металургійний комбінат імені Ф.Е.Дзержинського» (наказ від 23.05.2011 №479);
01.07.2011 - у зв'язку з покращенням структури управління комбінату переведена там же відділення ливарного виробництва гаряча ділянка робіт машиністом крану (кранівником) 5 розряду (наказ 299 від 07.04.2011);
12.12.2012 - у зв'язку з покращенням структури управління комбінатом переведена там же ділянка формовки лиття і розливу металу гаряча ділянка робіт машиністом крану (кранівником) 5 розряду (наказ 1375 від 30.11.2012);
Робоче місце атестовано за Списком №1 (постанова 649 від 24.12.2012);
16.09.2013 - у зв'язку з покращенням структури управління комбінатом переведена /ремонтно-сервісний центр ремонтно-механічний цех відділення ливарного виробництва ділянка формовки лиття і заливки металу, гаряча ділянка робіт машиністом крану (кранівником) 5 розряду (наказ 1000 від 20.08.2013);
Робоче місце атестовано за Списком № 1 розділ ХІ підрозділ 5 позиція 11.5 ПКМУ №36 від 16.01.2003 (постанова 86 від 28.02.2014);
ПАТ Дніпровський металургійний комбінат імені Ф.Е.Дзержинського з 25.01.2017 перейменовано у ПАТ «Дніпровський металургійний комбінат» (наказ від 25.01.2017 від 25.01.2017);
Робоче місце атестовано за Списком №2 (постанова №26 від 26.12.2017).
Суд звертає увагу, що в даному випадку, трудовою книжкою позивача повністю підтверджується її робота, записи про прийняття та звільнення виконані відповідно вимог Інструкції та мають всі необхідні реквізити: дати записів, номери та дати наказів, печатки та підписи посадових осіб.
Вказані записи в трудовій книжці зроблено чітко та зрозуміло, відсутні ознаки підчисток та підробок.
Доказів визнання недостовірними записів у трудовій книжці щодо спірних періодів роботи позивача відповідачем суду не надано, а тому їх безпідставно не взято до уваги відповідачем при обрахуванні стажу, необхідного для призначення пенсії.
Вказані дані у трудовій книжці, а також те, що позивач працювала на роботах за посадами, що передбачені Списком № 1, № 2 підтверджені архівними довідками архівного управління Кам?янської міської ради Дніпропетровської області від 25.02.2025 №Ч-21/2-09/268, від 25.02.2025 №Ч-21/2-09/269, від 25.02.2025 № Ч-21/2-09/269/1 (історична довідка).
Так, відповідно до архівної довідки архівного управління Кам'янської міської ради Дніпропетровської області від 25.02.2025 №Ч-21/2-09/268 зазначена наступна інформація:
Наказом (розпорядженням) від 24 червня 1998 року №287 по відкритому акціонерному товариству «Дніпровський металургійний комбінат ім.Ф.Е.Дзержинського» «Михайлюта Любовь Викторовна» (так у документі), 03.11.1979 р.н., прийнята машиністом крана (кранівником) Q=15 тн 4чм1 розряду обрубного відділення фасоноливарного цеху з 29 червня 1998 року.
Наказом від 18 грудня 2008 року №1045 по комбінату, розпорядженням від 03 лютого 2009 року №293 по цеху «Черная Любовь Викторовна» (так у документі) переведена машиністом крана (кранівником) 4чм1 розряду дільниці залиття змінного устаткування фасоноливарного цеху з 05 лютого 2009 року.
Розпорядженням від 01 липня 2009 року №1090 по цеху переведена машиністом крана (кранівником) 5чм1 розряду (гаряча ділянка робіт) дільниці залиття змінного устаткування фасоноливарного цеху з 01 липня 2009 року.
Розпорядженням від 21 червня 2011 року №777 переведена машиністом крана (кранівником) 5 розряду (гаряча ділянка робіт) відділення ливарного виробництва фасоноливарного цеху з 01 липня 2011 року.
Наказом від 30 листопада 2012 року №1375 по комбінату, наказом розпорядженням від 07 грудня 2012 року №6062 переведена машиністом крана (кранівником) 5 розряду дільниці формування лиття та залиття металу (гаряча ділянка робіт) фасоноливарного цеху з 12 грудня 2012 року.
Наказом від 20 серпня 2013 року №1000 по комбінату, наказом (розпорядженням) від 30 серпня 2013 року №5011 переведена машиністом крана (кранівником) 5 розряду дільниці формування лиття та залиття металу (гаряча ділянка робіт) відділення ливарного виробництва ремонтно-механічного цеху ремонтно-сервісного центру з 16 вересня 2013 року.
Наказом (розпорядженням) від 01 липня 2021 року №3054 по комбінату переведена машиністом крана (кранівником) 5 розряду дільниці формування лиття та залиття металу відділення ливарного виробництва ремонтно-механічного цеху з 01 липня 2021 року.
Наказом від 02 серпня 2021 року №840 по публічному акціонерному товариству «Дніпровський металургійний комбінат» «Про звільнення працівників комбінату у зв'язку із переведенням до Приватного акціонерного товариства «Дніпровський коксохімічний завод» ОСОБА_1 звільнена з 02 серпня 2021 року, згідно з п. 5 ст.36 К3пП України.
Примітка: копії документів з атестації робочих місць, особової картки ф.П-2 додаються.
Документи з особового складу публічного акціонерного товариства «Дніпровський металургійний комбінат» прийняті на довгострокове зберігання без додаткових умов до архівного управління міської ради на підставі ухвали Господарського суду Дніпропетровської області від 24.01.2023 №904/2104/19 та наказу Господарського суду Дніпропетровської області від 24.01.2023 №904/2104/19.
Акт приймання-передавання документів від 23.08.2023 №05. Підстава: ф.ОС-701, спр.№6551 (особові справи звільнених працівників за 2021 рік, особові картки ф.П-2), історична довідка.
Окрім того, факт роботи позивача на пільгових умовах у спірний період підтверджується й Індивідуальними відомостями про застраховану особу позивача (Форма ОК-5) згідно з розділом «Відомості по спеціальному стажу».
Судом встановлено, що Список № 1 виробництв, робіт, професій, посад і показників на роботах із шкідливими і важкими умовами праці, зайнятість в яких повний робочий день дає право на пенсію за віком на пільгових умовах, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 16.01.2003 № 36, а також Кабінету Міністрів України від 24.06.2016 №461 містить професії:
- машиністи кранів, зайняті на гарячих ділянках робіт (розділ ХІ підрозділ 5 позиція 11.5).
Так, матеріалами справи підтверджено, що позивач має відповідні записи у трудовій книжці, які підтверджують факт її роботи тривалістю понад 7 років і 6 місяців на відповідних посадах, що дають право на пільгове пенсійне забезпечення як такі, що зазначені у Списках № 1, чинних у відповідні періоди часу.
При цьому, Головне управління Пенсійного фонду України у Київській області при прийнятті рішення про відмову у призначенні пенсії вказало на відсутність необхідного пільгового стажу та необхідність надання уточнюючої довідки.
Натомість надання уточнюючої довідки підприємства, установи або організації для підтвердження стажу роботи на підземних роботах, на роботах з особливо шкідливими і особливо важкими умовами праці необхідне лише у двох випадках: за відсутності трудової книжки як такої або за відсутності у трудовій книжці необхідних записів, які визначають право на пільгове пенсійне забезпечення.
Проте, пенсійним органом не обґрунтовано необхідність надання уточненої довідки, оскільки позивач має відповідні записи у трудовій книжці щодо спірних періодів роботи, ці записи є належними та допустимими доказами підтвердження його трудового/страхового стажу.
Відповідно до пункту 3 Порядку застосування Списків № 1 і № 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників при обчисленні стажу роботи, що дає право на пенсію за віком на пільгових умовах, затвердженого наказом Мінпраці від 18.11.2005 № 383(далі - Порядок № 383), при визначенні права на пенсію за віком на пільгових умовах застосовуються Списки, що чинні на період роботи особи. До пільгового стажу зараховується весь період роботи на відповідних посадах або за професіями незалежно від дати їх внесення до Списків за умови підтвердження документами відповідних умов праці за час виконання роботи до 21.08.1992 та за результатами проведення атестації робочих місць за умовами праці після 21.08.1992.
Суд зауважує, що виходячи з наведених положень, необхідною умовою для зарахування стажу роботи до стажу, що дає право на призначення пенсії на пільгових умовах після 21.08.1992 є також проведення відповідної атестації робочого місця з метою підтвердження пільгового характеру виконуваної роботи за такою посадою.
Відповідно до пункту 4.2 Порядку № 383 результати атестації (як уперше проведеної, так і чергової) застосовуються при обчисленні стажу, який дає право на пенсію за віком на пільгових умовах, упродовж 5 років після затвердження її результатів, за умови, якщо впродовж цього часу на даному підприємстві не змінились докорінні умови і характер праці (виробництво, робота, робоче місце), що дають право на призначення пенсії за віком на пільгових умовах. У разі докорінної зміни умови і характеру праці для підтвердження права на пенсію за віком на пільгових умовах має бути проведена позачергова атестація.
Атестація робочих місць здійснюється на підприємствах, в організаціях та установах незалежно від форм власності і господарювання згідно з Порядком проведення атестації робочих місць за умовами праці, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 01.08.1992 № 442(далі - Порядок № 442) та Методичними рекомендаціями для проведення атестації робочих місць за умовами праці, затвердженими постановою Міністерства праці України від 01.09.1992 № 41 (далі - Методичні рекомендації).
Відповідно до зазначених нормативних актів основна мета атестації полягає в регулюванні відносин між власником або уповноваженим ним органом і працівниками у галузі реалізації права на здорові й безпечні умови праці, пільгове забезпечення, пільги та компенсації за роботу в несприятливих умовах.
Згідно з пунктом 4 Порядку № 442 та підпункту 1.5 пункту 1 Методичних рекомендацій атестація проводиться не рідше одного разу на 5 років. Відповідальність за своєчасне та якісне проведення атестації покладається на керівника підприємства, організації.
Відтак, своєчасно проведена атестація робочих місць за умовами праці є одним із заходів соціального захисту працівників, який має сприяти реалізації прав на здорові й безпечні умови праці, пільги та компенсації за роботу у несприятливих умовах, пільгове пенсійне забезпечення тощо.
При цьому особа, яка працює на посаді, віднесеній до Списків №№ 1, 2, робоче місце за якою підлягає атестації, відповідно до Порядку № 442, не наділена жодними правами (повноваженнями, обов'язками), які б могли вплинути на своєчасність проведення атестації робочих місць.
Велика Палата Верховного Суду у справі № 520/15025/16-а від 19.02.2020 сформулювала правовий висновок, згідно з якою особи, які зайняті на роботах із шкідливими і важкими умовами праці за Списком № 2, але з вини власника на таких підприємствах не було проведено атестацію робочого місця, мають право на зарахування стажу роботи на таких посадах до спеціального стажу, необхідного для призначення пенсії за віком на пільгових умовах за Списком № 2. Цей висновок є також застосовним і щодо осіб, зайнятих на роботах із шкідливими і важкими умовами праці за Списком № 1.
При цьому на працівника, зайнятого на роботах із шкідливими і важкими умовами праці, не можна покладати відповідальність за непроведення або несвоєчасне проведення атестації робочих місць за умовами праці. Непроведення або несвоєчасне проведення атестації робочих місць власником підприємств або уповноваженим ним органом не може позбавляти громадян їх конституційного права на соціальний захист, у тому числі щодо надання пенсій за віком на пільгових умовах.
З огляду на викладене, непроведення або несвоєчасне проведення атестації робочих місць власником підприємства не може бути підставою для відмови у призначенні пенсії за віком на пільгових умовах. Відповідальність за непроведення або несвоєчасне проведення атестації робочих місць покладається на власника підприємства, а не працівника. При цьому, контролюючу функцію у відносинах щодо проведення атестації робочих місць на підприємстві виконує держава в особі відповідних контролюючих органів, а не працівник.
Згідно з частиною 5 КАС України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Крім того, Постановою адміністрації і профкому комбінату від 20.10.1994 №813 «Про атестацію робочих місць за умовами праці» умовами праці» затверджено результати вперше проведеної на комбінаті атестації робочих місць за умовами праці, а також, затверджено перелік професій робітників, робота за якими дає право на пільгове пенсійне забезпечення за Списком №1.
За результатами атестації робочих місць, завершеної у 1994 році, професія «машиністи кранів», дає право на пільгове пенсійне забезпечення за Списком № 1.
Наказом по комбінату від 26.05.1999 № 331 «Про проведення атестації робочих місць за умовами праці» (APM) на комбінаті було розпочато проведення чергової атестації робочих місць.
Внаслідок скрутного фінансово-економічного стану підприємства в 1999 році чергова атестація робочих місць на комбінаті не була завершена до 20.10.1999 та її проведення продовжувалось по грудень 2001 р. до моменту її завершення.
Забезпечення реалізації державної політики щодо соціального захисту працюючих, зайнятих на роботах з несприятливими умовами праці на підприємствах, в установах і організаціях здійснювалось в спірний період Державною експертизою умов праці.
Відповідно до п.11 Порядку та Положення про Державну експертизу умов праці, затвердженим постановою Ради Міністрів УРСР від 1 грудня 1990 року № 357 (що діяло в спірний період) контроль за якістю проведення атестації робочих місць за умовами праці, правильністю застосування списків виробництв, робіт, професій, посад і показників, зайнятість в яких дає право на пенсію за віком на пільгових умовах покладався на органи Державної експертизи умов праці.
У відповідності до законодавчо встановлених повноважень Головним державним експертом з умов праці у Дніпропетровській області було надано згоду на продовження терміну дії постанови адміністрації та профкому комбінату від 20.10.1994 №813 «Про атестацію робочих місць за умовами праці» та використання результатів первісної атестації робочих місць до 31.12.2001.
Постановою адміністрації та профкому комбінату від 25.12.2001 №1269 «Про атестацію робочих місць за умовами праці» затверджено результати розпочатої в 1999 р. чергової атестації робочих місць за умовами праці, а також затверджено перелік професій робітників, робота за якими дає право на пільгове пенсійне забезпечення за Списком №1.
За результатами даної атестації робочих місць професія «машиністи кранів, зайнятий на гарячих роботах» дає право на пільгове пенсійне забезпечення за Списком №1.
Таким чином, результати атестації робочих місць за умовами прані 1994 р. були в установленому порядку продовжені на весь міжатестаційний спірний період з 21.10.1999 по 24.12.2001) та робоче місце «машиніст крану, зайнятий на гарячих роботах», за умовами та характером праці в цей період під час проведення чергової атестації не змінювалось, що підтверджено результатами наступної атестації робочих місць 2001 року.
Згідно з наказом по комбінату №1484 від 20.10.2004 «Про проведення атестації робочих місць за умовами праці» (АРМ) було розпочато проведення чергової атестації робочих місць, по завершенню проведення якої результати атестації затверджено постановою адміністрації та профкому комбінату від 29.12.2006 № 992 «Про атестацію робочих місць за умовами праці».
Згідно з Додатком №1 до постанови №992 від 29.12.2006 робоче місце «машиністи кранів керування, зайнятий на гарячих роботах», було атестовано згідно рішення атестаційної комісії від 18.12.2006 (протокол № 8 від 18.06.2006). Відповідач-1 не спростував факту чинності рішення атестаційної комісії від 18.12.2006 про атестацію робочого місця позивача в період з 25.12.2006 по 28.12.2006.
За наведених обставин, ні після закінчення п'ятирічного строку дії результатів атестації робочих місць 1994 р., 2001 р., ні до та після затвердження чергової після них атестацій 2001 р., 2006 р. умови праці за професією «машиністи кранів, зайняті на гарячих роботах» не змінювались, були підтверджені результатами атестації робочих місць.
Крім того, Головним державним експертом з умов праці у Дніпропетровській області було надано згоду на продовження терміну дії постанови адміністрації та профкому комбінату від 29.11.2011 №003/07-1-406 про продовження строку дії постанови від 29.12.2006 № 992 «Про атестацію робочих місць за умовами праці» до 29.12.2012.
Постановою комбінату №649 від 24.12.2012 робоче місце позивача атестовано за списком №1.
Постановою комбінату №86 від 28.12.2014 робоче місце позивача атестовано за списком №1.
Постановою комбінату №26 від 26.12.2017 робоче місце позивача атестовано за списком №2.
Крім того, судом встановлено, що за інформацією, яка міститься в «Індивідуальних відомостях про застраховану особу (форма ОК-5)» спеціальний стаж позивача в оскаржувані періоди роботи обліковані за кодами ЗП3013А1, тобто у вказаний період часу позивач була безпосередньо зайнята повний робочий день на відповідних роботах.
Суд зазначає, що відповідно до підпункту 2 пункту 6 Положення про управління Пенсійного фонду України в районах, містах, районах у містах, а також про об'єднані управління, затвердженого постановою правління Пенсійного фонду України від 22.12.2014 № 28-2, Управління Фонду має право отримувати безоплатно в установленому законодавством порядку від державних органів та органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій усіх форм власності і від фізичних осіб підприємців відомості про нарахування, обчислення і сплату страхових внесків, а також інші відомості, необхідні для здійснення покладених на управління Фонду завдань.
Враховуючи наведене, у випадку виникнення сумнівів щодо достовірності поданих особою документів відповідач наділений правом звернення до державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій з метою отримання інформації, необхідної для здійснення їхньої діяльності. Однак, пенсійний орган таким правом не скористався.
Таким чином, оскільки трудова книжка позивача містить усі необхідні записи про роботу у спірний період, на переконання суду, вона є достатнім підтвердженням права на зарахування такого періоду до страхового стажу.
Суд зазначає, що підставою для призначення пенсії є відповідний стаж роботи, а не дотримання усіх формальних вимог при заповненні трудової книжки. Відповідачем не взято до уваги, що не усі недоліки записів у трудовій книжці можуть бути підставою для неврахування відповідного стажу, оскільки визначальним є підтвердження факту зайнятості особи на відповідних роботах, а не правильність записів у трудовій книжці. Крім того, позивач не може нести відповідальності за правильність заповнення його трудової книжки.
Аналогічний висновок міститься і в постановах Верховного Суду від 17.07.2018 у справі № 220/989/17, від 19.12.2019 у справі № 307/541/17.
На думку суду, право позивача на встановлені законом гарантії не може бути поставлене в залежність від якості виконання обов'язків працівником, відповідальним за порядок ведення трудової книжки, а тому зазначені в оскарженому рішенні підстави не можуть бути підставою для виключення певних періодів роботи з трудового стажу позивача.
Згідно з вимогами ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків встановлених статтею 78 цього Кодексу.
В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
Таким чином, оскільки трудова книжка позивача містить усі необхідні записи про роботу у спірний період, вона є достатнім підтвердженням права на зарахування такого періоду до пільгового стажу.
Враховуючи наведене, суд робить висновок, що позивач відповідає визначеним статтею 114 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» критеріям щодо загального та пільгового стажу, які дають право на пенсію за віком на пільгових умовах, що підтверджується наявними в матеріалах справи доказами.
Натомість, відповідачем-1 не доведено правомірності спірного рішення №047050031683 від 29.04.2025 про відмову позивачу у призначенні пенсії за віком відповідно до статті 114 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», відтак таке рішення є протиправним та підлягає скасуванню, а позовна вимога задоволенню в цій частині.
Як наслідок, підлягає задоволенню позовна вимога про зобов'язання зарахувати ОСОБА_1 до пільгового стажу за Списком №1 періоди роботи у ПАТ "Дніпровський металургійний комбінат" з 01.07.2009 по 26.12.2017.
Стосовно позовної вимоги про зобов'язання призначити та виплачувати пенсію, суд зазначає наступне.
Як видно з положень Рекомендації Комітету Європи №R(80)2 стосовно здійснення адміністративними органами влади дискреційних повноважень, прийнятої Комітетом 11.03.1980, під дискреційними повноваженнями слід розуміти повноваження, які адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду, тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин.
Згідно з пунктом 1.6 Методології проведення антикорупційної експертизи, затвердженої наказом Міністерства юстиції України від 23.06.2010 №1380/5, дискреційні повноваження - сукупність прав та обов'язків органів державної влади та місцевого самоврядування, осіб, уповноважених на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, що надають можливість на власний розсуд визначити повністю або частково вид і зміст управлінського рішення, яке приймається, або можливість вибору на власний розсуд одного з декількох варіантів управлінських рішень, передбачених нормативно-правовим актом, проектом нормативно-правового акта.
Таким чином, дискреція - це елемент управлінської діяльності, вона пов'язана з владними повноваженнями і їх носіями - органами державної влади та місцевого самоврядування, їх посадовими і службовими особами. Дискрецію не можна ототожнювати тільки з формалізованими повноваженнями - вона характеризується відсутністю однозначного нормативного регулювання дій суб'єкта, він не може ухилятися від реалізації своєї компетенції, але й не має права виходити за її межі.
Дискреційні повноваження - це законодавчо встановлена компетенція владних суб'єктів, яка визначає ступінь самостійності її реалізації з урахуванням принципу верховенства права; ці повноваження полягають у застосуванні суб'єктами адміністративного розсуду при здійсненні дій і прийнятті рішень. У більш звуженому розумінні дискреційні повноваження - це можливість діяти за власним розсудом, в межах закону, можливість застосувати норми закону та вчиняти конкретні дії (або дію) серед інших, кожні з яких окремо є відносно правильними (законними).
Аналогічна правова позиція міститься в постанові Верховного Суду України від 21.05.2013 №21-87а13.
Так, обрахунок страхового стажу та призначення пенсії є дискреційними повноваженнями пенсійного органу. Суд не може підміняти державний орган, рішення якого оскаржується, приймати замість нього рішення, яке визнається протиправним, інше рішення, яке б відповідало закону, та давати вказівки, які б свідчили про вирішення питань, які належать до компетенції такого суб'єкта владних повноважень, оскільки такі дії виходять за межі визначених йому повноважень законодавцем.
У силу положень ч. 5 ст. 242 Кодексу адміністративного судочинства при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 245 Кодексу адміністративного судочинства України, при вирішенні справи по суті суд може задовольнити позов повністю або частково чи відмовити в його задоволенні повністю або частково. У разі задоволення позову суд може прийняти рішення про визнання бездіяльності суб'єкта владних повноважень протиправною та зобов'язання вчинити певні дії (п. 4 ч. 2 ст. 245 Кодексу адміністративного судочинства України).
У випадку, визначеному п. 4 ч. 2 ст. 245 Кодексу адміністративного судочинства України, суд може зобов'язати відповідача - суб'єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, якщо для його прийняття виконано всі умови, визначені законом, і прийняття такого рішення не передбачає права суб'єкта владних повноважень діяти на власний розсуд. У випадку, якщо прийняття рішення на користь позивача передбачає право суб'єкта владних повноважень діяти на власний розсуд, суд зобов'язує суб'єкта владних повноважень вирішити питання, щодо якого звернувся позивач, з урахуванням його правової оцінки, наданої судом у рішенні.
З урахуванням наведеного, а також дискреції пенсійного органу в питаннях призначення пенсії, суд з метою ефективного захисту права позивача на пенсію за віком вважає за необхідне зобов'язати належний орган Пенсійного фонду України повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 22.04.2025 про призначення пенсії за віком на пільгових умовах, з урахуванням правової оцінки, наданої судом у цьому рішенні.
Щодо підстав розгляду заяви позивача Головним управлінням Пенсійного фонду України у Київській області та визначення належного органу Пенсійного фонду, яким має здійснюватись розгляд заяви позивача з урахуванням правової оцінки, наданої судом у цій справі, суд зазначає наступне.
Порядок приймання оформлення та розгляду документів, поданих для призначення (перерахунку пенсії) встановлений Порядком подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", затвердженим Постановою Правління ПФУ 25.11.2005 №22-1, зареєстрованою в Мінюсті України 27 грудня 2005 р. за № 1566/11846 (далі - Порядок).
Відповідно до абз. 13 п. 4.2 вказаного Порядку після реєстрації заяви та сканування копій документів засобами програмного забезпечення за принципом екстериторіальності визначається структурний підрозділ органу, що призначає пенсію, який формує атрибути сканованих документів (із зазначенням часу їх створення), електронну пенсійну справу.
Відповідно до п. 4.3 Порядку створення та обробка документів здійснюється із накладенням кваліфікованого електронного підпису працівників, відповідальних за здійснення операцій. Рішення за результатами розгляду заяви підписується керівником органу, що призначає пенсію (іншою посадовою особою, визначеною відповідно до наказу керівника органу, що призначає пенсію, щодо розподілу обов'язків), та зберігається в електронній пенсійній справі особи. Рішення за результатами розгляду заяви та поданих документів органом, що призначає пенсію, приймається не пізніше 10 днів після надходження заяви.
Відповідно до п. 4.10 Порядку після призначення пенсії, поновлення виплати раніше призначеної пенсії, переведення з одного виду пенсії на інший електронна пенсійна справа засобами програмного забезпечення передається до органу, що призначає пенсію, за місцем проживання (реєстрації)/фактичного місця проживання особи для здійснення виплати пенсії. Нарахована сума пенсії включається в документи для виплати пенсії не пізніше одного місяця з дня прийняття рішення про призначення, перерахунок, переведення з одного виду пенсії на інший та про поновлення виплати пенсії.
В даному випадку органом призначення визначено за принципом екстериторіальності Головне управління Пенсійного фонду України у Київській області.
З матеріалів справи встановлено, що розгляд заяви та винесення рішення за заявою позивача про призначення пенсії здійснювало Головне управління Пенсійного фонду України у Київській області, яке було визначено за принципом екстериторіальності відповідно до п. 4.2 Порядку. Проте, з огляду на неналежне виконання визначеним пенсійним органом його повноважень щодо розгляду заяви позивача, це потягло за собою порушення прав позивача, так суд вважає наявними підстави покласти обов'язок зарахування відповідних періодів роботи, а також щодо повторного розгляду заяви позивача саме на Головне управління Пенсійного фонду України у Київській області, як визначений суб'єкт призначення.
Позовні вимоги до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області задоволенню не підлягають.
Відповідно до ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна, довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Із заявлених позовних вимог, на підставі системного аналізу положень чинного законодавства України та матеріалів справи, суд робить висновок, що позовна заява підлягає частковому задоволенню.
На підставі ч. 3 ст. 139 Кодексу адміністративного судочинства України судові витрати розподіляються пропорційно до задоволених вимог позивача.
Позивачем при зверненні до суду понесені судові витрати, пов'язані зі сплатою судового збору за подання позову до суду в загальному розмірі 1211,20 грн, що документально підтверджується квитанцією від 13.06.2025.
Отже, оскільки позовну заяву задоволено частково, сплачений судовий збір підлягає стягненню на користь позивача за рахунок бюджетних асигнувань відповідача-1 у розмірі пропорційному до задоволених позовних вимог у сумі 605,60 грн.
Керуючись ст. ст. 139, 241-246, 250, 262 Кодексу адміністративного судочинства України,
Позовну заяву ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_2 ) до Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області (вул. Андрія Саєнка, буд. 10, м. Фастів, Київська область, 08500, код ЄДРПОУ 22933548), Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області (вул. Набережна Перемоги, буд. 26, м. Дніпро, 49094, код ЄДРПОУ 21910427) про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити певні дії - задовольнити частково.
Визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області №047050031683 від 29.04.2025 про відмову ОСОБА_1 в призначенні пенсії за віком на пільгових умовах за Списом №1.
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України у Київській області зарахувати ОСОБА_1 до стажу, що дає право на пенсію за віком на пільгових умовах за Списком №1 період роботи у ПАТ "Дніпровський металургійний комбінат " з 01.07.2009 по 26.12.2017.
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України у Київській області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 22.04.2025 про призначення пенсії за віком на пільгових умовах, з урахуванням правової оцінки, наданої судом у цьому рішенні, та зарахованого періоду роботи.
У задоволенні іншої частини позовних вимог - відмовити.
Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області на користь ОСОБА_1 судові витрати з оплати судового збору у сумі 605 (шістсот п'ять) грн 60 коп.
Рішення суду набирає законної сили відповідно до вимог статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене в строки, передбачені статтею 295 Кодексу адміністративного судочинства України.
Суддя Р.З. Голобутовський