01 жовтня 2025 р.Справа №160/28151/25
Суддя Дніпропетровського окружного адміністративного суду Ремез К.І., розглянувши заяву ОСОБА_1 про забезпечення адміністративного позову у справі за позовом ОСОБА_1 до Департаменту надання адміністративних послуг Дніпровської міської ради про визнання протиправною відмови та зобов'язання вчинити певні дії, -
ОСОБА_1 завернулася до Дніпропетровського окружного адміністративного суду із позовом до Департаменту надання адміністративних послуг Дніпровської міської ради про визнання протиправною відмови та зобов'язання вчинити певні дії, у якому позивач просить суд:
- визнати неправомірною відмову Департаменту надання адміністративних послуг Дніпровської міської ради у реєстрації проживання ОСОБА_1 за адресою АДРЕСА_1 ;
- визнати неправомірною відмову Департаменту надання адміністративних послуг Дніпровської міської ради у реєстрації проживання ОСОБА_2 за адресою АДРЕСА_1 ;
- зобов'язати Департамент надання адміністративних послуг Дніпровської міської ради зареєструвати ОСОБА_1 за адресою АДРЕСА_1 ;
- зобов'язати Департамент надання адміністративних послуг Дніпровської міської ради зареєструвати ОСОБА_2 за адресою АДРЕСА_1 .
Разом із позовною заявою позивачем було подано заяву про забезпечення позову, у якій заявник просить суд:
- відновити строк дії ордеру № 0000000950 від 14.08.2025 на жиле приміщення за адресою АДРЕСА_1 ;
- подати запит до міграційної служби для встановлення факту відсутності на території України батька ОСОБА_2 - ОСОБА_3 , 1985 року народження, інн НОМЕР_1 , паспорт НОМЕР_2 , вид. 05.08.2004 Амур-Нижньодніпровським РВ ДМУ УМВС.
Обґрунтовуючи заяву про забезпечення позову, позивач зазначив, що строк дії ордера сплив 15.09.2025, а про місце знаходження батька дитини їй невідомо, отримати його згоду на реєстрацію місця проживання дитини.
Також заявниця просить її звільнити від сплати судового збору, оскільки вона є матір'ю-одиначкою, має трьох дітей, а позов подано в інтересах неповнолітньої особи щодо захисту житлових прав.
Перевіривши подану заяву, суд зазначає наступне.
Відповідно до ч.1 ст.153 КАС України, заява про забезпечення позову подається, зокрема, до подання позовної заяви - до суду, до якого має бути подано позов за правилами підсудності, встановленими цим Кодексом.
Згідно з ч.1 ст.154 КАС України заява про забезпечення позову розглядається судом, у провадженні якого перебуває справа або до якого має бути поданий позов, не пізніше двох днів з дня її надходження, без повідомлення учасників справи.
Вирішуючи питання щодо наявності підстав для прийняття та розгляду заяви про забезпечення позову, суд зазначає наступне.
Кодекс адміністративного судочинства України визначає юрисдикцію та повноваження адміністративних судів, встановлює порядок здійснення судочинства в адміністративних судах. (ч. 1 ст. 1 Кодексу адміністративного судочинства України).
Так, відповідно до вимог Кодексу адміністративного судочинства України після одержання заяви про забезпечення адміністративного позову суд з'ясовує чи відповідає вказана заява вимогам ст. 152, 153 Кодексу адміністративного судочинства України.
Відповідно до вимог ч. 1 ст. 152 КАС України заява про забезпечення позову подається в письмовій формі і повинна містити:
1) найменування суду;
2) повне найменування (для юридичних осіб) або ім'я (прізвище, ім'я та по батькові - для фізичних осіб) сторін та інших учасників справи, їх місцезнаходження (для юридичних осіб) або місце проживання чи перебування (для фізичних осіб); поштовий індекс; ідентифікаційний код юридичної особи в Єдиному державному реєстрі підприємств і організацій України; реєстраційний номер облікової картки платника податків (для фізичних осіб) за його наявності; або номер і серію паспорта для фізичних осіб - громадян України, номери засобів зв'язку, офіційну електронну адресу або адресу електронної пошти;
3) предмет позову та обґрунтування необхідності забезпечення позову;
4) захід забезпечення позову, який належить застосувати, з обґрунтуванням його необхідності;
5) інші відомості, потрібні для забезпечення позову.
Також, згідно з ч. 4 ст. 152 КАС України до заяви додаються документи, що підтверджують сплату судового збору у встановлених порядку і розмірі.
Так, згідно з ч. 1 ст. Закону України «Про судовий збір» судовий збір справляється у відповідному розмірі від прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року, в якому відповідна заява або скарга подається до суду, - у відсотковому співвідношенні до ціни позову та у фіксованому розмірі.
Згідно з пп. 6 п. 3 ч. 2 ст. 4 Закону України «Про судовий збір», за подання до адміністративного суду заяви про забезпечення доказів або позову справляється судовий збір у розмірі 0,3 прожиткового мінімуму для працездатних осіб.
Законом України «Про Державний бюджет України на 2025 рік» від 19.11.2024 № 4059-IX, станом на 1 січня 2025 року встановлено розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб на рівні 3028,00 гривні.
Отже, за подання до адміністративного суду заяви про забезпечення позову справляється судовий збір у розмірі 908,40 грн.
Отже, заявником не сплачено судовий збір за звернення з цією заявою про забезпечення позову та не додано належних документів, що підтверджують сплату судового збору у встановлених чинним законодавством України порядку і розмірі.
Щодо клопотання про звільнення судового збору суд зазначає, що воно не підлягає задоволенню з огляду на наступне.
Так, предметом позову є захист прав не лише дитини, але й самої позивачки. Також, до суду не надано доказів на підтвердження викладених у клопотанні обставин, надано лише копію посвідчення багатодітної родини, виданого у 2019 році.
Відмовляючи у задоволенні клопотання, суд керується наступним.
Так, Конвенція про захист прав людини і основоположних свобод (РИМ, 4.XI.1950), рекомендація щодо заходів, які полегшують доступ до правосуддя № R (81)7, прийнята Комітетом міністрів Ради Європи 14.05.1981, та практика Європейського суду з прав людини під час застосування цієї Конвенції не визнають необхідність сплати судових витрат обмеженням права доступу до суду.
Європейський суд з прав людини також вказав, що інтереси справедливого здійснення правосуддя можуть виправдовувати накладення фінансових обмежень на доступ особи до суду.
Положення пункту 1 статті 6 Конвенції про виконання зобов'язання забезпечити ефективне право доступу до суду не означає просто відсутність втручання, але й може вимагати вчинення позитивних дій у різноманітних формах з боку держави; не означає воно й беззастережного права на отримання безкоштовної правової допомоги з боку держави у цивільних спорах і так само це положення не означає надання права на безкоштовні провадження у цивільних справах (Рішення ЄСПЛ у справі "Креуз проти Польщі" ("Kreuz v. Poland") від 19.06.2001, пункт 59).
Вимога про сплату державного мита є стримуючою мірою для потенційних позивачів від пред'явлення безрозсудних і необґрунтованих позовів. Для того, щоб гарантувати справедливий баланс між підтримкою нормального функціонування судової системи і захистом інтересів заявника при поданні позову до суду, внутрішньодержавні суди звільняють від сплати державного мита заявників, які можуть підтвердити свій поганий фінансовий стан (Рішення ЄСПЛ у справі "Шишков проти Росії" ("Shishkov v. Russia") від 20.02.2014, пункт 111).
Оцінюючи фінансове становище особи, яка звертається до суду з вимогою про звільнення її від сплати судового збору, зменшення його розміру, надання відстрочки чи розстрочки у його сплаті, національні суди повинні встановлювати наявність у такої особи реального доходу (розмір заробітної плати, стипендії, пенсії, прибутку тощо), рухомого чи нерухомого майна, цінних паперів, можливості розпорядження ними без значного погіршення фінансового становища (Рішення ЄСПЛ "Kniat v. Poland" від 26.07.2005, пункт 44; Рішення ЄСПЛ "Jedamski and Jedamska v. Poland" від 26.07.2005, пункти 63-64).
Статтею 129 Конституції України однією із засад судочинства визначено рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом.
Відмова у звільненні від сплати судового збору, відстрочці або розстрочці його сплати не порушує положення пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (про право на справедливий суд), оскільки не перешкоджає вказаній особі у доступі до суду і не ускладнює його таким чином і такою мірою, щоб завдати шкоди самій суті цього права.
Судовий збір, його об'єкти та ставки, підстави і порядок сплати, а також умови звільнення від сплати встановлені законом, тобто справляння судового збору, переслідує законну мету.
Враховуючи наведене, суд приходить до висновку про відсутність достатніх підстав для задоволення клопотання представника позивача про звільнення від сплати судового збору.
Відповідно до частини сьомої статті 154 КАС України суд, із врахуванням частини десятої статті 169 КАС України, встановивши, що заяву про забезпечення позову подано без додержання вимог статті 152 цього Кодексу, повертає її заявнику без розгляду, про що постановляє ухвалу.
Враховуючи, що заявником не надано документи, що підтверджують сплату судового збору у встановлених порядку і розмірі, суд дійшов висновку про повернення заяви про забезпечення позову без розгляду.
Керуючись ст.ст. 150, 151, 154, 248 Кодексу адміністративного судочинства України, суддя,-
Заяву ОСОБА_1 про забезпечення позову - повернути заявнику без розгляду.
Копію ухвали про повернення заяви без розгляду, направити особі, яка її подала.
Відповідно до статті 256 КАС України ухвала набирає законної сили з моменту її підписання та може бути оскаржена в порядку та у строки, встановлені ст. ст. 294-297 КАС України.
Суддя К.І. Ремез