30 вересня 2025 рокуСправа №160/6540/25
Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі:
головуючого судді Конєвої С.О.
розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами у місті Дніпрі адміністративну справу за адміністративним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю “КПО» до Головного управління ДПС у Дніпропетровській області про визнання протиправним та скасування розпорядження від 12.09.2024р. №303-рл в частині анулювання ліцензії на оптову торгівлю пальним, -
27.02.2025р. Товариство з обмеженою відповідальністю “КПО» звернулося з адміністративним позовом до Головного управління ДПС у Дніпропетровській області та просить:
- визнати протиправним та скасувати розпорядження відповідача від 12 вересня 2024 року №303-рл в частині анулювання ліцензії щодо оптової торгівлі пальним за відсутності місць оптової торгівлі позивача строком дії з 04 березня 2024 року до 04 березня 2029 року реєстраційний номер ліцензії 990614202400111 (дата реєстрації ліцензії 29 лютого 2024 року);
- судові витрати покласти на відповідача.
Свої позовні вимоги позивач обґрунтовує тим, що за оспорюваним розпорядженням відповідачем було анульовано вищезгадану ліцензію у зв'язку із встановленням факту відсутності позивача за місцезнаходженням (місцем провадження діяльності) - Дніпропетровська область, м. Кривий Ріг, Тернівський р-н, вул. Черкасова, буд. 32, що підтверджується актом від 11.09.2024р. №2092/24-36-09-014/43497304 “Про встановлення факту відсутності суб'єкта господарювання (у тому числі іноземного суб'єкта господарювання, який діє через своє зареєстроване постійне представництво) за місцем провадження діяльності, яка підлягає ліцензуванню». Позивач не погоджується з такими висновками відповідача, а оспорюване розпорядження від 12.09.2024р. вважає протиправним та таким, що підлягає скасуванню посилаючись на те, що висновки, зафіксовані у згаданому акті, не відповідають дійсності, оскільки за вказаною адресою знаходиться складське приміщення та офіс підприємства, яке перебуває у безпосередньому користуванні позивача на підставі договору безоплатного користування нерухомим майном (позички) б/н від 02.01.2024р., ця інформація була надана до контролюючого органу шляхом подання відповідного Повідомлення за формою №20-ОПП; в акті наявні посилання на пояснення листоноші, проте, до цього акту, отриманого позивачем лише наприкінці вересня 2024р., такі пояснення листоноші не додавалися; цей акт надрукований на офісній техніці, що свідчить про те, що на місці події даний акт не складався, жодні свідки його не підписували; мультимедійна інформація щодо фіксації факту неможливості проведення фактичної перевірки (фото, кінозйомки, відеозапису чи звукозапису), що є обов'язком посадових осіб податкового органу, до цього акту не долучено; наказ на проведення фактичної перевірки, направлення на перевірку, що передбачено вимогами п.80.2 ст.80, п.81.2 ст.81 ПК України позивачу не вручалися та не пред'являлися, тому вважає, що наведені висновки контролюючого органу про відсутність підприємства позивача за місцезнаходженням зроблені безпідставно. Окрім того, позивач вказує і на порушення відповідачем процедури встановлення місцезнаходження платника податку згідно до вимог п.1.4.5 Методичних рекомендацій щодо порядку взаємодії між підрозділами органів Державної податкової служби при організації, проведенні та реалізації матеріалів перевірок платників податків, затверджених наказом ДПС України №470 від 04 вересня 2020р. (далі - Методичні рекомендації), оскільки відповідачем акт про неможливість проведення перевірки не складався, жодні заходи щодо встановлення місцезнаходження платника податків-позивача шляхом надсилання відповідних запитів, передбачені за згаданою процедурою, відповідачем не вживалися, а відтак вважає, що акт від 11.09.2024р. не є належним доказом та не міг слугувати підставою для анулювання ліцензії. Також позивач вказує і на те, що акт від 11.09.2024р. був вручений йому засобами поштового зв'язку (листоношею ВЗ 79) наприкінці вересня 2024р., що спростовує пояснення листоноші цього ж ВЗ 79 про відсутність позивача за місцезнаходженням, тому позивач вважає, що винесення оспорюваного розпорядження 12.09.2024р., тобто, на наступний день після складання акту є протиправним. Аналогічні доводи позивача наведені і у додаткових поясненнях від 02.06.2025р. Окрім того, 11.05.2025р. позивачем було подано заяву про компенсацію судових витрат, у якій останній просив стягнути на його користь з бюджетних асигнувань відповідача понесені ним судові витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 6800 грн. та за підготовку додаткових пояснень у сумі 480 грн.
Ухвалою суду 17.03.2025р. було відкрито адміністративне провадження у даній адміністративній справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами з 15.04.2025р. та, зокрема, запропоновано відповідачеві протягом 15 днів з дня отримання цієї ухвали надати суду відзив на позов та докази в обгрунтування відзиву з дотриманням вимог ст.ст.162,261 Кодексу адміністративного судочинства України; надати всі докази на підтвердження правомірності прийняття оспорюваного розпорядження, у тому числі, копію акту про встановлення факту відсутності суб'єкта господарювання за місцем провадження діяльності, копію оспорюваного розпорядження у справу, виходячи з вимог ч.2 ст.77 Кодексу адміністративного судочинства України.
01.04.2025р. через систему “Електронний суд» від відповідача надійшов відзив на позов, у якому останній просив у задоволенні позову позивачеві відмовити у повному обсязі, посилаючись на те, що наказом №4080-п від 09.09.2024р. було призначено проведення фактичної перевірки позивача за адресою: м. Кривий Ріг, вул. Черкасова, буд. 32 на підставі якого були виписані направлення на перевірку від 09.09.2024р. №7644 та №7645 з метою проведення фактичної перевірки позивача. За результатами виходу за місцезнаходженням позивача, зазначеному у ліцензії на право оптової торгівлі пальним, за відсутності місць оптової торгівлі від 29.02.2024р. №990614202400111, а саме: 50079, Дніпропетровська область, м. Кривий Ріг, Тернівський район, вул. Черкасова, буд. 32 було встановлено факт відсутності позивача за місцезнаходженням, що унеможливило вручення копії наказу та пред'явлення направлень на проведення фактичної перевірки. У такому випадку у відповідності до абз. 4 пункту 81.2 ст.81 ПК України посадовими особами контролюючого органу невідкладно складається та підписується акт про неможливість проведення перевірки. До такого акту додаються матеріали, що підтверджують факти, наведені в такому акті. Відтак, посадовими особами відповідача було складено акт про неможливість проведення перевірки у зв'язку з відсутністю посадових осіб позивача за місцезнаходженням за вказаною вище адресою від 11.09.2024р. №2092/04-36-09-01/43497304, який був направлений поштою з рекомендованим повідомленням про вручення №0600962188424 від 13.09.2024р., а абзацом 12 ч.54 ст.15 Закону №481/95-ВР чітко визначено, що ліцензія анулюється на підставі встановлення факту відсутності суб'єкта господарювання, зокрема, за місцезнаходженням. Враховуючи, що під час виходу для проведення фактичної перевірки встановлено відсутність суб'єкта господарювання за місцезнаходженням та складено акт від 11.09.2024р., на виконання вимог абзацу 12 частини 54 ст.15 Закону №481/95-ВР прийнято оспорюване розпорядження про анулювання ліцензії щодо оптової торгівлі пальним, яке було сформовано та направлено в електронній формі засобами електронного зв'язку. З приводу посилань позивача на Методичні рекомендації, то відповідач вказав на те, що згадані Методичні рекомендації №470 несуть рекомендаційний характер, проте, абз. 4 п.81.2 ст.81 ПК України чітко встановлено, що у разі, якщо при організації фактичної перевірки встановлено неможливість її проведення, посадовими особами контролюючого органу невідкладно складається та підписується акт про неможливість проведення перевірки. За викладеного, відповідач вважає, що контролюючий орган при проведенні фактичної перевірки дотримався вимог норм ПК України, тому оскаржуване розпорядження є таким, що винесене виключно на законних підставах у межах повноважень та у законний спосіб. У запереченнях на відповідь на відзив від 16.05.2025р. відповідачем викладені ті ж самі підстави та обставини, що наведені і у відзиві на позов. Також у запереченнях проти заяви позивача щодо компенсації судових витрат, відповідач просив у її задоволенні позивачеві відмовити посилаючись на те, що заявлений розмір витрат на професійну правничу допомогу є завищеним відносно співмірності зі складністю справи та непропорційним до предмета спору.
Згідно ч.5 ст.262 Кодексу адміністративного судочинства України суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами.
У відповідності до вимог ст.258 Кодексу адміністративного судочинства України суд розглядає справи за правилами спрощеного позовного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів із дня відкриття провадження у справі.
Ухвалою суду від 30.09.2025р. у зв'язку із перебуванням судді Конєвої С.О. у щорічній відпустці у період червень 2025р. - серпень 2025р. та, як наслідок, об'єктивну неможливість прийняття у цей період рішень у справах, на підставі ст.121 Кодексу адміністративного судочинства України, розгляд даної справи було продовжено до 30.09.2025р.
Враховуючи викладене, дана справа вирішується 30.09.2025р., тобто у межах строку, визначеного ст.258 Кодексу адміністративного судочинства України.
За приписами ч.8 ст.262 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що при розгляді справи за правилами спрощеного позовного провадження суд досліджує докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті заяви.
Із наданих учасниками справи документів, судом встановлені наступні обставини у даній справі.
Товариство з обмеженою відповідальністю “КПО» 07.02.2020р. зареєстроване як юридична особа за адресою: 50079, Дніпропетровська область, місто Кривий Ріг, вул. Черкасова, будинок 32, перебуває на обліку у ГУ ДПС у Дніпропетровській області, видами економічної діяльності підприємства є, зокрема, 46.71 - оптова торгівлі твердим, рідким, газоподібним паливом і подібними продуктами (основний), що підтверджується копією Виписки з ЄДРПОУ від 25.09.2024р., наявної у справі.
29.02.2024р., позивачем було отримано Ліцензію на право оптової торгівлі пальним, за відсутності місць оптової торгівлі №990614202400111 за адресою місцезнаходження: Україна, 50079, Дніпропетровська область, Тернівський район, вул. Черкасова, буд. 32 з терміном дії з 04.03.2024р. до 04.03.2029р., що підтверджується її копією, наявною у справі.
09.09.2024р. Головним управлінням ДПС у Дніпропетровській області був прийнятий наказ №4080-п “Про проведення фактичної перевірки ТОВ “КПО» з питань дотримання законодавства у сфері виробництва, зберігання та обігу підакцизних товарів, у якому зазначено, що перевірку слід розпочати з 10.09.2024р., тривалістю не більше 10 діб на підставі пп.80.2.5, п.80.2 ст.80 ПК України, що підтверджується копією наведеного наказу.
11.09.2024р. посадовими особами контролюючого органу здійснено вихід за адресою місцезнаходження позивача: Дніпропетровська область, м. Кривий Ріг, вул. Черкасова, буд. 32 з метою проведення фактичної перевірки згідно до наказу №4080-п, за результатами якого було встановлено факт відсутності суб'єкта господарювання за місцем провадження діяльності (юридичною адресою), яка підлягає ліцензуванню (пояснення листоноши додається), що було відображено в Акті від 11.09.2024р. №2092/24-36-09-014/43497304 “Про встановлення факту відсутності суб'єкта господарювання (у тому числі іноземного суб'єкта господарювання, який діє через своє зареєстроване постійне представництво) за місцем провадження діяльності, яка підлягає ліцензуванню» та підтверджено його копією, наявною у справі.
Вказаний Акт від 11.09.2024р. “Про встановлення факту відсутності позивача за місцезнаходженням» 13.09.2024р. був надісланий відповідачем на адресу позивача (Дніпропетровська область, м. Кривий Ріг, вул. Черкасова, буд. 32) засобами поштового зв'язку та отриманий відповідачем 27.09.2024р., що підтверджується копією рекомендованого поштового повідомлення за №0600962188424 (0690071903997).
При цьому, Акт під назвою “Про неможливість проведення фактичної перевірки позивача», складання якого невідкладно передбачено вимогами абзацу 4 пункту 81.2 ст.81 ПК України (на що посилається відповідач у відзиві на позов), посадовими особами відповідача не складався (таких доказів відповідачем суду не надано).
12.09.2024р., на підставі акту від 11.09.2024р. №2092/24-36-09-014/43497304 про встановлення факту відсутності позивача за місцем провадження діяльності, посадовою особою контролюючого органу було прийнято розпорядження за №303-рл про анулювання ліцензії ТОВ “КПО» на право оптової торгівлі пальним, за відсутності місць оптової торгівлі, реєстраційний №990614202400111 від 29.02.2024р. з терміном дії з 04.03.2024 до 04.03.2029, що підтверджується змістом копії Витягу з наведеного розпорядження, наявного у справі.
Вищенаведене розпорядження від 12.09.2024р. №303-рл в частині анулювання ліцензії ТОВ “КПО» на право оптової торгівлі пальним, за відсутності місць оптової торгівлі, реєстраційний №990614202400111 від 29.02.2024р. з терміном дії з 04.03.2024 до 04.03.2029, є предметом спору у даній справі.
Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, проаналізувавши норми чинного законодавства України, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду і вирішення спору у сукупності з наданими доказами, суд приходить до висновку про наявність обґрунтованих правових підстав для задоволення даного адміністративного позову, виходячи з наступного.
Основні засади державної політики щодо регулювання виробництва, експорту, імпорту, оптової і роздрібної торгівлі пальним на території України визначає Закон України “Про державне регулювання виробництва і обігу спирту етилового, коньячного і плодового, алкогольних напоїв, тютюнових виробів, рідин, що використовуються в електронних сигаретах, та пального» №481/95-ВР (далі - Закон №481/95-ВР), у редакції, чинній станом на 12.09.2024р., тобто, на момент виникнення спірних правовідносин.
Відповідно до приписів п.54 ст.15 Закону №481/95-ВР передбачено, що ліцензія анулюється шляхом прийняття органом, який видав ліцензію, відповідного розпорядження на підставі, зокрема, акта про встановлення факту відсутності суб'єкта господарювання (у тому числі іноземного суб'єкта господарювання, який діє через своє зареєстроване постійне представництво) за місцем провадження діяльності, яка підлягає ліцензуванню. До такого акта додається мультимедійна інформація щодо фіксації зазначеного факту технічними приладами та/або технічними засобами, що здійснюють або мають функції фото-, кінозйомки, відеозапису чи звукозапису, та/або засобами фото-, кінозйомки, відеозапису чи звукозапису.
Також і за ст. 3 Закону №481/95-ВР визначено, що ліцензія анулюється шляхом прийняття органом, який видав ліцензію, відповідного рішення про анулювання у формі розпорядження про таке анулювання на підставі акта про встановлення факту відсутності суб'єкта господарювання (у тому числі іноземного суб'єкта господарювання, який діє через своє зареєстроване постійне представництво) за місцем провадження діяльності, яка підлягає ліцензуванню. До такого акта долучається мультимедійна інформація щодо фіксації зазначеного факту технічними приладами та/або технічними засобами, що здійснюють або мають функції фото-, кінозйомки, відеозапису чи звукозапису, та/або засобами фото-, кінозйомки, відеозапису чи звукозапису.
Розпорядження про анулювання ліцензії приймається на шістнадцятий робочий день з дня, наступного за днем вручення суб'єкту господарювання акта, що є підставою для анулювання ліцензії.
Аналіз вищенаведених норм дає можливість зробити висновок про те, що Законом №481/95-ВР встановлено певний порядок для прийняття рішення про анулювання ліцензії, а саме: наявність підстав для прийняття рішення визначених вказаним законом та строки прийняття рішення.
Також, згідно до ст. 15 Закону №481/95-ВР передбачено, що суб'єкти господарювання (у тому числі іноземні суб'єкти господарювання, які діють через свої зареєстровані постійні представництва) отримують ліцензії на право оптової торгівлі пальним та зберігання пального на кожне місце оптової торгівлі пальним або кожне місце зберігання пального відповідно, а за відсутності місць оптової торгівлі пальним - одну ліцензію на право оптової торгівлі пальним за місцезнаходженням суб'єкта господарювання (у тому числі іноземного суб'єкта господарювання, який діє через своє зареєстроване постійне представництво) або місцезнаходженням постійного представництва.
У заяві про видачу ліцензії на роздрібну торгівлю алкогольними напоями або пальним додатково зазначаються адреса місця торгівлі, перелік реєстраторів розрахункових операцій (книг обліку розрахункових операцій), які знаходяться у місці торгівлі, а також інформація про них: модель, модифікація, заводський номер, виробник, дата виготовлення; реєстраційні номери посвідчень реєстраторів розрахункових операцій (книг обліку розрахункових операцій), які знаходяться у місці торгівлі, та дата початку їх обліку в податкових органах.
У додатку до ліцензії на роздрібну торгівлю алкогольними напоями або пальним суб'єктом господарювання (у тому числі іноземним суб'єктом господарювання, який діє через своє зареєстроване постійне представництво) зазначається адреса місця торгівлі і вказуються перелік електронних контрольно-касових апаратів та інформація про них: модель, модифікація, заводський номер, виробник, дата виготовлення; реєстраційні номери книг обліку розрахункових операцій, які знаходяться у місці торгівлі.
Відповідальність за достовірність даних у документах, поданих разом із заявою, несе заявник.
Ліцензія анулюється шляхом прийняття органом, який видав ліцензію, відповідного розпорядження на підставі, зокрема, встановлення факту відсутності суб'єкта господарювання (у тому числі іноземного суб'єкта господарювання, який діє через своє зареєстроване постійне представництво) за місцезнаходженням та/або за місцезнаходженням провадження діяльності, які зазначені у виданій ліцензії.
Орган ліцензування на наступний робочий день після прийняття розпорядження про анулювання ліцензії:
- вносить інформацію щодо розпорядження про анулювання ліцензії до Єдиного реєстру ліцензіатів та місць обігу пального та/або Єдиного реєстру ліцензіатів з виробництва та обігу спирту, алкогольних напоїв, тютюнових виробів та рідин, що використовуються в електронних сигаретах, а також оприлюднює його на своєму офіційному вебсайті;
- направляє суб'єкту господарювання (у тому числі іноземному суб'єкту господарювання, який діє через своє зареєстроване постійне представництво) розпорядження про анулювання ліцензії в порядку, встановленому статтею 42 Податкового кодексу України.
Розпорядження про анулювання ліцензії, прийняті органом ліцензування, можуть бути оскаржені в адміністративному або судовому порядку.
Відповідно до ч.58 ст.15 Закону №481/95-ВР ліцензія анулюється та вважається недійсною з моменту одержання суб'єктом господарювання (у тому числі іноземним суб'єктом господарювання, який діє через своє зареєстроване постійне представництво) розпорядження про її анулювання в електронній формі засобами електронного зв'язку.
Аналізуючи вищезазначені норми законодавства, можна зробити висновок, що підставою для анулювання ліцензії є встановлення факту відсутності суб'єкта господарювання (у тому числі іноземного суб'єкта господарювання, який діє через своє зареєстроване постійне представництво) за місцезнаходженням та/або за місцезнаходженням провадження діяльності, які зазначені у виданій ліцензії.
Отже, при вирішенні даного спору одним з визначальних є факт відсутності суб'єкта господарювання (у тому числі іноземного суб'єкта господарювання, який діє через своє зареєстроване постійне представництво) за місцезнаходженням, який і слугував підставою для винесення спірного рішення.
Пунктом 80.2 ст.80 ПК України встановлено, що фактична перевірка може проводитися на підставі рішення керівника (його заступника або уповноваженої особи) контролюючого органу, оформленого наказом, копія якого вручається платнику податків або його уповноваженому представнику, або особам, які фактично проводять розрахункові операції під розписку до початку проведення такої перевірки, та за наявності хоча б однієї з таких підстав: у разі наявності та/або отримання в установленому законодавством порядку інформації про порушення вимог законодавства в частині виробництва, обліку, зберігання та транспортування спирту, алкогольних напоїв, тютюнових виробів та рідин, що використовуються в електронних сигаретах і пального, та цільового використання спирту платниками податків, обладнання акцизних складів витратомірами-лічильниками та/або рівномірами-лічильниками, та/або масовими витратомірами, а також здійснення функцій, визначених законодавством у сфері регулювання виробництва і обігу спирту, алкогольних напоїв, тютюнових виробів, рідин, що використовуються в електронних сигаретах, пального.
Фактична перевірка здійснюється без попередження платника податків (особи).
Статтею 80 ПК України передбачено, що фактична перевірка проводиться двома і більше посадовими особами контролюючого органу у присутності посадових осіб суб'єкта господарювання або його представника та/або особи, що фактично здійснює розрахункові операції.
Згідно із п.81.2 ст.81 ПК України визначено, що у разі якщо при організації документальної планової та позапланової виїзної або фактичної перевірки встановлено неможливість її проведення, посадовими (службовими) особами контролюючого органу невідкладно складається та підписується акт про неможливість проведення перевірки, який не пізніше наступного робочого дня реєструється в контролюючому органі. До такого акта додаються матеріали, що підтверджують факти, наведені в такому акті. Зазначений акт та матеріали надсилаються контролюючим органом платнику податку в порядку, визначеному статтею 42 цього Кодексу.
Так, із наявних у справі копій документів, судом встановлено, що 11.09.2024р посадовими особами відповідача під час виходу за місцезнаходженням позивача ( м. Кривий Ріг, вул. Черкасова, буд. 32) з метою проведення фактичної перевірки у відповідності до вимог п.81.2 ст.81 ПК України акт під назвою “Про неможливість проведення перевірки позивача» не складався (таких доказів відповідачем до відзиву на позов не додано).
В той же час, 11.09.2024р. посадовими особами відповідача був складений Акт під назвою “Про встановлення факту відсутності суб'єкта господарювання (у тому числі іноземного суб'єкта господарювання, який діє через своє зареєстроване постійне представництво) за місцем провадження діяльності, яке підлягає ліцензуванню» за №2092/24-36-09-014/43497304, у якому зазначено, що підставою для викладених у ньому висновків були пояснення листоноші, які додаються до акту.
Зі змісту доданих до згаданого Акту пояснень Деребас Юлії Миколаївни - листоноші Укрпошти ВЗ 79, що є додатком 1 до акту перевірки від 11.09.2024р., судом встановлено, що вказані пояснення містять наступну інформацію, а саме: “під час виходу за адресою: АДРЕСА_1 адресу не знайдено. Під час звернення до відділення зв'язку №79 “Укрпошта» листоношею ОСОБА_1 було повідомлено, що на території обслуговування дана адреса будинку відсутня», дані пояснення датовані 10.09.2024р.
Зазначені пояснення листоноші відділення зв'язку №79 Укрпошти Деребас Ю.М. і були підставою для складання Акту №2092/24-36-09-014/43497304 від 11.09.2024р. про встановлення факту відсутності позивача за місцем провадження діяльності, яка підлягає ліцензуванню та обрані підставами для прийняття спірного розпорядження №303-рл в частині анулювання ліцензії, виданої позивачеві.
Разом з тим, наведені пояснення листоноші ВЗ №79 Укрпошти ОСОБА_1 визнаються судом не належними доказами, оскільки вихід посадових осіб за місцезнаходженням позивача мав місце 11.09.2024р., а відповідно, відібрання таких пояснень раніше, до моменту виходу на перевірку, тобто, 10.09.2024р., з боку посадових осіб відповідача, яка ними була розпочата 11.09.2024р. є порушенням процедури початку проведення такої фактичної перевірки.
При цьому, така процедура як відібрання пояснень у будь-яких інших осіб щодо інформації, яка стосувалася місця господарської діяльності (місцезнаходження) позивача до початку проведення фактичної перевірки, тобто, до 11.09.2024р. жодними приписами вищенаведеного податкового законодавства не передбачена.
Окрім того, судом критично надається оцінка вказаним поясненням, тому вони відхиляються судом як неналежний доказ, оскільки з їх змісту судом встановлено, що фактично вони складені одною з посадових осіб відповідача (від третьої особи), а саме: у них зазначено, що листоноша під час виходу за адресою: м. Кривий Ріг вул. Черкасова, буд.32 адресу не знайшла, проте, незрозуміло з якою метою та коли саме вона (листоноша) виходила на зазначену адресу, відомості відсутні.
Далі, у згаданих поясненнях листоноші ОСОБА_1 зазначено про те, що під час звернення до відділення зв'язку (хто звертався до відділення зв'язку і з яких підстав, чому листоноша сама зверталася до свого ж ВЗ №79 де вона працює не зазначено) листоношею було повідомлено (кого повідомлено не зазначено), що на території обслуговування дана адреса будинку відсутня, дане пояснення датовано 10.09.2024р.
Тобто, із аналізу наведеного змісту пояснення, датованого 10.09.2024р., можна зробити висновок, що посадовими особами відповідача проведення фактичної перевірки позивача було розпочато 10.09.2024р., тобто, фактично до виходу їх за місцезнаходженням позивача, яке мало місце 11.09.2024р., що є порушенням відповідачем відповідної наведеної процедури початку проведення фактичної перевірки та прямо суперечить вимогам ст.ст.80,81 ПК України.
Водночас, у матеріалах справи наявна копія рекомендованого поштового повідомлення про вручення поштового відправлення позивачеві за адресою: АДРЕСА_1 за №0600962188424 зі змісту якого видно, що за вказаною адресою представником позивача було отримано вказане поштове відправлення 27.09.2024р., що спростовує відомості, які наведені у поясненні листоноші ОСОБА_1 ВЗ №79 Укрпошти про відсутність на території її обслуговування будинку з даною адресою, а відповідно, і спростовує аргументи відповідача про відсутність позивача за місцем провадження діяльності.
Враховуючи наведене, суд приходить до висновку, що вказані пояснення, отримані поза межами початку проведення фактичної перевірки, викладені у них відомості не відповідають дійсності та спростовані вищенаведеним рекомендованим повідомленням про вручення позивачеві за згаданою вище адресою поштового відправлення 27.09.2024р., тому такі пояснення листоноші є не належними доказами у розумінні ст.73 Кодексу адміністративного судочинства України.
При цьому, суд звертає увагу і на те, що посадові особи відповідача у межах проведення фактичної перевірки складати акт про відсутність позивача за місцезнаходженням (місцем провадження діяльності) не мали жодним повноважень, оскільки 11.09.2024р. вони виходили з метою проведення фактичної перевірки, тобто, їх повноваження обмежені були лише складанням акту під назвою - “Акт про неможливість проведення фактичної перевірки», складання якого було невідкладним обов'язком таких посадових осіб, виходячи з вимог п.81.2 ст.81 ПК України.
Разом з тим, такого акту під назвою “Акт про неможливість проведення фактичної перевірки позивача» під час виходу на перевірку 11.09.2024р. посадовими особами відповідача не складалось.
Так, представник відповідача у відзиві на позов сам посилається на необхідність складання посадовими особами відповідача під час виходу для проведення фактичної перевірки “акту про неможливість проведення перевірки» у відповідності до вимог п.81.2 ст.81 ПК України, проте, таких доказів суду не надав.
Суд зазначає, що Наказом ДПС України від 04.09.2020р. №470 (зі змінами, внесеними наказом ДПС від 06.10.2022р. №733) Про затвердження Методичних рекомендацій щодо порядку взаємодії між підрозділами органів державної податкової служби при організації, проведенні та реалізації матеріалів перевірок платників податків затверджено Методичні рекомендації щодо порядку взаємодії між підрозділами органів Державної податкової служби при організації, проведенні та реалізації матеріалів перевірок платників податків (далі - Методичні рекомендації) розроблено відповідно до вимог Податкового кодексу України (далі - Кодекс) та рекомендовано для застосування посадовими особами органів ДПС (з урахуванням визначених статтею 19-1 Кодексу функцій) при організації, проведенні та реалізації матеріалів документальних перевірок платників податків з питань дотримання податкового, валютного та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на органи ДПС, а також фактичних перевірок щодо дотримання норм законодавства з питань регулювання обігу готівки, порядку здійснення платниками податків розрахункових операцій, ведення касових операцій, наявності ліцензій, дотримання роботодавцем законодавства стосовно укладення трудового договору, оформлення трудових відносин з працівниками (найманими особами).
Пунктом 1.4.5 згаданих Методичних рекомендацій визначено організацію роботи у разі неможливості проведення перевірки у зв'язку з відсутністю платника податків за місцезнаходженням.
У разі коли при організації документальної планової та позапланової виїзної або фактичної перевірки встановлено неможливість її проведення (у тому числі у зв'язку з відсутністю платника податків (посадових осіб платника податків або його законних (уповноважених) представників) за місцезнаходженням) посадовими (службовими) особами територіального органу ДПС, невідкладно складається у двох примірниках у довільній формі та підписується акт про неможливість проведення перевірки, що засвідчує цей факт.
У такому акті рекомендується зазначати інформацію про дату встановлення факту та причини неможливості проведення перевірки (у тому числі у зв'язку з відсутністю платника податків (посадових осіб платника податків або його законних (уповноважених) представників) за місцезнаходженням, у зв'язку з отриманням інформації оператора поштового зв'язку щодо неможливості вручення платнику податків або повернення без вручення письмового запиту територіальному органу ДПС про надання пояснень та їх документальних підтверджень, надісланого такому платнику податків з метою організації перевірки тощо), адресу місцезнаходження платника податків, за якою встановлено відсутність платника, інформацію про підстави для проведення перевірки (реквізити наказу, направлень тощо - зазначаються у випадку, якщо факт неможливості проведення перевірки встановлено після їх оформлення) та інші фактичні обставини, що засвідчують такі факти. До такого акта додаються матеріали, що підтверджують факти, наведені у такому акті.
Зазначений акт не пізніше наступного робочого дня після його складання реєструється у електронному Спеціальному журналі реєстрації актів.
У такому ж порядку реєструються інші передбачені Методичними рекомендаціями акти (крім актів (довідок) перевірок).
Датою акта є дата реєстрації акта в електронному Спеціальному журналі реєстрації актів у територіальному органі ДПС структурним підрозділом, який склав такий акт (довідку).
При складанні акта йому присвоюється номер, який містить, зокрема, але не виключно, порядковий номер з єдиного електронного Спеціального журналу реєстрації актів у межах територіального органу ДПС, який склав акт, та комплексний індекс підрозділу, який склав акт (довідку).
Другий примірник акта про неможливість проведення перевірки разом з копіями матеріалів надсилається територіальним органом ДПС платнику податку у порядку, визначеному статтею 42 цього Кодексу.
При цьому підрозділ територіального органу ДПС, який здійснює (очолює) перевірку та встановив неможливість проведення перевірки у зв'язку з відсутністю платника податків (посадових осіб платника податків або його законних (уповноважених) представників) за місцезнаходженням, протягом 2 робочих днів з дня, наступного за днем складання цього акта, доповідною запискою повідомляє про це керівника (його заступника або уповноважену особу) територіального органу ДПС та готує запит на встановлення місцезнаходження платника податків.
До запиту додаються копія акта про неможливість проведення перевірки у зв'язку з відсутністю платника податків за місцезнаходженням, копія наказу про проведення перевірки (у разі його складання) та інші документи (або їх копії), що підтверджують відсутність платника податків за місцезнаходженням.
Такий запит підписується керівником (його заступником або уповноваженою особою) територіального органу ДПС, працівники якого здійснюють (очолюють) перевірку, реєструється та направляється у загальновстановленому порядку, визначеному відповідним нормативно-правовим актом до відповідного органу.
Згідно роз'яснень ДПС України на офіційному сайті за посиланням https://rv.tax.gov.ua/media-ark/news-ark/print-412427.html, підрозділ органу ДПС, який здійснює (очолює) перевірку та встановив неможливість проведення перевірки у зв'язку з відсутністю платника податків (посадових осіб платника податків або його законних (уповноважених) представників) за місцезнаходженням, протягом двох робочих днів з дня, наступного за днем складання цього акта, доповідною запискою повідомляє про це керівника (його заступника або уповноважену особу) органу ДПС та передає запит на встановлення місцезнаходження платника податків до оперативного підрозділу відповідного територіального органу ДПС за основним місцем обліку платника податків.
Оперативний підрозділ територіального органу ДПС не пізніше 10 календарних днів з дня отримання запиту в обов'язковому порядку письмово повідомляє ініціатора запиту про проведену роботу з наданням копій отриманих у ході його виконання матеріалів.
При необхідності вказаний термін може бути продовжений за рішенням керівника зазначеного оперативного підрозділу, але не більше ніж до 30 календарних днів з дня отримання запиту, про що цей підрозділ також письмово повідомляє ініціатора до закінчення 10-денного терміну.
При встановленні місцезнаходження платника податків оперативний підрозділ органу ДПС не пізніше наступного робочого дня письмово направляє ініціатору запиту інформацію про встановлене місцезнаходження. При необхідності працівниками оперативного підрозділу складається відповідна довідка.
Якщо внаслідок заходів, вжитих працівниками оперативного підрозділу, не встановлено місцезнаходження платника податків, такий підрозділ повідомляє про це структурний підрозділ органу ДПС, який ініціював проведення заходів на встановлення місцезнаходження платника податків, та передає керівнику (його заступнику або уповноваженій особі) відповідного органу ДПС службову записку та матеріали про проведену роботу.
Рішення про припинення заходів щодо встановлення місцезнаходження платника податків приймає керівник органу ДПС, працівники якого вживали такі заходи, на підставі службової записки начальника оперативного підрозділу за погодженням з підрозділом (або органом ДПС), що є ініціатором запиту.
Проте, як вбачається з матеріалів справи, відповідачем не здійснено будь-яких дій, направлених на складення та надсилання запиту на встановлення місцезнаходження платника податків - ТОВ “КПО» до оперативного підрозділу органу ДПС, таких доказів відповідачем суду не надано.
Також як зазналося уже вище, за змістом ст. 3, п. 54 ст. 15 Закону №481/95-ВР передбачено, що до акта про встановлення факту відсутності суб'єкта господарювання за місцем провадження діяльності, в обов'язковому порядку має додаватися мультимедійна інформація щодо фіксації зазначеного факту технічними приладами та/або технічними засобами, що здійснюють або мають функції фото-, кінозйомки, відеозапису чи звукозапису, та/або засобами фото-, кінозйомки, відеозапису чи звукозапису.
На вимогу вказаних приписів, до Акту від 11.09.2024р. №2092/24-36-09-014/43497304 “Про встановлення факту відсутності суб'єкта господарювання (у тому числі іноземного суб'єкта господарювання, який діє через своє зареєстроване постійне представництво) за місцем провадження діяльності, яка підлягає ліцензуванню», відповідних доказів (мультимедійної інформації щодо фіксації зазначеного факту технічними приладами) не додавалось та у ході судового розгляду справи відповідачем суду не надано.
Зазначене свідчить про порушення відповідачем вимог ст.3, п.54 ст.15 Закону №481/95-ВР.
З огляду на викладене, суд приходить до висновку, що зазначення у вищенаведеному акті від 11.09.2024р. про встановлення факту відсутності позивача за місцем провадження діяльності без складання акту про неможливість фактичної перевірки у відповідності до вимог п.81.2 ст. 81 ПК України та не вжиття в подальшому відповідачем заходів, встановлених вищенаведеними Методичними рекомендаціями, не є належним доказом відсутності ТОВ “КПО» за місцезнаходженням (місцем провадження діяльності): Дніпропетровська область, м. Кривий Ріг, вул. Черкасова, буд. 32, яке зазначено у ліцензії від 29.02.2024р. №990614202400111 та жодним чином не може слугувати підставою для анулювання ліцензії на підставі ст.15 Закону №481/95-ВР.
Відтак, суд приходить до висновку, що відповідачем не доведено факту відсутності позивача за місцезнаходженням (місцем провадження діяльності), а тому у відповідача були відсутні підстави для анулювання ліцензії саме на цій підставі.
Окрім того, суд вважає за необхідне окрему увагу приділити дотриманню відповідачем встановленого порядку та строку прийняття рішення про анулювання ліцензії у разі встановлення факту відсутності платника податків за місцезнаходженням.
Статтею 3 Закону №481/95-ВР визначено, що ліцензія анулюється шляхом прийняття органом, який видав ліцензію, відповідного рішення про анулювання у формі розпорядження про таке анулювання на підставі акта про встановлення факту відсутності суб'єкта господарювання (до якого долучається мультимедійна інформація щодо фіксації зазначеного факту технічними приладами та/або технічними засобами, що здійснюють або мають функції фото-, кінозйомки, відеозапису чи звукозапису, та/або засобами фото-, кінозйомки, відеозапису чи звукозапису), яке приймається на шістнадцятий робочий день з дня, наступного за днем вручення суб'єкту господарювання акта, що є підставою для анулювання ліцензії.
Так, як встановлено судом копія Акту №2092/24-36-09-014/43497304 від 11.09.2024р. про встановлення факту відсутності позивача за місцем провадження діяльності, який і став підставою для прийняття оспорюваного розпорядження, була отримана позивачем засобами поштового зв'язку 27.09.2024р., що підтверджується змістом копії рекомендованого повідомлення про вручення поштового відправлення №0600962188424 (0690071903997), наявного у справі.
Тобто, з урахуванням наведених вище строків, оспорюване розпорядження мало бути прийнято не раніше ніж 21.09.2024р.
В той же час, зі змісту оскаржуваного розпорядження видно, що його прийнято на наступний день після складання вищенаведеного акту - 12.09.2024р., тобто, без дотримання вищенаведеного строку його прийняття, встановленого ст.3 Закону №481/95-ВР, про що свідчить зміст копії Витягу з оспорюваного розпорядження.
Таким чином, із аналізу наведених встановлених вище обставин та норм чинного законодавства у їх сукупності, суд приходить до висновку, що відповідачем як суб'єктом владних повноважень було допущено порушення процедури та строку прийняття оспорюваного розпорядження, що є безумовними підставами для визнання такого акта індивідуальної дії (спірного розпорядження) протиправним та скасування у судовому порядку.
У контексті наведеного, судом враховується і висновки, викладені у пункті 71 рішення Європейського суду з прав людини “Рисовський проти України» від 20.10.2011р., яке набуло статусу остаточного 20.01.2012р. з приводу того, що державні органи, які не впроваджують або не дотримуються своїх власних процедур, не повинні мати можливість отримувати вигоду від своїх протиправних дій або уникати виконання своїх обов'язків (див. зазначене вище рішення у справі “Лелас проти Хорватії» (Lelas v. Croatia), п. 74). Ризик будь-якої помилки державного органу повинен покладатися на саму державу, а помилки не можуть виправлятися за рахунок осіб, яких вони стосуються.
У відповідності до вимог ч.1, ч.4 ст. 73 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.
Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмету доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання - ст.76 наведеного Кодексу.
Відповідно до ст. 90 Кодексу адміністративного судочинства України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.
Частина 2 ст. 77 КАС України визначає, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дій чи бездіяльності покладається на відповідача.
Однак, відповідачем у ході судового розгляду справи не було доведено жодними належними, достатніми та достовірними доказами правомірність прийняття розпорядження №303-рл від 12.09.2024р. в частині анулювання ліцензії позивача з урахуванням аналізу обставин, встановлених судом та норм вище зазначеного законодавства у відповідності до вимог ст.72-77 Кодексу адміністративного судочинства України.
Не можуть бути покладені в основу даного судового рішення і доводи відповідача у відзиві на позов з приводу того, що Методичні рекомендації №470 несуть рекомендаційний характер, оскільки зазначені обставини не звільняють відповідача, як суб'єкта владних повноважень, від обов'язку дотримуватися власних процедур, встановлених вказаними Методичними рекомендаціями, які прийняті їх вищими органами та вимог Податкового кодексу України, з урахуванням висновків, викладених у п.71 рішення Європейського суду з прав людини “Рисовський проти України», які наведені вище.
Відповідно до ст.19 Конституції України органи державної влади та місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно до ч.2 ст.2 Кодексу адміністративного судочинства України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноважень з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Перевіривши у відповідності до вимог ч.2 ст.2 наведеного Кодексу, правомірність прийняття відповідачем як суб'єктом владних повноважень розпорядження від 12.09.2024р. №303-рл в частині анулювання ліцензії позивача, суд приходить до висновку, що встановлені судом обставини, які слугували підставами для прийняття спірного розпорядження, є протиправними та не обґрунтованими, спростовуються вищенаведеними доказами, а тому оспорюване рішення є таким, що прийняте не у спосіб, що передбачений Конституцією та законами України, не обґрунтовано та без врахування усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії).
Таким чином, судом встановлено, що відповідачем при прийнятті розпорядження від 12.09.2024р. №303-рл в частині анулювання ліцензії позивача були порушені права та інтереси позивача, які підлягають судовому захисту шляхом визнання протиправним та скасування такого розпорядження.
Приймаючи до уваги все вищевикладене, суд приходить до висновку, що позовні вимоги позивача в частині визнання протиправним та скасуванню оспорюваного розпорядження, слід задовольнити повністю.
Що стосується вимог позивача про стягнення з бюджетних асигнувань відповідача на користь позивачки судових витрат, які складаються, зокрема, з витрат на професійну правничу допомогу у загальному розмірі 7280 грн., то у цій частині його вимоги підлягають частковому задоволенню у розмірі 3000 грн., виходячи з наступного.
Відповідно до вимог ч.1 ст.132 Кодексу адміністративного судочинства України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи.
До витрат, пов'язаних із розглядом справи, належать витрати: на професійну правничу допомогу; сторін та їхніх представників, що пов'язані із прибуттям до суду; пов'язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертиз; пов'язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; пов'язані із вчиненням інших процесуальних дій або підготовкою до розгляду справи - ч.3 ст.132 наведеного Кодексу.
За приписами ч.3, ч.4 та ч.5 ст.134 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що розмір витрат на правничу допомогу адвоката, у тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою.
Розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг) виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значення справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом для справи.
У разі недотримання вимог частини п'ятої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами - ч.6 наведеної статті.
Так, зі змісту наданої суду копії Договору №10/02-2025 про надання правової допомоги від 15.02.2025р. укладеного між ТОВ “КПО» (Клієнтом) та адвокатом Горіним Олексієм Олександровичем (Адвокатом), видно, що предметом цього договору є забезпечення захисту прав, свобод і законних інтересів Клієнта у спорі з ГУ ДПС у Дніпропетровській області щодо визнання протиправним та скасування розпорядження від 12.09.2024р. №303-рл в частині анулювання ліцензії від 29.02.2024р. №990614202400111, надання Клієнту правової інформації, консультацій і роз'яснень з правових питань, правового супроводу, зокрема, складання заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру, інші види послуг, пов'язані з адвокатською діяльністю та виконанням договору.
Згідно копії Акту №1/10/02-2025 наданих послуг від 10.05.2025р. та Акту №2/10/02-2025 наданих послуг від 02.06.2025р. згідно умов згаданого договору Адвокат передав, а Клієнт (ТОВ “КПО») прийняв послуги адвоката: надання правової допомоги та подання до суду та подальшого супроводу адміністративного позову про визнання протиправним та скасування розпорядження відповідача №303-рл від 12.09.2024р. в частині анулювання ліцензії позивача, які містять вартість правових послуг та кількість витрачених годин, а саме: 1) правовий аналіз документації щодо спірних правовідносин - кількість годин - 2 години, вартість однієї години - 800,00 грн., загальна сума - 1600,00 грн.; 2) зустріч, консультація, узгодження правової позиції - 1 година, вартість однієї години - 800,00 грн. - загальна сума - 800,00 грн.; 3) збір доказів, підготовка позову до суду - 4 години, вартість однієї години - 800,00 грн., загальна сума - 3200,00 грн.; 4) підготовка відповіді на відзив ГУ ДПС у Дніпропетровській області у справі №160/6540/25 - 1,5 години, вартість однієї години - 800,00 грн., загальна сума - 1200,00 грн. 5) підготовка додаткових пояснень по суті справи за наслідками ознайомлення із запереченнями ГУ ДПС у Дніпропетровській області на відповідь на відзив ТОВ “КПО» у справі №160/6540/25 - кількість годин - 0,6 год., вартість однієї години - 800,00 грн., загальна сума - 480,00 грн., копії цих актів наявні у справі.
На підтвердження факту оплати за наведені вище послуги позивачем надані копії квитанції до прибуткового касового ордера №15 від 10.05.2025р., квитанції до прибуткового касового ордера №19 від 02.06.2025р. (Типова форма № КО-1), які свідчать про проведення позивачем на користь адвоката оплати у загальній сумі 7280,00 грн.
Окрім того, 16.05.2025р. від відповідача надійшло заперечення на заяву про компенсацію судових витрат на професійну правничу допомогу, у якому відповідач просив відмовити позивачеві у задоволенні зазначеної заяви посилаючись на те, що заявлений розмір витрат на професійну правничу допомогу є завищеним відносно співмірності зі складністю справи та непропорційним до предмету спору.
Проаналізувавши вищенаведені норми процесуального законодавства, умови наведеного вище Договору та зміст наданих послуг за Актами наданих послуг, що містять вартість наданих юридичних послуг, заперечення відповідача на заяву про компенсацію судових витрат витрат на професійну правничу допомогу адвоката, яке суд враховує, як клопотання відповідача про їх зменшення, суд приходить до висновку про те, що з урахуванням співмірності витрат на оплату правової допомоги, виходячи із складності справи, категорія якої не є складною, позов немайнового характеру (про визнання протиправним та скасування розпорядження про анулювання ліцензії на право оптової торгівлі пальним), обсягу наданих послуг та виконаних адвокатом робіт, заявлені до стягнення судові витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 7280,00 грн. є завищеними, тому слід зменшити розмір таких витрат на правничу допомогу до 3000 грн. (виходячи з розрахунку: 1) правовий аналіз документації щодо спірних правовідносин - 500,00 грн.; 2) зустріч, консультація, узгодження правової позиції - 500,00 грн.; 3) збір доказів, підготовка позову до суду - 1000,00 грн.; 4) підготовка відповіді на відзив ГУ ДПС у Дніпропетровській області у справі №160/6540/25 - 500,00 грн.; 5) підготовка додаткових пояснень по суті справи за наслідками ознайомлення із запереченнями ГУ ДПС у Дніпропетровській області на відповідь на відзив ТОВ “КПО» у справі №160/6540/25 - 500,00 грн., виходячи з вимог ч.5, ч.6 ст.134 Кодексу адміністративного судочинства України.
Таким чином, позовні вимоги позивача в частині стягнення з відповідача за рахунок його бюджетних асигнувань понесених позивачем витрат на професійну правничу допомогу з урахуванням співмірності та зменшення судом розміру таких витрат, які є надто завищеними, підлягають частковому задоволенню у розмірі 3000,00грн.
Також, зменшуючи розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката до 3000 грн., судом враховується і те, що відповідно до практики Європейського суду з прав людини, про що, зокрема, зазначено у рішеннях від 26 лютого 2015 року у справі “Баришевський проти України», від 10 грудня 2009 року у справі “Гімайдуліна і інших проти України», від 12 жовтня 2006 року у справі “Двойних проти України», від 30 березня 2004 року у справі “Меріт проти України», заявник має право на відшкодування судових та інших витрат лише у разі, якщо доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їх розмір обґрунтованим.
Тобто, суд не зобов'язаний присуджувати стороні, на користь якої ухвалене судове рішення, всі понесені нею витрати на професійну правничу допомогу, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенства права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, враховуючи такі критерії, як складність справи, витрачений адвокатом час, значення спору для сторони тощо.
Вказана правова позиція узгоджується із правовою позицією Верховного Суду, викладеною у його постанові від 27.11.2019р. у справі №160/3114/19, яка підлягає застосуванню адміністративним судом відповідно до положень ч.5 ст.242 Кодексу адміністративного судочинства України.
За викладених обставин, слід дійти висновку про відсутність обґрунтованих правових підстав для задоволення вимог в частині стягнення з відповідача за рахунок його бюджетних асигнувань на користь позивача судових витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 4280,00 грн., оскільки наведена сума витрат є надто завищеною, тому у вказаній частині вимог, позивачеві слід відмовити.
Приймаючи до уваги все вищевикладене, суд приходить до висновку, що вимоги позивача в частині компенсації судових витрат на професійну правничу допомогу у загальному розмірі 7280,00 грн. підлягають задоволенню частково.
Вирішуючи питання щодо розподілу судових витрат, суд виходить із того, що відповідно до ч.1 ст. 139 Кодексу адміністративного судочинства України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Виходячи з наведеного, наявність підстав для задоволення даного адміністративного позову у повному обсязі, слід стягнути з бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень Головного управління ДПС у Дніпропетровській області на користь позивача понесені ним згідно платіжних інструкції №39 від 04.02.2025р., №94 від 29.09.2025р. судові витрати по сплаті судового збору у розмірі 2422,40 грн. з урахуванням розміру судового збору за позовними вимогами немайнового характеру, встановленого ст.4 Закону України “Про судовий збір».
Керуючись ст.ст. 2-10, 11, 12, 47, 72-77, 94, 122, 132, 139, 193, 229, 241-246, 250, 251, 257-262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -
Адміністративний позов Товариства з обмеженою відповідальністю “КПО» до Головного управління ДПС у Дніпропетровській області про визнання протиправним та скасування розпорядження від 12.09.2024р. №303-рл в частині анулювання ліцензії на оптову торгівлю пальним - задовольнити повністю.
Визнати протиправним та скасувати розпорядження Головного управління ДПС у Дніпропетровській області №303-рл від 12.09.2025р. в частині анулювання ліцензії, виданої ТОВ “КПО» на право оптової торгівлі пальним, за відсутності місць оптової торгівлі реєстраційний №990614202400111 від 29.02.2024 року терміном дії з 04.03.2024 до 04.03.2029 року.
Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління ДПС у Дніпропетровській області(49005, м. Дніпро, вул. Сімферопольська,17-а, код ЄДРПОУ 44118658) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю “КПО» (50079, Дніпропетровська область, м. Кривий Ріг, вул. Черкасова, будинок 32, код ЄДРПОУ 43497304) - судові витрати по сплаті судового збору у розмірі 2422 грн.40 коп. (дві тисячі чотириста двадцять дві гривні 40 копійок) та витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 3000 грн. 00 коп. (три тисячі гривень 00 копійок).
У частині стягнення витрат на професійну правничу допомогу у сумі 4280,00 грн. - відмовити.
Рішення суду може бути оскаржено до Третього апеляційного адміністративного суду шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення відповідно до вимог статті 295 Кодексу адміністративного судочинства України.
Рішення суду набирає законної сили у строки, визначені статтею 255 Кодексу адміністративного судочинства України.
Суддя С.О. Конєва