19 вересня 2025 рокуСправа №160/19433/25
Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі: головуючого - судді Кучми К.С., розглянувши в порядку спрощеного провадження адміністративну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити певні дії,
Позивач звернулася до Дніпропетровського окружного адміністративного суду з позовною заявою, в якій просить:
- визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління ПФУ в Дніпропетровській області від 03.04.2025 р. №047050031336 про відмову у призначенні їй пенсії;
- зобов'язати відповідача призначити їй з 27.03.2025 пенсію за віком на пільгових умовах за Списком №2 відповідно до п."б" ст.13 Закону України «Про пенсійне забезпечення» від 05.11.1991 р. №1788-ХII, в редакції, що підлягає застосуванню згідно із п.3 Рішення Конституційного Суду України №1-р/2020 від 23.01.2020 року, зарахувавши до пільгового стажу за Списком № 2 період роботи з 29.03.1991 р. по 14.07.2004 р. на посаді лаборанта хімічного аналізу відповідно до довідки АТ «Дніпроазот» від 13.02.2025 р. № 018-1-33.
В обґрунтування заявлених позовних вимог позивач зазначила, що 27.03.2025 року вона звернулася до Головного управління ПФУ в Дніпропетровській області із заявою про призначення пенсії на пільгових умовах. Однак, 03.04.2025 року відповідачем прийнято рішення № 047050031336 про відмову в призначенні їй пенсії, через відсутність необхідного пільгового стажу та необхідного віку 55 років. Також не зараховано до пільгового стажу період роботи з 29.03.1991 р. по 14.07.2004 р. на посаді лаборанта хімічного аналізу відповідно до довідки АТ «Дніпроазот» від 13.02.2025 р. № 018-1-33, оскільки не зазначено періоди перебування у відпустці без збереження заробітної плати та не чітко зазначено характер пільгової роботи (Список №1 або №2). Вона не погоджується з відмовою у призначенні пенсії за віком на пільгових умовах, оскільки вважає, що перевагу у спірних правовідносинах слід віддати саме тому закону, який у застосуванні є найбільш сприятливим для неї, а саме - така обов'язкова умова для призначення пенсії на пільгових умовах, як необхідний вік та стаж роботи, має застосовуватися в порядку, визначеному п.3 резолютивної частини Рішення Конституційного Суду № 1-р/2020 від 23.01.2020 року, виходячи з принципу правої визначеності, як складового елементу верховенства права, гарантованого статтею 8 Конституції України. На її думку, таке застосування судом вказаних вище норм права усуває колізію в їх застосуванні у спосіб застосування тієї норми, яка створює більш сприятливі умови для реалізації права особи на пенсійне забезпечення та забезпечує у спірних правовідносинах правову визначеність. Вона вважає таку відмову відповідача у призначенні пенсії на пільгових умовах протиправною та такою, що порушує її право на пенсійне забезпечення, а тому змушена була звернутися до суду з позовом за захистом своїх прав та майнових інтересів.
Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 09.07.2025 року прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження в адміністративній справі. Призначено справу до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) учасників справи у письмовому провадженні.
На виконання вимог ухвали суду відповідач подав відзив на позовну заяву, в якому вказав, що рішенням від 03.04.2025 № 047050031336 позивачу відмовлено з призначенні пенсії за віком на пільгових умовах. Документи розглядались за принципом екстериторіальності Головним управлінням ПФУ в Дніпропетровській області, за результатом розгляду заяви 03.04.2025 винесено рішення про відмову в призначенні пенсії, оскільки позивач не набула необхідного пільгового стажу. Вік позивача 53 років. Загальний стаж за наданими документами складає 37 років 04 місяці 29 днів, пільговий стаж по Списку №2 відсутній. До загального стажу зараховано всі періоди роботи відповідно до наданих документів. Не взято до уваги довідку № 018-01-33 від 13.02.2025, яка підтверджує пільговий стаж роботи, оскільки не зазначено періоди перебування позивача у відпустці без збереження заробітної плати та не чітко зазначено характер пільгової роботи (Список №1 або Список №2).
Основою для призначення пенсії за віком на пільгових умовах є: наявність професії і виробництва в Списках № 1 і № 2; зайнятість робітника на роботах, передбачених Списками № 1 або № 2, не менше 80% робочого часу, встановленого для цього виробництва; підтвердження шкідливих умов праці робітника безпосередньо на робочому місці за результатами атестації. Відсутність хоч би однієї з цих умов не надає права робітникові на пенсію за віком на пільгових умовах. Основним документом, що підтверджує право на пільгове пенсійне забезпечення за результатами атестації робочих місць за умовами праці, є наказ по підприємству, організації. Відповідно до п.20 Порядку № 637, якщо в трудовій книжці відсутні відомості, що визначають право на пенсії на пільгових умовах або за вислугу років, установлені для окремих категорій працівників, для підтвердження спеціального трудового стажу приймаються уточнюючі довідки підприємств, установ, організацій або їх правонаступників. Отже дії Головного управління ПФУ в Дніпропетровській області правомірні та відповідають чинному законодавству. За таких обставин, відповідач просить суд відмовити у задоволенні позову повністю.
Дослідивши матеріали справи, враховуючи позицію позивача, викладену у позовній заяві, позицію відповідача, викладену у відзиві на позов, дослідивши письмові докази, оцінивши докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному та об'єктивному розгляді обставин справи, суд встановив наступні обставини справи.
Судом встановлено, що 27.03.2025 року ОСОБА_1 звернулася до Головного управління ПФУ в Дніпропетровській області із заявою про призначення пенсії за віком на пільгових умовах.
За принципом екстериторіальності заяву про призначення пенсії позивача розглянуто відповідачем та прийнято рішення від 03.04.2025 р. №047050031336 року про відмову в призначенні пенсії за віком, у зв'язку із відсутністю пільгового стажу та недосягненням пенсійного віку, та зазначено наступне:
«…Вік заявника 53 роки.
Загальний стаж за наданими документами складає 37 років 04 місяців 29 днів. Пільговий стаж особи по Списку №2 відсутній.
Результати розгляду документів, доданих до заяви: за доданими документами до загального стажу зараховано всі періоди. Не взято до уваги довідку АТ «Дніпроазот» від 13.02.2025 р. № 018-1-33, яка підтверджує пільговий стаж роботи, оскільки не зазначено періоди перебування у відпустці без збереження заробітної плати та не чітко зазначено характер пільгової роботи (Список №1 або №2)…».
Аналізуючи правовідносини, які виникли між сторонами, суд виходить з наступного.
Згідно із статтею 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
Принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, надання соціальних послуг з коштів Пенсійного фонду, що формуються за рахунок страхових внесків роботодавців, бюджетних та інших джерел, визначає Закон України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» від 09.07.2003 року № 1058-IV (далі - Закон № 1058-IV).
Відповідно до ч.1 ст.56 Закону України «Про пенсійне забезпечення» від 05.11.1991 року №1788-XII(далі - Закон №1788-XII) до стажу роботи зараховується робота, виконувана на підставі трудового договору на підприємствах, в установах, організаціях і кооперативах, незалежно від використовуваних форм власності та господарювання, а також на підставі членства в колгоспах та інших кооперативах, незалежно від характеру й тривалості роботи і тривалості перерв.
Згідно із вимогами ст.62 Закону №1788-XII, Інструкції про порядок ведення трудових книжок на підприємствах, в установах і організаціях, затвердженої постановою Держкомпраці СРСР від 20.07.1974 №162, Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників, затвердженої наказом Міністерства праці України, Міністерства юстиції України, Міністерства соціального захисту населення України від 29.07.1993 р. №58 (далі - Інструкція №58), п.1 Порядку підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України №637 від 12.08.1993 (далі - Порядок №637), основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка.
Відповідно до п.1.1. Інструкції №58 трудова книжка є основним документом про трудову діяльність працівника.
Відповідно до матеріалів справи позивачу не зарахували пільговий період роботи відповідно до довідки АТ «Дніпроазот» від 13.02.2025 р. № 018-1-33, оскільки не зазначено періоди перебування у відпустці без збереження заробітної плати та не чітко зазначено характер пільгової роботи (Список №1 або №2), з цього приводу суд зазначає наступне.
Відповідно до записів трудової книжки серії НОМЕР_1 від 29.03.1991, позивач з 29.03.1991 року була прийнята лаборантом хімічного аналізу 3 розряду у Дніпродзержинському виробничому об'єднанні «Азот» (з 10.05.2018 АТ «Дніпроазот») (запис № 1), 08.08.1991 року - присвоєно 4 розряд лаборанта хімічного аналізу (запис №2). На займаній посаді працювала до 14.07.2004).
Даний період підтверджений уточнюючою довідкою АТ «Дніпроазот» від 13.02.2025 р. № 018-1-33 про підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсії за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, в якій зазначено наступне:
« ОСОБА_1 працювала повний робочий день на Дніпродзержинському виробничому об'єднанні «Азот» (з 17.01.1995 Відкрите акціонерне товариство «ДніпроАЗОТ», з 23.03.2011 Публічне акціонерне товариство «ДНІПРОАЗОТ», з 10.05.2018 Акціонерне товариство «ДНІПРОАЗОТ») і за періоди з 29.03.1991 по 14.07.2004 виконувала у виробництві хімічному мінеральних добрив цеху карбамід-1 за професією, посадою лаборант хімічного аналізу 4 р., 5 р. цеху карбамід -1 (була зайнята на роботах з шкідливими умовами праці) що передбачена списком № 2 (два) розділ ХІ, підрозділ 2, код КП 8159 (ДК 003:2010); підстава: постанова Ради Міністрів СРСР від 22.08.1956 р. № 1173; що передбачена списком № 2 (два) розділ 21100000 Х, підрозділ 11 2110А000 А, пункт 2110А030-1754в, код КП 8159 (ДК 003:2010); підстава: постанова Кабінету Міністрів СРСР від 26.01.1991 № 10, постанова Кабінету Міністрів України від 11.03.1994 № 162; що передбачена списком № 2 (два) розділ Х, підрозділ 10А А, пункт 10А.3-3в, код КП 8159 (ДК 003:2010); підстава: постанова Кабінету Міністрів України від 16.01.2003 № 36.
За період з 29.03.1991 по 31.12.1991 - постійно - 00 р. 09 м. 03дн.;
з 01.01.1992 по 10.03.1994 - постійно - 02 р. 02 м. 10 дн.;
з 11.03.1994 по 06.02.2003 - постійно - 08 р. 10 м. 26 дн.;
з 07.02.2003 по 14.07.2004 - постійно - 01 р. 05 м. 08 дн.
Довідка видана на підставі особової картки форми № Т-2 (П-2), особових рахунків, вищезазначених та нижчезазначених наказах по підприємству.
Зокрема, у довідці містяться відомості щодо проведення на підприємстві атестації робочих місць, а саме, зазначено, що робоче місце атестовано: наказом по підприємству від 18.07.1994 № 446; наказом по підприємству від 19.07.1999 № 738.
Так страховий стаж - період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок (абзац перший частини першої статті 24 Закону №1058-IV).
Відповідно до абзацу першого частини другої статті 24 Закону №1058-IV страховий стаж обчислюється територіальними органами Пенсійного фонду відповідно до вимог цього Закону за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку, а за періоди до впровадження системи персоніфікованого обліку - на підставі документів та в порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності цим Законом, а також даних, включених на підставі цих документів до реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування.
Згідно із абзацом першим частини третьої статті 24 Закону № 1058-IV страховий стаж обчислюється в місяцях. Неповний місяць роботи, якщо застрахована особа підлягала загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню або брала добровільну участь у системі загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, зараховується до страхового стажу як повний місяць за умови, що сума сплачених за цей місяць страхових внесків з урахуванням сум страхових внесків, сплачених виходячи з мінімальної заробітної плати, є не меншою, ніж мінімальний страховий внесок.
Страховий стаж враховується в одинарному розмірі, крім випадків, передбачених цим Законом (абзац дев'ятий частини третьої статті 24 Закону № 1058-IV).
Абзацом десятим частини третьої статті 24 Закону № 1058-IV передбачено, що за кожний повний рік стажу роботи (врахованого в одинарному розмірі) на підземних роботах, на роботах з особливо шкідливими і особливо важкими умовами праці за списком № 1 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затвердженим Кабінетом Міністрів України, зайнятість на яких давала та дає право на пенсію на пільгових умовах, до страхового стажу додатково зараховується по одному року (застосовується з 1 жовтня 2017 року).
Періоди трудової діяльності та інші періоди, що враховувалися до стажу роботи для призначення пенсії до набрання чинності цим Законом, зараховуються до страхового стажу в порядку і на умовах, передбачених законодавством, що діяло раніше, крім випадків, передбачених цим Законом (абзац перший частини четвертої статті 24 Закону №1058-IV).
Пільговий порядок обчислення стажу роботи, передбачений законодавством, що діяло раніше, за період з 01.01.2004 застосовується виключно в частині визначення права на пенсію за віком на пільгових умовах та за вислугу років (абзац третій частини четвертої статті 24 Закону № 1058-IV).
Статтею 62 Закону України "Про пенсійне забезпечення" від 05.11.1991 року № 1788-XII визначено, що основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України.
Пунктом 1 Порядку підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 12.08.1993 № 637 (далі - Порядок № 637), визначено, що основним документом, що підтверджує стаж роботи за період до впровадження персоніфікованого обліку у системі загальнообов'язкового державного соціального страхування (далі - персоніфікований облік), є трудова книжка.
За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній стаж роботи встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами.
Відповідно до пункту 20 Порядку № 637, у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні відомості, що визначають право на пенсії на пільгових умовах або за вислугу років, установлені для окремих категорій працівників, для підтвердження спеціального стажу роботи приймаються уточнюючі довідки підприємств, установ, організацій або їх правонаступників (додаток № 5).
У разі коли підприємства, установи, організації або їх правонаступники розміщуються на територіях, зазначених в абзаці другому пункту 18 цього Порядку, стаж роботи, що дає право на призначення пенсії на пільгових умовах або за вислугу років, установленої для окремих категорій працівників, може підтверджуватися за даними, наявними в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування.
Отже, аналіз наведених норм свідчить про те, що основним документом, що підтверджує стаж роботи є трудова книжка.
Пунктом 3 Порядку застосування Списків № 1 і № 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників при обчисленні стажу роботи, що дає право на пенсію за віком на пільгових умовах, затвердженого наказом Міністерства праці та соціальної політики України від 18.11.2005 р. № 383 та зареєстрованого в Міністерстві юстиції України від 01.12.2005 р. № 1451/11731 (далі - Порядок № 383), встановлено, що при визначенні права на пенсію за віком на пільгових умовах застосовуються Списки, що чинні на період роботи особи. До пільгового стажу зараховується весь період роботи на відповідних посадах або за професіями незалежно від дати їх внесення до Списків за умови підтвердження документами відповідних умов праці за час виконання роботи до 21.08.1992 та за результатами проведення атестації робочих місць за умовами праці після 21.08.1992.
Згідно із пунктом 4.2 Порядку № 383 результати атестації (як вперше проведеної, так і чергової) застосовуються при обчисленні стажу, який дає право на пенсію за віком на пільгових умовах, впродовж 5 років після затвердження її результатів, за умови, якщо впродовж цього часу на даному підприємстві не змінювались докорінно умови і характер праці (виробництво, робота, робоче місце), що дають право на призначення пенсії за віком на пільгових умовах. У разі докорінної зміни умови і характеру праці для підтвердження права на пенсію за віком на пільгових умовах має бути проведена позачергова атестація.
Відповідно до пункту 4.3 Порядку № 383 у разі підтвердження права на пенсію за віком на пільгових умовах за результатами атестації, вперше проведеної до 21.08.1997 (впродовж 5 років після введення в дію Порядку проведення атестації робочих місць) до стажу, який дає право на пенсію за віком на пільгових умовах, зараховується весь період роботи на даному підприємстві у виробництвах, передбачених Списками, тобто період роботи зі шкідливими умовами праці, до дати видання наказу на підприємстві про результати проведення атестації та період роботи впродовж наступних 5 років з урахуванням пункту 4.2 цього Порядку.
Суд зазначає, що Списки № 1, 2, затверджені постановою Ради Міністрів СРСР від 22.08.1956 № 1173, застосовуються до пільгової роботи до 31.12.1991; якщо пільгова робота продовжується після 01.01.1992 (або тільки почалася після цієї дати), але не більше як до 11.03.1994, - застосовуються Списки № 1, 2, затверджені постановою Кабінету Міністрів СРСР від 26.01.1991 № 10; якщо пільгова робота продовжується після 11.03.1994 (або тільки почалась після цієї дати), але не більше як до 16.01.2003, - застосовуються Списки № 1, 2, затверджені постановою Кабінету Міністрів України від 11.03.1994 № 162; якщо пільгова робота продовжується після 16.01.2003 (або тільки почалась після цієї дати), але не більше як до 03.08.2016, - застосовуються Списки № 1, 2, затверджені постановою Кабінету Міністрів України від 16.01.2003 № 36; якщо пільгова робота продовжується після 03.08.2016 (або тільки почалась після цієї дати) - застосовуються Списки № 1, 2, затверджені постановою Кабінету Міністрів України від 24.06.2016 № 461.
Дослідженням трудової книжки позивача, в межах спірного періоду роботи встановлено, що вона у період з 29.03.1991 по 14.07.2004 працювала на посаді лаборанта хімічного аналізу.
Оскаржуване рішення відповідача не містить будь-яких істотних (вагомих та серйозних) зауважень щодо порядку оформлення трудової книжки позивача.
Відповідачем не надано доказів того, що позивач не працювала на відповідній посаді або спірний період роботи не відповідає дійсності, чи записи у її трудовій книжці стосовно стажу роботи на такій посаді зроблені неправильно, неточно або з іншими вадами, які заважають їх зарахуванню до пільгового стажу роботи, або взагалі відсутні.
Також суд зазначає, що підтвердження зайнятості повний робочий день на роботах із шкідливими і важкими умовами праці є однією з обов'язкових умов при визначенні права на пенсію за віком на пільгових умовах.
Таке підтвердження може містити безпосередньо трудова книжка, проте, у разі відсутності в ній необхідних записів, подання уточнюючої довідки є обов'язковим.
Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 11.02.2019 у справі № 337/1297/17.
Так, в матеріалах справи наявна довідка про пільговий трудовий стаж, з якої вбачається, що позивач працювала за професією, яка передбачена п."б" ст.13 Закону України «Про пенсійне забезпечення», у період з 29.03.1991 по 14.07.2004.
Суд зазначає, що враховуючи наведене відповідач повинен був зарахувати вказаний період до пільгового стажу позивача, що дає право на призначення пенсії за віком на пільгових умовах за Списком № 2.
Дана довідка, при розгляді питання щодо призначення пенсії позивачу, відповідачем врахована не була, оскільки не зазначено періоди перебування у відпустці без збереження заробітної плати та не чітко зазначено характер пільгової роботи (Список № 1 або Список № 2).
З приводу вказаних обставин суд зазначає наступне.
Органи, що призначають пенсію, мають право вимагати від підприємств, установ та організацій, фізичних осіб дооформлення у тримісячний строк з дня подання заяви прийнятих і подання додаткових документів, передбачених законодавством, а також перевіряти обґрунтованість їх видачі.
Наявність сумнівів щодо некоректних записів у документах із сторони відповідача може бути лише підставою для перевірки, однак відсутність документів по цьому підприємству на зберіганні в архівних установах, не може нівелювати відомості, оформлені належним чином, та позбавляти права на належне пенсійне забезпечення.
Формальні неточності у документах, за загальним правилом, не можуть бути підставою для органів пенсійного фонду для обмеження особи у реалізації конституційного права на соціальний захист.
Відповідна правова позиція була висловлена Верховним Судом у постановах від 30.09.2019 у справі № 638/18467/15-а та від 25.04.2019 у справі №593/283/17.
Отже, враховуючи вищевикладене, період роботи з 29.03.1991 по 14.07.2004 на посаді лаборанта хімічного аналізу у Дніпродзержинському виробничому об'єднанні «Азот» (з 17.01.1995 Відкрите акціонерне товариство «ДніпроАЗОТ», з 23.03.2011 Публічне акціонерне товариство «ДНІПРОАЗОТ», з 10.05.2018 Акціонерне товариство «ДНІПРОАЗОТ») підлягає зарахуванню до пільгового стажу роботи позивача за Списком № 2.
Щодо заявлених позовних вимог позивача про призначення їй пенсію за віком на пільгових умовах за Списком №2 суд зазначає наступне.
Як видно з матеріалів справи, позивач звернулася до територіального органу Пенсійного фонду України із заявою про призначення пенсії за віком, проте отримала рішення відповідача про відмову у такому призначенні, у зв'язку з недосягненням 55-річного віку.
Відповідно до п.«б» ч.1 ст.13 Закону № 1788-XII на пільгових умовах мають право на пенсію за віком, незалежно від місця останньої роботи: працівники, зайняті повний робочий день на підземних роботах, на роботах з особливо шкідливими і особливо важкими умовами праці, - за списком №2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджуваним Кабінетом Міністрів України, і за результатами атестації робочих місць: чоловіки - після досягнення 55 років і при стажі роботи не менше 25 років, з них не менше 12 років 6 місяців на зазначених роботах; жінки - після досягнення 50 років і при стажі роботи не менше 20 років, з них не менше 10 років на зазначених роботах.
До досягнення віку, встановленого абзацом першим цього пункту, право на пенсію за віком на пільгових умовах мають жінки 1970 року народження і старші після досягнення ними такого віку: 50 років - по 31 березня 1965 року включно; 50 років 6 місяців - з 1 квітня 1965 року по 30 вересня 1965 року; 51 рік - з 1 жовтня 1965 року по 31 березня 1966 року; 51 рік 6 місяців - з 1 квітня 1966 року по 30 вересня 1966 року; 52 роки - з 1 жовтня 1966 року по 31 березня 1967 року; 52 роки 6 місяців - з 1 квітня 1967 року по 30 вересня 1967 року; 53 роки - з 1 жовтня 1967 року по 31 березня 1968 року; 53 роки 6 місяців - з 1 квітня 1968 року по 30 вересня 1968 року; 54 роки - з 1 жовтня 1968 року по 31 березня 1969 року; 54 роки 6 місяців - з 1 квітня 1969 року по 30 вересня 1969 року; 55 років - з 1 жовтня 1969 року по 31 грудня 1970 року.
Відповідна редакція статті 13 Закону України «Про пенсійне забезпечення» викладена на підставі Закону України від 02.03.2015 р. № 213-VIII «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення».
До вказаних змін пункт «б» частини першої статті 13 Закону України «Про пенсійне забезпечення» було викладено у такій редакції: «на пільгових умовах мають право на пенсію за віком, незалежно від місця останньої роботи: працівники, зайняті повний робочий день на інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці, - за списком № 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджуваним Кабінетом Міністрів України, і за результатами атестації робочих місць: чоловіки - після досягнення 55 років і при стажі роботи не менше 25 років, з них не менше 12 років 6 місяців на зазначених роботах; жінки - після досягнення 50 років і при стажі роботи не менше 20 років, з них не менше 10 років на зазначених роботах».
Тобто, Законом України від 02.03.2015 №213-VIII раніше передбачений пунктом «б» частини першої статті 13 Закону № 1788-XII віковий ценз для жінок у 50 років було збільшено до 55 років. Закон України від 02.03.2015 №213-VIII набув чинності з 01.04.2015.
Згідно із пунктом 2 розділу XV Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» (у редакції до 03.10.2017) пенсійне забезпечення застрахованих осіб, які працювали або працюють на підземних роботах, на роботах з особливо шкідливими і особливо важкими умовами праці за списком № 1 та на інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці за списком № 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджених Кабінетом Міністрів України, та за результатами атестації робочих місць, на посадах, що дають право на призначення пенсії за віком на пільгових умовах, які відповідно до цього Закону мають право на пенсію на пільгових умовах, здійснюється згідно з окремим законодавчим актом через професійні та корпоративні фонди.
До запровадження пенсійного забезпечення через професійні та корпоративні фонди: 1) особам, зазначеним в абзаці першому цього пункту, пенсії призначаються за нормами цього Закону в разі досягнення пенсійного віку та наявності трудового стажу, передбачених Законом України «Про пенсійне забезпечення».
Отже, і після набуття чинності нормами Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» правила призначення пенсій за Списком №2 регламентувались пунктом «б» частини першої статті 13 Закону України «Про пенсійне забезпечення».
Такий стан правового регулювання існував до дати набрання чинності нормами Закону України від 03.10.2017 №2148-VIII (11.10.2017), яким текст Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» був доповнений, зокрема, статті 114, згідно з частиною першою якої право на пенсію за віком на пільгових умовах незалежно від місця останньої роботи мають особи, які працювали на роботах з особливо шкідливими і особливо важкими умовами праці за списком №1 та на інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці за списком №2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджених Кабінетом Міністрів України, та за результатами атестації робочих місць, на роботах, що дають право на призначення пенсії за віком на пільгових умовах, зазначених у частинах другій і третій цієї статті, а пенсії за вислугу років - на умовах, зазначених у частині четвертій цієї статті. Розміри пенсій для осіб, визначених цією статтею, обчислюються відповідно до статті 27 та з урахуванням норм статті 28 цього Закону.
Також, Законом України від 03.10.2017 №2148-VIII у новій редакції був викладений пункт 2 розділу XV Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», де зазначалось, що пенсійне забезпечення застрахованих осіб, які працювали або працюють на підземних роботах, на роботах з особливо шкідливими і особливо важкими умовами праці за списком № 1 та на інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці за списком № 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджених Кабінетом Міністрів України, та за результатами атестації робочих місць, на посадах, що дають право на призначення пенсії за віком на пільгових умовах, які відповідно до цього Закону мають право на пенсію на пільгових умовах, здійснюється згідно з окремим законодавчим актом через професійні та корпоративні фонди.
До запровадження пенсійного забезпечення через професійні та корпоративні фонди особам, зазначеним в абзаці першому цього пункту, пенсії призначаються за нормами цього Закону.
Згідно із пунктом 2 частини другої статті 114 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» у редакції Закону України від 03.10.2017 № 2148-VIII, на пільгових умовах пенсія за віком призначається працівникам, зайнятим повний робочий день на інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці за списком № 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затвердженим Кабінетом Міністрів України, та за результатами атестації робочих місць, - після досягнення 55 років і за наявності страхового стажу не менше 30 років у чоловіків, з них не менше 12 років 6 місяців на зазначених роботах, і не менше 25 років у жінок, з них не менше 10 років на зазначених роботах.
До досягнення віку, встановленого абзацом першим цього пункту, право на пенсію за віком на пільгових умовах мають жінки 1970 року народження і старші після досягнення ними такого віку: 50 років - по 31 березня 1965 року включно; 50 років 6 місяців - з 1 квітня 1965 року по 30 вересня 1965 року; 51 рік - з 1 жовтня 1965 року по 31 березня 1966 року; 51 рік 6 місяців - з 1 квітня 1966 року по 30 вересня 1966 року; 52 роки - з 1 жовтня 1966 року по 31 березня 1967 року; 52 роки 6 місяців - з 1 квітня 1967 року по 30 вересня 1967 року; 53 роки - з 1 жовтня 1967 року по 31 березня 1968 року; 53 роки 6 місяців - з 1 квітня 1968 року по 30 вересня 1968 року; 54 роки - з 1 жовтня 1968 року по 31 березня 1969 року; 54 роки 6 місяців - з 1 квітня 1969 року по 30 вересня 1969 року; 55 років - з 1 жовтня 1969 року по 31 грудня 1970 року.
Таким чином, у силу спеціальної вказівки у Законі України від 03.10.2017 р. № 2148-VIII, наведені вище норми закону почали застосовуватись з 01.10.2017 р.
Відтак, з 01.10.2017 р. правила призначення пенсій за Списком №2 почали регламентуватись одночасно двома законами, а саме пунктом «б» частини першої статті 13 Закону України «Про пенсійне забезпечення» у редакції Закону України від 02.03.2015 №213-VIII та пунктом 2 частини другої статті 114 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» у редакції Закону України від 03.10.2017 №2148-VIII. Правила вказаних законів були повністю уніфікованими (ідентичними).
Такий стан правового регулювання існував до прийняття Конституційним Судом України Рішення від 23.01.2020 № 1-р/2020 щодо відповідності Конституції України (конституційності) окремих положень розділу I, пункту 2 розділу III «Прикінцеві положення» Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення» від 02.03.2015 № 213-VIII.
Пунктом 1 резолютивної частини вказаного Рішення визнано такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), статтю 13, частину другу статті 14, пункти «б» - «г» статті 54 Закону України «Про пенсійне забезпечення» № 1788-XII зі змінами, внесеними Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення» від 02.03.2015 № 213-VIII.
Відповідно до пункту 2 резолютивної частини рішення стаття 13, частина друга статті 14, пункти «б» - «г» статті 54 Закону України «Про пенсійне забезпечення» від 5 листопада 1991 року №1788-XII зі змінами, внесеними Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення» від 02.03.2015 №213-VIII, визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України цього Рішення.
Згідно із пунктом 3 резолютивної частини зазначеного Рішення застосуванню підлягають стаття 13, частина друга статті 14, пункти «б» - «г» статті 54 Закону № 1788-XII в редакції до внесення змін Законом № 213-VIII для осіб, які працювали до 1 квітня 2015 року на посадах, визначених у вказаних нормах, а саме: на пільгових умовах мають право на пенсію за віком, незалежно від місця останньої роботи, зокрема, працівники, зайняті повний робочий день на інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці, - за списком № 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджуваним Кабінетом Міністрів України, і за результатами атестації робочих місць, у тому числі жінки - після досягнення 50 років і при стажі роботи не менше 20 років, з них не менше 10 років на зазначених роботах.
Таким чином, Рішенням №1-р/2020 Конституційного Суду України визнано неконституційними окремі положення Закону № 1788-ХІІ, у зв'язку із чим вони втратили чинність з дня ухвалення Рішення (пункт 2 резолютивної частини Рішення). Одночасно Конституційний суд встановив, що підлягають застосуванню відповідні норми в редакції до внесення змін Законом № 213-VIII.
Отже, з 23.01.2020 в Україні існують два Закони, котрі одночасно регламентують правила призначення пенсій за Списком №2, а саме пунктом «б» частини першої статті 13 Закону України «Про пенсійне забезпечення» у редакції Закону України від 02.03.2015 №213-VIII та пунктом 2 частини другої статті 114 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» у редакції Закону України від 03.10.2017 № 2148-VIII.
Відносно позивача правила зазначених вище Законів містять розбіжність у величині показника вікового цензу, який складає 50 років за статтею 13 Закону України «Про пенсійне забезпечення» в редакції до внесення змін Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення» від 02.03.2015 №213-VIII та 55 років за пунктом 2 частини другої статті 114 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» у редакції Закону України від 03.10.2017 № 2148-VIII.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 03.11.2021 у зразковій справі №360/3611/20, правовідносини у якій є подібними до спірних, вказала, що оскільки норми названих законів регулюють одне і те ж коло відносин, Велика Палата Верховного Суду доходить висновку, що вони явно суперечать один одному. Таке регулювання порушує вимогу «якості закону», передбачену Конвенцією про захист прав людини і основоположних свобод від 04.11.1950, та не забезпечує адекватний захист від свавільного втручання публічних органів державної влади у майнові права заявника (пункт 56 рішення Європейського суду з прав людини від 14.10.2010 у справі «Щокін проти України»)
Крім того, Велика Палата Верховного Суду в постанові від 19.02.2020 у справі №520/15025/16-а сформувала правовий висновок, згідно з яким у разі існування неоднозначного або множинного тлумачення прав та обов'язків особи в національному законодавстві органи державної влади зобов'язані застосувати підхід, який був би найбільш сприятливим для особи.
Отже, Велика Палата Верховного Суду у постанові від 03.11.2021 у зразковій справі №360/3611/20 дійшла висновку, що застосуванню підлягають саме норми Закону № 1788-ХІІ з урахуванням Рішення Конституційного Суду України від 23.01.2020 №1-р/2020 у справі №1-5/2018(746/15), а не норми Закону № 1058-ІV.
Застосовуючи висновки Великої Палати Верховного Суду у постанові від 03.11.2021 у зразковій справі №360/3611/20 та Рішення Конституційного Суду України від 23.01.2020 №1-р/2020 у справі №1-5/2018(746/15) до обставин даної справи, суд враховує, що позивач працювала на посадах, які дають право на пільгову пенсію за Списком №2 (що підтверджується трудовою книжкою НОМЕР_1 від 29.03.1991, довідкою від АТ «Дніпроазот» від 13.02.2025 р. № 018-1-33, та визнається відповідачем як за змістом спірного рішення, так і за змістом відзиву на позовну заяву, отже, до спірних правовідносин підлягають застосуванню положення п.«б» ст.13 Закону №1788-ХІІ, відповідно до якого право на пенсію за віком на пільгових умовах за Списком №2 мають жінки після досягнення 50 років і при стажі роботи не менше 20 років, з них не менше 10 років на зазначених роботах.
Отже, враховуючи, що позивач на час звернення (27.03.2025) із заявою про призначення пенсії досягла 50 років (а саме 53 роки), має загальний страховий стаж 37 років 04 місяці, 29 днів, пільговий стаж становить більше 10 років, про що свідчать записи у трудовій книжці та з наданої довідки, суд дійшов висновку, що вона має право на призначення пенсії за віком на пільгових умовах, з урахуванням Рішення Конституційного Суду України №1-р/2020 (справа № 1-5/2018(746/15)) від 23.01.2020.
Таким чином, суд дійшов висновку про протиправність прийнятого відповідачем рішення про відмову в призначенні пенсії 03.04.2025 р. №047050031336, у зв'язку з чим для належного та ефективного способу захисту порушеного права позивача останнє підлягає скасуванню.
Щодо позовної вимоги про зобов'язання відповідача призначити позивачу пенсію за віком на пільгових умовах, суд зазначає наступне.
Як зазначено в пункті 75 рішення Європейського суду з прав людини у справі «Афанасьєв проти України» від 05.04.2005, засіб захисту, що вимагається статтею 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, повинен бути ефективним як у законі, так і на практиці, щоб його використання не було ускладнене діями або недоглядом органів влади відповідної держави. Таким чином, ефективний засіб правого захисту у розумінні статті 13 Конвенції повинен забезпечити поновлення порушеного права і одержання особою бажаного результату.
Таким чином, ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам та виключати подальше звернення особи до суду за захистом порушених прав.
Як зазначив Верховний Суд у постанові від 04.10.2023 у справі № 446/1/22, що під ефективним засобом (способом) необхідно розуміти такий, що спричиняє потрібні результати, наслідки, тобто матиме найбільший ефект щодо відновлення відповідних прав, свобод та інтересів на стільки, на скільки це можливо.
Повноваження пенсійного органу та порядок їх реалізації передбачають лише один вид правомірної поведінки відповідного органу, за умови звернення особи з усіма необхідними для призначення пенсії документами, - призначити пенсію. За законом у цього органу немає вибору між декількома можливими правомірними рішеннями. Тому зазначені повноваження не є дискреційними. Аналогічний висновок міститься у постанові Верховного Суду від 08.11.2019 у справі № 227/3208/16-а.
Європейський суд з прав людини неодноразово наголошував у своїх рішеннях на тому, що правосуддя не повинно бути ілюзорним і має забезпечувати реальний захист прав особи і гарантії того, що справу буде вирішено остаточно рішенням в судовому провадженні (рішення від 09 грудня 2010 року у справі «Буланов та Купчик проти України», від 13.02.2011 у справі Чуйкіна проти України.
У межах вироблених ЄСПЛ підходів до тлумачення поняття «майно», а саме в контексті статті 1 Протоколу №1 до Конвенції про захист прав та основоположних свобод людини, це поняття охоплює як «існуюче майно», так і активи, включаючи право вимоги, з посиланням на які заявник може стверджувати, що він має принаймні законні очікування стосовно ефективного здійснення свого «права власності» (п.74 рішення ЄСПЛ від 2 березня 2005 року «MALTZAN and Others v. Germany»). ЄСПЛ робить висновок, що певні законні очікування заявників підлягають правовому захисту та формується позиція для інтерпретації вимоги як такої, що може вважатися «активом», вона повинна мати обґрунтовану законну підставу, якою, зокрема, є чинна норма закону.
Відтак статтю 1 зазначеного Протоколу №1 слід застосовувати для захисту «правомірних (законних) очікувань» щодо певного стану речей (у майбутньому), оскільки їх можна вважати складовою частиною власності. Правомірні очікування виникають в особи, якщо нею було дотримано всіх вимог законодавства для отримання відповідного рішення уповноваженого органу, а тому вона мала всі підстави вважати таке рішення дійсним і розраховувати на певний стан речей.
Тобто, в зазначених рішеннях ЄСПЛ установив, що наявність «правомірних (законних) очікувань» є передумовою для відповідного захисту. У свою чергу умовою наявності «правомірних очікувань» у розумінні практики ЄСПЛ є достатні законні підстави. Інакше кажучи, «правомірні (законні) очікування» - очікування можливості здійснення певного права як прямо гарантованого, так і опосередкованого, у разі якщо особа прямо не виключена з кола осіб, хто є носіями відповідного права.
Суд наголошує, що спосіб відновлення порушеного права має бути ефективним та таким, який виключає подальші протиправні рішення, дії чи бездіяльність суб'єкта владних повноважень, а у випадку невиконання, або неналежного виконання рішення не виникало б необхідності повторного звернення до суду, а здійснювалося примусове виконання рішення.
Відповідно до приписів частини першої статті 45 Закону № 1058-ІV пенсія призначається з дня звернення за пенсією, крім таких випадків, коли пенсія за віком призначається з дня, що настає за днем досягнення пенсійного віку, якщо звернення за пенсією відбулося не пізніше трьох місяців з дня досягнення особою пенсійного віку.
Так, 27.03.2025 р. позивач звернулася до територіального органу ПФУ із заявою про призначення пенсії, у зв'язку з чим суд, враховуючи вимоги статті 45 Закону № 1058-ІV, дійшов висновку щодо призначення їй пенсії з дня звернення за пенсією.
Враховуючи викладене, задля ефективного захисту прав і свобод позивача, суд вважає за необхідне зобов'язати відповідача призначити позивачу пенсію за віком на пільгових умовах за Списком № 2 починаючи з 27.03.2025 р.
Таким чином, задоволення позовних вимог у спосіб зобов'язання відповідача призначити пенсію за віком на пільгових умовах із зарахуванням спірного періоду з урахуванням Рішення Конституційного Суду від 23.01.2020 №1-р/2020 є дотриманням судом гарантій на те, що спір між сторонами буде остаточно вирішений.
Суд також застосовує позицію ЄСПЛ, сформовану в пункті 58 рішення у справі Серявін та інші проти України (№ 4909/04): згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі Руїс Торіха проти Іспанії (Ruiz Torija v. Spain) № 303-A, пункт 29).
Відповідно до ч.2 ст.2 КАС України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Частиною 1 статті 9 КАС України визначено, що розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Згідно із частинами 1, 2 статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. Суб'єкт владних повноважень повинен подати суду всі наявні у нього документи та матеріали, які можуть бути використані як докази у справі.
Таким чином, особливістю адміністративного судочинства є те, що тягар доказування у спорі покладається на відповідача - суб'єкта владних повноважень, який повинен надати суду всі матеріали, які свідчать про його правомірні дії.
В силу ч.3 ст.90 КАС України, суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Приймаючи до уваги вище наведене, суд дійшов висновку про задоволення позовної заяви з викладених вище підстав.
Щодо сплаченого позивачем судового збору за подання позову, суд зазначає наступне.
Частиною 1 ст.139 КАС України встановлено, що при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Як видно з матеріалів справи, позивачем при зверненні до суду понесені судові витрати, пов'язані зі сплатою судового збору за подання позовної заяви до суду, тому сплачений судовий збір у розмірі 968,96 грн. підлягає поверненню позивачу за рахунок бюджетних асигнувань відповідача.
На підставі викладеного та керуючись ст.ст.8, 9, 72, 77, 132, 139, 241 - 246, 250, 262 КАС України, суд, -
Позовну заяву - задовольнити.
Визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області від 03.04.2025 р. №047050031336 про відмову у призначенні ОСОБА_1 пенсії.
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області призначити ОСОБА_1 з 27.03.2025 року пенсію за віком на пільгових умовах за Списком №2 відповідно до п."б" ст.13 Закону України «Про пенсійне забезпечення» від 05.11.1991 р. №1788-ХII, в редакції, що підлягає застосуванню згідно із п.3 Рішення Конституційного Суду України №1-р/2020 від 23.01.2020 року, зарахувавши до пільгового стажу за Списком № 2 період роботи з 29.03.1991 р. по 14.07.2004 р. на посаді лаборанта хімічного аналізу відповідно до довідки АТ «Дніпроазот» від 13.02.2025 р. № 018-1-33.
Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України у Дніпропетровській області (вул.Набережна Перемоги, буд.26, м.Дніпро, 49094, код ЄДРПОУ 21910427) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_2 ) судові витрати по справі у розмірі 968,96 грн.
Рішення суду набирає законної сили відповідно до ст.255 КАС України та може бути оскаржене в порядку та у строки, встановлені ст.ст.295, 297 КАС України.
Суддя К.С. Кучма