01 жовтня 2025 року ЛуцькСправа № 640/12883/20
Волинський окружний адміністративний суд у складі:
головуючого - судді Волдінера Ф. А.,
розглянувши у письмовому провадженні за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом громадянина Туреччини ОСОБА_1 до Центрального міжрегіонального управління Державної міграційної служби у м. Києві та Київській області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити дії,
Громадянин Туреччини ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Центрального міжрегіонального управління Державної міграційної служби у м. Києві та Київській області (далі - ЦМУ ДМС у м. Києві та Київській області, відповідач), в якому просить:
- визнати протиправним та скасувати рішення Центрального міжрегіонального управління Державної міграційної служби у м. Києві та Київській області від 14.04.2020 №80114300003098/76 про відмову у наданні дозволу на імміграцію в Україну позивачу;
- зобов'язати Центральне міжрегіональне управління Державної міграційної служби у м. Києві та Київській області повторно розглянути заяву та подані до неї документи стосовно надання дозволу на імміграцію в Україну позивачу.
Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 19.06.2020 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження в адміністративній справі №640/12883/20, вирішено розгляд справи здійснювати в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін.
Відповідно до частини третьої статті 29 КАС України у разі ліквідації або припинення роботи адміністративного суду справи, що перебували у його провадженні, невідкладно передаються до суду, визначеного відповідним законом або рішенням про припинення роботи адміністративного суду, а якщо такий суд не визначено - до суду, що найбільш територіально наближений до суду, який ліквідовано або роботу якого припинено.
Законом України «Про ліквідацію Окружного адміністративного суду міста Києва та утворення Київського міського окружного адміністративного суду» від 13.12.2022 №2825-IX (далі - Закон №2825-IX) Окружний адміністративний суд міста Києва ліквідовано, утворено Київський міський окружний адміністративний суд із місцезнаходженням у місті Києві.
Пунктом 2 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону №2825-IX (в редакції Закону України «Про внесення зміни до пункту 2 розділу II «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про ліквідацію Окружного адміністративного суду міста Києва та утворення Київського міського окружного адміністративного суду» щодо забезпечення розгляду адміністративних справ» від 16.07.2024 №3863-IX (далі - Закон №3863-ІХ), який набрав чинності 26.09.2024) установлено, що з дня набрання чинності цим Законом Окружний адміністративний суд міста Києва припиняє здійснення правосуддя. До початку роботи Київського міського окружного адміністративного суду справи, підсудні окружному адміністративному суду, територіальна юрисдикція якого поширюється на місто Київ, розглядаються та вирішуються Київським окружним адміністративним судом, крім випадку, передбаченого абзацом четвертим цього пункту. Не розглянуті Окружним адміністративним судом міста Києва адміністративні справи, які були передані до Київського окружного адміністративного суду та розподілені між суддями до набрання чинності Законом №3863-ІХ, розглядаються та вирішуються Київським окружним адміністративним судом.
Інші адміністративні справи, які не розглянуті Окружним адміністративним судом міста Києва, у тому числі ті, що передані до Київського окружного адміністративного суду до набрання чинності Законом №3863-ІХ, але не розподілені між суддями (крім справ, підсудність яких визначена частиною першою статті 27, частиною третьою статті 276, статтями 289-1, 289-4 КАС України), передаються на розгляд та вирішення іншим окружним адміністративним судам України шляхом їх автоматизованого розподілу між цими судами з урахуванням навантаження, за принципом випадковості та відповідно до хронологічного надходження справ у порядку, визначеному Державною судовою адміністрацією України.
На підставі пункту 2 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону №2825-IX (в редакції Закону №3863-ІХ) та Порядку передачі судових справ, нерозглянутих Окружним адміністративним судом міста Києва, затвердженого наказом Державної судової адміністрації України від 16.09.2024 №399, проведено автоматизований розподіл адміністративних справ, які не розглянуті окружним адміністративним судом міста Києва, між окружними адміністративними судами України; за його результатами справа №826/17175/16 передана на розгляд та вирішення Волинському окружному адміністративному суду. Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями Волинського окружного адміністративного суду від 25.02.2025 цю справу передано для розгляду судді Волдінеру Ф.А.
Ухвалою Волинського окружного адміністративного суду від 03.03.2025 прийнято до провадження адміністративну справу №640/4156/21, ухвалено розгляд справи здійснювати в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін.
Позовні вимоги обґрунтовано тим, що позивач є громадянином Туреччини, 17.03.2017 уклав шлюб із громадянкою України ОСОБА_2 . Центральним міжрегіональним управлінням Державної міграційної служби України у м. Києві та Київській області прийнято рішення про відмову у наданні дозволу на імміграцію в Україну з посиланням на п. 4 ст. 10 Закону України «Про імміграцію«, чим на переконання позивача, його протиправно позбавлено права на отримання дозволу на імміграцію в Україну.
Представник відповідача надав відзив на позовну заяву, в якому просив відмовити у задоволенні позову в повному обсязі. Вказує, що за запитами надійшли відповіді з Головного управління Служби безпеки України у м. Києві та Київській області та Дарницького УП ГУНП в м. Києві, де зазначено, що в ході вжитих перевірочних заходів встановлено, що позивач за вказаною у заяві адресою не проживає, що, на переконання представника, може свідчить про свідоме зазначення позивачем неправдивих відомостей.
Позивач надав суду відповідь на відзив, згідно якої не погодився з аргументами відповідача та підтримав заявлені позовні вимоги.
Дослідивши письмові докази по суті справи, суд дійшов висновку, що у задоволенні позову слід відмовити з таких мотивів та підстав.
Позивач ОСОБА_1 є громадянином Туреччини, що підтверджується паспортом № НОМЕР_1 від 20.02.2014.
25.04.2019 позивач звернувся із заявою про надання дозволу на імміграцію в Україну. У заяві про надання дозволу на імміграцію в Україну зазначив місцем проживання: АДРЕСА_1 .
За результатами розгляду поданої заяви відповідач 14.04.2020 прийняв рішення про відмову у наданні дозволу на імміграцію в України №80114300003098, на підставі п.4 ч.1 ст.10 Закону України «Про імміграцію».
Як слідує із матеріалів справи, підставою для відмови слугувала відповідь з Дарницького УП ГУНП у м. Києві, де зазначено, що в ході вжитих перевірочних заходів встановлено, що позивач за вказаною адресою, АДРЕСА_1 , не проживає.
Визначаючись щодо спірних правовідносин, суд виходить з наступного.
Відповідно до статті 3 Конституції України, людина, її життя і здоров'я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю.
Права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Держава відповідає перед людиною за свою діяльність. Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов'язком держави.
Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Частиною першою статті 26 Конституції України передбачено, що іноземці та особи без громадянства, що перебувають в Україні на законних підставах, користуються тими самими правами і свободами, а також несуть такі самі обов'язки, як і громадяни України.
Правовий статус іноземців та осіб без громадянства, які перебувають в Україні, та встановлює порядок їх в'їзду в Україну та виїзду з України визначено Законом України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства» від 22 вересня 2011 року №3773-VI (далі - Закон 3773-VI, в редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин).
Відповідно до статті 1 Закону №3773-VI іноземець - це особа, яка не перебуває у громадянстві України і є громадянином (підданим) іншої держави або держав; посвідка на постійне проживання - документ, що посвідчує особу іноземця або особу без громадянства та підтверджує право на постійне проживання в Україні.
Згідно зі статтею 3 Закону №3773-VI іноземці та особи без громадянства, які перебувають в Україні на законних підставах, користуються тими самими правами і свободами, а також несуть такі самі обов'язки, як і громадяни України, за винятками, встановленими Конституцією, законами чи міжнародними договорами України.
Частиною першою статті 4 Закону №3773-VI встановлено, що іноземці та особи без громадянства можуть відповідно до Закону України «Про імміграцію» іммігрувати в Україну на постійне проживання.
Умови і порядок імміграції в Україну іноземців та осіб без громадянства визначено Законом України «Про імміграцію» від 07 червня 2001 року №2491-ІІІ (далі - Закон №2491-ІІІ, в редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин).
Відповідно до частини 1 статті 1 Закону №2491-ІІІ імміграція - це прибуття в Україну чи залишення в Україні у встановленому законом порядку іноземців та осіб без громадянства на постійне проживання;
- іммігрант - іноземець чи особа без громадянства, який отримав дозвіл на імміграцію і прибув в Україну на постійне проживання, або, перебуваючи в Україні на законних підставах, отримав дозвіл на імміграцію і залишився в Україні на постійне проживання;
- дозвіл на імміграцію - рішення, що надає право іноземцям та особам без громадянства на імміграцію.
Згідно зі ст. 6 Закону №2491-ІІІ центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері міграції (імміграції та еміграції), у тому числі протидії нелегальній (незаконній) міграції, громадянства, реєстрації фізичних осіб, біженців та інших визначених законодавством категорій мігрантів:
1) організовує роботу з прийняття заяв разом із визначеними цим Законом документами щодо надання дозволу на імміграцію від осіб, які перебувають в Україні на законних підставах;
2) організовує роботу з перевірки правильності оформлення документів щодо надання дозволу на імміграцію, виконання умов для надання такого дозволу, відсутності підстав для відмови у його наданні;
3) організовує роботу з прийняття рішень про надання дозволу на імміграцію, про відмову у наданні дозволу на імміграцію, про скасування дозволу на імміграцію та видання копій цих рішень особам, яких вони стосуються;
4) організовує роботу з видання та вилучення у випадках, передбачених цим Законом, посвідок на постійне проживання;
5) забезпечує ведення обліку осіб, які подали заяви про надання дозволу на імміграцію, та осіб, яким надано такий дозвіл.
Подання заяви про надання дозволу на імміграцію врегульовано статтею 9 Закону №2491-ІІІ.
Згідно з частини одинадцятої статті 9 Закону №2491-ІІІ термін розгляду заяви про надання дозволу на імміграцію не може перевищувати одного року з дня її подання.
Підстави для відмови у наданні дозволу на імміграцію встановлено статтею 10 Закону №2491-ІІІ.
Так дозвіл на імміграцію не надається:
1) особам, засудженим до позбавлення волі на строк більше одного року за вчинення діяння, що відповідно до законів України визнається злочином, якщо судимість не погашена і не знята у встановленому законом порядку;
2) особам, які вчинили злочин проти миру, воєнний злочин або злочин проти людяності та людства, як їх визначено в міжнародному праві, або розшукуються у зв'язку із вчиненням діяння, що відповідно до законів України визнається тяжким злочином, або їм повідомлено про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, досудове розслідування якого не закінчено;
3) особам, хворим на хронічний алкоголізм, токсикоманію, наркоманію або інфекційні захворювання, перелік яких визначено центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері охорони здоров'я;
4) особам, які в заявах про надання дозволу на імміграцію зазначили свідомо неправдиві відомості чи подали підроблені документи;
5) особам, яким на підставі закону заборонено в'їзд на територію України;
6) в інших випадках, передбачених законами України.
Положення пунктів 1, 3 не поширюються на осіб, зазначених у пунктах 1, 3 частини третьої статті 4 цього Закону.
Судом встановлено, що оскаржуваним у даній справі рішенням Центрального міжрегіонального управління Державної міграційної служби України у м. Києві та Київській області від 14.04.2020 №80114300003098/76 відмовлено позивачу у наданні дозволу на імміграцію на підставі пункту 4 частини першої статті 10 Закону №2491-III, тобто особам, які в заявах про надання дозволу на імміграцію зазначили свідомо неправдиві відомості чи подали підроблені документи.
Як слідує з заяви позивача про надання дозволу на імміграцію в Україну від позивачем зазначено місце проживання в Україні: АДРЕСА_1 .
В свою чергу в матеріалах особової справи позивача, яка була додана відповідачем до відзиву, наявний рапорт старшого лейтенанта поліції управління поліції Національної поліції у місті Києві. Згідно вказаного рапорту на неодноразові виходи за адресою: АДРЕСА_1 двері так ніхто і не відчинив, консьєржка під'їзду пояснила, що кв. АДРЕСА_2 здається подобово та ОСОБА_1 за даною адресою не проживає.
Аналіз встановлених обставин справи та наведених вище норм законодавства України, дає підстави суду дійти висновку, що під час перевірки документів та даних зазначених позивачем в заяві, відповідачем було обґрунтовано встановлено факт подання позивачем неправдивих відомостей, а саме щодо адреси проживання, що вказана в заяві.
Відповідно до частини першої статті 29 Цивільного кодексу України місцем проживання фізичної особи є житло, в якому вона проживає постійно або тимчасово.
Суд зазначає, що місцем постійного проживання особи є житлове приміщення, в якому особа постійно проживає та має передбачені статтею 64 Житлового кодексу України права користування цим приміщенням і на яке за особою зберігається це право і при тимчасовій відсутності.
Належних та достовірних доказів на підтвердження проживання громадянина Туреччини ОСОБА_1 за адресою: АДРЕСА_1 , матеріали адміністративної справи не містять.
Аналіз наведеного в сукупності дає суду підстави дійти до висновку, що відповідачем, за наявності на те підстав, правомірно прийнято рішенням від 14.04.2020 №80114300003098/76 про відмову позивачу у наданні дозволу на імміграцію на підставі пункту 4 частини першої статті 10 Закону України «Про імміграцію».
Згідно з частиною першою статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Відповідно до частини другої статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Таким чином, з'ясувавши фактичні обставини справи та проаналізувавши зібрані по справі докази, суд приходить до висновку про відсутність підстав для задоволення позову.
Керуючись статтями 72-77, 139, 243-246, 255, 262, 295 КАС України, суд
У задоволенні позову відмовити повністю.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо таку апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку повністю або частково шляхом подання апеляційної скарги до Восьмого апеляційного адміністративного суду. Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Суддя Ф.А. Волдінер