01 жовтня 2025 року ЛуцькСправа № 140/4408/25
Волинський окружний адміністративний суд у складі:
головуючого-судді Плахтій Н.Б.,
розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження у письмовому провадженні адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Державної установи «Маневицька виправна колонія (№42)» про визнання протиправними дій та бездіяльності, зобов'язання вчинити дії,
ОСОБА_1 (далі - позивач, ОСОБА_1 ) звернувся з позовом до Державної установи «Маневицька виправна колонія (№42)» (далі - відповідач, ДУ «Маневицька ВК (№42)») про визнання протиправною бездіяльності щодо невиплати грошового забезпечення за період з 29.01.2020 по 19.05.2023 та сум додаткових видів грошового забезпечення, з урахуванням посадового окладу та окладу за військовим званням, виходячи розміру прожиткового мінімуму плати, встановленого законом на 1 січня календарного року), на відповідний тарифний коефіцієнт для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року та множення на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з пунктом 4 постанови Кабінету Міністрів України «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» від 30.08.2017 №704 (далі - Постанова №704);
зобов'язання провести перерахунок та виплату грошового забезпечення за період з 29.01.2020 по 31.12.2020 з урахуванням посадового окладу та окладу за військовим званням, виходячи розміру прожиткового мінімуму плати, встановленого законом на 1 січня календарного року), на відповідний тарифний коефіцієнт для працездатних осіб, встановленого Законом України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» станом на 01.01.2020 «Про Державний бюджет України на 2020 рік» станом на 01.01.2020 та множенням на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з п.4 Постанови №704 та додаткових видів грошового забезпечення, розмір яких визначається виходячи з окладу за військовим званням, а виплату здійснити з урахуванням раніше виплачених сум;
зобов'язання провести перерахунок та виплату грошового забезпечення за період з 01.01.2021 по 31.12.2021 з урахуванням посадового окладу та окладу за військовим званням, виходячи з розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України «Про Державний бюджет України на 2021 рік» станом на 01.01.2021, та множенням на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з п.4 Постанови №704 та додаткових видів грошового забезпечення, розмір яких визначається виходячи з посадового окладу та окладу за військовим званням, а виплату здійснити з урахуванням раніше виплачених сум;
зобов'язання провести перерахунок та виплату грошового забезпечення за період з 01.01.2022 по 31.12.2022 з урахуванням посадового окладу та окладу за військовим званням, виходячи з розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України «Про Державний бюджет України на 2022 рік» станом на 01.01.2022, та множенням на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з п.4 Постанови №704 та додаткових видів грошового забезпечення, розмір яких визначається виходячи з посадового окладу та окладу за військовим званням, а виплату здійснити з урахуванням раніше виплачених сум;
зобов'язання провести перерахунок та виплату грошового забезпечення за період з 01.01.2023 по 19.05.2023 з урахуванням посадового окладу та окладу за військовим званням, виходячи з розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України «Про Державний бюджет України на 2023 рік» станом на 01.01.2023 та множенням на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з п.4 Постанови №704 та додаткових видів грошового забезпечення, розмір яких визначається виходячи з посадового окладу та окладу за військовим званням, а виплату здійснити з урахуванням раніше виплачених сум;
визнання протиправними дій щодо неврахування вимог абзаців 4, 5, 6 пункту 5 Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 року №1078 (далі - Порядок №1078) при обрахунку індексації грошового забезпечення за період з 01.07.2022 по 31.12.2022 та з 01.01.2024 по 01.08.2024;
зобов'язання здійснити перерахунок та виплату індексації грошового забезпечення за період з 01.07.2022 по 31.12.2022 та з 01.01.2024 по 01.08.2024 із врахуванням абзаців 4, 5, 6 пункту 5 Порядку №1078 та з урахуванням раніше виплачених сум;
визнання протиправною бездіяльності щодо не проведення нарахування та виплати додаткової винагороди в розмірі 30000,00 гривень щомісячно відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 28.02.2022 №168 «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім'ям під час дії військового стану» (далі - Постанова №168) за період з 24.02.2022 по 01.06.2022;
зобов'язання провести нарахування та виплату додаткової винагороди в розмірі 30000,00 гривень щомісячно відповідно до Постанови №168 за період з 24.02.2022 по 01.06.2022;
визнання протиправною бездіяльності щодо не виплати грошової компенсації за належні до видачі предмети речового майна;
зобов'язання виплатити грошову компенсацію за належні до видачі предмети речового майна в сумі 16624,55 грн;
визнання протиправною бездіяльності щодо не нарахування та невиплати грошової компенсації за невикористані дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за 2019 та 2023 роки;
зобов'язання нарахувати та виплатити грошову компенсацію за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за 2019 та 2023 роки, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби, із одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб, відповідно до пункту 2 Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового начальницького складу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15.01.2004 №44 (далі - Порядок №44);
визнання протиправною бездіяльності щодо не нарахування та невиплати доплати за виконання обов'язків тимчасово відсутнього першого заступника начальника установи за період з 02.12.2023 по 27.02.2024;
зобов'язання нарахувати та виплатити доплату за виконання обов'язків тимчасово відсутнього першого заступника начальника установи з 02.12.2023 по 27.02.2024.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що позивач з 28.12.2019 по 15.01.2025 проходив службу в органах Державної кримінально-виконавчої служби України.
Наказом ДУ «Маневицька ВК (№42)» від 13.01.2025 №4/ОС-25 був звільнений зі служби в Державній кримінально-виконавчій службі України.
У лютому 2025 року позивач звернувся до відповідача із заявою про нарахування та виплати індексації грошового забезпечення, додаткової винагороди в розмірі 30000 грн щомісячно, видачу довідки про виплату грошової компенсації за належні до видачі предмети речового майна та виплату компенсації за невикористану додаткову відпустку, як учаснику бойових дій, а також доплату за виконання додаткових посадових обов'язків.
Листом за №4/1591-25/К-11 від 12.03.2025 ДУ «Маневицька виправна колонія (№42)» повідомила позивача про перелік доплат, які відповідач нарахував та виплачував протягом спірного періоду.
Проаналізувавши дану довідку, позивач зауважує, що індексація грошового забезпечення ОСОБА_1 нараховувалась не за весь період, а в місяцях проведення індексації невірно застосований прожитковий мінімум, додаткова винагорода, що передбачена Постановою №168 не нараховувалась та не виплачувалась, грошова компенсація за належні до видачі предмети речового майна нарахована, проте невиплачена, компенсація за додаткову відпустку, як учаснику бойових дій не виплачена, а також доплата за тимчасове виконання обов'язків теж не нараховувалась.
З наведених підстав просить позов задовольнити.
Ухвалою Волинського окружного адміністративного суду від 27.05.2025 прийнято позовну заяву до розгляду, відкрито провадження у даній справі, постановлено розгляд справи проводити за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін (а.с.50).
У відзиві на позовну заяву представник відповідача позовні вимоги ОСОБА_1 не визнав та просив відмовити в їх задоволенні, оскільки станом на день звільнення позивачу було повністю здійснено всі нарахування та виплати, що підтверджується повідомленням від 15.01.2025, підписаним ОСОБА_1 . У вказаному повідомленні прямо зазначено, що позивач не має жодних претензій щодо нарахованих та отриманих виплат (а.с.55-75).
З наведених підстав просить в задоволенні позову відмовити.
Інших заяв по суті справи не надходило.
Враховуючи вимоги статті 262 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) судом розглянуто дану справу за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні).
Перевіривши доводи сторін, викладені у заявах по суті справи, дослідивши письмові докази, суд приходить до таких висновків.
Суд встановив, що в період з 28.12.2019 по 15.01.2025 позивач проходив службу в Державній кримінально-виконавчій службі України.
Відповідно до наказу ДУ «Маневицька ВК (№42)» від 13.01.2025 №4/ОС-25 «По особовому складу» ОСОБА_1 , майор внутрішньої служби, перший заступник начальника установи - заступника начальника установи з нагляду і безпеки, охорони та оперативної роботи ДУ «Маневицька виправна колонія (№42)», звільнений зі служби в Державній кримінально-виконавчій службі України з 15.01.2025 відповідно до пункту 7 частини 1 статті 77 Закону України «Про Національну поліцію» (за власним бажанням) (а.с.81).
На звернення позивача щодо надання інформації про грошове забезпечення за час проходження служби ДУ «Маневицька ВК (№42)» у листі від 12.03.2025 №4/1591-25/К-11 зазначила, зокрема, що на виконання пункту 16 розділу І Порядку №1078 індексація грошового забезпечення здійснювалася в порядку та розмірах, установлених законодавством. З 1 грудня 2015 року пункт 5 передбачає, що базовим місяцем має бути місяць підвищення посадового окладу. З 28.12.2019 року по 31.12 2022 базовий місяць був березень 2018 року, у зв'язку із збільшенням посадового окладу в березні 2018 року. Індексація грошового забезпечення проводилась із врахуванням абзаців 4, 5, 6 пункту 5 Порядку №1078, з одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб відповідно до пункту 2 Порядку №44.
Пунктом 3 Прикінцевих положень Закону України «Про Державний бюджет України на 2023 рік» передбачено на 2023 рік зупинення дії Закону про індексацію доходів населення. Відповідно нарахування індексації грошового забезпечення у 2023 році не проводилось.
Що стосується нарахування сум індексації у 2024 році, згідно із Законом України від 09.11.2023 №3460-ІХ «Про Державний бюджет України на 2024 рік», обчислення індексу споживчих цін для індексації грошових доходів населення провадиться наростаючим підсумком, починаючи з 1 січня 2024 року…..
В період з 24.02.2022 року по 01.06.2022 Постановою №168 було передбачено виплату особам рядового і начальницького складу додаткової винагороди в розмірі 30000,00 грн… Постановою Кабінету Міністрів України від 07.07.2022 №793, яка застосовується з 24.02.2022, у пункт 1 Постанови №168 внесено зміни, відповідно до яких в абзаці першому слова і цифри «додаткова винагорода в розмірі 30000 гривень щомісячно» замінити словами і цифрами «додаткова винагорода в розмірі до 30000 гривень пропорційно в розрахунку на місяць». Таким чином, пропорційно в розрахунку на місяць за умови, що вони несуть службу в органах і установах зазначеної Служби, що розташовані в межах адміністративно-територіальних одиниць, на території яких надається допомога в рамках Програми «єПідтримка». Відповідно позивачу було нараховано та виплачено пропорційно часу проходження служби в розрахунку на місяць, а саме: з 24.02.2022 по 28.02.2022 - 5120,54 грн (відпрацьовано 114,7 годин); з 01.03.2022 по 31.03.2022 - 30000,00 грн (відпрацьовано 744 години); з 01.04.2022 по 30.04.2022 - 30000,00 грн (відпрацьовано 720 годин); з 01.05.2022 по 31.05.2022 - 8064,52 грн (відпрацьовано 200 годин).
Грошова компенсація вартості неотриманого речового майна нарахована згідно Порядку забезпечення речовим майном персоналу Державної кримінально-виконавчої служби, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України 14.08.2013 №578 та буде виплачена при надходженні фінансування для виплати даної компенсації.
Також повідомила, що на день звільнення позивача були використані всі належні йому дні щорічної основної відпустки згідно Закону України «Про відпустки» та Закону України «Про статус та соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» (а.с.6-11).
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд зазначає наступне.
Відповідно до статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв'язку з виконанням ними конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України здійснюється Законом України від 25.03.1992 №2232-XII «Про військовий обов'язок і військову службу» (далі - Закон №2232-XII).
Відповідно до частини 2 статті 4 Закону №2232-XII порядок проходження військової служби, права та обов'язки військовослужбовців визначаються цим та іншими законами, відповідними положеннями про проходження військової служби, що затверджуються Президентом України, та іншими нормативно-правовими актами.
Закон України від 20.12.1991 №2011-XII «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» (далі - Закон №2011-XII) визначає основні засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців та членів їх сімей, систему їх соціального та правового захисту.
Відповідно до статті 1 Закону №2011-XII соціальний захист військовослужбовців - діяльність (функція) держави, спрямована на встановлення системи правових і соціальних гарантій, що забезпечують реалізацію конституційних прав і свобод, задоволення матеріальних і духовних потреб військовослужбовців відповідно до особливого виду їх службової діяльності, статусу в суспільстві, підтримання соціальної стабільності у військовому середовищі. Це право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, у старості, а також в інших випадках, передбачених законом.
Згідно зі статтею 1-2 Закону №2011-XII військовослужбовці користуються всіма правами і свободами людини та громадянина, гарантіями цих прав і свобод, закріпленими в Конституції України та законах України, з урахуванням особливостей, встановлених цим та іншими законами.
У зв'язку з особливим характером військової служби, яка пов'язана із захистом Вітчизни, військовослужбовцям надаються визначені законом пільги, гарантії та компенсації.
Приписами статті 2 Закону №2011-XII визначено, що ніхто не вправі обмежувати військовослужбовців та членів їх сімей у правах і свободах, визначених законодавством України.
Відповідно до частини другої статті 9 Закону №2011-ХІІ до складу грошового забезпечення входять: посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення.
Згідно приписів до частини третьої статті 9 Закону №2011-XII грошове забезпечення визначається залежно від посади, військового звання, тривалості, інтенсивності та умов військової служби, кваліфікації, наукового ступеня і вченого звання військовослужбовця. Грошове забезпечення підлягає індексації відповідно до закону.
З 01.03.2018 набрала чинності постанова Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 №704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» (далі - Постанова №704), якою підвищено грошове забезпечення відповідних категорій осіб рядового і начальницького складу та закладено механізм щорічного збільшення його розміру у подальшому.
Так, відповідно до пункту 4 цієї Постанови у редакції, що була чинною до 24.02.2018, розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, установленого законом на 1 січня календарного року (але не менше 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня календарного року), на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13, 14.
З 24.02.2018 набула чинності постанова Кабінету Міністрів України №103 (далі - Постанова №103), пунктом 6 якої пункт 4 Постанови №704 викладено в новій редакції, яка передбачає, що розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, установленого законом на 01 січня 2018 року, на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13 і 14.
Отже, з 24.02.2018 змінено розрахункову величину, з якої обчислюються розміри посадових окладів та окладів за військовими (спеціальними) званнями, а саме замість розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, установленого законом на 1 січня календарного року (але не менше 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня календарного року) передбачено використання розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, установленого законом на 1 січня 2018 року.
Водночас Шостий апеляційний адміністративний суд постановою від 29.01.2020 у справі №826/6453/18 визнав протиправним та нечинним пункт 6 Постанови №103.
Наведене свідчить, що, починаючи з 29.01.2020, розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями визначаються, як правило, виходячи із розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, установленого законом на 1 січня календарного року. Лише у тому разі, якщо розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб є меншим ніж 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, для проведення відповідних розрахунків використовується величина, яка дорівнює 50 відсоткам розміру мінімальної заробітної плати.
Згідно з пунктом 3 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України» від 06.12.2016 №1774-VIII (далі -Закон №1774-VIII) мінімальна заробітна плата після набрання чинності цим Законом (01.01.2017) не застосовується як розрахункова величина для визначення посадових окладів та заробітної плати працівників та інших виплат. До внесення змін до законів України щодо незастосування мінімальної заробітної плати як розрахункової величини вона застосовується у розмірі прожиткового мінімуму для працездатних осіб, установленого на 1 січня календарного року, починаючи з 01 січня 2017 року.
З аналізу наведених правових норм висновується, що з 29.01.2020 розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями слід визначати шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, установленого законом на 01 січня календарного року, на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13, 14 до Постанови №704.
Таким чином, ураховуючи зростання прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року, зокрема згідно із Законами Про Державний бюджет України на 2021-2023 роки, виникли підстави для перерахунку грошового забезпечення, визначеного шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (але не менше 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня календарного року), на відповідний тарифний коефіцієнт.
Така правова позиція узгоджується з висновками Верховного Суду, висловлених, зокрема, у постановах від 19.10.2022 та від 15.06.2023 у справах №400/6214/21 та №380/13603/21 відповідно.
Верховний Суд у постанові від 15.11.2023 у справі №120/965/22-а звернув увагу на те, що встановлене положеннями пункту 3 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України від 06.12.2016 №1774-VІІІ «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України» обмеження щодо застосування мінімальної заробітної плати як розрахункової величини для визначення посадових окладів розрахованих, згідно з Постановою №704, жодним чином не впливає на спірні правовідносини, оскільки такою розрахунковою величиною є, прожитковий мінімум для працездатних осіб, встановлений законом саме на 1 січня календарного року. Розмір мінімальної заробітної плати не є розрахунковою величиною для визначення посадових окладів, а застосований з іншою метою - для визначення мінімальної величини, яка враховується як складова при визначенні розмірів посадових окладів та окладів за військовим (спеціальним) званням.
Так, статтями 7 Законів України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» від 14.11.2019 №294-IX, «Про Державний бюджет України на 2021 рік» від 15.12.2020 №1082-IX, «Про Державний бюджет України на 2022 рік» від 02.12.2021 №1928-IX, Про Державний бюджет України на 2023 рік» від 03.11.2022 №2710-IX установлено з 1 січня прожитковий мінімум для працездатних осіб 2101 грн, 2270 грн, 2481 грн та 2684 грн відповідно.
Разом з тим суд зауважує, що постановою Кабінету Міністрів України від 12.05.2023 №481 «Про скасування підпункту 1 пункту 3 змін, що вносяться до постанов Кабінету Міністрів України, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 21 лютого 2018 р. №103, та внесення зміни до пункту 4 постанови Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017 р. №704» внесено зміни до пункту 4 постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 №704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» та викладено абзац перший в такій редакції:
«4. Установити, що розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу та деяких інших осіб розраховуються виходячи з розміру 1762 гривні та визначаються шляхом множення на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13 і 14.».
Постанова Кабінету Міністрів України від 12.05.2023 №481 набрала чинності 20.05.2023.
Таким чином, з 20.05.2023 застосовується редакція пункту 4 Постанови №704, згідно з якою розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу та деяких інших осіб розраховуються виходячи з розміру 1762 гривні та визначаються шляхом множення на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13 і 14.»
Виходячи з викладеного, слідує, що з 29.01.2020 по 19.05.2023 відновлена дія такої величини обчислення розміру окладу за посадою та окладу за військовим званням, як прожитковий мінімумом для працездатних осіб, встановлений законом на 1 січня календарного року.
Таким чином, у період з 29.01.2020 по 19.05.2023 грошове забезпечення позивача та його складові мали обчислюватися із використанням прожиткового мінімуму для працездатних осіб встановленого Законом України «Про Державний бюджет України на 2020 рік», Законом України «Про Державний бюджет України на 2021 рік» станом на 01.01.2021, Законом України «Про Державний бюджет України на 2022 рік» станом на 01.01.2022, Законом України «Про Державний бюджет України на 2023 рік» станом на 01.01.2023.
Разом з тим, судом встановлено, що відповідач виплачував ОСОБА_1 грошове забезпечення з 29.01.2020 по 19.05.2023 з урахуванням посадового окладу та окладу за військове (спеціальне) звання, які розраховані з розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, установленого законом на 1 січня 2018 року, тобто без застосування прожиткового мінімуму для працездатних осіб встановленого Законами про Державний бюджет України на 1 січня календарного року виплати, що суперечить вищенаведеним висновкам суду.
З врахуванням вищевикладеного, суд дійшов висновку про задоволення позовних вимог позивача в цій частині шляхом визнання протиправними дій ДУ «Маневицька виправна колонія (№42)», які полягають у застосуванні з 29.01.2020 по 19.05.2023 розрахункової величини прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня 2018 року, при нарахуванні та виплаті позивачу грошового забезпечення (основних, додаткових та одноразових його видів), та зобов'язання відповідача здійснити з 29.01.2020 по 19.05.2023 включно перерахунок та виплату (з урахуванням раніше виплачених сум) грошового забезпечення (основних, додаткових та одноразових його видів), виходячи з розмірів посадового окладу, окладу за військовим званням, які визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року, на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками до Постанови №704.
Щодо позовних вимог, які стосуються нарахування та виплати індексації грошового забезпечення позивача за періоди з 01.07.2022 по 31.12.2022, з 01.01.2024 по 31.08.2024, то суд зазначає наступне.
Закон України «Про індексацію грошових доходів населення» від 03.07.2001 №1282-ХІІ (далі - Закон №1282-ХІІ) визначає правові, економічні та організаційні основи підтримання купівельної спроможності населення України в умовах зростання цін з метою дотримання встановлених Конституцією України гарантій щодо забезпечення достатнього життєвого рівня населення України.
Як визначено у статті 1 Закону №1282-XII, індексація грошових доходів населення - встановлений законами та іншими нормативно-правовими актами України механізм підвищення грошових доходів населення, що дає можливість частково або повністю відшкодовувати подорожчання споживчих товарів і послуг.
За приписами статті 2 Закону №1282-XII індексації підлягають грошові доходи громадян, одержані ними в гривнях на території України і які не мають разового характеру, зокрема, оплата праці (грошове забезпечення).
Статтею 4 Закону №1282-XII встановлено підстави для проведення індексації, зокрема, індексація грошових доходів населення проводиться в разі, коли величина індексу споживчих цін перевищила поріг індексації, який установлюється в розмірі 101 відсотка. Законом України від 24.12.2015 року №911-VIII «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України» у частині першій статті 4 Закону №1282-XII цифри «101» замінено цифрами «103».
Обчислення індексу споживчих цін для індексації грошових доходів населення провадиться наростаючим підсумком, починаючи з місяця введення в дію цього Закону.
Для проведення подальшої індексації грошових доходів населення обчислення індексу споживчих цін починається за місяцем, у якому індекс споживчих цін перевищив поріг індексації, зазначений у частині першій цієї статті.
Підвищення грошових доходів населення у зв'язку з індексацією здійснюється з першого числа місяця, що настає за місяцем, у якому опубліковано індекс споживчих цін.
У разі якщо грошові доходи населення підвищено з урахуванням прогнозного рівня інфляції випереджаючим шляхом, при визначенні обсягу підвищення грошових доходів у зв'язку із індексацією враховується рівень такого підвищення у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України.
Приписами частини другої статті 5 Закону №1282-XII передбачено, що підприємства, установи та організації, що фінансуються чи дотуються з Державного бюджету України, підвищують розміри оплати праці (грошового забезпечення) у зв'язку з індексацією за рахунок власних коштів і коштів Державного бюджету України.
Відповідно до статті 6 Закону №1282-XII у разі виникнення обставин, передбачених статтею 4 цього Закону, грошові доходи населення визначаються як результат добутку розміру доходу, що підлягає індексації в межах прожиткового мінімуму для відповідних соціальних і демографічних груп населення, та величини індексу споживчих цін. Порядок проведення індексації грошових доходів населення визначається Кабінетом Міністрів України.
Згідно з статтею 9 Закону №1282-XII індексація грошових доходів населення здійснюється за місцем їх отримання за рахунок відповідних коштів.
Таким чином, основною метою індексації грошових доходів населення є забезпечення достатнього життєвого рівня населення України за рахунок відшкодування подорожчання споживчих товарів і послуг.
Правила обчислення індексу споживчих цін для проведення індексації та сум індексації грошових доходів населення, що поширюються на підприємства, установи та організації незалежно від форми власності і господарювання, а також на фізичних осіб, що використовують працю найманих працівників, визначаються Порядком проведення індексації грошових доходів населення, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 року №1078 (далі - Порядок №1078).
Як встановлено пунктом 1-1 Порядку №1078, підвищення грошових доходів громадян у зв'язку з індексацією здійснюється з першого числа місяця, що настає за місяцем, в якому офіційно опубліковано індекс споживчих цін.
Відповідно до пункту 4 Порядку №1078 індексації підлягають грошові доходи населення у межах прожиткового мінімуму, встановленого для відповідних соціальних і демографічних груп населення.
Сума індексації грошових доходів громадян визначається як результат множення грошового доходу, що підлягає індексації, на величину приросту індексу споживчих цін, поділений на 100 відсотків.
Виплата сум індексації грошових доходів здійснюється за рахунок джерел, з яких проводяться відповідні грошові виплати населенню, а саме: підприємства, установи та організації, що фінансуються чи дотуються з державного бюджету, підвищують розміри оплати праці (грошового забезпечення) у зв'язку з індексацією за рахунок власних коштів і коштів державного бюджету (пункт 6 Порядку №1078).
Отже, на підприємства, установи, організації, незалежно від форм власності, покладається обов'язок проводити індексацію заробітної плати (грошового забезпечення) у разі перевищення величини індексу споживчих цін встановленого порогу індексації.
Абзацами першим-п'ятим пункту 5 Порядку №1078 (у редакції Постанови №1013, застосовується з 01 грудня 2015 року) установлено, що у разі підвищення тарифних ставок (окладів), пенсій або щомісячного довічного грошового утримання, стипендій, виплат, що здійснюються відповідно до законодавства про загальнообов'язкове державне соціальне страхування, значення індексу споживчих цін у місяці, в якому відбувається підвищення, приймається за 1 або 100 відсотків.
Обчислення індексу споживчих цін для проведення подальшої індексації здійснюється з місяця, наступного за місяцем підвищення зазначених грошових доходів населення.
Сума індексації у місяці підвищення тарифних ставок (окладів), пенсій або щомісячного довічного грошового утримання, стипендій, виплат, що здійснюються відповідно до законодавства про загальнообов'язкове державне соціальне страхування, не нараховується, якщо розмір підвищення грошового доходу перевищує суму індексації, що склалась у місяці підвищення доходу.
Якщо розмір підвищення грошового доходу не перевищує суму індексації, що склалась у місяці підвищення доходу, сума індексації у цьому місяці визначається з урахуванням розміру підвищення доходу і розраховується як різниця між сумою індексації і розміром підвищення доходу.
У разі зростання грошового доходу за рахунок інших його складових без підвищення тарифних ставок (посадових окладів) сума індексації не зменшується на розмір підвищення грошового доходу. У разі коли відбувається підвищення тарифної ставки (посадового окладу), у місяці підвищення враховуються всі складові грошового доходу, які не мають разового характеру.
До чергового підвищення тарифних ставок (посадових окладів), стипендій, виплат, що здійснюються відповідно до законодавства про загальнообов'язкове державне соціальне страхування, крім щомісячних страхових виплат потерпілим на виробництві (з урахуванням виплат на необхідний догляд за потерпілим) та членам їх сімей, до визначеної суми індексації додається сума індексації, яка складається внаслідок перевищення величини індексу споживчих цін порогу індексації, зазначеного у пункті 1-1 цього Порядку.
Аналіз наведених норм дає підстави суду дійти висновку, що за загальним правилом для індексації заробітної плати необхідно знати два взаємопов'язаних елемента: базовий місяць та коефіцієнт індексації. При цьому базовий місяць - це місяць підвищення тарифних ставок (окладів) незалежно від розміру підвищення, а коефіцієнт індексації обчислюють на основі щомісячних індексів інфляції, які публікуються Держстатом. Розрахунок ведеться наростаючим підсумком до перевищення порогу індексації. Визначення базового місяця залежить тільки від зміни розміру тарифної ставки (посадового окладу) та нарахування індексації здійснюється до наступного підвищення розміру посадового окладу військовослужбовця.
Слід зазначити, що правове регулювання виплати індексації визначає умови (коли величина індексу споживчих цін перевищила поріг індексації), з настанням яких виникає право на щомісячне отримання суми індексації у структурі заробітної плати (грошового забезпечення) до настання обставин (підвищення тарифних ставок, окладів), за яких виплата розрахованої суми індексації припиняється до повторного настання обставин, які обумовлюють повторне виникнення права на отримання індексації.
Так, на момент зарахування позивача до списків особового складу ДУ «Маневицька ВК (№42)» та до моменту його звільнення грошове забезпечення військовослужбовців визначалось постановою Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 №704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» (далі - Постанова №704), яка набула чинності з 01.03.2018.
Отже, за період проходження позивачем служби підвищення його тарифних ставок не відбувалось, а тому абзаци 4, 5 пункту 5 Порядку №1078 не підлягали застосуванню при нарахуванні позивачу індексації грошового забезпечення.
Як слідує з довідки відповідача від 12.03.2025 №42/1590/4 (а.с.12-13), за період проходження позивачем служби його грошове забезпечення індексувалось з врахуванням базового місяця - березень 2018 року та відповідно здійснювалась виплата індексації в період з березня 2020 року по грудень 2022 року, у 2023 році індексація не виплачувалась, з вересня 2024 року відповідач поновив виплату індексації, враховуючи базовий місяць - грудень 2023 року.
Суд зазначає, пунктом 3 розділу «Прикінцеві положення» Закону України «Про Державний бюджет України на 2023 рік» від 03.11.2022 №2710-IX зупинено на 2023 рік дію Закону №1282-XII.
Тобто, з 01.01.2023 в умовах дії воєнного стану на законодавчому рівні було обмежено нарахування та виплату індексації заробітної плати (грошового забезпечення), а тому правові підстави для нарахування та виплати індексацію грошового забезпечення за 2023 рік відсутні.
Вказаний висновок суду відповідає правовій позиції, викладені у постанові Верховного Суду від 28.06.2024 у справі №200/2319/23.
Водночас відповідно Закону України від 09.11.2023 №3460-IX «Про Державний бюджет України на 2024 рік», Закону України «Про Державний бюджет України на 2025 рік» установлено, що обчислення індексу споживчих цін для індексації грошових доходів населення провадиться наростаючим підсумком, починаючи з 1 січня 2024 року, з 1 січня 2025 року відповідно.
Отже, з 2024 року право працівників на проведення індексації заробітної плати працівників поновилося, що і було зроблено відповідачем.
Суд зазначає, що позивач не наводить обґрунтованих доказів того, що сума нарахованої індексації в період з 01.07.2022 по 31.12.2022 не відповідає вимогам Порядку №1078. При цьому обов'язок позивача зазначити конкретні докази, які підтверджують доводи позову, кореспондується з вимогами частини першої статті 77, частини другої статті 79 КАС України.
Що стосується періоду з 01.01.2024 по 01.08.2024, то, як зазначено вище, відповідно Закону України від 09.11.2023 №3460-IX «Про Державний бюджет України на 2024 рік» обчислення індексу споживчих цін для індексації грошових доходів населення провадиться наростаючим підсумком, починаючи з 1 січня 2024 року.
В свою чергу за офіційними даними Держстату розмір індексів споживчих цін становив: у січні 2024 року - 100,4; у лютому 2024 року - 100,3; у березні 2024 року - 100,5; у квітні 2024 року - 100,2; у травні 2024 року - 100,6, у червні 2024 року - 102,2, величина індексу споживчих цін за наростаючим підсумком з базового періоду, яким для позивача є грудень 2023 року (базовий індекс 100 відсотків), по липень 2024 року включно, не перевищила поріг індексації, який встановлений в розмірі 103 відсотків.
Згідно з абзацу 5 пункту 1-1 Порядку №1078 для проведення подальшої індексації грошових доходів населення обчислення індексу споживчих цін починається за місяцем, у якому індекс споживчих цін перевищив поріг індексації, зазначений в абзаці другому цього пункту.
Оскільки, лише у липні 2024 року індекс споживчих цін за вказаний місяць склав 104,3% (100,4% * 100,3% * 100,5% * 100,2% * 100,6% * 102,2%), право військовослужбовців на отримання індексації грошового забезпечення, з урахуванням приписів абзацу 5 пункту 1-1 Порядку №1078, виникло у серпні 2024 року.
Таким чином, підстави для нарахування та виплати індексації грошового забезпечення за період з 01.01.2024 по 01.08.2024 відсутні.
Отже, в цій частині позовні вимоги є необґрунтованими та безпідставними.
Вирішуючи спір в частині нарахування та виплати додаткової винагороди відповідно до Постанови №168 за період з 24.02.2022 по 01.06.2022, суд зазначає про таке.
Указом Президента України від 24.02.2022 №64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні», затвердженим Законом України від 24.02.2022 №2102-IX, в Україні введено воєнний стан із 05 год 30 хв 24.02.2022, який неодноразово продовжувався та діє до цього часу.
На виконання Указів Президента України від 24.02.2022 №64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні» та №69/2022 «Про загальну мобілізацію» Кабінетом Міністрів України 28.02.2022 прийнято Постанову №168.
Пунктами 1, 3 Постанови №168 (в первинній редакції) установлено, що на період дії воєнного стану військовослужбовцям Збройних Сил, Служби безпеки, Служби зовнішньої розвідки, Головного управління розвідки Міністерства оборони, Національної гвардії, Державної прикордонної служби, Управління державної охорони, Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації, Державної спеціальної служби транспорту, військовим прокурорам Офісу Генерального прокурора, особам рядового і начальницького складу Державної служби з надзвичайних ситуацій, співробітникам Служби судової охорони, особам начальницького складу управління спеціальних операцій Національного антикорупційного бюро та поліцейським виплачується додаткова винагорода в розмірі 30 000 гривень щомісячно (крім військовослужбовців строкової служби), а тим з них, які беруть безпосередню участь у бойових діях або забезпечують здійснення заходів з національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії, перебуваючи безпосередньо в районах у період здійснення зазначених заходів (у тому числі військовослужбовцям строкової служби), - розмір цієї додаткової винагороди збільшується до 100 000 гривень в розрахунку на місяць пропорційно часу участі у таких діях та заходах. Виплата такої додаткової винагороди здійснюється на підставі наказів командирів (начальників). Міністерству фінансів опрацювати питання щодо збільшення видатків відповідним розпорядникам бюджетних коштів для забезпечення реалізації цієї постанови.
Пунктом 5 Постанови №168 обумовлено, що вона набирає чинності з моменту опублікування та застосовується з 24.02.2022.
Постановою Кабінету Міністрів України від 22.03.2022 №350 «Про внесення зміни до пункту 1 постанови Кабінету Міністрів України від 28 лютого 2022 р. №168» (далі - Постанова №350) внесено зміни до пункту 1 Постанови №168, доповнивши абзац перший після слів «та поліцейським» словами «, а також особам рядового і начальницького складу Державної кримінально-виконавчої служби, які несуть службу в органах і установах зазначеної Служби, що розташовані в межах адміністративно-територіальних одиниць, на території яких надається допомога в рамках Програми «єПідтримка»,».
При цьому у пункті 2 Постанови №350 передбачено, що ця постанова набирає чинності з дня її опублікування та застосовується з 24.02.2022.
Розпорядженням Кабінету Міністрів України від 06.03.2022 №204-р «Про затвердження переліку адміністративно-територіальних одиниць, на території яких надається допомога застрахованим особам в рамках Програми «єПідтримка» затверджено перелік адміністративно-територіальних одиниць, на території яких платникам єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, які перебувають на обліку на відповідній території, може надаватися допомога в рамках Програми «єПідтримка» (далі Перелік) згідно з додатком, з якого слідує, що Волинська область включена у вказаний Перелік.
Постановою Кабінету Міністрів України від 01.07.2022 №754, яка застосовується з 01.06.2022, внесено зміни у пункт 1 Постанови №168, відповідно до яких в абзаці першому:
слова «які несуть службу в органах і установах зазначеної Служби, що розташовані в межах адміністративно-територіальних одиниць, на території яких надається допомога в рамках Програми «єПідтримка» замінено словами «які несуть службу в органах і установах зазначеної Служби в межах територіальних громад, які розташовані в районі проведення воєнних (бойових) дій або перебувають в тимчасовій окупації, оточенні (блокуванні)»;
після слова «щомісячно» доповнено словами «(крім осіб рядового і начальницького складу Державної кримінально-виконавчої служби, яким така винагорода виплачується пропорційно часу проходження служби в розрахунку на місяць)».
Разом з тим, постановою Кабінету Міністрів України від 07.07.2022 №793, яка застосовується з 24.02.2022, у пункт 1 Постанови №168 внесено зміни, відповідно до яких в абзаці першому слова і цифри «додаткова винагорода в розмірі 30000 гривень щомісячно» замінити словами і цифрами «додаткова винагорода в розмірі до 30000 гривень пропорційно в розрахунку на місяць».
Таким чином, в період з 24.02.2022 по 01.06.2022 Постановою №168 було передбачено виплату особам рядового і начальницького складу кримінально-виконавчої служби додаткової винагороди в розмірі 30000,00 грн пропорційно в розрахунку на місяць за умови, що вони несуть службу в органах і установах зазначеної Служби, що розташовані в межах адміністративно-територіальних одиниць, на території яких надається допомога в рамках Програми «єПідтримка».
Не є спірною та обставина, що ДУ «Маневицька ВК (№42)» розташована на території Волинської області.
Як встановлено в ході судового розгляду, позивачу виплачено додаткову винагороду за період з 24.02.2022 по 31.05.2022 пропорційно відпрацьованому часу в загальній сумі 73185,05 грн, що підтверджується довідкою ДУ «Маневицька ВК (№42)» про нарахування грошового забезпечення (а.с.89).
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 21.09.2023 у справі №260/3564/22 зроблено правовий висновок про те, що зміст внесених постановою КМУ №793 змін до постанови КМУ №168 в частині визначення розміру додаткової винагороди «до 30 000 гривень пропорційно в розрахунку на місяць» замість «30 000 гривень щомісячно» не свідчить про те, що такі зміни вплинули на розмір додаткової винагороди, адже за загальним правилом заробітна плата (грошове забезпечення) виплачується щомісячно за фактично відпрацьований час, тому визначена урядом «пропорційність» із прив'язкою до місячного періоду фактично передбачає виплату додаткової винагороди в розмірі 30 000 гривень на місяць за умови відпрацювання норми робочого часу відповідного місяця.
Беручи до уваги вищенаведену правову позицію Великої Палати Верховного Суду, суд дійшов висновку про відсутність порушень прав позивача щодо невиплати додаткової винагороди, передбаченої Постановою №168, позаяк така винагорода виплачена пропорційно відпрацьованому часу за період з 24.02.2022 по 01.06.2022.
Отже, в цій частині позовні вимоги є безпідставними та задоволенню не підлягають.
Вирішуючи спір в частині нарахування та виплати грошової компенсації за належні до видачі предмети речового майна, суд виходить з наступного.
Відповідно до статті 23 Закону України «Про Державну кримінально-виконавчу службу України» від 23.06.2005 №2713-IV (далі - Закон №2713-IV) держава забезпечує соціальний захист персоналу Державної кримінально-виконавчої служби України відповідно до Конституції України, цього Закону та інших законів України (частина 1).
Умови грошового і матеріального забезпечення осіб рядового і начальницького складу та оплата праці працівників кримінально-виконавчої служби визначаються законодавством і мають забезпечувати належні матеріальні умови для комплектування Державної кримінально-виконавчої служби України висококваліфікованим персоналом, диференційовано враховувати характер і умови служби чи роботи, стимулювати досягнення високих результатів у службовій та професійній діяльності і компенсувати персоналу фізичні та інтелектуальні затрати (частина 2).
На осіб рядового і начальницького складу кримінально-виконавчої служби поширюється соціальний захист поліцейських, визначений Законом України «Про Національну поліцію», а також порядок і умови проходження служби, передбачені для поліцейських. Умови і розміри грошового забезпечення осіб рядового і начальницького складу та оплати праці працівників кримінально-виконавчої служби визначаються Кабінетом Міністрів України (частина 5).
Постановою Кабінету Міністрів України від 14.08.2013 №578 «Про забезпечення речовим майном персоналу Державної кримінально-виконавчої служби», затверджений Порядок забезпечення речовим майном персоналу Державної кримінально-виконавчої служби (далі - Порядок № 578), який визначає механізм речового забезпечення персоналу Державної кримінально-виконавчої служби - осіб рядового і начальницького складу, спеціалістів, які не мають спеціальних звань, та працівників, які працюють за трудовими договорами.
Пунктом 2 Порядку №578 визначено, що речовим забезпеченням є задоволення потреб персоналу у формі одягу, взутті, натільній білизні, теплих і постільних речах, спорядженні, тканинах для пошиття форми одягу, нарукавних знаках і знаках розрізнення, спеціальному одязі та взутті, санітарно-господарському майні, постовому одязі, ремонтних матеріалах (далі - речове майно), що дає змогу створити необхідні умови для виконання персоналом службових завдань.
Пунктом 3 Порядку №578 визначено, що речове майно за цільовим призначенням є речовим майном поточного забезпечення, а за використанням поділяється на майно особистого користування та інвентарне майно.
Пунктом 23 Порядку №578 визначено, що грошова компенсація замість предметів речового майна особистого користування, що підлягають видачі особам рядового і начальницького складу, виплачується згідно з пунктом 60 цього Порядку на підставі заяви. Вартість предметів речового майна особистого користування визначається Мін'юстом за пропозицією державної установи «Генеральна дирекція Державної кримінально-виконавчої служби України» відповідно до їх закупівельної вартості.
За приписами пункту 27 Порядку №578 під час звільнення із служби особам рядового і начальницького складу за їх бажанням може видаватися речове майно особистого користування, яке не було ними отримано на день звільнення, або виплачуватися грошова компенсація за нього, розрахована із закупівельної вартості, яка діяла на 1 січня року виникнення права на отримання такого майна.
Розмір грошової компенсації за неотримане речове майно визначається пропорційно часу, що минув з моменту виникнення права на отримання речового майна, до дати звільнення із служби (не враховуючи місяць звільнення).
Відповідно до пункту 60 Порядку №578 для виплати персоналу грошової компенсації за належні до отримання предмети речового майна особистого користування оформляється довідка про виплату грошової компенсації за належні до видачі предмети речового майна за формою згідно з додатком 7 у двох примірниках, перший з яких подається бухгалтерії органу чи установи, підприємства для виплати компенсації, другий додається до арматурної картки.
Таким чином, особам рядового і начальницького складу Державної кримінально-виконавчої служби під час звільнення на підставі їх заяви виплачується грошова компенсація замість предметів речового майна особистого користування, у зв'язку з чим оформляється відповідна довідка.
Так, з довідки відповідача №2 про виплату грошової компенсації за належні до видачі предмети речового майна слідує, що загальна сума виплати за належні до видачі предмети речового майна становить 16624,55 грн (а.с.14).
Суд зауважує, що відповідачем не заперечується обов'язок щодо відшкодування у грошовій формі за належні до видачі предмети речового майна, оскільки у своєму листі від 12.03.2025 №4/1591-25/К-11 відповідач зазначає, що така компенсація буде виплачена за умови надходження відповідного фінансування (а.с.6-11).
Більше того, у відзиві на позовну заяву відповідач також визнав свій обов'язок щодо виплати цієї суми коштів, яка на сьогодні не виплачена у зв'язку із відсутністю відповідного фінансування.
Таким чином, відповідачем не забезпечено позивачу реалізацію його прав, гарантованих Законом №2713-IV та Порядком №578.
При цьому, суд відхиляє посилання представника відповідача на відсутність відповідного фінансування, що й призвело до невиплати спірної компенсації за неотримане речове майно особистого користування.
Таким чином, суд дійшов висновку про задоволення позовних вимог в цій частині.
Щодо грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за 2019, 2023 роки.
Правовий статус ветеранів війни визначає Закон України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» від 22.10.1993 року №3551-XII (далі - Закон №3551-XII), відповідно до статті 4 якого ветеранами війни є особи, які брали участь у захисті Батьківщини чи в бойових діях на території інших держав. До ветеранів війни належать, зокрема, учасники бойових дій.
Учасниками бойових дій є особи, які брали участь у виконанні бойових завдань по захисту Батьківщини у складі військових підрозділів, з'єднань, об'єднань всіх видів і родів військ Збройних Сил діючої армії (флоту), у партизанських загонах і підпіллі та інших формуваннях як у воєнний, так і у мирний час (стаття 5 Закону №3551-XII).
Відповідно до пункту 12 частини першої статті 12 Закону №3551-XII учасникам бойових дій надаються пільги, зокрема, використання чергової щорічної відпустки у зручний для них час, а також одержання додаткової відпустки із збереженням заробітної плати строком 14 календарних днів на рік.
Статтею 4 Закону України «Про відпустки» від 05.11.1996 №504/96-ВР (далі - Закон №504/96-ВР) передбачено такі види щорічних відпусток: основна відпустка (стаття 6 цього Закону); додаткова відпустка за роботу зі шкідливими та важкими умовами праці (стаття 7 цього Закону); додаткова відпустка за особливий характер праці (стаття 8 цього Закону); інші додаткові відпустки, передбачені законодавством.
Відповідно до статті 16-2 Закону №504/96-ВР учасникам бойових дій, постраждалим учасникам Революції Гідності, особам з інвалідністю внаслідок війни, статус яких визначений Законом України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», особам, реабілітованим відповідно до Закону України «Про реабілітацію жертв репресій комуністичного тоталітарного режиму 1917 - 1991 років», із числа тих, яких було піддано репресіям у формі (формах) позбавлення волі (ув'язнення) або обмеження волі чи примусового безпідставного поміщення здорової людини до психіатричного закладу за рішенням позасудового або іншого репресивного органу, надається додаткова відпустка із збереженням заробітної плати тривалістю 14 календарних днів на рік.
Згідно з пунктом 8 статті 10-1 Закону №2011-ХІІ військовослужбовцям, крім військовослужбовців строкової військової служби, додаткові відпустки у зв'язку з навчанням, творчі відпустки та соціальні відпустки надаються відповідно до Закону України «Про відпустки». Інші додаткові відпустки надаються їм на підставах та в порядку, визначених відповідними законами України.
У разі якщо Законом України «Про відпустки» або іншими законами України передбачено надання додаткових відпусток без збереження заробітної плати, такі відпустки військовослужбовцям надаються без збереження грошового забезпечення.
Абзацом третім пункту 14 статті 10-1 Закону №2011-ХІІ передбачено, що у рік звільнення зазначених в абзацах першому та другому цього пункту військовослужбовців зі служби у разі невикористання ними щорічної основної або додаткової відпустки їм виплачується грошова компенсація за всі невикористані дні щорічної основної відпустки, а також дні додаткової відпустки, у тому числі військовослужбовцям-жінкам, які мають дітей.
Крім того, відповідно до пункту 3 розділу XXXI Порядку №260 у рік звільнення військовослужбовцям (крім військовослужбовців строкової військової служби), звільненим з військової служби за віком, станом здоров'я, у зв'язку з безпосереднім підпорядкуванням близькій особі, у зв'язку зі скороченням штатів або проведенням організаційних заходів, які не використали щорічну основну відпустку або використали частково, за їх бажанням надається відпустка із наступним виключенням зі списків особового складу військової частини та виплачується грошове забезпечення у розмірі відповідно до кількості наданих днів відпустки або виплачується грошова компенсація за всі невикористані дні щорічної основної відпустки, а також дні додаткової відпустки, в тому числі за минулі роки.
Іншим військовослужбовцям (крім військовослужбовців строкової військової служби), які звільняються з військової служби, за їх бажанням надається відпустка із наступним виключенням зі списків особового складу військової частини тривалістю, що визначається пропорційно часу, прослуженому в році звільнення за кожен повний місяць служби, та за час такої відпустки виплачується грошове забезпечення або виплачується грошова компенсація за всі невикористані дні щорічної основної відпустки, а також дні додаткової відпустки, в тому числі за минулі роки.
Отже, у випадку звільнення військовослужбовців з військової служби їм виплачується компенсація за всі невикористані ними дні щорічної відпустки, в тому числі за невикористані дні додаткової відпустки, передбаченої статтею 16-2 Закону №504/96-ВР та пунктом 12 частини першої статті 12 Закону №3551-ХІІ.
Дана позиція суду узгоджується з висновками Великої Палати Верховного Суду, вказаними в постанові від 21.08.2019 у зразковій справі №620/4218/18 (Пз/9901/4/19).
Разом з тим, суд зазначає, що право на додаткову відпустку, передбачену статтею 16-2 Закону №504/96-ВР та пунктом 12 частини першої статті 12 Закону №3551-ХІІ, мають лише військовослужбовці, яким встановлено статус учасника бойових дій.
В силу вимог Порядку надання та позбавлення статусу учасника бойових дій осіб, які захищали незалежність, суверенітет та територіальну цілісність України і брали безпосередню участь в антитерористичній операції, забезпеченні її проведення чи у здійсненні заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії Російської Федерації в Донецькій та Луганській областях, забезпеченні їх здійснення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 20.08.2014 №413, статус учасника бойових дій надається, зокрема, на підставі рішень комісій з питань розгляду матеріалів про визнання учасниками бойових дій, утвореними в Міноборони, МВС, Мін'юсті, Національній поліції, Національній гвардії, СБУ, Службі зовнішньої розвідки, Адміністрації Держприкордонслужби, Адміністрації Держспецтрансслужби, Офісі Генерального прокурора, Управлінні державної охорони, Адміністрації Держспецзв'язку, ДСНС, ДФС (пункт 6).
Водночас рішення відповідної комісії з питань розгляду матеріалів про визнання учасниками бойових дій є підставою для видачі посвідчення учасника бойових дій, що передбачено Інструкцією про порядок видачі в Міністерстві оборони України посвідчень учасника бойових дій, нагрудних знаків «Ветеран війни - учасник бойових дій» та листів талонів на право одержання проїзних квитків з 50-відсотковою знижкою їх вартості, затвердженою наказом Міністерства оборони України від 07.05.2015 №200 (чинна на момент виникнення спірних правовідносин.
Як встановлено судом, позивач ОСОБА_1 є учасником бойових дій, що підтверджується посвідченням серії НОМЕР_1 від 17.07.2015, відповідно до якого має право на пільги, встановлені законодавством України для ветеранів війни - учасників бойових дій (а.с.28).
Таким чином, позивач набув право на додаткову відпустку, передбачену пунктом 12 частини першої статті 12 Закону №3551-ХІІ, незалежно від написання рапорту на таку відпустку, а відтак і право на грошову компенсацію за невикористану додаткову відпустку за вказаний період.
З довідки відповідача від 05.03.2025 №42/1255/5 (а.с.15) слідує, що на підставі п.12 ст.12 Закону №3551-ХІІ позивачу надавалась додаткова відпустка тривалістю 14 календарних днів у наступних роках: 2020, 2021, 2022 та 2024.
Водночас, до суду не надано доказів використання позивачем додаткової відпустки як учаснику бойових дій за 2019, 2023 роки або виплати відповідної компенсації, наказ від 13.01.2025 №4/ОС-25 начальника ДУ «Маневицька ВК (№42)», яким позивача з 15.01.2025 звільнено з військової служби, а також повідомлення про нараховані та виплачені суми при звільненні, не містять вказівки про виплату грошової компенсації за невикористану додаткову відпустку за 2019, 2023 роки.
З огляду на викладене суд дійшов висновку, що відповідачем протиправно не виплачену позивачу грошову компенсацію за невикористану додаткову відпустку як учаснику бойових дій за 2019, 2023 роки, а тому в цій частині позовні вимоги підлягають задоволенню.
За змістом пункту 1 Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15 січня 2004 року №44 (далі - Порядок №44), ним передбачено умови та механізм щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу у зв'язку з виконанням ними своїх обов'язків під час проходження служби.
Грошова компенсація виплачується, зокрема, громадянам України, які відповідно до законодавства мають статус військовослужбовця, поліцейського або є особами рядового і начальницького складу, у тому числі Державної кримінально-виконавчої служби, про що вказано у пункті 2 Порядку№44.
За приписами пунктів 4, 5 Порядку №44 виплата грошової компенсації військовослужбовцям, поліцейським та особам рядового і начальницького складу здійснюється одночасно з виплатою їм грошового забезпечення. Грошова компенсація виплачується за місцем одержання грошового забезпечення у розмірі суми податку з доходів фізичних осіб, утриманого з грошового забезпечення.
Таким чином, суд погоджується з позивачем, що нарахування та виплату компенсації за невикористану додаткову відпустку слід проводити з врахуванням пункту 2 Порядку №44.
Що стосується позовних вимог про нарахування та виплату доплати за виконання обов'язків тимчасово відсутнього першого заступника начальника установи з 02.12.2023 по 27.02.2024, то суд зазначає наступне.
Як слідує з матеріалів справи, відповідно до наказу ДУ «Маневицька ВК (№42)» від 02.12.2023 №167/ОС/ВП-23 на позивача з 02.12.2023 було покладено виконання обов'язків першого заступника начальника установи - заступника начальника установи з нагляду і безпеки, охорони та оперативної роботи (а.с.19).
Строк виконання таких обов'язків становив до 27.02.2024, що слідує з листа відповідача від 05.03.2025 №5/1271-25/К-13 (а.с.20).
Так, приписи розділу 19 Порядку виплати грошового забезпечення та компенсаційних виплат особам рядового і начальницького складу Державної кримінально-виконавчої служби України, затвердженого наказом Міністерства юстиції України від 28.03.2018 №925/5 (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин), передбачають, що особам рядового і начальницького складу, крім зазначених у пунктах 8, 9 цієї глави, призначеним в установленому порядку наказом органу або установи до тимчасового виконання обов'язків за посадою строком до чотирьох місяців у тому самому органі або установі, за час виконання обов'язків за цією посадою виплачується оклад за посадою, за якою здійснюється тимчасове виконання обов'язків, з урахуванням пункту 4 цієї глави (пункт 1).
Посадові оклади особам рядового і начальницького складу за час тимчасового виконання обов'язків за посадами виплачуються з дотриманням таких умов:
особі рядового чи начальницького складу, призначеній до тимчасового виконання обов'язків за невакантною посадою, оклад за цією посадою виплачується, якщо особа рядового чи начальницького складу, яка постійно займає посаду, а також її штатні заступники і помічники незалежно від їх функціональних обов'язків тимчасово вибули з органу чи установи або в установленому порядку звільнені від службових обов'язків;
особам рядового та начальницького складу, які обіймають посади заступників і помічників керівників усіх найменувань незалежно від їх функціональних обов'язків у разі тимчасового виконання обов'язків за невакантними посадами безпосередніх керівників, виплачується оклад за основною посадою. У разі тимчасового виконання зазначеними особами обов'язків за вакантною посадою безпосереднього керівника виплачується оклад за посадою, за якою здійснюється тимчасове виконання обов'язків, з дотриманням вимог, визначених у пунктах 1-3 цієї глави;
у разі тимчасового виконання обов'язків за посадою, за якою встановлено оклад (тарифний розряд) від мінімального розміру до максимального, оклад за цією посадою виплачується в розмірі, встановленому наказом керівника установи залежно від складності та обсягу роботи, але не нижче розміру раніше встановленого окладу за займаною посадою (пункт 4).
Різниця в окладах за основною посадою і посадою, що тимчасово виконується, виплачується одночасно з виплатою грошового забезпечення за поточний місяць, а особам, відрядженим до нового місця служби (навчання) або звільненим зі служби, - під час вибуття з органу або установи (пункт 6).
Виплата щомісячних видів грошового забезпечення (крім одноразових), що обчислюються від посадового окладу, здійснюється, виходячи з посадового окладу за посадою, обов'язки за якою виконуються тимчасово (пункт 7).
При цьому відповідно до частин першої-третьої статті 69 Закону України «Про Національну поліцію» від 02.07.2015 №580-VIII у зв'язку зі службовою необхідністю на поліцейського, який займає штатну посаду, може бути покладено тимчасове виконання обов'язків за іншою посадою, а саме:
1) вакантною - за його згодою;
2) невакантною - у разі тимчасової відсутності або внаслідок усунення чи відсторонення від посади поліцейського, який займає таку посаду, незалежно від його згоди.
Безперервний строк тимчасового виконання обов'язків не повинен перевищувати чотирьох місяців.
Тимчасове виконання обов'язків покладається на поліцейських письмовим наказом керівника органу (закладу, установи) поліції, який уповноважений призначати на відповідну посаду згідно з цим Законом.
Керівники органів (закладів, установ) поліції можуть уповноважувати керівників структурних підрозділів таких органів (закладів, установ) самостійно приймати рішення про тимчасове покладення обов'язків за іншою невакантною посадою цього підрозділу на поліцейських, які їм підпорядковані.
Таким чином, в разі покладення відповідно до наказу тимчасового виконання обов'язків за іншою посадою за такий період виплачується оклад за посадою, за якою здійснюється тимчасове виконання обов'язків.
Відповідач не надав суду доказів виплати ОСОБА_1 за період виконання обов'язків першого заступника начальника установи - заступника начальника установи з нагляду і безпеки, охорони та оперативної роботи з 02.12.2023 по 27.03.2024 окладу за вказаною посадою.
Доводи представника відповідача у відзиві про відсутність підстав для виплати окладу за посадою, за якою здійснювалося тимчасове виконання обов'язків, не ґрунтуються на нормах чинного законодавства.
За встановлених обставин суд дійшов висновку, що в цій частині позовні вимоги є підставними та підлягають задоволенню.
З врахуванням вищевикладеного, суд дійшов висновку про часткове задоволення позовних вимог ОСОБА_1 .
Керуючись статтями 243-246 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
Позов задовольнити частково.
Визнати протиправними дії Державної установи «Маневицька виправна колонія (№42)», які полягають у застосуванні з 29.01.2020 по 19.05.2023 розрахункової величини прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01 січня 2018 року, при нарахуванні ОСОБА_1 грошового забезпечення (основних, додаткових та одноразових його видів).
Зобов'язати Державну установу «Маневицька виправна колонія (№42)» здійснити перерахунок та виплату ОСОБА_1 грошового забезпечення (основних, додаткових та одноразових його видів) за період з 29.01.2020 по 19.05.2023, виходячи з розміру грошового забезпечення з урахуванням розмірів посадового окладу, окладу за військовим званням, які визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року, на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками до постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 №704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб», з урахуванням виплачених сум.
Визнати протиправною бездіяльність Державної установи «Маневицька виправна колонія (№42)» щодо не виплати ОСОБА_1 грошової компенсації за належні до отримання предмети речового майна.
Зобов'язати Державну установу «Маневицька виправна колонія (№42)» нарахувати та виплатити ОСОБА_1 грошову компенсацію за належні до отримання предмети речового майна в сумі 16624,55 грн (шістнадцять тисяч шістсот двадцять чотири грн 55 коп).
Визнати протиправною бездіяльність Державної установи «Маневицька виправна колонія (№42)» щодо не нарахування та не виплати ОСОБА_1 грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за 2019, 2023 роки.
Зобов'язати Державну установу «Маневицька виправна колонія (№42)» здійснити перерахунок та виплату ОСОБА_1 грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за 2019, 2023 роки, з одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб відповідно до пункту 2 Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15.01.2004 №44.
Визнати протиправною бездіяльність Державної установи «Маневицька виправна колонія (№42)» щодо не нарахування та невиплати ОСОБА_1 доплати за час тимчасового виконання обов'язків першого заступника начальника установи - заступника начальника установи з нагляду і безпеки, охорони та оперативної роботи з 02.12.2023 по 27.03.2024.
Зобов'язати Державну установу «Маневицька виправна колонія (№42)» нарахувати та виплатити ОСОБА_1 доплату за час тимчасового виконання обов'язків першого заступника начальника установи - заступника начальника установи з нагляду і безпеки, охорони та оперативної роботи з 02.12.2023 по 27.03.2024 відповідно до вимог розділу 19 Порядку виплати грошового забезпечення та компенсаційних виплат особам рядового і начальницького складу Державної кримінально-виконавчої служби України, затвердженого наказом Міністерства юстиції України від 28.03.2018 №925/5.
В задоволенні решти вимог позову відмовити.
Рішення набирає законної сили в порядку та строки, визначені статтею 255 КАС України, та може бути оскаржене в апеляційному порядку шляхом подання апеляційної скарги до Восьмого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Позивач: ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_2 );
Відповідач: Державна установа «Маневицька виправна колонія (№42)» (44600, Волинська обл., Камінь-Каширський р-н, с-ще Маневичі, вул.Андрія Снітка, 25, код ЄДРПОУ 08562660).
Головуючий-суддя Н.Б.Плахтій