30 вересня 2025 року ЛуцькСправа № 140/7087/25
Волинський окружний адміністративний суд у складі судді Шепелюка В.Л., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України у Волинській області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити дії,
ОСОБА_1 звернувся з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України у Волинській області (далі - ГУ ПФУ у Волинській області) про визнання протиправним та скасування рішення від 24 жовтня 2024 року №032350028863; зобов'язання зарахувати до страхового стажу період роботи з 22 жовтня 2000 року по 21 листопада 2002 року на дочірньому підприємстві “Укрєвростиль» АТЗТ “Луцький завод великопанельного домобудування» (ДП “Укрєвростиль» АТЗТ “Луцький завод ВПД»); зобов'язання призначити пенсію по третій групі інвалідності з 16 вересня 2024 року.
В обґрунтування позову ОСОБА_1 вказав, що 23 вересня 2024 року Луцьким об'єднаним управлінням Пенсійного фонду України йому призначено пенсію по інвалідності та видано пенсійне посвідчення від 01 жовтня 2024 року № НОМЕР_1 . Разом з тим листом від 05 березня 2025 року відповідачем повідомлено, що рішенням ГУ ПФУ у Волинській області від 24 жовтня 2024 року №032350028863 було відмовлено у призначенні пенсії, у зв'язку з відсутністю необхідного страхового стажу передбаченого статтею 32 Закону України від 09 липня 2003 року №1058-IV “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» (далі - Закон №1058-IV). До страхового стажу не зараховано період роботи з 22 жовтня 2000 року по 21 листопада 2002 року на ДП “Укрєвростиль» АТЗТ “Луцький завод ВПД», оскільки відсутні дата, наказ та дата наказу про звільнення, крім того відсутні відомості про роботу згідно з даних наявних в індивідуальних відомостях про застраховану особу з Реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування.
Позивач вважає рішення ГУ ПФУ у Волинській області протиправним та таким, що підлягає скасуванню. Покликаючись на статтю 62 Закону України від 05 липня 1991 року №1788-ХІІ “Про пенсійне забезпечення» (далі - Закон №1788-ХІІ), зазначив, що основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. В трудовій книжці наявний запис про роботу на ДП “Укрєвростиль» АТЗТ “Луцький завод ВПД» з 22 жовтня 2000 року по 21 листопада 2002 року з зазначенням дати та номеру наказу. Додатково також надавалась копія довідки від 21 листопада 2002 року №75, видана ДП “Укрєвростиль» АТЗТ “Луцький завод ВПД» про те, що ОСОБА_1 прийнято на роботу згідно з наказом від 22 жовтня 2000 року №41 та звільнено згідно з наказом від 21 листопада 2002 року №82.
На переконання позивача відповідач неправомірно не зарахував спірний період роботи за записами у трудовій книжці. ОСОБА_1 зауважує, що недоліки щодо заповнення трудової книжки не можуть бути підставою для не врахування відповідного періоду роботи для обрахунку стажу при призначенні пенсії. Також позивач вважає, що пенсію, йому слід призначити з дати звернення до органів Пенсійного фонду, тобто 16 вересня 2024 року, позаяк всі необхідні документи для призначення пенсії по інвалідності ним було подано не пізніше трьох місяців з дня встановлення інвалідності (20 серпня 2024 року).
З наведених підстав позивач просив позов задовольнити повністю.
Ухвалою судді Волинського окружного адміністративного суду від 01 липня 2025 року позовну заяву прийнято до розгляду, відкрито провадження у справі та розгляд справи призначено за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у ній матеріалами відповідно до статті 262 Кодексу адміністративного судочинства України (надалі - КАС України).
У відзиві на позов відповідач позовні вимоги заперечив та у їх задоволенні просив відмовити (а.с.37-39). В обґрунтування цієї позиції вказав, що 16 вересня 2024 року ОСОБА_1 звернувся до ГУ ПФУ у Волинській області із заявою про призначення пенсії по інвалідності. Заява позивача опрацьовувалась за принципом єдиної черги звернень спеціалістами Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області та Головного управління Пенсійного фонду України в Вінницькій області, рішенням яких 23 вересня 2024 року №032350028863 призначено пенсію по інвалідності з 20 серпня 2024 року. Однак, оскільки у відомостях системи персоніфікованого обліку відсутня інформація про період роботи ОСОБА_1 з 22 жовтня 2000 року по 21 листопада 2002 року, то звернення від 16 вересня 2024 року на призначення пенсії по інвалідності розглянуто повторно спеціалістами ГУ ПФУ у Волинській області та 24 жовтня 2024 року прийнято рішення №032350028863 про відмову в призначенні пенсії по інвалідності у зв'язку з відсутністю необхідного страхового стажу, передбаченого статтею 32 Закону №1058-IV.
Страховий стаж позивача складає 08 років 09 місяців. Починаючи з 01 липня 2000 року обчислення пенсій здійснюється із заробітку особи за період роботи після 01 липня 2000 року за даними системи персоніфікованого обліку. Враховуючи вищезазначене, при підтвердженні страхового стажу, зокрема, у період з 01 липня 2000 року по 31 грудня 2003 року за даними трудової книжки, потрібно звіряти такі дані з відомостями персоніфікованого обліку. Відповідно до інформації, яка міститься в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань, державна реєстрація ДП “Укрєвростиль» АТЗТ “Луцький завод ВПД» припинена 04 серпня 2009 року, для зарахування стажу за роботу на вказаному підприємстві необхідно надати довідку видану архівною установою де зберігаються документи.
Відповідач вважає, що його рішення є законним та підстави для скасування відсутні.
У відповіді на відзив (а.с. 45-47) позивач заперечив доводи відзиву та зазначив, що, зважаючи на те, що обов'язок щодо надання відомостей до системи персоніфікованого обліку покладений на роботодавців, позивач не повинен відповідати за неналежне виконання ними свого обов'язку, а отже ненадання відомостей до системи персоніфікованого обліку у спірні періоди не може бути підставою для їх неврахування при призначенні позивачу пенсії.
Відповідач заперечення не подав.
Дослідивши письмові докази, перевіривши доводи сторін у заявах по суті, суд встановив такі обставини.
ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , відповідно до довідки до акта огляду медико-соціальною експертною комісією серії 12ААГ №875826 (а.с.19) є особою з інвалідністю третьої групи, 02 вересня 2024 року звернувся до територіального органу Пенсійного фонду України із заявою про призначення пенсії по інвалідності. Рішенням Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області від 09 вересня 2024 року №032350028863 позивачу було відмовлено у призначенні пенсії, у зв'язку з відсутністю необхідного страхового стажу (а.с.20-20 зворот).
16 вересня 2024 року ОСОБА_1 повторно звернувся із заявою про призначення пенсії по інвалідності (а.с.21 зворот - 22). Не спірною та обставина, що за результатами розгляду вказаної заяви позивачу призначено пенсію по інвалідності з 20 серпня 2024 року (а.с.21), а 01 жовтня 2024 року видано пенсійне посвідчення № НОМЕР_1 (а.с.18).
Листом від 05 березня 2025 року ГУ ПФУ у Волинській області надіслало позивачу копію рішення від 24 жовтня 2024 року №032350028863 про відмову у призначенні пенсії (а.с.28 зворот-29).
У рішенні вказано, що звернення ОСОБА_1 від 16 вересня 2024 року про призначення пенсії по інвалідності розглянуто. Відповідно до частини першої статті 32 Закону №1058-IV встановлено, що для призначення пенсії по третій групі інвалідності для осіб у віці від 43 років до досягнення особою 45 років включно необхідно 10 років.
Страховий стаж позивача складає 08 років 09 місяців. До страхового стажу не враховано, згідно трудової книжки серії НОМЕР_2 від 22 жовтня 2000 року та довідки про стаж роботи №75 від 21 листопада 2002 року, виданої ДП “Укрєвростиль» АТЗТ “Луцький завод великопанельного домобудування», період роботи з 22 жовтня 2000 року по 21 листопада 2022 року, оскільки відсутні дата, наказ та дата наказу про звільнення, крім того відсутні відомості про роботу згідно з даних наявних в індивідуальних відомостях про застраховану особу з Реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування.
Відповідно до інформації, яка міститься в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань, державна реєстрація вище зазначеного підприємства припинена 04 серпня 2009 року. Для зарахування стажу за роботу АТ ЗТ “Луцький завод великопанельного домобудування» необхідно надати довідку видану архівною установою де зберігаються документи.
У зв'язку з відсутністю необхідного страхового стажу передбаченого статтею 32 Закону №1058-IV прийнято рішення відмовити у призначенні пенсії по інвалідності.
Позивач не погоджується з таким рішенням суб'єкта владних повноважень, вважає його протиправним, а тому звернувся до суду з цим позовом.
При вирішенні спору суд керується такими нормативно-правовими актами.
Частиною другою статті 19 Конституції України встановлено обов'язок органів державної влади та органів місцевого самоврядування, їх посадових осіб діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Статтею 46 Конституції України громадянам гарантоване право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. Це право гарантується загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними.
Законом України, що визначає принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, надання соціальних послуг з коштів Пенсійного фонду, що формуються за рахунок страхових внесків роботодавців, бюджетних та інших джерел, передбачених цим Законом, а також регулює порядок формування Накопичувального пенсійного фонду та фінансування за рахунок його коштів видатків на оплату договорів страхування довічних пенсій або одноразових виплат застрахованим особам, членам їхніх сімей та іншим особам, передбаченим цим Законом, є Закон №1058-IV.
Відповідно до статті 30 Закону №1058-IV пенсія по інвалідності призначається в разі настання інвалідності, що спричинила повну або часткову втрату працездатності за наявності страхового стажу, передбаченого статтею 32 цього Закону.
Частиною першою статті 32 вказаного Закону визначено, що особи, яким установлено інвалідність, мають право на пенсію по інвалідності, залежно від групи інвалідності, за наявності такого страхового стажу на час настання інвалідності або на день звернення за пенсією, зокрема, для осіб з інвалідністю II та III груп: від 43 років до досягнення особою 45 років включно - 10 років.
Згідно із абзацом першим частини першої статті 24 Закону №1058-IV страховий стаж - період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок.
Як передбачено частиною другою статті 24 Закону №1058-IV, страховий стаж обчислюється територіальними органами Пенсійного фонду відповідно до вимог цього Закону за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку, а за періоди до впровадження системи персоніфікованого обліку - на підставі документів та в порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності цим Законом.
Частиною четвертої статті 24 вказаного Закону визначено, що періоди трудової діяльності та інші періоди, що враховувалися до стажу роботи для призначення пенсії до набрання чинності цим Законом, зараховуються до страхового стажу в порядку і на умовах, передбачених законодавством, що діяло раніше, крім випадків, передбачених цим Законом.
Таким чином, до 01 січня 2004 року стаж роботи підтверджується в порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності Законом №1058-IV, а з 01 січня 2004 року до страхового стажу зараховуються періоди роботи на підставі відомостей персоніфікованого обліку. Основним документом, що характеризує і підтверджує трудову діяльність особи до 1 січня 2004 року, є трудова книжка.
За обставин цієї справи спірним є питання про зарахування позивачу до стажу роботи періодів трудової діяльності до набрання чинності Законом №1058-IV.
Приписами статті 56 Закону №1788-ХІІ визначено, що до стажу роботи зараховується робота, виконувана на підставі трудового договору на підприємствах, в установах, організаціях і кооперативах, незалежно від використовуваних форм власності та господарювання, а також на підставі членства в колгоспах та інших кооперативах, незалежно від характеру й тривалості роботи і тривалості перерв.
Статтею 62 Закону №1788-XII передбачено, що основним документом, який підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України.
Зазначеній нормі Закону №1788-XII відповідає пункт 1 Порядку підтвердження наявного стажу роботи для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 12 серпня 1993 року №637 (далі - Порядок №637). Відповідно до пункту 1 Порядку №637 основним документом, що підтверджує стаж роботи за період до впровадження персоніфікованого обліку у системі загальнообов'язкового державного соціального страхування (далі - персоніфікований облік), є трудова книжка.
За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній стаж роботи встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами. У разі коли документи про трудовий стаж не збереглися, підтвердження трудового стажу здійснюється органами Пенсійного фонду на підставі показань свідків (абзац другий пункту 1, пункт 2 Порядку №637).
Згідно з пунктом 3 Порядку №637 за відсутності трудової книжки, а також у випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження стажу роботи приймаються дані, наявні в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування, а також виписки або довідки, складені на основі даних, наявних в інформаційних (автоматизованих) та/або інформаційно-комунікаційних системах підприємств, установ, організацій, довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які містять відомості про періоди роботи.
Згідно з частиною третьою статті 44 Закону №1058-IV органи Пенсійного фонду мають право вимагати відповідні документи від підприємств, організацій і окремих осіб, видані ними для оформлення пенсії, а також в необхідних випадках перевіряти обґрунтованість їх видачі та достовірність поданих відомостей про осіб, які підлягають загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню, умови їх праці та інших відомостей, передбачених законодавством для визначення права на пенсію.
З аналізу наведених норм слід дійти висновку, що основним документом, який підтверджує трудовий стаж (за період до впровадження персоніфікованого обліку у системі загальнообов'язкового державного соціального страхування), є трудова книжка. При цьому лише у разі відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній органи Пенсійного фонду мають право встановлювати трудовий стаж на підставі інших первинних документів. У разі сумніву органу, що призначає пенсію, у належності та обґрунтованості поданих заявником документів, в нього є право перевірити надані заявником документи шляхом звернення до установ, підприємств, організацій, де працював заявник, із відповідними запитами.
При цьому, суд звертає увагу, що чинним законодавством встановлено пріоритетність записів у трудовій книжці перед відомостями про період роботи, що можуть міститися в інших документах, а також необхідність надання уточнюючої довідки підприємств, установ, організацій або їх правонаступників для підтвердження спеціального трудового стажу лише у випадку, коли в трудовій книжці відсутні відповідні відомості.
Вказаний висновок узгоджується із правовими позиціями Верховного Суду, викладеними у постановах від 05 грудня 2019 року у справі №235/805/17, від 06 грудня 2019 року у справі №663/686/16-а, від 06 грудня 2019 року у справі №500/1561/17, від 05 грудня 2019 року у справі №242/2536/16-а.
За обставин цієї справи відповідач не зарахував до страхового стажу позивача період його роботи з 22 жовтня 2000 року по 21 листопада 2002 року у ДП “Укрєвростиль» АТЗТ “Луцький завод ВПД», оскільки відсутні дата, наказ та дата наказу про звільнення.
З наявної в матеріалах справи копії трудової книжки серії НОМЕР_2 (а.с.15-16) слідує, що ОСОБА_1 , зокрема: 22 жовтня 2000 року прийнятий формувальником ІІІ -го розряду (запис №1, наказ №41 від 22 жовтня 2000 року); 21 листопада 2002 року переведений менеджером відділу реалізації (запис №2, наказ №82 від 21 листопада 2002 року). В наступному рядку міститься запис - “звільнено по статті 36 пункт 1 Кодексу законів про працю України».
Під час спірного періоду роботи позивача, діяли норми Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників, затвердженої Наказом Міністерства праці України, Міністерства юстиції України, Міністерства соціального захисту населення України 29 липня 1993 року №58 та зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 17 серпня 1993 року за №110 (далі - Інструкція №58).
Пунктом 1.1 Інструкції №58 визначено, що трудова книжка є основним документом про трудову діяльність працівника.
Згідно з пунктом 2.4 Інструкції №58 усі записи в трудовій книжці про прийняття на роботу, переведення на іншу постійну роботу або звільнення, а також про нагороди та заохочення вносяться власником або уповноваженим ним органом після видання наказу (розпорядження), але не пізніше тижневого строку, а в разі звільнення - у день звільнення і повинні точно відповідати тексту наказу (розпорядження). Записи виконуються арабськими цифрами (число і місяць двозначними). Наприклад, якщо робітник або службовець прийнятий на роботу 5 січня 1993 р., у графі 2 трудової книжки записується “05.01.1993». Записи виконуються акуратно, ручкою кульковою або з пером, чорнилом чорного, синього або фіолетового кольорів, і завіряються печаткою запис про звільнення, а також відомості про нагородження та заохочення.
Відповідно до пункту 2.14 Інструкції №58 у графі 3 розділу “Відомості про роботу» як заголовок пишеться повне найменування підприємства. Під цим заголовком у графі 1ставиться порядковий номер запису, що вноситься, у графі 2 зазначається дата прийняття на роботу. У графі 3 пишеться: “Прийнятий або призначений до такого-то цеху, відділу, підрозділу, на дільницю, виробництво» із зазначенням його конкретного найменування, а також роботи, професії або посади і присвоєного розряду.
Запис про звільнення у трудовій книжці працівника провадиться з додержанням таких правил: у графі 1 ставиться порядковий номер запису; у графі 2 - дата звільнення; у графі 3 - причина звільнення; у графі 4 зазначається на підставі чого внесено запис, наказ (розпорядження), його дата і номер (пункт 2.27 Інструкції №58).
Суд зазначає, що запис про звільнення позивача дійсно не містить дати, наказу та дати наказу про звільнення.
Разом з тим відповідно до пункту 4 постанови Кабінету Міністрів України від 27 квітня 1993 №301 “Про трудові книжки працівників» відповідальність за організацію ведення обліку, зберігання і видачу трудових книжок покладається на керівника підприємства, установи, організації. За порушення встановленого порядку ведення, обліку, зберігання і видачі трудових книжок посадові особи несуть дисциплінарну, а в передбачених законом випадках іншу відповідальність.
Аналіз вказаних норм свідчить, що законодавством чітко визначено порядок організації ведення, обліку, зберігання і видачу трудових книжок працівників, а також встановлено відповідальність за порушення такого порядку.
Всі записи, які мають відношення до трудової діяльності працівника та вносяться до трудової книжки, можуть бути внесені вичерпним колом осіб, насамперед керівником підприємства, установи, організації в порядку, строк та спосіб, передбачений відповідним законодавством.
Самостійне внесення працівником відомостей щодо своєї трудової діяльності, а також внесення виправлень у разі неправильного або неточного запису не передбачено.
Таким чином, обов'язок щодо внесення достовірних та правильних записів до трудової книжки працівника покладається саме на власника підприємства, установи, організації або уповноважений ним орган. Недотримання правил ведення трудової книжки може мати негативні наслідки саме для особи, яка допустила такі порушення, а не для особи, якій належить трудова книжка, а отже, й не може впливати на її особисті права.
Такий правовий висновок щодо застосування норм права наведений у постанові Верховного Суду від 06 лютого 2018 року у справі №677/277/17.
За висновком Верховного Суду у постанові від 06 березня 2018 року у справі №754/14989/15-а не всі недоліки записів у трудовій книжці можуть бути підставою для неврахування відповідного стажу, оскільки визначальним є виключно підтвердження факту зайнятості особи на відповідних роботах, а не правильність чи відсутність виправлень у записах в трудовій книжці.
Отже, формальні неточності у документах, за загальним правилом, не можуть бути підставою для органів пенсійного фонду для обмеження особи у реалізації конституційного права на соціальний захист.
Також суд наголошує, що ОСОБА_1 надавалась довідка від 21 липня 2002 року №75, видана ДП “Укрєвростиль» АТЗТ “Луцький завод ВПД», яка підтверджує, що він дійсно працював на даному підприємстві з 22 жовтня 2000 року (прийнятий згідно з наказом від 22 жовтня 2000 року №41) по 21 листопада 2002 року (звільнено згідно з наказом від 21 листопада 2002 року №82) - а.с.17.
Суд критично оцінює доводи відповідача щодо неврахування відомостей такої довідки від 21 липня 2002 року №75, позаяк вона видана ДП “Укрєвростиль» АТЗТ “Луцький завод ВПД», належним чином засвідчена печаткою підприємства, підписом керівника, містить відомості (з посиланням на реквізити відповідних наказів) про дати прийняття на посаду та звільнення позивача.
Суд зауважує, що матеріали справи не містять доказів вчинення відповідачем дій, що спрямовані на отримання будь-яких додаткових документів щодо підтвердження спірного стажу позивача.
Отже, з урахуванням наведеного, суд приходить до висновку, що відповідач не приймаючи до уваги записи, які містяться у трудовій книжці позивача, довідці від 21 липня 2002 року №75 при розрахунку його страхового стажу, у зв'язку із тим, що за період роботи з 22 жовтня 2000 року по 21 листопада 2002 року запис про звільнення не містить дати, наказу та дати наказу про звільнення, діяв не в межах та не у спосіб визначений чинним законодавством.
Щодо тверджень ГУ ПФУ у Волинській області про незарахування спірного періоду роботи, оскільки відсутні відомості про роботу згідно з даних наявних індивідуальних відомостях про застраховану особу з Реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування, суд зазначає наступне.
Система персоніфікованого обліку була впроваджена з 01 липня 2000 року відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 4 червня 1998 №794 “Про затвердження Положення про організацію персоніфікованого обліку відомостей у системі загальнообов'язкового державного пенсійного страхування» (Постанова №794), якою доручено Пенсійному фонду разом із Міністерством праці та соціальної політики, Міністерством фінансів та Державною податковою адміністрацією забезпечити з 1 жовтня 1998 року впровадження персоніфікованого обліку відомостей у системі загальнообов'язкового державного пенсійного страхування та установлено, що починаючи з 1 липня 2002 року обчислення пенсій відповідно до Закону України “Про пенсійне забезпечення» (1788-12) здійснюється із заробітку особи за період роботи після 1 липня 2000 року за даними системи персоніфікованого облік.
Згідно з пунктом 1 Положення про організацію персоніфікованого обліку відомостей у системі загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, затвердженого постановою №794 (далі - Положення №794) персоніфікований облік полягає в збиранні, обробленні, систематизації та зберіганні передбачених законодавством про пенсійне забезпечення відомостей про фізичних осіб, що пов'язані з визначенням права на виплати з Пенсійного фонду та їх розмір за загальнообов'язковим державним пенсійним страхуванням (далі - відомості про фізичних осіб).
Пунктом 2 Положення №794 визначено, що основними завданнями персоніфікованого обліку є:
- створення єдиного державного автоматизованого банку відомостей про фізичних осіб;
- створення інформаційних передумов для визначення розміру виплат за пенсійним страхуванням залежно від тривалості страхового стажу та особистого внеску фізичної особи у формування коштів цього страхування.
Відповідно до пункту 3 Положення №794 в основі персоніфікованого обліку лежить обов'язковість і своєчасність подання відомостей про фізичних осіб; обов'язковість використання індивідуального ідентифікаційного номера даних Державного реєстру фізичних осіб - платників податків та інших обов'язкових платежів.
Пунктом 5 Положення №794 передбачено, що персоніфікований облік здійснює Пенсійний фонд та його органи на місцях (далі - уповноважений орган).
Згідно з пунктом 6 Положення №794 уповноважений орган з додержанням вимог статті 23 Закону України “Про інформацію» (2657-12) має право: своєчасно одержувати в установленому порядку від фізичних осіб та роботодавців відомості, передбачені пунктом 1 цього Положення; проводити у роботодавців перевірку достовірності поданих відомостей про фізичних осіб, зокрема перевірку фінансових та інших документів, що підтверджують зазначені відомості;
Роботодавці зобов'язані в установленому порядку подавати уповноваженому органу достовірні відомості про фізичних осіб, які працюють у них (пункт 10 Положення №794).
Отже пенсійні органи ведуть персоніфікований облік сплати страхових внесків у системі загальнообов'язкового державного соціального страхування на підставі даних про фізичну особу, які надають роботодавці, та у подальшому використовує їх у при обрахунку страхового стажу.
Також відповідно до пункту 3 Постанови №794 починаючи з 1 липня 2002 обчислення пенсій відповідно до Закону України “Про пенсійне забезпечення» здійснюється із заробітку особи за період роботи після 1 липня 2000 за даними системи персоніфікованого обліку.
Оскільки відповідач не зарахував до страхового стажу позивача період роботи з 22 жовтня 2000 року по 21 листопада 2002 року на ДП “Укрєвростиль» АТЗТ “Луцький завод ВПД», бо в системі персоніфікованого обліку відсутні відомості про роботу за вказаний період, слід дійти висновку, що підприємство не виконало вимоги Положення №794 та не надавало відомостей для персоніфікованого обліку щодо заробітної плати позивача з 22 жовтня 2000 року по 21 листопада 2002 року.
Таким чином, відсутність відомостей щодо позивача у системі персоніфікованого обліку за спірні періоди з 22 жовтня 2000 року по 21 листопада 2002 року зумовлена бездіяльністю роботодавця, внаслідок чого, позивач позбавлений права на зарахування вказаних періодів роботи до страхового стажу.
Зважаючи на те, що обов'язок щодо надання відомостей до системи персоніфікованого обліку покладений на роботодавця, позивач не повинен відповідати за неналежне виконання ним свого обов'язку, а отже ненадання відомостей до системи персоніфікованого обліку у спірний період не може бути підставою для їх неврахування при призначенні позивачу пенсії по інвалідності.
З індивідуальних відомостей про застраховану особу з Реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування (довідка форми ОК-5) дійсно вбачається, що за період роботи позивача з 22 жовтня 2000 року по 21 листопада 2002 року відсутня інформація про сплату страхових внесків (а.с.42-43).
Варто зазначити, що статтею 1 Закону №1058-IV передбачено, що страхові внески - це кошти відрахувань на соціальне страхування, збір на обов'язкове державне пенсійне страхування та страхові внески на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування, сплачені (які підлягають сплаті) згідно із законодавством, що діяло раніше; надходження від сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, що спрямовуються на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування;
страхувальники - це роботодавці та інші особи, які відповідно до закону сплачують єдиний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування та/або є платниками відповідно до цього Закону.
Відповідно до пункту 1 частини першої статті 14 Закону №1058-IV, страхувальниками відповідно до цього Закону є роботодавці: підприємства, установи і організації, створені відповідно до законодавства України, незалежно від форми власності, виду діяльності та господарювання, об'єднання громадян, профспілки, політичні партії (у тому числі філії, представництва, відділення та інші відокремлені підрозділи зазначених підприємств, установ, організацій, об'єднань громадян, профспілок, політичних партій, які мають окремий баланс і самостійно ведуть розрахунки із застрахованими особами), фізичні особи - підприємці та інші особи (включаючи юридичних та фізичних осіб - підприємців, які обрали особливий спосіб оподаткування (єдиний податок, фіксований сільськогосподарський податок), які використовують працю фізичних осіб на умовах трудового договору (контракту) або на інших умовах, передбачених законодавством, або за договорами цивільно-правового характеру, - для осіб, зазначених у пунктах 1, 4-1, 10, 14 статті 11 цього Закону.
Згідно з частиною першою статті 15 Закону №1058-IV платниками страхових внесків до солідарної системи є страхувальники, зазначені в статті 14 цього Закону, і застраховані особи, зазначені в частині першій статті 12 цього Закону.
Порядок обчислення та сплати страхових внесків визначено у статті 20 Закону №1058-IV, відповідно до якої страхові внески обчислюються виключно в грошовій формі, у тому числі з виплат (доходу), що здійснюються в натуральній формі.
Відповідно до частин другої-третьої цієї статті, обчислення страхових внесків застрахованих осіб, зазначених у пунктах 1, 2, 5-7, 9, 10, 12, 15, 17 і 18 статті 11 цього Закону, здійснюється страхувальниками на підставі бухгалтерських та інших документів, відповідно до яких провадиться нарахування (обчислення) або які підтверджують нарахування (обчислення) заробітної плати (доходу), грошового забезпечення, на які відповідно до цього Закону нараховуються страхові внески.
Обчислення страхових внесків територіальними органами Пенсійного фонду у випадках, передбачених цим Законом, здійснюється на підставі складених актів перевірки правильності нарахування та сплати страхових внесків, звітності, що подається страхувальником, бухгалтерських та інших документів, що підтверджують суму заробітної плати (доходу), на які відповідно до цього Закону нараховуються страхові внески.
Страхові внески обчислюються територіальним органом Пенсійного фонду в порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України, за непрямим методом виходячи з оцінки валового доходу та витрат страхувальника, кількості осіб, які перебувають з ним у трудових відносинах, обсягу виробленої (реалізованої) продукції (послуг), суми сплачених ним податків, інших обов'язкових платежів, передбачених законодавством, у разі: ухилення страхувальника чи його посадових осіб від надання територіальному органу Пенсійного фонду звітності чи інших документів про сплату страхових внесків; не ведення страхувальником бухгалтерського обліку чи відсутності в нього відповідних первинних документів; якщо сума страхових внесків, нарахована страхувальником, не підтверджується документами.
Обчислення територіальними органами Пенсійного фонду сум страхових внесків за минулі періоди провадиться виходячи з розміру страхового внеску, що діяв на день нарахування виплат (доходу), на які відповідно до цього Закону нараховуються страхові внески.
Частинами п'ятою-шостою статті 20 Закону №1058-IV передбачено, що страхові внески сплачуються страхувальниками шляхом перерахування безготівкових сум з їх банківських рахунків. Страхувальники зобов'язані сплачувати страхові внески, нараховані за відповідний базовий звітний період, не пізніше ніж через 20 календарних днів із дня закінчення цього періоду.
Якщо страхувальники несвоєчасно або не в повному обсязі сплачують страхові внески, до них застосовуються фінансові санкції, передбачені цим Законом, а посадові особи, винні в порушенні законодавства про сплату страхових внесків, несуть дисциплінарну, адміністративну, цивільно-правову або кримінальну відповідальність згідно із законом (частина десята статті 20 Закону №1058-IV).
Виходячи з вказаних положень Закону, найманий працівник не є самостійним платником страхових внесків. Періоди роботи, за які підприємство-страхувальник нарахувало застрахованій особі - працівнику заробітну плату та утримало з неї відповідні страхові внески, повинні зараховуватися до страхового стажу цієї застрахованої особи-працівника незалежно від того, чи сплатило фактично підприємство-страхувальник ці страхові внески, чи ні. Працівник не може нести відповідальність у вигляді позбавлення права на включення періоду роботи до страхового стажу за порушення, яке вчинене роботодавцем - платником страхових внесків (єдиного внеску).
Такий висновок суду відповідає усталеній правовій позиції Верховного Суду (постанови від 27 березня 2018 року у справі №208/6680/16-а, від 24 травня 2018 року у справі №490/12392/16-а, від 20 березня 2019 року у справі №688/947/17, від 30 березня 2019 року у справі №414/736/17, від 30 липня 2019 року у справі №373/2265/16-а та ін.).
Таким чином, суд вважає, що відсутність відомостей про сплату страхових внесків за період трудової діяльності позивача з 22 жовтня 2000 року по 21 листопада 2002 року не може слугувати правовою підставою для відмови позивачу у зарахуванні вказаного періоду до стажу роботи, оскільки обов'язок зі сплати страхових внесків до Пенсійного фонду України за застрахованих осіб, які перебувають у трудових відносинах з роботодавцями, та обов'язок своєчасної реєстрації роботодавців у пенсійних органах як платників страхових внесків, покладений виключно на роботодавців, які є страхувальниками осіб, які перебувають з ними у трудових відносинах, та платниками таких внесків, а контроль за повнотою та своєчасністю страхових внесків покладений на уповноважені контролюючі органи відповідно до вимог чинного законодавства.
Отже, період роботи позивача з 22 жовтня 2000 року по 21 листопада 2002 року, тобто до 01 січня 2004 року підлягає зарахуванню до страхового стажу за законодавством, яке діяло раніше. Відтак, вказані посилання відповідача є недостатніми для відмови у зарахуванні спірного періоду роботи до страхового стажу, а тому період з 22 жовтня 2000 року по 21 листопада 2002 року підлягає зарахуванню до страхового стажу позивача.
Матеріали справи містять витяг з Реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування, відповідно до якого за даними оцифрованих документів загальний стаж за період до 2004 року становить 2 роки 1 місяць 1 день (а.с.24-27).
З урахуванням обставин справи в їх сукупності, суд вважає, що відповідач, не зарахувавши до страхового стажу позивача спірний період його роботи, і відповідно відмовивши у призначенні пенсії по інвалідності, діяв не на підставі, не в межах та не у спосіб, визначені чинним законодавством. За таких умов, вказане рішення є протиправним та належить до скасування.
Щодо позовної вимоги про зобов'язання призначити пенсію по інвалідності, суд зазначає таке.
Згідно з положеннями Рекомендації Комітету Міністрів Ради Європи № R (80)2 стосовно здійснення адміністративними органами влади дискреційних повноважень, прийнятої Комітетом Міністрів 11 березня 1980 року під дискреційними повноваженнями слід розуміти повноваження, які адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду, тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин.
На законодавчому рівні поняття дискреційні повноваження суб'єкта владних повноважень відсутнє. У судовій практиці сформовано позицію щодо поняття дискреційних повноважень, під якими слід розуміти такі повноваження, коли у межах, які визначені законом, адміністративний орган має можливість самостійно (на власний розсуд) вибирати один з кількох варіантів конкретного правомірного рішення. Водночас, повноваження державних органів не є дискреційними, коли є лише один правомірний та законно обґрунтований варіант поведінки суб'єкта владних повноважень. Тобто, у разі настання визначених законодавством умов відповідач зобов'язаний вчинити конкретні дії і, якщо він їх не вчиняє, його можна зобов'язати до цього в судовому порядку.
Тобто, дискреційне повноваження може полягати у виборі діяти, чи не діяти, а якщо діяти, то у виборі варіанту рішення чи дії серед варіантів, що прямо або опосередковано закріплені у законі. Важливою ознакою такого вибору є те, що він здійснюється без необхідності узгодження варіанту вибору будь-ким.
У справі, що розглядається, повноваження пенсійного органу щодо призначення пенсії передбачені Законом України Про пенсійне забезпечення та Законом України Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування.
Умови, за яких пенсійний орган відмовляє у призначенні пенсії, визначені законом. Якщо такі умови відсутні, пенсійний орган повинен призначити пенсію. Повноваження пенсійного органу та порядок їх реалізації передбачають лише один вид правомірної поведінки відповідного органу, за умови звернення особи з усіма необхідними для призначення пенсії документами, - призначити пенсію. За законом у цього органу немає вибору між декількома можливими правомірними рішеннями. Тому зазначені повноваження не є дискреційними.
Також, суд враховує, що стаття 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (право на ефективний засіб юридичного захисту) передбачено, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.
При цьому під ефективним засобом (способом) слід розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект.
Таким чином, ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам та виключати подальше звернення особи до суду за захистом порушених прав.
Аналогічний висновок щодо застосування норм права викладено у постанові Верховного Суду від 08 листопада 2019 року у справі №227/3208/16-а.
Згідно зі статтею 34 Закону №1058-IV пенсія по інвалідності призначається на весь строк встановлення інвалідності. Особам з інвалідністю, які досягли пенсійного віку, встановленого статтею 26 цього Закону, пенсії по інвалідності призначаються довічно. Повторний огляд цих осіб з інвалідністю провадиться тільки за їх заявою.
Відповідно до пункту 21 частини першої статті 45 Закону №1058-IV пенсія по інвалідності призначається з дня встановлення інвалідності, якщо звернення за пенсією відбулося не пізніше трьох місяців з дня встановлення інвалідності.
Виходячи з встановлених фактичних обставин справи, враховуючи норми чинного законодавства, що врегульовують спірні правовідносини та межі заявлених позовних вимог, суд з урахуванням наданих частинами другою, третьою статті 245 КАС України повноважень та з метою повного захисту порушеного права позивача вважає, що позов належить задовольнити у спосіб визнання протиправним та скасування рішення ГУ ПФУ у Волинській області від 24 жовтня 2024 року №032350028863 та з огляду на наявність в ОСОБА_1 умов для реалізації права на призначення пенсії по інвалідності - зобов'язання ГУ ПФУ у Волинській області призначити позивачу пенсію по інвалідності з 16 вересня 2024 року (з дня звернення із заявою, в межах заявлених позовних вимог), зарахувавши до страхового стажу період роботи з 22 жовтня 2000 року по 21 листопада 2002 року.
Як визначено частиною першою статті 139 КАС України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Звертаючись до суду, позивач сплатив судовий збір у сумі 1211,20 грн, що підтверджується квитанцією від 25 червня 2025 року №5106-0014-4760-1203, випискою про зарахування судового збору до спеціального фонду Державного бюджету (а.с. 8, 33).
Відповідно до частини третьої статті 4 Закону України від 08 липня 2011 року №3674-VI “Про судовий збір» (далі - Закон №3674-VI) при поданні до суду процесуальних документів, передбачених частиною другою цієї статті, в електронній формі - застосовується коефіцієнт 0,8 для пониження відповідного розміру ставки судового збору.
Оскільки задоволено позов, який було подано до суду в електронній формі через систему “Електронний суд», що передбачає застосування коефіцієнту для пониження відповідного розміру ставки судового збору (1211,20 грн х 0,8), тому на користь позивача за рахунок бюджетних асигнувань відповідача необхідно стягнути судовий збір в сумі 968,96 грн. Надміру сплачений судовий збір може бути повернуто позивачу за окремо поданим клопотанням на підставі статті 7 Закону №3674-VI.
Керуючись статтями 2, 72-77,139, 243-246, 255, 262, 295 КАС України, суд
Позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 ) до Головного управління Пенсійного фонду України у Волинській області (43027, Волинська область, місто Луцьк, Київський майдан, будинок 6, ідентифікаційний код юридичної особи 13358826) про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити дії задовольнити повістю.
Визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України у Волинській області від 24 жовтня 2024 року №032350028863.
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України у Волинській області призначити ОСОБА_1 пенсію по інвалідності з 16 вересня 2024 року, зарахувавши до страхового стажу період роботи з 22 жовтня 2000 року по 21 листопада 2002 року.
Стягнути на користь ОСОБА_1 за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України у Волинській області судові витрати у сумі 968,96 грн (дев'ятсот шістдесят вісім грн 96 коп.).
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення може бути оскаржене учасниками справи в апеляційному порядку повністю або частково шляхом подання апеляційної скарги до Восьмого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Суддя В. Л. Шепелюк