м. Вінниця
01 жовтня 2025 р. Справа № 120/1244/24
Вінницький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Чернюк Алли Юріївни, розглянувши в письмовому проваджені звіт про виконання судового рішення в справі за позовом ОСОБА_1 до Офісу Генерального прокурора про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити дії
У провадженні Вінницького окружного адміністративного суду перебувала адміністративна справа за позовом ОСОБА_1 до Офісу Генерального прокурора про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити дії.
Рішенням Вінницького окружного адміністративного суду від 01.04.2024 року, залишеним без змін судами апеляційної та касаційної інстанції, адміністративний позов задоволено, зокрема, стягнуто з Офісу Генерального прокурора на користь ОСОБА_1 ненараховану та невиплачену йому заробітну плату без урахування податків та інших обов'язкових платежів, що підлягають відрахуванню із заробітної плати, за період роботи з 02.10.2023 по 29.12.2023 в розмірі 347076.12 грн, яка складається з надбавки за вислугу років за жовтень, листопад та 6 днів грудня 2023 року в розмірі 51542.86 грн, частин матеріальної допомоги для оздоровлення в розмірі 20653.54 грн, оплати часу відпустки в розмірі 29233.97 грн та компенсації за невикористані відпустки в розмірі 245645.75 грн у грудні 2023 року.
Даним рішенням також стягнуто з Офісу Генерального прокурора на користь ОСОБА_1 середній заробіток за весь час затримки з 30.12.2023 року по 01.04.2024 року в розмірі 221709.07 грн без урахування податків та інших обов'язкових платежів, що підлягають відрахуванню із заробітної плати.
29.07.2025 до суду надійшла заява позивача про встановлення судового контролю за виконанням рішення суду згідно статті 382 КАС України, шляхом зобов'язання відповідача подати звіт про виконання судового рішення, оскільки, на його думку, Офісом Генерального прокурора, станом на день подання заяви рішення суду не виконано в добровільному порядку і не вжито всіх достатніх заходів для здійснення стягнення Державною казначейською службою України суми заборгованості з його рахунків.
Окрім того, в поданій заяві ОСОБА_1 просить суд також зобов'язати Державну казначейську Службу України подати звіт про виконання рішення Вінницького окружного адміністративного суду від 01.04.2024 у справі №120/1244/24, зазначивши, що Державна казначейська служба України, яка хоч не є відповідачем у справі, однак Законом України «Про гарантії держави щодо виконання судових рішень» саме на неї покладено обов'язок здійснити стягнення з рахунків Офісу Генерального прокурора відповідно до рішення Вінницького окружного адміністративного суду від 01.04.2024, а тому фактично вона також є боржником за виконавчими листами у справі №120/1244/24 - станом на сьогодні рішення суду нею не виконано шляхом стягнення з рахунків Офісу Генерального прокурора суми заборгованості і не вжито всіх достатніх і законних заходів для його виконання, натомість визначено безпідставно черговість здійснення такого стягнення до якої протиправно включено стягувача.
29.07.2025 року представником Державної казначейської Служби України подано заперечення на заяву позивача про встановлення судового контролю, зазначивши, що заявником безпідставно пред'явлені вимоги щодо зобов'язання Казначейства подати суду звіт про виконання рішення Вінницького окружного адміністративного суду від 01.04.2024 у справі № 120/1244/24, оскільки Казначейство не є ані відповідачем у справі № 120/1244/24, ані суб'єктом владних повноважень, не на користь якого ухвалене судове рішення.
06.08.2025 року представником відповідача подано заяву, в якій він вказав, що Офіс Генерального прокурора, керуючись вимогами чинного законодавства, для виконання судового рішення у справі № 120/1244/24 на підставі виконавчого листа Вінницького окружного адміністративного суду від 03.10.2024, який перебуває на розгляді у Державній казначейській службі України, 27.05.2025 повідомив Державну казначейську службу України про коди програмної класифікації видатків та кредитування державного бюджету (коди тимчасової класифікації видатків та кредитування місцевих бюджетів) та економічної класифікації видатків бюджету або рахунків, з яких буде проводитися безспірне списання коштів.
Враховуючи викладене, представник відповідача переконаний, що Офісом Генерального прокурора вжито всіх можливих для виконання судового рішення в адміністративній справі № 120/1244/24, у зв'язку з чим, просив відмовити в задоволенні заяви ОСОБА_1 про здійснення судового контролю за виконанням відповідного рішення суду.
14.08.2025 року ОСОБА_1 подано заяву, в якій він просив вимогу, викладену у заяві від 28.07.2025 про встановлення судового контролю, щодо зобов'язання Державної казначейської служби України подати звіт про виконання рішення Вінницького окружного адміністративного суду від 01.04.2024 у справі №120/1244/24, залишити без розгляду.
18.08.2025 року позивачем подано ще одну заяву про встановлення судового контролю, в якій він вказує, що 15.08.2025 року Офісом Генерального прокурора частково виконано рішення Вінницького окружного адміністративного суду від 01.04.2024 у справі №120/1244/24 в добровільному порядку шляхом перерахування на рахунок стягувача двох платежів у розмірі 170 715,99 грн. з позначкою «0901010;2800;сер. зп. за час затрим. розрах. при звільн. на кор. ОСОБА_1 за 08м25; доб. вик. викон. лис. Вінниц. окруж. ад. суд. від 03.10.24. сп.120/1244/24» та 267 248,61 грн. з позначкою «0901010; 2800; ненарах. та невиплач. зп. на кор. ОСОБА_1 за 08м25, доб. вик. викон. лис. Вінниц. окруж. ад. суд. від 03.10.24. сп.120/1244/24».
Однак, на переконання заявника, з нарахованих до стягнення на виконання рішення Вінницького окружного адміністративного суду від 01.04.2024 у справі №120/1244/24 заробітної плати за період роботи з 02.10.2023 по 29.12.2023 в розмірі 347076.12 грн. та середнього заробітку за весь час затримки її виплати за період з 30.12.2023 року по 01.04.2024 року в розмірі 221709.07 грн., з нього протиправно утримано та не виплачено військовий збір у розмірі 3,5% (5%-1,5%), що в грошовому виразі складає 19 907,48 грн. (347076.12 х 3,5% + 221709.07 х3,5%).
Ухвалою від 21.08.2025 року залишено без розгляду вимогу ОСОБА_1 , викладену у заяві від 28.07.2025 про встановлення судового контролю, щодо зобов'язання Державної казначейської служби України подати звіт про виконання рішення Вінницького окружного адміністративного суду від 01.04.2024 у справі №120/1244/24.
Даною ухвалою також зобов'язано відповідача у місячний строк подати до суду звіт про повне виконання рішення Вінницького окружного адміністративного суду від 01.04.2024 у справі № 120/1244/24.
05.09.2025 року до суду надійшла заява відповідача про виконання рішення суду від 01.04.2024 у справі № 120/1244/24, в якій вказано, що Офісом Генерального прокурора 29.08.2025 на виконання ухвали Вінницького окружного адміністративного суду від 21.08.2025 у справі № 120/1244/24 ОСОБА_1 здійснено повернення різниці військового збору у розмірі 3,5% на суму 19 907,48 грн, що підтверджується платіжною інструкцією від 28.08.2025 № 3671, у зв'язку з чим, вважає рішення суду виконаним в повному обсязі.
Вказану заяву представника відповідача суд розцінює як звіт про виконання рішення суду.
Вивчивши матеріали справи та оцінивши звіт про виконання судового рішення, суд при вирішенні питання про його прийняття керується такими мотивами.
Відповідно до ст. 129-1 Конституції України суд ухвалює рішення іменем України. Судове рішення є обов'язковим до виконання. Держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку. Контроль за виконанням судового рішення здійснює суд.
Згідно з ч. 2-4 ст. 13 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" судові рішення, що набрали законної сили, є обов'язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об'єднаннями на всій території України. Обов'язковість урахування (преюдиційність) судових рішень для інших судів визначається законом. Контроль за виконанням судового рішення здійснює суд у межах повноважень, наданих йому законом. Невиконання судових рішень має наслідком юридичну відповідальність, установлену законом.
Аналогічні вимоги передбачені статтею 14 КАС України.
Крім того, згідно зі ст. 370 КАС України судове рішення, яке набрало законної сили, є обов'язковим для учасників справи, для їхніх правонаступників, а також для всіх органів, підприємств, установ та організацій, посадових чи службових осіб, інших фізичних осіб і підлягає виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, або за принципом взаємності, - за її межами.
В абзаці 3 пункту 2.1 мотивувальної частини Рішення від 26.06.2013 № 5-рп/2013 Конституційний Суд України зазначив, що складовою права кожного на судовий захист є обов'язковість виконання судового рішення. Це право охоплює, зокрема, законодавчо визначений комплекс дій, спрямованих на захист і відновлення порушених прав, свобод, законних інтересів фізичних та юридичних осіб, суспільства, держави (пункт 2 мотивувальної частини Рішення від 13.12.2012 № 18-рп/2012); невиконання судового рішення загрожує сутності права на справедливий розгляд судом (пункт 3 мотивувальної частини Рішення від 25.04.2012 № 11-рп/2012).
Також у Рішенні від 26.06.2013 Конституційний Суд України врахував практику Європейського суду з прав людини, який, зокрема, в пункті 43 рішення від 20.07.2004 у справі "Шмалько проти України", заява № 60750/00, зазначив, що право на виконання судового рішення є складовою права на судовий захист, передбачений статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, для цілей якої виконання рішення, ухваленого будь-яким судом, має розцінюватися як складова частина судового розгляду.
В пункті 2.1 мотивувальної частини Рішення від 15.05.2019 № 2-р(II)/2019, на підставі аналізу статей 3, 8, частин першої та другої статті 55, частин першої та другої статті 129-1 Конституції України в системному взаємозв'язку, Конституційний Суд України вказав на те, що обов'язкове виконання судового рішення є необхідною умовою реалізації конституційного права кожного на судовий захист, тому держава не може ухилятися від виконання свого позитивного обов'язку щодо забезпечення виконання судового рішення задля реального захисту та відновлення захищених судом прав і свобод, законних інтересів фізичних та юридичних осіб, суспільства, держави. Позитивний обов'язок держави щодо забезпечення виконання судового рішення передбачає створення належних національних організаційно-правових механізмів реалізації права на виконання судового рішення, здатних гарантувати здійснення цього права та обов'язковість судових рішень, які набрали законної сили, що неможливо без їх повного та своєчасного виконання.
Положеннями пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод визначено, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення. Судове рішення проголошується публічно, але преса і публіка можуть бути не допущені в зал засідань протягом усього судового розгляду або його частини в інтересах моралі, громадського порядку чи національної безпеки в демократичному суспільстві, якщо того вимагають інтереси неповнолітніх або захист приватного життя сторін, або - тією мірою, що визнана судом суворо необхідною, - коли за особливих обставин публічність розгляду може зашкодити інтересам правосуддя.
Європейський суд з прав людини у справі "Горнсбі проти Греції" наголосив на тому, що, відповідно до усталеного прецедентного права, пункт 1 статті 6 гарантує кожному право на звернення до суду або арбітражу з позовом стосовно будь-яких його цивільних прав та обов'язків. Таким чином, ця стаття проголошує "право на суд", одним з аспектів якого є право на доступ, тобто право подати позов до суду. Однак це право було б ілюзорним, якби правова система Договірної держави допускала, щоб остаточне судове рішення, яке має обов'язкову силу, не виконувалося на шкоду одній із сторін. Важко собі навіть уявити, щоб стаття 6 детально описувала процесуальні гарантії, які надаються сторонам у спорі, - а саме: справедливий, публічний і швидкий розгляд, - і водночас не передбачала виконання судових рішень. Якщо вбачати у статті 6 тільки проголошення доступу до судового органу та права на судове провадження, то це могло б породжувати ситуації, що суперечать принципу верховенства права, який Договірні держави зобов'язалися поважати, ратифікуючи Конвенцію.
Отже, стадія виконання рішення, ухваленого будь-яким судом, має розцінюватися як складова частина "судового розгляду".
З аналізу рішень Європейського суду з прав людини (остаточні рішення у справах "Алпатов та інші проти України", "Робота та інші проти України", "Варава та інші проти України", "ПМП "Фея" та інші проти України"), якими було встановлено порушення пункту 1 статті 6, статті 13 Конвенції та статті 1 Першого протоколу до Конвенції, вбачається однозначна позиція про те, що правосуддя не може вважатися здійсненим доти, доки не виконане судове рішення, а також констатується, що виконання судового рішення, як завершальна стадія судового процесу, за своєю юридичною природою є головною стадією правосуддя, що повністю узгоджується з нормою статті 129-1 Конституції України.
Тому обов'язковою складовою судового процесу є фактичне втілення судових присуджень у певні матеріальні блага, яких особа була протиправно позбавлена до отримання судового захисту.
Таким чином, судовий акт, який набрав законної сили, підлягає обов'язковому та безумовному виконанню стороною, на яку покладено відповідний обов'язок.
Це означає, що учасник справи, якому належить виконати судовий акт, повинен здійснити достатні дії для організації процесу його виконання, незалежно від будь-яких умов, оскільки інше суперечило б запровадженому статтею 8 Конституції України принципу верховенства права.
Одним із способів судового контролю за виконанням судового рішення є зобов'язання суб'єкта владних повноважень, не на користь якого ухвалене судове рішення, подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення.
Відповідно до частини першої статті 382 КАС України суд, який розглянув адміністративну справу як суд першої інстанції і ухвалив судове рішення, за письмовою заявою особи, на користь якої ухвалено судове рішення і яка не є суб'єктом владних повноважень, або за власною ініціативою може зобов'язати суб'єкта владних повноважень, не на користь якого ухвалене судове рішення, подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення.
В адміністративних справах з приводу обчислення, призначення, перерахунку, здійснення, надання, одержання пенсійних виплат, соціальних виплат непрацездатним громадянам, виплат за загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням, виплат та пільг дітям війни, інших соціальних виплат, доплат, соціальних послуг, допомоги, захисту та пільг за письмовою заявою заявника суд зобов'язує суб'єкта владних повноважень, не на користь якого ухвалене судове рішення, подати звіт про виконання судового рішення.
За змістом положень частини третьої статті 382-1 КАС України встановлений судом строк для подання звіту про виконання судового рішення має бути достатнім для його підготовки. Достатнім є строк, який становить не менше десяти календарних днів з дня отримання суб'єктом владних повноважень відповідної ухвали та не перевищує трьох місяців.
Особливості прийняття судом рішення за наслідками розгляду звіту про виконання судового рішення регламентуються статтею 382-3 КАС України.
Так, частинами першою, другою зазначеної статті визначено, що за наслідками розгляду звіту суб'єкта владних повноважень суд постановляє ухвалу про прийняття або відмову у прийнятті звіту, яку може бути оскаржено в апеляційному порядку за правилами частини п'ятої статті 382-1 цього Кодексу. Оскарження ухвали не зупиняє її виконання.
Суд відмовляє у прийнятті звіту, якщо суб'єктом владних повноважень не наведено обґрунтовані обставини, які ускладнюють виконання судового рішення, або заходи, які вживаються ним для виконання судового рішення, на переконання суду, є недостатніми для своєчасного та повного виконання судового рішення.
Відповідно до частин третьої, четвертої статті 382-3 КАС України у разі постановлення ухвали про відмову у прийнятті звіту суд накладає на керівника суб'єкта владних повноважень штраф у сумі від двадцяти до сорока розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, а також додатково може встановити новий строк подання звіту відповідно до частини третьої статті 382-1 цього Кодексу або за власною ініціативою розглянути питання про зміну способу і порядку виконання судового рішення.
Половина суми штрафу стягується на користь заявника, інша половина - до Державного бюджету України.
Водночас за правилами, передбаченими абзацом 2 частини п'ятої статті 382-3 КАС України, якщо судове рішення стосується здійснення виплат (пенсійних, соціальних тощо), суд може зменшити розмір штрафу або звільнити від його сплати на підставі доказів, які підтверджують відсутність бюджетних асигнувань у суб'єкта владних повноважень та вжиття його керівником всіх необхідних заходів для встановлення таких бюджетних асигнувань, які, на переконання суду, на момент розгляду звіту є достатніми і вичерпними.
Також відповідно до положень частини десятої, одинадцятої статті 382-3 КАС України у разі неподання звіту у строк, встановлений судом, або у разі подання звіту з порушенням такого строку та за відсутності поважних причин, які унеможливили його вчасне подання, суд встановлює новий строк для подання звіту відповідно до частини третьої статті 382-1 цього Кодексу, а також накладає штраф на керівника такого суб'єкта владних повноважень.
Якщо суд прийняв звіт про виконання судового рішення, але суб'єктом владних повноважень відповідне судове рішення виконано не в повному обсязі, суд одночасно встановлює новий строк для подання звіту відповідно до частини третьої статті 382-1 цього Кодексу.
Як вбачається з матеріалів справи, рішення Вінницького окружного адміністративного суду від 01.04.2024 року, залишеним без змін судами апеляційної та касаційної інстанції, адміністративний позов задоволено, зокрема, стягнуто з Офісу Генерального прокурора на користь ОСОБА_1 ненараховану та невиплачену йому заробітну плату без урахування податків та інших обов'язкових платежів, що підлягають відрахуванню із заробітної плати, за період роботи з 02.10.2023 по 29.12.2023 в розмірі 347076.12 грн, яка складається з надбавки за вислугу років за жовтень, листопад та 6 днів грудня 2023 року в розмірі 51542.86 грн, частин матеріальної допомоги для оздоровлення в розмірі 20653.54 грн, оплати часу відпустки в розмірі 29233.97 грн та компенсації за невикористані відпустки в розмірі 245645.75 грн у грудні 2023 року.
Даним рішенням також стягнуто з Офісу Генерального прокурора на користь ОСОБА_1 середній заробіток за весь час затримки з 30.12.2023 року по 01.04.2024 року в розмірі 221709.07 грн без урахування податків та інших обов'язкових платежів, що підлягають відрахуванню із заробітної плати.
В той же час, як слідує з виписки за рахунком від 15.08.2025 року, долученої позивачем до матеріалів справи, 15.08.2025 року Офісом Генерального прокурора частково виконано рішення Вінницького окружного адміністративного суду від 01.04.2024 у справі №120/1244/24 в добровільному порядку шляхом перерахування на рахунок стягувача двох платежів у розмірі 170 715,99 грн. з позначкою «0901010;2800;сер. зп. за час затрим. розрах. при звільн. на кор. ОСОБА_1 за 08м25; доб. вик. викон. лис. Вінниц. окруж. ад. суд. від 03.10.24. сп.120/1244/24» та 267 248,61 грн. з позначкою «0901010; 2800; ненарах. та невиплач. зп. на кор. ОСОБА_1 за 08м25, доб. вик. викон. лис. Вінниц. окруж. ад. суд. від 03.10.24. сп.120/1244/24».
Таким чином фактично відповідачем при виконанні рішення суду із суми, яка підлягала до стягнення, було утримано 23% податків та інших обов'язкових платежів, що підлягають відрахуванню із заробітної плати, а саме: 18% податку на доходи фізичних осіб та 5% військового збору (347076.12 - 23% =267 248,61 та 221709.07 - 23%=170715,99).
Відповідно до п.2 розділу ІІ Закону України «Про внесення змін до Податкового кодексу України та інших законів України щодо забезпечення збалансованості бюджетних надходжень у період дії воєнного стану» від 10.10.2024 №4015-ІХ доходи платників військового збору - осіб, визначених пунктом 162.1 статті 162 Податкового кодексу України, нараховані за наслідками податкових періодів до набрання чинності цим Законом, оподатковуються за ставкою військового збору, що діяла до набрання чинності цим Законом, незалежно від дати їх фактичної виплати (надання), крім випадків, прямо передбачених Податковим кодексом України.
Отже, при відрахуванні обов'язкових платежів з нарахованих на виконання рішення Вінницького окружного адміністративного суду від 01.04.2024 у справі №120/1244/24 заробітної плати за період роботи з 02.10.2023 по 29.12.2023 в розмірі 347076.12 грн. та середнього заробітку за весь час затримки її виплати за період з 30.12.2023 року по 01.04.2024 року в розмірі 221709.07 грн., підлягала застосуванню ставка військового збору у розмірі 1,5%, яка діяла до набрання чинності Законом №4015-ІХ.
Таким чином з нарахованих до стягнення на виконання рішення Вінницького окружного адміністративного суду від 01.04.2024 у справі №120/1244/24 заробітної плати за період роботи з 02.10.2023 по 29.12.2023 в розмірі 347076.12 грн. та середнього заробітку за весь час затримки її виплати за період з 30.12.2023 року по 01.04.2024 року в розмірі 221709.07 грн., з позивача необґрунтовано утримано та не виплачено військовий збір у розмірі 3,5% (5%-1,5%), що в грошовому виразі складає 19 907,48 грн. (347076.12 х 3,5% + 221709.07 х3,5%).
Вищезазначені обставини слугували підставою для звернення позивача до суду з заявою про встановлення судового контролю, в порядку ст. 382 КАС України.
В той же час, як слідує з долучених представником відповідача до звіту доказів, Офісом Генерального прокурора 29.08.2025 на виконання ухвали Вінницького окружного адміністративного суду від 21.08.2025 у справі № 120/1244/24 ОСОБА_1 здійснено повернення різниці військового збору у розмірі 3,5% на суму 19 907,48 грн, що підтверджується платіжною інструкцією від 28.08.2025 № 3671.
Із зазначеного слідує, що Офісом Генерального прокурора в повній мірі виконано рішення суду від 01.04.2024 року у справі № 120/1244/24, що не заперечується заявником.
З огляду на викладене суд приходить до переконання про відсутність перешкод для прийняття звіту Офісу Генерального прокурора про виконання відповідного судового рішення.
Керуючись ст.ст. 248, 256, 382 КАС України, -
Прийняти звіт Офісу Генерального прокурора про виконання рішення Вінницького окружного адміністративного суду від 01.04.2024 року в адміністративній справі № 120/1244/24 за позовом ОСОБА_1 до Офісу Генерального прокурора про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити дії.
Ухвала набирає законної сили в порядку, визначеному ст. 256 КАС України.
Відповідно до ст. 295 КАС України, апеляційна скарга на ухвалу суду подається протягом п'ятнадцяти днів з дня її проголошення.
Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини ухвали суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Учасник справи, якому повне рішення або ухвала суду не були вручені у день його (її) проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження ухвали суду - якщо апеляційна скарга подана протягом п'ятнадцяти днів з дня вручення йому відповідної ухвали суду.
Суддя Чернюк Алла Юріївна