Справа № 526/2904/24 Номер провадження 22-ц/814/1975/25Головуючий у 1-й інстанції Киричок С.А. Доповідач ап. інст. Одринська Т. В.
30 вересня 2025 року м. Полтава
Полтавський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
Головуючого судді: Одринської Т.В.,
суддів: Панченка О.О., Пікуля В.П.,
розглянувши в порядку письмового провадження в м. Полтава цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Агро-Край» про стягнення коштів (орендної плати)
за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю «Агро-Край»
на рішення Гадяцького районного суду Полтавської області від 24 лютого 2025 року,
У серпні 2024 року ОСОБА_1 звернулась до суду з вказаним позовом, у якому просила стягнути з ТОВ «Агро-Край» на її користь заборгованість по орендній платі за користування земельною ділянкою 5320485500:00:001:0552 за 2021 та 2022 роки, 3% річних, інфляційні втрати, пеню у загальному розмірі 31967,64 грн, з них 23151,48 грн (орендна плата), 1456,64 грн (3% річних), 5587,27 (інфляційних втрати), 1772,25 грн (пеня), а також вирішити питання судових витрат.
В обґрунтування позову вказувала, що відповідачем не виконано умови договору оренди земельної ділянки, а саме - не сплачено оренду плату за користування спірною земельною ділянкою за 2021,2022 роки, що і стало підставою для звернення до суду.
У зв'язку із невиконанням своїх зобов'язань по сплаті орендної плати вважає, що наявні підстави для стягнення 3 % річних, інфляційних втрат та пені.
Рішенням Гадяцького районного суду Полтавської області від 24 лютого 2025 року позовну заяву ОСОБА_1 до ТОВ «Агро-Край» про стягнення коштів (орендної плати) задоволено частково.
Стягнуто з ТОВ «Агро-Край» на користь ОСОБА_1 заборгованість по орендній платі за користування земельною ділянкою кадастровий номер 5320485500:00:001:0552 за 2021-2022 роки, 3 % річних, інфляційні втрати, пені у загальному розмірі 31967,64 грн, з них 23151,48 грн (основний борг), 1456,64 грн (3% річних), 5587,27 грн (інфляційні втрати),1772,25 грн (пеня).
Стягнуто з ТОВ «Агро-Край» на користь ОСОБА_1 судові витрати, які складаються з витрат по сплаті судового збору в сумі 1211,20 грн. та витрат на правову допомогу у розмірі 3 000 грн.
З вказаним рішенням суду не погодилось ТОВ «Агро-Край» та подало апеляційну скаргу в якій прохає рішення районного скасувати та ухвалити нове, яким відмовити в задоволенні позовних вимог повністю.
В обґрунтування вимог апеляційної скарги вказували, що рішення суду першої інстанції прийняте з порушенням матеріального права. Позивачем належними доказами не доведено факт наявності заборгованості щодо сплати орендної плати, не враховано податки та збори. Наведені розрахунки позивача є невірними та помилковими.
Від представника ОСОБА_1 - адвоката Рой Інни Володимирівни надійшов відзив на апеляційну скаргу, відповідно до якого представник просила відмовити в задоволенні апеляційної скарги, посилаючись на її необґрунтованість, а також недобросовісну поведінку відповідача. Крім того, просила покласти судові витрати на апелянта.
Відповідно до частини 13 статті 7 Цивільного процесуального кодексу України (далі ЦПК України) розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.
Згідно вимог частини 1статті 369ЦПК України апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше тридцяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.
З огляду на ціну позову та зазначені норми закону, дана справа має розглядатися у письмовому провадженні без повідомлення її учасників.
Відповідно до частини 1 статті 367ЦПКУкраїни суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, суд приходить до висновку, що скарга не підлягає задоволенню виходячи з наступних підстав.
Відповідно до ч.1 ст.375 ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
З матеріалів справи вбачається, що на підставі Державного акту на право власності на земельну ділянку серії Р3 №655371 виданого Рашівською сільською радою та зареєстрованого в Книзі записів державних актів на право приватної власності на землю за №494 ОСОБА_1 є власником земельної ділянки кадастровий номер 5320485500:00:001:0552, площею 3,480 га, розташованої на території Рашівської сільської ради та призначених для ведення товарного сільськогосподарського виробництва (а.с.20-21).
Районним судом встановлено, що згідно договору оренди земельної ділянки від 09.09.2015 (ділянка кадастровий номер 5320485500:00:001:0552) з урахуванням додаткових угод до нього, орендодавець - ОСОБА_1 , орендар - ТОВ «АГРО-КРАЙ», цільове призначення: для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, площею 3,480 га, на території Лютенської (до об'єднання Рашівської) сільської ради Миргородського (до об'єднання Гадяцького) району Полтавської області.
До договору оренди землі від 09 вересня 2015 року внесено зміни в п.9 та викладено його в наступній редакції: «п.9 Орендна плата вноситься Орендарем у грошовій формі в розмірі 8% від нормативної грошової оцінки земельної ділянки, що складає 9586,54 грн за рік оренди, з 01.01.2018 оренда плата вноситься в розмірі 10%, що складає 11983,17 грн за рік».
Відповідно до п.10 договору оренди землі б/н від 09 вересня 2015 року обчислення розміру орендної плати за земельні ділянки приватної власності здійснюється з урахуванням індексації.
Судом встановлено, що ТОВ «Агро-край» має заборгованість перед позивачем за 2021 та 2022 роки в сумі 23151,48 грн, яку не виплачено без поважних причин.
До суду першої інстанції позивачем надано розрахунок щодо стягнення 3% річних від простроченої суми заборгованості, яка складає 1084,63 грн., інфляційні втрати 4127,82 грн.
Ухвалюючи оскаржуване рішення, суд першої інстанції виходив з того, що ТОВ «Агро-Край» не надало жодного доказу на підтвердження виконання обов'язку в частині виплати орендної плати за 2021-2022 роки, а тому є підстави для стягнення з відповідача на користь позивача орендну плату, інфляційні втрати та 3 % річних.
Колегія суддів вважає, такий висновок районного суду вірним з наступних підстав.
За приписами ст.ст.12,81 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Відповідно до ст. 76 ЦПК України визначено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Письмовими доказами є документи (крім електронних документів), які містять дані про обставини, що мають значення для правильного вирішення спору (ч. 1ст. 95 ЦПК України).
У постанові від 18 березня 2020 року у справі № 129/1033/13 Велика Палата Верховного Суду наголошувала на необхідності застосування передбачених процесуальним законом стандартів доказування та зазначала, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Зокрема, цей принцип передбачає покладення тягаря доказування на сторони. Таку обставину треба доказувати таким чином, аби реалізувати стандарт більшої переконливості, за яким висновок про існування стверджувальної обставини з урахуванням поданих доказів видається вірогіднішим ніж протилежний. Тобто певна обставина не може вважатися доведеною, допоки інша сторона її не спростує (концепція негативного доказу), оскільки за такого підходу принцип змагальності втрачає сенс.
Пріоритет у доказуванні надається не тому, хто надав більшу кількість доказів, а в першу чергу їх достовірності, допустимості та достатності для реалізації стандарту більшої переконливості, за яким висновок про існування стверджувальної обставини з урахуванням поданих доказів видається вірогіднішим ніж протилежний.
Із доводів апеляційної скарги слідує, що розрахунку орендної плати чи то доказів її нарахування відповідно до умов договору на спростування вимог позивача відповідачем не надано.
За встановлених обставин апеляційний суд погоджується з висновком суду першої інстанції про порушення відповідачем умов договору оренди в частині своєчасної сплати орендної плати за 2021-2022 роки та наявності підстав для стягнення на користь позивача з відповідача орендної плати за землю за вказаний період у визначеному позивачем розмірі.
Правовідносини, що виникли між сторонами регулюються положеннями укладених між сторонами договорів оренди землі, а також нормами Закону України «Про оренду землі» від 06 жовтня 1998 року №161-XIV із змінами та доповненнями, Земельного кодексу України та Цивільного кодексу України.
Згідно зі ст.2 Закону України «Про оренду землі» відносини, пов'язані з орендою землі, регулюються Земельним кодексом України (далі - ЗК України), Цивільним кодексом України (далі - ЦК України), цим Законом, законами України, іншими нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до них, а також договором оренди землі.
Відповідно до ч. 1ст.526 ЦК України зобов'язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких вимог та умов - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Аналогічна норма міститься у частині першій статті 93 ЗК України.
Договір є обов'язковим для виконання сторонами (стаття 629 ЦК України).
Згідно зі ст. 610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Відповідно до ст.1 Закону України «Про оренду землі» оренда землі - це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для проведення підприємницької та інших видів діяльності.
Згідно зі статтею 13 цього Закону України «Про оренду землі» договір оренди землі - це договір, за яким орендодавець зобов'язаний за плату передати орендареві земельну ділянку у володіння і користування на певний строк, а орендар зобов'язаний використовувати земельну ділянку відповідно до умов договору та вимог земельного законодавства.
Істотними умовами договору оренди землі, в тому числі є орендна плата із зазначенням її розміру, індексації, способу та умов розрахунків, строків, порядку її внесення і перегляду та відповідальності за її несплату (ч. 1ст. 15 Закону України «Про оренду землі»).
За змістом ст. ст.21,22,23 Закону України «Про оренду землі», орендна плата за землю - це платіж, який орендар вносить орендодавцеві за користування земельною ділянкою згідно з договором оренди землі.
Розмір, умови і строки внесення орендної плати за землю встановлюються за згодою сторін у договорі оренди (крім строків внесення орендної плати за земельні ділянки державної та комунальної власності, які встановлюються відповідно до Податкового кодексу України).
Обчислення розміру орендної плати за землю здійснюється з урахуванням індексів інфляції, якщо інше не передбачено договором оренди.
Орендна плата справляється у грошовій формі. За згодою сторін розрахунки щодо орендної плати за землю можуть здійснюватися у натуральній формі. Розрахунок у натуральній формі має відповідати грошовому еквіваленту вартості товарів за ринковими цінами на дату внесення орендної плати. Орендна плата за земельні ділянки, що перебувають у власності фізичних та юридичних осіб, переглядається за згодою сторін.
Звертаючись до суду із вказаним позовом ОСОБА_1 посилалась на те, що зі змісту укладеного між сторонами договору оренди землі від 07 серпня 2015 року з урахуванням додаткової угоди вбачається, що орендна плата за користування земельною ділянкою складала 11983,76 грн.
Згідно п.10 договору оренди землі від 09.09.2015 року обчислення розміру орендної плати за земельні ділянки приватної власності здійснюється з урахуванням індексації.
Враховуючи викладене, колегія суддів вважає, що районний суд дійшов вірного висновку про наявність підстав для стягнення орендної плати, 3 % річних та інфляційні втрати.
Доводи апеляційної скарги щодо невірного нарахування орендної плати, оскільки не було вирахувано податки не беруться судом до уваги, так як розмір орендної плати, який просила стягнути позивачка, розрахований з урахування індексації та вирахуванням 19.5% податку, що відповідає умовам договору оренди, зокрема п.9.10.
Інші доводи апеляційної скарги не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права, не спростовують висновки суду першої інстанції, та не містять підстав для скасування або зміни судового рішення.
Виходячи з вищевикладеного, колегія суддів дійшла висновку про те, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Підстав для його скасування з мотивів, викладених у апеляційній скарзі, колегія суддів не знаходить.
Оскільки рішення районного суду ухвалено з дотриманням норм матеріального та процесуального права, апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а рішення районного суду без змін.
Апеляційний суд не змінює судове рішення та не ухвалює нове, розподіл судового збору не здійснюється при розгляді цих апеляційних скарг.
Разом з тим, у відзиві на апеляційну скаргу представником ОСОБА_1 - адвокатом Рой І.В. заявлено клопотання про стягнення витрат на правничу додому в суді апеляційної інстанції в розмірі 3000 грн.
На підтвердження витрат на правничу допомогу позивачем надано копії:
- ордеру на надання правничої допомоги ОСОБА_1 - адвокатом Рой І.В. на підставі договору про надання адвокатських послуг № б/н від 22 серпня 2024 року;
- додаткової угоди № 2 до Договору про надання правничої допомоги № б/н від 20 травня 2025 року відповідно до якої сторони погодили, що клієнт протягом 30 робочих днів з моменту винесення постанови по справі здійснює оплату вартості послуг з надання правової допомоги в розмірі 3000 грн.
У додатковій постанові Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020 року у справі № 755/9215/15-ц вказано, що з аналізу частини третьої статті 141 ЦПК України можна виділити такі критерії визначення та розподілу судових витрат: 1) їх дійсність; 2) необхідність; 3) розумність їх розміру з урахуванням складності справи та фінансового стану учасників справи. Велика Палата Верховного Суду звернула увагу на те, що принцип змагальності знайшов своє втілення, зокрема, у положеннях частин п'ятої та шостої статті 137 ЦПК України, відповідно до яких саме на іншу сторону покладено обов'язок обґрунтування наявності підстав для зменшення розміру витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами, а також обов'язок доведення їх неспівмірності, тому при вирішенні питання про стягнення витрат на професійну правничу допомогу слід надавати оцінку виключно тим обставинам, щодо яких інша сторона має заперечення. Отже, при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд має враховувати конкретні обставини справи, загальні засади цивільного законодавства та критерії відшкодування витрат на професійну правничу допомогу.
Зважаючи на наведене, беручи до уваги відсутність у матеріалах справи обґрунтованих заперечень відповідача щодо розміру витрат на правничу допомогу понесених у суді апеляційної інстанції, колегія суддів приходить до висновку про стягнення з ТОВ «Агро-Край» на користь ОСОБА_1 витрат на правничу допомогу в суді апеляційної інстанції в розмірі 3000 грн.
Керуючись ст.ст. 367, 374, 375, 382 ЦПК України, суд
Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Агро-Край" - залишити без задоволення.
Рішення Гадяцького районного суду Полтавської області від 24 лютого 2025 року - залишити без змін.
Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Агро-Край» на користь ОСОБА_1 витрати на правничу допомогу понесенні останньою при розгляді справи в суді апеляційної інстанції в розмірі 3000 грн.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена протягом тридцяти днів з дня її проголошення шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду.
У разі розгляду справи без повідомлення учасників справи, постанова може бути оскаржена протягом тридцяти днів з моменту виготовлення повного тексту постанови.
Повний текст постанови складено 30 вересня 2025 року.
Головуючий Т.В. Одринська
Судді О.О. Панченко
В.П. Пікуль