ун. № 759/25105/24
пр. № 2-а/759/55/25
30 вересня 2025 року м. Київ
Святошинський районний суд м. Києва
у складі: головуючого судді Ул'яновської О.В.,
секретаря судового засідання Косінської І.В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Києві без виклику сторін у спрощеному позовному провадженні адміністративну справу за позовними вимогами ОСОБА_1 до Управління патрульної поліції у Київській області Департаменту патрульної поліції, Департаменту патрульної поліції про визнання протиправною та скасування постанови про адміністративне правопорушення,
І. Позиція сторін у справі
у листопаді 2024 р. позивач звернувся до суду із зазначеними позовними вимогами, просить суд скасувати постанову про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксоване не в автоматичному режимі серії ЕНА №3517586 від 21.11.2024 року щодо притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності, передбаченої за ч. 1 ст. 126 КУпАП, та справу про адміністративне правопорушення закрити.
В обґрунтування позову зазначає, що 21.11.2024 близько 00 год. 06 хв. по дорозі М01 Київ-Чернігів на 4 кілометрі під час керування транспортним засобом «Toyota Camry» д.н.з. НОМЕР_1 поліцейським 2 взводу 1 роти 1 батальйону патрульної поліції в м. Бориспіль УПП у Київській області капралом поліції Гончаренко Юлією Іванівною було зупинено позивача, причиною зупинки зазначено стан алкогольного сп'яніння водія, та запропоновано позивачу проїхати з поліцією до медичного закладу КНП «Бориспільська багатопрофільна лікарня інтенсивного лікування» задля здачі аналізу крові, за адресою: м. Бориспіль, вул. Котляревського, 1. Після здачі необхідних аналізів, ОСОБА_2 почала вимагати від позивача пред'явити посвідчення водія, вказану вимогу позивач повідомив, що його посвідчення водія знаходиться в автомобілі за місцем його зупинки поліцією, а саме на 4 кілометрі дороги М01 Київ-Чернігів, внаслідок чого було складено постанову про накладення адміністративного стягнення по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксоване не в автоматичному режимі серії ЕНА №3517586 від 21.11.2024 року за ч. 1 ст. 126 КУпАП, яка складена 21.11.2024 року о 01:26:15 за місцезнаходженням медичного закладу. Позивач із вказаною постановою не погоджується, вважає її незаконною, вважає, що не порушив ПДР, оскільки доказів які б свідчили про наявність у діях позивача вини складу адміністративного правопорушення за ч. 1 ст. 126 КУпАП немає, жодною статтею КУпАП не передбачена відповідальність за рух в комендантську годину, оскаржувана постанова складена не за місцем зупинки, не за місцем обліку транспортних засобів та не за місцем проживання позивача, а також оскаржувана постанова не містить конкретної суті правопорушення.
12.12.2024 представником позивача подано клопотання про долучення доказів до матеріалів справи, у тому числі відеозапис з нагрудних камер поліцейських. У зазначеному клопотанні також зазначає, що вказаний відеозапис повністю підтверджує доводи позовної заяви, що позивач на вимогу поліцейського за місцем зупинки надав посвідчення водія. Внаслідок чого, оскаржувана постанова є протиправною та такою, що підлягає скасуванню (а.с. 28-34).
25.12.2024 від представника відповідача надійшов відзив на позовну заяву, де зазначив, що не погоджується із позовними вимогами позивача, вважає їх хибними, необґрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню, з огляду на наступне. Згідно постанови, винесеної поліцейським взводу №2 роти №1 БПП в м. Бориспіль УПП у Київській області Департаменту, патрульної поліції капралом поліції Гончаренко Ю.I., 21.11.2024 о 00 год. 06 хв. за адресою: дорога МО1, Київ-Чернігів 4 км. водій ОСОБА_1 керуючи ТЗ «Toyota Camry» з д.н.з. НОМЕР_2 , рухався в комендантську годину, та не мав при собі/ не пред?явив посвідчення водія відповідної категорії, чим порушив п. 2.1 ПДР, за яке ч. 1 ст. 126 КУпАП передбачена адміністративна відповідальність, внаслідок чого ОСОБА_1 був притягнутий до адміністративної відповідальності шляхом накладення на нього штрафу у розмірі 425 грн. Відповідно до ст. 32 ЗУ «Про Національну поліцію»: поліцейський має право вимагати в особи пред?явлення нею документів, що посвідчують особу, та/або документів, що підтверджують відповідне право особи у випадку, якщо існує достатньо підстав вважати, що особа вчинила або має намір вчинити правопорушення. Поліцейський може зупиняти транспортні засоби, зокрема, якщо водій порушив комендантську годину, відповідно до ЗУ «Про правовий режим воєнного стану». Що стосується посвідчення водія зазначає наступне, при спілкуванні на неодноразову вимогу поліцейського позивач не пред?явив документи зазначені в пункті 2.1. ПДР, окрім цього позивач декілька разів повідомляв поліцейському, що документи в нього в наявності, але на вимогу поліцейського так і не надав. Із відео з нагрудної бодікамери інспектора вбачається, що позивачу було повідомлено причину зупинки, особу поліцейського, роз?яснено права та надано можливість скористатися своїми правами згідно ст. 268 КУпАП та згідно ст. 63 Конституції України. У свою чергу, поліцейськими за допомогою Інформаційного порталу Національної поліції було встановлено особу водія (позивача), та здійснено перевірку за наявними базами. Інспектор патрульної поліції, який уповноважений виносити постанову про притягнення особи до адміністративної відповідальності, на місці вчинення адміністративного правопорушення, зокрема, у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, має право здійснювати розгляд адміністративної справи де було вчинено таке адміністративне правопорушення та на місці де він несе службу в той час. Оскільки інспектор доставляв ОСОБА_1 до закладу охорони здоров?я КНП «ББЛІЛ» для проходження огляду на стан сп?яніння, а на на вимогу інспектора пред?явити посвідчення водія, безпосередньо на місці зупинки транспортного засобу ОСОБА_1 відмовився, відтак підготовка та розгляд справи про адміністративне правопорушення у відповідності до ст. 276 КУпАП здійснена відповідачем за місцем його перебування та виконанням ним посадових обов?язків, який в даному випадку був уповноважений розглядати вказану адміністративну справу на місці, де він ніс службу в той час (а.с.35-47).
ІІ. Процесуальні дії і рішення суду
відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 27.11.2024 визначено головуючого - суддю Ул'яновську О.В. (а.с. 21-22).
Ухвалою судді Святошинського районного суду м. Києві від 02.12.2024 відкрито провадження за правилами спрощеного позовного провадження (а.с. 23-24).
Відповідно до ст. 262 КАС України суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше. За клопотанням однієї із сторін або з власної ініціативи суду розгляд справи проводиться в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін.
Відповідно до ч. 2 ст. 9 КАС України суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Відповідно до ч. 1 ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Європейський суд справ людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (Серявін та інші проти України, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).
Відповідно до ч. 1 -5 ст. 242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. Судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
ІІІ. Фактичні обставини справи
судом встановлено, що поліцейським взводу №2 роти №1 БПП в м. Бориспіль УПП у Київській області Департаменту, патрульної поліції капралом поліції Гончаренко Ю.I., винесено постанову Серія ЕНА №3517586 від 21.11.2024 згідно якої, 21.11.2024 о 00 год. 06 хв. за адресою: дорога МО1, Київ-Чернігів 4 км. водій ОСОБА_1 керуючи ТЗ «Toyota Camry» з д.н.з. НОМЕР_2 , рухався в комендантську годину, та не мав при собі/ не пред?явив посвідчення водія відповідної категорії, чим порушив п. 2.1 ПДР - керування ТЗ особою, яка не має при собі посвідчення водія відповідної категорії, реєстраційного документа на ТЗ, поліса страхування, за що передбачена відповідальність за ч. 1 ст. 126 КУпАП (а.с. 10).
ОСОБА_1 притягнено до адміністративної відповідальності за ч. 1 ст. 126 КУпАП та накладено адміністративне стягнення у вигляді штрафу у розмірі 425 грн 00 коп.
ІV. Позиція суду та оцінка аргументів учасників розгляду
відповідно до ч. 3 ст. 2 КАС України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення.
Відповідно до ст. 5 КАС України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист шляхом, зокрема, визнання протиправним та скасування індивідуального акта чи окремих його положень.
Згідно із п. 1 ч. 1 ст. 19 КАС України юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема: спорах фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом встановлено інший порядок судового провадження.
За нормою п. 1 ч. 1 ст. 20 КАС України місцевим загальним судам як адміністративним судам підсудні: адміністративні справи з приводу рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень у справах про притягнення до адміністративної відповідальності.
Рішення відповідача - постанова про притягнення до адміністративної відповідальності є правовим актом індивідуальної дії.
Неправомірні рішення, дії чи бездіяльність суб'єкта владних повноважень, прийняті з порушенням прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, можуть бути оскаржені в порядку адміністративного судочинства. Це право передбачено ч. 2 ст. 55 Конституції України та ст. 6 КАС України.
Згідно ст. 14 Закону України «Про дорожній рух» учасники дорожнього руху зобов'язані знати і неухильно дотримувати вимог цього Закону, Правил дорожнього руху та інших нормативних актів з питань безпеки дорожнього руху, створювати безпечні умови для дорожнього руху, не завдавати своїми діями або бездіяльністю шкоди підприємствам, установам, організаціям і громадянам, виконувати розпорядження органів державного нагляду та контролю щодо дотримання законодавства про дорожній рух.
Єдиний порядок дорожнього руху на всій території України встановлюють Правила дорожнього руху, затверджені постановою Кабінету Міністрів України від 10.10.2001 №1306.
Також пунктами 1.1, 1.9 ПДР встановлено, що ці Правила відповідно до Закону України «Про дорожній рух» встановлюють єдиний порядок дорожнього руху на всій території України. Інші нормативні акти, що стосуються особливостей дорожнього руху (перевезення спеціальних вантажів, експлуатація транспортних засобів окремих видів, рух на закритій території тощо), повинні ґрунтуватися на вимогах цих Правил.
Особи, які порушують ці Правила, несуть відповідальність згідно із законодавством.
Пунктом 11 ч. 1 ст. 23 Закону України від 02.07.2015 №580-VIII «Про Національну поліцію») визначено, що поліція відповідно до покладених на неї завдань регулює дорожній рух та здійснює контроль за дотриманням Правил дорожнього руху його учасниками та за правомірністю експлуатації транспортних засобів на вулично-дорожній мережі.
Відповідно до п. п. п. п. «а», «б», «ґ» п. 2.1 ПДР України, водій механічного транспортного засобу повинен мати при собі: посвідчення водія на право керування транспортним засобом відповідної категорії; реєстраційний документ на транспортний засіб (для транспортних засобів Збройних Сил, Національної гвардії, Держприкордонслужби, Держспецтрансслужби, Держспецзв'язку, Оперативно-рятувальної служби цивільного захисту, Національної поліції, Служби безпеки, Управління державної охорони - технічний талон); чинний страховий поліс про укладення договору обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів.
Згідно з п. п. «а» п. 2.4 ПДР, на вимогу поліцейського водій повинен зупинитися з дотриманням вимог цих Правил, а також пред'явити для перевірки документи, зазначені в пункті 2.1.
Аналогічні положення закріплені законодавцем також у статті 16 Закону України «Про дорожній рух», а саме водій зобов'язаний мати при собі та на вимогу поліцейського пред'являти для перевірки посвідчення водія, реєстраційний документ на транспортний засіб, а у випадках, передбачених законодавством, страховий поліс (сертифікат) про укладення договору обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів.
Виходячи з наведених вище правових норм, право органів Національної поліції перевіряти наявність зазначених у пункті 2.1 ПДР України документів кореспондується із обов'язком водія мати при собі та на вимогу працівника поліції пред'явити такі документи.
Як установлено частиною 1 статті 126 КУпАП, керування транспортним засобом особою, яка не має при собі або не пред'явила для перевірки посвідчення водія відповідної категорії, реєстраційного документа на транспортний засіб, а також поліса (договору) обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів (страхового сертифіката «Зелена картка»), тягне за собою накладення штрафу у розмірі двадцяти п'яти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.
З аналізу наведених норм слідує, що відповідно до законодавства України на вимогу поліцейського водій транспортного засобу зобов'язаний пред'являти для перевірки посвідчення водія, реєстраційний документ на транспортний засіб, страховий поліс про укладення договору обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів.
Відповідно до ч. 2 ст. 222 КУпАП органи Національної поліції розглядають справи про адміністративні правопорушення правил дорожнього руху, правил, що забезпечують безпеку руху транспорту, правил користування засобами транспорту та до їх компетенції відповідно підвідомчості відносяться ч. 1 ст. 126 КУпАП.
Відповідно до пункту 9 розділу ІІІ Інструкції з оформлення поліцейськими матеріалів про адміністративні правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксовані не в автоматичному режимі, затвердженої наказом Міністерства внутрішніх справ України від 07.11.2015 №1395 та зареєстрованої у Міністерстві юстиції України 10.11.2015 за №1408/27853 (далі - Інструкція №1395), поліцейський, що розглядає справу, оголошує, яка справа підлягає розгляду, хто притягається до адміністративної відповідальності, роз?яснює особам, які беруть участь у розгляді справи, їх права і обов?язки.
Відповідно до ст. 251 КУпАП, доказами в справі про адміністративне правопорушення, є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються протоколом про адміністративне правопорушення, поясненнями особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, потерпілих, свідків, висновком експерта, речовими доказами, показаннями технічних приладів та технічних засобів, що мають функції фото- і кінозйомки, відеозапису чи засобів фото- і кінозйомки, відеозапису, які використовуються при нагляді за виконанням правил, норм і стандартів, що стосуються забезпечення безпеки дорожнього руху, протоколом про вилучення речей і документів, а також іншими документами.
Згідно з п.1 статті 247 КУпАП обов'язковою умовою притягнення особи до адміністративної відповідальності є наявність події адміністративного правопорушення. Наявність події правопорушення доводиться шляхом надання доказів.
Згідно ст. 252 КУпАП орган (посадова особа) оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що грунтується на всебічному, повному і об?єктивному дослідженні всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом і правосвідомістю.
Згідно до ч. 4 ст. 258 КУпАП у випадках, передбачених ч.ч. 1, 2 цієї статті, уповноваженими органами (посадовими особами) на місці вчинення правопорушення виноситься постанова у справі про адміністративне правопорушення відповідно до вимог ст. 283 цього Кодексу.
Стаття 217 КУпАП визначає, що посадові особи, уповноважені розглядати справи про адміністративні правопорушення, можуть накладати адміністративні стягнення, передбачені КУпАП, у межах наданих їм повноважень і лише під час виконання службових обов?язків.
Позивач зазначає, що відносно нього протиправно складено постанову про накладення адміністративного стягнення за ч. 1 ст. 126 КУпАП.
У свою чергу, із наданого відеозапису з нагрудної бодікамери поліцейського вбачається, що на неодноразові вимоги поліцейського надати посвідчення водія та свідоцтво про реєстрацію транспортного засобу, позивачем відповідних документів надано не було.
Разом з тим, судом не встановлено, а матеріалами справи не підтверджено обставин того, що на вимогу працівника патрульної поліції позивач пред'явив документи, визначені п. 2.1 ПДР України, а отже в його діях наявний склад адміністративного правопорушення, передбаченого частиною першою статті 126 КУпАП. У позовній заяві позивач лише зазначає, що такі документи були у нього наявні. Позивачем, в порушення вимог ст. 71 КАС України, до адміністративного позову не надано належних та допустимих доказів, які б свідчили про незаконність винесеної щодо нього постанови.
Незгода позивача з притягненням його до адміністративної відповідальності за частиною першою статті 126 КУпАП не є підставою для скасування постанови у справі про адміністративне правопорушення та звільнення від адміністративної відповідальності.
Виходячи з матеріалів справи вбачається, що під час розгляду справи про адміністративне правопорушення інспектор відреагував на адміністративне правопорушення, встановив причини та умови, що сприяли вчиненню даного порушення у відповідності до ст. 245 КУпАП, виконав умови підготовки адміністративної справи до розгляду, що передбачені ст. 278 КУпАП. Разом з тим, факт вчинення позивачем адміністративного правопорушення досліджено та встановлено інспектором, під час розгляду справи про адміністративне правопорушення та відповідно до норм чинного законодавства вмотивовано було винесено постанову серії ЕНА №3517586 від 21.11.2024.
Стаття 69 КАС України (в редакції чинній на час розгляду справи судами попередніх інстанцій) передбачає, що доказами в адміністративному судочинстві є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення осіб, які беруть участь у справі, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються судом на підставі пояснень сторін, третіх осіб та їхніх представників, показань свідків, письмових і речових доказів, висновків експертів.
Стаття 72 КАС України (в чинній редакції) передбачає, що доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.
Згідно з ч. 2 ст. 77 КАС України (в чинній редакції) в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Відповідно до ст. 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні. Ніякі докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Аналізуючи вищевикладені обставини та надані докази у їх сукупності, суд дійшов до висновку про наявність підстав для притягнення позивача до адміністративної відповідальності з огляду на вчинення правопорушення, тому дії інспектора є правомірними.
Інші доводи сторін, наведені у позові та відзиві до нього, в межах наданих сторонами доказів, не впливають на висновку суду та не потребують детального обґрунтування, що відповідає практиці Європейського суду з прав людини.
Зокрема, Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи («Проніна проти України», №63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18.07.2006).
Згідно із ч. 3 ст. 286 КАС України за наслідками розгляду справи з приводу рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень у справах про притягнення до адміністративної відповідальності місцевий загальний суд як адміністративний має право:
1) залишити рішення суб'єкта владних повноважень без змін, а позовну заяву без задоволення; 2) скасувати рішення суб'єкта владних повноважень і надіслати справу на новий розгляд до компетентного органу (посадової особи); 3) скасувати рішення суб'єкта владних повноважень і закрити справу про адміністративне правопорушення; 4) змінити захід стягнення в межах, передбачених нормативним актом про відповідальність за адміністративне правопорушення, з тим, однак, щоб стягнення не було посилено.
Таким чином, оцінивши належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності, суд приходить до висновку про відсутність правових підстав для задоволення позову та вважає, що при прийнятті оскаржуваної постанови про адміністративне правопорушення, відповідач діяв на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачено положеннями КУпАП, а відтак адміністративний позов не підлягає задоволенню.
V. Розподіл судових витрат
у відповідності до положень ст. 139 КАС України суд відносить судові витрати за рахунок позивача.
На підставі викладеного, керуючись вимогами «Про Національну поліцію», Закону України «Про дорожній рух», ст.ст. 7, 126, 245, 247, 251, 252, 258, 278 КУпАП, ст.ст. 2, 5, 6, 19, 20, 46, 48 72, 77, 90, 241-246, 286 КАС України, ст.ст. 1166, 1173, 1174 ЦК України,-
у позовних вимогах ОСОБА_1 до Управління патрульної поліції у Київській області Департаменту патрульної поліції, Департаменту патрульної поліції про визнання протиправною та скасування постанови про адміністративне правопорушення відмовити.
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, встановленого статтею 295 КАС України. У разі подання апеляційної скарги рішення якщо його не скасовано, набирає законної сили після закінчення апеляційного розгляду справи.
Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку повністю або частково шляхом подання апеляційної скарги до Шостого апеляційного адміністративного суду. Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом десяти днів з дня його проголошення.
Суддя: О.В. Ул'яновська