СВЯТОШИНСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД М. КИЄВА
ун. № 759/20644/24
пр. № 2/759/922/25
22 вересня 2025 року Святошинський районний суд м. Києва в складі:
головуючого судді: Петренко Н.О.
за участю секретаря судових засідань Ганнисика А.А.
представника позивача ОСОБА_1
представника відповідача ОСОБА_2
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві цивільну справу за позовом
ОСОБА_3 ( АДРЕСА_1 ) до ОСОБА_4 ( АДРЕСА_2 ) , третя особа без самостійних вимог: приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Захарченко Вікторія Вікторівна ( АДРЕСА_3 ) про визнання недійсним договору довічного утримання (догляду),
І. Зміст позовних вимог.
Позивач ОСОБА_3 звернувся до суду з позовом про визнання недійсним Договору довічного утримання (догляду) (реєстровий № 1360) від 26.08.2024, витребування майна та скасування державної реєстрації права власності на 1/2 частку квартири.
Позовна заява мотивована тим, що укладення договору відбулося під впливом обману, оскільки позивачу усно обіцяли утримання у розмірі 10 000,00 грн. щомісячно, ліки та догляд, тоді як письмовий договір передбачає лише 100,00 грн. щомісячно. Укладення договору відбулося під впливом помилки щодо істотних умов, під впливом тяжкої обставини (похилий вік, самотність, син в окупації) на вкрай невигідних умовах, чим скористався відповідач.
ІІ. Процесуальні рішення у справі.
Ухвалою Святошинського районного суду м. Києва від 11 жовтня 2024 року відкрито провадження у справі в порядку загального позовного провадження та призначено підготовче судове засідання.
Ухвалою Святошинського районного суду м. Києва від 27 січня 2025 року підготовче засідання у цивільній справі закрито та справу призначено до судового розгляду по суті .
ІІІ. Позиції учасників судового провадження.
Представник позивача ОСОБА_1 у судовому засіданні підтримав позовні вимоги та просив задовольнити. Представник позивача пояснив, що позивач, будучи особою похилого віку та маючи довіру до осіб, які представляли соціальну службу, був переконаний, що вступає у правовідносини, які забезпечать йому достойний догляд та утримання у розмірі 10 000,00 грн. щомісячно. Те, що в тексті нотаріального документа була зазначена сума лише 100,00 грн., яку нотаріус зобов'язаний зачитати, не усуває факту обману. Умисел відповідача полягав у тому, щоб, скориставшись скрутним становищем позивача, дозволити йому укласти угоду на завідомо неприйнятних умовах, свідомо знаючи, що позивач очікував інший, значно більший обсяг забезпечення.
Представник відповідача позовні вимоги не визнала, просила у задоволенні позову відмовити повністю, обґрунтовуючи свою позицію у відзиві на позовну заяву:
У відзиві зазначено, що договір є нотаріально посвідченим, його зміст був роз'яснений позивачу, що підтверджує його вільне та усвідомлене волевиявлення.
Умови договору є чіткими: 100 грн. щомісячно плюс повна оплата комунальних послуг набувачем. Відповідач належним чином виконує ці умови, тоді як позивач відмовляється від контактів, умисно перешкоджаючи виконанню договору.
Відсутні будь-які докази того, що саме відповідач навмисно ввів позивача в оману або скористався його тяжким становищем.
Вчинення позивачем того ж дня заповіту на іншу частку квартири (оплату за який здійснив відповідач) свідчить про свідому складну волю позивача щодо розпорядження своїм майном, а не про недієздатність чи примус.
ІV. Фактичні обставини встановлені судом та норми права, які підлягають застосуванню та мотиви суду, щодо оцінки аргументів наведених учасниками справи.
Суд, дослідивши письмові докази, надані сторонами, всебічно та повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, встановив наступне.
26 серпня 2024 року між позивачем ОСОБА_3 (Відчужувачем) та відповідачем ОСОБА_4 (Набувачем) укладено Договір довічного утримання (догляду), посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Захарченко В.В. та зареєстрований в реєстрі за № 1360.
Відповідно до п.1.1 Відчужувач передає, а Набувач отримує у власність 1/2 (одну другу) частку квартири під АДРЕСА_4 та взамін чого зобов'язується забезпечувати Відчужувача утриманням та доглядом довічно на умовах цього Договору.
Пунктом 2.1. договору визначено, що матеріальне забезпечення з утримання (догляду), яке щомісячно має надаватись Набувачем Відчужувачу, оцінюється сторонами у суму 100 (сто) гривень 00 копійок. Забезпечення має сплачуватися в гривнях кожен місяць.
2.2. Набувач зобов'язується сплачувати матеріальне забезпечення щомісяця не пізніше останнього дня відповідного місяця шляхом: передачі готівки, перерахуванням коштів на рахунки, поштовим переказом, або будь-яким іншим способом, що забезпечить Відчужувачу можливість отримати кошти.
2.3. Набувач зобов'язаний щомісячно сплачувати за спожиті комунальні послуги за адресою предмету цього договору.
Пунктом 3.2.1 договору передбачено, що у випадку якщо Набувач протягом 3-х місяців не виконує обов'язки зазначені в п.2.1., Відчужувач має право ініціювати розірвання Договору та повернення квартири у власність Відчужувача.
Пунктом 4.5. визначено, що цей Договір може бути розірвано за згодою сторін, а у випадку невиконання його умов і відмови від добровільного розірвання однією із сторін - у судовому порядку
Судом встановлено, що 26.08.2024 позивач здійснив інший нотаріальний правочин - склав заповіт на іншу 1/2 частку квартири на користь свого сина, а оплату за посвідчення цього заповіту здійснив відповідач. Ця обставина свідчить про свідоме та комплексне розпорядження Позивачем своїм майном.
Відповідач надав суду докази (копії квитанцій), що він, відповідно до умов, надсилав позивачу щомісячні перекази (100 грн.) та кошти на компенсацію комунальних послуг (1000 грн.), підтверджуючи виконання своїх зобов'язань.
Статтею 746 ЦК України встановлено , що за договором довічного утримання (догляду) одна сторона (відчужувач) передає другій стороні (набувачеві) у власність житловий будинок, квартиру або їх частину, інше нерухоме майно або рухоме майно, яке має значну цінність, взамін чого набувач зобов'язується забезпечити відчужувача утриманням та (або) доглядом довічно.
Відповідно до частини першої статті 749 ЦК України, у договорі довічного утримання (догляду) можуть бути визначені всі види матеріального забезпечення, а також усі види догляду (лпікування), якими набувач має забезпечувати відчужувача.
Статтею 751 ЦК України передбачено, що матеріальне забезпечення, яке щомісячно має надаватися відчужувачу підлягає грошовій оцінці. Така оцінка підлягає індексації у порядку, встановленому законом.
За змістом ч. 1 ст. 755 ЦК України, договір довічного утримання (догляду) може бути розірваний за рішенням суду на вимогу відчужувача або третьої особи, на користь якої він був укладений, у разі невиконання або неналежного виконання набувачем своїх обов'язків, незалежно від його вини; на вимогу набувача.
Правовим наслідком розірвання договору довічного утримання у зв'язку з невиконанням або неналежним виконанням набувачем обов'язків за договором є повернення до відчужувача права власності на майно, яке було ним передане (ч. 1 ст. 756 ЦК України).
Згідно ч.ч. 1, 5-6 ст.81 ЦПК України, кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вони посилається як на підставу своїх вимог та заперечень, крім випадків, встановлених цих Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Доказування не може ґрунтуватись на припущеннях.
В судовому засіданні була допитана свідок ОСОБА_5 , яка пояснила, що є працівником соціальної служби, обслуговує позивача з 2018 року як одинокого. Про ОСОБА_4 позивач нічого не розповідав. У вересні 2024 року позивач розірвав договір з соціальним працівником та перейшов проживати до будинку пристарілих на платній основі. Свідку відомо, що у позивача є син, який вважається безвісти зниклим. Про проблеми позивач не розповідав і не жалівся ні на кого.
Положення частини першої статті 755 ЦК України не містить визначення неналежного виконання набувачем обов'язків за договором довічного утримання, а тому, вирішуючи зазначене питання, суд має ураховувати конкретні обставини справи, а також умови договору довічного утримання та положення ст. 651 ЦК України, якою визначені загальні підстави для зміни або розірвання договору.
Тлумачення пункту 1 частини першої статті 755 ЦК України свідчить, що договір довічного утримання (догляду) може бути розірваний за рішенням суду за умови доведення відчужувачем факту порушення набувачем своїх обов'язків за договором довічного утримання (догляду), що може проявлятися у вигляді неповного чи неналежного забезпечення доглядом, допомогою, харчуванням відчужувача або у вигляді повного невиконання вказаних дій.
Частиною другою статті 651 ЦК України визначено, що договір може бути розірвано за рішенням суду на вимогу однієї із сторін у разі істотного порушення договору другою стороною та в інших випадках, встановлених договором або законом. Істотними є таке порушення стороною договору, коли внаслідок завданої цим шкоди друга сторона значною мірою позбавляється того, на що вона розраховувала при укладенні договору.
Отже, наявність факту порушення зобов'язання є підставою позову, який повинен довести позивач у справі.
У даних правовідносинах розірвання договору довічного утримання у судовому порядку у випадку невиконання його істотних умов та відмови від добровільного розірвання однією із сторін, а також правові наслідки його розірвання передбачені п.4.5 договору.
Сторони визначили та погодили у договорі істотні умови, а саме те, що у встановлені строки та в необхідному обсязі здійснювати утримання (догляду).
Не чинити перешкод та надавати можливість користуватися квартирою особам, які на момент укладення Договору зареєстровані у квартирі.
У разі смерті відчужувача поховати його.
До смерті Відчужувача не укладати щодо квартири правочини купівлі-продажу, міни, дарування, ренти, застави (іпотеки) чи іншим способом не передавати її у власність іншій особі.
Як роз'яснив Верховний Суд у своїй постанові від 19.06.2019 по справі № 759/501/17, тлумачення п. 1 ч. 1 ст. 755 ЦК свідчить, що договір довічного утримання (догляду) може бути розірваний за рішенням суду за умови доведення відчужувачем факту порушення набувачем своїх обов'язків за договором довічного утримання (догляду), що може проявлятися у вигляді неповного чи неналежного забезпечення доглядом, допомогою, харчуванням відчужувача або у вигляді повного невиконання вказаних дій.
Відповідно до ч. 2 ст. 78 ЦПК України, обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.
За змістом ст.ст. 76, 77 ЦПК України суд встановлює наявність або відсутність обставин, котрими обґрунтовують свої вимоги і заперечення сторони, на підставі доказів, які містять інформацію щодо предмета доказування.
ОСОБА_3 звертаючись до відповідача з позовними вимогами про розірвання договору довічного утримання, посилається на те, що ОСОБА_4 не виконуваву належним чином умови договору довічного утримання. Водночас в судовому засіданні такі доводи позивача спростовуються наявними у справі копіями квитанцій, відповідно до яких відповідач, надсилав позивачу щомісячні перекази (100 грн.) та кошти на компенсацію комунальних послуг (1000 грн.), підтверджуючи виконання своїх зобов'язань.
Доказів, які б підтвердили факт самоусунення відповідача від виконання зобов'язань по догляду та утриманню позивача та/або неналежного виконання відповідачем договірних зобов'язань, позивач не надав.
Матеріали справи не містять даних про наявність претензій з боку позивача на адресу відповідача щодо невиконання умов договору довічного утримання з дня його укладення й до дня звернення з цим позовом до суду.
Крім того, згідно частини другої статті 614 ЦК України особа є невинуватою, якщо вона доведе, що вжила всіх належних від неї заходів щодо належного виконання зобов'язання. Відсутність свої вини доводить особа, яка порушила зобов'язання.
Отже, з урахуванням підстав позову та наведеної вище презумпції вини боржника за договором, відповідач є таким що довів належне виконання умов договору довічного утримання.
Щодо доводів про визнання правочину недійсним внаслідок обману (ст. 230 ЦК України) та помилки (ст. 229 ЦК України):
Судом встановлено, що Договір довічного утримання (догляду) був укладений у письмовій формі та нотаріально посвідчений 26.08.2024.
Згідно з ч. 1 ст. 230 ЦК України, обман має місце, якщо одна із сторін правочину навмисно ввела другу сторону в оману.
Позивач посилається на усні обіцянки 10 000,00 грн., які, за його словами, виходили від керівника соціальної служби, а не від відповідача ОСОБА_4 . З пояснень свідка ОСОБА_5 працівника соціальної служби на прізвище ОСОБА_6 немає і ніколи не було. ОСОБА_3 не говорив, що його ввели в оману.
Умови щодо розміру щомісячного утримання (100,00 грн. + оплата комунальних послуг) є чітко прописаними в нотаріально посвідченому тексті Договору, який був прочитаний та підписаний позивачем, (сума виділена жирним шрифтом).
Нотаріус при посвідченні правочину зобов'язаний роз'яснити його зміст та правові наслідки, засвідчуючи вільне волевиявлення сторін.
Позивач не надав суду належних доказів того, що саме відповідач навмисно повідомив йому неправдиві відомості або заперечив наявність обставин, що впливають на вчинення правочину.
Таким чином, доводи позивача про наявність обману чи істотної помилки з боку Відповідача є недоведеними.
Щодо доводів про укладення правочину під впливом тяжкої обставини (ст. 233 ЦК України):
Суд визнає, що позивач є особою похилого віку, що перебуває в обставинах, ускладнених військовим станом та самотністю.
Для визнання правочину недійсним на підставі ст. 233 ЦК України необхідно встановити не лише наявність тяжкої обставини на вкрай невигідних умов, а й факт скористання цими обставинами другою стороною.
Хоча сума грошового утримання (100,00 грн.) є мінімальною, суд враховує, що Договір передбачає: довічне право проживання позивача у квартирі; повне звільнення позивача від сплати комунальних послуг; обов'язок Набувача здійснити поховання Відчужувача.
Відповідач надав докази виконання своїх зобов'язань (квитанції про оплату 100 грн. та компенсації комунальних послуг).
Позивач не надав доказів, що саме відповідач ініціював правочин з метою використання тяжких обставин для нав'язування умов. Більше того, факт свідомого волевиявлення позивача щодо розпорядження своїм майном підтверджується тим, що він того ж дня склав заповіт на іншу частку квартири на користь свого сина. Це свідчить про добровільність дій Позивача та його свідоме розпорядження майном, а не про повну відсутність волі чи її пригнічення.
Суд вважає, що позивачем не доведено наявності всіх елементів складу, передбаченого ст. 233 ЦК України, оскільки не доведено, що відповідач ОСОБА_4 скористався тяжкою обставиною позивача для укладення правочину.
Оскільки позивач не надав суду належних та допустимих доказів для спростування презумпції правомірності договору відповідно до ст.ст. 229, 230, 233 ЦК України, у задоволенні позову слід відмовити. Похідні вимоги про витребування майна, скасування реєстрації права власності та скасування заборони відчуження також задоволенню не підлягають.
Керуючись ст.ст. 4, 15, 16, 19, 203, 204, 215, 229, 230, 233, 744, 745, 749, 751 ЦК України, ст.ст. 2, 10, 49, 76, 77-81, 89, 141, 177,209, 210, 223, 247, 265, 354 ЦПК Укрїни, суд,
У задоволенні позовної заяви ОСОБА_3 ( АДРЕСА_1 ) до ОСОБА_4 ( АДРЕСА_2 ) , третя особа без самостійних вимог: приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Захарченко Вікторія Вікторівна ( АДРЕСА_3 ) про визнання недійсним договору довічного утримання (догляду) - відмовити.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення суду може бути оскаржене протягом тридцяти днів з дня його проголошення. У разі розгляду справи (вирішення питання ) без повідомлення сторін зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Учасники справи якому рішення не було вручене у день його складення має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Апеляційна скарга подається безпосередньо до Київського апеляційного суду, при цьому відповідно до п. п. 15.5 п. 15 Перехідних положень ЦПК України до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні та касаційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди, а матеріали справ витребовуються та надсилаються судами за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією кодексу.
Суддя Н.О. Петренко