Придніпровський районний суд м.Черкаси
Справа № 712/5955/25
Провадження № 2/711/2308/25
01 жовтня 2025 року Придніпровський районний суд м. Черкаси в складі:
головуючий суддя - Скляренко В.М.,
при секретарі - Півень С.А.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Бізнес Позика» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором,-
Представник позивача - Дармограй А.Т., яка діє на підставі довіреності №13 від 13.01.2025р., - звернулась до Соснівського районного суду м. Черкаси з позовом до ОСОБА_1 , в якому просила стягнути з відповідача на користь ТОВ «Бізнес Позика» заборгованість за кредитним договором №495856-КС-001 від 10.04.2024р. в розмірі 67 475,03грн. та судові витрати, які складаються з судового збору в розмірі 2422,40грн.
В обґрунтування позовних вимог в позові зазначено, що 10.04.2024р. між ТОВ «Бізнес Позика» та відповідачем було укладено договір про надання кредиту №495856-КС-001, на підставі якого відповідач отримав у кредит грошові кошти в розмірі 20 000 грн. Всупереч умов договору відповідач не здійснював погашення заборгованості внаслідок чого станом на 19.02.2025р. розмір заборгованості відповідача складає 67 475,03 грн., з яких: 19 543,14 грн. - заборгованість за тілом кредиту; 47 585,78 грн. - заборгованість за процентами; 346,11 грн. - комісія за надання кредитних коштів. З метою стягнення відповідних сум заборгованості позивач звернувся до суду.
Відповідач заперечив проти позовних вимог та у своєму письмовому відзиві просив відмовити у задоволенні позову. Заперечуючи проти позовних вимог відповідач посилається на наступні обставини: 1) нікчемність умов кредитного договору, які передбачають обов'язок позичальника зі сплати кредитодавцю комісії; 2) наявність правових підстав для звільнення позичальника від сплати штрафних санкцій, що нараховані в період воєнного стану, на підставі п. 18 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України; 3) необґрунтоване нарахування кредитором процентів за користування кредитом, оскільки строк позики (строк дії кредиту) становить 30 календарних днів; 4) відсутність належних доказів на підтвердження факту видачі кредитних коштів відповідачу за спірним кредитним договором; 5) розмір нарахованих процентів є надмірним та таким, що суперечить принципам добросовісності та справедливості, оскільки сума нарахованих процентів у кілька разів перевищує тіло кредиту; 6) поведінка кредитора не відповідає засадам справедливості, добросовісності та розумності, оскільки умови кредитного договору передбачають декілька строків, в межах яких позичальником мало здійснюватися повернення кредитних коштів.
Ухвалою судді Соснівського районного суду м. Черкаси від 07.05.2025р. матеріали справи були передані за підсудністю до Придніпровського районного суду м. Черкаси на підставі ч. 1 ст. 27, п. 1 ч. 1 ст. 31 ЦПК України.
02.06.2025р. судом відкрито провадження у справі з визначенням здійснення розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження з повідомленням (викликом) сторін.
02.06.2025р. за клопотанням представника позивача судом постановлено ухвалу про витребування доказів, якою витребувано в АТ «Сенс Банк» інформацію щодо факту випуску банківської картки № НОМЕР_1 на ім'я ОСОБА_1 , а також виписку про рух коштів по рахунку, який був відкритий для обслуговування банківської картки № НОМЕР_1 , за період з 10.04.2024 року по 19.02.2025 року.
На виконання відповідної ухвали суду 20.06.2025р. від АТ «Сенс Банк» надійшла запитувана судом інформація.
10.06.2025р. від відповідача надійшов відзив проти позову, в якому викладено зміст заперечень проти позовних вимог.
16.06.2025р. від представника позивача - Басалига Д.М., яка діє на підставі довіреності №19 від 19.03.2025р., - надійшла відповідь на відзив. У такій заяві зазначається, що заявлені позовні вимоги ґрунтуються на умовах кредитного договору, які були погоджені сторонами і їх зміст не суперечить діючому законодавству. Додатково акцентується увага на тому, що відповідач здійснював платежі на погашення кредитної заборгованості, оскільки здійснив часткову оплату на виконання умов договору на загальну суму 23 434,29 грн., а при укладанні додаткової угоди від 12.06.2024р. до кредитного договору визнавав наявність в нього заборгованості по тілу кредиту в розмірі 19 543,14 грн., процентам - 4 714,50 грн. та комісії за надання кредиту - 346,11 грн.
В судове засідання сторони не з'явились і про причини неявки не повідомили.
Представник позивача у позовній заяві та у відповіді на відзив виклав клопотання, в якому просив розглядати справу без його участі.
Відповідач у своєму відзиві виклав клопотання про відкладення розгляду справи у випадку його неявки в судове засідання. Розгляд справи був відкладений на 01.10.2025р. на 10.00 год., про що відповідач був повідомлений належним чином (повідомлення доставлене 17.09.2025р. /а.с. 139 том 2/. В той же час суд бере до уваги, що відповідач не повідомив суд про причину неявки в судове засідання 01.10.2025р., а у відзиві на позовну заяву не зазначив жодних причин, з яких суду слід відкласти розгляд справи, у випадку його неявки до суду. Також суд враховує, що свою позицію щодо позовних вимог відповідач виклав у відзиві.
За таких обставин з метою недопущення порушення процесуальних строків розгляду справи, керуючись принципом пропорційності, суд не вбачає підстав для задоволення клопотання відповідача, викладеного у відзиві на позовну заяву, про відкладення розгляду справи.
Таким чином відповідно до ч. 1 ст. 223 ЦПК України неявка учасників справи не перешкоджає розгляду справи по суті.
Дослідивши письмові матеріали справи та оцінивши надані учасниками справи докази, судом встановлені наступні обставини справи та відповідні їм правовідносини.
ТОВ «Бізнес Позика» надає фінансові послуги, зокрема із здійснення різних видів кредитування, з використанням власної інформаційно-телекомунікаційної системи, яка являє собою облікову та реєструючи системи товариства, в рамках яких реалізуються технології обробки інформації з використанням технічних і програмних засобів, що включає сукупність веб-сторінок доступних в мережі Інтернет з доменним ім'ям https://bizpozyka.com/ або https://tpozyka.com/, через які позичальник має можливість отримати доступ до ІТС кредитодавця, інформації про кредитодавця і умов кредитування. Надання відповідних послуг здійснюється позивачем відповідно до Правил відкриття кредитної лінії (надання споживчих кредитів), затверджених наказом директора ТОВ «Бізнес Позика» №9-ОД від 02.04.2024р. надання коштів та банківських металів у кредит ТОВ «Бізнес Позика» у редакції від 23.04.2024р. /т. 1 а.с. 44-58/.
10.04.2024р. між ТОВ «Бізнес Позика» (кредитор) та ОСОБА_1 (позичальник) був укладений в електронній формі Договір №495856-КС-001 про надання кредиту (далі - Договір кредиту), відповідно до якого кредитор зобов'язувався надати позичальнику кредит на суму 20 000 грн., а позичальник зобов'язувався повернути кредит та сплатити проценти за користування кредитом і комісію за надання кредиту /т. 1 а.с. 21-30/.
Умовами Договору кредиту сторони передбачили, що кредит надається на споживчі потреби строком на 24 тижні (169 днів, з 10.04.2024 по 25.09.2024) і визначили періодичність платежів, виклавши детальні терміни повернення кредиту та сплати інших платежів у Графіку платежів, що викладений у п. 3.2.3 договору, за умовами якого погашення кредитної заборгованості мало здійснюватися ануїтетними платежами по 4 330 грн.
Відповідно до п. 2.4 Договору кредиту стандартна процентна ставка за кредитом складає 2% в день, а денна процентна ставка - 1,14874498%, що нараховуються на залишок заборгованості по кредиту, наявної на початок календарного дня, за період фактичного користування кредитом (п. 3.1).
Пунктом 2.5 Договору кредиту сторони визначили, що комісія за надання кредиту складає 3000 грн., що нараховується одноразово при видачі кредиту.
Аналогічні умови кредитування передбачені і у Паспорті споживчого кредиту /т. 1 а.с. 15-17/.
На виконання умов Договору кредиту ТОВ «Бізнес Позика» 10.04.2024р. надало відповідачу кредитні кошти в розмірі 20 000 грн. шляхом здійснення грошового переказу на його банківську картку, що підтверджується листом ТОВ «ПрофітГід» та випискою по банківському рахунку відповідача /т. 1 а.с. 43, т. 2 а.с. 2/.
12.06.2024р. сторонами укладено додаткову угоду №1 до Договору кредиту, відповідно до якої сторони погодили, що станом на 12.06.2024р. розмір кредитної заборгованості відповідача складає 24 603,75 грн., що включає: тіло кредиту - 19 543,14 грн.; проценти за користування кредитом - 4 714,50 грн.; комісія за надання кредиту - 346,11 грн. Також цією угодою внесено зміни до Договору кредиту та встановлено наступні умови кредитування: строк кредитування 46 тижнів; термін дії договору до 19.02.2025р.; дата повернення кредиту - 19.02.2025р.; з 12.06.2024р. по 07.08.2024р. діє пільгова процентна ставка 0,8615587% в день, якщо позичальник протягом вказаного періоду здійснює платежі по графіку платежів вчасно або з максимальною затримкою до трьох днів; з 08.08.2024р. діє фіксована процентна ставка 1,14874498% в день. У пункті 5.4 Додаткової угоди сторони виклали новий графік платежів /т. 1 а.с. 34-39/.
При укладанні додаткової угоди №1 від 12.06.2024р. відповідача було ознайомлено з відповідним паспортом споживчого кредиту /т. 1 а.с. 31-33/.
На виконання своїх кредитних зобов'язань відповідач здійснив 13 платежів на загальну суму 23 434,29 грн., але з 27.09.2024 не вчиняв жодних платежів у строки, що передбачені умовами Договору кредиту, що підтверджується розрахунком заборгованості та відповідними квитанціями про оплату /т. 1 а.с. 11-13, 143-156/.
Відповідно до розрахунку складеного ТОВ «Бізнес Позика» розмір заборгованості позичальника за кредитним договором №495856-КС-001 від 10.04.2024р. станом на 23.04.2025р. складає 67 475,03 грн., яка складається з наступних сум: заборгованість за тілом кредиту - 19 543,14грн.; проценти за користування кредитом, що нараховані за період по 19.02.2025р. - 47 585,78 грн.; комісія за надання кредиту - 346,11 грн. /т. 1 а.с. 11-13/.
Оскільки до теперішнього часу відповідачем не виконане грошове зобов'язання за Договором кредиту, то позивач звернувся до суду з даним позовом.
Таким чином, спір між сторонами виник із зобов'язальних відносин, що регулюються нормами Цивільного кодексу України (далі - ЦК) та Закону України №1734-VIII від 15.11.2016 «Про споживче кредитування» у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин (далі - Закон №1734). При цьому згідно з ч. 4 ст. 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Відповідно до ст. 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави. Суд та учасники судового процесу зобов'язані керуватися завданням цивільного судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі.
Статтею 12 ЦПК України передбачено, що цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
Відповідно до змісту принципу диспозитивності цивільного судочинства, що закріплений у ст. 13 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках, а учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд.
Таким чином, при вирішенні спору між сторонами суд обмежується змістом позовних вимог, які складають предмет позову, та надає оцінку обставинам спірних правовідносин в контексті аргументів сторін, якими вони обґрунтовують свою процесуальну позицію.
Надаючи оцінку позовним вимогам в контексті обставин спірних правовідносин суд виходить з наступного.
Відповідно до ч. 1 ст. 1054 ЦК за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.
Кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним (ст. 1055 ЦК).
Відповідно до ч. 1 ст. 1048 ЦК позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.
Згідно ст. 1049 ЦК позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.
Порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання) (ст. 610 ЦК).
За матеріалами справи судом встановлено, що між ТОВ «Бізнес Позика» та відповідачем було укладено Договір кредиту в електронній формі, в якому сторони погодили умови надання позивачем кредитних коштів відповідачу. На підставі такого договору відповідачем 10.04.2024р. було отримано кредитні кошти в сумі 20 000 грн., які він зобов'язувався повернути зі сплатою процентів за кожен день користування кредитом та комісії за надання кредиту, але в порушення умов договору не зробив цього. При цьому умовами договору сторони визначили, що загальний строк користування кредитними коштами складає 46 тижнів (323 дні), а сплата відсотків за користування кредитом здійснюється кожні 14 днів відповідно до графіку платежів.
За обставинами спірних правовідносин судом встановлено, що сторонами не заперечується факт укладання Договору кредиту та його умови, а також та обставина, що відповідач не здійснив виконання своїх зобов'язань належним чином. Факт надання кредитних коштів підтверджується відповідними письмовими доказами. Отже цілком обґрунтованими є доводи позивача про порушення відповідачем свого зобов'язання з повернення кредитних коштів та сплати процентів за користування кредитними коштами.
Статтею 509 ЦК визначено, що зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов'язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу. Зобов'язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості.
Відповідно до положень ст.ст. 526, 530, 610, ч. 1 ст. 612 ЦК зобов'язання повинні виконуватись належним чином, у встановлений термін, відповідно до умов договору та вимог чинного законодавства. Порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Згідно ст. 1049 ЦК позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.
В позовній заяві позивач просив стягнути з відповідача тіло кредиту, проценти за користування кредитними коштами та комісію за надання кредиту.
Відповідно до розрахунку заборгованості ТОВ «Бізнес Позика» складеного станом на 23.04.2025р., розмір заборгованості позичальника за кредитним договором №495856-КС-001 складає 67 475,03 грн., яка складається з наступних сум: заборгованість за тілом кредиту - 19 543,14 грн.; проценти за користування кредитом, що нараховані за період по 19.02.2025р. - 47 585,78 грн.; комісія за надання кредиту - 346,11 грн. /т. 1 а.с. 11-13/.
Аналіз змісту такого розрахунку свідчить, що нарахування процентів за користування кредитом здійснювалось позивачем за період з 10.04.2024р. по 19.02.2025р. за процентною ставкою 1,14874498% на день (з 10.04.2024р. по 11.06.2024р. та з 08.08.2024р. по 19.02.2025р.) та 0,8615587% на день (з 12.06.2024р. по 07.08.2024р.).
Зазначений розрахунок розміру заборгованості відповідає умовам Договору кредиту, оскільки здійснений у відповідності до положень, передбачених п.п. 2.3, 2.4, 2.7, 3.2 Договору кредиту з врахуванням змін, внесених додатковою угодою №1 від 12.06.2024р.
В контексті доводів відповідача щодо розміру заборгованості по процентам суд зауважує, що строк кредитування за Договором кредиту був визначений сторонами тривалістю 24 тижні, а згодом подовжений до 46 тижнів внаслідок укладання додаткової угоди №1 від 12.06.2024р. до Договору кредиту. При цьому, аналіз обставин спірних правовідносин свідчить, що укладанню додаткової угоди передувало порушення відповідачем графіку платежів, а додатковою угодою сторони зменшили обсяг поточного фінансового навантаження на відповідача на певний проміжок часу і узгодили знижену процентну ставку за користування кредитом на період з 12.06.2024р. по 07.08.2024р. та зменшили розмір чергових платежів протягом такого періоду часу, проте збільшили строк кредитування. Отже додатковою угодою сторони змінили ряд істотних умов кредитного договору, в тому числі і збільшили строк користування кредитом протягом якого позичальник зобов'язувався сплачувати проценти за користування кредитними коштами в порядку та на умовах, що передбачені Договором кредиту та додатковою угодою №1 до нього. Таким чином, позивач має право нараховувати проценти за користування кредитом у період з 10.04.2024р. (дата надання кредиту) до 19.02.2025р. (дата закінчення строку кредитування).
Стосовно доводів відповідача щодо невідповідності розміру нарахованих процентів засадам добросовісності та розумності, оскільки їх розмір неспівмірний з розміром тіла кредиту, то суд зауважує наступне.
Загальними засадами цивільного законодавства є, зокрема, свобода договору, справедливість, добросовісність та розумність (п. 3, 6 ст. 3 ЦК).
Відповідно до ч. 3 ст. 6 ЦК зміст принципу свободи договору передбачає, що сторони в договорі можуть відступити від положень актів цивільного законодавства і врегулювати свої відносини на власний розсуд. Сторони в договорі не можуть відступити від положень актів цивільного законодавства, якщо в цих актах прямо вказано про це, а також у разі, якщо обов'язковість для сторін положень актів цивільного законодавства випливає з їх змісту або із суті відносин між сторонами.
Тлумачення як статті 3 ЦК загалом, так і п. 6 ст. 3 ЦК, свідчить, що принципи справедливості, добросовісності та розумності є однією із фундаментальних засад цивільного права, спрямованою, у тому числі, на утвердження у правовій системі України принципу верховенства права. При цьому, добросовісність означає прагнення особи сумлінно використовувати цивільні права та забезпечити виконання цивільних обов'язків, що зокрема підтверджується змістом частини 3 статті 509 цього Кодексу. Отже, законодавець, навівши у тексті Цивільного кодексу України зазначений принцип, установив у такий спосіб певну межу поведінки учасників цивільних правовідносин, тому кожен із них зобов'язаний сумлінно здійснювати свої цивільні права та виконувати цивільні обов'язки (постанова Верховного Суду від 10.09.2018р. у справі № 920/739/17).
Верховний Суд у постанові від 08.05.2018р. у справі № 910/1873/17 вказав, що принцип добросовісності - це загальноправовий принцип, який передбачає необхідність сумлінної та чесної поведінки суб'єктів при виконанні своїх юридичних обов'язків і здійсненні своїх суб'єктивних прав. У суб'єктивному значенні добросовісність розглядається як усвідомлення суб'єктом власної сумлінності та чесності при здійсненні ним прав і виконанні обов'язків. Добросовісність при реалізації прав і повноважень включає в себе неприпустимість зловживання правом, яка, виходячи із конституційних положень, означає, що здійснення прав та свобод людини не повинно порушувати права та свободи інших осіб. Зловживання правом - це свого роду спотворення права. У цьому випадку особа надає своїм діям повну видимість юридичної правильності, використовуючи насправді свої права в цілях, які є протилежними тим, що переслідує позитивне право.
У постанові Верховного Суду у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 10.04.2019р. у справі № 390/34/17 зазначено, що: «добросовісність (пункт 6 статті 3 ЦК України) - це певний стандарт поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення. Доктрина venire contra factum proprium (заборони суперечливої поведінки), базується ще на римській максимі - «non concedit venire contra factum proprium» (ніхто не може діяти всупереч своїй попередній поведінці). В основі доктрини venire contra factum proprium знаходиться принцип добросовісності. Поведінкою, яка суперечить добросовісності та чесній діловій практиці, є, зокрема, поведінка, що не відповідає попереднім заявам або поведінці сторони, за умови, що інша сторона, яка діє собі на шкоду, розумно покладається на них».
Питання щодо розміру процентної ставки за договорами споживчого кредитування врегульовані положеннями Закону №1734. З набуттям чинності таким законом, положення Закону України «Про захист прав споживачів» застосовуються до відносин споживчого кредитування у частині, що не суперечить Закону №1734.
На момент укладання відповідачем з позивачем Договору кредиту кредитного договору положеннями ч. 5 ст. 8 з врахуванням п. 17 розділу IV «Прикінцеві та перехідні положення» Закону №1734 (зі змінами в редакції згідно із Законом №3498-IX від 22.11.2023р., що набули чинності з 24.12.2023р.) було передбачено, що максимальний розмір денної процентної ставки за договором про споживчий кредит не може перевищувати наступні значення: в період часу з 24.12.2023р. по 21.04.2024р. (120 днів) - 2,5%; 22.04.2024р. по 19.08.2024р. (120 днів) - 1,5%; з 20.08.2024р. - 1%.
Статтею 21 Закону №1734 передбачені особливості відповідальності споживача за договором про споживчий кредит, якими передбачено обмеження обсягу відповідальності споживача перед кредитором в частині платежів, що підлягають сплаті споживачем за порушення виконання його зобов'язань на підставі договору про споживчий кредит. Натомість будь-яких обмежень щодо співрозмірності процентів за користування кредитом із сумою кредиту в закону не передбачено.
За обставинами спірних правовідносин судом встановлено, що укладаючи Договір кредиту та додаткову угоду №1 до такого договору відповідач погодив умови кредитування щодо розміру процентної ставки та періоду часу, протягом якого позичальник зобов'язаний сплачувати кредитору проценти за користування кредитом, а також підтвердив, що загальний розмір процентів, який він зобов'язується сплатити складатиме 47 663,70 грн. Відповідні умови наявні у тексті додаткової угоди №1 до Договору кредиту, у Паспорті споживчого кредиту та у Графіку платежів. Відповідно до графіку платежів відповідач погодив зобов'язання зі сплати відсотків за період строку дії Договору кредиту з 26.06.2024р. по 19.02.2025р. на загальну суму 42 949,20 грн., а також заборгованість по процентам нарахованим до 26.06.2024р. в сумі 4 714,50 грн. На виконання своїх зобов'язань відповідач після укладення додаткової угоди №1 здійснив сплату лише кількох платежів, які передбачені новим Графіком платежів, а з 27.09.2024р. взагалі не здійснював ніяких платежів.
За таких обставин, необґрунтованими є доводи відповідача щодо невідповідності засадам розумності та добросовісності розміру нарахованих йому до сплати за весь строк дії кредитного договору процентів за кредитом в розмірі, що значно перевищує тіло кредиту, оскільки первісно погоджуючись на сплату відповідних процентів в значно більшому розмірі (47 663,70грн.), а на теперішній час стверджуючи, що сума таких процентів не має перевищувати розміру тіла кредиту (20 000грн.), відповідач поводиться суперечливо, а отже така позиція не відповідає засадам добросовісності.
При цьому, суд відхиляє посилання відповідача на практику Верховного Суду та Конституційного Суду України в частині тлумачення положень Закону України «Про захист прав споживачів», оскільки відповідна практика не є релевантною до спірних правовідносин, а стосується тлумачення норм закону, якими на теперішній час не регулюються спірні правовідносини.
В той же час суд зауважує, що відповідно до ч. 5 ст. 12 Закону №1734 умови договору про споживчий кредит, які обмежують права споживача порівняно з правами, встановленими цим Законом, є нікчемними.
Таким чином, враховуючи що відповідна редакція ч. 5 ст. 8, п. 17 розділу IV «Прикінцеві та перехідні положення» Закону №1734 була чинною на момент укладання Договору кредиту, то сторони мали враховувати відповідні законодавчі приписи, а відтак нарахування кредитором процентів за період з 20.08.2024р. по 19.02.2025р. (184 дні) за денною процентною ставкою 1,14874498% є неправомірним, оскільки суперечить відповідним положенням Закону №1734.
З огляду на зазначене слід дійти висновку, що в даному випадку кредитор має право на отримання від позичальника процентів за користування кредитом, які слід обчислювати за денною процентною ставкою 1% за період з 20.08.2024р. по 19.02.2025р. (184 дні), що складає 35 959,38 грн. (19 543,14 грн. *1% / 100% * 184 дні), тоді як позивачем за такий період нараховано процентів на суму 41 308 грн., про що свідчить арифметичний підсумок відповідних нарахувань, що відображені у розрахунку заборгованості. Разом з тим, з урахуванням здійснених відповідачем протягом зазначеного періоду платежів на погашення заборгованості за процентами на загальну суму 1 900 грн. (14.09.2024р. - 1 000 грн., 18.09.2024р. - 500 грн., 25.09.2024р. 300 грн., 26.09.2024р. - 100 грн.), заборгованість останнього за період з 20.08.2024р. по 19.02.2025р. (184 дні) за денною процентною ставкою 1% складає 34 059,38 грн. (35 959,38 грн. - 1 900 грн.), а за денною процентною ставкою 1,14874498% складає 39 408 грн. (41 308 грн. - 1 900 грн.)
За таких обставин розмір заборгованості по процентам за користування кредитом, які заявлені в позові, слід зменшити на 5 348,62 грн. (39 408 грн. - 34 059,38 грн.).
Відповідно, загальна сума заборгованості відповідача за процентами складає 42 237,16 грн. (47 585,78 грн. - 5 348,62 грн.).
Таким чином, обґрунтованими та правомірними є вимоги щодо стягнення з відповідача тіла кредиту в розмірі 19 543,14 грн., процентів за користування кредитом в сумі 42 237,16 грн. та комісії за надання кредиту - 346,11 грн., що разом складає 62 126,41 грн.
Стосовно доводів сторони відповідача про нікчемність умов Договору кредиту, якими передбачено право кредитодавця на нарахування комісії за надання кредиту, то суд зауважує наступне.
Відповідно до ч.2 ст.8 Закону №1734 до загальних витрат за споживчим кредитом включаються комісії кредитодавця, пов'язані з наданням, обслуговуванням і поверненням кредиту, у тому числі комісії за обслуговування кредитної заборгованості, розрахунково-касове обслуговування, юридичне оформлення тощо.
Таким чином, Законом №1734 безпосередньо передбачено право кредитодавця встановлювати у кредитному договорі комісії, пов'язані з наданням, обслуговуванням і поверненням кредиту.
Пунктом 2.5 Договору кредиту сторони визначили, що комісія за надання кредиту складає 3000 грн., що нараховується одноразово при видачі кредиту.
Підпунктом 14 пункту 2.1 Правил відкриття кредитної лінії (надання споживчих кредитів), відповідно до яких позивачем надаються послуги з кредитування і які є частиною Договору кредиту, «комісія за видачу кредиту» - це грошові кошти, які позичальник зобов'язаний сплатити кредитодавцю в якості однієї (першої) з двох складових оплати за надання та користування кредитом, що нараховується одноразово при видачі кредиту в дату його видачі.
Аналіз змісту відповідних положень Договору кредиту свідчить, що передбачена таким договором комісія за надання кредиту не суперечить положенням ч. 1, 2 ст. 11, ч. 5 ст. 12 Закону №1734, а її нарахування обумовлено домовленістю між сторонами договору про оплату послуг кредитодавця, якими супроводжується процедура кредитування позичальника.
Отже доводи відповідача про нікчемність умов Договору кредиту, якими передбачено обов'язок позичальника з оплати комісій кредиторові є також необґрунтованими.
Таким чином, на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які посилався представник позивача, як на підставу своїх вимог, підтверджених доказами, дослідженими в судовому засіданні, оцінивши їх належність, допустимість, достовірність, та достатність і взаємний зв'язок у їх сукупності, а також, враховуючи, що відповідач отримав кредитні кошти за Договором кредиту та користувався ними, однак свої зобов'язання за таким договором належним чином та у визначені сторонами строки не виконав, порушивши умови договору, у зв'язку з чим має прострочену заборгованість перед позивачем в розмірі 62 126,41 грн. (з яких 19 543,14 грн. - тіло кредиту; 42 237,16 грн. - проценти за користування кредитом; 346,11 грн. - комісія за надання кредиту), то суд приходить до висновку про часткове задоволення позовних вимог.
При цьому при вирішенні даного спору, суд також враховує положення Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень (пункти 32-41), в якому, серед іншого, звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути обґрунтованими, зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов'язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення.
Зазначений Висновок також акцентує увагу й на тому, що згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.
Згідно позиції Європейського суду з прав людини, сформованої, зокрема у справах «Салов проти України», «Проніна проти України» та «Серявін та інші проти України»: принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії»).
Виходячи з викладеного суд надав правову оцінку виключно визначальним позиціям сторін у даній справі, а не абсолютно усім доводам. При цьому, суд вважає, що це не впливає на обґрунтованість даного судового рішення, а також не свідчить про неповноту дослідження судом обставин справи та доводів сторін.
Розподіл судових витрат.
Вирішуючи питання про розподіл судових витрат суд виходить з того, що такі витрати складаються з витрат позивача зі сплати судового збору в розмірі 2422,40 грн.
Згідно з ч. 1 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
В даному випадку позовні вимоги підлягають частковому задоволенню на суму 62 126,41 грн., що складає 92,07% від ціни позову (62 126,41 грн. / 67 475,03 грн. * 100%), а відтак на підставі ч. 1 ст. 141 ЦПК України позивачу слід компенсувати за рахунок відповідача 2 230,30 грн. в рахунок відшкодування витрат з оплати судового збору (2 422,40 грн. / 100% * 92,07%).
На підставі викладеного, керуючись ст.ст.2, 5, 11-13, 81, 83, 89, 137, 141, 259, 263-265, 268 Цивільного процесуального кодексу України, суд, -
вирішив:
Позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «Бізнес Позика» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором - задовольнити частково.
Стягнути з ОСОБА_1 (дата народження - ІНФОРМАЦІЯ_1 ; зареєстроване місце проживання за адресою: АДРЕСА_1 ; РНОКПП НОМЕР_2 ) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Бізнес Позика» (ЄДРПОУ 41084239, місцезнаходження за адресою: бул. Лесі Українки, буд.26, офіс 411, м. Київ) заборгованість за кредитним договором №495856-КС-001 від 10.04.2024 в розмірі 62 126,41 грн. та 2 230,30 грн. - в якості відшкодування судових витрат, тобто усього стягнути суму коштів в розмірі 64 356,71 грн.
Рішення суду може бути оскаржене до Черкаського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Учасник справи, якому повне рішення не було вручене в день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження на рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Головуючий : В.М. Скляренко