справа № 570/3353/25
провадження № 2/570/1718/2025
30 вересня 2025 року
Рівненський районний суд Рівненської області
в особі судді Кушнір Н.В.,
з участю секретаря судового засідання Полюхович М.В.,
розглянувши в порядку загального позовного провадження цивільну справу за позовом органу опіки та піклування Мізоцької селищної ради Рвненського району Рівненської області до ОСОБА_1 про позбавлення батьківських прав,
покликаючись на неналежне виконання своїх батьківських обов'язків представник позивача селищний голова Богдан Похилюк у поданій до суду 11 липня 2025 року позовній заяві просить позбавити відповідача батьківських прав відносно ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .
У поданій до суду заяві представник позивача ОСОБА_3 позовні вимоги підтримала.
Відповідач у поданій до суду заяві позов визнав повністю.
Сторони відповідно до ст.128-130 ЦПК України належним чином повідомлені про дату, час і місце розгляду справи.
У поданій до суду заяві представник позивача ОСОБА_3 просить справу розглянути у її відсутність.
Відповідач до суду не з'явився, у поданій до суду заяві просить справу розглянути у його відсутність.
Враховуючи, що їх з'явлення не визнане обов'язковим, достатність матеріалів справи для прийняття рішення та доказів про правовідносини сторін, відсутність необхідності заслуховувати його особисті пояснення з приводу спору, суд, беручи до уваги встановлені строки розгляду цивільних справ, думку сторони, вважає, що можливо розглянути справу у їх відсутність та у відповідності до ч.2 ст.247 ЦПК України без фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу.
Суд встановив такі обставини.
Згідно з повним витягом з Державного реєстру актів цивільного стану громадян щодо актового запису про народження від 20.03.2025 №00050168167 батьками ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 є ОСОБА_4 та ОСОБА_5 , а/з №168 (відомості про батька внесені відповідно до ч.1 ст.135 СК України).
19 грудня 2024 року малолітня ОСОБА_2 взята на первинний облік дітей, які залишилися без батьківського піклування, у зв'язку із залишенням матір'ю її без нагляду протягом кількох діб /наказ №21 служби у справах дітей Мізоцької селищної ради Рівненського району від 19.12.2024/.
21 лютого 2025 року на підставі заяви про визнання батьківства №9/34.11-05-01-08 від 07.02.2025 Здолбунівським ВДРАЦС у Рівненському районі Рівненської області Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції внесені зміни до актового запису №168. Відповідно до яких у відомостях про батька прізвище з " ОСОБА_6 " змінене на " ОСОБА_7 ", по батькові з " ОСОБА_8 " зімнено на " ОСОБА_9 ".
22 лютого 2025 року повторно видане свідоцтво про народження серії НОМЕР_1 , згідно з яким ОСОБА_1 та ОСОБА_4 є батьками ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .
ІНФОРМАЦІЯ_3 ОСОБА_4 померла, що підтверджується свідоцтвом про смерть серії НОМЕР_2 , виданим 11.03.2025 виконавчим комітетом Мізоцької селищної ради Рівненського району Рівненської області.
08 березня 2025 року службою у справах дітей Мізоцької селищної ради тимчасово влаштовано малолітніх дітей, які залишилися без батьківського піклування ОСОБА_10 , ОСОБА_11 , ОСОБА_2 , в сім'ю родичів - рідного дядька ОСОБА_12 , проживаючого по АДРЕСА_1 (наказ №3/01-15/25 від 08.03.2025).
19 березня 2025 року службою у справах дітей Мізоцької селищної ради відповідачу ОСОБА_1 вручене повідомлення №57/01/19/25, що у зв'язку зі смертю матері дитини, він являється єдиним представником малолітньої і зобов'язаний виконувати батьківські обов'язки, згідно з ч.1 ст.12 Закону України "Про охорону дитинства" та ч.2 ст.150, ст.180 СК України.
В матеріалах справи міститься заява ОСОБА_1 від 20 березня 2025 року, у якій він не заперечує, щоб його було позбавлено батьківських прав щодо ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , яка засвідчена приватним нотаріусом Рівненського міського нотаріального округу Стрільчук М.М. реєстр. № 3321.
24 березня 2025 року ОСОБА_1 подав до служби у справах дітей Мізоцької селищної ради письмову заяву, у якій відмовився забирати свою доньку ОСОБА_2 , 2020 р.н., із сім'ї ОСОБА_12 , до якого вона тимчасово влаштована.
25 березня 2025 року затверджений висновок органу опіки та піклування виконавчого комітету Мізоцької селищної ради Рівненського району Рівненської області про доцільність позбавлення батьківських прав ОСОБА_1 відносно його малолітньої доньки ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .
Суд застосував такі норми права.
Відповідно до ч.3 ст.51 Конституції України сім'я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою.
Виховання в сім'ї є першоосновою розвитку особистості дитини. На кожного з батьків покладається однакова відповідальність за виховання, навчання і розвиток дитини. Батьки або особи, які їх замінюють, мають право і зобов'язані виховувати дитину, піклуватися про її здоров'я, фізичний, духовний і моральний розвиток, навчання, створювати належні умови для розвитку її природних здібностей, поважати гідність дитини, готувати її до самостійного життя та праці /ч.1 ст.12 Закону України "Про охорону дитинства"/.
Відповідно до ч.2, 3 ст.11 Закону України «Про охорону дитинства» кожна дитина має право на проживання в сім'ї разом з батьками або в сім'ї одного з них та на піклування батьків. Батько і мати мають рівні права та обов'язки щодо своїх дітей. Предметом основної турботи та основним обов'язком батьків є забезпечення інтересів своєї дитини.
Дитина, яка проживає окремо від батьків або одного з них, має право на підтримання з ними регулярних особистих стосунків і прямих контактів. Батьки, які проживають окремо від дитини, зобов'язані брати участь у її вихованні і мають право спілкуватися з нею, якщо судом визнано, що таке спілкування не перешкоджатиме нормальному вихованню дитини /ст.15 Закону України "Про охорону дитинства"/.
Згідно з ч.1, 2 ст.141 СК України батьки мають рівні права та обов'язки щодо дитини, незалежно від того, чи перебували вони у шлюбі між собою, розірвання шлюбу між батьками, проживання їх окремо від дитини не впливає на обсяг їхніх прав і не звільняє від обов'язків щодо дитини. Ст.150 цього Кодексу зобов"язує батьків піклуватися про виховання дитини, про її здоров'я, фізичний, духовний розвиток, готувати до самостійного життя. Батьки зобов'язані утримувати дитину до досягнення нею повноліття /ст.180 СК України/.
Здійснення батьками своїх прав та виконання обов'язків мають ґрунтуватися на повазі до прав дитини та її людської гідності /ч.1 ст.155 СК України/.
Відповідно до ст.164 СК України підставою для позбавлення батьківських прав є ухилення батьків від виконання ними своїх обов'язків по вихованню дитини.
Позбавлення батьківських прав є винятковим заходом, який тягне за собою істотні правові наслідки як для батька (матері), так і для дитини /ст.166 СК України/.
Відповідно до ч.6 ст.19 СК України суд може не погодитися з висновком органу опіки та піклування, якщо він є недостатньо обґрунтованим, суперечить інтересам дитини.
Суд дійшов таких висновків.
Вимоги ст.264 ЦПК України зобов'язують суд під час ухвалення рішення вирішити, чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин.
Звертаючись до суду, позивач за власним розсудом обирає спосіб захисту і, діючи на засадах змагальності, повинен переконливими, належними та припустимими доказами довести правову та фактичну підставу заявлених ним вимог.
Розглядаючи справу, суд визначив юридичну природу спірних правовідносин і закон, який їх регулює, дослідив подані письмові докази, оцінивши їх за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді у судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, забезпечив сторонам рівні можливості щодо подання доказів, їх дослідження та доведення перед судом їх переконливості.
Згідно з ч.3 ст.51 Конституції України сім'я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою. Дитина має бути забезпечена можливістю здійснення її прав, установлених Конституцією України, Конвенцією ООН про права дитини, іншими міжнародними договорами України, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України (ч.7 ст.7 СК України).
П.50 Керівних принципів Комітету міністрів Ради Європи щодо судочинства, дружнього до дитини стверджує, що до всіх процесуальних дій, у яких беруть участь діти, має застосовуватися принцип невідкладності задля отримання швидкої відповіді і якнайкращого захисту інтересів дитини з дотриманням принципу верховенства права. Затягування розгляду справи негативно впливає на дітей та їхній розвиток. Неефективне та, зокрема, запізніле провадження у справах щодо дітей може призвести до порушення позитивних зобов'язань за ст.8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (рішення ЄСПЛ від 3 вересня 2015 року у справі «М. та М. проти Хорватії», заява № 10161/13 § 179, 182).
У рішенні від 07 грудня 2006 року у справі «Хант проти України» (заява № 31111/04) суд наголосив, що між інтересами дитини та інтересами батьків повинна існувати справедлива рівновага і, дотримуючись такої рівноваги, особлива увага має бути до найважливіших інтересів дитини, які за своєю природою та важливістю мають переважати над інтересами батьків. При визначенні найкращих інтересів дитини у кожній конкретній справі необхідно враховувати два аспекти: по-перше, інтересам дитини найкраще відповідає збереження її зв'язків із сім'єю, крім випадків, коли сім'я є особливо непридатною або неблагополучною, по-друге, у якнайкращих інтересах дитини є забезпечення її розвитку у безпечному, спокійному та стійкому середовищі, що не є неблагонадійним.
Ч.1, 2 ст.3 Конвенції передбачають, що в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини. Дитині забезпечується такий захист і піклування, які необхідні для її благополуччя, беручи до уваги права й обов'язки її батьків, опікунів чи інших осіб, які відповідають за неї за законом. Відповідно до ч.1, 2 ст.27 Конвенції держава визнає право кожної дитини на рівень життя, необхідний для фізичного, розумового, духовного, морального і соціального розвитку дитини. Батьки або інші особи, які виховують дитину, несуть основну відповідальність за забезпечення в межах своїх здібностей і фінансових можливостей умов життя, необхідних для розвитку дитини.
Згідно з Принципом 2 Декларації прав дитини від 20 листопада 1959 року дитині законом або іншими засобами повинен бути забезпечений спеціальний захист і надані можливості та сприятливі умови, які б дозволяли їй розвиватися фізично, розумово, морально, духовно та у соціальному розумінні здоровим та нормальним шляхом і в умовах свободи та гідності. Дитина для повного і гармонійного розвитку її особистості потребує любові та розуміння. Вона повинна, коли це можливо, рости під піклуванням і під відповідальністю своїх батьків та в будь-якому випадку в атмосфері любові та моральної і матеріальної забезпеченості (Принцип 6 Декларації прав дитини).
Згідно з п.16 постанови Пленуму Верховного Суду України "Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про усиновлення і про позбавлення та поновлення батьківських прав" №3 від 30.03.2007 таке ухилення має місце, коли вони не піклуються про фізичний і духовний розвиток дитини, її навчання, підготовку до самостійного життя, зокрема: не забезпечують необхідного харчування, медичного догляду, лікування дитини, що негативно впливає на її фізичний розвиток як складову виховання; не спілкуються з дитиною в обсязі, необхідному для її нормального самоусвідомлення; не надають дитині доступу до культурних та інших духовних цінностей; не сприяють засвоєнню нею загальновизнаних норм моралі; не виявляють інтересу до її внутрішнього світу; не створюють умов для отримання нею освіти.
Позбавлення батьківських прав - це водночас і санкція за протиправну винну поведінку батьків, яку можна вважати юридичною відповідальністю. Ухилення від виконання юридичного обов'язку - завжди акт свідомої поведінки, оскільки особа має реальну можливість виконати його, але не вчиняє відповідних дій. Таким чином, позбавлення батьківських прав слід розглядати як виключний і надзвичайний засіб впливу на недобросовісних батьків. Виходячи з характеру такого засобу, його не можна застосовувати тоді, коли це не викликано необхідністю.
Враховуючи положення п.8 ст.7 СК України, у відповідності до якого регулювання сімейних відносин має здійснюватися з максимально можливим з урахуванням інтересів дитини, позбавлення батьківських прав є крайнім заходом впливу, і питання про його застосування може бути вирішене судом після повного й всебічного та об'єктивного з'ясування обставин справи й характеру ставлення батьків до дитини, оскільки позбавлення батьківських прав - це насамперед спосіб захисту прав та інтересів дитини, яке надасть їй полегшення, тому необхідно оцінити позитивний результату доля дитини, який має настати. Якщо такий результат не передбачається, позбавлення батьківських прав, не дасть дитині полегшення. Оскільки згідно чинного законодавства України батьки зобов'язані піклуватися про здоров'я дитини, її фізичний, духовний та моральний розвиток, поважати її, батьки зобов'язані надавати дитині належне батьківське виховання, оскільки право на виховання - є одним із основних прав дитини, якщо ж батьки не виконують свої функції, ухиляються від виконання своїх обов'язків по вихованню дитини, це є підставами для позбавлення їх батьківських прав.
Таким чином, суд комплексно оцінює обставини справи на основі зібраних доказів, враховують, серед іншого, чи позивач у процесі судового розгляду доводить, яка реальна мета має бути досягнута шляхом позбавлення батька батьківських прав, як це змінить існуючу ситуацію на кращу і сприятиме захисту інтересів дитини, чи має місце вина особи у разі невиконання нею своїх батьківських обов'язків, чи існує зв'язок між дитиною та батьком, чи змінює відповідач свою поведінку у процесі розгляду справи, чи використовує всі існуючі способи та можливості для спілкування з дитиною.
За таких умов суд вважає, що наявне порушене право дитини, але, аналізуючи вимоги та положення згаданого законодавства, суд визнає, що при вирішенні вказаного спору, насамперед мають враховуватися інтереси дітей. Суд не вважає, що позбавлення батьківських прав відповідача щодо своєї малолітньої дитини необхідне в якнайкращих її інтересах. Позивач не довів суду, що спілкування відповідача з дитиною в подальшому може призвести до порушень прав та інтересів останньої. Суд з'ясував, що заява позивача про заходи реагування до відповідача, виходячи з інтересів дітей, чи доказів про відсутність можливості попередити відповідача про необхідність змінити ставлення до виховання, до суду не подана, як і доказів вжиття до відповідача відповідних заходів.
Суд звертає увагу, що позбавлення батьківських прав є крайнім заходом впливу на недобросовісних батьків і це можливо лише у випадках визначених статтею 164 СК України, а саме якщо батьки: не забрали дитину з пологового будинку або з іншого закладу охорони здоров'я без поважної причини і протягом шести місяців не виявляли щодо неї батьківського піклування; ухиляються від виконання своїх обов'язків щодо виховання дитини та/або забезпечення здобуття нею повної загальної середньої освіти; жорстоко поводяться з дитиною; є хронічними алкоголіками або наркоманами; вдаються до будь-яких видів експлуатації дитини, примушують її до жебракування та бродяжництва; засуджені за вчинення умисного кримінального правопорушення щодо дитини.
Щодо заяви ОСОБА_1 про незаперечення щодо позбавлення його батьківських прав, то суд її не приймає з підстав, передбачених ч.4 ст.206 ЦПК України, оскільки вважає, що визнання відповідачем позову в даному випадку суперечить закону, а саме ч.3 ст.155 Сімейного кодексу України, та порушує права та інтереси неповнолітньої дитини. Крім того, Верховний Суд виснував у постанові від 29 листопада 2023 року у справі 670/15704/22, що суд не вправі покласти в основу свого рішення лише факт визнання позову відповідачем, не дослідивши водночас обставини справи. Тобто повинно мати місце не лише визнання позову, а й законні підстави для задоволення позову, а в цій справі підстав для задоволення позову немає. Визнання позову відповідачем може бути підставою для задоволення позову лише за сукупності таких умов:
визнання усіма учасниками справи обставин, що мають значення для вирішення спору та не підлягають доказуванню відповідно до частини першої статті 82 ЦПК України;
відсутності в суду обґрунтованого сумніву щодо достовірності цих обставин;
якщо таке визнання відповідачем позову не суперечить закону та/або не порушує права, свободи чи інтереси інших осіб.
За таких умов суд не бере до уваги висновок органу опіки і піклування про доцільність позбавлення батьківських прав відповідача, так як у ньому немає обґрунтування яким чином позбавлення відповідача батьківських прав (навіть за встановлених у висновку обставин) покращить становище дитини, чому це буде в її інтересах.
Відмовляючи в задоволенні позову, суд виходив з того, що позивач належними та достовірними доказами не довів свої позовні вимоги, доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Суд не вбачає підстав для позбавлення відповідача батьківських прав щодо своєї дитини, вважаючи, що позбавлення батьківських прав не відповідає інтересам дитини.
Обов'язок судів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обгрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна з сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а, крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обгрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.
При вирішенні питання про розподіл судових витрат між сторонами суд виходить із положень ч.1 ст.141 ЦПК України, де зазначено, що судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
У зв'язку з відмовою в позові понесені судові витрати залишаються на стороні, яка їх понесла.
З огляду на викладене, керуючись ст.263-265 ЦПК України, суд
відмовити у цивільному позові органу опіки та піклування Мізоцької селищної ради Рвненського району Рівненської області до ОСОБА_1 про позбавлення батьківських прав.
Апеляційна скарга на рішення суду подається до Рівненського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Якщо в судовому засіданні оголошена лише вступна та резолютивна частина судового рішення зазначений строк обчислюється з дня складання повного судового рішення.
Учасник справи, якому повне рішення не вручене у день його проголошення або складання, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Позивач: Служба у справах дітей Мізоцької селищної ради Рівненського району Рівненської області, ЄДРПОУ: 04386545, місцезнаходження: вул.Тараса Якимчука, 12 с-ще.Мізоч Рівненського району Рівненської області.
Відповідач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , РНОКПП НОМЕР_3 , місце реєстрації: АДРЕСА_2 .
Суддя: Кушнір Н.В.