Справа №949/2388/24
30 вересня 2025 року Дубровицький районний суд Рівненської області у складі:
головуючого - судді Отупор К.М.,
при секретарі судового засідання Катюха К.В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Дубровиця за правилами загального позовного провадження справу за позовом ОСОБА_1 до Дубровицької міської радт Сарненського району Рівненської області про встановлення факту, що має юридичне значення та визнання права власності на спадкове майно,
Позивач ОСОБА_1 звернулася в суд з позовом до відповідача Дубровицької міської радт Сарненського району Рівненської області про встановлення факту, що має юридичне значення та визнання права власності на спадкове майно.
Позовні вимоги мотивує тим, що ІНФОРМАЦІЯ_1 померла ОСОБА_2 . На момент смерті ОСОБА_2 на підставі Державного акту на право власності на земельну ділянку серія РВ №043063 від 12 грудня 2003 року належала земельна ділянка для ведення особистого селянського господарства, загальною площею 4,97 га, яка розташована на території Осівської сільської ради (нині Дубровицька міська рада) Дубровицького (нині Сарненського) району Рівненської області. За життя ОСОБА_2 заповіту не залишила. Також за життя ОСОБА_2 не перебувала у зареєстрованому шлюбі, власних дітей не мала. Вона є спадкоємцем четвертої черги за законом після смерті ОСОБА_2 , як її онука, яка фактично прийняла спадщину, оскільки проживала з нею на час смерті і до відкриття спадщини більше п'яти років за адресою: АДРЕСА_1 . Однак її реєстрація за даною адресою відбулася лише з 2001 року. Дані обставини не в повній мірі відповідають дійсності. Згідно акта обстеження матеріально-побутових умов домогосподарства/фактичного місця проживання особи від 04 грудня 2024 року вбачається, що вона за життя ОСОБА_2 здійснювала її утримання та повний догляд за нею, піклувалася про неї, допомагала у веденні господарства, купувала необхідні ліки та продукти харчування, доставляла її до лікарні, забезпечувала всім необхідним. Даний догляд мав характер постійної допомоги, надавався систематично. В свою чергу покійна ОСОБА_2 завжди говорила, що свій Державний акт на право власності на земельну ділянку серія РВ №043063 заповість мені, однак за життя не встигла залишити заповіт. Також вона здійснила поховання ОСОБА_2 . Крім того, обставини стосовно її проживання в с. Осова, Сарненського району Рівненської області із ОСОБА_2 однією сім'єю з 1997 року, підтверджуються письмовими поясненнями свідків ОСОБА_3 та ОСОБА_4 . Факт того, що ОСОБА_2 була для неї близькою людиною підтверджується обставиною наявності у неї оригіналу Державного акту на право власності на земельну ділянку серія РВ №043063, що вказує на їхні близькі стосунки та на відсутність інших спадкоємців. Після смерті ОСОБА_2 , вона фактично вступила у володіння спадковим майном, засаджувала та обробляла земельні ділянки, вирощувала врожай. Жодних претензій до мене стосовно успадкованого майна ніхто не ставить. В подальшому, вона звернулася із заявою до приватного нотаріуса Сарненського районного нотаріального округу Овдіюк Д.І., із заявою про прийняття спадщини, де їй повідомили, що оформити спадкові права на земельну ділянку через нотаріальну контору вона не зможе, внаслідок відсутності документів, які беззаперечно вказують на її родинні зв'язки із спадкодавцем та неможливості їх відновити, а також оскільки на підтвердження проживання зі спадкодавцем ОСОБА_2 до відкриття спадщини більше п 'яти років нею надано лише довідку, яка підтверджує спільне проживання лише три роки. Однак нотаріус при відкритті спадкової справи бере до уваги лише відомості про зареєстроване місце проживання спадкоємця та спадкодавця за паспортними даними, що унеможливлює оформлення спадкових прав в нотаріальному порядку. Також нотаріус в усній розмові їй повідомив, що у зв 'язку з виниклими обставинами не може прийняти мою заяву про прийняття спадщини та відкрити спадкову справу після смерті ОСОБА_2 , а тому їй необхідно встановити факт постійного проживання зі спадкодавщею до відкриття спадщини більше п 'яти років на час відкриття спадщини однією сім'єю. Тому, вона звернулася до суду для захисту своїх прав та інтересів.
Позивач ОСОБА_1 в судове засідання не з'явилася, подавши до суду заяву про розгляд справи без її участі, позов підтримує.
Представник відповідача в судове засідання не з'явився, подавши до суду заяву про розгляд справи без його участі, позов визнає та заперечень не має.
Відповідно до частини 2 статті 247 Цивільного процесуального кодексу України, у разі неявки в судове засідання всіх учасників справи чи в разі, якщо відповідно до положень цього Кодексу, розгляд справи здійснюється судом за відсутності учасників справи, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.
Дослідивши та всебічно проаналізувавши обставини справи в їх сукупності, оцінивши зібрані по справі докази, виходячи зі свого внутрішнього переконання, яке ґрунтується на повному та всебічному дослідженні обставин справи та встановивши, що вимоги позивача не зачіпають інтереси третіх осіб, а прийняте рішення суду не суперечить вимогам чинного законодавства, суд дійшов висновку, що позов слід задовольнити з таких підстав.
Судом встановлено, що ІНФОРМАЦІЯ_1 померла ОСОБА_2 , що підтверджується копією витягу із Державного реєстру актів цивільного стану громадян щодо актового запису про смерть (а.с.18).
На момент смерті ОСОБА_2 на підставі Державного акту на право власності на земельну ділянку серія РВ №043063 від 12 грудня 2003 року належала земельна ділянка для ведення особистого селянського господарства, загальною площею 4,97 га, яка розташована на території Осівської сільської ради (нині Дубровицька міська рада) Дубровицького (нині Сарненського) району Рівненської області, що підтверджується копією державного акта на право власності на земельну ділянку (а.с.20).
Також встановлено, що за життя ОСОБА_2 заповіту не залишила.
Факт родинних відносин між позивачем ОСОБА_1 та спадкодавцем ОСОБА_2 підтверджується копією свідоцтва про народження позивача, де її матір'ю записана ОСОБА_5 (а.с.13), копією свідоцтва про народження матері позивача ОСОБА_6 , де її матір'ю записана ОСОБА_7 (а.с.15), копією свідоцтва про народження ОСОБА_8 , де її матір'ю записана ОСОБА_9 (а.с.16). Однак про те, що ОСОБА_9 та ОСОБА_2 є сестрами відомості відсутні, оскільки свідоцтво про народження ОСОБА_2 не збереглося, а отримати виписку із Церковної книги про народження дітей по с. Осова немає можливості, оскільки під час пожежі у церкві усі архівні книги згоріли.
Крім того, згідно акту проведення обстеження сім'ї від 10 січня 2025 року вбачається, що ОСОБА_1 проживана в одному будинку із ОСОБА_2 з 1997 року по день смерті останньої, тобто до ІНФОРМАЦІЯ_1 (а.с.46).
Як вбачається із позовної заяви, позивач зверталася до нотаріуса із заявою про прийняття спадщини, однак їй було відмовлено у прийнятті заяви про прийняття спадщини та відкритті спадкової справи після смерті ОСОБА_2 .
Інші спадкоємці, які б мали право на спадщину після смерті ОСОБА_2 , відсутні.
Також факт родинних відносин між позивачем ОСОБА_1 та спадкодавцем ОСОБА_10 підтверджується письмовими поясненнями свідків ОСОБА_4 та ОСОБА_3 , що наявні в матеріалах справи (а.с.24,32).
Кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (частина 1 статті 15, частина 1 статті 16 Цивільного кодексу України).
Порушення права пов'язане з позбавленням його суб'єкта можливості здійснити (реалізувати) своє приватне (цивільне) право повністю або частково. Для застосування того чи іншого способу захисту необхідно встановити, які ж права (інтереси) позивача порушені, невизнані або оспорені відповідачем, і за захистом яких прав (інтересів) позивач звернувся до суду (див., зокрема, постанову Верховного Суду у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 18 вересня 2023 року у справі №582/18/21 (провадження №61-20968 сво 21)).
Приватно-правовими нормами визначене обмежене коло підстав відмови у судовому захисті цивільного права та інтересу особи, зокрема, до них належать: необґрунтованість позовних вимог (встановлена судом відсутність порушеного права або охоронюваного законом інтересу позивача); зловживання матеріальними правами; обрання позивачем неналежного способу захисту його порушеного права/інтересу; сплив позовної давності (див. постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 08 листопада 2023 року у справі №761/42030/21 (провадження №61-12101св23).
Обрання позивачем неналежного способу захисту своїх прав є самостійною підставою для відмови у позові. Такий висновок сформульований, зокрема у постановах Великої Палати Верховного Суду від 19 січня 2021 року у справі № 916/1415/19 (провадження № 12-80гс20), від 02 лютого 2021 року у справі № 925/642/19 (провадження № 12-52гс20), від 22 червня 2021 року у справі № 200/606/18 (провадження № 14-125цс20).
Способом захисту цивільних прав та інтересів може бути визнання права (пункт 1 частини 2 статті 16 Цивільного кодексу України).
Згідно пункту 11 частини 1 статті 346 Цивільного кодексу України, однією із підстав припинення права власності є смерть власника.
Згідно статті 1218 Цивільного кодексу України, до складу спадщини входять усі права та обов'язки, що належати спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті.
Відповідно до частини 1 статті 1220 Цивільного кодексу України, внаслідок смерті особи відкривається її спадщина.
Статтями 328, 392 Цивільного кодексу України передбачено, що право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом. Власник майна може пред'явити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, що посвідчує його право власності.
Згідно із статтею 1217 Цивільного кодексу України, спадкування здійснюється за заповітом або за законом.
У статті 1264 Цивільного кодексу України зазначено, що у четверту чергу право на спадкування за законом мають особи, які проживали зі спадкодавцем однією сім'єю не менш як п'ять років до часу відкриття спадщини.
Згідно частини 1 статті 1297 Цивільного кодексу України, спадкоємець, який прийняв спадщину, у складі якої є нерухоме майно, зобов'язаний звернутися до нотаріуса за видачею йому свідоцтва про право на спадщину на нерухоме майно.
Відповідно статті 19 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень", рішення суду, що набрало законної сили, є однією з підстав для реєстрації права власності на об'єкт нерухомого майна.
Згідно роз'яснень, що містяться в пункті 11 постанови Пленуму Верховного Суду України №14 від 18 грудня 2009 року "Про судове рішення у цивільній справі", … у разі визнання відповідачем позову, яке не суперечить закону, не порушує права, свободи чи інтереси інших осіб, суд у мотивувальній частині рішення може вказати лише про визнання позову та прийняття його судом.
При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина 4 статті 263 Цивільного процесуального кодексу України).
Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд (частина 1, 3 статті 13 Цивільного процесуального кодексу України).
Статтею 1296 Цивільного кодексу України передбачено, що спадкоємець, який прийняв спадщину, може одержати свідоцтво про право на спадщину. Відсутність свідоцтва про право на спадщину не позбавляє спадкоємця права на спадщину.
Згідно із статтею 1261 Цивільного кодексу України, у першу чергу право на спадкування за законом мають діти спадкодавця, у тому числі зачаті за життя спадкодавця та народжені після його смерті, той з подружжя, який його пережив, та батьки.
Отже, ознакою проживання спадкоємця однією сім'єю зі спадкодавцем є систематичне ведення з ним спільного господарства, тобто прийняття участі у спільних витратах, спрямованих на забезпечення життєдіяльності сім'ї. При цьому, важливою ознакою є проживання в одному приміщенні зі спадкодавцем.
Місцем проживання фізичної особи згідно з частиною 1 статті 29 Цивільного кодексу України є житловий будинок, квартира, інше приміщення, придатне для проживання в ньому (гуртожиток, готель тощо), у відповідному населеному пункті, в якому фізична особа проживає постійно, переважно або тимчасово.
Наявні у матеріалах справи докази, підтверджують в повному обсязі той факт, що позивач ОСОБА_1 проживала із спадкодавцем ОСОБА_2 , в одному будинку за адресою: АДРЕСА_1 , вела з нею спільне господарство та доглядала за нею.
Згідно пункту 2 постанови Пленуму Верховного Суду України №7 від 30 травня 2008 року "Про судову практику у справах про спадкування", якщо виникнення права на спадкування залежить від доведення певних фактів, особа може звернутися в суд із заявою про встановлення цих фактів, яка, у разі відсутності спору, розглядається за правилами окремого провадження. Зокрема, у такому порядку суди повинні розглядати заяви про встановлення факту, в тому числі і постійного проживання разом із спадкодавцем на час відкриття спадщини.
Відповідно до пункту 23 постанови Пленуму Верховного Суду України за №7 від 30 травня 2008 року "Про судову практику у справах про спадкування", якщо постійне проживання особи зі спадкодавцем на час відкриття спадщини не підтверджено відповідними документами, у зв'язку із чим нотаріус відмовив особі в оформленні спадщини, спадкоємець має право звернутися в суд із заявою про встановлення факту постійного проживання зі спадкодавцем на час відкриття спадщини, а не про встановлення факту прийняття спадщини.
Таким чином, оскільки встановлення факту постійного проживання зі спадкодавцем на момент відкриття спадщини для позивача має юридичні наслідки, з урахуванням всіх встановлених обставин справи, в суду наявні законні підстави встановити факт постійного проживання ОСОБА_1 на момент відкриття спадщини зі спадкодавцем ОСОБА_2 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 , а також вважає за необхідне визнати за позивачкою право власності на земельну ділянку загальною площею 4,97 га для ведення особистого селянського господарства яка розташована на території Осівської сільської ради (нині Дубровицька міська рада) Дубровицького (нині Сарненського) району Рівненської області.
Керуючись статтями 328, 346, 392, 1216, 1217, 1218, 1265, 1296 Цивільного кодексу України, статтями 12, 81, 141, 200, 264, 265, 293, 294, 315, 319, 352, 354 Цивільного процесуального кодексу України, суд -
Позов задоволити.
Встановити факт, що має юридичне значення, а саме факт постійного проживання ОСОБА_1 з ОСОБА_2 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 , в с. Осова, Дубровицького (нині Сарненського) району Рівненської області, до відкриття спадщини більше п'яти років та на час відкриття спадщини ІНФОРМАЦІЯ_1 , однією сім'єю.
Визнати за ОСОБА_1 право власності на земельну ділянку загальною площею 4,97 га для ведення особистого селянського господарства яка розташована на території Осівської сільської ради (нині Дубровицька міська рада) Дубровицького (нині Сарненського) району Рівненської області, що належала ОСОБА_2 на підставі Державного акту на право власності на земельну ділянку серія РВ №043063 від 12 грудня 2003 року, яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 , в порядку спадкування за законом
Рішення може бути оскаржено протягом тридцяти днів з дня його проголошення шляхом подачі апеляційної скарги безпосередньо до Рівненського апеляційного суду.
Відомості про учасників справи згідно пункту 4 частини 5 статті 265 Цивільного процесуального кодексу України:
Позивач: ОСОБА_1 ІНФОРМАЦІЯ_2 , адреса проживання: АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 .
Відповідач: Дубровицька міська рада Сарненського району Рівненської області (м. Дубровиця, вул. Воробинська, 16, Сарненський район Рівненська область, код ЄДРПОУ 05390997).
Суддя: підпис.
Виготовлено з автоматизованої системи документообігу суду.
Суддя Дубровицького
районного суду К.М. Отупор