Справа №766/7477/25
н/п 4-с/766/64/25
23 вересня 2025 року м. Херсон
Херсонський міський суд Херсонської області в складі: головуючого судді Ус О.В., секретар судового засідання Петішкін О.О., розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі судових засідань міського суду цивільну справу за скаргою ОСОБА_1 на дії/бездіяльність Дніпровського районного відділу державної виконавчої служби у м.Херсоні Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Одеса), стягувач Акціонерне товариство "Райффайзен Банк Аваль",
ОСОБА_1 звернулася до суду зі скаргою, у якій просила:
- поновити процесуальний строк на звернення до суду зі скаргою, пропущений з поважних причин;
- зобов'язати державного виконавця Дніпровського відділу державної виконавчої служби у місті Херсоні Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Одеса) скасувати арешт, накладений на все майно, належне їй, постановою про відкриття виконавчого провадження ВП № 19697577, винесеною ст. державним виконавцем Нікішиною І.М. Відділу державної виконавчої служби Дніпровського районного управління юстиції у м. Херсоні від 10.06.2010 року, зареєстрований в Державному реєстрі прав на нерухоме майно за номером запису про обтяження № 4183394 від 13.07.2010 року та за номером запису про обтяження № 4183362 (спеціальний розділ) від 13.07.2010 року.
В обґрунтування скарги зазначила, що 07.05.2010 Комсомольським районним судом м.Херсона видано виконавчий лист № 2 939/10 про стягнення з неї боргу в сумі 16382,75 грн. на користь Райффайзен Банк Аваль. 10.06.2010 постановою про відкриття виконавчого провадження ВП № 19697577 відкрито виконавче провадження та накладено арешт на все належне майно боржника. 30.12.2011 винесено постанову про повернення виконавчого документа стягувачеві, виконавчий документ може бути повторно пред'явлений для виконання в строк до 30.12.2012. На запит адвоката Дніпровським відділом державної виконавчої служби у місті Херсоні Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Одеса) відмовлено в знятті арешту, посилаючись на те, що виконавчий документ було повернуто на підставі п.5 ст. 47 Закону України "Про виконавче провадження", та у зв'язку з неоплатою суми боргу, зняття арешту можливе лише за рішенням суду. 04.03.2025 року на запит адвоката Дніпровським відділом державної виконавчої служби у місті Херсоні Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Одеса) надано лист №12810, яким повідомлено, що згідно з Інформаційною довідкою з Державного реєстру прав на нерухоме майно від 04.03.2025 актуальна інформація про державну реєстрацію обтяження - номер запису про обтяження 4183394 від 13.07.2010 року та актуальна інформація зі спеціального розділу - номер запису про обтяження № 4183362 (спеціальний розділ) від 13.07.2010 року, щодо накладення арешту на все майно. Вирішити питання в позасудовий спосіб не має можливості, так як провадження у справі закрито. Позивачка змушена була звернутись до суду з позовом про зняття арешту з належного їй майна, зокрема, земельної ділянки площею 0,0933 га сільськогосподарського призначення на території Херсонської міської ради, та квартири за адресою: АДРЕСА_1 . 08 квітня 2025 року ухвалою Херсонського міського суду Херсонської області, суддя Булах Є.М., у справі № 766/3439/25, н/п 2/766/8237/25, у відкритті провадження відмовлено з підстав обрання невірного способу захисту та запропоновано звернутись до суду відповідно до статті 447 ЦПК України зі скаргою на дії.
Ухвалою Херсонського міського суду Херсонської області від 20.05.2025 року скаргу прийнято до провадження, призначено судовий розгляд, запропоновано державному виконавцю Дніпровського районного відділу державної виконавчої служби у місті Херсоні Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) в разі не згоди зі скаргою викласти свої заперечення проти неї письмово з наданням відповідних доказів, вручив їх копію скаржнику до початку розгляду скарги за суттю; зобов'язано державного виконавця Дніпровського районного відділу державної виконавчої служби у місті Херсоні Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Одеса) надати в судове засідання для огляду матеріали виконавчого провадження №19697577 або належним чином засвідчену її копію.
Ухвалою Херсонського міського суду Херсонської області від 14.07.2025 року ухвалу Херсонського міського суду Херсонської області від 20.05.2025 року направлено вдруге Дніпровському відділу державної виконавчої служби у місті Херсоні Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Одеса) для виконання, встановивши строк для її виконання до 16.09.2025 року включно; судове засідання відкладено.
21.08.2025 року представником Дніпровського відділу державної виконавчої служби у місті Херсоні Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Одеса) подано відзив на скаргу, у якому просив відмовити у задоволенні скарги, провести розгляд справи у відсутність представника. Вказав, що підстави для зняття арешту відсутні, оскільки боржником борги не сплачено. Надати копії документів виконавчих проваджень не можливо, оскільки вони знищені за терміном зберігання.
18.09.2025 року представником заявниці скарги подано відповідь на відзив, у якому зазначила, що 30.12.2011 постановою про повернення виконавчого документа стягувачеві ВП № 19697577, винесеною державним виконавцем відділу державної виконавчої служби Дніпровського районного управління юстиції у м. Херсоні Лісовим В.В., виконавчий документ повернуто стягувачу та пунктом 2 постанови вирішено припинити чинність арешту майна боржника та скасувати інші заходи примусового виконання рішення. Відповідно до пункту 3 постанови про повернення виконавчого документу стягувачеві виконавчий документ може бути повторно пред'явлений для виконання в строк до 30.12.2012. Тобто, виконавчим законодавством чітко зазначено норму права та Інструкцією з організації примусового виконання рішень, затвердженої Наказом Мінюсту України від 02 лютого 2012 року №512/5 (в редакції наказу Мінюсту України від 29 вересня 2016 року №2832/5) визначено механізм його реалізації органом виконавчої служби, який виконано не було.
В судове засідання сторони не прибули, в матеріалах справи наявна заява представника АТ "Райффайзен Банк" про розгляд справи у відсутність.
Оскільки за приписами ч.2 ст.450 ЦПК України неявка стягувача, боржника, державного виконавця або іншої посадової особи органу державної виконавчої служби, приватного виконавця, які належним чином повідомлені про дату, час і місце розгляду скарги, не перешкоджають її розгляду, суд дійшов висновку про розгляд справи у відсутність осіб, що не з'явились в судове засідання.
Суд, дослідивши матеріали справи, дійшов наступного.
Рішенням Комсомольського районного суду м. Херсона від 19.02.2010 року у справі №2-939/10 стягнуто солідарно з ОСОБА_2 , ОСОБА_1 на користь Відкритого акціонерного товариства «Райффайзен банк Аваль» заборгованість по кредитному договору в сумі 16101,73 грн, за сплачений судовий збір у сумі 161,02 грн. та витрати за інформаційно-технічне забезпечення у сумі 120 грн.
За інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна щодо суб'єкта №420588370 від 01.04.2025 р., за пошуком власника ОСОБА_1 встановлено наявність обтяження, номер запису про обтяження 4183394 зареєстрованого 13.07.2010 р. на підставі постанови ВДВС Дніпровського РУЮ м. Херсона АВ №408659 від 01.07.2010 р.
Згідно інформації про виконавче провадження від 22.02.2025 р. ВП №19697577 завершено 30.11.2011 року на підставі п. 5 ч. 1 ст. 47 Закону України «Про виконавче провадження», строк повторного пред'явлення виконавчого документа 07.12.2012 року.
Листом №40870 від 19.09.2023 р. Дніпровського ВДВС у м. Херсоні Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Одеса) повідомлено, що на виконанні у відділі перебуває ВП 19697577 з примусового виконання виконавчого листа №2-939/10 виданого 07.08.2010 року Комсомольським районним судом м. Херсона про стягнення з ОСОБА_1 на користь РБ «Аваль» боргу в сумі 16382,75 грн. 13.07.2010 року винесено постанову про обтяження - арешт нерухомого майна боржника. 30.12.2011 року державним виконавцем винесено постанову про повернення виконавчого документа на підставі п. 5 ст. 47 Закону України «Про виконавче провадження» в редакції Закону №606-14 від 21.04.1999. Додатково повідомлено, що у вказаному виконавчому провадженні кошти не стягувались.
Згідно листа Дніпровського ВДВС у м. Херсоні Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Одеса) від 26.02.2025 р. №10639, згідно даних ВП (спец-розділ) на виконанні у Відділі перебувало ВП 19697577 з примусового виконання виконавчого листа №2-939/10 виданого 07.08.2010 року Комсомольським районним судом м. Херсона про стягнення з ОСОБА_1 на користь РБ «Аваль» боргу в сумі 16382,75 грн. 10.06.2010 року державним виконавцем винесено постанову про відкриття виконавчого провадження. 30.12.2011 року державним виконавцем винесено постанову про повернення виконавчого документа на підставі п. 5 ст. 47 Закону України «Про виконавче провадження». Вказали, що підставою для зняття арешту з майна за ч. 4 ст. 59 Закону України «Про виконавче провадження» є надходження на рахунок органу державної виконавчої служби, рахунок приватного виконавця суми коштів, стягнутих з боржника (у тому числі від реалізації майна боржника), необхідної для задоволення вимог усіх стягувачів, стягнення виконавчого збору, витрат виконавчого провадження та штрафів, накладених на боржника, в іншому випадку за рішенням суду.
Ухвалою Херсонського міського суду Херсонської області від 08.04.2025 року у справі №766/3439/25 у відкритті провадження у справі за позовом ОСОБА_1 , в інтересах якої на підставі ордеру діє адвокат Рева Світлана Леонідівна до Акціонерного товариства «Райффайзен Банк Аваль», третя особа: Дніпровський відділ державної виконачої служби у місті Херсоні Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Одеса) про звільнення майна з-під арешту відмовлено.
Як слідує з листа Дніпровського ВДВС у м. Херсоні Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Одеса) вказане виконавче провадження постановою від 30.12.2011 року повернуто стягувачу на підставі п. 5 ст. 47 Закону України «Про виконавче провадження».
Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
На підставі статті 1 Закону № 606-XIV виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження та примусове виконання рішень інших органів (посадових осіб) - це сукупність дій органів і посадових осіб, зазначених у цьому Законі, спрямованих на примусове виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), які здійснюються на підставах, у спосіб та в межах повноважень, визначених цим Законом, іншими нормативно-правовими актами, виданими відповідно до цього Закону та інших законів, а також рішеннями, що відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.
Згідно зі статтею 11 Закону № 606-XIV державний виконавець зобов'язаний вживати передбачених цим Законом заходів примусового виконання рішень, неупереджено, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії.
Відповідно до статті 25 Закону № 606-XIV державний виконавець протягом трьох робочих днів з дня надходження до нього виконавчого документа виносить постанову про відкриття виконавчого провадження. У постанові державний виконавець вказує про необхідність боржнику самостійно виконати рішення у строк до семи днів з моменту винесення постанови (у разі виконання рішення про примусове виселення боржника - у строк до п'ятнадцяти днів) та зазначає, що в разі ненадання боржником документального підтвердження виконання рішення буде розпочате примусове виконання цього рішення із стягненням з боржника виконавчого збору і витрат, пов'язаних з організацією та проведенням виконавчих дій, передбачених цим Законом. За заявою стягувача державний виконавець одночасно з винесенням постанови про відкриття виконавчого провадження може накласти арешт на майно та кошти боржника, про що виноситься відповідна постанова.
Згідно з пунктом 2 частини першої статті 47 Закону № 606-XIV виконавчий документ, на підставі якого відкрито виконавче провадження, за яким виконання не здійснювалося або здійснено частково, повертається стягувачу у разі, якщо у боржника відсутнє майно, на яке може бути звернуто стягнення, а здійснені державним виконавцем відповідно до цього Закону заходи щодо розшуку такого майна виявилися безрезультатними.
Правові підстави для повернення виконавчого документа до суду або іншого органу (посадовій особі), який його видав, у статті 48 Закону № 606-XIV визначались так: виконавчий документ, прийнятий державним виконавцем до виконання, повертається до суду, який його видав, у разі відновлення судом строку для подання апеляційної скарги на рішення, за яким видано виконавчий документ, та прийняття апеляційної скарги до розгляду (крім виконавчих документів, що підлягають негайному виконанню) (частина перша цієї статті); виконавчий документ, прийнятий державним виконавцем до виконання, за яким стягувачем є держава, у випадках, передбачених частиною першою статті 47 цього Закону, повертається до органу, який пред'явив виконавчий документ до виконання (частина друга цієї статті).
У Законі України від 02 червня 2016 року № 1404-VIII «Про виконавче провадження» (далі - Закон № 1404-VIII) на відміну від Закону № 606-XIV повернення виконавчого документа до суду або іншого органу (посадовій особі), який його видав, не визначається як окрема підстава завершення виконавчого провадження, а є правовою підставою для закінчення виконавчого провадження (пункт 10 частини першої статті 39 Закону № 1404-VIII).
Виконавче провадження підлягає закінченню у разі: 1) визнання судом відмови стягувана від примусового виконання рішення суду; 2) визнання судом мирової угоди між стягувачем і боржником у процесі виконання; 3) смерті або оголошення померлим стягувача чи боржника, визнання безвісно відсутнім боржника або стягувана, ліквідації юридичної особи-сторони виконавчого провадження, якщо виконання їх обов'язків чи вимог у виконавчому провадженні не допускає правонаступництва; 3-1) прийняття Національним банком України рішення про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію банку-боржника; 4) скасування рішення суду або іншого органу (посадової особи), на підставі якого виданий виконавчий документ, або визнання судом виконавчого документа таким, що не підлягає виконанню; 5) письмової відмови стягувача від одержання предметів, вилучених у боржника під час виконання рішення про передачу їх стягувачу, або знищення речі, що має бути передана стягувачу в натурі; 6) закінчення строку, передбаченого законом для відповідного виду стягнення; 7) визнання боржника банкрутом; 8) фактичного виконання в повному обсязі рішення згідно з виконавчим документом; 9) повернення виконавчого документа без виконання на вимогу суду або іншого органу (посадової особи), який видав виконавчий документ; 10) направлення виконавчого документа за належністю до іншого відділу державної виконавчої служби; 11) повернення виконавчого документа до суду чи іншого органу (посадової особи), який його видав, у випадку, передбаченому частиною третьою статті 75 цього Закону; 12) якщо рішення фактично виконано під час виконання рішення Європейського суду з прав людини; 13) непред'явлення виконавчого документа за відновленим виконавчим провадженням у строки, визначені статтею 51 цього Закону; 14) списання згідно із Законом України «Про деякі питання заборгованості за спожитий природний газ та електричну енергію» заборгованості, встановленої рішенням суду, яке підлягало виконанню на підставі виконавчого документа. У випадках, передбачених пунктами 1-6, 8, 9, 11-13 частини першої цієї статті, виконавчий документ надсилається до суду або іншого органу (посадовій особі), який його видав (частини перша та друга статті 49 Закону № 606-XIV).
Підстави для закінчення виконавчого провадження на момент розгляду цієї справи в судах визначені у частині першій статті 39 Закону № 1404-VIІІ.
Велика Палата Верховного Суду в постанові від 14 травня 2025 року в справі № 2/1522/11652/11 (провадження № 14-137цс24) зазначила, що як закінчення виконавчого провадження, так і повернення виконавчого документа стягувачу є формами завершення виконавчого провадження, проте вони мають різні правові підстави та відповідно різні правові наслідки.
Закінчення виконавчого провадження є стадією виконавчого провадження і передбачає завершення вчинення виконавчих дій щодо примусового виконання рішення в межах відповідного виконавчого провадження. Зміст правових підстав для закінчення виконавчого провадження, визначених частиною першою статті 49 Закону № 606-XIV (частиною першою статті 39 Закону № 1404- VIII), свідчить про об'єктивну неможливість виконати відповідне рішення у примусовому порядку. На відміну від обставин, що зумовлюють повернення виконавчого документа стягувачу, обставини, які є підставою для закінчення виконавчого провадження, не перестануть існувати в майбутньому.
З наведеного слідує і формування наслідків закінченого виконавчого провадження, зокрема, виконавче провадження, щодо якого винесено постанову про його закінчення, не може бути розпочато знову, крім випадків передбачених законом (частина перша статті 40 Закону № 1404-VI11).
Водночас частиною п'ятою статті 47 Закону № 606-XIV визначено, що повернення виконавчого документа стягувачу з підстав, передбачених цією статтею, не позбавляє його права повторно пред'явити виконавчий документ до виконання протягом строків, встановлених статтею 22 цього Закону (аналогічна норма міститься в частині п'ятій статті 37 Закону № 1404-VIII).
Повернення виконавчого документа стягувачу є процесуальною дією державного (приватного) виконавця, яка вчиняється останнім у випадку, коли внаслідок існування певних обставин або дій чи бездіяльності учасників виконавчого провадження неможливо у примусовому порядку виконати відповідне рішення. Разом з цим повернення виконавчого документа стягувачу не свідчить про неможливість примусового виконання рішення взагалі, а лише про таку неможливість у певний момент. Тобто якщо перестануть існувати обставини, що стали підставою для повернення виконавчого документа стягувачу, то останній може повторно звернутися із заявою про примусове виконання рішення.
Наслідки завершення виконавчого провадження визначені статтею 50 Закону № 606-XIV.
Відповідно до положень частин першої, другої статті 50 Закону № 606-XIV у разі закінчення виконавчого провадження (крім направлення виконавчого документа за належністю іншому органу державної виконавчої служби, офіційного оприлюднення повідомлення про визнання боржника банкрутом і відкриття ліквідаційної процедури, закінчення виконавчого провадження за рішенням суду, винесеним у порядку забезпечення позову чи вжиття запобіжних заходів, а також крім випадків нестягнення виконавчого збору або витрат, пов'язаних з організацією та проведенням виконавчих дій), повернення виконавчого документа до суду або іншого органу (посадовій особі), який його видав, арешт, накладений на майно боржника, знімається, скасовуються інші вжиті державним виконавцем заходи примусового виконання рішення, а також провадяться інші дії, необхідні у зв'язку із завершенням виконавчого провадження. Завершене виконавче провадження не може бути розпочате знову, крім випадків, передбачених цим Законом.
У разі якщо у виконавчому провадженні державним виконавцем накладено арешт на майно боржника, у постанові про закінчення виконавчого провадження або повернення виконавчого документа до суду або іншого органу (посадовій особі), який його видав, державний виконавець зазначає про зняття арешту, накладеного на майно боржника.
Схожі за змістом норми містяться у частинах першій, другій статті 40 Закону № 1404-VIII.
Велика Палата Верховного Суду виснувала, що законодавець чітко передбачив два випадки, коли державний (приватний) виконавець зобов'язаний зняти арешт з майна боржника, та зазначити про це у відповідній постанові, а саме:
- у разі закінчення виконавчого провадження (крім направлення виконавчого документа за належністю іншому органу державної виконавчої служби, офіційного оприлюднення повідомлення про визнання боржника банкрутом і відкриття ліквідаційної процедури, закінчення виконавчого провадження за рішенням суду, винесеним у порядку забезпечення позову чи вжиття запобіжних заходів, а також крім випадків нестягнення виконавчого збору або витрат, пов'язаних з організацією та проведенням виконавчих дій);
- у разі повернення виконавчого документа до суду або іншого органу (посадовій особі), який його видав.
Законодавством не передбачено обов'язку державного (приватного) виконавця зняти арешт, накладений на майно боржника, у разі повернення виконавчого документа стягувачу, оскільки таке повернення не свідчить про закінчення виконавчого провадження й у такому випадку стягувач має право повторно звернутися із заявою про примусове виконання рішення суду, яке не виконано, протягом встановлених законом строків.
Водночас Велика Палата Верховного Суду звернула увагу, що законодавець у Законі № 1404-VIII, який набрав чинності з 05 жовтня 2016 року, передбачив випадки, за яких арешт з майна знімається одночасно із поверненням виконавчого документа стягувачу, а саме: стягувач подав письмову заяву про повернення виконавчого документа; стягувач відмовився залишити за собою майно боржника, нереалізоване під час виконання рішення, за відсутності іншого майна, на яке можливо звернути стягнення; запроваджено тимчасову адміністрацію банку-боржника, крім рішень немайнового характеру (частина третя статті 37 Закону № 1404-VIII).
Отже, за загальним правилом, повернення виконавчого документа стягувачу через відсутність в боржника майна, на яке може бути звернено стягнення, не є підставою для зняття арешту з майна боржника, оскільки така обставина не належить до винятків, передбачених частиною третьою статті 37 Закону № 1404-VIII.
Подібні висновки сформульовані в постановах Верховного Суду від 17 січня 2018 року в справі № 910/8019/15, від 06 березня 2019 року в справі № 263/1468/17, від 04 березня 2020 року в справі № 127/2-1421/09, від 16 березня 2020 року в справі № 137/1649/17, від 29 березня 2023 року в справі № 202/1182/22.
Однак, як зауважила колегія суддів Верховного Суду у постанові від 06.08.2025 року у справі №751/9335/24, Велика Палата Верховного Суду висловлює правові висновки у справах з огляду на встановлення судами певних фактичних обставин справи і такі висновки не є універсальними та типовими до всіх справ і фактичних обставин, які можуть бути встановлені судами.
Відповідно до статті 22 Закону № 606-XIV виконавчі документи можуть бути пред'явлені до виконання в такі строки: 1) посвідчення комісій по трудових спорах, постанови судів у справах про адміністративні правопорушення та постанови органів (посадових осіб), уповноважених розглядати справи про адміністративні правопорушення, - протягом трьох місяців; 2) інші виконавчі документи - протягом року, якщо інше не передбачено законом.
Згідно із статтею 23 Закону № 606-XIV строки пред'явлення виконавчого документа до виконання перериваються: 1) пред'явленням виконавчого документа до виконання; 2) частковим виконанням рішення боржником; 3) наданням судом, який видав виконавчий документ, відстрочки або розстрочки виконання рішення. Після переривання строку пред'явлення виконавчого документа до виконання перебіг строку поновлюється. Час, що минув до переривання строку, до нового строку не зараховується.
У разі повернення виконавчого документа стягувачу у зв'язку з неможливістю в повному обсязі або частково виконати рішення строк пред'явлення виконавчого документа до виконання після переривання встановлюється з дня його повернення, а в разі повернення виконавчого документа у зв'язку із встановленою законом забороною щодо звернення стягнення на майно чи кошти боржника, а також проведення інших виконавчих дій стосовно боржника, - з моменту закінчення дії відповідної заборони.
У цій справі встановлено, що 30.12.2011 року державним виконавцем винесено постанову про повернення виконавчого документа стягувачу на підставі пункту 5 частини першої статті 47 Закону № 606-XIV.
Повторно виконавчий лист до виконання протягом року після 30.12.2012 року не пред'являвся.
Стягувачам, які пропустили строк для пред'явлення виконавчого документа до виконання з причин, визнаних судом поважними, пропущений строк може бути поновлено (стаття 371 ЦПК України 2004 року та стаття 433 ЦПК України).
Відповідно до статті 24 Закону № 606-XIV державний виконавець відмовляє у прийнятті до провадження виконавчого документа, строк пред'явлення для примусового виконання якого закінчився, про що виносить відповідну постанову. Стягувач, який пропустив строк пред'явлення виконавчого документа до виконання, має право звернутися із заявою про поновлення строку пред'явлення до суду, який видав виконавчий документ, або до суду за місцем виконання. Суд розглядає таку заяву в десятиденний строк, якщо інше не передбачено законом. Для інших виконавчих документів пропущений строк поновленню не підлягає.
Аналогічні положення містить частина шоста статті 12 Закону № 1404-VIII, який набув чинності 05 жовтня 2016 року.
Отже, строк пред'явлення до виконання виконавчого листа №2-993/10 виданого 07.08.2010 року Комсомольським районним судом м. Херсона, сплив 30.12.2012 року та не був поновлений судом.
Проте майно ОСОБА_1 залишається під арештом на підставі постанов виконавця від 01.07.2010 року.
Верховний Суд у постанові від 06.08.2025 року у справі №751/9335/24 зауважив, що застосування арешту майна боржника як обмежувального заходу не повинно призводити до порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція), що свідчить про необхідність його застосування виключно у випадках та за наявності підстав, визначених законом.
Відповідно до статті 1 Першого протоколу до Конвенції кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.
Згідно з положеннями статті 41 Конституції України та статті 321 Цивільного кодексу України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні. Особа може бути позбавлена права власності або обмежена у його здійсненні лише у випадках і в порядку, встановлених законом. Примусове відчуження об'єктів права власності може бути застосоване лише як виняток з мотивів суспільної необхідності на підставі і в порядку, встановлених законом, та за умови попереднього та повного відшкодування їх вартості, крім випадків, встановлених частиною другою статті 353 цього Кодексу.
Указані норми визначають непорушність права власності (зокрема приватної) та неможливість позбавлення чи обмеження особи у здійсненні нею права власності.
Зазначені приписи покладають на державу позитивні зобов'язання забезпечити непорушність права приватної власності та контроль за виключними випадками позбавлення особи права власності не тільки на законодавчому рівні, а й під час здійснення суб'єктами суспільних відносин правореалізаційної та правозастосовчої діяльності. Обмеження позитивних зобов'язань держави лише законодавчим врегулюванням відносин власності без належного контролю за їх здійсненням здатне унеможливити реалізацію власниками належних їм прав, що буде суперечити нормам Конституції України та Конвенції.
У постановах Верховного Суду від 18 січня 2023 року в справі № 127/1547/14-ц, від 09 січня 2023 року в справі № 2-3600/09, від 07 серпня 2024 року в справі № 14-7238/2009 сформульовано правовий висновок про те, що наявність протягом тривалого часу нескасованого арешту на майно боржника, за умови відсутності виконавчого провадження та майнових претензій з боку стягувача, є невиправданим втручанням у право особи на мирне володіння своїм майном.
У цій справі судове рішення, на виконання якого накладався арешт на майно ОСОБА_1 , не перебуває на примусовому виконанні понад 10 років, строк пред'явлення до виконання виконавчого листа сплив та не був поновлений.
Майнових претензій стягувач до ОСОБА_1 не пред'являє.
Подальше накладення арешту на майно боржниці є невиправданим втручанням у право на мирне володіння майном та обмежує права ОСОБА_1 , позбавляє її можливості вільно користуватися та розпоряджатися належним на праві власності майном.
Враховуючи вищевикладене, суд дійшов висновку, що державним виконавцем неправомірно при поверненні виконавчого листа не було вирішено питання про зняття арешту з всього належного ОСОБА_1 майна.
Відповідно до ст.447 ЦПК України, сторони виконавчого провадження мають право звернутися до суду із скаргою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до цього Кодексу, порушено їхні права чи свободи.
Згідно зі ст.449 ЦПК України, скаргу може бути подано до суду, зокрема, у десятиденний строк з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення її права або свободи. Пропущений з поважних причин строк для подання скарги може бути поновлено судом.
Відповідно до ч.1 ст. 127 ЦПК України, суд за заявою учасника справи поновлює пропущений процесуальний строк, встановлений законом, якщо визнає причини його пропуску поважними, крім випадків, коли цим Кодексом встановлено неможливість такого поновлення.
За роз'ясненнями, викладеними у п. 16 постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 7 лютого 2014 року № 6 «Про практику розгляду судами скарг на рішення, дії або бездіяльність державного виконавця чи іншої посадової особи державної виконавчої служби під час виконання судових рішень у цивільних справах», такі строки є процесуальними, можуть бути поновлені за наявності поважних для цього причин за заявою заявника, яка подається одночасно зі скаргою або викладається в скарзі у вигляді клопотання. При вирішенні питання про поновлення строку на подання скарги на рішення, дії або бездіяльність державного виконавця чи іншої посадової особи державної виконавчої служби суд має виходити з того, що у відповідному законодавстві не міститься перелік таких поважних причин, їх з'ясовують у кожному конкретному випадку залежно від обставин справи.
При цьому, ЦПК України не пов'язує право суду поновити пропущений строк з певним колом обставин, що спричинили пропуск строку. Таким чином, у кожному випадку, суд з урахуванням конкретних обставин пропуску строку оцінює доводи, що наведені на обґрунтування клопотання про його поновлення, та робить висновок щодо поважності чи неповажності причин пропуску строку.
Клопотання чи заява про поновлення процесуального строку повинна містити роз'яснення причин пропуску і підстави, з яких заявник вважає ці причини поважними. В клопотанні чи заяві повинні бути докази того, що здійснити відповідні процесуальні дії у визначений строк у заявника не було можливості.
Отже, за змістом ст. ст. 81, 127 ЦПК України, поважними причинами визнаються лише такі обставини, які є об'єктивно непереборними, не залежать від волевиявлення сторони та пов'язані з дійсними істотними перешкодами чи труднощами для своєчасного вчинення сторонами у справі процесуальних дій та підтверджені належними доказами.
Обґрунтовуючи клопотання про поновлення строку звернення зі скаргою, заявниця вказує, що вона зверталась до ДВС із заявами про зняття арешту, у чому їй було відмовлено, потім до суду з позовом про звільнення майна з-під арешту, у відкритті провадження у якій було відмовлено, вказане, на думку суду, є поважною причиною для пропуску строку для оскарження дій та рішень державного виконавця, а тому цей строк підлягає поновленню судом.
Згідно з ст.18 Закону України «Про виконавче провадження» виконавець зобов'язаний вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії.
Згідно з вимогами ст. 451 ЦПК України, за результатами розгляду скарги суд постановляє ухвалу. У разі встановлення обґрунтованості скарги суд визнає оскаржувані рішення, дії чи бездіяльність неправомірними і зобов'язує державного виконавця або іншу посадову особу органу державної виконавчої служби, приватного виконавця усунути порушення (поновити порушене право заявника), якщо оскаржувані рішення, дії чи бездіяльність були прийняті або вчинені відповідно до закону, в межах повноважень державного виконавця або іншої посадової особи органу державної виконавчої служби, приватного виконавця і право заявника не було порушено, суд постановляє ухвалу про відмову у задоволенні скарги.
Оскільки судом встановлено, що арешт з майна заявниці не знятий, дійшов висновку про задоволення скарги в повному обсязі.
Ухвала в повному обсязі складена 23.09.2025 р.
Керуючись ст. 127, 447, 449, 451 ЦПК України, суд
Поновити ОСОБА_1 строк звернення до суду зі скаргою на дії/бездіяльність Дніпровського районного відділу державної виконавчої служби у м.Херсоні Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Одеса), стягувач Акціонерне товариство "Райффайзен Банк Аваль".
Зобов'язати державного виконавця Дніпровського відділу державної виконавчої служби у місті Херсоні Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Одеса) скасувати арешт, накладений на все майно, належне ОСОБА_1 , постановою про відкриття виконавчого провадження ВП № 19697577, винесеною ст. державним виконавцем Нікішиною І.М. Відділу державної виконавчої служби Дніпровського районного управління юстиції у м. Херсоні від 10.06.2010 року, зареєстрований в Державному реєстрі прав на нерухоме майно за номером запису про обтяження № 4183394 від 13.07.2010 року та за номером запису про обтяження № 4183362 (спеціальний розділ) від 13.07.2010 року.
Ухвала може бути оскаржена в апеляційному порядку учасниками справи до Херсонського апеляційного суду протягом п'ятнадцяти днів з дня проголошення ухвали.
Учасник справи, якому ухвала суду не були вручені у день її проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом п'ятнадцяти днів з дня вручення йому відповідної ухвали суду.
Ухвали, що постановлені судом поза межами судового засідання або в судовому засіданні у разі неявки всіх учасників справи, розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи, набирають законної сили з моменту їх підписання суддею (суддями).
СуддяО. В. Ус