30.09.2025 Справа №607/20229/25 Провадження №1-кс/607/5692/2025
м. Тернопіль
Слідчий суддя Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області ОСОБА_1 , з участю секретаря судового засідання ОСОБА_2 , розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі судових засідань Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області клопотання прокурора Тернопільської окружної прокуратури ОСОБА_3 під час досудового розслідування у кримінальному провадженні №12026210010004195 від 22.12.2016 за ознаками кримінальних правопорушень, передбачених ч.2 ст.366 ст.356 КК України, про арешт майна, -
Прокурор Тернопільської окружної прокуратури ОСОБА_3 звернувся до слідчого судді Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області в рамках кримінального провадження №12026210010004195 від 22.12.2016 за ознаками кримінальних правопорушень, передбачених ч.2 ст.366 ст.356 КК України з клопотанням про накладення арешту на нежитлове приміщення - будівлю торгівельно-побутового призначення (магазин «Христя»), загальною площею 34 кв.м. за адресою АДРЕСА_1 яке належить на праві власності ОСОБА_4 шляхом заборони відчуження, користування, розпорядження (пошкодження, псування, знищення, пересування, передачі майна).
Клопотання мотивоване тим, що групою прокурорів Тернопільської окружної прокуратури здійснюється процесуальне керівництво досудового розслідування у кримінальному провадженні №12016210010004195 від 22.12.2016, за ознаками кримінальних правопорушень, передбачених ч.2 ст.366, ст.356 КК України.
Як зазначає прокурор, досудовим розслідуванням встановлено, що 21.12.2016 до Тернопільського ВП ГУНП в Тернопільській області надійшла ухвала Тернопільського міськрайонного суду №607/13910/16-к про те, що посадові особи тернопільської міської ради, Тернопільського відділу ДАБК та комунального підприємства "Місто" вчинили щодо ОСОБА_4 кримінальне правопорушення.
Окрім того встановлено, що 04.01.2017 року до Тернопільського відділу поліції надійшла ухвала Тернопільського міськрайонного суду №607/15420/16-к від 20.12.2016 року по факту вчинення відносно ОСОБА_4 самоправних дій.
Встановлено, що надійшла заява від ОСОБА_4 про те, що з метою скасування рішення Тернопільського господарського суду у справі №921/225/16-г/13, яким було визнано ОСОБА_4 , належним власником на магазин «Христя» за адресою вул. Протасевича, посадовими особами Тернопільської міської ради, зокрема Тернопільським відділом державного архітектурно-будівельного контролю та КП «Місто», а також посадовими особами юридичного відділу в період з 12 вересня по 03 жовтня 2016 року були скоєні дії в супереч законодавству, скоєні кримінальні правопорушення передбачені ч. 2 ст. 366 КК України - тобто складання, видача службовою особою завідомо неправдивих офіційних документів, внесення до офіційних документів завідомо неправдивих відомостей, інше підроблення офіційних документів, що спричинило тяжких наслідків, за наступних обставин:
Встановлено, що 16.09.2016 року в магазин «Христя» по вул. Протасвевича м. Тернопіль прибув головний спеціаліст-інспектор ОСОБА_5 та надав наказ №145 від 15.09.2016 року та направлення від 15.09.2016 року за № 100 відділу Державного архітектурно-будівельного контролю Тернопільської міської ради про проведення позапланової перевірки.
Після ознайомлення з наказом ОСОБА_4 не підписала направлення на перевірку про допуск до перевірки та відмовила інспектору ОСОБА_5 в проведенні перевірки у відповідності до вимог пункту 1, Постанови КМУ від 23 травня 2011 року за № 553 «Про затвердження Порядку здійснення державно архітектурно-будівельного контролю, оскільки цей Порядок визначає процедуру здійснення заходів, спрямованих на дотримання вимог законодавства у сфері містобудівної діяльності, будівельних норм, державних стандартів і правил під час виконання підготовчих та будівельних робіт.
В ході допиту ОСОБА_4 повідомила, що згідно ст. 14 Постанови КМУ № 533, частини 4, у разі відмови суб'єкта містобудування, щодо якого здійснюється державний архітектурно-будівельний контроль, у допуску посадових осіб органу державного архітектурно-будівельного контролю до проведення перевірки складається відповідний акт. Однак, головний спеціаліст - інспектор ОСОБА_5 в супереч вимогам Постанови №533 не склав/Акт відмови допуску до перевірки, а 21 вересня 2016 року без проведення перевірки склав «Акт перевірки дотримання вимог законодавства у сфері містобудівної діяльності, будівельних норм, державних стандартів і правил», тому акт перевірки є на думку ОСОБА_4 є сфальсифікованим, оскільки складений за відсутності допуску до перевірки та в супереч Постанови КМУ № 533. Крім того, за у наказі та направленні на перевірку вказано тільки головного спеціаліста-інспектора ОСОБА_5 , проте в Акті перевірки від 21 вересня 2016 року зазначений експерт ОСОБА_6 .
Крім цього, ОСОБА_4 повідомила, що жодна перевірка не проводилася, оскільки вона не допустила представників контролюючих органів через відсутність законних підстав для її проведення, а також у зв'язку з діючою забороною на проведення перевірок відповідно до Постанови Кабінету Міністрів України №408 від 13 серпня 2014 року. Акт перевірки вона не підписувала.
29.08.2016 року юрист міської ради ОСОБА_7 подала клопотання в Львівський господарський апеляційний суд про долучення до матеріалів справи «Технічний висновок» комунального підприємства «Місто» про оцінку стану будівельних конструкцій зупинки громадського транспорту з об'єктом торгівельно-побутового призначення та подала звернення в Управління містобудування архітектури та кадастру від начальника відділу земельних ресурсів ОСОБА_8 від 07.07.2016 року за № 1012/25 в якому зазначено: «Прошу направити спеціалістів комунального підприємства «Місто» для проведення технічного огляду по визначенню відповідності споруди містобудівному законодавству та ДБН».
На момент створення Технічного паспорту, у судовому порядку оскаржувалась відмова міської ради щодо надання права користування земельною ділянкою ОСОБА_4 на якій розміщений магазин « ІНФОРМАЦІЯ_1 », справа №921/414/16-г/4 суддя ОСОБА_9 , та оскаржувалося право власності магазину « ІНФОРМАЦІЯ_1 », справа № 921/225/16-г/13/. Крім цього, в судовому порядку оскаржується рішення міської ради № 1185 від 19.11.2014 року щодо законності підстав прийняття рішення про демонтаж магазину ОСОБА_4 та рішення міської ради від 11.12.2014 року щодо заборони користуватись земельною ділянкою, справа №607/9723/16-а суддя ОСОБА_10 , що Технічний висновок та інші документи були складені в супереч судових забезпечень вчиняти будь-які дії щодо демонтажу магазину.
Допитана потерпіла ОСОБА_4 дала наступні показання: «що в червні 2016 року до неї в магазин «Христя» по вул. Протасевича, в м. Тернополя прийшли депутати міської ради, а саме ОСОБА_11 , ОСОБА_12 та ОСОБА_13 з значною кількістю журналістів та інших громадян, які їй не відомі. Коли вона запитала, чого вони прийшли, то їй повідомили, що пишеться заява від мешканців м. Тернополя на незаконне функціонування магазину «Христя». Під магазином «організували мітинг», де говорилося, що в ОСОБА_4 немає будь-яких документів на здійснення господарської діяльності». Також дані особи говорили, що в магазині знаходяться жінки легкої поведінки і йде незаконний продаж спиртних напоїв».
Допитаний як свідок, депутат Тернопільської міської ради ОСОБА_11 засвідчив, що до нього, як депутата Тернопільської міської ради по округу №24 звернулись мешканці будинків АДРЕСА_2 , АДРЕСА_3 , АДРЕСА_4 , АДРЕСА_1 з скаргою па постійні порушення громадського порядку на зупинці громадського транспорту по вул. Протасевича, 18 біля магазину «Христя» власником якого є ФОП ОСОБА_4 . В своїй заяві мешканці скаржилися, що у вказаному магазині збираються «дівчата легкої поведінки», на цілодобову діяльність магазину «Христя», вказують що в даному магазині здійснюється торгівельна діяльність алкоголем в ночі. В своєму зверненні мешканці будинку просили встановити зупинку громадського транспорту на попереднє місце розташування.
Мешканці будинків повідомили мене про те, що 22.06.2016 року о 19.00 год. відбудуться збори мешканців будинку по АДРЕСА_1 та апрошують на дані збори депутатів Тернопільської міської ради, працівників Тернопільської міської ради.
22.06.2016 року близько 19:00 год. в дворі будинку АДРЕСА_2 , відбулись збори мешканців будинку та під час обговорення проблем мешканців будинку, останніми було запропоновано перейти на зупинку громадського транспорту по вул. Протасевича в м. Тернопіль, що біля магазину «Христя» та продовжити обговорення проблем існування нічної торгівлі в вказаному магазині, порушення громадського порядку зі сторона «дівчат легкої поведінки» та перенесення зупинки громадського транспорту вже безпосередньо біля вказаного магазину. Під час зборів мешканців будинку були присутні депутати Тернопільської міської ради, начальник муніципальної поліції ОСОБА_13 , а також викликано працівників поліції для з?ясування законності здійснення господарської діяльності магазину « ІНФОРМАЦІЯ_1 ». Ніхто, ні жителі будинків і депутати ТМР не заходили у вказаний магазин, тільки працівники поліції які приїхали пізніше, з метою перевірки законності ведення господарської діяльності в вказаному магазині. Через декілька хвилин, коли працівники поліції зайшли в магазин, прибув ОСОБА_14 з дружиною, оскільки його про це повідомили продавці та почав кричати та провокувати оточуючих. Будь-яких документів на ведення підприємницької діяльності, окрім ліценції, на вимоги працівників поліції Шкарупа так і не надав на ознайомлення. Ніхто не здійснював втручання чи перешкоджання господарській діяльності ФОП ОСОБА_4 , тому її звинувачення є безпідставними.
Аналогічні з ОСОБА_11 покази надали присутній при вказаних зборах мешканців, ОСОБА_13 (начальник муніципальної поліції), ОСОБА_15 .
Водночас, в ході досудового розслідування було допитано як свідка начальника управління містобудування, архітектури та кадастру Тернопільської міської ради ОСОБА_16 , який пояснив, що тимчасовою спорудою визначено ЗУ «Про регулювання містобудівної діяльності» та наказом Мінрегіонрозвитку №244, до цього такі об?єкти вважалися малими архітектурними формами.
В період коли ОСОБА_4 надавався дозвіл на відвід земельної ділянки, на розміщення чи будівництво об?єкту торгівельно-побутового призначення ЗУ «Про регулювання містобудівної діяльності» не діяв, а об?єкт вважався малою архітектурною формою. На той час визначення термін тимчасова споруда не існувало. На даний час вказаний об?єкт є тимчасовою спорудою. Вказаному об?єкту не присвоєно адресного номера у зв?язку із тим що в акті прийняття в експлуатацію написано, що це мала архітектурна форма, без фундаментна. Це є зупинка громадського транспорту із об?єктом торгово-побутового призначення, якому адресного номера не присвоюється.
Червоні лінії визначаються згідно ДБН, після затвердження генерального плану та плану червоних ліній магістральних вулиць чітко визначено ширину вулиць, якими - ТМР керується при видачі документів на даний час. Будівля яка була побудована до прийняття відповідних рішень щодо червоних ліній має право на існування з чітким його визначенням.
Той факт, що на магазин «Христя» наявний сертифікат відповідності та акт готовності, а магазин вважається тимчасовою спорудою пояснюється тим, що дані документи видавалися до вступу в дію ЗУ «Про регулювання містобудівної діяльності» та вважалась малою архітектурною формою. До стаціонарних тимчасових споруд дозволяється підведення комунікацій.
Разом з тим встановлено, що Господарським судом Тернопільськй області у справі №921/225/16-г/13 встановлено, що позивачу в особі ОСОБА_4 надавався дозвіл на будівництво зупинки громадського транспорту з об?єктом торгівельно-побутовго призначення з наданням земельної ділянки в оренду на 5 років. Відповідно до п.8 договору оренди землі від 31.07.2009, який було укладено між орендодавцем Тернопільської міською радою та орендарем ОСОБА_4 на підставі рішення Тернопільської міської ради від 30.04.2009 N?5/26/81, договір укладено терміном на п?ять років - з 30.04.2009 по 30.04.2014. У п.21 Договору зазначено, що після припинення дії договору орендар повертає орендодавцеві земельну ділянку у стані, не гіршому порівняно з тим, у якому він її одержав в оренду. Згідно з п.37 Договору дія договору припиняється у разі закінчення строку, на який його було укладено.
Окрім того, Господарським судом Тернопільської області №921/102/15-г/7 від 25.03.2016 за позовом ФОП ОСОБА_4 до Тернопільської міської ради про визнання права власності на нерухоме майно - будівлю торгівельно-побутового призначення, загальною площею 34 кв.м. за адресою АДРЕСА_1 та визнання договору оренди земельної ділянки від 31.07.2009 року відмовлено фізичній особі-підприємцю ОСОБА_4 у задоволені позовних вимог та встановлено, що позивачем не було вчинено необхідних та достатніх дій, направлених на укладання додаткової угоди про поновлення договору оренди землі від 31.07.2009, що виключає підстави для поновлення вказаного договору оренди на підставі ст.33 Закону України «Про оренду землі».
25.09.2025 слідчим СВ Тернопільського РУП ГУНП в Тернопільській області винесено постанову про визнання речовим доказом нерухоме майно - нежитлове приміщення - будівлю торгівельно-побутового призначення (магазин «Христя»), загальною площею 34 кв.м. за адресою АДРЕСА_1 , яке належить ОСОБА_4 .
На підставі вищевикладеного, беручи до уваги те, що стосовно нежитлового приміщення - будівлі торгівельно-побутового призначення (магазин «Христя»), загальною площею 34 кв.м. за адресою: АДРЕСА_1 , яке належить ОСОБА_4 може бути загроза демонтажу або зміни конструкції об'єкта третіми особами, що створює ризики втрати, пошкодження або перетворення речового доказу, що прямо суперечить цілям кримінального провадження, прокурор просить клопотання задовольнити.
В судове засідання прокурор Тернопільської окружної прокуратури ОСОБА_3 не з'явився, проте подав заяву про розгляд клопотання без його участі, клопотання підтримує та просить задовольнити.
На підставі ч. 2 ст. 172 КПК України, розгляд клопотання здійснено без повідомлення власника майна ОСОБА_4 .
Вивчивши клопотання та додані до нього копії документів, якими обґрунтовується клопотання, слідчий суддя приходить до наступного висновку:
Слідчим суддею встановлено, що слідчими СВ Тернопільського РУП ГУНП в Тернопільській області здійснюється досудове розслідування у кримінальному провадженні №12026210010004195 від 22.12.2016 за ознаками кримінальних правопорушень, передбачених ч. 2 ст. 366 ст. 356 КК України, за фактом того, що 21.12.2016 до Тернопільського ВП ГУНП в Тернопільській області надійшла ухвала Тернопільського міськрайонного суду №607/13910/16-к про те, що посадові особи тернопільської міської ради, Тернопільського відділу ДАБК та комунального підприємства «Місто» вчинили щодо ОСОБА_4 кримінальне правопорушення. Окрім того встановлено, що 04.01.2017 до Тернопільського відділу поліції надійшла ухвала Тернопільського міськрайонного суду №607/15420/16-к від 20.12.2016 по факту вчинення відносно ОСОБА_4 самоправних дій.
Постановою слідчого СВ Тернопільського РУП ГУНП в Тернопільській області ОСОБА_17 від 25.09.2025, нежитлове приміщення - будівлю торгівельно-побутового призначення (магазин «Христя»), загальною площею 34 кв.м. за адресою АДРЕСА_1 , яке належить на праві власності ОСОБА_4 визнано речовим доказом у кримінальному провадженні №12026210010004195 від 22.12.2016 за ознаками кримінальних правопорушень, передбачених ч. 2 ст. 366 ст. 356 КК України.
Відповідно до ч. 3 ст. 132 КПК застосування заходів забезпечення кримінального провадження не допускається, якщо слідчий, прокурор не доведе, що існує обґрунтована підозра щодо вчинення кримінального правопорушення такого ступеню тяжкості, що може бути підставою для застосування заходів забезпечення кримінального провадження, а також того, що потреби досудового розслідування виправдовують такий ступінь втручання у права і свободи особи, про який ідеться в клопотанні слідчого, дізнавача, прокурора.
Згідно вимог ст. 170 КПК України, арештом майна є тимчасове, до скасування у встановленому цим Кодексом порядку, позбавлення за ухвалою слідчого судді або суду права на відчуження, розпорядження та/або користування майном, щодо якого існує сукупність підстав чи розумних підозр вважати, що воно є доказом кримінального правопорушення, підлягає спеціальній конфіскації у підозрюваного, обвинуваченого, засудженого, третіх осіб, конфіскації у юридичної особи, для забезпечення цивільного позову, стягнення з юридичної особи отриманої неправомірної вигоди, можливої конфіскації майна. Арешт майна скасовується у встановленому цим Кодексом порядку..
Завданням арешту майна є запобігання можливості його приховування, пошкодження, псування, знищення, перетворення, відчуження.
Відповідно до п. 1 ч. 2 ст. 170 КПК України арешт майна допускається з метою збереження речових доказів .
Згідно з ч. 3 ст. 170 КПК України у випадку, передбаченому пунктом 1 частини другої цієї статті, арешт накладається на майно будь-якої фізичної або юридичної особи за наявності достатніх підстав вважати, що воно відповідає критеріям, зазначеним у статті 98 цього Кодексу.
Стаття 98 КПК України визначає, що речовими доказами є матеріальні об'єкти, які були знаряддям вчинення кримінального правопорушення, зберегли на собі його сліди або містять інші відомості, які можуть бути використані як доказ факту чи обставин, що встановлюються під час кримінального провадження, в тому числі предмети, що були об'єктом кримінально протиправних дій, гроші, цінності та інші речі, набуті кримінально протиправним шляхом або отримані юридичною особою внаслідок вчинення кримінального правопорушення.
Відповідно до ч. 2 ст. 173 КПК України при вирішенні питання про арешт майна слідчий суддя, суд повинен враховувати: 1) правову підставу для арешту майна; 2) можливість використання майна як доказу у кримінальному провадженні (якщо арешт майна накладається у випадку, передбаченому пунктом 1 частини другої статті 170 цього Кодексу); 3) наявність обґрунтованої підозри у вчиненні особою кримінального правопорушення або суспільно небезпечного діяння, що підпадає під ознаки діяння, передбаченого законом України про кримінальну відповідальність (якщо арешт майна накладається у випадках, передбачених пунктами 3, 4 частини другої статті 170 цього Кодексу); 3-1) можливість спеціальної конфіскації майна (якщо арешт майна накладається у випадку, передбаченому пунктом 2 частини другої статті 170 цього Кодексу); 4) розмір шкоди, завданої кримінальним правопорушенням, неправомірної вигоди, яка отримана юридичною особою (якщо арешт майна накладається у випадку, передбаченому пунктом 4 частини другої статті 170 цього Кодексу); 5) розумність та співрозмірність обмеження права власності завданням кримінального провадження; 6) наслідки арешту майна для підозрюваного, обвинуваченого, засудженого, третіх осіб.
Також згідно з п. 5 ч. 2, ч. 4 ст. 173 КПК України при вирішенні питання про арешт майна слідчий суддя, суд повинен враховувати розумність та співрозмірність обмеження права власності завданням кримінального провадження. У разі задоволення клопотання слідчий суддя, суд застосовує найменш обтяжливий спосіб арешту майна.
Відповідно до частини 11 статті 170 КПК України, заборона або обмеження користування, розпорядження майном можуть бути застосовані лише у разі, коли існують обставини, які підтверджують, що їх незастосування призведе до приховування, пошкодження, псування, зникнення, втрати, знищення, використання, перетворення, пересування, передачі майна.
Зі змістом ч. 1 ст. 173 КПК України, слідчий суддя, суд відмовляють у задоволенні клопотання про арешт майна, якщо особа, що його подала, не доведе необхідність такого арешту, а також наявність ризиків, передбачених абзацом другим частини першої статті 170 цього Кодексу.
Прокурор зазначає у клопотанні про необхідність накладення арешту на нежитлове приміщення - будівлю торгівельно-побутового призначення (магазин «Христя»), загальною площею 34 кв.м. за адресою АДРЕСА_1 , яка належить на праві власності ОСОБА_4 , з метою збереження речових доказів.
Разом з тим, на думку слідчого суді, стороною обвинувачення належним чином не обґрунтовано необхідність накладення арешту на вищевказане нежитлове приміщення, оскільки до матеріалів клопотання не долучено доказів, які б підтверджували, що вказане майно було знаряддям вчинення кримінального правопорушення, зберегло на собі його сліди або містить інші відомості, які можуть бути використані як доказ факту чи обставин, що встановлюються під час кримінального провадження, відтак відсутні підстави вважати, що таке майно відповідає критеріям, визначеним ст. 98 КПК України.
Прокурор у клопотанні формально, без будь-якого мотивування покликається лише на постанову про визнання нежитлового приміщення - будівлі торгівельно-побутового призначення (магазин «Христя»), загальною площею 34 кв.м. за адресою м. Тернопіль, вул. Протасевича речовим доказом у кримінальному провадженні, при цьому не доводить належними та достатніми доказами, що вказане нерухоме майно відповідає вимогам ст. 98 КПК України.
На думку слідчого судді, органом досудового розслідування жодним чином не доведено, що нежитлове приміщення - будівля торгівельно-побутового призначення (магазин «Христя»), загальною площею 34 кв.м. за адресою м. Тернопіль, вул. Протасевича, має важливе доказове значення для кримінального провадження і його арешт є необхідним для подальшого забезпечення кримінального провадження та досягнення мети його розслідування, а відтак підстави для накладення арешту на вказане майно з метою збереження речових доказів відсутні.
При вирішенні даного клопотання слідчий суддя також враховує, що прокурором у клопотанні не обґрунтовано в достатньому для застосування такого заходу забезпечення кримінального провадження як арешт обсязі, доказом яких саме фактів чи обставин, що підлягають встановленню під час даного кримінального провадження, досудове розслідування у якому здійснюється за ч.2 ст.366 ст.356 КК України, може бути використане зазначене нежитлове приміщення.
Слідчий суддя зауважує, що завданням слідчого судді є здійснення у порядку, передбаченому цим Кодексом, судового контролю за дотриманням прав, свобод та інтересів осіб у кримінальному провадженні.
У даному випадку, слідчий суддя не вбачає достатніх підстав вважати, що арешт майна в кримінальному провадженні №12026210010004195 від 22.12.2016 є необхідним, оскільки доводи, наведені у клопотанні, не відповідають критеріям розумності та співмірності застосування арешту майна, що свідчить про недотримання прокурором вимог встановлених КПК України щодо необхідності такого арешту, передбачених ст. 170 КПК України підстав та мети накладення арешту, що відповідно до ч. 1 ст. 173 КПК України.
Враховуючи вищевикладене, слідчий суддя приходить до переконання, що клопотання прокурора про накладення арешту не відповідає вимогам кримінального процесуального закону, прокурором не було надано доказів, які б в достатній мірі підтверджували існування підстав для накладення арешту на нежитлове приміщення - будівлю торгівельно-побутового призначення (магазин «Христя»), загальною площею 34 кв.м. за адресою АДРЕСА_1 яке належить на праві власності ОСОБА_4 , а тому у задоволенні клопотання необхідно відмовити.
Враховуючи вищенаведене, керуючись ст.ст. 170, 172, 173 КПК України, слідчий суддя, -
У задоволенні клопотання прокурора Тернопільської окружної прокуратури ОСОБА_3 під час досудового розслідування у кримінальному провадженні №12026210010004195 від 22.12.2016 за ознаками кримінальних правопорушень, передбачених ч.2 ст.366 ст.356 КК України, про арешт майна, відмовити.
Апеляційна скарга на ухвалу слідчого судді може бути подана безпосередньо до Тернопільського апеляційного суду протягом п'яти днів з дня її оголошення, а особою, яка не була присутньою при оголошенні ухвали протягом п'яти днів з дня отримання копії ухвали.
Слідчий суддя ОСОБА_1