Справа № 159/5943/25
Провадження № 3/159/2652/25
01 жовтня 2025 року м. Ковель
Суддя Ковельського міськрайонного суду Волинської області Смалюх Р.Я., розглянувши справу, що надійшла від Відділу організації несення служби в м. Ковель Управління патрульної поліції у Волинській області ДПП, про притягнення до адміністративної відповідальності ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , громадянина України (РНОКПП: НОМЕР_1 ), зареєстрованого та проживаючого за адресою: АДРЕСА_1 , офіційно не працевлаштованого, за вчинення адміністративного правопорушення передбаченого ч. 1 ст. 173-2 Кодексу України про адміністративні правопорушення,
ОСОБА_1 ставиться у провину, що він 22.08.2025 о 10 год 36 хв в АДРЕСА_2 , вчиняв відносно своєї дружини ОСОБА_2 домашнє насильство психологічного характеру, а саме виражався нецензурною лайкою, висловлював погрози, що є адміністративним правопорушенням, передбаченим ч. 1 ст. 173-2 Кодексу України про адміністративні правопорушення (далі - КУпАП).
У судове засідання особа, яка притягується до адміністративної відповідальності не з'явилась. Суд направляв їй повістки про виклику у судове засідання поштовими відправленнями, яке повернулося до суду без вручення: 0610277009938 на 01.10.2025. Крім того особа повідомлялася у протоколі про адміністративне правопорушення під особистий підпис про розгляд справи судом 28.08.2025. У протоколі про адміністративне правопорушення є відмітка про отримання нею другого примірника протоколу.
Європейський Суд з прав людини у п. 41 рішення від 03 квітня 2008 року (заява № 3236/03) у справі "Пономарьова проти України" констатував, що сторони мають вживати заходи, щоб дізнатись про стан відомого їм судового провадження.
На підставі викладеного суддя вважає за можливе розглянути справу у відсутності особи, яка притягується до адміністративної відповідальності.
Диспозиція ч. 1 ст.173-2 КУпАП передбачає адміністративну відповідальність за вчинення домашнього насильства, тобто умисне вчинення будь-яких діянь (дій або бездіяльності) фізичного, психологічного чи економічного характеру (застосування насильства, що не спричинило тілесних ушкоджень, погрози, образи чи переслідування, позбавлення житла, їжі, одягу, іншого майна або коштів, на які потерпілий має передбачене законом право, тощо), внаслідок чого була завдана шкода фізичному або психічному здоров'ю потерпілого.
Стаття 173-2 КУпАП має бланкетний характер, тому для повного розкриття суті адміністративного правопорушення в протоколі необхідно зазначити конкретні дії, вчинені особою, спосіб прояву насильства у її діях, а у разі вчинення кількох дій - кожну з них із зазначенням виду насильства та його наслідків для потерпілої особи.
Водночас, організаційно-правові засади запобігання та протидії домашньому насильству, основні напрями державної політики у цій сфері, а також заходи щодо захисту прав і законних інтересів потерпілих визначені Законом України «Про запобігання та протидію домашньому насильству».
Відповідно до частин 2, 3 ст. 3 Закону України «Про запобігання та протидію домашньому насильству» дія законодавства про запобігання та протидію домашньому насильству незалежно від факту спільного проживання поширюється на таких осіб: 1) подружжя; 2)колишнє подружжя; 3) наречені; 4) мати (батько) або діти одного з подружжя (колишнього подружжя) та інший з подружжя (колишнього подружжя); 5) особи, які спільно проживають (проживали) однією сім'єю, але не перебувають (не перебували) у шлюбі між собою, їхні батьки та діти; 6) особи, які мають спільну дитину (дітей); 7) батьки (мати, батько) і дитина (діти); 8) дід (баба) та онук (онука); 9) прадід (прабаба) та правнук (правнучка); 10) вітчим (мачуха) та пасинок (падчерка); 11) рідні брати і сестри; 12) інші родичі: дядько (тітка) та племінник (племінниця), двоюрідні брати і сестри, двоюрідний дід (баба) та двоюрідний онук (онука); 13) діти подружжя, колишнього подружжя, наречених, осіб, які мають спільну дитину (дітей), які не є спільними або всиновленими; 14) опікуни, піклувальники, їхні діти та особи, які перебувають (перебували) під опікою, піклуванням; 15) прийомні батьки, батьки-вихователі, патронатні вихователі, їхні діти та прийомні діти, діти-вихованці, діти, які проживають (проживали) в сім'ї патронатного вихователя. Дія законодавства про запобігання та протидію домашньому насильству поширюється також на інших родичів, інших осіб, які пов'язані спільним побутом, мають взаємні права та обов'язки, за умови спільного проживання, а також на суб'єктів, що здійснюють заходи у сфері запобігання та протидії домашньому насильству.
Стаття 1 цього Закону визначає, що домашнє насильство це діяння (дії або бездіяльність) фізичного, сексуального, психологічного або економічного насильства, що вчиняються в сім'ї чи в межах місця проживання або між родичами, або між колишнім чи теперішнім подружжям, або між іншими особами, які спільно проживають (проживали) однією сім'єю, але не перебувають (не перебували) у родинних відносинах чи у шлюбі між собою, незалежно від того, чи проживає (проживала) особа, яка вчинила домашнє насильство, у тому самому місці, що й постраждала особа, а також погрози вчинення таких діянь.
Нормами наведеного закону визначено, що психологічним насильством є така форма домашнього насильства, що включає словесні образи, погрози, у тому числі щодо третіх осіб, приниження, переслідування, залякування, інші діяння, спрямовані на обмеження волевиявлення особи, контроль у репродуктивній сфері, якщо такі дії або бездіяльність викликали у постраждалої особи побоювання за свою безпеку чи безпеку третіх осіб, спричинили емоційну невпевненість, нездатність захистити себе або завдали шкоди психічному здоров'ю особи.
Фізичне насильство - це форма домашнього насильства, що включає ляпаси, стусани, штовхання, щипання, шмагання, кусання, а також незаконне позбавлення волі, нанесення побоїв, мордування, заподіяння тілесних ушкоджень різного ступеня тяжкості, залишення в небезпеці, ненадання допомоги особі, яка перебуває в небезпечному для життя стані, заподіяння смерті, вчинення інших правопорушень насильницького характеру.
Отже, домашнє насильство, зокрема психологічного та фізичного характеру, яке утворює склад адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 173-2 КУпАП, підпадають такі діяння, якими цілеспрямовано та навмисно спричиняється емоційна невпевненість, страх або іншим чином завдається шкода психічному та фізичному здоров'ю потерпілого.
Законодавець визнав адміністративним правопорушенням не будь-яке домашнє насильство, а лише те, яке потягло за собою завдання шкоди фізичному або психічному здоров'ю потерпілого
Водночас, домашнє насильство характеризується такими ознаками:
-умисність (з наміром досягнення бажаного результату);
-спричинення шкоди;
-порушення прав і свобод людини;
-значна перевага сил (фізичних, психологічних, пов'язаних із вищою посадою тощо) того, хто чинить насильство.
Для наявності складу адміністративного правопорушення щодо вчинення домашнього насильства є обов'язковим одночасне існування вищевказаних ознак, у разі відсутності хоча б однієї із ознак дії особи не можна розцінювати як насильство.
Об'єктивна сторона правопорушення полягає в умисному вчиненні будь-яких діянь (дій або бездіяльності) фізичного, психологічного чи економічного характеру (застосування насильства, що не спричинило тілесних ушкоджень, погрози, образи чи переслідування, позбавлення житла, їжі, одягу, іншого майна або коштів, на які потерпілий має передбачене законом право, тощо), внаслідок чого була завдана шкода фізичному або психічному здоров'ю потерпілого.
Суб'єктами можуть виступати як члени однієї сім'ї згідно з визначенням цього поняття у Законі України «Про запобігання та протидію домашньому насильству», так і інші родичі чи особи, які спільно проживають, ведуть спільне господарство та мають взаємні права й обов'язки.
Конфлікти та непорозуміння між особами, спричинені майновими чи побутовими питаннями, свідчать про розбіжності в їхніх поглядах на певні життєві аспекти, проте самі по собі не є доказом вчинення домашнього насильства.
Домашнє насильство має низку характерних ознак, серед яких: повторюваність насильницьких епізодів у часі; систематичність таких дій; прагнення кривдника встановити повний контроль і владу над постраждалою особою; вчинення насильства у відносинах між людьми, пов'язаними родинними чи іншими близькими зв'язками; а також взаємозв'язок різних форм насильства - наявність однієї з них часто свідчить про ризик появи інших.
Домашнє насильство, у розумінні ст. 173-2 КУпАП, є адміністративним правопорушенням, з матеріальним складом, оскільки він потребує наявності не тільки певного діяння, але й спричинення шкоди фізичному або психічному здоров'ю потерпілого.
Отже, орган поліції при складанні протоколу про адміністративне правопорушення зобов'язаний чітко вказувати, у чому саме виражалося психологічне чи фізичне насильство, яке спричинило шкоду фізичному чи психічному здоров'ю потерпілого.
На підтвердження винуватості ОСОБА_3 до матеріалів справи долучено:
-протокол про адміністративне правопорушення від 22/08/2025 ВАВ №349799;
-форма оцінки ризиків вчинення домашнього насильства, відповідно до якої рівень ризику низький;
-рапорт працівника поліції від 22.08.2025 у якому зазначається про прибуття на виклик;
-витяг з реєстрації виклику на лінію 102
Ні пояснень потерпілої, ні пояснень свідків, ні пояснень особи, яка притягується до адміністративної відповідальності, ні відеозаписів з нагрудних камер поліцейських чи будь-яких інших доказів адмінматеріали справи не містять.
Сам факт виклику на лінію 102 щодо вчинення домашнього насильства без належних та допустимих доказів, що підтверджують такі дії, не є достатнім підтвердженням вчинення такого насильства.
Також і протокол про адміністративне правопорушення за ч. 1 ст.173-2 КУпАП, не може бути визнаний єдиним належним та допустимим доказом по даній справі в розумінні ст. 251 КУпАП, в частині підтвердження факту вчинення особою певних діянь, оскільки за своєю правовою природою не є самостійним беззаперечним доказом.
Відповідно до ст. 62 Конституції України обвинувачення не може ґрунтуватися на припущеннях, а всі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачаться на її користь.
У частині 2 статті 6 Конвенції про захист прав та основоположних свобод зазначено, що кожен, кого обвинувачено у вчиненні кримінального правопорушення, вважається невинуватим доти, доки його вину не буде доведено в законному порядку.
У силу принципу презумпції невинуватості, що підлягає застосуванню у справах про адміністративні правопорушення, всі сумніви щодо події порушення та винності особи, що притягується до відповідальності, тлумачаться на її користь. Недоведені подія та вина особи мають бути прирівняні до доведеної невинуватості цієї особи.
Такі висновки містяться у постанові Верховного Суду від 08 липня 2020 року у справі № 463/1352/16-а.
Відповідно до Рішення Конституційного Суду України від 22.12.2010 року №23-рп/2010, адміністративна відповідальність в Україні та процедура притягнення до неї ґрунтується на конституційних принципах і правовій презумпції, в тому числі, і закріпленої в статті 62 Конституції України презумпції невинуватості.
Така позиція Конституційного Суду України відповідає і правовим позиціям ЄСПЛ.
У своєму рішенні по справі «Аллене де Рібемон проти Франції» від 10.02.1995 ЄСПЛ зазначив, що сфера застосування принципу презумпції невинуватості значно ширше, ніж це передбачають: презумпція невинності обов'язкова не тільки для кримінального суду, який вирішує питання про обґрунтованість обвинувачення, а й для всіх інших суспільних відносин.
ЄСПЛ підкреслює, що обов'язок адміністративного органу нести тягар доведення є складовою презумпції невинуватості і звільняє особу від обов'язку доводити свою непричетність до скоєння порушення.
Так, в рішенні від 21 липня 2011 року у справі «Коробов проти України» ЄСПЛ висловив позицію, що суд має право обґрунтувати свої висновки лише доказами, що випливають зі співіснування достатньо переконливих, чітких і узгоджених між собою висновків чи схожих неспростовних презумпції факту. Тобто таких, які не залишать місце сумнівам, оскільки наявність останніх не узгоджується зі стандартом доведення «поза розумним сумнівом».
Також суд враховує правову позицію Верховного Суду викладену у постанові від 15.05.2019, у якій суд зробив висновок щодо недостатності визнання вини особою для встановлення факту вчиненого нею правопорушення.
На підставі наведеного вище, суддя дійшов висновку про недоведеність у діях ОСОБА_1 складу адміністративного правопорушення передбаченого ч. 1 ст. 173-2 КУпАП.
Відповідно до п. 1 ст. 247 КУпАП провадження у справі про адміністративне правопорушення не може бути розпочато, а розпочате підлягає закриттю за відсутністю події і складу адміністративного правопорушення.
Керуючись ст.ст. 221, 247, 253, 280, 283, 284, 287, 294 КУпАП, суддя
Провадження у справі про адміністративне правопорушення, передбачене ч. 1 ст. 173-2 КУпАП, щодо ОСОБА_1 закрити на підставі ч. 1 ст. 247 КУпАП - у зв'язку з відсутністю в її діях складу адміністративного правопорушення.
Постанова може бути оскаржена до Волинського апеляційного суду через Ковельський міськрайонний суд Волинської області особою, яку притягнуто до адміністративної відповідальності, її законним представником, захисником, потерпілим, його представником, або прокурором у випадках, передбачених частиною п'ятою статті 7 КУпАП, протягом десяти днів з дня винесення постанови.
Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після ухвалення рішення судом апеляційної інстанції.
Постанова може бути пред'явлена до виконання протягом трьох місяців з дня її винесення, при цьому строк давності призупиняється на час розгляду скарги у разі оскарження постанови або на період відстрочки її виконання згідно зі статтею 301 КУпАП.
СуддяР. Я. Смалюх