Справа № 159/3337/24
Провадження № 1-кп/159/159/25
30 вересня 2025 року м. Ковель
Ковельський міськрайонний суд Волинської області в складі:
головуючого - судді ОСОБА_1
з участю секретаря судового засідання - ОСОБА_2
прокурора - ОСОБА_3
обвинуваченого - ОСОБА_4
розглянувши у відкритому судовому засіданні кримінальне провадження №12024030550000591 за обвинуваченням
ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця м. Ковель Волинської області, українця, громадянина України, який не одружений, не працевлаштований, зареєстрований та фактично проживає за адресою: АДРЕСА_1 , раніше судимий:
- 19.11.2021 вироком Ковельського міськрайонного суду Волинської області за ч.1 ст.186 КК України до покарання у виді громадських робіт строком на 200 годин,
- 03.07.2023 вироком Ковельського міськрайонного суду Волинської області за ч.2 ст.389, ст.71 КК України до покарання у виді арешту на строк 1 місяць 25 днів, звільнений 04.10.2023 по відбуттю покарання,
у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч.4 ст.185, ч.1 ст.357 КК України,
обвинувачений ОСОБА_4 29.04.2024 приблизно о 14.30 год, перебуваючи на території «Меморіального комплексу слави» в м.Ковелі, виявив на трав'яному покритті загублений потерпілою ОСОБА_5 гаманець, в якому були дві банківських картки АТ «Ощадбанк» № НОМЕР_1 , № НОМЕР_2 відкриті на ім'я потерпілої, які є електронним платіжним засобом доступу до карткового рахунку, відповідно є офіційним документом, що містить обов'язкові реквізити, дає змогу ідентифікувати платіжну систему, емітента (банк) та держателя цього спеціального платіжного засобу, та діючи умисно, з корисливих мотивів, з метою подальшого незаконного використання, шляхом вільного доступу, поклавши до кишені власного одягу, таємно викрав названі платіжні засоби.
Зазначеними умисними діями, які виразились у викраденні офіційного документу з корисливих мотивів, ОСОБА_4 вчинив кримінальне правопорушення, передбачене ч. 1 ст. 357 КК України.
Крім того, ОСОБА_4 , 29.04.2024 приблизно о 14.30 год, перебуваючи на території «Меморіального комплексу слави» в м.Ковелі, утримуючи при собі гаманець ОСОБА_5 , діючи умисно, повторно, в умовах воєнного стану, таємно викрав готівкові кошти в сумі 5000 грн, використавши їх на власні потреби. Після чого керуючись єдиним умислом на заволодіння чужим майном того ж дня о 15.16 год, 15.17 год, 15.18 год розрахувався за допомогою викраденої у потерпілої ОСОБА_5 банківської карти № НОМЕР_1 в магазині «Козацькі забави», що знаходиться за адресою бульвар Лесі Українки, 35 в м.Ковелі, за придбаний товар на суму 528 грн. та о 15.19 год розрахувався в кіоску «Kiosk №75», що розташований на території Ковельського госпрозрахункового ринку на бульварі Лесі Українки, 43 в м.Ковелі, за товар на суму 210 грн. Чим спричинив потерпілій ОСОБА_5 майнової шкоди на загальну суму 5738,00 грн.
Зазначеними умисними діями ОСОБА_4 вчинив повторно таємне викрадення чужого майна в умовах воєнного стану, тобто кримінальне правопорушення, передбачене ч. 4 ст. 185 КК України.
В судовому засіданні обвинувачений ОСОБА_4 винуватість в обсязі пред'явленого обвинувачення визнав повністю, підтвердив фактичні обставини вчиненого, показав, що 29.04.2024 знайшов в парку в м.Ковелі загублений гаманець, в якому були банківські картки та більше ніж 5000 грн (точної суми не пам'ятає). Жодних заходів для повернення гаманця власнику не вживав, готівкові кошти витрачав на власні потреби, а також скористався банківською картою розрахувавшись в магазинах. Після чого гаманець і банківські картки викинув. Вчинене пояснює ймовірно станом сп'яніння, готовий відшкодувати завдані потерпілій збитки, тому заявлений позов визнав повністю. При призначенні покарання покладається на розсуд суду, одночасно просив врахувати його бажання повернутися до несення військової служби.
Потерпіла ОСОБА_5 в судове засідання не з'явилася, у письмовій заяві просила розглядати справу у її відсутності, наполягала на стягненні з обвинуваченого майнової шкоди в розмірі 5900 грн та моральної шкоди 10000 грн, посилаючись на тривалі переживання і скрутне матеріальне становище, в якому вона опинилася через неправомірні дії обвинуваченого.
Переконавшись у добровільності та істинності позиції учасників судового розгляду, які правильно розуміють зміст обставин інкримінованого кримінального правопорушення, суд керуючись правилами, закріпленими у ч.3 ст. 349 Кримінального процесуального кодексу України, визнав недоцільним дослідження доказів, які стосуються обставин вчинення кримінального правопорушення та винуватості обвинуваченого.
Дії ОСОБА_4 правильно кваліфіковані за ч.1 ст.357 та ч.4 ст.185 КК України.
Стосовно кваліфікації дій обвинуваченого щодо знайденого гаманця з коштами за ч.4. ст.185 КК України необхідно зазначити таке.
Статтями 337, 338 ЦК України визначено, що особа, яка знайшла загублену річ, зобов'язана негайно повідомити про це особу, яка її загубила, або власника речі і повернути знайдену річ цій особі. Особа, яка знайшла загублену річ у приміщенні або транспортному засобі, зобов'язана передати її особі, яка представляє володільця цього приміщення чи транспортного засобу. Якщо особа, яка має право вимагати повернення загубленої речі, або місце її перебування невідомі, особа, яка знайшла загублену річ, зобов'язана заявити про знахідку Національній поліції або органові місцевого самоврядування. Особа, яка знайшла загублену річ, має право зберігати її у себе або здати на зберігання Національній поліції, або органові місцевого самоврядування, або передати знахідку особі, яку вони вказали. Особа, яка знайшла загублену річ, відповідає за її втрату, знищення або пошкодження в межах її вартості лише в разі свого умислу або грубої необережності.
Особа, яка знайшла загублену річ, набуває право власності на неї після спливу шести місяців з моменту заявлення про знахідку Національній поліції або органові місцевого самоврядування, якщо: 1) не буде встановлено власника або іншу особу, яка має право вимагати повернення загубленої речі; 2) власник або інша особа, яка має право вимагати повернення загубленої речі, не заявить про своє право на річ особі, яка її знайшла, Національній поліції або органові місцевого самоврядування.
Отже особа, яка знайшла загублену або залишену власником річ, зобов'язана у найкоротший розумний термін повідомити власника чи заявити про знахідку Національній поліції або органу місцевого самоврядування.
За нормативним визначенням крадіжка (ст.185 КК України) це вчинене з корисливих мотивів таємне заволодіння майном, яке завідомо є чужим для винного, тобто воно перебуває у власності іншої особи, і винний не має на це майно ні дійсного, ні гаданого права.
Зовнішні прояви знахідки і крадіжки можуть співпадати, зокрема можуть полягати у вилученні чужого майна з того місця, де воно загублене чи залишене власником, тому основним критерієм для розмежування дій є суб'єктивна сторона вчиненого (психічне ставлення особи до вчиненого і наслідків, мета, наміри, мотиви).
Для правильної кваліфікації дій особи у цій ситуації необхідно враховувати місце перебування речі, можливість власника повернутись за річчю, активність дій особи, яка виявила чуже майно, її наступна поведінка.
Верховний Суд у своїх висновках вказав, що «Заволодіння майном, яке фактично не вийшло з володіння власника, а опинилося з будь-яких причин у неналежному, але відомому йому місці (залишене чи забуте), особою, яка мала підстави вважати, що власник може за річчю повернутися, слід розцінювати не як привласнення знахідки, а як крадіжку чужого майна. Якщо привласнення майна відбувається в адміністративних приміщеннях, пунктах здійснення розрахунково-касових операцій та інших громадських місцях з обмеженим простором, в таких випадках слід констатувати презумпцію «забутості» речі її власником: у подібних випадках особа, яка привласнює річ, має розуміти, що зовнішні умови, обстановка, розташування речі свідчать про те, що вона фактично не вийшла з володіння власника, а лише залишена чи забута ним. На відміну від крадіжки, привласнене майно може вважатися знахідкою лише за умов, що: а) воно вибуло з володіння власника; б) місцезнаходження цього майна власнику не відомо; в) між втратою майна та його знахідкою пройшов тривалий час, який давав власнику підстави вважати майно остаточно втраченим; г) особа, яка знайшла майно, не була очевидцем події втрати і сама не чинила будь-яких активних дій, спрямованих на вилучення майна з володіння власника; д) відсутня можливість виявлення (ідентифікації) законного власника майна» (справа №128/984/17 від 23.06.2020, №761/31918/14-к від 18.07.2019).
ОСОБА_4 підтвердив суду корисливий мотив вилучення знайденого гаманця і використання коштів в особистих цілях. Відтак немає сумнівів щодо вчинення ним злочину, передбаченого ч.4 ст.185 КК України.
Також в діях ОСОБА_4 за ч.4 ст.185 КК України присутня кваліфікуюча ознака повторності, оскільки вчинення кримінального правопорушення, за яке він засуджений вироком Ковельського міськрайонного суду Волинської області від 03.07.2023 за ч.2 ст.389 КК України, вплинуло на перебіг строків погашення судимості за вироком суду від 19.11.2021 за ч.1 ст.186 КК України. Тому ОСОБА_4 вчинив інкриміновану крадіжку, будучи раніше судимим за злочини проти власності, судимість за які не знята і не погашена у встановленому законом порядку, тобто повторно.
Обираючи покарання суд відповідно до загальних засад призначення покарання, визначених у статі 65 КК України, враховує ступінь тяжкості кожного вчиненого обвинуваченим кримінального правопорушення, особу винного, обставини, що обтяжують та пом'якшують покарання з тим, щоб особі, яка вчинила кримінальне правопорушення, було призначене покарання необхідне і достатнє для її виправлення і попередження нових кримінальних правопорушень. При цьому, відповідно до статті 50 КК України покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення засуджених, а також запобігання вчиненню нових кримінальних правопорушень, як засудженим так і іншими особами.
Справедливість покарання досягається шляхом його індивідуалізації, тому покарання має бути адекватним характеру скоєного діяння, його небезпечності та даним про особу винного.
ОСОБА_4 вчинив умисний корисливий злочин проти власності, який за наведеною у ст.12 КК України класифікацією відносить до тяжких злочинів за ознакою «в умовах воєнного стану» (ч.4 ст.185 КК України), а також вчинив кримінальний проступок ( ч.1 ст.357 КК України).
Обставини, які пом'якшують покарання відсутні, оскільки визнання вини без інших дієвих заходів, спрямованих на відшкодування шкоди, не є достатніми для пом'якшення покарання.
Обставини, які обтяжують покарання відсутні. Органом досудового розслідування до обставин, які обтяжують покарання, віднесений рецидив кримінальних правопорушень. Проте, відповідно до ч.4 ст.67 КК України, якщо будь-яка з обставин, що обтяжує покарання, передбачена в статті Особливої частини цього Кодексу як ознака кримінального правопорушення, що впливає на його кваліфікацію, суд не може ще раз врахувати її при призначенні покарання, як таку, що його обтяжує. Дії ОСОБА_4 за ч.4 ст.185 КК України кваліфіковані в тому числі за ознакою повторності у зв'язку із вчиненням раніше злочину, передбаченого ч.1 ст.186 КК України, тому рецидив злочинів, як вид повторності не може бути врахований як обставина, яка обтяжує покарання. Також відсутній рецидив кримінальних правопорушень щодо ч.2 ст.389 КК України, оскільки це кримінальний проступок, за яким покарання відбуте 04.10.2023, відповідно особа в силу п.2-1 ч.1 ст.89 КК України вважається не судимою.
Приймаючи до уваги конкретні обставини справи, розмір викраденого майна, дані про обвинуваченого, який не працює, не має утриманців, після реального відбування покарання належних висновків не зробив, не змінив ставлення до чужої власності, був призваний по мобілізації на військову службу 09.03.2022, однак в день події перебував за місцем проживання, суд вважає необхідним призначити обвинуваченому покарання в межах санкції закону, за яким він притягується до відповідальності за кожне вчинене правопорушення. Остаточне покарання призначити на підставі ч.1 ст.70 КК України за сукупністю кримінальних правопорушень шляхом поглинання менш суворо більш суворим.
Підстав для застосування звільнення від відбування покарання з випробуванням суд не знаходить.
Потерпілою ОСОБА_5 заявлений позов до обвинуваченого ОСОБА_4 про стягнення 5900 грн майнової шкоди і 10000 грн моральної шкоди.
Відповідно до частини першої статті 1166 ЦК України майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.
За змістом частини першої та п'ятої статті 23 ЦК України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода відшкодовується одноразово, якщо інше не встановлено договором або законом.
Згідно частини 1 статті 1167 ЦК України, моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті.
Під моральною шкодою, згідно з пунктом 3 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» від 31.03.1995 № 4, слід розуміти: втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб.
Відповідно до абзацу 1 пункту 9 цієї ж постанови розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин. Зокрема, враховуються стан здоров'я потерпілого, тяжкість вимушених змін у його життєвих і виробничих стосунках, ступінь зниження престижу, ділової репутації, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану. При цьому суд має виходити із засад розумності, виваженості та справедливості.
Обвинувачений визнав позов потерпілої, підтвердив завдання шкоди на суму, яка є більшою ніж за обвинуваченням, оскільки в гаманці було більше ніж 5000 грн готівкою, також визнав розмір завданої моральної шкоди. Заявлений розмір моральної шкоди відповідає вимогам розумності та пропорційності, тому позов належить задовольнити повністю.
Запобіжний захід обвинуваченому у цьому кримінальному провадженні не обирався. ОСОБА_4 утримується під вартою в межах кримінального провадження №12025030550000930. Речові докази і процесуальні витрати відсутні.
Керуючись статтями 349, 374, 375 Кримінального процесуального кодексу України, суд
Визнати ОСОБА_4 винуватим у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч.1 ст.357, ч. 4 ст. 185 КК Українита призначити покарання:
- за ч.1 ст.357 КК України у виді штрафу в розмірі п'ятдесят неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, що становить 850 гривень,
- за ч.4 ст.185 КК України у виді позбавлення волі на строк 5 (п'ять) років 6 (шість) місяців.
На підставі ч.1 ст.70 КК України за сукупністю кримінальних правопорушень шляхом поглинання менш суворого покарання більш суворим, призначити ОСОБА_4 остаточне покарання у виді позбавлення волі строком на 5 (п'ять) років 6 (шість) місяців.
Строк відбування покарання рахувати з дня приведення вироку до виконання.
Цивільний позов ОСОБА_5 до ОСОБА_4 задовольнити повністю. Стягнути з ОСОБА_4 на користь ОСОБА_5 5900 (п'ять тисяч дев'ятсот) гривень майнової шкоди і 10000 (десять тисяч) гривень компенсації завданої моральної шкоди.
Вирок може бути оскаржений до Волинського апеляційного суду через Ковельський міськрайонний суд Волинської області протягом тридцяти днів з дня його оголошення, а обвинуваченим, який тримається під вартою, в той же строк з моменту вручення копії вироку.
Вирок набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо таку скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги вирок, якщо його не скасовано, набирає законної сили після ухвалення рішення судом апеляційної інстанції.
Копію вироку негайно після його оголошення вручити обвинуваченому та прокурору.
ГоловуючийОСОБА_1