Справа № 591/5748/25
Провадження № 2/591/1169/25
01 жовтня 2025 року Зарічний районний суд м. Суми в складі:
головуючого - судді Сидоренко А.П.,
з участю секретаря судового засідання - Кирионенко В.В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Суми в порядку загального позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 в особі представника - адвоката Петрищева Олександра Олександровича до АКЦІОНЕРНОГО ТОВАРИСТВА «СУМИХІМПРОМ» про стягнення заборгованості по заробітній платі та середнього заробітку за період затримки розрахунку при звільненні, -
ОСОБА_1 в особі представника - адвоката Петрищева О.О. 26 травня 2025 року звернувся до суду з вказаною позовною заявою до ПАТ «СУМИХІМПРОМ», обґрунтовуючи свої вимоги тим, що позивач перебував у трудових відносинах з відповідачем.
28 квітня 2025 року позивач звільнений з посади заступника начальника з виробництва ОЦДТ за власним бажанням на підставі ч. 3 ст. 38 КЗпП України в зв'язку із невиконанням роботодавцем законодавства про працю, що підтверджується наказом ПАТ «СУМИХІМПРОМ» про припинення трудового договору №210 від 28 квітня 2025 року та записом №20 в трудовій книжці ОСОБА_1 .
Сума заробітної плати, що підлягала виплаті позивачеві при звільненні складає 105883,59 грн., що підтверджується розрахунковим листком підприємства за квітень 2025 року та повідомленням ПАТ «СУМИХІМПРОМ» від 28 квітня 2025 року щодо виплат, які належать при звільненні.
Станом на день подання до суду цієї позовної заяви заборгованість по заробітній платі в розмірі 105883,59 грн. відповідачем не погашено.
Посилаючись на вказані обставини, просить стягнути з відповідача на користь позивача по заробітній платі в розмірі 105883,59 грн., середній заробіток за весь час затримки розрахунку при звільненні з 28 квітня 2025 року по день прийняття рішення судом, 1211,20 грн. судового збору та 5000 грн. витрат на професійну правничу допомогу.
Допустити негайне виконання рішення суду в частині виплати заробітної плати в межах суми платежу за один місяць.
Ухвалою Зарічного районного суду м. Суми від 29 травня 2025 року відкрито провадження у справі за вказаним позовом, справу вирішено розглядати за правилами загального позовного провадження з призначенням підготовчого засідання на 07 серпня 2025 року о 09 год. 00 хв.
06 червня 2025 року від представника відповідача надійшов відзив на позов, в якому зазначає, що вимоги позивача про стягнення середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні з 28 квітня 2025 року по дату прийняття рішення є необґрунтованими, несправедливими та неспівмірними із розміром заборгованості по заробітній платі, характером цієї заборгованості, і тому не підлягають задоволенню.
Як зазначає позивач у своїй позовній заяві, його було звільнено 28 квітня 2025 року з посаді заступника начальника виробництва ОЦДТ за власним бажанням на підставі ч. 3 ст. 38 КЗпП України, що підтверджується наказом ПАТ «СУМИХІМПРОМ» від 28 квітня 2025 року № 210, а оскільки день звільнення є останнім робочим днем, це випливає як з норм Кодексу законів про працю України, так і зазначено у п. 11 постанови Пленуму Верховного Суду «Про практику розгляду судами трудових спорів» від 06.11.1992 № 9 та п. 2.27 Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників, затвердженої наказом Мінпраці, Мін'юсту, Мінсоцзахисту від 29.07.1993 № 58, то стягнення середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні має починатися з 29 квітня 2025 року, а не з 28 квітня 2025 року, як зазначає позивач.
Відповідач вважає, що суд має врахувати, що така компенсація повинна бути адекватною та відповідати принципу співмірності, а не розглядатися як спосіб збагачення за рахунок роботодавця.
Зазначає, що несвоєчасна виплата позивачу заробітної плати, пов'язана не тільки з кризовою ситуацією на підприємстві, а і внаслідок збройної агресії російської федерації проти України, втратою активів підприємства.
Вважає, що вимоги позивача щодо стягнення сум середнього заробітку є не справедливими, не співмірними із встановленим розміром заборгованості, характером заборгованості, умовами, що склалися в період воєнного стану, діями позивача та відповідача.
З урахуванням викладеного, відповідач вважає, що стягнення на користь позивача середнього заробітку за весь час затримки при звільненні з 28 квітня 2025 по день прийняття рішення судом, є не співмірним із заборгованістю, поряд із задоволенням аналогічних вимог, інших позивачів - працівників ПАТ «СУМИХІМПРОМ» та створить для підприємства (яке перебуває в стадії приватизації на підставі Розпорядження Кабінету Міністрів України «Про затвердження переліку об'єктів великої приватизації державної власності» від 16.01.2019 № 36-р та Наказ Фонду державного майна України від 08.06.2018 №765) великий майновий тягар відповідних виплат, та унеможливить виконання роботодавцем зобов'язань із виплати заробітної плати іншим працівникам, при цьому цей тягар внаслідок вимушеного простою підприємства в умовах воєнного стану може бути взагалі непосильним.
Просить суд позов задовольнити частково, розмір середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні, з 28 квітня 2025 року по день прийняття рішення судом, зменшити (а.с.19-21).
01 липня 2025 року під представника позивача надійшли письмові пояснення, згідно яких просить суд задовольнити позовні вимоги у повному обсязі (а.с. 46-47).
07 липня 2025 року від представника відповідача надійшли додаткові пояснення, в яких зазначає, що після подання ОСОБА_1 позову до Зарічного районного суду м. Суми, рішенням позачергових загальних зборів акціонерів ПАТ «СУМИХІМПРОМ» від 23 травня 2025 року (протокол від 28.05.2025 № 2/20250) було змінено тип ПАТ «СУМИХІМПРОМ» з публічного на приватне і перейменовано його в Акціонерне товариство «СУМИХІМППРОМ» (а.с.54-58).
Ухвалою Зарічного районного суду м. Суми від 07 серпня 2025 року закрито підготовче провадження у справі, призначено справу для розгляду по суті на 01 жовтня 2025 року, 09 год. 45 хв.
В зазначене судове засідання сторони не з'явилися, про час і місце судового розгляду повідомлялись належним чином. Представник позивача надав суду заяву, в якій просить суд розглядати справу без його участі та без участі позивача, позов підтримує в повному обсязі.
У зв'язку з неявкою в судове засідання всіх осіб, які беруть участь у справі, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу, відповідно до ч. 2 ст. 247 ЦПК України, не здійснювалось.
Суд, дослідивши матеріали справи, приходить до висновку про необхідність задоволення позову, виходячи з наступного.
Норми ч. 3 ст. 12 та ч. 1 ст. 81 ЦПК України встановлюють обов'язок кожної сторони довести ті обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Матеріалами справи встановлено, що позивач працював в ПАТ «СУМИХІМПРОМ» у період з 01 липня 2002 року по 28 квітня 2025 року, що підтверджується копією трудової книжки (а.с. 8-зворот -10).
З повідомлення ПАТ «СУМИХІМПРОМ» від 28 квітня 2025 року встановлено, що сума, яка належить до виплати при звільненні з 28 квітня 2025 року ОСОБА_1 по заробітній платі складає 105883 грн. 59 коп. (а.с.9-зворот).
Зазначений розмір заборгованості по заробітній платі підтверджується розрахунковим листом позивача за квітень 2025 року (а.с. 9-зворот) та довідкою про доходи (а.с. 61).
З довідки про доходи АТ «Сумихімпом» від 23 червня 2025 року № 423 встановлено, що середньоденна заробітна плата позивача складає 942 грн. 93 коп., середньомісячна заробітна плата складає - 19330 грн. 00 коп. (а.с. 62-зворот).
З довідки ПАТ «СУМИХІМПРОМ» від 04 листопада 2024 року № 1851/85 вбачається, що 10 березня 2022 року пошкоджено філію ПАТ «Сумихімпром» Оздоровчий табір «Зоряний», завдано матеріальних збитків на суму 960000,00 грн.
У ході авіаційних та ракетних обстрілів ПАТ «СУМИХІМПОМ, які сталися 10, 11, 13, 17 вересня 2024 року пошкоджено адміністративну будівлю заводоуправління, приміщення цехів підприємства, завдано матеріальних збитків на загальну суму 2 061 000,79 грн.
01 вересня 2024 року у ході обстрілів пошкоджено будівлю прохідної ЦОФ-2, складу ПММ, ЛЗР та складу готового продукту «Піросульфіт», загальні збитки становлять 1159000,44 грн.
Вказані факти зафіксовані правоохоронними органами, всі пошкодження задокументовані актами обстежень та направлені органам досудового розслідування для включення підприємства в реєстр для відшкодування збитків (а.с.22).
З довідки ПАТ «СУМИХІМПРОМ» від 07 листопада 2024 року № 1875/85 вбачається, що з початку введення 24 лютого 2024 року на території України воєнного стану у зв'язку з воєнною агресією російської федерації у виробничій діяльний ПАТ «Сумихімпром» склалися певні об'єктивні обставини, які вплинули на прибутковість його господарської діяльності. Насамперед, це пов'язано з порушенням логістичних зв'язків з постачальниками сировини та покупцями готової продукції, зниженням виробничих потужностей підприємства.
Станом в період 2024 року в роботі знаходилося лише 3 основні цехи з 10, а завантаженість виробничих потужностей становила близько 8%. У зв'язку з чим діяльність підприємства залишається збитковою.
Протягом 2024 року значно збільшилась кількість обстрілів виробничих потужностей підприємства, що супроводжувалося руйнуванням цехів, прохідної, об'єктів енергетичної інфраструктури тощо. Все це, разом з неодноразовим пошкодженням об'єктів постачальників електричної енергії, призвело до неодноразової зупинки виробництва на ПАТ «Сумихімпром».
Внаслідок постійних обстрілів. повітряних тривог і припинення енергозабезпечення значно зросли борги за спожитий природний газ, електричну енергію і при відсутності обігових коштів зростає борг із виплати заробітної плати працівникам підприємства.
Таким чином, збитки від простоїв виробництва ПАТ «Сумихімпром» через відсутність електропостачання у 2024 році, станом на 23 жовтня 2024 склали 21 960 800 грн. Загальні витрати, пов'язані з простоєм тільки за 3 квартал 2024 складають 81 478 000 грн.
Станом на 01 листопада 2024 на ПАТ «СУМИХІМПРОМ» у зв'язку з відсутністю сировини для виробництва готової продукції оголошено простій усіх структурних підрозділів (а.с. 22-зворот).
З довідки про доходи ПАТ «СУМИХІМПРОМ» від 25 листопада 2024 року № 1962/85 вбачається, що заборгованість з оплати праці станом на 25 листопада 2024 року становить 93389173грн. 68 коп., чисельність персоналу всього 2 135 чол. (а.с.23).
Відповідно до ч. 1 ст. 115 КЗпП України та ч. 1 ст. 24 Закону України «Про оплату праці» заробітна плата виплачується працівникам регулярно в робочі дні у строки, встановлені колективним договором або нормативним актом роботодавця, погодженим з виборним органом первинної профспілкової організації чи іншим уповноваженим на представництво трудовим колективом органом (а в разі відсутності таких органів - представниками, обраними і уповноваженими трудовим колективом), але не рідше двох разів на місяць через проміжок часу, що не перевищує шістнадцяти календарних днів, та не пізніше семи днів після закінчення періоду, за який здійснюється виплата.
Відповідно до положень статей 47, 116 КЗпП України при звільненні працівника виплати всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок.
У відповідності до ст. 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про суми, нараховані та виплачені працівникові при звільненні, із зазначенням окремо кожного виду виплати (основна та додаткова заробітна плата, заохочувальні та компенсаційні виплати, інші виплати, на які працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до законодавства, у тому числі при звільненні) роботодавець повинен письмово повідомити працівника в день їх виплати.
У разі спору про розмір сум, нарахованих працівникові при звільненні, роботодавець у будь-якому разі повинен у визначений цією статтею строк виплатити не оспорювану ним суму.
Судом встановлено, що відповідачем всупереч вимог ст. 116 КЗпП України позивачу не було виплачено у день звільнення усі належні йому суми.
У Постанові Верховного Суду у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 10.10.2019 у справі № 243/2071/18 (провадження № 61-48088сво18) вказано, що: «зважаючи на вимоги позивача - виплата заборгованості із заробітної плати, компенсації за невикористану відпустку, компенсації за затримку видачі трудової книжки та середній заробіток за весь час вимушеного прогулу, а також встановлені форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили), застосуванню підлягають положення трудового і цивільного законодавства.
Статтею 617 ЦК України передбачено, що особа, яка порушила зобов'язання, звільняється від відповідальності за порушення зобов'язання, якщо вона доведе, що це порушення сталося внаслідок випадку або непереборної сили.
З 24 лютого 2022 року відповідно до Закону України «Про правовий режим воєнного стану» в Україні введено режим воєнного стану.
Згідно зі статтею 10 Закону України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану» заробітна плата виплачується працівнику на умовах, визначених трудовим договором. Роботодавець повинен вживати всіх можливих заходів для забезпечення реалізації права працівників на своєчасне отримання заробітної плати. Роботодавець звільняється від відповідальності за порушення зобов'язання щодо строків оплати праці, якщо доведе, що це порушення сталося внаслідок ведення бойових дій або дії інших обставин непереборної сили. Звільнення роботодавця від відповідальності за несвоєчасну оплату праці не звільняє його від обов'язку виплати заробітної плати. У разі неможливості своєчасної виплати заробітної плати внаслідок ведення бойових дій, строк виплати заробітної плати може бути відтермінований до моменту відновлення діяльності підприємства.
Відповідно до статті 14-1 Закону України «Про торгово-промислові палати в Україні» Торгово-промислова палата України та уповноважені нею регіональні торгово-промислові палати засвідчують форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили) та видають сертифікат про такі обставини протягом семи днів з дня звернення суб'єкта господарської діяльності за собівартістю. Сертифікат про форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили) для суб'єктів малого підприємництва видається безкоштовно. Форс-мажорними обставинами (обставинами непереборної сили) є надзвичайні та невідворотні обставини, що об'єктивно унеможливлюють виконання зобов'язань, передбачених умовами договору (контракту, угоди тощо), обов'язків згідно із законодавчими та іншими нормативними актами, а саме: загроза війни, збройний конфлікт або серйозна погроза такого конфлікту, включаючи але не обмежуючись ворожими атаками, блокадами, військовим ембарго, дії іноземного ворога, загальна військова мобілізація, військові дії, оголошена та неоголошена війна, дії суспільного ворога, збурення, акти тероризму, диверсії, піратства, безлади тощо (частина друга статті 14-1 Закону України «Про торгово-промислові палати в Україні»)».
Велика Палата Верховного Суду у Постанові від 26 жовтня 2022 року у справі № 905/857/10 (провадження № 12-56гс21) зазначила, що заробітна плата є відповідальністю в розумінні статті 617 ЦК України, від якої роботодавець може бути звільнений внаслідок випадку або непереборної сили, а також, дійшла висновку, що: «Торгово-промислова палата України та уповноважені нею регіональні торгово-промислові палати засвідчують форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили) та видають сертифікат про такі обставини протягом семи днів з дня звернення суб'єкта господарської діяльності за собівартістю. Сертифікат про форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили) для суб'єктів малого підприємництва видається безкоштовно (частина перша статті 14-1 Закону України «Про торгово-промислові палати в Україні»).
Статтею 10 Закону України «Про тимчасові заходи на період проведення антитерористичної операції» встановлено, що протягом терміну дії цього Закону єдиним належним та достатнім документом, що підтверджує настання обставин непереборної сили (форс-мажору), що мали місце на території проведення антитерористичної операції, як підстави для звільнення від відповідальності за невиконання (неналежного виконання) зобов'язань, є сертифікат Торгово-промислової палати України.
Викладене свідчить, що єдиний належний документ, який підтверджує настання обставин непереборної сили (форс-мажору), що мали місце на території проведення антитерористичної операції, як підстави для звільнення від відповідальності за невиконання (неналежного виконання) зобов'язань, - це сертифікат, виданий у порядку та на підставі статті 14-1 Закону «Про торгово-промислові палати в Україні».
Разом з цим, обставини, які можуть бути кваліфіковані як обставини непереборної сили (форс-мажор), можуть бути підтверджені належними доказами, зокрема висновками експертів, показаннями свідків. Суд також враховує підстави звільнення від доказування - обставини, які визнаються учасниками справи, обставини, визнані судом загальновідомими тощо (стаття 82 ЦПК України). Отже, суд визнає наявність форс-мажорних обставин з урахуванням установлених обставин справи та наявних у справі доказів.
Відповідно до положень статті 263 ЦК України непереборна сила - це надзвичайна або невідворотна за даних умов подія.
Обставини непереборної сили (форс-мажорні обставини) - це обставини, що перешкоджають виконанню зобов'язань однією із сторін, незалежні від її волевиявлення і контролю, а також непереборні при вживанні всіх розумних заходів щодо їх запобігання. Визначення обставин непереборної сили наведено у статті 79 Конвенції ООН про договори міжнародної купівлі-продажу товарів (укладена у Відні 11 квітня 1980 року). Для визначення яких-небудь обставин форс-мажорними необхідно обов'язкова наявність ряду чинників: непереборність сили, що викликала ці обставини; неможливість контролювати ситуацію, впливати на неї; виникнення перешкоди не могло бути передбачено під час укладення зобов'язання.
Положеннями частини другої статті 14-1 Закону України «Про торгово-промислові палати в Україні» визначено, що форс-мажорними обставинами (обставинами непереборної сили) є надзвичайні та невідворотні обставини, що об'єктивно унеможливлюють виконання зобов'язань, передбачених умовами договору (контракту, угоди тощо), обов'язків згідно із законодавчими та іншими нормативними актами, а саме: загроза війни, збройний конфлікт або серйозна погроза такого конфлікту, включаючи але не обмежуючись ворожими атаками, блокадами, військовим ембарго, дії іноземного ворога, загальна військова мобілізація, військові дії, оголошена та неоголошена війна, дії суспільного ворога, збурення, акти тероризму, диверсії, піратства, безлади, вторгнення, блокада, революція, заколот, повстання, масові заворушення, введення комендантської години, карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України, експропріація, примусове вилучення, захоплення підприємств, реквізиція, громадська демонстрація, блокада, страйк, аварія, протиправні дії третіх осіб, пожежа, вибух, тривалі перерви в роботі транспорту, регламентовані умовами відповідних рішень та актами державних органів влади, закриття морських проток, ембарго, заборона (обмеження) експорту/імпорту тощо, а також викликані винятковими погодними умовами і стихійним лихом, а саме: епідемія, сильний шторм, циклон, ураган, торнадо, буревій, повінь, нагромадження снігу, ожеледь, град, заморозки, замерзання моря, проток, портів, перевалів, землетрус, блискавка, пожежа, посуха, просідання і зсув ґрунту, інші стихійні лиха тощо.
Із урахуванням положень частини першої статті 14-1 Закону України «Про торгово-промислові палати в Україні» та пункту 6.10 Регламенту засвідчення Торгово-промисловою палатою України та регіональними торгово-промисловими палатами форс-мажорних обставин (обставин непереборної сили), затвердженого Рішенням Президії Торгово-промислової палати України 18 грудня 2014 року № 44(5), документом, який засвідчує форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили), є сертифікат про форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили), який видає Торгово-промислова палата України та уповноважені нею регіональні торгово-промислові палати, вимоги до якого встановлені пунктом 6.11 Регламенту.
З огляду на вищезазначене слідує, що роботодавцю необхідно довести настання обставин непереборної сили, які б свідчили про відсутність вини підприємства у затримці виплат позивачу належних при звільненні сум у строки, визначені статтею 116 КЗпП України.
Під час розгляду справи відповідач заперечує проти позовних вимог, проте не надав суду належних і допустимих доказів того, що порушення по невиплаті усіх необхідних сум заробітної плати при звільненні позивачки сталися внаслідок настання обставин непереборної сили (форс-мажору ведення на території, де знаходиться роботодавець, воєнних дій). Такі докази мали бути підтверджені сертифікатом Торгово-промислової палати України (уповноважених нею регіональних торгово-промислових палат), як це передбачено чинним законодавством України та, в даному випадку, були б підставою для звільнення його від відповідальності за невиконання (неналежного виконання) зобов'язань по своєчасній виплаті заробітної плати.
Таким чином право позивача є порушеним та підлягає захисту і на його користь з відповідача необхідно стягнути заборгованість по заробітній платі в розмірі 105883 грн. 59 коп.
Щодо доводів представника відповідача щодо неспівмірності розміру середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, суд враховує правову позицію, викладену в постанові Верховного Суду від 06 грудня 2024 року у справі № 440/6856/22.
Статтею 47 Кодексу законів про працю України визначено, що власник або уповноважений ним орган зобов'язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу.
За правилами статті 116 Кодексу законів про працю України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.
У разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити неоспорювану ним суму.
За змістом статті 117 Кодексу законів про працю України в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.
При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.
Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин» від 01.07.2022 № 2352-IX (далі - Закон № 2352-IX), який набрав чинності з 19.07.2022, статтю 117 Кодексу законів про працю України викладено в такій редакції:
«У разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців.
При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум роботодавець повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування у разі, якщо спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору, але не більш як за період, встановлений частиною першою цієї статті».
Відповідно до статті 233 Кодексу законів про працю України у редакції Закону № 2352-ІХ працівник може звернутися із заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, крім випадків, передбачених частиною другою цієї статті.
Із заявою про вирішення трудового спору у справах про звільнення працівник має право звернутися до суду в місячний строк з дня вручення копії наказу (розпорядження) про звільнення, а у справах про виплату всіх сум, що належать працівникові при звільненні, - у тримісячний строк з дня одержання ним письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні (стаття 116).
Загалом аналіз змісту постанови Великої Палати Верховного Суду від 26.09.2019 у справі № 761/9584/15-ц дає підстави для висновку, що критерії зменшення розміру середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні працівника, які викладено у цій постанові, побудовані саме з урахуванням того, що стаття 117 Кодексу законів про працю України в редакції Закону від 20.12.2005 № 3248-IV не обмежувала періоду, за який може стягуватися середній заробіток у зв'язку із затримкою розрахунку при звільненні. Такі критерії визначено Великою Палатою Верховного Суду, зокрема, і задля уникнення недобросовісності як роботодавця, так і працівника у таких правовідносинах.
Також необхідність такої позиції була зумовлена недосконалістю нормативно-правового регулювання у питанні дотримання принципу співмірності в умовах необмеженості строку, за який такі суми підлягали стягненню.
Водночас із прийняттям Закону № 2352-IX законодавець обмежив строк, за який роботодавець зобов'язаний виплатити працівникові середній заробіток шістьма місяцями, чим фактично на нормативному рівні усунув обставини, які призводили до порушення критеріїв співмірності, недобросовісності.
Крім того, з прийняттям указаного закону усунуто і такий чинник, який зумовлював можливість недобросовісної поведінки працівника, як необмеженість строку звернення до суду з позовом про стягнення невиплаченого заробітку, а саме шляхом внесення змін до статті 233 Кодексу законів про працю України, якою строк звернення до суду у справах про виплату всіх сум, що належать працівникові при звільненні, обмежено трьома місяцями.
У зв'язку з обмеженням законодавцем строку звернення до суду у таких спорах та можливістю отримання середнього заробітку шістьма місяцями, судова палата вважає, що застосовувати висновки Великої Палати Верховного Суду, викладені у постанові від 26.09.2019 у справі № 761/9584/15-ц, на правовідносини, які регулюються статтею 117 Кодексу законів про працю України в редакції Закону № 2352-IX, не є можливим.
З довідки про доходи позивача вбачається, що його середньоденна заробітна плата складає 942 грн. 93 коп. (а.с. 62-зворот).
Середній заробіток за весь час затримки розрахунку при звільненні з 29 квітня 2025 року по дату постановлення рішення 01 жовтня 2025 року становить 105608 грн. 16 коп. (112 робочі дні х 942,93 грн.).
Таким чином право позивача є порушеним та підлягає захисту і на його користь з відповідача необхідно стягнути заборгованість по заробітній платі в сумі 105883 грн.59 коп., середній заробіток за весь час затримки розрахунку при звільненні за період з 29 квітня 2025 року по 01 жовтня 2025 року становить 105608 грн. 16 коп.
Відповідно до ст. 141 ЦПК України, оскільки позивач за вимогу про стягнення заборгованості по заробітній платі при подачі позову був звільнений від сплати судового збору, з відповідача на користь держави підлягає стягненню судовий збір в розмірі 1211 грн. 20 коп.
Також з відповідача на користь позивача підлягає стягненню судовий збір за вимогу про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні у розмірі 1211 грн. 20 коп.
При зверненні з позовом у позовній заяві позивачем зазначено про наявність судових витрат у вигляді витрат на професійну правничу допомогу в сумі 5000 грн. 00 коп., які просить стягнути з відповідача.
07 липня 2025 року від представника відповідача надійшло клопотання про зменшення витрат на правничу допомогу, посилаючись на те, що справа за вказаним позовом є незначної складності, розглядається судом в спрощеному позовному провадженні. Обсяг, якість та характер наданих послуг адвоката, зводиться до складання позовної заяви та письмового пояснення. При цьому ці документи є досить простими, не містять істотних розрахунків, їх об'єм складає 2-3 сторінки і на їх складання може бути витрачено не більше 2-3 годин робочого часу.
Згідно зі ст.133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи.
Відповідно до ч.ч. 2, 3 ст. 137 ЦПК України за результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Згідно з ч. 4 ст. 137 ЦПК України розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
Крім того, у Постанові Великої Палати Верховного Суду по справі №751/3840/15-ц від 20 вересня 2018 року на підтвердження розміру витрат на професійну правничу допомогу суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та ін.), розрахунок наданих послуг, документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов'язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). Наявність документального підтвердження витрат на правову допомогу та їх розрахунок є підставою для задоволення вимог про відшкодування таких витрат.
Беручи до уваги порядок подачі доказів, невелику складність судової справи, оцінюючи співмірність витрат зі складністю цієї справи, наданим адвокатом обсягом послуг у суді, відповідність їх за критерієм реальності, розумності їхнього розміру, суд приходить до висновку, що витрати на професійну правничу допомогу є документально підтвердженими, проте доцільним є стягнути з відповідача 3000 грн. 00 коп., зменшивши заявлену суму до стягнення.
У відповідності до п.1 ч.1 ст.430 ЦПК України суд вважає необхідним допустити негайне виконання судового рішення про присудження працівникові виплати заробітної плати, але не більше ніж за один місяць.
Керуючись ст. ст. 12, 81, 141, 264, 265 ЦПК України, суд,-
Позовні вимоги ОСОБА_1 в особі представника адвоката Петрищева Олександра Олександровича до АКЦІОНЕРНОГО ТОВАРИСТВА «СУМИХІМПРОМ» про стягнення заборгованості по заробітній платі та середнього заробітку за період затримки розрахунку при звільненні задовольнити.
Стягнути з АКЦІОНЕРНОГО ТОВАРИСТВА «СУМИХІМПРОМ» на користь ОСОБА_1 заборгованість по заробітній платі в розмірі 105883 грн.59 коп., середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 29 квітня 2025 року по 01 жовтня 2025 року в розмірі 105608 грн. 16 коп.
Стягнути з АКЦІОНЕРНОГО ТОВАРИСТВА «СУМИХІМПРОМ» на користь ОСОБА_1 судовий збір у розмірі 1211 грн. 20 коп. та 3000 грн. 00 коп. витрат на професійну правничу допомогу.
Стягнути з АКЦІОНЕРНОГО ТОВАРИСТВА «СУМИХІМПРОМ» на користь держави судовий збір у розмірі 1211 грн. 20 коп.
Рішення суду в частині виплати заробітної плати в межах суми платежу за один місяць підлягає негайному виконанню.
Рішення суду може бути оскаржене безпосередньо до Сумського апеляційного суду шляхом подачі в тридцятиденний строк з дня проголошення рішення апеляційної скарги. В разі проголошення вступної та резолютивної частини або розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи, в той же строк з дня складання повного судового рішення.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Позивач: ОСОБА_1 , місце проживання: АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 .
Відповідач: АКЦІОНЕРНЕ ТОВАРИСТВО «СУМИХІМПРОМ», місцезнаходження: м. Суми, вул. Харківська, п/в 12, код ЄДРПОУ 05766356.
Суддя А.П.Сидоренко