Справа № 352/1237/25
Провадження № 22-ц/4808/1462/25
Головуючий у 1 інстанції ОЛІЙНИК М. Ю.
Суддя-доповідач Бойчук
01 жовтня 2025 року м. Івано-Франківськ
Івано-Франківський апеляційний суд в складі:
судді-доповідача Бойчука І.В.,
суддів: Баркова В.М., Максюти І.О.,
розглянувши у порядку письмового провадження справу за позовом Акціонерне товариство «Акцент-Банк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором,за апеляційною скаргою представника ОСОБА_1 на рішення Тисменицького районного суду від 08 серпня 2025 року під головуванням судді Олійника М.Ю. у м. Івано-Франківську,
В травні 2025 року АТ «Акцент-Банк» звернулося з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що 10 грудня 2020 року ОСОБА_1 будучи клієнтом банку уклав з банком кредитний договір АЗЗІСТ155101059039, щодо надання йому кредиту в розмірі 51 315 грн строком на 36 місяців (до 09.12.2023) зі сплатою процентів у розмірі 50,00% щорічно та комісії в розмірі 0,00 грн.
Однак ОСОБА_1 взяті на себе зобов'язання за кредитним договором належним чином не виконав, на вимоги про погашення заборгованості не реагував, внаслідок чого станом на 29 травня 2025 року утворилася заборгованість у розмірі 69 642,41 грн, з яких: 49 077,98 грн - заборгованість за кредитом, 20 564,43 грн - заборгованість за відсотками за користування кредитом, яку позивач просив стягнути з відповідача на користь АТ «А-Банк».
Рішенням Тисменицького районного суду від 08 серпня 2025 року задоволено позов АТ «Акцент-Банк».
Стягнуто зі ОСОБА_1 на користь АТ «Акцент-Банк» заборгованість за кредитним договором № АЗЗІСТ155101059039 від 10 грудня 2020 року в сумі 69 642, 41 грн.
Стягнуто з ОСОБА_1 на користь АТ «Акцент-Банк» витрати зі сплати судового збору в сумі 2 422,40 грн.
У апеляційній скарзі представник ОСОБА_1 посилається на незаконність та необґрунтованість рішення суду.
Зазначає, що не може погоджується із твердженням позивача про укладення кредитного договору та наявності в ОСОБА_1 заборгованості, оскільки позивачем на підтвердження укладення кредитного договору надано лише анкету-заяву про приєднання до умов та правил надання банківських послуг, заява клієнта, паспорт споживчого кредиту, графік погашення, розрахунок заборгованості, меморіальний ордер про видачу кредитних коштів, виписку по рахунку.
Апелянт вважає, що суд першої інстанції належним чином не дослідив, що анкета-заява про приєднання до умов та правил надання банківських послуг в «A-банку» підписана ОСОБА_1 02.09.2019.
У анкеті-заяві від 02.09.2019 відсутні умови щодо сплати відсотків за користування кредитом, а саме: їх розмір і порядок нарахування, тобто сторони не погодили розмір та підстави стягнення відсотків.
Апелянт зазначає, що витяг з умов та Правил надання банківських послугу AT «Акцент-Банк» на сайтіhttps://a-bank.com.ua/terms. Умови використання кредиту «Швидкі гроші» не підписані ОСОБА_1 , матеріали справи не містять підтверджень, що саме ці витяги розумів ОСОБА_1 , ознайомився та погодився з ними, підписуючи анкету-заяву про приєднання до умов та правил надання банківських послуг в A-Банку, а також те, що вказані документи на момент отримання боржником кредитних коштів містили умови щодо сплати відсотків за користування кредитними коштами, розмір і порядок їх нарахування.
Апелянт вказує, що в цьому випадку відсутності достатні підтвердження ознайомлення з конкретними запропонованими ОСОБА_1 умови та правила надання банківських послуг.
Відсутність у анкеті-заяві домовленості сторін про сплату відсотків за користування кредитними коштами, наданий банком витяг з умов та правил надання банківських послуг не можуть розцінюватися як стандартна (типова) форма, що встановлена при укладенні із кредитного договору, оскільки достовірно не підтверджує вказані обставини.
Отже, відсутні підстави вважати, що AT «Акцент-Банк» та ОСОБА_1 обумовили у письмовому вигляді сплату відсотків за користування кредитними коштами.
В паспорті споживчого кредиту від 10.12.2020, міститься зауваження про те, що умови договору про споживчий кредит можуть відрізнятися від інформації, наведеної в цьому паспорті споживчого кредиту та будуть залежати від проведеної кредитодавцем оцінки кредитоспроможності споживача з урахуванням наданої ним інформації про майновий та сімейний стан, розмір доходів тощо.
Тому паспорт споживчого кредиту не може бути визнаний належним, достатнім доказом на підтвердження обставин погодження сторонами умов кредитування. саме щодо сплати відсотків за користування кредитом.
Позивачем не надано суду виписку по картковому рахунку ОСОБА_1 , яка б містила детальний перелік усіх фінансових операцій, здійснених за вибраний період, включаючи інформацію про поступлення коштів, їх зняття, платежі, нараховані відсотки, комісії та інші транзакції.
Апелянт вказує на те, що розрахунок заборгованості за договором станом на 29.05.2025 не підписаний жодною особою, зокрема і працівником банку. Апелянт вважає, що представник AT «Акцент-Банк» не мав достатніх повноважень для складання такого графіку заборгованості та його підпису.
Меморіальний ордер, який наданий позивачем у справі не містить жодного підпису як із сторони банку так із сторони ОСОБА_1 , а тому такий доказ є недостатнім для встановлення факту перерахунку чи видачі кредитних коштів.
Просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове рішення, яким в позові відмовити повністю.
Представник АТ «Акцент-Банк» подав відзив на апеляційну скаргу, в якому зазначає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню.
Зазначає, що відповідач в анкеті-заяві про приєднання до умов і правил надання банківських послуг від 02.09.2019 в «А-Банку» підтвердив під розпис факт ознайомлення з умовами і правилами надання банківських послуг, приєднався до них та зобов'язався в подальшому регулярно ознайомлюватися зі змінами до умов та правил викладених на сайті банку.
В подальшому, відповідач скористався додатковою послугою Банку - «Швидка готівка». Відповідно до умов даної послуги, відповідач з допомогою сервісу «А24» уклав в електронній формі з банком додатковий кредитний договір від 10 грудня 2020 року на суму в розмірі 51 315 грн строком на 36 місяців зі сплатою процентів у розмірі 50% на рік.
Договір (заява) про надання послуги «Швидка готівка» від 10.12.2020 підписаний відповідачем простим електронним підписом.
Додана додатком до позову виписка по рахунку відповідача підтверджує погашення заборгованості.
На підтвердження перерахування відповідачу кредитних коштів до позову було додано меморіальний ордер у якому зазначена відповідна сума кредиту, яка була перерахована відповідачу, тому безпідставними є доводи відповідача що таких доказів не надано.
У п.9 заяви клієнта від 10.12.2020 зазначено номер карти клієнта на який було зараховано кошти кредиту.
Просить відмовити в задоволенні апеляційної скарги, а рішення суду першої інстанції залишити без змін.
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши законність та обґрунтованість оскаржуваного рішення, колегія суддів дійшла висновку про залишення апеляційної скарги без задоволення, враховуючи таке.
Встановлено, що ОСОБА_1 як клієнт банку відповідно до заяви про приєднання до умов та правил надання банківських послуг в А-Банку уклав з банком кредитний договір №АЗЗІСТ155101059039 про надання останньому кредиту в розмірі 51 315 грн строком на 36 місяців (до 09.12.2023) зі сплатою процентів у розмірі 50% щорічно та комісії в розмірі 0 грн (а.с. 9, 12).
Відповідно до статуту АТ «Акцент-банк» (нова редакція) рішенням загальних зборів учасників від 25 квітня 2018 року змінено найменування з Публічного акціонерного товариства «Акцент-банк» на Акціонерне товариство «Акцент-банк». АТ «Акцент-банк» є правонаступником всіх прав та зобов'язань ПАТ «Акцент-банк» (а.с. 31-38).
Відповідно до меморіального ордеру №TR.15986618.23406.65732 від 10 грудня 2020 року ОСОБА_1 отримав кредит в розмірі 51 315 грн (а.с.18).
Згідно із розрахунком заборгованості та випискою по кредитку вбачається, що у ОСОБА_1 за кредитним договором № АЗЗІСТ155101059039 від 10 грудня 2020 року утворилася заборгованість у розмірі 69 642,41 грн, з яких: 49 077,98 грн - заборгованість за кредитом, 20 564,43 грн - заборгованість за відсотками за користування кредитом (а.с.14-17).
Згідно зі ст. ст. 525, 526 Цивільного кодексу України одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Зобов'язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Відповідно до ст. 530 вказаного Кодексу якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Положеннями ст.610 ЦК України передбачено, що порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
З наданих позивачем розрахунків вбачається, що відповідач не виконав умов вищевказаного договору.
Відповідно до ст. 1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.
Згідно з положеннями ч. 2 ст. 1047 цього Кодексу на підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей.
Частиною ч. 1 ст. 1049 ЦК України передбачено, що позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.
Положеннями статті 1048 ЦК України, яка на підставі частини 2 статті 1054 цього Кодексу застосовується до відносин за кредитним договором), передбачено, що позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором.
У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.
Відповідно до частини 1 статті 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання.
У статті 3 Закону України «Про електронну комерцію» зазначено, що електронний договір - це домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов'язків та оформлена в електронній формі.
Електронний договір укладається і виконується в порядку, передбаченому Цивільним та Господарським кодексами України, а також іншими актами законодавства. Електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному статтею 12 цього Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі. Кожний примірник електронного документа з накладеним на нього підписом, визначеним статтею 12 цього Закону, є оригіналом такого документа. Електронний договір вважається укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти такий договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції в порядку, визначеному частиною шостою цієї статті. Відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти електронний договір, про її прийняття (акцепт) може бути надана шляхом: надсилання електронного повідомлення особі, яка зробила пропозицію укласти електронний договір, підписаного в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; заповнення формуляра заяви (форми) про прийняття такої пропозиції в електронній формі, що підписується в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; вчинення дій, що вважаються прийняттям пропозиції укласти електронний договір, якщо зміст таких дій чітко роз'яснено в інформаційній системі, в якій розміщено таку пропозицію, і ці роз'яснення логічно пов'язані з нею (стаття 11 Закону України «Про електронну комерцію»).
Згідно зі статтею 12 вказаного Закону якщо відповідно до акта цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання: електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно до Закону України «Про електронний цифровий підпис», за умови використання засобу електронного цифрового підпису усіма сторонами електронного правочину; електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом; аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.
Електронним підписом одноразовим ідентифікатором є дані в електронній формі у вигляді алфавітно-цифрової послідовності, що додаються до інших електронних даних особою, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір, і надсилаються іншій стороні цього договору.
Це комбінація цифр і букв, або тільки цифр, або тільки літер, яку отримує заявник за допомогою електронної пошти у вигляді пароля, іноді в парі «логін-пароль», або смс-коду, надісланого на телефон, або іншим способом.
Згідно ст. 4, 5 Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг», фінансовою зокрема вважається послуга з надання коштів у позику, в тому числі і на умовах фінансового кредиту. Фінансові послуги надаються фінансовими установами, а також, якщо це прямо передбачено законом, фізичними особами - підприємцями.
Статтею 6 цього Закону фінансові послуги відповідно до положень цього Закону надаються суб'єктами господарювання на підставі договору.
Договір про надання фінансових послуг укладається виключно в письмовій формі: 1) у паперовому вигляді; 2) у вигляді електронного документа, створеного згідно з вимогами, визначеними цим Законом; 3) шляхом приєднання клієнта до договору, який може бути наданий йому для ознайомлення у вигляді електронного документа на власному веб-сайті особи, яка надає фінансові послуги, та/або (у разі надання фінансової послуги за допомогою платіжного пристрою) на екрані платіжного пристрою, який використовує особа, яка надає фінансові послуги; 4) в порядку, передбаченому Законом України «Про електронну комерцію».
Сторони електронних правочинів відповідають за невиконання своїх зобов'язань у порядку визначеному законодавством України або укладеним договором. Повернення позики за електронним договором є обов'язковим.
Задовольняючи позов АТ «Акцент-Банк», суд першої інстанції вказав, що ОСОБА_1 звернувся до АТ «Акцент-Банк» з метою укладання кредитного договору. Відповідач отримав кредитні кошти, але відповідно до визначених у договорі строків не повернув їх позивачу. Станом на 29.05.2025 у нього утворилася заборгованість, що вбачається з наданого позивачем розрахунку заборгованості. Судом встановлено, що відповідач був ознайомлений з умовами надання кредиту та після приєднання до умов договору, отримав кредит у вигляді встановленого кредитного ліміту на картковий рахунок, що було передбачено умовами та правилами надання банківських послуг.
ОСОБА_1 02.09.2019 підписав анкету-заяву про приєднання до Умов та Правил надання банківських послуг в А-Банку (а.с. 9).
У підписаній заяві клієнта відповідач підтвердив свою згоду на те, що підписана ним анкета-заява про приєднання до Умов та Правил надання банківських послуг у А-Банку разом з Умовами та правилами і Тарифами, та Паспортом споживчого кредиту складають кредитний договір.
Відповідачем також підписано електронним цифровим підписом Паспорт споживчого кредиту, умовами якого передбачено процентну ставку у розмірі 50% річних також вказано про розмір кредиту та строк кредитування.
Отже, паспорт споживчого кредиту є належним та достатнім доказом на підтвердження обставин погодження сторонами умов кредитування.
В п.9 заяви клієнта від 10.12.2020 (а.с. 12) зазначено, що ОСОБА_1 погодився з тим, що така заява та умовами та правилами обслуговування фізичних осіб а АТ «А-Банк» при наданні банківських послуг, таблицею обчислення вартості кредиту, паспорт споживчого кредиту становить кредитний договір. В п. 10 вказано про те, що підписанням цієї заяви ОСОБА_1 підтверджує, що ознайомлений з умовами та правилами обслуговування фізичних осіб в АТ «А-Банк», таблицею обчислення вартості кредиту , паспорт споживчого кредиту (згідно вимог діючого законодавства) та отримав їх примірники, вони йому зрозумілі та не потребують додаткового тлумачення.
В заяві клієнта також визначено суму кредиту, строк кредитування, процентна ставка, номер платіжної картки на який будуть зараховані кредитні коти та рахунок, на який відповідач буде вносити платежі.
Така заява клієнта була підписана ОСОБА_1 10.12.2020 о 14:00 год, що підтверджено його простим електронним підписом.
Таким чином, на час укладення кредитного договору позивачем та відповідачем було погоджено його умови.
Доводи про те, що відсутні підстави вважати, що AT «Акцент-Банк» та ОСОБА_1 обумовили у письмовому вигляді сплату відсотків за користування кредитними коштами є необґрунтованими та спростовуються вищевказаним.
В зв'язку з цим необґрунтованими є доводи апелянта і про те, що у позивача відсутності достатні підтвердження ознайомлення з конкретними запропонованими ОСОБА_1 умовами та правилами надання банківських послуг.
На підтвердження заборгованості до матеріалів справи позивачем долучено розрахунок заборгованості за кредитним договором № АЗЗІСТ155101059039 від 10 грудня 2020 року та виписку по кредиту.
З розрахунку заборгованості вбачається, що станом на 29.05.2025 у відповідача перед позивачем наявна заборгованість, яка становить 69 642,41 грн та складається з: 49 077,98 грн заборгованість за наданим кредитом; 20 564,43 грн заборгованість за процентами.
На підтвердження отримання кредитних коштів позивачем надано меморіальний ордер у якому зазначено, що ОСОБА_1 отримав кредитні кошти в розмірі 51 315 грн.
Також з розрахунку заборгованості вбачається, що відповідач користувався кредитними коштами та частково сплачував заборгованість за договором, що підтверджує факт укладення кредитного договору та згоду відповідача з його умовами.
За змістом частини третьої статті 12, частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи (частина перша статті 76 ЦПК України).
У частині другій статті 78 ЦПК України передбачено, що обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
Згідно з частиною першою статті 80 ЦПК України достатніми є докази, які в своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.
Відповідно до частин першої, другої статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Заперечуючи проти розрахунку заборгованості за відсотками, наданого позивачем, відповідач не надав суду доказів, які б спростовували такий розрахунок або відсутність такої заборгованості та не надав суду контрозрахунку.
Таким чином, судом встановлено, що відповідач належним чином свої обов'язки за кредитним договором не виконав, внаслідок чого допустив виникнення заборгованості. Підстав для звільнення ОСОБА_1 від виконання зобов'язань за кредитним договором судом не встановлено.
Вищенаведеним спростовуються доводи апелянта про те, що кредитний договір не був укладений і що в нього відсутній обов'язок щодо виконання умов кредитного договору та повернення позивачу наявної заборгованості.
За таких обставин, враховуючи викладене, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про доведеність позивачем своїх вимог і стягнення з ОСОБА_1 суми заборгованості за кредитним договором від 10.12.2020 в розмірі 69 642,41 грн. З мотивами суду першої інстанції погоджується і колегія суддів апеляційного суду і вважає їх обґрунтованими.
Доводи апеляційної скарги не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права, не спростовують висновки суду першої інстанції, та не містять підстав для скасування або зміни судового рішення.
Європейський суд з прав людини вказав що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо надання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки з огляду на конкретні обставини справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).
Згідно ч. 1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Відповідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Колегія суддів апеляційного суду дійшла переконання, що оскаржуване рішення судом першої інстанції постановлене з додержанням вимог матеріального і процесуального права, тому його слід залишити в силі. Доводи апеляційної скарги не спростовують його законності і обґрунтованості. Підстав для його скасування з мотивів, наведених у скарзі, не встановлено.
Порядок розподілу та відшкодування судових витрат регламентується статтею 141 ЦПК України.
Частиною першою зазначеної статті встановлено, що судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Враховуючи наведене, судові витрати, понесені у зв'язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції, покладаються на апелянта.
Відповідно до п. 2 ч. 3 ст. 389 ЦПК України не підлягають касаційному оскарженню судові рішення у малозначних справах та у справах з ціною позову, що не перевищує двохсот п'ятдесяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім випадків, якщо: а) касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики; б) особа, яка подає касаційну скаргу, відповідно до цього Кодексу позбавлена можливості спростувати обставини, встановлені оскарженим судовим рішенням, при розгляді іншої справи; в) справа становить значний суспільний інтерес або має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу; г) суд першої інстанції відніс справу до категорії малозначних помилково.
Керуючись ст. 374, 375, 381-384, 389, 390 ЦПК України, суд
Апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 залишити без задоволення.
Рішення Тисменицького районного суду від 08 серпня 2025 року залишити без змін.
Постанова суду набирає законної сили з дня її ухвалення і у випадках, передбачених п. 2 ч. 3 ст. 389 ЦПК України, може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Постанову складено 01 жовтня 2025 року.
Суддя-доповідач: І.В. Бойчук
Судді: В.М. Барков
І.О. Максюта