адреса юридична: вул. Капітана Володимира Кісельова, 1, м. Полтава, 36000, адреса для листування: вул. Капітана Володимира Кісельова, 1, м. Полтава, 36607, тел. (0532) 61 04 21, E-mail inbox@pl.arbitr.gov.ua, https://pl.arbitr.gov.ua/sud5018/
Код ЄДРПОУ 03500004
25.09.2025 Справа № 917/1165/25
за позовною заявою Виконавчого комітету Лохвицької міської ради Мирогородського району Полтавської області, вул.Перемоги, 1, м.Лохвиця, Миргородський район, Полтавська область, 37200
до Фізичної особи-підприємця Ященко Світлани Іванівни, АДРЕСА_1
ІІІ особа Держаудитслужба Північно-Східного офісу в особі Управління Північно-Східного офісу Держаудитслужби в Полтавській області, м. Полтава, вул. Шевченка, 1, 36011, ЄДРПОУ 40478572
про визнання недійсним договору та стягнення 409 400,00грн.
Суддя Кльопов І.Г.
Секретар Назаренко Я.А.
Представники сторін згідно протоколу судового засідання.
Обставини справи: Виконавчий комітет Лохвицької міської ради Мирогородського району Полтавської області звернувся до Господарського суду Полтавської області з позовом до Фізичної особи-підприємця Ященко Світлани Іванівни, в якому просить суд
1. Визнати недійсним договір поставки товару № 504 від 21.12.2022 року укладений між Виконавчим комітетом Лохвицької міської ради та Фізичною особою підприємцем Ященко Світланою Іванівною.
2. Стягнути з Фізичної особи-підприємця Ященко Світланою Іванівною (РНОКПП НОМЕР_1 ) на користь Виконавчого комітету Лохвицької міської ради кошти в сумі 409 400,00 грн.
Ухвалою господарського суду Полтавської області від 16.06.2025 суд ухвалив прийняти позовну заяву до розгляду і відкрити провадження у справі; справу розглядати в порядку загального позовного провадження, призначено підготовче засідання у справі на 12.08.2025.
Ухвала господарського суду Полтавської області від 16.06.2025, що направлялася відповідачу за вказаною у позові адресою, повернулася до суду з відміткою - за закінченням терміну зберігання.
07.07.2025 за вхід. № 8961 від третьої особи надійшли пояснення по справі.
05.08.2025 за вхід. № 10261 від позивача надійшло клопотання про розгляд справи без участі представника.
Ухвала господарського суду Полтавської області від 12.08.2025, що направлялася відповідачу за вказаною у позові адресою, повернулася до суду з відміткою - адресат відсутній за вказаною адресою.
08.09.2025 за вхід.№ 11501 від представника Виконавчого комітету Лохвицької міської ради надійшло клопотання про розгляд справи без участі сторони.
Ухвалою господарського суду Полтавської області від 09.09.2025 суд ухвалив закрити підготовче провадження у справі та призначити її до судового розгляду по суті на 25.09.2025.
Розглянувши матеріали справи, суд встановив:
21.12.2022 між Виконавчим комітетом Лохвицької міської ради (надалі Позивач, Замовник) та Фізичною особою підприємцем Ященко Світланою Іванівною. (надалі Відповідач, Постачальник) укладено договір поставки № 504.
Згідно пункту 1.1 укладеного договору про поставку № 504 від 21.12.2022 Постачальник зобов'язується у 2022 році поставити та передати у власність Замовника: генератор дизельний Daewoo DDAE10500DSE-3G 8.1 кВт, в кількості та за цінами, які вказані в специфікації - Додаток № 1 до Договору.
Відповідно до п. 3.1 вказаного Договору загальна вартість товару відповідно до Специфікації становить 409400 (чотириста дев"ять тисяч чотириста грн. нуль коп.), а саме: генератор дизельний Daewoo DDAE10500DSE-3G 8.1 кВт у кількості 2 шт., вартістю 204700 (двісті чотири тисячі сімсот гривень) за одиницю.
На виконання умов вказаного договору на підставі накладної № 428 від 21.12.2022 ФОП Ященко С.І. передала, а уповноважена особа Виконавчого комітету Лохвицької міської ради прийняла генератор дизельний Daewoo DDAE10500DSE-3G у кількості 2 шт. загальною вартістю 409400 (чотириста дев"ять тисяч чотириста гривень).
Після поставки генераторів, Замовник перерахував постачальнику грошові кошти на загальну суму 409400 (чотириста дев"ять тисяч чотириста гривень), що підтверджується платіжним дорученням № 3 від 21.12.2022, згідно якого Виконавчим комітетом Лохвицької міської ради з рахунку Державної казначейської служби України на рахунок ФОП Ященко С.І. перераховано грошові кошти в сумі 409400 (чотириста дев"ять тисяч чотириста гривень).
За зверненням слідчого СУ ГУНП в Полтавській області до Полтавського відділення Національного наукового центру «ІНСТИТУТ СУДОВИХ ЕКСПЕРТИЗ ІМ. ЗАСЛ.ПРОФ. М.С. БОКАРІУСА» з постановою про доручення проведення судової експертизи у кримінальному провадженні внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань 08.02.2023 за № 42020180000000017 було проведено судові експертизи.
Відповідно до висновку експерта №912-914 від 21.02.2023 середній рівень довільно - роздрібних цін на генератор Daewoo DDAE10500DSE-3G 8.1. кВт, становить 166002,80 грн, генератор Einhell 7,5 кВт бензиновий 3-х фазний становить 70399,80 грн., генератор SUPTEC HM6000LHE(b) 6,5 KVA DIZEL становить 67200,00 грн.
Відповідно до Акту Управління Північно-Східного офісу Держаудитслужби в Полтавській області № 201620-33/041 від 08.12.2023 року ревізії фінансово-господарської діяльності Виконавчого комітету Лохвицької міської ради за період з 01 листопада 2022 року по 30 вересня 2023 року, зазначено, що з ФОП Ященко С.В. укладено Договір поставки № 504 від 21.12.2022 р., згідно з яким передбачено поставити товар генератор дизельний Daewoo DDAE10500DSE-3G 8,1 кВт вартістю 409400,00 (чотириста дев'ять тисяч чотириста гривень нуль копійок). Головою 21.12.2022 взято бюджетне зобов'язання за Договором № 504 від 21.12.2022 на оплату за придбання джерел резервного живлення на суму 409400,00 (чотириста дев'ять тисяч чотириста гривень нуль копійок) сплачено платіжним дорученням № 3 (внутрішній номер 246928797) від 21.12.2022.
В даному Акті ревізії вказано, що Виконавчим комітетом здійснено закупівлю без використання електронної системи UA-2022-12-23-013672а - за предметом «Генератор дизельний Daewoo DDAE10500DSE-3G 8,1 кВт в кількості 2 штуки очікуваною вартістю 409400,00 грн. Договір від 21.12.2022р. № 504 укладено з Ященко Світланою Іванівною на суму 409400,00 грн.
Позивач зазначає, що з наведених обставин видно, що спірні правовідносини за своїм змістом стосуються обставин укладення договору про поставку товару № 504 від 21.12.2022 року та вважає, що вказаний договір необхідно визнати недійсним, оскільки вартість переданого товару була завищена майже у половину.
Позивач в діях відповідача вбачає наявність умислу на вчинення правочину, що завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, котрий напевно знаючи ринкову вартість товару передав його позивачу, котрий фінансується за рахунок бюджетних коштів, за навмисне завищеними цінами, а метою правочину з боку відповідача було прагнення реалізувати обладнання за значно завищеною ціною, що не відповідає інтересам держави і суспільства.
При прийнятті рішення судом враховано наступне.
Згідно з частиною 1 та пунктом 1 частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.
Частиною 1 статті 626 ЦК України визначено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Частиною 1 статті 627 ЦК України встановлено, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
За змістом частини 1 статті 509 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов'язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Відповідно до частини 1 статті 712 ЦК України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.
Під час здійснення закупівлі товарів, робіт і послуг, вартість яких є меншою за вартість, що встановлена в абзацах другому і третьому цієї частини, замовники повинні дотримуватися принципів здійснення публічних закупівель, установлених цим Законом, та можуть використовувати електронну систему закупівель з метою відбору постачальника товару (товарів), надавача послуги (послуг) та виконавця робіт для укладення договору (ч. 1 ст. 2 Закону України "Про публічні закупівлі").
Статтею 3 Закону України «Про публічні закупівлі» визначено, що закупівлі здійснюються за такими принципами: добросовісна конкуренція серед учасників; максимальна економія та ефективність; відкритість та прозорість на всіх стадіях закупівель; недискримінація учасників; об'єктивна та неупереджена оцінка тендерних пропозицій; запобігання корупційним діям і зловживанням.
Відповідно до частини 1 статті 48 Бюджетного кодексу України розпорядники бюджетних коштів беруть бюджетні зобов'язання та здійснюють платежі тільки в межах бюджетних асигнувань, встановлених кошторисами, враховуючи необхідність виконання бюджетних зобов'язань минулих років.
Згідно із ст. 7 Бюджетного кодексу України принцип ефективності та результативності передбачає, що при складанні та виконанні бюджетів усі учасники бюджетного процесу мають прагнути досягнення цілей, шляхом забезпечення якісного надання публічних послуг при залученні мінімального обсягу бюджетних коштів та досягнення максимального результату при використанні визначеного бюджетом обсягу коштів. Кожен учасник бюджетного процесу несе відповідальність за свої дії або бездіяльність на кожній стадії бюджетного процесу.
Окрім того, приписами ст. ст. 19, 22, 26 Бюджетного кодексу України визначено, що розпорядник бюджетних коштів організовує та здійснює моніторинг виконання бюджетних програм, здійснює оцінку їх ефективності, здійснює управління бюджетними коштами у межах встановлених йому бюджетних повноважень, забезпечуючи ефективне, результативне і цільове використання бюджетних коштів, а також забезпечують внутрішній контроль, який застосовуються керівником для забезпечення дотримання законності та ефективності використання бюджетних коштів.
Відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 28.02.2002 № 228 «Про затвердження Порядку складання, розгляду, затвердження та основних вимог до виконання кошторисів бюджетних установ» розпорядники під час складання проектів кошторисів, планів спеціального фонду зобов'язанні проводити відповідні розрахунки, які є невід'ємною частиною кошторису. Показники видатків бюджету, що включаються до проекту кошторису, повинні бути обґрунтовані відповідними розрахунками за кожним кодом економічної класифікації видатків бюджету або класифікації кредитування бюджету і деталізовані за видами та кількістю товарів (робіт, послуг) із зазначенням вартості за одиницю.
За змістом статті 204 ЦК України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним. Підстави недійсності правочинів визначаються положенням статті 215 ЦК України.
Відповідно до частини 1 статті 215 ЦК України, підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.
Зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним (ст. 203 ЦК України).
Згідно з частиною 3 статті 215 ЦК України якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).
Частиною 1 статті 216 ЦК України встановлено, що недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю. У разі недійсності правочину кожна із сторін зобов'язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування.
Статтею 228 ЦК України визначено, що правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним. У разі недодержання вимоги щодо відповідності правочину інтересам держави і суспільства, його моральним засадам такий правочин може бути визнаний недійсним. Якщо визнаний судом недійсний правочин було вчинено з метою, що завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, то при наявності умислу у обох сторін - в разі виконання правочину обома сторонами - в дохід держави за рішенням суду стягується все одержане ними за угодою, а в разі виконання правочину однією стороною з іншої сторони за рішенням суду стягується в дохід держави все одержане нею і все належне - з неї першій стороні на відшкодування одержаного. При наявності умислу лише у однієї із сторін все одержане нею за правочином повинно бути повернуто іншій стороні, а одержане останньою або належне їй на відшкодування виконаного за рішенням суду стягується в дохід держави.
Верховний Суд у постанові від 20.10.2021 у справі № 910/4089/20 вказав, що необхідною умовою для визнання господарського договору недійсним як такого, що суперечить інтересам держави і суспільства (за ч. 3 ст. 228 ЦК України), є наявність наміру хоча б у однієї із сторін щодо настання відповідних наслідків. Для прийняття рішення зі спору необхідно встановлювати, у чому конкретно полягала завідомо суперечна інтересам держави і суспільства мета укладення господарського договору, якою із сторін і в якій мірі виконано зобов'язання, а також наявність наміру у кожної із сторін. Наявність такого наміру у сторін (сторони) означає, що вони (вона), виходячи з обставин справи, усвідомлювали або повинні були усвідомлювати протиправність договору, що укладається, і суперечність його мети інтересам держави і суспільства та прагнули або свідомо допускали настання протиправних наслідків. Такі ж висновки Верховний Суд зазначив у постанові від 23.11.2021 у справі № 904/2741/19. Намір юридичної особи визначається як намір тієї посадової або іншої фізичної особи, яка підписала договір, маючи на це належні повноваження. За відсутності останніх наявність наміру у юридичної особи не може вважатися встановленою.
Таким чином, здійснивши правовий аналіз частини 3 статі 228 ЦК України, можна зробити висновок, що ознаками недійсного господарського договору, що суперечить інтересам держави і суспільства, є спрямованість цього правочину на порушення правового господарського порядку та наявність умислу (наміру) його сторін, які усвідомлювали або повинні були усвідомлювати протиправність укладеного договору. Метою такого правочину є його кінцевий результат, якого бажають досягти сторони. Мета завідомо суперечить інтересам держави та суспільства. Подібні висновки Верховного Суду наведені у постановах від 16.06.2020 у справі № 910/6271/17, від 20.10.2021 у справі № 910/4089/20.
Наявність такого наміру (умислу) у сторін (сторони) означає, що вони (вона), виходячи з обставин справи, усвідомлювали або повинні були усвідомлювати протиправність укладеного договору і суперечність його мети інтересам держави і суспільства та прагнули або свідомо допускали настання протиправних наслідків.
Схожі висновки наведені у постановах Верховного Суду від 20.03.2019 у справі № 922/1391/18, від 15.12.2021 у справі № 910/6271/17.
Поряд з цим, у законодавстві відсутні визначення поняття «інтерес» та поняття «інтерес держави і суспільства». Законодавство не містить ні орієнтованого переліку сфер, де існують ці державні інтереси, ні критеріїв чи способів їх визначення. Конституційний Суд України у рішенні № 3-рп/99 від 08.04.1999 у справі про представництво прокуратурою України інтересів держави в арбітражному суді певною мірою конкретизував, що державні інтереси - це інтереси, пов'язані з потребою у здійсненні загальнодержавних дій, програм, спрямованих на захист суверенітету, територіальної цілісності, державного кордону України, гарантування її державної, економічної, інформаційної, екологічної безпеки, охорону землі як національного багатства, захист прав усіх суб'єктів права власності та господарювання тощо.
Таким чином поняття «інтереси держави» має невизначений зміст і в кожному конкретному випадку необхідно встановити, порушені чи ні інтереси окремої особи або держави. Інтереси держави це закріплена Конституцією та законами України, міжнародними - договорами (іншими правовими актами) система фундаментальних цінностей у найбільш важливих сферах життєдіяльності українського народу і суспільства.
Так, судом встановлено, що відповідач, як продавець товару, не міг не знати реальної ринкової вартості переданого позивачу товару. Згідно з висновком експерта №912-914 від 21.02.2023 така вартість була завищена майже у половину, адже ринкова вартість однієї одиниці майна складала 166002, 80 грн.
З огляду на наведене можна дійти обґрунтованого висновку про недійсність спірного договору з підстав його невідповідності положенням статей 203 та 228 ЦК України, оскільки даний правочин є таким, який вчинено з метою, що суперечить інтересам держави і суспільства.
За таких умов мають бути застосовані особливі наслідки недійсності правочину, який завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, що кореспондується з нормами частини 3 статті 216 ЦК України.
Так, за правилами статті 228 ЦК України, при наявності умислу лише у однієї із сторін все одержане нею за правочином повинно бути повернуто іншій стороні, а одержане останньою або належне їй на відшкодування виконаного за рішенням суду стягується в дохід держави.
Позивач, крім іншого, також обґрунтовує свої вимоги тим, що спірний договір було вчинено під впливом помилки та під впливом обману. Правові наслідки правочинів, вчинених під впливом помилки або обману передбачені положеннями статей 229 та 230 ЦК України.
Відповідно до статті 230 ЦК України, якщо одна із сторін правочину навмисно ввела другу сторону в оману щодо обставин, які мають істотне значення (частина перша статті 229 цього Кодексу), такий правочин визнається судом недійсним. Обман має місце, якщо сторона заперечує наявність обставин, які можуть перешкодити вчиненню правочину, або якщо вона замовчує їх існування. Сторона, яка застосувала обман, зобов'язана відшкодувати другій стороні збитки у подвійному розмірі та моральну шкоду, що завдані у зв'язку з вчиненням цього правочину.
Якщо особа, яка вчинила правочин, помилилася щодо обставин, які мають істотне значення, такий правочин може бути визнаний судом недійсним. Істотне значення має помилка щодо природи правочину, прав та обов'язків сторін, таких властивостей і якостей майна, які значно знижують його цінність або можливість використання за цільовим призначенням. Помилка щодо мотивів правочину не має істотного значення, крім випадків, встановлених законом (ч. 1 ст. 229 ЦК України).
Під обманом слід розуміти умисне введення в оману представника підприємства, установи, організації або фізичної особи, що вчинила правочин, шляхом: повідомлення відомостей, які не відповідають дійсності; заперечення наявності обставин, які можуть перешкоджати вчиненню правочину; замовчування обставин, що мали істотне значення для правочину (наприклад, у зв'язку з ненаданням технічної чи іншої документації, в якій описуються властивості речі). При цьому особа, яка діяла під впливом обману, повинна довести не лише факт обману, а й наявність умислу в діях відповідача та істотність значення обставин, щодо яких особу введено в оману. Обман щодо мотивів правочину не має істотного значення.
Суб'єктом введення в оману є сторона правочину, - як безпосередньо, так і через інших осіб за домовленістю.
Правочин може бути визнаний вчиненим під впливом обману у випадку навмисного цілеспрямованого введення іншої сторони в оману щодо фактів, які впливають на укладення правочину. Ознакою обману, на відміну від помилки, є умисел: особа знає про наявність чи відсутність певних обставин і про те, що друга сторона, якби вона володіла цією інформацією, не вступила б у правовідносини, невигідні для неї. Обман також має місце, якщо сторона заперечує наявність обставин, які можуть перешкодити вчиненню правочину, або якщо вона замовчує їх існування.
Тобто обман має місце, коли задля вчинення правочину або надається невірна інформація, або вона замовчується. Причому це робиться навмисно, з метою, аби правочин було вчинено. Усі ці обставини - наявність умислу в діях відповідача, істотність значення обставин, щодо яких особу введено в оману, і сам факт обману повинна довести особа, яка діяла під впливом обману. Правочин, здійснений під впливом обману, на підставі статті 230 ЦК України може бути визнаний судом недійсним. Отже, позивач має довести наявність одночасно трьох складових, а саме: наявність умислу в діях відповідача, істотність значення обставин, щодо яких особу введено в оману, наявність обману. Якщо все інше, крім умислу, доведено, вважається, що мала місце помилка.
Встановлення наявності умислу у недобросовісної сторони ввести в оману другу сторону, щоб спонукати її до укладення правочину, є неодмінною умовою кваліфікації недійсності правочину за статтею 230 ЦК України.
При цьому обставини, щодо яких помилилася сторона правочину, мають існувати саме на момент вчинення правочину. Особа на підтвердження своїх вимог про визнання правочину недійсним повинна довести, що така помилка дійсно мала місце, а також що вона має істотне значення. Помилка внаслідок власного недбальства, незнання закону чи неправильного його тлумачення однією зі сторін не є підставою для визнання правочину недійсним. Отже, особа на підтвердження своїх вимог про визнання правочину недійсним повинна довести на підставі належних і допустимих доказів, у тому числі пояснень сторін і письмових доказів, наявність обставин, які вказують на помилку - неправильне сприйняття нею фактичних обставин правочину, що вплинуло на її волевиявлення, дійсно було і має істотне значення. Аналогічна правова позиція міститься у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 16.03.2021 року у справі № 910/15424/19.
З огляду на це спірний договір є недійсним з підстав його невідповідності положенням статей 203 та 228 ЦК України, як такий, який вчинено з метою, що суперечить інтересам держави і суспільства з підстав наявності умислу у відповідача на вчинення такого правочину.
Відповідно до статей 73,74 Господарського процесуального кодексу України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність чи відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи.
Згідно ч. 1 ст. 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
За таких обставин позовні вимоги про визнання спірного договору недійсним та про стягнення грошових коштів в сумі 409400,00 грн. є обґрунтованими та такими, що мають бути задоволені.
Відповідно до ст. 129 ГПК України судовий збір покладається на відповідача
Керуючись статтями 129, 231, 232, 233, 237, 238, 252 ГПК України, суд
1. Позов задовольнити.
2. Визнати недійсним договір поставки товару № 504 від 21.12.2022 року укладений між Виконавчим комітетом Лохвицької міської ради ( код ЄДРПОУ 41812483) та Фізичною особою підприємцем Ященко Світланою Іванівною ( РНОКПП НОМЕР_1 )
3. Стягнути з Фізичної особи-підприємця Ященко Світланою Іванівною (РНОКПП НОМЕР_1 , адреса АДРЕСА_1 ) на користь Виконавчого комітету Лохвицької міської ради (код ЄДРПОУ 41812483, вул.Перемоги, 1, м.Лохвиця, Миргородський район, Полтавська область, 37200) кошти в сумі 409 400,00 грн., а також 7 335,20грн. судового збору.
Видати наказ з набранням цим рішенням законної сили.
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду. Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня складення повного судового рішення до Східного апеляційного господарського суду.
Повне рішення складено 30.09.2025
Суддя І.Г. Кльопов