01 жовтня 2025 року
м. Київ
cправа № 754/16033/18
Касаційний господарський суд у складі судді Верховного Суду Мамалуя О.О.,
розглянувши матеріали касаційної скарги ОСОБА_1
на постанову Північного апеляційного господарського суду від 31.07.2025
у складі колегії суддів: Ткаченко Б.О. - головуючий, Сулім В.В., Гаврилюк О.М.,
та на рішення господарського суду міста Києва від 02.07.2024
суддя: Ломака В.С.
у справі № 754/16033/18
за позовом ОСОБА_1
до 1. Об'єднання співвласників багатоквартирного будинку "ЕКОС-53А",
2. Державного реєстратора Деснянської районної в місті Києві державної адміністрації Дубини Алли Борисівни,
треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні позивача: 1. ОСОБА_2 ,
2. ОСОБА_3 ,
3. ОСОБА_4 ,
4. ОСОБА_5 ,
5. ОСОБА_6 ,
6. ОСОБА_7 ,
7. ОСОБА_8 ,
8. ОСОБА_9 ,
третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача - ОСОБА_10 ,
про визнання недійсними рішень та скасування дій,
ОСОБА_1 звернувся до Верховного Суду з касаційною скаргою на постанову Північного апеляційного господарського суду від 31.07.2025 та на рішення господарського суду міста Києва від 02.07.2024 у справі № 754/16033/18.
Перевіривши матеріали касаційної скарги, Верховний Суд дійшов висновку, що касаційна скарга не відповідає вимогам статті 290 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України).
Відповідно до пункту 5 частини другої статті 290 ГПК України у касаційній скарзі повинно бути зазначено підставу (підстави), на якій (яких) подається касаційна скарга з визначенням передбаченої (передбачених) статтею 287 цього Кодексу підстави (підстав).
Відповідно до частини другої статті 287 ГПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 1, 4 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно в таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 310 цього Кодексу.
Відповідно до приписів пункту 5 частини другої статті 290 ГПК України визначено, що у разі подання касаційної скарги на підставі пункту 1 частини другої статті 287 цього Кодексу в касаційній скарзі зазначається постанова Верховного Суду, в якій викладено висновок про застосування норми права у подібних правовідносинах, що не був врахований в оскаржуваному судовому рішенні.
У разі подання касаційної скарги на підставі пункту 2 частини другої статті 287 цього Кодексу в касаційній скарзі зазначається обґрунтування необхідності відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду.
З огляду на зміст наведених вище вимог процесуального закону при касаційному оскарженні судових рішень з підстав, передбачених пунктами 1, 2, 3 частини другої статті 287 цього Кодексу, касаційна скарга має містити:
пункт 1 - посилання на норму права, яка, на думку скаржника, була неправильно застосована/порушена судом, та обґрунтування, у чому полягає помилка судів при застосуванні відповідної норми права, а також посилання на постанови Верховного Суду, в яких зроблено інший (який саме) висновок щодо застосування цієї ж норми права, з обґрунтуванням подібності правовідносин, в яких Верховний Суд сформував такий висновок, з правовідносинами у конкретній справі;
пункт 2 - обґрунтування необхідності відступлення від висновку щодо застосування норми права, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні, із зазначенням такого правового висновку, описом правовідносин та мотивів такого обґрунтування відступлення;
пункт 3 - зазначення норми права, щодо якої відсутній висновок Верховного Суду про її застосування, із конкретизацією правовідносин, в яких цей висновок відсутній. Скаржник має чітко вказати, яку саме норму права суди першої та (або) апеляційної інстанцій порушили/застосували неправильно, а також обґрунтувати, у чому полягає помилка судів при застосуванні відповідної норми права та як, на думку скаржника, відповідна норма повинна застосовуватися.
У разі оскарження судового рішення з підстави, передбаченої пунктом 4 частини другої статті 287 ГПК України, касаційна скарга має містити зазначення обставин, наведених у частинах першій, третій статті 310 цього Кодексу. Якщо скаржник вважає, що суди порушили норми процесуального права щодо не дослідження зібраних у справі доказів, неповного встановлення обставин справи, або встановлення обставин, що мають істотне значення, на підставі недопустимих доказів, у касаційній скарзі має бути конкретно зазначено або обставини, які встановлені на підставі недопустимих доказів та чому на думку скаржника останні є недопустимими, або зібрані у справі докази, які судом не досліджені, що могло б давати підстави для висновку про порушення цим судом норм процесуального права.
Заявник касаційної скарги повинен враховувати і те, що за змістом пункту 1 частини третьої статті 310 ГПК України відкриття касаційного провадження через недослідження зібраних у справі доказів можливе лише за умови наявності у касаційній скарзі інших обґрунтованих підстав касаційного оскарження, передбачених пунктами 1, 2, 3 частини другої статті 287 ГПК України.
Отже, системний аналіз наведених положень ГПК України дає підстави для висновку, що при касаційному оскарженні судових рішень, зазначених у пунктах 1, 4 частини першої статті 287 ГПК України, у касаційній скарзі обґрунтування неправильного застосування судом (судами) норм матеріального права чи порушення норм процесуального права має обов'язково наводитись у взаємозв'язку з посиланням на відповідний пункт (пункти) частини другої статті 287 ГПК України як на підставу для касаційного оскарження судового рішення.
Натомість, у поданій касаційній скарзі, скаржник зазначає, що, оскаржені судові рішення, ухвалені з грубим порушенням норм матеріального і процесуального права, в яких було застосовано норми права без урахування висновків щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладених у постанові Верховного Суду, Верховного Суду України та Конституційного Суду України. При цьому скаржник окремо наводить норми права і окремо висновки. А окремо постанови Верховного Суду, у яких, на його думку, викладені висновки, які суд не застосував до спірних правовідносин.
Проте скарга не містить чіткого зазначення норми права (пункт, частина, стаття), яку застосовано судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні без урахування висновку щодо її застосування у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду. Належне обґрунтування підстав, на яких подається касаційна скарга у цій справі відсутнє.
Суд звертає увагу скаржника, якщо він оскаржує судові рішення з підстави передбаченої пунктом 1 частини другої статті 287 ГПК України, то правовий висновок щодо застосував норми права має бути викладений лише у постанові Верховного Суду.
При цьому, варто зауважити, що у разі подання касаційної скарги на підставі пункту 1 частини другої статті 287 ГПК України недостатньо самого лише зазначення постанови Верховного Суду, в якій викладено висновок, обов'язковою умовою є те, що cкаржник повинен чітко вказати норму права, яку на його думку, застосовано судами попередніх інстанцій всупереч висновкам Верховного Суду, а правовідносини у справах (у якій викладено висновок Верховного Суду і у якій подається касаційна скарга) мають бути подібними.
Разом з тим ОСОБА_1 зазначає про відсутність висновку Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах. Однак наведене не може формувати чітких підстав касаційного оскарження у розумінні частини другої статті 287 ГПК України, оскільки взагалі не містить посилання на конкретну норму (норми) права (пункт, частину, статтю) щодо якої (яких) відсутній висновок Верховного Суду стосовно її (їх) застосування і висновок щодо застосування якої (яких) необхідно зробити Верховному Суду.
Водночас Верховний Суд не наділений повноваженнями за скаржника доповнювати касаційну скаргу міркуваннями, які сам заявник скарги не викладав у тексті касаційної скарги, оскільки вказане свідчитиме про порушення Судом принципу змагальності сторін.
З огляду на викладене, Суд дійшов висновку, що касаційна скарга оформлена з порушенням вимог статті 290 ГПК України, оскільки не містить належних обґрунтування підстав, визначених частиною другою статті 287 ГПК України, на які скаржник посилається у касаційній скарзі.
Згідно з частиною другою статті 292 ГПК України у разі якщо касаційна скарга оформлена з порушенням вимог, встановлених статтею 290 цього Кодексу, застосовуються положення статті 174 цього Кодексу, про що суддею постановляється відповідна ухвала.
Таким чином, скаржнику слід виконати вимоги пункту 5 частини другої статті 290 ГПК України, а саме: чітко вказати пункт (пункти) частини другої статті 287 ГПК України як підставу (підстави) для касаційного оскарження судового рішення; зазначити норму права (пункт, частина, стаття), яку застосував суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні без урахування висновку щодо її застосування у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; обґрунтувати необхідність відступлення від такого висновку або зазначити про відсутність такого висновку щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах, та/або зазначити підставу касаційного оскарження з урахуванням частини першої, третьої статті 310 ГПК України; чітко обґрунтувати, у чому конкретно полягало неправильне застосування норм матеріального та/або порушення норм процесуального права судами попередніх інстанцій.
Крім того, Суд звертає увагу скаржника, що відповідно до статті 291 ГПК України особа, яка подає касаційну скаргу, надсилає іншим учасникам справи копії цієї скарги і доданих до неї документів, які у них відсутні, з урахуванням положень статті 42 цього Кодексу.
В порушення зазначених вимог процесуального кодексу скаржником не надано доказів надсилання копії цієї касаційної скарги і доданих до неї документів третій особі, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача - ОСОБА_10 .
Неповідомлення учасника справи про звернення до суду з касаційною скаргою порушує процесуальні права цього учасника, принципи рівності усіх учасників судового процесу перед законом і судом та змагальності сторін, передбачені приписами частини третьої статті 2 ГПК України.
Отже, скаржнику необхідно виконати вимоги статті 291 ГПК України та надати суду докази надсилання копії цієї касаційної скарги і доданих до неї документів третій особі.
Суд звертає увагу скаржника на те, що заяву про усунення недоліків слід подати до Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду у встановлений цією ухвалою строк, а також надати суду докази надіслання копії заяви про усунення недоліків касаційної скарги іншим учасникам справи.
Керуючись статтями 174, 233, 234, 235, 290, 291, 292 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд
1. Касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Північного апеляційного господарського суду від 31.07.2025 та на рішення господарського суду міста Києва від 02.07.2024 у справі № 754/16033/18 залишити без руху.
2. Надати ОСОБА_1 строк для усунення зазначених у цій ухвалі недоліків, який становить 10 днів з дня вручення ухвали про залишення касаційної скарги без руху.
3. Роз'яснити ОСОБА_1 , що в разі невиконання у встановлений строк вимог цієї ухвали касаційну скаргу буде повернуто скаржнику без розгляду.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання та оскарженню не підлягає.
Суддя Верховного Суду О. О. Мамалуй