23 вересня 2025 року
м. Київ
cправа № 927/37/24
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:
Дроботової Т. Б. - головуючого, Багай Н. О., Чумака Ю. Я.,
секретар судового засідання - Денисюк І. Г.,
представники учасників справи:
позивача - Ільченко П. Л.,
відповідача - Шамко О. Б., Невмержицька І. М.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу заступника керівника Чернігівської обласної прокуратури
на постанову Північного апеляційного господарського суду від 09.04.2025 (судді: Михальська Ю. Б. - головуючий, Тищенко А. І., Іоннікова І. А.) та рішення Господарського суду Чернігівської області від 12.12.2024 (суддя Шморгун В. В.) у справі
за позовом заступника керівника Чернігівської обласної прокуратури в інтересах держави в особі Любецької селищної ради,
до 1) Товариства з обмеженою відповідальністю "Авто-Сіті-Бас"; 2) Товариства з обмеженою відповідальністю виробничо-комерційної фірми "Промкомплект"
про визнання недійсним договору купівлі-продажу та зобов'язання повернути майно,
1. Короткий зміст і підстави позовних вимог
1.1. У січні 2024 року заступник керівника Чернігівської обласної прокуратури (далі - прокурор) в інтересах держави в особі Любецької селищної ради звернувся до Господарського суду Чернігівської області з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Авто-Сіті-Бас" (далі - ТОВ "Авто-Сіті-Бас") та Товариства з обмеженою відповідальністю виробничо-комерційної фірми "Промкомплект" (далі - ТОВ ВКФ "Промкомплект") про:
- визнання недійсним договору купівлі-продажу товару від 27.11.2018 № 32, укладеного між відповідачами;
- зобов'язання ТОВ ВКФ "Промкомплект" повернути до комунальної власності Любецької селищної ради пісок річковий у кількості 693851 тонни, який знаходиться на Придніпровській ділянці обсягом 312352 тонни та Кривореченській ділянці обсягом 381499 тонн, що розташовані на землях запасу Неданчицької сільської ради Ріпкинського району Чернігівської області (на даний час Любецька селищна рада Чернігівського району).
1.2. Позовні вимоги з посиланням на положення статей 203, 215, 228 Цивільного кодексу обґрунтовані тим, що оспорюваний договір суперечить положенням Кодексу України про надра, укладений за відсутності належного обсягу цивільної дієздатності, порушує публічний порядок, суперечить інтересам держави, а тому підлягає визнанню недійсним у судовому порядку.
Прокурор вказував на те, що ТОВ ВКФ "Промкомплект" фактично здійснює незаконне добування та реалізацію піску, який знаходиться на території Любецької територіальної громади та належить їй на праві комунальної власності, без спеціального дозволу. При цьому для легалізації придбання ним цього піску між відповідачами укладено оспорюваний договір купівлі-продажу.
1.3. У відзиві на позовну заяву ТОВ ВКФ "Промкомплект" просило відмовити в її задоволенні, вказуючи на необґрунтованість та безпідставність позовних вимог, та посилаючись, зокрема, на підтвердження факту вчинення спірного правочину складеними та зареєстрованими податковими накладними, а також зазначаючи, що факт реєстрації кримінального провадження, на що посилався прокурор, не може слугувати належним доказом фіктивності господарських операцій та не тягне за собою правових наслідків для відповідачів (постанови Верховного Суду від 20.03.2019 у справі № 813/1979/15, від 15.06.2022 у справі № 520/8608/18). Також відповідач вважає, що прокурор не довів наявність підстав для захисту інтересів держави в цьому випадку.
1.4. У відзиві на позовну заяву ТОВ "Авто-Сіті-Бас" також просило відмовити в її задоволенні, підтримавши доводи, наведені у відзиві ТОВ ВКФ "Промкомплект" та зазначаючи, що обставини та факт набуття ТОВ "Авто-Сіті-Бас" права власності на річковий пісок досліджувалися судами у справі № 815/8197-13-а, які набрали законної сили, в яких судами встановлено набуття права власності ТОВ "Авто-Сіті-Бас" на підставі ряду правочинів на 693 851 тони річкового піску. Відповідач вважав, що фактично прокурор поданням позову про недійсність спірного правочину намагається здійснити перегляд справи № 815/8197-13-а в частині встановлених обставин правомірності набуття товариством річкового піску через 7 років після ухвалення остаточного рішення в адміністративній справі.
Відповідач щодо посилань прокурора в обґрунтування позовних вимог на висновок аналітичного дослідження "Про результати дослідження фінансово-господарської діяльності ТОВ ВКФ "Промкомплект" щодо наявності ознак правопорушень, пов'язаних з легалізацією (відмиванням) доходів, одержаних злочинним шляхом, фінансуванням тероризму або фінансуванням розповсюдження зброї масового знищення та/або інших правопорушень за період з 01.01.2013 по 313.06.2023", складений Головним управлінням Державної податкової служби у Київській області від 10.08.2023, зазначив про те, що цей висновок такий висновок складений посадовими особами податкової служби, які не є судовими експертами, а отже цей висновок не є доказом в розумінні Господарського процесуального кодексу України.
ТОВ "Авто-Сіті-Бас" вважав безпідставними доводи прокурора про порушення прав держави в особі Любецької сільської ради внаслідок укладення спірного договору.
2. Короткий зміст судових рішень у справі
2.1. Ухвалою Господарського суду Чернігівської області від 28.03.2024 позов залишено без розгляду, на підставі пункту 2 частини 1 статті 226 Господарського процесуального кодексу України.
Постановою Північного апеляційного господарського суду від 09.07.2024 ухвалу Господарського суду Чернігівської області від 28.03.2024, скасовано, справу передано на розгляд до Господарського суду Чернігівської області.
Постановою Верховного Суду від 29.08.2024 постанову Північного апеляційного господарського суду від 09.07.2024 залишено без змін.
2.2. Рішенням Господарського суду Чернігівської області від 12.12.2024, залишеним без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 09.04.2025, у задоволенні позову відмовлено.
Суди попередніх інстанцій виходили з того, що прокурор не довів факту здійснення ТОВ ВКФ "Промкомплект" незаконного видобутку піску, здійснення такого видобутку на території Неданчицької сільської ради, яка увійшла до складу Любецької селищної ради), а відповідно до матеріалів кримінального провадження, які стали підставою для подання цього позову, досудове розслідування здійснювалось щодо факту незаконного видобутку в урочищі "Якір", яке не знаходиться на території Неданчицької сільської ради.
Суди дійшли висновку, що більш вірогідним, з огляду на наведені у постанові про закриття кримінального провадження обставини, є те, що пісок належить ДСП "Чорнобильська АЕС", аніж видобутий саме ТОВ ВКФ "Промкомплект" і саме на землях Любецької селищної ради.
Також суди зазначили, що підставами позовних вимог по суті є "легалізація" придбаного ТОВ ВКФ "Промкомплект" у ТОВ "Авто-Сіті-Бас" товару - піску, якого в останнього фактично не було, а ТОВ ВКФ "Промкомплект" отримав його з інших джерел. Разом із тим, такі доводи прокурора жодним чином не доводять порушеного права саме Любецької селищної ради, яка не є правоохоронним або контролюючим органом у таких правовідносинах по відношенню до відповідачів, а завдання будь-якої шкоди безпосередньо Любецькій селищній раді діями відповідачів прокурором не доведено.
Отже, прокурор не довів наявність підстав для визнання оспорюваного правочину недійсним у зв'язку з порушення майнових прав саме Любецької селищної ради, яка визначена позивачем у справі, при укладенні оспорюваного договору.
3. Короткий зміст вимог касаційної скарги та заперечень на неї
3.1. Не погоджуючись з постановою Північного апеляційного господарського суду від 09.04.2025 та рішенням Господарського суду Чернігівської області від 12.12.2024, прокурор у касаційній скарзі просить їх скасувати та задовольнити позов прокурора, обґрунтовуючи підстави для касаційного оскарження судових рішень посиланням на пункт 1 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України, вказуючи на таке.
3.1.1. Прокурор зазначає, що підставою пред'явлення позову стало укладення між ТОВ "Авто-Сіті-Бас" та ТОВ ВКФ "Промкомплект" спірного договору купівлі-продажу піску річкового, що розташовані на землях запасу Неданчицької сільської ради Ріпкинського району Чернігівської області (на даний час Любецька селищна рада). При цьому матеріалами справи у повному обсязі підтверджено факт укладення виключно з метою "легалізації" набуття у розпорядження піску річкового між відповідачами оспорюваного прокурором правочину.
Проте поза увагою судів залишилися повноваження Любецької селищної ради, визначенні статтями 16, 18-1, 26, 33, 60 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" відповідно до яких органи місцевого самоврядування можуть виступати позивачами у справах, які стосуються захисту інтересів відповідних територіальних громад, та відповідно до яких саме територіальним громадам сіл, селищ, міст, районів у містах належить право комунальної власності на землю, природні ресурси, визначені відповідно до закону як об'єкти права комунальної власності, а також кошти, отримані від їх відчуження.
При визначенні позивача у справі прокурором у даному випадку правомірно враховано, що пісок як корисна копалина місцевого значення є природним ресурсом, який заходиться на території Любецької територіальної громади та належить їй на праві комунальної власності, а тому саме до компетенції вказаного органу місцевого самоврядування відносяться повноваження щодо здійснення контролю за його використанням та охороною. Поруч з цим, наведені обставини та норми чинного законодавства судами безпідставно залишено поза увагою.
Відмовляючи у задоволенні позову з підстав неправильного визначення позивача у справі, суд враховуючи відомості, наведені у постанові про закриття кримінального провадження від 19.04.2024, дійшов висновку, що "більш вірогідним є те, що пісок належить ДСП "Чорнобильська АЕС", аніж видобутий саме відповідачем і саме на землях Любецької селищної ради".
Проте вказаний висновок суду, на думку прокурора, ґрунтується виключно на припущеннях та не підтверджується жодним доказом у справі.
Прокурор вказує, що при винесенні рішень судами не враховано, що відповідно до постанови про закриття кримінального провадження від 19.04.2024 під час здійснення щорічної повної інвентаризації майна (активів та зобов'язань) ДСП "Чорнобільська АЕС" виявлено факт несанкціонованого відбору річкового піску в районі вантажного порту "Якір", який знаходився на позабалансовому рахунку № 04 та відповідальному зберіганні у будівельній службі. Враховуючи вказане комісією з розгляду результатів інвентаризації від 09.12.2019 пісок річковий списано з відображенням на позабалансовому обліку результатів інвентаризації.
Крім того судами не враховано інформацію, наведену у постанові від 19.04.2024 про закриття кримінального провадження, відповідно до якої право постійного користування ДСП "Чорнобильська АЕС" на підставі державного акта на право постійного користування від 12.12.1988 № БО44221 на земельну ділянку несільськогосподарського призначення на території Неданчицької сільської ради для будівництва об'єктів м. Славутич загальною площею 92,9 га - піски припинено з 01.11.2007.
Наведене свідчить, що земельна ділянка, на якій зберігалася видобута корисна копалина - пісок річковий, знаходиться виключно у межах Неданчицької сільської ради, а відтак - Любецької селищної ради.
Судами першої та апеляційної інстанцій в порушення частини 3 статті 86 Господарського процесуального кодексу України з невідомих причин враховано лише частину відомостей, наведених у постанові про закриття кримінального провадження від 19.04.2024, у той час як іншим не надано жодної правової оцінки.
Судові рішення в частині визначення можливого порушення інтересів ДСП "Чорнобильска АЕС" внаслідок укладення оспорюваного правочину є виключно припущенням, а оцінку обставин, наведених у постанові від 19.04.2024 про закриття кримінального провадження, судами здійснено з грубим порушенням частини 3 статті 86 Господарського процесуального кодексу України.
3.1.2. Прокурор вважає, що судами неправильно застосовано положення норм матеріального права, якими визначено поняття надра та добування корисних копалин.
Посилаючись на положення статей 1, 5, 14 Кодексу України про надра, пункти 14.1.91, 14.1.51 Податкового кодексу України прокурор зазначає, що сукупність технологічних операцій з вилучення, переміщення піску, у тому числі річкового, та сам факт його тимчасового зберігання на земельній ділянці має ознаки добування корисних копалин.
Судом не враховано, що оспорюваним договором від 27.11.2018 № 32 ТОВ ВКФ "Промкомплект" фактично протиправно надано можливість здійснювати зберігання, переміщення, а відтак і видобування піску у межах Любецької селищної ради, а дії останнього відповідно до пункту 14.1.51 Податкового кодексу України повинні кваліфікуватися виключно як видобування корисних копалин.
Отже, суди дійшли помилкових висновків, що діяльність ТОВ ВКФ "Промкомплект" не має ознак видобутку піску і фактична реалізація піску річкового не пов'язана з видобуванням корисних копалин.
3.1.3. При розгляді цієї справи та ухваленні рішень судами не враховано численні рішення судів, постановлені у межах здійснення досудового розслідування у кримінальному провадженні та висновки, наведені у них. Зокрема, Деснянським районним судом міста Чернігова в ухвалі від 08.11.2022 у справі № 750/7850/21, Новозаводським районним судом міста Чернігова в ухвалі від 01.09.2023 у справі № 751/7222/23, Чернігівським апеляційним судом в ухвалах від 31.07.2023 у справі № 750/7850/21 та від 08.01.2024 у справі № 751/8456/23, в яких зазначено, що за відсутності судового рішення про визнання недійсним договору купівлі- продажу від 27.11.2018 № 32, за яким пісок залишається предметом цивільно-правових відносин, не може бути доведено факт протиправності здійснення видобутку корисних копалин, який може бути об'єктом та об'єктивною стороною передбаченого статтею 240 Кримінального кодексу України кримінального правопорушення.
3.1.4. Обґрунтовуючи підстави для касаційного оскарження прокурор вказує на те, що у постанові від 11.05.2023 у справі № 136/1461/17 (пункти 23-26) Верховним Судом звернуто увагу на те, що відповідно до пункту 36 статті 26 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" виключно на пленарних засіданнях сільської, селищної, міської ради вирішується, зокрема, питання надання дозволу на спеціальне використання природних ресурсів місцевого значення, а також про скасування такого дозволу. Відповідно до пункту 22 статті 43 цього ж Закону до компетенції районних та обласних рад належить, зокрема, питання щодо вирішення відповідно до закону питань про надання дозволу на спеціальне використання природних ресурсів відповідно районного чи обласного значення, а також про скасування такого дозволу. Отже, повноваження районної ради поширюються на надання у користування природних ресурсів (зокрема й надр) районного значення, а сільської ради - на ресурси місцевого значення. Таким чином, для визначення уповноваженої ради ("відповідної" у розумінні пункту 1 частини 1 статті 10 Кодексу України про надра та абзацу 3 пункту 9 Порядку надання спеціальних дозволів на користування надрами, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 30.05.2011 № 615) важливим є встановлення території знаходження відповідних корисних копалин та їх виду (місцевого, районного, обласного).
Ураховуючи наведене та той факт, що у справі № 927/37/24 предметом спору є корисна копалина місцевого значення, прокурором з урахуванням вимог чинного законодавства та судової практики у подібних спорах правильно визначено позивача у справі - Любецьку селищну раду.
3.1.5. У касаційній скарзі прокурор також вказує на те, що при винесенні постанови від 09.04.2025 Північним апеляційним господарським судом залишено поза увагою доводи прокурора щодо порушення вимог процесуального законодавства судом першої інстанції у частині розподілу судових витрат.
Прокурор зазначає, що ухвалою Господарського суду Чернігівської області від 28.03.2024 у цій справі позов прокурора залишено без розгляду на підставі пункту 2 частини 1 статті 226 Господарського процесуального кодексу України, а постановою Північного апеляційного господарського суду від 09.07.2024 задоволено апеляційну скаргу обласної прокуратури та направлено справу для продовження розгляду до суду першої інстанції.
Не погоджуючись з вказаним судовим рішенням ТОВ ВКФ "Промкомплект" постанову суду апеляційної інстанції оскаржено у касаційному порядку.
Постановою Верховного Суду від 29.08.2024 касаційну скаргу ТОВ "ВКФ "Промкомплект" залишено без задоволення, постанову суду апеляційної інстанції від 09.07.2024 залишено без змін, при цьому у пункті 55 постанови вказано, що судовий збір за подання касаційної скарги у порядку статті 129 Господарського процесуального кодексу України покладається на відповідача.
Описова та резолютивна частини постанови суду касаційної інстанції не визначає обов'язку суду першої чи апеляційної інстанції під час розгляду справи по суті вирішувати питання про перерозподіл судових витрат, понесених ТОВ ВКФ "Промкомплект" при внесенні касаційної скарги на оскаржуване ним рішення процесуального характеру.
Отже, постанова Верховного Суду від 29.08.2024, у тому числі, в частині розподілу судових витрат є остаточною та будь-якому перегляду чи корегуванню не підлягає жодною судовою інстанцією. При цьому чинне процесуальне законодавство не визначає можливості стягнення витрат, пов'язаних з оскарженням рішення суду процесуального характеру, з позивача.
Однак рішенням від 12.12.2024 Господарський суд Чернігівської області вирішуючи питання про розподіл судових витрат, посилаючись на частину 14 статті 129 Господарського процесуального кодексу України, відповідно до якої якщо суд апеляційної, касаційної інстанції, не передаючи справу на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює і розподіл судових витрат, стягнув з обласної прокуратури на користь ТОВ "ВКФ "Промкомплект" судові витрати, пов'язані з оскарженням товариством постанови суду апеляційної інстанції від 09.07.2024.
У цьому випадку суд першої інстанції при вирішенні питання про перерозподіл судових витрат, пов'язаних з розглядом касаційної скарги ТОВ "ВКФ "Промкомплект" на постанову суду апеляційної інстанції від 09.07.2024, вийшов за межі своїх повноважень, оскільки застосування частини 14 статті 129 Господарського процесуального кодексу України відноситься до виключної компетенції судів апеляційної та касаційної інстанцій під час винесення рішення за відповідною скаргою.
Наведені доводи прокурора були залишені поза увагою судом апеляційної інстанції та не наведено обґрунтування щодо підстав відмови у задоволенні апеляційної скарги в частині розподілу судових витрат.
3.1.6. Прокурор вказує на те, що судом апеляційної інстанції безпідставно залишено без розгляду клопотання прокурора про витребування у відповідачів оригіналу договору від 27.11.2018 № 32 та додатків до нього.
Незважаючи, що норми чинного процесуального законодавства (частини 1 статті 81, частин 1-3 статті 269 Господарського процесуального кодексу України) допускають можливість подання до суду апеляційної інстанції доказів, які не могли бути подані сторонами провадження до суду першої інстанції, а також клопотань про витребування таких доказів в інших сторін, у випадку неможливості їх самостійного подання, судом апеляційної інстанції подане прокурором клопотання залишено без розгляду.
3.2. У відзиві на касаційну скаргу ТОВ "ВКФ "Промкомплект" просить рішення Господарського суду Чернігівської області від 12.12.2024 та постанову Північного апеляційного господарського суду від 09.04.2025 змінити в частині обґрунтування підстав відмови у задоволені позову, викласти мотивувальну частину рішення суду першої інстанції та постанови суду апеляційної інстанції в редакції мотивувальної частини, у тому числі шляхом виключення з мотивувальної частини наступних абзаців:
1.1. "Невідповідність кількості придбаного відповідачем-1 піску та надалі проданого відповідачу-2 стала підставою вважати, що останній фактично здійснює незаконний видобуток піску, а оспорюваний договір був укладений з метою "легалізації" такого видобутку";
1.2. "Зазначені обставини були встановлені на підставі матеріалів кримінального провадження №42021272010000042";
1.3. "Отже, більш вірогідним є те, що пісок належить ДСП "Чорнобильська АЕС", аніж видобутий саме відповідчаем-2 і саме на землях Любецької селищної ради";
1.4. "Підставами позовних вимог по суті є "легалізація" придбаного відповідачем-2 у відповідача-1 товару - піску, якого у останнього фактично не було, а відповідач-2 отримав його з інших джерел".
4. Розгляд касаційної скарги і позиція Верховного Суду
4.1. Заслухавши суддю-доповідача, представників учасників справи, дослідивши доводи, наведені у касаційній скарзі та запереченнях на неї, перевіривши матеріали справи щодо правильності застосування судами норм матеріального і процесуального права в оскаржуваній частині, колегія суддів вважає, що касаційну скаргу слід задовольнити частково з огляду на таке.
4.2. За змістом статті 300 Господарського процесуального кодексу України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази. У суді касаційної інстанції не приймаються і не розглядаються вимоги, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції. Зміна предмета та підстав позову у суді касаційної інстанції не допускається. Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, передбачені пунктами 1, 3, 4, 8 частини першої статті 310, частиною другою статті 313 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду, після подання касаційної скарги.
З урахуванням наведеного суд касаційної інстанції не приймає і не розглядає доводи скаржника, пов'язані з переоцінкою доказів та встановленням обставин справи.
Відповідно до частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 1, 4 частини 1 цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно в таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами 1, 3 статті 310 цього Кодексу.
4.3. Суди попередніх інстанцій установили такі обставини:
- рішенням Неданчицької сільської ради Ріпкинського району Чернігівської області від 10.06.2008 визнано право власності на безхазяйний пісок, який знаходиться на території сільської ради і яким громада добросовісно заволоділа та відкрито користується протягом більше п'яти років. Вирішено провести незалежну оцінку ринкової вартості цього піску; передати весь пісок за його оціночною вартістю, визначеною експертом, на баланс Комунального підприємства "Дніпро" (далі - КП "Дніпро") з подальшою реалізацією зацікавленим особам;
- на замовлення Комунального підприємства "Дніпро" ДП "Водземпроект" ВАТ "Чернігівводпроект" розроблено робочий проект із визначення кількості піску, розташованого на землях запасу Неданчицької сільської ради Ріпкинського району Чернігівської області в урочищах "Турець" та "Крива річка";
- рішенням Неданчицької сільської ради Ріпкинського району Чернігівської області від 05.08.2008 надано дозвіл директору КП "Дніпро" укласти з ПП "Поліський вепр" договір купівлі-продажу на встановлених сільською радою умовах продажу;
- 06.08.2008 між КП "Дніпро" (продавець) та ПП "Поліський вепр" (покупець) укладено договір купівлі-продажу № 1, за умовами якого продавець зобов'язується поставити та передати покупцю товар - пісок, що знаходиться в урочищі "Крива річка", загальною кількістю 630 055,54 тони; місцезнаходження товару - землі запасу Неданчицької сільської ради Ріпкинського району Чернігівської області, урочище "Турец", загальною вартістю 63 005,55 грн без ПДВ. 07.08.2008 між сторонами підписано акт приймання-передачі;
- 06.08.2008 між КП "Дніпро" (продавець) та ПП "Поліський вепр" (покупець) укладено договір купівлі-продажу № 2, за умовами якого продавець зобов'язується поставити та передати покупцю товар - пісок, що знаходиться в урочищі "Крива річка", загальною кількістю 762 998,02 тонни; місцезнаходження товару - землі запасу Неданчицької сільської ради Ріпкинського району Чернігівської області, урочище "Крива річка", загальною вартістю товару 76 299,80 грн без ПДВ. 07.08.2008 між сторонами підписано акт приймання-передачі;
- 27.08.2008 між ПП "Поліський вепр" (продавець) та ПП "Озерне-5" (покупець) укладено договір купівлі-продажу № 3, за умовами якого продавець зобов'язується поставити та передати покупцю товар - пісок, що знаходиться в урочищі "Крива річка", загальною кількістю 630 055,54 тонни; місцезнаходження товару - землі запасу Неданчицької сільської ради Ріпкинського району Чернігівської області, урочище "Турец" загальною вартістю 65 588,78 грн без ПДВ. 29.08.2008 на підставі видаткової накладної покупець прийняв пісок;
-- 27.08.2008 між ПП "Поліський вепр" (продавець) та ПП "Озерне-5" (покупець) укладено договір купівлі-продажу № 4, за умовами якого продавець зобов'язується поставити та передати покупцю товар - пісок, що знаходиться в урочищі "Крива річка", загальною кількістю 762 998,02 тонни; місцезнаходження товару - землі запасу Неданчицької сільської ради Ріпкинського району Чернігівської області, урочище "Турец".29.08.2008 на підставі видаткової накладної № РН0000001 продавець відвантажив, а покупець прийняв пісок у кількості 762 998,02 тонни;
- у період з 28.02.2013 по 07.05.2013 ПП "Озерне-5" відвантажило, а ТОВ "Авто-Сіті-Бас" прийняло пісок річний просіяний загальною кількістю 74 810,0004 тонн на загальну суму 3 637 080,00 грн, на підтвердження чого надано видаткові накладні: від 28.02.2013 № 1 (5500 тонн на суму 310 200,00 грн, договір від 18.02.2013 № 18/2); від 30.04.2013 № 2 (5128,75 тонн на суму 246 180,00 грн, договір від 29.04.2013 № 29/04), від 07.05.2013 № 3 (64 181,2504 тонн на суму 3 080 700,00 грн, договір від 03.12.2013 № 3/12).
4.4. Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судами, 27.11.2018 між ТОВ "Авто-Сіті-Бас" (продавець) та ТОВ ВКФ "Промкомплект" (покупець) укладено договір купівлі-продажу № 32 (далі - спірний договір), відповідно до пунктів 1.1, 1.3 якого продавець зобов'язується передавати у власність покупцю, а покупець зобов'язується прийняти і оплатити товар - пісок річковий в кількості 693 851 тонна у строки, визначені договором, вартістю 3 538 640,10 грн (5,10 грн 12 тонна). Продавець засвідчив, що товар належить йому на праві приватної власності, що підтверджується договором купівлі-продажу від 03.12.2012 № 3/12, та знаходиться на земельних ділянках, визначених у пункті 2.3 цього договору.
За змістом пункту 2.3 договору від 27.11.2018 № 32 передача товару, вказаного у пункті 1.1 договору, здійснюється за місцем знаходження товару за наступними ділянками з графічним зображенням: Придніпровська ділянка, що розташована на землях запасу Неданчицької сільської ради Ріпкинського району Чернігівської області; Кривореченська ділянка, що розташована на землях запасу Неданчицької сільської ради Ріпкинського району Чернігівської області.
Згідно з наданим прокурором актом приймання-передачі товару від 28.12.2018 ТОВ "Авто-Сіті-Бас" передало, а ТОВ ВКФ "Промкомплект" прийняло: пісок річковий (Придніпровська ділянка) у кількості 312 352 тонни на загальну суму 1 592 995,20 грн; пісок річковий (Кривореченська ділянка) у кількості 381 499 тонни на загальну суму 1 945 644,90 грн. Всього 693 851 тонни на загальну суму 3 538 640,10 грн.
Відповідно до наданих платіжних доручень про сплату ТОВ "Авто-Сіті-Бас" коштів за пісок річковий згідно з договором від 27.11.2018 № 32, а саме: від 05.12.2018 № 7221 на суму 1 200 000,00 грн; від 06.12.2018 № 7230 на суму 450 000,00 грн; від 10.12.2018 № 400 на суму 450 000,00 грн; від 13.12.2018 № 427 на суму 300 000,00 грн; від 13.12.2018 № 431 на суму 300 000,00 грн; від 14.12.2018 № 7265 на суму 300 000,00 грн; від 17.12.2018 № 7275 на суму 300 000,00 грн; від 20.12.2018 № 7313 на суму 238 640,00 грн.
Державним підприємством "Чернігівстандартметрологія" були видані ТОВ ВКФ "Промкомплект" сертифікати відповідності № UA.CH.0000504-21 на пісок терміном дії з 30.11.2021 по 29.11.2022, № UA.CH.0000331-22 з терміном дії з 09.12.2022 по 08.12.2023.
Суди установили, що ТОВ ВКФ "Промкомплект" надано складені та зареєстровані ТОВ "Авто-Сіті-Бас" в Єдиному реєстрі податкових накладних податкові накладні за господарськими операціями з продажу піску, а саме: від 05.12.2018 № 1, від 21.12.2018 № 2, від 23.12.2018 № 3, від 27.12.2018 № 4, від 27.12.2018 № 5, від 27.12.2018 № 6, від 28.12.2018 № 7, від 28.12.2018 № 8, від 28.12.2018 № 9.
Головним управлінням Державної фіскальної служби у Київській області прийнято податкову декларацію з податку на додану вартість за звітній податковий період - грудень 2018 року від 21.01.2019, в якій відображені зазначені податкові накладні.
4.5. 03.12.2018 між ТОВ "Авто-Сіті-Бас" (продавець) та ПП "Орбіта-СЛ" (покупець) укладено договір купівлі-продажу № 32, за умовами якого продавець зобов'язується передавати у власність покупцю, а покупець зобов'язується прийняти і оплатити товар - пісок річковий в кількості 693 851 тонна у строки, визначені договором. Продавець свідчить, що товар належить йому на праві приватної власності, що підтверджується договором купівлі-продажу від 03.12.2012 № 3/12, який знаходиться на земельних ділянках, визначених у пункті 2.3 цього договору, а саме Придніпровська ділянка, що розташована на землях запасу Неданчицької сільської ради Ріпкинського району Чернігівської області, за наступними кадастровими номерами: 7424485600:10:001:0040; 7424485600:10:001:0042; 7424485600:10:001:0044; 7424485600:10:001:0043; Кривореченська ділянка, що розташована на землях запасу Неданчицької сільської ради Ріпкинського району Чернігівської області, кадастрові номери: 7424485600:10:001:0086;7424485600:10:001:0088;7424485600:10:001:0075;7424485600:10:001:0072;7424485600:10:001:0065;7424485600:10:001:0090;7424485600:10:001:0106;7424485600:10:001:0074;7424485600:10:001:0070;7424485600:10:001:0153;7424485600:10:001:0155;7424485600:10:001:0156; 7424485600:10:001:0154.
На підставі акта приймання-передачі товару від 19.12.2018 ТОВ "Авто-Сіті-Бас" передало, а ТОВ ВКФ "Орбіта-СЛ" прийняло: пісок річковий (Придніпровська ділянка) у кількості 312 352 тонни на загальну суму 468 528,00 грн; пісок річковий (Кривореченська ділянка) у кількості 381 499 тонни на загальну суму 572 248,50 грн. Всього 693 851 тонни на загальну суму 1 040 776,50 грн.
4.6. Суди установили, що у квітні місяці 2019 року Головним управлінням Державної фіскальної служби у Київській області була проведена документальна планова виїзна перевірка ТОВ "ВКФ "Промкомплект" за період з 01.01.2016 по 31.12.2018, за результатами якої складено акт № 317/10-36-14-12/24213675 та зазначено, що в ході проведення податкової перевірки не було встановлено порушення ТОВ "ВКФ "Промкомплект" податкового законодавства в частині взаємовідносин із ТОВ "Авто-Сіті-Бас".
4.7. ТОВ ВКФ "Промкомплект" вказувало на те, що земельні ділянки, на яких розміщений пісок, а саме кадастрові номери 7424485600:10:001:0036, площею 2,0 га; 7424485600:10:001:0045, площею 2,0 га; 7424485600:10:001:0046, площею 2,0 га, перебувають у власності Товариства з обмеженою відповідальністю "Агропромислова компанія "Дніпро" (далі - ТОВ "АК "Дніпро-СЛ") з 2018 року та перебувають в оренді ФОП Карцева В. В. на підставі договору оренди земельних ділянок від 31.10.2018 № 1, що підтверджується Інформаційними довідками з державного реєстру речових прав на нерухоме майно.
Суди установили, що 02.01.2019 між ФОП Карцевим В. В. (зберігач) та ТОВ ВКФ "Промкомплект" (поклажодавець) укладено договір відповідального зберігання майна № 1, за умовами якого поклажодавець передає, а зберігач приймає на відповідальне зберігання протягом строку дії цього договору пісок річковий (Придніпровська ділянка) у кількості 312 352 тонни загальною вартістю 62470,40 грн. Майно зберігається на земельних ділянках кадастрові номери 7424485600:10:001:0036, 7424485600:10:001:0045, 7424485600:10:001:0046.
При цьому суди зазначили, що рішенням суду від 20.04.2023 у справі № 927/909/21, яке залишено без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 23.07.2024, відмовлено у задоволенні позову заступника керівника Чернігівської окружної прокуратури в інтересах держави в особі Любецької селищної ради, до Ріпкинської районної державної адміністрації та ТОВ "АК "Дніпро-СЛ", зокрема, про скасування рішень приватного нотаріуса Чернігівського міського нотаріального округу про державну реєстрацію прав та їх обтяжень (з відкриттям розділу) від 14.09.2018 та здійсненої на його підставі у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно державної реєстрації права власності на земельні ділянки кадастрові номери 7424485600:10:001:0036, 7424485600:10:001:0046, 7424485600:10:001:0045, розташованих на території Неданчицької сільської ради Ріпкинського району Чернігівської області за ТОВ "АК "Дніпро-СЛ" з одночасним припиненням речових прав товариства на земельні ділянки та витребування земельних ділянок на користь держави в особі Любенької селищної ради.
4.8. Суди попередніх інстанцій також установили, що голова громадської організації "Сосниця щит" Шаповал В. М. звернувся до Управління стратегічних розслідувань в Чернігівській області Державного бюро розслідувань Національної поліції України з заявою про вчинення кримінального правопорушення, в якій просив провести перевірку за фактом незаконного видобування піску поблизу с. Неданчичі Чернігівського району в урочищі "Якір", поблизу русла річки Вербка, оскільки такий пісок у період з 1986 року по 1987 рік намивався для будівництва м. Славутич, але на теперішній час пісок самостійно без дозвільних документів добувають з метою власного збагачення підприємці, у тому числі ТОВ ПКФ "Промкомплект".
29.04.2021 відомості щодо вказаного факту були внесені до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 42021272010000042 за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого частиною 1 статті 240 Кримінального кодексу України.
04.06.2021 до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 42021272010000042 внесені відомості за фактом самостійного виявлення прокурором кримінального правопорушення, передбаченого частиною 1 статті 254 Кримінального кодексу України (за фактом незаконного видобування піску невідомими особами на земельних ділянках, розташованих поблизу с. Неданчичі Чернігівського району Чернігівської області в урочищі "Якір", у прибережно-захисній смузі річки Вербка, за відсутності дозвільних документів).
За результатами вивчення матеріалів кримінального провадження установлено підстави для вжиття заходів реагування представницького характеру - шляхом пред'явлення позову до суду про визнання недійсним договору купівлі-продажу від 27.11.2018 № 32, укладеного між ТОВ "Авто-Сіті-Бас" та ТОВ ВКФ "Промкомплект", про що зазначено у постанові про розголошення відомостей досудового розслідування від 01.12.2023.
Також на підставі постанови Слідчого відділу Чернігівського районного управління поліції Головного управління національної оліції в Чернігівській області за матеріалами досудового розслідування (№ 42021272010000042 від 29.04.2021) Головним управлінням Державної податкової служби у Київській області проведено дослідження фінансово-господарської діяльності ТОВ ВКФ "Промкомплект" щодо наявності ознак правопорушень, пов'язаних з легалізацією (відмиванням) доходів, одержаних злочинним шляхом, фінансуванням тероризму або фінансуванням розповсюдження зброї масового знищення та/або інших правопорушень за період з 01.01.2013 по 31.06.2023, про що складено висновок аналітичного дослідження від 10.08.2023 № 33/10-36-08-02-25/24213675 та встановлено, що ТОВ ВКФ "Промкомплект" наявність ознак легалізації (відмивання) доходів, одержаних злочинних шляхом.
Постановою старшого слідчого відділу розслідування особливо тяжких злочинів Слідчого відділу Чернігівського районного управління поліції Головного управління національної поліції в Чернігівській області від 19.04.2024 кримінальне провадження, відомості щодо якого 29.04.2021 внесено до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 42021272010000042, закрито в частині частини 1 статті 240, частини 2 статті 240 Кримінального кодексу України на підставі пункту 2 частини 1 статті 284 Кримінального процесуального кодексу України, у зв'язку з відсутністю кримінальних правопорушень. Законність прийнятого рішення про закриття кримінального провадження в частині статті 240 Кримінального кодексу України перевірено 26.04.2024 прокурором Д. Лукянець і підстав для скасування не встановлено, про що зроблено відмутку на постанові від 19.04.2024.
У зазначеній постанові про закриття кримінального провадження від 19.04.2024 зазначено, що в ході досудового розслідування старший слідчий встановив таке:
- відповідно до державного акта № БО44221 на земельну ділянку несільськогосподарського призначення ПО "Комбінат" Мінатоменерго СССР, м. Славутич, для будівництва бази маломірного флоту на 2000 суден, комплексно-спортивної бази, кар'єру піску "Якір", УРСР Ріпкинського виконавчого комітету районної ради депутатів за землекористувачем закріплено 208,9 га землі (відповідно до схеми встановлено наявність кар'єру піску "Якір" ДСП "Чорнобильська АЕС" в кількості 92,9 га та 116,0 га інших земель) закріплено в безстрокове і безоплатне користування. Земля надана для будівництва об'єктів в м. Славутич;
- згідно з розпорядженням Ріпкинської районної державної адміністрації від 15.02.2008 № 71 припинено з 01.11.2007 право постійного користування, яке виникло згідно з рішенням виконкому районної ради від 12.12.1988 та державного акта № БО44221 на земельну ділянку несільськогосподарського призначення ДСП "Чорнобильська АЕС" на території Неданчицької сільської ради для будівництва об'єктів м. Славутич загальною площею 92,9 га, піски, за рахунок земель запасу вищезазначеної сільської ради без пред'явлення вимог щодо подальшої рекультивації; передано земельну ділянку площею 92,9 га, в тому числі 92,9 га піски, яка надавалась за рахунок земель запасу до земель запасу Неданчицької сільської ради;
- у 2008 та у 2009 роках комісією ДСП "Чорнобильська АЕС" проведено інвентаризацію майна в ході якої виявлено несанкціонований відбір піску в урочищі "Якір", який перебував на позабалансовому рахунку ДСП "Чорнобильська АЕС";
- у даному випадку пісок є предметом цивільно-правових відносин і його видобування проводилось під час будівництва м. Славутича, тому не може бути предметом дослідження як корисна копалина чи частина надр;
- за змістом відповіді Державного інформаційного геологічного фонду "Геоінформ України" отримано відповідь про те, що земельні ділянки, на яких розташований пісок, не пересікаються з Неданчицьким родовищем пісків;
- в ході досудового розслідування не були підтверджені обставини, які свідчили про вчинення службовими особами, у тому числі ТОВ ВКФ "Промкомплект" кримінального правопорушення, передбаченого частинами 1, 2 статті 240 Кримінального кодексу України (порушення правил охорони або використання надр).
4.9. Предметом позову у справі, яка розглядається, є вимоги прокурора в інтересах держави в особі Любецької селищної ради про визнання недійсним договору купівлі-продажу товару від 27.11.2018 № 32, укладеного між ТОВ "Авто-Сіті-Бас" та ТОВ ВКФ "Промкомплект" і зобов'язання ТТОВ ВКФ "Промкомплект" повернути до комунальної власності Любецької селищної ради пісок річковий, з посиланням на положення статей 203, 215, 228 Цивільного кодексу, у зв'язку з тим, що ТОВ ВКФ "Промкомплект" фактично здійснює незаконне добування та реалізацію піску, який знаходиться на території Любецької територіальної громади та належить їй на праві комунальної власності, без спеціального дозволу. При цьому для легалізації придбання ним цього піску між відповідачами укладено оспорюваний договір купівлі-продажу.
4.10. За змістом статті 15 Цивільного кодексу України право кожної особи на звернення до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу визначено статтею 16 цього Кодексу.
Таким чином, у розумінні закону суб'єктивне право на захист - це юридично закріплена можливість особи використати заходи правоохоронного характеру для поновлення порушеного права і припинення дій, які порушують це право.
При цьому під порушенням слід розуміти такий стан суб'єктивного права, за якого воно зазнало протиправного впливу з боку правопорушника, внаслідок чого суб'єктивне право особи зменшилося або зникло як таке, порушення права пов'язано з позбавленням можливості здійснити, реалізувати своє право повністю або частково.
Захист, відновлення порушеного або оспорюваного права чи охоронюваного законом інтересу відбувається, в тому числі, шляхом звернення з позовом до суду відповідно до частини 1 статті 16 Цивільного кодексу України.
Статтею 16 Цивільного кодексу України, положення якої кореспондуються з положеннями статті 20 Господарського кодексу України, встановлено, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Вказаними нормами матеріального права визначено способи захисту прав та інтересів, і цей перелік не є вичерпним.
Отже, суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом. Застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту суб'єктивного права, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення.
Суд зобов'язаний з'ясувати характер спірних правовідносин (предмет і підстави позову), наявність/відсутність порушеного права чи інтересу та можливість його поновлення/захисту в обраний спосіб. Наведена правова позиція викладена у постанові Верховного Суду України від 04.10.2017 у справі № 914/1128/16, постанові Верховного Суду від 22.01.2019 у справі № 912/1856/16.
Предметом позову є певна матеріально-правова вимога позивача до відповідача, а підставою позову - факти, які обґрунтовують вимогу про захист права чи законного інтересу. При цьому особа, яка звертається до суду з позовом, самостійно визначає у позовній заяві, яке її право чи охоронюваний законом інтерес порушено особою, до якої пред'явлено позов, та зазначає, які саме дії необхідно вчинити суду для відновлення порушеного права. У свою чергу суд має перевірити доводи, на яких ґрунтуються позовні вимоги, у тому числі щодо матеріально-правового інтересу у спірних правовідносинах, і у разі встановлення порушеного права з'ясувати, чи буде воно відновлено у заявлений спосіб.
У частині 3 статті 2 Господарського процесуального кодексу України однією з основних засад (принципів) господарського судочинства визначено принцип змагальності сторін, сутність якого розкрита у статті 13 цього Кодексу.
Принцип змагальності не створює для суду обов'язку вважати доведеною та встановленою кожну обставину, про яку стверджує сторона. Відповідну обставину треба доказувати так, щоби реалізувати стандарт більшої переконливості, за яким висновок про існування певного факту з урахуванням досліджених доказів видається вірогіднішим, аніж протилежний (подібний висновок викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 16.11.2021 у справі № 904/2104/19).
Кожна із сторін судового спору самостійно визначає докази, які, на її думку, належним чином підтверджують або спростовують заявлені позовні вимоги. Суд із дотриманням вимог щодо всебічного, повного, об'єктивного та безпосереднього дослідження наявних у справі доказів визначає певну сукупність доказів з урахуванням їх вірогідності та взаємного зв'язку, які, за його внутрішнім переконанням, дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, що входять до предмета доказування. Сторона судового спору, яка не погоджується з доводами опонента, має їх спростовувати шляхом подання відповідних доказів, наведення аргументів, надання пояснень тощо. Інакше принцип змагальності, задекларований у статті 13 Господарського процесуального кодексу, втрачає сенс (аналогічні висновки викладено в постанові Великої Палати Верховного Суду від 21.06.2023 у справі № 916/3027/21).
Верховний Суд зазначає, що, звертаючись із позовом про визнання недійсним правочину, позивач згідно з вимогами статей 13, 74 Господарського процесуального кодексу України повинен довести наявність фактичних обставин, з якими закон пов'язує визнання таких правочинів недійсними на момент їх вчинення. Без доведення позивачем обставин недодержання сторонами в момент вчинення оспорюваного правочину конкретних вимог законодавства суд не має підстав для задоволення відповідного позову. Подібний висновок викладений у постанові Верховного Суду у складі судової палати для розгляду справ щодо земельних відносин та права власності Касаційного господарського суду від 18.05.2023 у справі № 910/7975/21 та постановах Верховного Суду від 08.04.2025 у справі № 910/9128/23, від 14.01.2025 у справі № 925/1459/23, від 01.10.2024 у справі № 910/20103/23, від 15.10.2024 у справі № 917/531/19, від 08.08.2024 у справі № 917/1024/22.
Отже, саме позивач повинен довести ті обставини, на які він посилається як на підставу своїх вимог, крім випадків, установлених законом.
4.11. За змістом частина 1 статті 626 Цивільного кодексу України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Згідно з частиною 1 статті 638 Цивільного кодексу України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
За приписами статті 655 Цивільного кодексу України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.
Згідно з частинами 1-3, 5 статті 203 Цивільного кодексу України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.
Відповідно до частини 1 статті 215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами 1- 3, 5 та 6 статті 203 цього Кодексу.
Статтею 228 цього Кодексу встановлені правові наслідки вчинення правочину, який порушує публічний порядок, вчинений з метою, що суперечить інтересам держави і суспільства
Вирішуючи спір про визнання угоди недійсною, суд з'ясовує наявність тих обставин, з якими закон пов'язує визнання угоди недійсною і настання певних юридичних наслідків.
Отже, наведеними правовими положеннями визначені загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину, та загальні підстави недійсності правочину, за яких цей правочин може бути визнаний недійсним, якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність (оспорюваний правочин) (частина 3 статті 215 Цивільного кодексу України).
При вирішенні позову про визнання недійсним оспорюваного правочину враховуються загальні положення статей 3, 15, 16 Цивільного кодексу України. За результатами розгляду такого спору вирішується питання про спростування презумпції правомірності правочину й має бути встановлено не лише наявність підстав недійсності правочину, передбачених законом, але й визначено, чи було порушене цивільне право особи, за захистом якого позивач звернувся до суду, яке саме право порушене та в чому полягає його порушення, оскільки залежно від цього визначається необхідний спосіб захисту порушеного права, якщо таке порушення відбулося. Подібний висновок викладений у постановах Верховного Суду від 08.04.2025 у справі № 910/9128/23, від 14.01.2025 у справі № 925/1459/23, від 01.10.2024 у справі № 910/20103/23, від 15.10.2024 у справі № 917/531/19, від 20.02.2024 у справі № 903/1037/22, від 19.03.2024 у справі № 910/4293/22.
Крім того, вирішуючи спори про визнання правочинів (господарських договорів) недійсними, господарський суд повинен встановити наявність фактичних обставин, з якими закон пов'язує визнання таких правочинів недійсними на момент їх вчинення (укладення) і настання відповідних наслідків та, у разі задоволення позовних вимог, зазначати в судовому рішенні, в чому конкретно полягає неправомірність дій сторони та яким нормам законодавства не відповідає оспорюваний правочин. Подібний висновок викладений у постановах Верховного Суду від 08.04.2025 у справі № 910/9128/23, від 14.01.2025 у справі № 925/1459/23, від 08.08.2024 у справі № 917/1024/22 від 18.05.2023 у справі № 906/743/21, від 03.08.2023 у справі № 909/654/19, від 19.10.2022 у справі № 912/278/21.
При цьому невідповідність правочину актам законодавства як підстава його недійсності повинна ґрунтуватися на повно та достовірно встановлених судами обставинах справи про порушення певним правочином (чи його частиною) імперативного припису законодавства. Саме по собі відступлення сторонами від положень законодавства, регулювання їх іншим чином не свідчить про суперечність змісту правочину цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства. Подібний висновок викладений у постановах Верховного Суду від 08.08.2024 у справі № 917/1024/22, від 01.10.2024 у справі № 910/20103/23, від 15.10.2024 у справі № 917/531/19.
Таким чином, для визнання недійсним у судовому порядку правочину необхідно встановити, що правочин не відповідає вимогам закону, або ж його сторонами (стороною) при укладенні було порушено господарську компетенцію. Подібний висновок викладений у постановах Верховного Суду від 08.04.2025 у справі № 910/9128/23, від 14.01.2025 у справі № 925/1459/23, від 08.08.2024 у справі № 917/1024/22, від 20.02.2024 у справі № 903/1037/22, від 19.03.2024 у справі № 910/4293/22.
4.12. Як свідчать матеріали справи, звертаючись з позовом до суду та обґрунтовуючи позовні вимоги, прокурор вказував на те, що на момент укладення оспорюваного договору ТОВ "Авто-Сіті-Бас" не мав у власності (розпорядженні) пісок у кількості 693 851 тонн (що є предметом договору), а відтак не міг його відчужити, а ТОВ ВКФ "Промкомплект" набути у власність цей пісок у такій кількості. Отже, на переконання прокурора, ТОВ ВКФ "Промкомплект" здійснює фактичне незаконне видобування піску та його реалізацію з інших ділянок, тобто оспорюваний правочин укладено фактично з метою легалізації видобутого піску та всупереч інтересам держави та суспільства.
Оскільки відповідно до розпорядження Кабінету Міністрів України від 12.06.2020 № 730-р "Про визначення адміністративних центрів та затвердження територій територіальних громад Чернігівської області" до складу Любецької територіальної громади увійшла, зокрема, Неданчицька сільська рада Ріпкинського району, яка внаслідок реалізації приватними суб'єктами господарювання піску - корисної копалини місцевого значення та використання її без отримання відповідних погоджень з уповноваженими органами державної влади чи місцевого самоврядування, недоотримує значні надходження, прокурор звернувся до суду про визнання оспорюваного договору недійсним.
4.13. Суди попередніх інстанцій зазначили, що з наявних у матеріалах справи документів вбачається невідповідність кількості придбаного ТОВ "Авто-Сіті-Бас" піску та надалі проданого ТОВ ВКФ "Промкомплект", що було визначено прокурором підставою вважати, що ТОВ ВКФ "Промкомплект" фактично здійснює незаконний видобуток піску, а оспорюваний договір був укладений з метою "легалізації" такого видобутку.
Водночас, суди установили, що з наданих прокурором матеріалів кримінального провадження № 42021272010000042 вбачається, що досудове розслідування здійснювалось за фактом незаконного видобутку невідомими особами піску в урочищі "Якір" і в ході досудового розслідування здійснювалась перевірка такого видобутку, у тому числі і ТОВ ВКФ "Промкомплект".
Проте за результатами розслідування слідчим встановлено, що у даному випадку пісок є предметом цивільно-правових відносин і його видобування проводилось під час будівництва м. Славутича, тому він не може бути предметом дослідження як корисна копалина чи частина надр. Земельні ділянки, на яких розташований пісок, не пересікаються з Неданчицьким родовищем пісків.
Зазначене відображено у постанові старшого слідчого відділу розслідування особливо тяжких злочинів Слідчого управління Головного управління національної поліції в Чернігівській області від 19.04.2024 про закриття кримінального провадження у зв'язку з відсутністю кримінальних правопорушень і законність якої перевірено прокурором із зазначенням відсутності підстав для скасування цієї постанови.
Суди виходили з того, що в ході досудового розслідування не були підтверджені обставини, які свідчили про вчинення службовими особами, у тому числі ТОВ ВКФ "Промкомплект" кримінального правопорушення, передбаченого частинами 1, 2 статті 240 Кримінального кодексу України (порушення правил охорони або використання надр).
Отже, суди установили, що прокурор не довів ані факту здійснення ТОВ ВКФ "Промкомплект" незаконного видобутку піску, ані його здійснення саме на території Неданчицької сільської ради, (яка увійшла до складу Любецької селищної ради).
При цьому щодо доводів прокурора про "легалізацію" придбаного ТОВ ВКФ "Промкомплект" у п ТОВ "Авто-Сіті-Бас" піску, якого у останнього фактично не було, а ТОВ ВКФ "Промкомплект" отримало його з інших джерел, суди попередніх інстанцій зазначили, що такі доводи прокурора жодним чином не доводять порушеного права саме Любецької селищної ради, яка не є правоохоронним або контролюючим органом у таких правовідносинах по відношенню до відповідачів, а завдання будь-якої шкоди безпосередньо Любецькій селищній раді такими діями відповідачів прокурором не доведено.
Отже, відмовляючи у задоволенні позовних вимог суди попередніх інстанцій дійшли висновку, що прокурор не довів наявності підстав для визнання оспорюваного правочину недійсним у зв'язку з порушення майнових прав саме Любецької селищної ради (яка визначена позивачем у справі) при укладенні оспорюваного договору, що є безумовною та самостійною підставою для відмови у задоволенні позову.
4.14. Як вже зазначалося, оскаржуючи судові рішення з підстави, передбаченої у пункті 1 частини 2 статті 287 господарського процесуального кодексу України, прокурор вказував на залишення судами поза увагою повноваження Любецької селищної ради, визначенні статтями 16, 18-1, 26, 33, 60 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" відповідно до яких органи місцевого самоврядування можуть виступати позивачами у справах, які стосуються захисту інтересів відповідних територіальних громад, та відповідно до яких саме територіальним громадам сіл, селищ, міст, районів у містах належить право комунальної власності на землю, природні ресурси, визначені відповідно до закону як об'єкти права комунальної власності, а також кошти, отримані від їх відчуження.
Прокурор посилався на висновки, наведені у постанові Верховного Суду від 11.05.2023 у справі № 136/1461/17 (пункти 23-26) щодо застосування пункту 36 статті 26 та пункту 22 статті 43 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні".
Так, у справі у № 136/1461/17 предметом позову були вимоги ОСОБА_2 до Липовецької районної ради Вінницької області про визнання протиправним та скасування рішення 13 сесії 7 скликання Липовецької районної ради Вінницької області від 21.04.2017 "Про погодження щодо отримання спеціального дозволу на користування надрами з метою геологічного вивчення піску Журавської-3 ділянки ТОВ "Вінкор СВ".
Верховний Суд, залишаючи без змін судові рішення у справі про відмову у задоволенні позову визнав обґрунтованими висновки судів про те, що ділянка "Журавська-3" не належить до земель Вахнівської сільської ради Липовецького району Вінницької області, а тому відповідно до пункту 22 частини 1 статті 43 Закону України "Про місцеве самоврядування", статті10 Кодексу України про надра оскаржуване рішення відноситься до компетенції Липовецької районної ради Вінницької області, а відтак рішення прийняте в межах та у спосіб, передбачений Законом України.
Натомість у справі, яка розглядається, суди попередніх інстанцій виходили із встановлених обставин про те, що з наданих прокурором матеріалів кримінального провадження № 42021272010000042 вбачається, що досудове розслідування здійснювалось за фактом незаконного видобутку невідомими особами піску в урочищі "Якір" і в ході досудового розслідування здійснювалась перевірка такого видобутку, у тому числі і ТОВ ВКФ "Промкомплект". Проте за результатами розслідування слідчим встановлено, що у даному випадку пісок є предметом цивільно-правових відносин і його видобування проводилось під час будівництва м. Славутича, тому він не може бути предметом дослідження як корисна копалина чи частина надр. Земельні ділянки, на яких розташований пісок, не пересікаються з Неданчицьким родовищем пісків.
4.15. Відповідно до пункту 1 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України оскарження судових рішень з підстави, зазначеної в пункті 1 частини 2 цієї статті, можливе за наявності таких складових: неоднакове застосування одних і тих самих норм матеріального права апеляційним судом у справі, в якій подано касаційну скаргу, та у постанові Верховного Суду, яка містить висновок щодо застосування цієї ж норми права у подібних правовідносинах; ухвалення різних за змістом судових рішень у справі, в якій подано касаційну скаргу, і в справі, в якій винесено постанову Верховного Суду; спірні питання виникли у подібних правовідносинах.
Зміст правовідносин з метою з'ясування їх подібності в різних рішеннях суду (судів) касаційної інстанції визначається обставинами кожної конкретної справи. Під судовими рішеннями в подібних правовідносинах слід розуміти такі рішення, де схожі предмет спору, підстави позову, зміст позовних вимог та встановлені фактичні обставини, а також має місце однакове матеріально-правове регулювання спірних правовідносин (такий правовий висновок викладено у пункті 60 постанови Великої Палати Верховного Суду від 23.06.2020 у справі № 696/1693/15-ц).
При цьому на предмет подібності слід оцінювати саме ті правовідносини, які є спірними у порівнюваних ситуаціях. Встановивши учасників спірних правовідносин, об'єкт спору (які можуть не відповідати складу сторін справи та предмету позову) і зміст цих відносин (права й обов'язки сторін спору), суд має визначити, чи є певні спільні риси між спірними правовідносинами насамперед за їхнім змістом. А якщо правове регулювання цих відносин залежить від складу їх учасників або об'єкта, з приводу якого вони вступають у правовідносини, то у такому разі подібність слід також визначати за суб'єктним і об'єктним критеріями відповідно. Для встановлення подібності спірних правовідносин у порівнюваних ситуаціях суб'єктний склад цих відносин, предмети, підстави позовів і відповідне правове регулювання не обов'язково мають бути тотожними, тобто однаковими (такий правовий висновок наведено у пункті 39 постанови Великої Палати Верховного Суду від 12.10.2021 у справі № 233/2021/19).
Згідно з пунктом 5 частини 1 статті 296 Господарського процесуального кодексу України суд касаційної інстанції закриває касаційне провадження, якщо після відкриття касаційного провадження на підставі пункту 1 частини 2 статті 287 цього Кодексу судом встановлено, що висновок щодо застосування норми права, який викладений у постанові Верховного Суду та на який посилався скаржник у касаційній скарзі, стосується правовідносин, які не є подібними.
Зазначена норма процесуального права спрямована на формування усталеної судової практики з вирішення господарських спорів, що виникають із подібних правовідносин, а її застосування судом касаційної інстанції свідчитиме про дотримання принципу правової визначеності.
Зважаючи на те, що наведена скаржником підстава касаційного оскарження, передбачена пунктом 1 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України, не отримала підтвердження після відкриття касаційного провадження, колегія суддів дійшла висновку про необхідність закриття касаційного провадження за касаційною скаргою прокурора на судові рішення у справі згідно з пунктом 5 частини 1 статті 296 цього Кодексу.
4.16. Доводи прокурора про неправильне застосування судами положень норм матеріального права, якими визначено поняття надра та добування корисних копалин з посиланням на статті 1, 5, 14 Кодексу України про надра, пункти 14.1.91, 14.1.51 Податкового кодексу України, а отже помилковість висновків судів про те, що діяльність ТОВ ВКФ "Промкомплект" не має ознак видобутку піску і фактична реалізація піску річкового не пов'язана з видобуванням корисних копалин, колегія суддів не бере до уваги, оскільки відмовляючи у задоволенні позовних вимог про визнання недійсним договору купівлі-продажу від 27.11.2018 № 32, укладеного відповідачами, суди виходили із встановлення обставин щодо відсутності підстав для визнання договору недійсним не застосовуючи при цьому норми матеріального права, на які посилається прокурор у касаційній скарзі.
Крім того як вже неодноразово зазначалося, суди виходили із встановлених обставин про те, що з наданих прокурором матеріалів кримінального провадження № 42021272010000042 вбачається, зокрема, за результатами розслідування слідчим встановлено, що у даному випадку пісок є предметом цивільно-правових відносин і його видобування проводилось під час будівництва м. Славутича, тому він не може бути предметом дослідження як корисна копалина чи частина надр. Земельні ділянки, на яких розташований пісок, не пересікаються з Неданчицьким родовищем пісків.
Посилання прокурора на неврахування рішень судів, постановлені у межах здійснення досудового розслідування у кримінальному провадженні (ухвала Деснянського районного суду міста Чернігова від 08.11.2022 у справі № 750/7850/21, ухвала Новозаводського районного суду міста Чернігова від 01.09.2023 у справі № 751/7222/23, ухвали Чернігівського апеляційного суду від 31.07.2023 у справі № 750/7850/21 та від 08.01.2024 у справі № 751/8456/23) також не беруться до уваги, оскільки не спростовують встановлених судами попередніх інстанцій під час розгляду господарської справи обставин та не є передбаченими пунктом 1 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України підставами для касаційного оскарження судових рішень.
4.17. Суд касаційної інстанції не вправі здійснювати переоцінку обставин, з яких виходили суди при вирішенні справи, а повноваження суду касаційної інстанції обмежуються виключно перевіркою дотримання судами норм матеріального та процесуального права на підставі встановлених фактичних обставин справи та виключно в межах доводів касаційної скарги (аналогічний висновок викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 10.12.2019 у справі № 925/698/16).
Встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Якщо порушень порядку надання та отримання доказів у суді першої інстанції апеляційний суд не встановив, а оцінка доказів зроблена як судом першої, так і судом апеляційної інстанції, то суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів (висновок Великої Палати Верховного Суду у постанові від 16.01.2019 у справі № 373/2054/16-ц, Верховного Суду у складі об'єднаної палати Касаційного господарського суду у постанові від 17.09.2020 у справі № 908/1795/19).
У свою чергу, Верховний Суд є судом права, а не факту, тому діючи у межах повноважень та порядку, визначених статтею 300 Господарського процесуального кодексу України, він не може встановлювати обставини справи, збирати й перевіряти докази та надавати їм оцінку (постанови Верховного Суду від 03.02.2020 у справі № 912/3192/18, від 12.11.2019 у справі № 911/3848/15, від 02.07.2019 у справі № 916/1004/18).
4.18. Щодо доводів прокурора про порушення судом апеляційної інстанції норм процесуального права щодо безпідставного залишення без розгляду клопотання прокурора про витребування у відповідачів оригіналу договору від 27.11.2018 № 32 та додатків до нього, колегія суддів вважає за необхідне зазначити таке.
Відповідно до частини 1 статті 81 Господарського процесуального кодексу України учасник справи у разі неможливості самостійно надати докази вправі подати клопотання про витребування доказів судом. Таке клопотання повинно бути подане в строк, зазначений в частинах другій та третій статті 80 цього Кодексу. Якщо таке клопотання заявлено з пропуском встановленого строку, суд залишає його без задоволення, крім випадку, коли особа, яка його подає, обґрунтує неможливість його подання у встановлений строк з причин, що не залежали від неї.
Позивач, особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб, повинні подати докази разом з поданням позовної заяви (частина 2 статті 80 вказаного Кодексу).
Як свідчать матеріали справи прокурор, звертаючись 08.04.2025 з клопотанням про витребування оригіналу договору від 27.11.2018 № 32, вказував на наявність сумнівів щодо наявності у відповідачів такого договору, які виникли після винесення рішення Господарським судом Чернігівської області від 12.12.2024, зазначаючи при цьому про наявність поважних причин пропуску строку звернення з клопотанням.
Суд апеляційної інстанції установив, що станом на дату подання апеляційної скарги (17.01.2025) прокурор був ознайомлений зі змістом оскаржуваного рішення суду першої інстанції від 12.12.2024 та мотивами його прийняття, а отже не був позбавлений можливості заявити клопотання про витребування доказу разом із апеляційною скаргою або у строк, встановлений судом в ухвалі від 03.02.2025, однак відповідних дій не вчинив і відповідне клопотання заявлено прокурором після переходу суду до вирішення спору по суті, зі значним пропуском процесуального строку на його подання.
Суд апеляційної інстанції з огляду на положення частини 2 статті 207 Господарського процесуального кодексу України дійшов висновку про залишення без розгляду клопотання прокурора про витребування доказу, подане 08.04.2025, як таке, що подане із пропуском встановленого законом та судом строку, без доведення суду поважних причин пропуску процесуального строку на його подання.
У касаційній скарзі прокурор не обґрунтував порушення судом апеляційної інстанції вимог процесуального законодавства, а його доводи зводяться до незгоди із судовим рішенням.
4.19. Водночас, доводи прокурора про те, що при винесенні постанови від 09.04.2025 Північним апеляційним господарським судом залишено поза увагою доводи прокурора щодо порушення вимог процесуального законодавства судом першої інстанції у частині розподілу судових витрат знайшли підтвердження.
Так, як свідчать матеріали справи ухвалою Господарського суду Чернігівської області від 28.03.2024 у цій справі позов прокурора залишено без розгляду на підставі пункту 2 частини 1 статті 226 Господарського процесуального кодексу України, а постановою Північного апеляційного господарського суду від 09.07.2024 задоволено апеляційну скаргу обласної прокуратури та направлено справу для продовження розгляду до суду першої інстанції.
Постановою Верховного Суду від 29.08.2024 касаційну скаргу ТОВ ВКФ "Промкомплект" залишено без задоволення, постанову суду апеляційної інстанції від 09.07.2024 залишено без змін.
Щодо розподілу судових витрат у пункті 55 постанови Верховного Суду вказано, що судовий збір за подання касаційної скарги в порядку статті 129 Господарського процесуального кодексу України покладається на скаржника (ТОВ ВКФ "Промкомплект").
Проте, рішенням Господарського суду Чернігівської області від 12.12.2024, залишеним без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 09.04.2025, стягнуто з Чернігівської обласної прокуратури на користь ТОВ ВКФ "Промкомплект" 2422,40 грн витрат зі сплати судового збору за подання касаційної скарги.
Отже, стягнення судом першої інстанції, що залишено поза увагою судом апеляційної інстанції, з прокурора судового збору за подання ТОВ ВКФ "Промкомплект" касаційної скарги на постанову Північного апеляційного господарського суду від 09.07.2024, не відповідає приписам процесуального законодавства, зокрема, положенням статті 129 Господарського процесуального кодексу України, а тому судові рішення в цій частині слід скасувати.
5. Висновки Верховного Суду
5.1. Згідно зі статтею 236 Господарського процесуального кодексу України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню господарського судочинства, визначеному цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
За змістом частини 1 статті 300 цього Кодексу, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.
5.2. Відповідно до пункту 1 частини 1 статті 308 Господарського процесуального кодексу України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право залишити судові рішення судів першої інстанції та апеляційної інстанції без змін, а скаргу без задоволення.
Згідно зі статтею 309 Господарського процесуального кодексу України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 300 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.
5.3. Ураховуючи те, що доводи касаційної скарги прокурора щодо оскаржень судових рішень з підстави, передбаченої у пункті 1 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України не знайшли свого підтвердження, Верховний Суд, переглянувши оскаржувані у справі судові рішення у межах доводів та вимог касаційної скарги, вважає, що касаційне провадження у справі за касаційною скаргою, відкрите з підстави, передбаченої у пункті 1 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України, слід закрити, а в частині стягнення з прокурора судового збору за подання відповідачем касаційної скарги судові рішення підлягають скасуванню. У решті судові рішення залишити без змін.
6. Розподіл судових витрат
6.1. Судовий збір за подання касаційної скарги слід покласти на скаржника.
Керуючись статтями 296, 300, 301, 308, 310, 314, 315, 317 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд
1. Касаційне провадження за касаційною скаргою заступника керівника Чернігівської обласної прокуратури на постанову Північного апеляційного господарського суду від 09.04.2025 та рішення Господарського суду Чернігівської області від 12.12.2024 у справі № 927/37/24, відкрите з підстави, передбаченої у пункті 1 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України, закрити.
2. Касаційну скаргу заступника керівника Чернігівської обласної прокуратури задовольнити частково.
3. Постанову Північного апеляційного господарського суду від 09.04.2025 та рішення Господарського суду Чернігівської області від 12.12.2024 у справі № 927/37/24 скасувати в частині стягнення з Чернігівської обласної прокуратури на користь Товариства з обмеженою відповідальністю виробничо-комерційної фірми "Промкомплект" 2422,40 грн витрат зі сплати судового збору за подання касаційної скарги.
4. У решті постанову Північного апеляційного господарського суду від 09.04.2025 та рішення Господарського суду Чернігівської області від 12.12.2024 у справі № 927/37/24 залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з моменту її ухвалення, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Головуючий Т. Б. Дроботова
Судді Н. О. Багай
Ю. Я. Чумак