36000, м. Полтава, вул. Капітана Володимира Кісельова, 1, тел. (0532) 610-421, факс (05322) 2-18-60, E-mail inbox@pl.arbitr.gov.ua
30.09.2025 Справа № 917/1421/25
Суддя Киричук О.А. при секретарі судового засідання Тертичній О.О., розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження справу
за позовною заявою Комунального некомерційного підприємства «Центр первинної медико-санітарної допомоги міста Ромни» Роменської міської ради ел. пошта cpmsd_romny@ukr.net тел. 380962687524 адреса Сумська обл., м. Ромни, 1- й пров. Коржівської, 7, 42001 ЄДРПОУ 39045101
до Товариства з обмеженою відповідальністю «ГАРАНТ ОЙЛ ГРУП» (шлях Київ-Харків, корпус 134 км, Пирятинський район, Полтавська область, 37043, код ЄДРПОУ 25392923)
про стягнення 72990,40 грн.,
без виклику представників сторін,
Комунальне некомерційне підприємство «Центр первинної медико-санітарної допомоги міста Ромни» Роменської міської ради звернулося до Господарського суду Полтавської області з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «ГАРАНТ ОЙЛ ГРУП» про стягнення 72990,40 грн. заборгованості за договором поставки від 04.10.2024 № 233 та додаткової угоди № 1 від 28.10.2024.
Ухвалою Господарського суду Полтавської області від 28.07.2025 позовну заяву прийнято до розгляду, відкрито спрощене позовне провадження у справі без виклику сторін (без проведення судового засідання), запропоновано відповідачу протягом 15 днів з дня вручення ухвали суду надати суду відзив на позов.
Ухвала була надіслана в електронний кабінет відповідача. Згідно довідки про доставку електронного листа документ доставлено до електронної кабінету 28.07.25.
Суд вважає, що ним було виконано умови Господарського процесуального кодексу України стосовно належного повідомлення відповідача про час і місце розгляду справи.
Відповідач 13.08.25 подав відзив на позов, за мотивами якого проти позову заперечив повністю. Крім того, у відзиві відповідач звернувся до суду з клопотанням про розгляд справи у судовому засіданні з повідомленням сторін та про забезпечення можливості представнику ТОВ «Гарант Ойл Групп» приймати участь у всіх судових засіданнях по справі №917/1421/25 в режимі відео конференції поза межами приміщення суду.
22.08.25 від позивача надійшла відповідь на відзив.
Щодо клопотання відповідача про розгляд справи у судовому засіданні з повідомленням сторін суд зазначає таке.
Відповідно до ч. 1 ст. 247 Господарського процесуального кодексу України у порядку спрощеного позовного провадження розглядаються малозначні справи.
Малозначними справами є справи незначної складності, визнані судом малозначними, крім справ, які підлягають розгляду лише за правилами загального позовного провадження, та справ, ціна позову в яких перевищує п'ятсот розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб (пункт 2 частина 5 статті 12 Господарського процесуального кодексу України).
Частиною 5 статті 252 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої із сторін про інше. За клопотанням однієї із сторін або з власної ініціативи суду розгляд справи проводиться в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін.
Частиною 7 статті 252 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що клопотання про розгляд справи у судовому засіданні з повідомленням сторін відповідач має подати в строк для подання відзиву, а позивач - разом з позовом або не пізніше п'яти днів з дня отримання відзиву.
Відповідно до ч. 6 ст. 252 Господарського процесуального кодексу України суд може відмовити в задоволенні клопотання сторони про розгляд справи в судовому засіданні з повідомленням сторін за одночасного існування таких умов: 1) предметом позову є стягнення грошової суми, розмір якої не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб; 2) характер спірних правовідносин та предмет доказування у справі не вимагають проведення судового засідання з повідомленням сторін для повного та всебічного встановлення обставин справи.
Предметом розгляду даної справи є стягнення грошової суми (72990,40), яка не перевищує 100 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб. При розгляді справи у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін суд досліджує докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи, які сторони не позбавлені можливості подати через відділ діловодства суду у письмовій формі.
Розгляд малозначної справи в порядку спрощеного позовного провадження з викликом сторін провадження призведе лише до безпідставного затягування розгляду справи.
Суд також враховує позицію, висловлену Європейським судом з прав людини (далі - ЄСПЛ) з приводу відсутності публічних слухань у судах.
У випадках, коли мають бути вирішені тільки питання права, то розгляд письмових заяв, на думку Європейського суду з прав людини, є доцільнішим, ніж усні слухання, і розгляд справи на основі письмових доказів є достатнім. Заявник не надав переконливих доказів на користь того, що для забезпечення справедливого судового розгляду після обміну письмовими заявами необхідно провести також усні слухання.
Зрештою, у певних випадках влада має право брати до уваги міркування ефективності й економії. Зокрема, коли фактичні обставини не є предметом спору, а питання права не становлять особливої складності, та обставина, що відкритий розгляд не проводився, не є порушенням вимоги пункту 1 статті 6 Конвенції про проведення публічного розгляду справи.
Суд створює учасникам процесу належні умови для ознайомлення з рухом справи, шляхом надсилання процесуальних документів, в яких такий рух описаний. Крім того, кожен з учасників справи має право безпосередньо знайомитися з її матеріалами, зокрема з аргументами іншої сторони, та реагувати на ці аргументи.
Зазначене узгоджується з висновками, викладеними в ухвалі Великої Палати Верховного Суду від 18.02.2019 у справі № 756/5081/14-ц.
Судом створені належні умови для ознайомлення з рухом справи шляхом надсилання процесуальних документів, в яких такий рух описаний. Крім того кожен з учасників справи має право безпосередньо знайомитися з її матеріалами, зокрема з аргументами іншої сторони та реагувати на ці аргументи відповідно до вимог ГПК України.
Питання про розгляд справи в порядку письмового провадження чи в судовому засіданні з повідомленням учасників справи не залежить від волевиявлення осіб, які беруть участь у справі, а залежить від конкретних обставин справи.
З огляду на викладене, враховуючи предмет позову, характер спірних правовідносин та предмет доказування у даній справі, розумні строки розгляду справи, суд дійшов висновку, що відповідачем не наведено переконливих доказів необхідності реалізації права на публічний, відкритий судовий розгляд у відкритому судовому засіданні, у зв'язку з введенням на території України воєнного стану та з метою мінімізації ризиків, задля захисту життя та здоров'я учасників судового процесу, суд дійшов висновку про відмову у задоволенні клопотання відповідача про розгляд справи з повідомлення (викликом) сторін.
Аналогічна правова позиція викладена в ухвалі Великої Палати Верховного Суду №911/3411/14 від 22.09.2020, Верховного суду № 910/13550/20 від 21.05.2021, №904/8456/21 від 01.08.2022, №910/11504/21 від 06.10.2022.
Судом враховано, що розгляд справи в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін не позбавляє права сторін на подання доказів та пояснень. У зв"язку із наведеним суд відмовляє у задоволенні клопотання про забезпечення можливості представнику ТОВ «Гарант Ойл Групп» приймати участь у всіх судових засіданнях по справі №917/1421/25 в режимі відео конференції поза межами приміщення суду.
Інші заяви чи клопотання від сторін до суду не надходили.
Враховуючи те, що подані сторонами у цій справі докази, дозволяють суду встановити та оцінити конкретні обставини (факти), які мають суттєве значення для вирішення цього спору, а отже, розглянути та вирішити спір по суті й здійснити розподіл судових витрат у цій справі, що в свою чергу, вказує на можливість виконання завдань господарського судочинства та з урахуванням необхідності дотримання розумних строків розгляду справи, суд вважає, що в матеріалах справи доказів достатньо для з'ясування обставин справи і прийняття судового рішення у справі № 917/1421/25.
Судом враховано, що за ч.13 ст. 8 ГПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.
Для забезпечення процесуальних прав сторін, прийняття рішення судом відкладалося.
Під час розгляду справи по суті судом були досліджені всі письмові докази, що містяться в матеріалах справи.
Розглянувши матеріали справи, дослідивши всі наявні у справі докази, суд встановив наступне.
Між ТОВ «Гарант Ойл Групп»/Постачальник та КНП «ЦПМСД міста Ромни»/Покупець було укладено Договір № 233 від 04.10.2024 року з Додатком 1 до нього (надалі - Договір та/або Договір № 233 від 04.10.2024 року).
Згідно п. 1.1. Договору Постачальник зобов'язується у 2024 році поставити Покупцю ТОВАР, зазначений у Додатку 1 до цього договору - Специфікації, а саме: бензин А-92 (талон), а Покупець - прийняти і оплатити такий ТОВАР.
Згідно п. 3.1. Договору ціна цього Договору становить 164 640,00 грн. (Сто шістдесят чотири тисячі шістсот сорок гривень нуль копійок), у т. ч. ПДВ 27 440,00 грн.
Згідно п. 5.2. Договору місце поставки Товару: 1-й пров. Коржівської, 7, м. Ромни, Сумської області (не пізніше 1 дня після замовлення, яке направляється у формі заявки на телефон-факс постачальника).
Крім того, п. 5.3. Договору визначає, що відповідач гарантує можливість здійснення заправки транспорту позивача щоденно на автозаправних станціях, що знаходяться на території міста Ромни, Сумської області.
Згідно п. 10.1. Договору цей Договір набуває чинності з моменту його укладання і діє до 31.12.2024 року, але в будь-якому разі до повного виконання Сторонами своїх обов'язків, взятих на себе згідно з умовами даного Договору.
Додатком 1 до Договору № 233 від 04.10.2024 року є Специфікація (надалі - Специфікація), згідно якої найменування товару - Бензин А-92 (талони), кількість 3 000 літрів, ціна за одиницю - 54,88 грн. з ПДВ, загальна вартість 164 640 грн. з ПДВ.
Також між ТОВ «Гарант Ойл Групп»/Постачальник та КНП «ЦПМСД міста Ромни»/ Покупець було укладено Додаткову угоду № 1 від 28.10.2024 року до Договору № 233 від 04.10.2024 року (надалі - Додаткова угода та/або Додаткова угода № 1), якою сторони підтвердили виконання частини зобов'язань за Договором шляхом поставки 400 л. Бензину А-92 (талон) та покращили якість предмета закупівлі і визначили невиконану її частину у вигляді 2600 літрів Бензину А-95 (талон).
З метою виконання взятих на себе зобов'язань позивачем було проведено оплату товару, що підтверджується платіжними документами. Так, 10.10.2024 року на рахунок відповідача було перераховано кошти в сумі 16 464,00 грн (платіжне доручення № 1501 від 10.10.2024 року); 29.10.2024 року було перераховано на користь відповідача 5488,00 грн (платіжне доручення № 1522від 29.10.2024 року); 05.11.2024 року перераховано - 126 224,00 грн (платіжне доручення № 1532 від 05.11.2024 року); 10.12.2024 року перераховано - 16 464,00 грн (платіжне доручення № 1588 від 10.12.2024 року).
Доданими до Позову доказами та сторонами підтверджується, що ТОВ «Гарант Ойл Групп» передало, а КНП «ЦПМСД міста Ромни» отримало:
- за Видатковою накладною № Рн241004/003 від 04.10.2024 року Бензин А-92 (талон) у кількості 300 літрів на суму 16 464,00 грн. з ПДВ;
- за Видатковою накладною № Рн241024/004 від 24.10.2024 року Бензин А-92 (талон) у кількості 100 літрів на суму 5 488,00 грн. з ПДВ;
- за Видатковою накладною № Рн241029/005 від 01.11.2024 року Бензин А-95 (талон) у кількості 2300 літрів на суму 126 224,00 грн. з ПДВ;
- за Видатковою накладною № Рн241203/009 від 03.12.2024 року Бензин А-95 (талон) у кількості 300 літрів на суму 16 464,00 грн. з ПДВ.
Позивач стверджує, що у нього залишились не отовареними отримані ним від Відповідача по Договору № 233 від 04.10.2024 року талони на Бензин А-95 на 1330 літрів на загальну суму 72990,40 грн.
В обгрунтування цього позивач послався на таке:
- відповідачем було передано позивачеві талони на пальне - бензин А-92 обсягом 400 літрів, згідно до видаткових накладних № Рн241004/003 від 04.10.2024 року та № Рн241024/004 від 24.10.2024 року. Вказана кількість бензину була отоварена позивачем в повному обсязі.
- решта 2600 літрів, після укладення додаткової угоди № 1 від 28.10.2024 року, було отримано талонами на бензин А-95, що підтверджується видатковими накладними № Рн241029/005 від 01.11.2024 року та № Рн241203/009 від 03.12.2024 року. Із зазначеної кількості в 2600 літрів, позивачем було отоварено бензин А-95 в кількості 1270 літрів.
- з кінця листопада початку грудня 2024 року, позивач стикнувся із проблемами щодо заправки пальним по талонам, наданими відповідачем на АЗС мереж «Авіас», «ANP». Якщо з кінця листопада поставки відбувалися з певними затримками, то майже з кінця грудня 2024 року, отоварити талони на бензин А-95 в АЗС мережі «Авіас», «ANP», не було можливим. Про даний факт, на підставі доповідних записок завідуючого господарством - ОСОБА_1, працівниками позивача було складено акти від 20.12.2024 року та 13.01.2025 року відповідно.
- позивач не зміг фактично отримати товар, загалом на 1330 літрів.
- За розрахунком, враховуючи ціну за 1 л пального, передбачену в специфікації, яка є невід'ємною частиною Договору, відповідач не виконав перед позивачем зобов'язань на загальну суму 72 990,40 грн.
- позивач звернувся до відповідача із претензією № 01-20/97 від 07.03.2025 року (отримано представником відповідача 19.03.2025 року). Однак, належним чином відповідач на претензію не відреагував, жодної відповіді чи пояснення на адресу позивача не надходило.
Відповідач стверджує, що він повністю та належним чином виконав свої зобов'язання перед КНП «ЦПМСД міста Ромни» по Договору № 233 від 04.10.2024 року та поставив йому товар у передбачений Договором строк, кількості та номенклатурі, і з боку Позивача жодних претензій щодо отриманого товару за вищевказаними видатковими накладним не було, а тому заявлені позовні вимоги є необґрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню.
Також відповідач у відзиві вказує, що:
- Позивач не надає доказів наявності у нього залишків начебто невикористаних талонів на Бензин А-95 на 1330 літрів і, що талони, про які у Позові тільки йде мова, були отримані ним саме від Відповідача і саме по Договору № 233 від 04.10.2024 року;
- складені представниками Позивача Доповідні записки та Акти (надалі разом - Акти) не є належними доказами відсутності палива на АЗС, оскільки Відповідач ставить під сумнів і дати складання цих Актів, і зазначені у них обставини.
У відповіді на відзив позивач навів свої доводи в обґрунтування вимог.
Судом досліджено всі докази наявні в матеріалах справи.
Норми права, з яких виходить господарський суд при прийнятті рішення, та висновки господарського суду за результатами вирішення спору.
Статтею 11 ЦК України встановлено, що цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.
Відповідно до ст. 628 ЦК України, зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Сторони мають право укласти договір, в якому містяться елементи різних договорів (змішаний договір). До відносин сторін у змішаному договорі застосовуються у відповідних частинах положення актів цивільного законодавства про договори, елементи яких містяться у змішаному договорі, якщо інше не встановлено договором або не випливає із суті змішаного договору.
Судом встановлено, що спірні правовідносини між сторонами виникли в зв'язку з укладенням та виконанням договору поставки.
Відповідно до частини 1 статті 712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.
До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін (ч. 2 ст. 712 Цивільного кодексу України).
Згідно із ст. 692 ЦК України покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором не встановлено інший строк оплати товару. Покупець зобов'язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару.
Право власності у набувача майна за договором виникає з моменту передання майна, якщо інше не встановлено договором або законом (ч. 1 ст. 334 ЦК України).
Матеріалами справи підтверджується, що на виконання умов спірного договору позивачем здійснена оплата суми по договору, а відповідачем було передано позивачу за Видатковою накладною № Рн241004/003 від 04.10.2024 року Бензин А-92 (талон) у кількості 300 літрів на суму 16 464,00 грн. з ПДВ; за Видатковою накладною № Рн241024/004 від 24.10.2024 року Бензин А-92 (талон) у кількості 100 літрів на суму 5 488,00 грн. з ПДВ; за Видатковою накладною № Рн241029/005 від 01.11.2024 року Бензин А-95 (талон) у кількості 2300 літрів на суму 126 224,00 грн. з ПДВ; за Видатковою накладною № Рн241203/009 від 03.12.2024 року Бензин А-95 (талон) у кількості 300 літрів на суму 16 464,00 грн. з ПДВ.
Постановою Кабінету Міністрів України №1442 від 20.12.1997 затверджені Правила роздрібної торгівлі нафтопродуктами, згідно яких торгівля нафтопродуктами, призначеними для відпуску споживачам, здійснюється через мережу автозаправних станцій, автогазозаправних станцій та автогазозаправних пунктів (надалі - АЗС) (абзац 2 п.3 Правил).
Згідно з п.9 Правил, розрахунки за реалізовані нафтопродукти здійснюються готівкою та/або у безготівковій формі (із використанням електронних платіжних засобів, паливних карток, талонів, відомостей на відпуск пального тощо) в установленому законодавством порядку. Разом з продукцією споживачеві в обов'язковому порядку видається розрахунковий документ установленої форми на повну суму проведеної операції, який підтверджує факт купівлі товару.
Спільним наказом Міністерства палива та енергетики України, Міністерства економіки України, Міністерства транспорту та зв'язку України, Державного комітету України з питань технічного регулювання та споживчої політики від 20 травня 2008 року №281/171/578/155 затверджена Інструкція про порядок приймання, транспортування, зберігання, відпуску та обліку нафти і нафтопродуктів на підприємствах і організаціях України (далі - Інструкція).
Згідно з п.3 Інструкції, талон - спеціальний талон, придбаний за умовами та відпускною ціною обумовленого номіналу, що підтверджує право його власника на отримання на АЗС фіксованої кількості нафтопродукту певного найменування і марки, які позначені на ньому.
Порядок відпуску нафтопродуктів за талонами визначений у п.п.10.3.3 Інструкції, а саме: форму, зміст та ступінь захисту бланків талонів установлює емітент талона.
Тож, талон є документом, який засвідчує право його власника отримати пальне на АЗС.
Як зазначає позивач, з кінця грудня 2024 року отоварити талони на бензин А-95 в АЗС мережі «Авіас», «ANP», не було можливим. Про даний факт, на підставі доповідних записок завідуючого господарством - ОСОБА_1, працівниками позивача було складено акти від 20.12.2024 року та 13.01.2025 року відповідно. Фактично позивач не зміг отримати товар загалом 1330 літрів.
Судом враховано, що у підтвердження вказаних обставин позивач надав копії доповідних записок завідуючого господарством - ОСОБА_1, та складені працівниками позивача акти від 20.12.2024 року та 13.01.2025 року відповідно. При цьому, відповідач вважає, що складені представниками Позивача Акти не є належними доказами відсутності палива на АЗС, оскільки Відповідач ставить під сумнів і дати складання цих Актів, і зазначені у них обставини, це вбачається з наступного:
1) Всі ці Акти є ідентичними по змісту, і в них змінювалась лише дата їх, начебто, складання.
2) Зі змісту Актів вбачається, що вони складені Позивачем без участі працівників АЗС, без вказівки адреси розташування АЗС та часу/годин їх складання. та без повідомлення/участі/запрошення до участі представниківТОВ «Гарант Ойл Групп», а отже їх зміст повністю залежить від одноособового волевиявлення Позивача, і Відповідач жодним чином не міг впливати на відомості, які зазначені в таких Актах.
3) У Актах вказано, що певна АЗС мережі не працює, а не про відсутність на ній палива, що могло бути викликане тимчасовими технічними або будь-якими іншими причинами, а також певна АЗС гарантовано не працювала під час повітряної тривоги з урахуванням поточних обставин на місці, з метою мінімізації загрози життю та здоров'ю працівників АЗС та її відвідувачів (коли всі працівники АЗС мали б перебувати в укритті)
Суд зазначає, що із матеріалів справи вбачається, що з 20.12.2024 позивач не має можливості отоварити талони на Бензин А-95 на 1330 літрів, про що складені відповідні акти.
Одночасно, суд зауважує, що сторонами в Договорі не погоджено порядку складання відповідних актів про відсутність палива, відтак не залучення позивачем представників відповідача чи працівників мережі АЗС «АВІАС», «ANP» до складання цих актів не свідчить про недопустимість останніх в якості доказів.
У свою чергу, відповідачем не надано до матеріалів справи належних та допустимих доказів на спростування відповідних обставин щодо відсутності на автозаправних станціях «АВІАС», «ANP» відповідної кількості палива та неможливості отримання палива за талонами, а на офіційному сайті АЗС «АВІАС» відсутня інформація про працюючі АЗС на території України.
При цьому, пунктом 5.3. Договору передбачено, що п. 5.3. Договору визначає, що відповідач гарантує можливість здійснення заправки транспорту позивача щоденно на автозаправних станціях, що знаходяться на території міста Ромни, Сумської області.
Таким чином, суд дійшов висновку, що позивач надав докази у підтвердження неможливості отримання палива за талонами на Бензин А-95 на 1330 літрів на автозаправних станціях «АВІАС», «ANP».
Позивач вказує про залишок у нього талонів, отриманих саме від відповідача на виконання умов Договору № 233 від 04.10.2024 року та зазначає у відповіді на відзив, що твердження Відповідача про те, що Позивач не надає жодних доказів наявності у нього залишків начебто невикористаних талонів на Бензин А-95 на 1330 літрів і, що талони, про які у Позові йде мова, були отримані ним саме від Відповідача і саме по Договору № 233 від 04.10.2024 року є необгрунтованим з таких підстав:
- відповідач підтверджує факт передачі талонів.
- факт отримання талонів підтверджується не тільки видатковою накладною, підписаною обома сторонами, а і бухгалтерської документацією, яка складається під час отримання талонів.
- виходячи з дій відповідача та змісту відзиву на позовну заяву, у відповідача не виникало жодних сумнівів щодо передання та неотоварення в повному обсязі талонів позивачем
Судом прийняті до уваги вказані пояснення щодо позивача.
Крім того, суд зауважує, що відповідач, вказуючи на відсутність доказів, що талони, про які у Позові йде мова, були отримані ним саме від нього і саме по Договору № 233 від 04.10.2024 року, не вказує та не доводить, що неотоварені позивачем талони поставлені точно не ним; не вказує та не доводить, що поставлені позивачу талони могли бути поставлені на виконання іншого договору.
Суд зазначає, що сторони, звертаючись до суду повинні враховувати те, що визначення та наповнення доказової бази переданого на розгляд суду спору покладаються саме на сторони, а не на суд. Суд вирішує спір на підставі поданих та витребуваних в порядку статті 81 Господарського процесуального кодексу України сторонами доказів.
У частині третьої статті 2 Господарського процесуального кодексу України однією з основних засад (принципів) господарського судочинства визначено принцип змагальності сторін, сутність якого розкрита у статті 13 цього Кодексу
Відповідно до частин третьої-четвертої статті 13 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом; кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
Верховний Суд неодноразово наголошував щодо необхідності застосування категорій стандартів доказування та відзначав, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Зокрема, це й принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони. Одночасно цей принцип не передбачає обов'язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний (постанови Верховного Суду від 02.10.2018 у справі №910/18036/17, від 23.10.2019 у справі № 917/1307/18, від 18.11.2019 у справі №902/761/18, від 04.12.2019 у справі № 917/2101/17).
Також, аналогічний стандарт доказування застосовано Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 18.03.2020 у справі № 129/1033/13-ц (провадження № 14-400цс19).
При цьому, реалізація принципу змагальності сторін в процесі та доведення перед судом обґрунтованості своїх вимог є конституційною гарантією, передбаченою у статті 129 Конституції України. Справедливість судового розгляду повинна знаходити свою реалізацію, у тому числі у здійсненні судом правосуддя без формального підходу до розгляду кожної конкретної справи.
Саме дотримання принципу справедливості судового розгляду є надзвичайно важливим під час вирішення судових справ, оскільки його реалізація слугує гарантією того, що сторона, незалежно від рівня її фахової підготовки та розуміння певних вимог цивільного судочинства, матиме можливість забезпечити захист своїх інтересів.
Закон України від 20.09.2019 № 132-IX "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо стимулювання інвестиційної діяльності в Україні"набув чинності 17.10.2019. Цим законом було, зокрема, внесено зміни до Господарського процесуального кодексу України та змінено назву статті 79 Господарського процесуального кодексу України з "Достатність доказів" на нову - "Вірогідність доказів" та викладено її у новій редакції з фактичним впровадженням у господарський процес стандарту доказування "вірогідність доказів".
З аналізу вищевикладеного слідує, що стандарт доказування "вірогідність доказів", на відміну від "достатності доказів", підкреслює необхідність співставлення судом доказів, які надає позивач та відповідач.
Відповідно до статті 79 Господарського процесуального кодексу України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Передбачений статтею 79 ГПК України стандарт доказування вірогідність доказів підкреслює необхідність співставлення судом доказів, які надає позивач та відповідач, та презюмує, що ним покладено на суд обов'язок оцінювати докази та обставини справи з огляду на їх вірогідність, яка дозволяє дійти висновку, що факти, які розглядаються, скоріше були (мали місце), аніж не були.
З урахуванням викладених вище обставин та доказів, суд установив, що надані позивачем докази в підтвердження факту існування неотоварених талонів, що поставлені відповідачем по Договору № 233 від 04.10.2024 року, мають перевагу як більш вагомі докази, тобто існування стверджуваної останньою обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний (заявлений відповідачем).
У зв'язку з наведеним вказані вище посилання відповідача суд вважає необгрунтованим необґрунтованими.
Частиною 1 ст. 662 ЦК України визначено, що продавець зобов'язаний передати покупцеві товар, визначений договором купівлі-продажу.
Відповідно до приписів ст. 664 ЦК України обов'язок продавця передати товар покупцеві вважається виконаним у момент: вручення товару покупцеві, якщо договором встановлений обов'язок продавця доставити товар; надання товару в розпорядження покупця, якщо товар має бути переданий покупцеві за місцезнаходженням товару.
Договором купівлі-продажу може бути встановлений інший момент виконання продавцем обов'язку передати товар.
Товар вважається наданим у розпорядження покупця, якщо у строк, встановлений договором, він готовий до передання покупцеві у належному місці і покупець поінформований про це. Готовий до передання товар повинен бути відповідним чином ідентифікований для цілей цього договору, зокрема шляхом маркування.
Згідно з ч. 1 та ч. 2 статті 693 Цивільного кодексу України, якщо договором встановлений обов'язок покупця частково або повністю оплатити товар до його передання продавцем (попередня оплата), покупець повинен здійснити оплату в строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо такий строк не встановлений договором, - у строк, визначений відповідно до статті 530 цього Кодексу. Якщо продавець, який одержав суму попередньої оплати товару, не передав товар у встановлений строк, покупець має право вимагати передання оплаченого товару або повернення суми попередньої оплати.
Таким чином, відповідно до частини другої статті 693 Цивільного кодексу України у покупця виникає право вимагати передання оплаченого товару або повернення суми попередньої оплати від продавця, який одержав суму попередньої оплати товару і не поставив його у встановлений строк.
Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду України від 15.10.2013 року по справі № 5011-42/13539-2012|3-30гс13.
Отже, у розумінні приписів цієї норми покупцю належить право вимагати, крім іншого, повернення передоплати за непоставлений товар. При цьому, попередньою оплатою є часткова або повна оплата товару до його передання продавцем.
Визначене зазначеною нормою право покупця вимагати від продавця повернення суми попередньої оплати є за своїм змістом правом покупця на односторонню відмову від зобов'язання, внаслідок якої припиняється зобов'язання продавця перед покупцем по поставці товару і виникає нове грошове зобов'язання.
Тобто, виходячи з аналізу положень статті 693 Цивільного кодексу України умовою її застосування є неналежне виконання продавцем свого зобов'язання зі своєчасного передання товару покупцю. А у разі настання такої умови покупець має право діяти альтернативно: або вимагати передання оплаченого товару від продавця, або вимагати повернення суми попередньої оплати. Тобто, волевиявлення щодо обрання одного з варіантів вимоги покупця має бути вчинено ним в активній однозначній формі такої поведінки, причому доведеної до продавця.
При цьому, оскільки законом не визначено форму пред'явлення такої вимоги покупця, останній може здійснити своє право будь-яким шляхом: як шляхом звернення до боржника з претензією, листом, телеграмою тощо, так і шляхом пред'явлення через суд вимоги у визначеній законом процесуальній формі - формі позову.
Аналогічна правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 22.09.2020 року по справі №918/631/19.
Відповідно до ч. 1 ст. 667 ЦК України якщо право власності переходить до покупця раніше від передання товару, продавець зобов'язаний до передання зберігати товар, не допускаючи його погіршення. Необхідні для цього витрати покупець зобов'язаний відшкодувати продавцеві, якщо інше не встановлено договором.
Відповідно до ч. 1 ст. 670 ЦК України, якщо продавець передав покупцеві меншу кількість товару, ніж це встановлено договором купівлі-продажу, покупець має право вимагати передання кількості товару, якої не вистачає, або відмовитися від переданого товару та його оплати, а якщо він оплачений, - вимагати повернення сплаченої за нього грошової суми.
Відповідно до ч. 2 ст. 530 ЦК України якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час, крім випадків, установлених законом про банки і банківську діяльність. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.
З матеріалів справи вбачається, що позивач звернувся до відповідача із претензією № 01-20/97 від 07.03.2025 року (отримано представником відповідача 19.03.2025 року), у якій, зокрема, просив провести допоставку відповідної продукції, шляхом забезпечення можливості заправки автотранспорту КНП «ЦПМСД міста Ромни» РМР, а у разі не можливості забезпечення заправки автотраспорту нашого підприємства, повернути кошти в сумі 72 990,40 грн. Твердження позивача про те, що оплачений товар йому відповідачем не передано, грошові кошти не повернені, відповідач при розгляді справи не заперечував.
Відповідно до ч. 4 ст. 165 ГПК України якщо відзив не містить вказівки на незгоду відповідача з будь-якою із обставин, на яких ґрунтуються позовні вимоги, відповідач позбавляється права заперечувати проти такої обставини під час розгляду справи по суті, крім випадків, якщо незгода з такою обставиною вбачається з наданих разом із відзивом доказів, що обґрунтовують його заперечення по суті позовних вимог, або відповідач доведе, що не заперечив проти будь-якої із обставин, на яких ґрунтуються позовні вимоги, з підстав, що не залежали від нього.
Таким чином, з викладених обставин вбачається не виконання відповідачем умов договору щодо належної поставки товару та виникнення у нього зобов'язання із компенсації позивачу вартості талонів, що не були отоварені.
За розрахунком позивача, враховуючи ціну за 1 л пального, передбачену в специфікації, яка є невід'ємною частиною Договору, відповідач не виконав перед позивачем зобов'язань на загальну суму 72 990,40 грн.
Суд відзначає, що відповідачем не спростовано, як кількість невикористаних позивачем талонів, так і не надано власного розрахунку суми грошових коштів, що підлягає компенсації, відтак перевіривши наданий позивачем розрахунок, суд погоджується із загальною вартістю товару, який фактично не може бути отриманий та підлягає сплаті позивачу, вважає його вірним та арифметично правильним.
Відповідно до ч.1 ст.73 Господарського процесуального кодексу України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
За приписами ч.1 ст.74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Статтею 76 Господарського процесуального кодексу України визначено, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Відповідно до ч.1 ст.77 Господарського процесуального кодексу України обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
З огляду на вище викладене, суд дійшов висновку про обґрунтованість заявлених позивачем позовних вимог про стягнення із відповідача 72 990,40 грн, у зв'язку із чим позов підлягає задоволенню повністю.
Надаючи оцінку іншим доводам учасників судового процесу судом враховано, що обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи (ч.5 ст.236 Господарського процесуального кодексу України).
Відповідно до п.5 ч.4 ст.238 Господарського процесуального кодексу України у мотивувальній частині рішення зазначається, зокрема, мотивована оцінка кожного аргументу, наведеного учасниками справи, щодо наявності чи відсутності підстав для задоволення позову, крім випадку, якщо аргумент очевидно не відноситься до предмета спору, є явно необґрунтованим або неприйнятним з огляду на законодавство чи усталену судову практику.
Згідно усталеної практики Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п.1 ст.6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення від 09.12.1994 Європейського суду з прав людини у справі Руїс Торіха проти Іспанії). Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією.
З огляду на викладене вище, всі інші заяви, клопотання, доводи та міркування учасників судового процесу залишені судом без задоволення та не прийняті до уваги як необґрунтовані, безпідставні та такі, що не спростовують висновків суду.
Вирішуючи питання розподілу судових витрат, суд виходив із наступного.
Як убачається з матеріалів справи при зверненні з позовом у даній справі позивачем надані докази сплати судового збору у розмірі 3028,00 грн.
Вимоги у даній справі складаються з вимоги про стягнення 72 990,40 грн.
За звернення до суду з позовом майнового характеру підлягає сплаті судовий збір у розмірі 1,5 відсотка ціна позову, але не менше одного прожиткового мінімуму для працездатних осіб і не більше 350 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, який визначається станом на перше січня календарного року, в якому поданий позов.
Відповідно до Закону України "Про державний бюджет на 2025 рік" установлений розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб 3028,00 грн.
Частиною 3 статті 4 Закону України "Про судовий збір" передбачено, що при поданні до суду процесуальних документів, передбачених частиною другою цієї статті, в електронній формі - застосовується коефіцієнт 0,8 для пониження відповідного розміру ставки судового збору.
Позовна заява подана позивачем в електронній формі. Виходячи із ціни позову з врахуванням подання позивачем позову в електронній формі позивач мав сплатити 2422,40 грн.
Суд здійснює розподіл судових витрат по сплаті судового збору, виходячи з розміру 2422,40 грн (необхідний розмір судового збору для звернення до суду у даному випадку).
Відповідно до п. 2 ч. 1 ст.129 ГПК України, у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Відповідно до ст.129 Господарського процесуального кодексу України понесені позивачем витрати зі сплати судового збору покладаються на відповідача в 2422,40 грн.
Керуючись ст. 252, 232, 233, 236-241 Господарського процесуального кодексу України, суд
Вирішив:
1. Позов задовольнити повністю.
2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «ГАРАНТ ОЙЛ ГРУПП» (шлях Київ-Харків, корпус 134 км, Пирятинський район, Полтавська область, 37043, код ЄДРПОУ 25392923) на користь Комунального некомерційного підприємства «Центр первинної медико-санітарної допомоги міста Ромни» Роменської міської ради (адреса Сумська обл., м. Ромни, 1-й пров. Коржівської, 7, 42001, ЄДРПОУ 39045101) 72 990,40 грн заборгованості, 2422,40 грн. відшкодування витрат зі сплати судового збору.
Видати наказ після набрання рішенням законної сили.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга може бути подана протягом двадцяти днів з дня складення повного тексту рішення відповідно до ст.ст. 240-241 Господарського процесуального кодексу України.
Суддя Киричук О.А.