18 вересня 2025 року Справа № 915/480/25
м. Миколаїв
Господарський суд Миколаївської області, у складі судді Семенчук Н.О.,
за участю секретаря судового засідання Могили А.С.,
за участі представників учасників справи:
прокурор - Григорян Е.Р.,
від позивача (представник позивача) - в судове засідання не з'явився,
від відповідача (представник відповідача) - Татарінов В.П.,
від третьої особи-1 (представник третьої особи-1) - в судове засідання не з'явився,
від третьої особи-2 (представник третьої особи-2) - в судове засідання не з'явився,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку загального позовного провадження справу
за позовом: Заступника керівника Окружної прокуратури міста Миколаєва, вул. Вадима Благовісного, 73, м. Миколаїв, 54003
електронна пошта: centr@myk.gp.gov.ua
в інтересах держави в особі:
Миколаївської міської ради, вул. Адміральська, 20, м. Миколаїв, 54001
електронна пошта: kancel@mkrada.gov.ua
до відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю «МК-Трейд», вул. Адміральська, буд.12/1, м. Миколаїв, 54001
третя особа-1, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача: ОСОБА_1 , АДРЕСА_1
третя особа-2, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача: Товариство з обмеженою відповідальністю «Євротехцентр», вул. Архітектора Старова, буд.2/1, м. Миколаїв, 54002
про: витребування земельної ділянки (з урахуванням заяви про зміну предмету позову від 25.04.2025 (вх. № 6246/25 від 25.04.2025)).
Заступник керівника Окружної прокуратури міста Миколаєва в інтересах держави в особі Миколаївської міської ради звернувся до Господарського суду Миколаївської області зі сформованою в системі «Електронний суд» позовною заявою №51-50/2-2654вих-25 від 27.03.2025 (вх.№4751/25 від 27.03.2025) до Товариства з обмеженою відповідальністю «Євротехцентр» та Товариства з обмеженою відповідальністю «МК-Трейд», у якій просив суд:
1. Усунути перешкоди територіальній громаді міста Миколаєва у користуванні та розпорядженні землею водного фонду шляхом визнання недійсним акту приймання-передачі майна, яке вноситься до статутного капіталу ТОВ «МК-Трейд», № 1 від 19.03.2024 в частині передання земельної ділянки площею 938 кв.м. з кадастровим номером 4810137200:01:033:0027 по пров. Прикордонному третьому, 9 у м. Миколаєві, зі скасуванням державної реєстрації права власності у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно (запис № 54239322 від 22.03.2024).
2. Усунути перешкоди територіальній громаді міста Миколаєва у користуванні та розпорядженні землею водного фонду шляхом зобов'язання товариства з обмеженою відповідальністю «МК-Трейд» (код ЄДРПОУ 41714688) повернути у власність територіальної громади міста Миколаєва в особі Миколаївської міської ради (код ЄРДПОУ 26565573) земельну ділянку площею 938 кв.м. з кадастровим номером 4810137200:01:033:0027 по АДРЕСА_2 .
3. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Євротехцентр» (код ЄДРПОУ 32333032), Товариства з обмеженою відповідальністю «МК-Трейд» (код ЄДРПОУ 41714688) на користь Миколаївської обласної прокуратури (р/р UA748201720343150001000000340, ЄДРПОУ 02910048 Банк ДКСУ м. Києва, МФО 820172) сплачений судовий збір за подачу позову.
4. Про дату, час і місце розгляду справи повідомити Окружну прокуратуру міста Миколаєва.
В обґрунтування позову прокурор зазначає, що Окружною прокуратурою міста Миколаєва при виконанні повноважень, визначених статтею 131-1 Конституції України та статтею 23 Закону України «Про прокуратуру», встановлено порушення інтересів держави під час використання земельної ділянки водного фонду, розташованої в Центральному районі м. Миколаєва. Зокрема, прокурор зазначає, що пунктами 6, 6.2 розділу 4 рішення Миколаївської міської ради від 16.09.2014 № 43/40 затверджено проект землеустрою та надано у приватну власність ОСОБА_1 земельну ділянку загальною площею 938 кв.м з кадастровим номером 4810137200:01:033:0027 (під одно - та двоповерховою житловою забудовою), у тому числі 938 кв.м. під прибудинковою територією, із земель комунальної власності з віднесенням до земель житлової забудови для будівництва і обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд по АДРЕСА_3 . У Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно за ОСОБА_1 зареєстровано 03.10.2014 право власності на земельну ділянку площею 938 кв.м з кадастровим номером 4810137200:01:033:0027 по АДРЕСА_3 , а 06.10.2014 йому видано свідоцтво про право власності на нерухоме майно індексний номер 27720355. Згодом на підставі договору купівлі-продажу №1624 від 15.10.2014, ОСОБА_1 продав вищевказану земельну ділянку ТОВ «Євротехцентр». В свою чергу, ТОВ «Євротехцентр» 19.03.2024 за актом приймання-передачі №1 внесло земельну ділянку з кадастровим номером 4810137200:01:033:0027 по АДРЕСА_3 до статутного капіталу ТОВ «МК-Трейд». Згідно з умовами вказаного акту-приймання передачі, товариство «МК-Трейд» зобов'язалось документально оформити право власності, в тому числі, на земельну ділянку з кадастровим номером 4810137200:01:033:0027. Державна реєстрація права власності за ТОВ «МК-Трейд» на земельну ділянку з кадастровим номером 4810137200:01:033:0027 вчинена 22.03.2024.
На переконання прокурора, відведення Миколаївською міською радою земельної ділянки площею 938 кв.м з кадастровим номером 4810137200:01:033:0027 у приватну власність ОСОБА_1 для індивідуального житлового будівництва та її подальше відчуження ТОВ «Євротехцентр'та ТОВ «МК-Трейд» є незаконним, оскільки при прийнятті пунктів 6, 6.2 рішення від 16.09.2014 № 43/40 Миколаївською міською радою безпідставно не враховано входження земельної ділянки з кадастровим номером 4810137200:01:033:0027 у прибережну захисну смугу річки Південний Буг, у зв'язку з чим порушено вимоги земельного та водного законодавства.
Прокурор також зазначає, що відведення у приватну власність ділянки з кадастровим номером 4810137200:01:033:0027 для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд порушує містобудівне законодавство.
З огляду на викладене, керуючись вимогами ст. 131-1 Конституції України та ст. 23 Закону України «Про прокуратуру», прокурор вважає наявними підстави для пред'явлення позову в інтересах держави в особі Миколаївської міської ради.
31.03.2025 до суду від Заступника керівника Окружної прокуратури міста Миколаєва надійшла сформована в системі «Електронний суд» заява №51-50/2-2823вих-25 від 31.03.2025 (вх.№4930/25 від 31.03.2025) про забезпечення позову, яку суд задовольнив ухвалою від 02.04.2025.
Ухвалою Господарського суду Миколаївської області від 02.04.2025 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі за правилами загального позовного провадження. Призначено підготовче засідання на 30.04.2025. Встановлено для сторін процесуальні строки для подання заяв по суті справи.
09.04.2025 до суду від Товариства з обмеженою відповідальністю «МК-Трейд» надійшов сформований в системі «Електронний суд» відзив на позовну заяву б/н від 09.04.2025 (вх. № 5418/25 від 09.04.2025), в якому відповідач позов не визнає та просить суд в задоволені позову у справі № 915/480/25 відмовити.
Заперечення відповідача, викладені у відзиві, мотивовані, зокрема, тим, що твердження прокурора про знаходження спірної земельної ділянки у прибережній захисній смузі є хибними внаслідок невірного застосування норм матеріального права та не підтверджені належними та допустимими доказами.
Крім того, відповідач зазначає, що у цій справі прокурор, відповідно до поданого ним позову, вимагає: усунути перешкоди територіальній громаді міста Миколаєва у користуванні та розпорядженні землею водного фонду шляхом зобов'язання ТОВ «МК-Трейд» повернути у власність територіальної громади міста Миколаєва в особі Миколаївської міської ради земельну ділянку площею 938 кв.м. з кадастровим номером 4810137200:01:033:0027 по пров. 3 Прикордонному, 9 у м. Миколаєві. Тобто, на переконання відповідача, прокурором поєднано в одній вимозі дві вимоги, при цьому обидві вимоги стосуються однієї земельної ділянки, одна з вимог - віндикаційна (витребувати земельну ділянку), друга - негаторна (усунути перешкоди в користуванні та розпорядженні землею), що суперечить вищенаведеній практиці Великої Палати Верховного Суду.
14.04.2025 до суду від Заступника керівника Окружної прокуратури міста Миколаєва надійшла сформована в системі «Електронний суд» відповідь на відзив б/н від 14.04.2025 (вх. № 5639/25 від 14.04.2025), за змістом якої прокурор доводи відзиву вважає такими, що підлягають критичній оцінці та відхиленню.
17.04.2025 до суду Товариства з обмеженою відповідальністю «МК-Трейд» надійшла сформована в системі «Електронний суд» заява б/н від 17.04.2025 (вх. № 5876/25 від 17.04.2025) про застосування строку позовної давності, яка мотивована тим, що хоча прокурором заявлено негаторний позов, у той же час, діючий закон вимагає розглядати такий спір на підставі статей 387 і 388 ЦК України, використовуючи принцип jura novit curia («суд знає закони»), згідно з яким неправильна юридична кваліфікація сторонами спірних правовідносин не звільняє суд від обов'язку застосувати для вирішення спору належні приписи юридичних норм, суд зобов'язаний розглянути цей спір як віндикаційний. Отже, при вирішенні цього спору позовна давність може бути застосована.
Відповідач зазначає, що у справі, що розглядається, датою передачі першому набувачеві - Коковіну Т.В. нерухомого майна - спірної земельної ділянки з кадастровим номером 4810137200:01:033:0027 по пров. 3 Прикордонному, 9 у м. Миколаєві, є дата прийняття Миколаївською міською радою, яка у цій справі є позивачем, рішення від 16.09.2014 № 43/40, а державна реєстрація права власності за третьою особою відбулась 03.10.2014.
Отже, відповідач вважає, що у справі, що розглядається строк позовної давності почав свій перебіг з 03.10.2014, а позов було подано в березні 2025, тобто, більше ніж через 10 років. Враховуючи вищевикладене, керуючись ст. 256, 257, 261 391 ЦК України, відповідач заявляє про застосування позовної давності при вирішенні спору у справі № 915/480/25 та просить відмовити в задоволені позову.
22.04.2025 до суду від Миколаївської міської ради надійшло сформоване в системі «Електронний суд» клопотання б/н від 21.04.2025 (вх. № 6023/25 від 22.04.2025) про розгляд справи за відсутності представника позивача.
За змістом вказаного клопотання позивач також зазначає, що вимоги, викладені у позовній заяві підтримує в повному обсязі.
25.04.2025 до суду від Заступника керівника Окружної прокуратури міста Миколаєва надійшла сформована в системі «Електронний суд» заява № 51-50/2-3669вих-25 (вх. № 6246/25 від 25.04.2025) про зміну предмету позову, в якій заявник просить суд прийняти до провадження у справі №915/480/25 заяву про зміну предмету позову та розглянути наступні позовні вимоги:
« 1. Витребувати на користь територіальної громади міста Миколаєва в особі Миколаївської міської ради (код ЄРДПОУ 26565573) від ТОВ «МК-Трейд» (код ЄДРПОУ 41714688) земельну ділянку площею 938 кв.м. з кадастровим номером 4810137200:01:033:0027 по пров. Прикордонному третьому, 9 у м. Миколаєві.
2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «МК-Трейд» (код ЄДРПОУ 41714688) на користь Миколаївської обласної прокуратури (ЄДРПОУ 02910048, Банк ДКСУ м. Києва, р/р UA748201720343150001000000340) сплачений судовий збір за подачу позову».
25.04.2025 до суду від Заступника керівника Окружної прокуратури міста Миколаєва надійшли сформовані в системі «Електронний суд» заперечення № 51-50/2-3685вих-25 від 25.04.2025 (вх. № 6256/25 від 25.04.2025) на заяву ТОВ «МК-Трейд» про застосування строків позовної давності. Прокурор зазначає, зокрема, що про виявлені порушення інтересів держави загалом та територіальної громади міста Миколаєва зокрема, прокурору стало відомо лише після завершення розпочатої у жовтні 2023 року у порядку ст. 23 Закону України «Про прокуратуру» процедури встановлення наявності підстав для представництва інтересів держави в суді. До вказаної дати до органів прокуратури не надходило жодних звернень, заяв, повідомлень повідомлення від громадян та юридичних осіб, в тому числі від уповноважених органів державної влади, які здійснюють державний контроль за використанням та охороною земель, щодо порушень закону при прийнятті Миколаївською міською радою рішення про відведення земельних ділянок по пров. 3 Прикордонному у місті Миколаєві, які входять у межі прибережної захисної смуги р. Південний Буг.
Враховуючи дійсні обставини справи, пов'язані з необхідністю поновлення інтересів територіальної громади, поза волею якої Миколаївська міська рада незаконно передала у приватну власність ділянку, що розташована у прибережній захисній смузі р. Південний Буг та відноситься до земель загального користування, щодо яких існує пряма законодавча заборона на перехід із комунальної власності у приватну, та з огляду на відсутність у прокурора законодавчого обов'язку тотального нагляду за розпорядженням землями міста, сталу судову практику щодо захисту земель водного фонду упродовж усього часу тривання порушення прав законного володільця, зміни законодавства, які відбулись вже після подання позову до суду, прокурор просить суд визнати причини пропуску строку звернення до суду з цим позовом поважними.
28.04.2025 до суду від Товариства з обмеженою відповідальністю «МК-Трейд» надійшла сформована в системі «Електронний суд» заява б/н від 28.04.2025 (вх. № 6313/25 від 28.04.2025) про ознайомлення з матеріалами справи в електронному вигляді.
Ухвалою Господарського суду Миколаївської області від 30.04.2025 продовжено строк підготовчого провадження на 30 днів, зобов'язано прокурора письмово зазначити ціну позову та подати докази актуальної вартості (чинної оцінки) спірної земельної ділянки площею 938 кв. м. з кадастровим номером 4810137200:01:033:0027 по пров. Прикордонному третьому, 9 у м. Миколаєві станом на день подання заяви про зміну предмету позову до суду; подати докази сплати судового збору у встановленому порядку та розмірі та відкладено підготовче засідання на 03.06.2025.
На виконання вимог ухвали Господарського суду Миколаївської області від 30.04.2025 прокурор подав до суду заяву від 15.05.2025 (вх. № 7436/25 від 16.05.2025) стосовно зазначення ціни позову та відомості щодо актуальної оцінки спірної земельної ділянки та докази сплати судового збору в установленому розмірі.
Ухвалою Господарського суду Миколаївської області від 03.06.2025 постановлено: прийняти до розгляду заяву Окружної прокуратури міста Миколаєва від 25.04.2025 (вх. № 6246/25 від 25.04.2025) про зміну предмету позову та здійснювати подальший розгляд справи з урахуванням цієї заяви; відкласти підготовче засідання на 24.06.2025 о 13:00; прокурору в строк до 10.06.2025 (включно) визначити зміст позовних вимог з урахуванням заяви про зміну предмету позову щодо кожного з відповідачів.
05.06.2025 до суду від Заступника керівника Окружної прокуратури міста Миколаєва надійшло сформоване в системі «Електронний суд» клопотання б/н від 05.06.2025 (вх. № 8531/25 від 05.06.2025) про закриття провадження у справі відносно відповідача ТОВ «Євротехцентр» у зв'язку з відмовою прокурора від позову в цій частині, оскільки остаточно сформованими прокурором позовними вимогами є вимоги лише до Товариства з обмеженою відповідальністю «МК-Трейд».
Також 05.06.2025 до суду від Заступника керівника Окружної прокуратури міста Миколаєва надійшла сформована в системі «Електронний суд» заява б/н від 05.06.2025 (вх. № 8531/25 від 05.06.2025) про залучення ТОВ «Євротехцентр» до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача.
06.06.2025 до суду від Заступника керівника Окружної прокуратури міста Миколаєва надійшла сформована в системі «Електронний суд» заява № 51-50/2-5601вих-25 від 06.06.2025 (вх. № 8556/25 від 06.06.2025), за змістом якої заявник зазначає, що на виконання ухвали суду від 03.06.2025 прокурором 05.06.2025 до суду подано клопотання про закриття провадження у справі відносно відповідача ТОВ «Євротехцентр», а тому єдиним відповідачем у справі № 915/480/25 залишається ТОВ «МК-Трейд», якому адресована вимога щодо витребування спірної земельної ділянки.
У зв'язку з оголошенням у місті Миколаєві та області повітряної тривоги, та, відповідно необхідності перебування працівників та відвідувачів суду в укритті підготовче засідання у справі № 915/480/25 призначене на 24.06.2025, не відбулось.
Ухвалою суду від 24.06.2025 постановлено розглянути справу №915/480/25 поза межами строку, встановленого ч.3 ст.177 ГПК України, у розумний строк. Повідомлено учасників справи, що підготовче засідання відбудеться 30.07.2025.
Ухвалою суду від 30.07.2025 відкладено підготовче засідання на 19.08.2025 та визначено позивачу - Миколаївській міській раді строк для викладення письмової позиції щодо відмови прокурора від позову в частині позовних вимог відносно відповідача ТОВ «Євротехцентр» та закриття провадження у справі в цій частині.
12.08.2025 до суду від Миколаївської міської ради надійшла сформована в системі «Електронний суд» заява б/н від 11.08.2025 (вх.№11656/25 від 12.08.2025), в якій позивач, на виконання ухвали суду від 30.07.2025, повідомляє, що не заперечує щодо відмови прокурора від позову в частині позовних вимог відносно відповідача ТОВ «Євротехцентр» та закриття провадження у справі №915/480/25 в цій частині.
Ухвалою суду від 19.08.2025 було закрито провадження у справі № 915/480/25 в частині позовних вимог прокурора до ТОВ «Євротехцентр», у зв'язку з відмовою прокурора від позову в цій частині; залучено до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача Товариство з обмеженою відповідальністю «Євротехцентр»; закрито підготовче провадження у справі; призначено справу №915/480/25 до судового розгляду по суті на 18.09.2025 о 10:00; встановлено третій особі п'ятиденний строк з дня отримання ухвали для надання суду пояснень на позов.
17.09.2025 до суду від Заступника керівника Окружної прокуратури міста Миколаєва надійшло сформоване в системі «Електронний суд» клопотання № 51-50/2-9101вих-25 від 16.09.2025 (вх. № 13208/25 від 17.09.2025), в якому заявник просить суд:
1. Стягнути з товариства з обмеженою відповідальністю «МК-Трейд» (код ЄДРПОУ 41714688) на користь Миколаївської обласної прокуратури (вул. Спаська, 28, м. Миколаїв, 54006, ЄДРПОУ 02910048, Банк ДКСУ м. Києва, р/р UA748201720343150001000000340) сплачений судовий збір за подачу позову в розмірі 3613,27 грн та заяви про забезпечення позову в розмірі 1 211, 40 грн.
2. Повернути надмірно сплачений Миколаївською обласною прокуратурою (вул. Спаська, 28, м. Миколаїв, 54006, ЄДРПОУ 02910048, Банк ДКСУ м. Києва, р/р UA748201720343150001000000340) судовий збір у розмірі 2422,40 грн, що підтверджується платіжною інструкцією від 19.03.2025 № 446.
Прокурор у судовому засіданні 18.09.2025 позовні вимоги підтримав та просив суд їх задовольнити.
Представник відповідача проти задоволення позовних вимог заперечував, просив суд в позові відмовити.
Інші учасники справи в судове засідання 18.09.2025 не з'явилися, причини неявки суду не повідомили, про час та місце розгляду справи повідомлені.
У судовому засіданні 18.09.2025 судом проголошено вступну та резолютивну частини рішення.
Розглянувши матеріали справи, заслухавши в судових засіданнях прокурора у справі та представника відповідача, дослідивши та оцінивши усі подані у справу докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд встановив таке.
Миколаївською міською радою прийнято рішення № 43/40 від 16.09.2014 «Про вилучення, надання, передачу у власність, спільну сумісну та спільну часткову власність, надання в оренду земельних ділянок громадянам, зміну цільового призначення земельної ділянки та внесення змін до рішень міської ради та виконкому міської ради по Центральному району м.Миколаєва».
Пунктом 6 розділу 4 вказаного рішення міської ради затверджено проєкт землеустрою щодо відведення у власність земельної ділянки (кадастровий номер 4810137200:01:033:0027) загальною площею 938 кв.м. (під одно - та двоповерховою житловою забудовою), у тому числі 938 кв.м під прибудинковою територією, із земель комунальної власності, з віднесенням їх до земель житлової забудови, для будівництва і обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд по АДРЕСА_3 . Земельна ділянка згідно з додатком 6 до Порядку ведення Державного земельного кадастру, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.10.2012 №1051, має обмеження у використанні: - типу 05.01 - «водоохоронна зона» на земельну ділянку площею 938 кв.м.
Пунктом 6.2 розділу 4 рішення міської ради № 43/40 від 16.09.2014 надано у приватну власність громадянину ОСОБА_1 у власність земельну ділянку площею 938 кв.м для будівництва і обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд по АДРЕСА_3 .
У Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно 03.10.2014 зареєстровано за ОСОБА_1 право власності на земельну ділянку площею 938 кв.м з кадастровим номером 4810137200:01:033:0027 по АДРЕСА_3 .
У подальшому, 15.10.2014 між ОСОБА_1 , як продавцем, та Товариством з обмеженою відповідальністю «Євротехцентр», як покупцем, був укладений Договір купівлі-продажу земельної ділянки, посвідчений приватним нотаріусом Миколаївського міського нотаріального округу Ласурія С.А., та зареєстрований в реєстрі за № 1624. Відповідно до предмету вказаного Договору купівлі-продажу продавець передав у власність, а покупець прийняв у власність земельну ділянку, що розташована за адресою: АДРЕСА_2 (дев'ять), площею 0,0938 га (надалі - земельна ділянка). Земельна ділянка належить продавцю ОСОБА_1 на підставі свідоцтва про право власності на нерухоме майно, серії НОМЕР_1 , виданого Реєстраційною службою Миколаївського міського управління юстиції Миколаївської області 06 жовтня 2014 року, індексний номер: 27720355. Державна реєстрація права власності на зазначену земельну ділянку проведена Реєстраційною службою Миколаївського міського управління юстиції Миколаївської області в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно 03 жовтня 2014 року, реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна: 469879248101. Кадастровий номер земельної ділянки: 4810137200·01:033:0027. Цільове призначення земельної ділянки для будівництва і обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд.
Державна реєстрація права власності за Товариством з обмеженою відповідальністю «Євротехцентр» на земельну ділянку з кадастровим номером 4810137200:01:033:0027 вчинена 15.10.2014.
Надалі, 19.03.2024 Товариство з обмеженою відповідальністю «Євротехцентр» за актом приймання-передачі № 1 внесло земельну ділянку з кадастровим номером 4810137200:01:033:0027 по пров. 3 Прикордонному, 9 у м. Миколаєві до статутного капіталу Товариства з обмеженою відповідальністю «МК-Трейд».
Згідно з умовами вказаного акту-приймання передачі, Товариство з обмеженою відповідальністю «МК-Трейд» зобов'язалось документально оформити право власності, в тому числі, на земельну ділянку з кадастровим номером 4810137200:01:033:0027.
Державна реєстрація права власності за Товариством з обмеженою відповідальністю «МК-Трейд» на земельну ділянку з кадастровим номером 4810137200:01:033:0027 вчинена 22.03.2024.
Водночас, на переконання прокурора, відведення Миколаївською міською радою земельної ділянки площею 938 кв.м з кадастровим номером 4810137200:01:033:0027 у приватну власність ОСОБА_1 для індивідуального житлового будівництва та її подальше відчуження Товариству з обмеженою відповідальністю «Євротехцентр» та Товариству з обмеженою відповідальністю «МК-Трейд» є незаконним.
Так, прокурор зазначає, що при прийнятті пунктів 6, 6.2 рішення від 16.09.2014 № 43/40 Миколаївською міською радою безпідставно не враховано входження земельної ділянки з кадастровим номером 4810137200:01:033:0027 у прибережну захисну смугу річки Південний Буг, у зв'язку з чим порушено вимоги земельного та водного законодавства.
Отже, з метою захисту інтересів держави у сфері ефективного використання земельних ресурсів, прокурор звернувся з даним позовом до господарського суду.
Щодо підстав для представництва прокурором інтересів держави у спірних правовідносинах, суд зазначає наступне.
Згідно з ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Тобто, зазначене конституційне положення встановлює обов'язок органів державної влади та їх посадових осіб дотримуватись принципу законності при здійсненні своїх повноважень, що забезпечує здійснення державної влади за принципом її поділу.
Приписами ст. 1 Закону України «Про прокуратуру» встановлено, що прокуратура України становить єдину систему, яка в порядку, передбаченому цим Законом, здійснює встановлені Конституцією України функції з метою захисту, зокрема, загальних інтересів суспільства та держави. Відповідно до пункту 2 частини першої статті 2 Закону на прокуратуру покладається функція з представництва інтересів держави в суді у випадках, визначених цим Законом. Згідно з частиною третьою статті 23 Закону прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб'єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу.
Виходячи з аналізу наведених правових норм, виключними випадками, за яких прокурор може здійснювати представництво інтересів держави в суді, є порушення або загроза порушення інтересів держави. При цьому, в кожному конкретному випадку прокурор при зверненні до суду з позовом повинен довести існування обставин порушення або загрози порушення інтересів держави.
Конституційний Суд України у своєму рішенні від 08.04.1999 № 3-рп/99, з'ясовуючи поняття «інтереси держави» визначив, що державні інтереси закріплюються як нормами Конституції України, так і нормами інших правових актів. Інтереси держави відрізняються від інтересів інших учасників суспільних відносин. В основі перших завжди є потреба у здійсненні загальнодержавних (політичних, економічних, соціальних та інших) дій, програм, спрямованих на захист суверенітету, територіальної цілісності, державного кордону України, гарантування її державної, економічної, інформаційної, екологічної безпеки, охорони землі як національного багатства, захист прав усіх суб'єктів права власності та господарювання тощо.
Враховуючи, що інтереси держави є оціночним поняттям, прокурор у кожному конкретному випадку самостійно визначає з посиланням на законодавство, на підставі якого подається позов, в чому саме відбулося чи може відбутися порушення матеріальних або інших інтересів держави, обґрунтовує у позовній заяві необхідність їх захисту та зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах (ч. 4 мотивувальної частини рішення Конституційного Суду України).
Наведене Конституційним Судом України розуміння поняття «інтереси держави» має самостійне значення і може застосовуватися для тлумачення цього ж поняття, вжитого у ст. 131-1 Конституції України та ст. 23 Закону України «Про прокуратуру».
У відповідності до ст. 131-1 Конституції України на органи прокуратури України покладається представництво інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом.
Виходячи з вимог п.п. 1, 2 ч.1 ст. 3 Закону України «Про прокуратуру», діяльність органів прокуратури ґрунтується на засадах верховенства права та законності.
Відповідно до ч. 3 ст. 23 Закону України «Про прокуратуру», прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб'єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу.
Відповідно до абз. 1-3 ч. 4 ст. 23 Закону України «Про прокуратуру» наявність підстав для представництва має бути обґрунтована прокурором у суді. Прокурор здійснює представництво інтересів громадянина або держави в суді виключно після підтвердження судом підстав для представництва. Прокурор зобов'язаний попередньо, до звернення до суду, повідомити про це громадянина та його законного представника або відповідного суб'єкта владних повноважень. У разі підтвердження судом наявності підстав для представництва прокурор користується процесуальними повноваженнями відповідної сторони процесу. Наявність підстав для представництва може бути оскаржена громадянином чи його законним представником або суб'єктом владних повноважень.
Правовий висновок щодо застосування ч.3 ст. 23 Закону України «Про прокуратуру» викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 26.05.2020 у справі № 912/2385/18.
Так, за п.76-77 зазначеної постанови Великої Палати Верховного Суду прокурор, звертаючись до суду з позовом, має обґрунтувати та довести підстави для представництва, однією з яких є бездіяльність компетентного органу. Бездіяльність компетентного органу (нездійснення захисту інтересів держави) означає, що компетентний орган знав або повинен був знати про порушення інтересів держави, мав повноваження для захисту, але не звертався до суду з відповідним позовом у розумний строк.
Згідно із п.80 постанови Великої Палати Верховного Суду від 26.05.2020 по справі № 912/2385/18 невжиття компетентним органом жодних заходів протягом розумного строку після того, як цьому органу стало відомо або повинно було стати відомо про можливе порушення інтересів держави, має кваліфікуватися як бездіяльність відповідного органу. Розумність строку визначається судом з урахуванням того, чи потребували інтереси держави невідкладного захисту (зокрема, через закінчення перебігу позовної давності чи можливість подальшого відчуження майна, яке незаконно вибуло із власності держави), а також таких чинників, як: значимість порушення інтересів держави, можливість настання невідворотних негативних наслідків через бездіяльність компетентного органу, наявність об'єктивних причин, що перешкоджали такому зверненню тощо.
Прокурору достатньо дотриматися порядку, передбаченого статтею 23 Закону України «Про прокуратуру», і якщо компетентний орган протягом розумного строку після отримання повідомлення самостійно не звернувся до суду з позовом в інтересах держави, то це є достатнім аргументом для підтвердження судом підстав для представництва.
Згідно із ч. 3, 4 ст. 53 Господарського процесуального кодексу України у визначених законом випадках прокурор звертається до суду з позовною заявою, бере участь у розгляді справ за його позовами, а також може вступити за своєю ініціативою у справу, провадження у якій відкрито за позовом іншої особи. Прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній чи іншій заяві, скарзі обґрунтовує, в чому полягає порушення інтересів держави, необхідність їх захисту, визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах.
Прокурор, який звертається до суду в інтересах держави в позовній чи іншій заяві, скарзі обґрунтовує, в чому полягає порушення інтересів держави, необхідність їх захисту, визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах.
Рішенням Конституційного суду України від 08.04.1999 №3-рп/99 визначено, що під представництвом прокуратурою інтересів держави треба розуміти правовідносини, в яких прокурор, реалізуючи визначені Конституцією України повноваження, вчиняє в суді процесуальні дії з метою захисту інтересів держави з урахуванням того, що «інтереси держави» є оціночним поняттям, у зв'язку із чим прокурор чи його заступник у кожному конкретному випадку самостійно визначає з посиланням на законодавство підставу позову та зазначає, у чому саме відбулося чи може відбутися порушення матеріальних або інших інтересів держави, обґрунтовує у позовній заяві необхідність їх захисту.
З контексту викладеного вище рішення Конституційного суду України, враховуючи положення чинного законодавства, вбачається, що прокурором прояв порушення інтересів держави визначається самостійно з урахуванням публічного інтересу. Держава зацікавлена у дотриманні процедур набуття прав на землю, так само як і у дотриманні норм чинного законодавства. Додержання вимог закону не може не являти публічного інтересу, оскільки є проявом управлінської функції держави та спрямоване на забезпечення єдиного підходу до врегулювання тих чи інших правовідносин, впровадження системності та прозорості у набутті і реалізації прав громадянами і юридичними особами, принципу конституційної рівності суб'єктів цивільних правовідносин.
У даній справі наявність «інтересу держави» полягає у стверджуваному прокурором порушенні права держави у сфері контролю за використанням та охороною земель, ефективного використання земельних ресурсів.
Вирішуючи питання про справедливу рівновагу між інтересами суспільства і конкретної особи Європейський Суд з прав людини у рішенні у справі «Трегубенко проти України» від 02.11.2004 категорично ствердив, що «правильне застосування законодавства незаперечно становить «суспільний інтерес» (п. 54).
При цьому, правовідносини, пов'язані з вибуттям земель із державної чи комунальної власності, становлять суспільний, публічний інтерес, а незаконність рішення органу виконавчої влади чи органу місцевого самоврядування, на підставі якого земельна ділянка вибула з державної чи комунальної власності, такому суспільному інтересу не відповідає (правова позиція висловлена Верховним Судом України при розгляді справи № 6-157ц16 від 29.06.2016).
Відповідно до ст. 13 Конституції України, преамбули ВК України, ст. 324 ЦК України водні ресурси, які знаходяться в межах території України, є об'єктами права власності Українського народу та його національним надбанням, однією з природних основ його економічного розвитку і соціального добробуту.
Водні ресурси забезпечують існування людей, тваринного і рослинного світу і є обмеженими та уразливими природними об'єктами. В умовах нарощування антропогенних навантажень на природне середовище, розвитку суспільного виробництва і зростання матеріальних потреб виникає необхідність раціонального використання водних ресурсів та їх екологічно спрямованого захисту.
Незаконне надання у власність земельної ділянки водного фонду порушує виключне право власності Українського народу як на земельні, так і на водні ресурси. В цьому контексті важливу роль відіграє конституційний принцип законності набуття та реалізації права власності на земельні ділянки та водні об'єкти в поєднанні з додержанням засад правового порядку в Україні, відповідно до яких органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України (статті 13, 19 Конституції України).
За таких обставин «суспільним», «публічним» інтересом звернення прокуратури до суду з цим позовом є задоволення суспільної потреби у відновленні законності при вирішенні суспільно важливого та соціально значущого питання незаконного вилучення та передачі у приватну власність земель водного фонду, недопущення можливості розпорядження у майбутньому спірною ділянкою не уповноваженим суб'єктом. «Суспільний», «публічний» інтерес полягає у відновленні правового порядку в частині визначення меж компетенції органів державної влади та місцевого самоврядування, відновленні становища, яке існувало до порушення права власності Українського народу на землі водного фонду, захист такого права шляхом витребування спірної земельної ділянки на користь позивача.
Зі змісту положень ч. 4 ст. 53 ГПК України, ч. 3 ст. 23 Закону України «Про прокуратуру» вбачається, що прокурор, звертаючись до суду з позовною заявою в інтересах держави, зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах, яким не здійснюється або неналежним чином здійснюється захист цих інтересів.
У відповідності до ст.324 Цивільного кодексу України, від імені українського народу права власності здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, встановлених Конституцією України.
Згідно з частинам 3, 5 статті 16 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» матеріальною і фінансовою основою місцевого самоврядування є рухоме і нерухоме майно, доходи місцевих бюджетів, інші кошти, земля, природні ресурси, що є у комунальній власності територіальних громад сіл, селищ, міст, районів у містах, а також об'єкти їхньої спільної власності, що перебувають в управлінні районних і обласних рад.
Від імені та в інтересах територіальних громад права суб'єкта комунальної власності здійснюють відповідні ради.
Відповідно до частин 1, 5 статті 60 вказаного Закону територіальним громадам міст належить право комунальної власності на рухоме і нерухоме майно, доходи місцевих бюджетів, інші кошти, землю, природні ресурси, підприємства, установи та організації.
Частиною 8 статті 60 вказаного Закону визначено, що право комунальної власності територіальної громади захищається законом на рівних умовах з правами власності інших суб'єктів. Об'єкти права комунальної власності не можуть бути вилучені у територіальних громад і передані іншим суб'єктам права власності без згоди безпосередньо територіальної громади або відповідного рішення ради чи уповноваженого нею органу, за винятком випадків, передбачених законом.
Ураховуючи викладене, Миколаївська міська рада має право звернутися до суду за захистом порушеного права як власник та розпорядник спірної земельної ділянки.
Прокурором в порядку ст.23 Закону України «Про прокуратуру» скеровувався до Миколаївської міської ради запит від 19.02.2025 №51-50/2-1571вих-25, в якому було зазначено про порушення законодавства при відведенні спірної ділянки водного фонду під забудову житловим будинком та реєстрації права власності на неї, а також запропоновано вжити заходів до захисту інтересів держави шляхом звернення до суду з позовом.
Миколаївською міською радою 26.02.2025 надано відповідь про те, що позови щодо вказаної ділянки не пред'являлись та не заплановані до пред'явлення, у зв'язку із відсутністю відповідного доручення міського голови, звернень виконавчих органів міської ради або комунальних підприємств.
Як зазначено Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 15.10.2019 у справі №903/129/18 (12-72гс19), сам факт незвернення до суду обраного прокурором позивача з відповідним позовом, який би відповідав вимогам процесуального законодавства та відповідно мав змогу захистити інтереси держави, свідчить про те, що зазначений орган неналежно виконує свої повноваження, у зв'язку з чим у прокурора виникають обґрунтовані підстави для захисту інтересів держави та звернення до суду з таким позовом, що відповідає нормам національного законодавства та практиці Європейського суду з прав людини.
У постанові від 26.07.2018 по справі №926/1111/15 Верховний Суд зазначив, що прокурор, встановивши не усунуті порушення інтересів держави, має не тільки законне право, а й обов'язок здійснити захист таких інтересів, обравши при цьому один із способів захисту.
Про подання позовної заяви Окружною прокуратурою міста Миколаєва на виконання вимог ч. 4 ст. 23 Закону України «Про прокуратуру» було попередньо повідомлено Миколаївську міську раду листом № 51-50/2-2583вих-25 від 24.03.2025.
Наведене утворює собою передбачений вимогами Конституції України та Закону України «Про прокуратуру» винятковий випадок, за якого стверджуване прокурором порушення відповідачами інтересів держави супроводжується неналежним виконанням уповноваженими органами функцій із їх захисту, та є підставою для застосування представницьких повноважень прокурором в інтересах держави.
За таких обставин, вбачаються підстави для представництва прокурором інтересів держави та звернення до суду із вказаним позовом.
Разом із тим, суду необхідно дослідити питання, які стосуються обставин доведеності прокурором наявного порушеного права держави у спірних правовідносинах, чи підлягає право захисту і який необхідний та ефективний спосіб захисту у такому випадку має застосовуватися і чи є спосіб захисту, викладений прокурором у позовній заяві, належним та таким, що призведе до відновлення порушених прав держави шляхом, викладеним у позовній заяві.
З урахуванням наведеного, щодо суті позовних вимог суд зазначає таке.
Відповідно до ст. 13 Конституції України земля, її надра, атмосферне повітря, водні та інші природні ресурси, які знаходяться в межах території України, природні ресурси її континентального шельфу, виключної (морської) економічної зони є об'єктами права власності Українського народу. Від імені Українського народу права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених цією Конституцією.
Згідно зі ст. 14 Конституції України, яка кореспондується з положеннями ст. 1 Земельного кодексу України земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави. Право власності на землю гарантується. Це право набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону.
Відповідно до ч. 1 ст. 181 Цивільного кодексу України до нерухомих речей (нерухоме майно, нерухомість) належать земельні ділянки, а також об'єкти, розташовані на земельній ділянці, переміщення яких є неможливим без їх знецінення та зміни їх призначення.
Згідно ч. 1 ст. 182 ЦК України право власності та інші речові права на нерухомі речі, обтяження цих прав, їх виникнення, перехід і припинення підлягають державній реєстрації.
Відповідно до ч. 2 ст. 182 ЦК України державна реєстрація прав на нерухомість є публічною, здійснюється відповідним органом, який зобов'язаний надавати інформацію про реєстрацію та зареєстровані права в порядку, встановленому законом.
За приписами ч. 1 ст. 316 ЦК України правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.
Згідно ч. 1 ст. 317 ЦК України правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.
Відповідно до ч.ч. 1 та 7 ст. 319 ЦК України, власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Діяльність власника може бути обмежена чи припинена або власника може бути зобов'язано допустити до користування його майном інших осіб лише у випадках і в порядку, встановлених законом.
Відповідно до ч. 1 ст. 321 ЦК України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.
Особа може бути позбавлена права власності або обмежена у його здійсненні лише у випадках і в порядку, встановлених законом.
Згідно ст. 328 Цивільного кодексу України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.
У відповідності до ч.ч. 1, 2 ст. 373 ЦК України земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави. Право власності на землю гарантується Конституцією України. Право власності на землю (земельну ділянку) набувається і здійснюється відповідно до закону.
Згідно ст. 1 Земельного кодексу України земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави; право власності на землю гарантується; використання власності на землю не може завдавати шкоди правам і свободам громадян, інтересам суспільства, погіршувати екологічну ситуацію і природні якості землі.
Відповідно до ч. 1 ст. 18 Земельного кодексу України до земель України належать усі землі в межах її території, в тому числі острови та землі, зайняті водними об'єктами, які за основним цільовим призначенням поділяються на категорії.
Згідно з ч. 1 ст. 19 Земельного кодексу України землі України за основним цільовим призначенням поділяються на такі категорії: а) землі сільськогосподарського призначення; б) землі житлової та громадської забудови; в) землі природно-заповідного та іншого природоохоронного призначення; г) землі оздоровчого призначення; ґ) землі рекреаційного призначення; д) землі історико-культурного призначення; е) землі лісогосподарського призначення; є) землі водного фонду; ж) землі промисловості, транспорту, електронних комунікацій, енергетики, оборони та іншого призначення.
Згідно зі ст. 1 Водного кодексу України води це усі води (поверхневі, підземні, морські), що входять до складу природних ланок кругообігу води; води підземні - води, що знаходяться нижче рівня земної поверхні в товщах гірських порід верхньої частини земної кори в усіх фізичних станах; води поверхневі - води різних водних об'єктів, що знаходяться на земній поверхні; водний об'єкт - природний або створений штучно елемент довкілля, в якому зосереджуються води (море, річка, озеро, водосховище, ставок, канал, водоносний горизонт); озеро - природна западина суші, заповнена прісними або солоними водами; прибережна захисна смуга - частина водоохоронної зони відповідної ширини вздовж річки, моря, навколо водойм, на якій встановлено більш суворий режим господарської діяльності, ніж на решті території водоохоронної зони; ставок - штучно створена водойма місткістю не більше 1 млн. кубічних метрів.
Завданням водного законодавства є регулювання правових відносин з метою забезпечення збереження, науково обґрунтованого, раціонального використання вод для потреб населення і галузей економіки, відтворення водних ресурсів, охорони вод від забруднення, засмічення та вичерпання, запобігання шкідливим діям вод та ліквідації їх наслідків, поліпшення стану водних об'єктів, а також охорони прав підприємств, установ, організацій і громадян на водокористування; водні відносини в Україні регулюються цим Кодексом, Законом України «Про охорону навколишнього природного середовища» та іншими актами законодавства; земельні, гірничі, лісові відносини, а також відносини щодо використання та охорони рослинного і тваринного світу, територій та об'єктів природно-заповідного фонду, атмосферного повітря, виключної (морської) економічної зони та континентального шельфу України, що виникають під час користування водними об'єктами, регулюються відповідним законодавством України (ст. 2 ВК України).
За змістом ст.ст. 3, 4 Водного кодексу України усі води (водні об'єкти) на території України становлять її водний фонд. До водного фонду України належать: 1) поверхневі води: природні водойми (озера); водотоки (річки, струмки); штучні водойми (водосховища, ставки) і канали, крім каналів на зрошувальних і осушувальних системах; інші водні об'єкти; 2) підземні води та джерела; 3) внутрішні морські води та територіальне море.
До земель водного фонду належать землі, зайняті: морями, річками, озерами, водосховищами, іншими водними об'єктами, болотами, а також островами, не зайнятими лісами; прибережними захисними смугами вздовж морів, річок та навколо водойм, крім земель, зайнятих лісами; гідротехнічними, іншими водогосподарськими спорудами та каналами, а також землі, виділені під смуги відведення для них; береговими смугами водних шляхів.
Чинним законодавством установлено особливий правовий режим використання земель водного фонду.
Згідно ст.ст. 19, 20 ЗК України землі України за основним цільовим призначенням поділяються на відповідні категорії, у тому числі: землі сільськогосподарського призначення, землі рекреаційного призначення, землі водного фонду. Віднесення їх до тієї чи іншої категорії здійснюється на підставі рішень органів державної влади та органів місцевого самоврядування відповідно до їх повноважень.
Порушення порядку встановлення та зміни цільового призначення земель є підставою для визнання відповідно до ст. 21 ЗК України недійсними рішень про надання земель, угод щодо земельних ділянок, відмови в державній реєстрації земельних ділянок або визнання реєстрації недійсною тощо.
Відповідно до ч. 1 ст. 58 ЗК України та ст. 4 ВК України до земель водного фонду належать землі, зайняті: морями, річками, озерами, водосховищами, іншими водними об'єктами, болотами, а також островами; землі зайняті прибережними захисними смугами вздовж морів, річок та навколо водойм; гідротехнічними, іншими водогосподарськими спорудами та каналами, а також землі, виділені під смуги відведення для них; береговими смугами водних шляхів.
Відповідно до ч. 1 ст. 59 ЗК України землі водного фонду можуть перебувати у державній, комунальній та приватній власності.
Згідно ч. 2 ст. 59 ЗК України громадянам та юридичним особам за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування можуть безоплатно передаватись у власність замкнені природні водойми (загальною площею до 3 гектарів). Власники на своїх земельних ділянках можуть у встановленому порядку створювати рибогосподарські, протиерозійні та інші штучні водойми; громадянам та юридичним особам органами виконавчої влади або органами місцевого самоврядування із земель водного фонду можуть передаватися на умовах оренди земельні ділянки прибережних захисних смуг, смуг відведення і берегових смуг водних шляхів, а також озера, водосховища, інші водойми, болота та острови для сінокосіння, рибогосподарських потреб, культурно-оздоровчих, рекреаційних, спортивних і туристичних цілей, проведення науково-дослідних робіт тощо.
Згідно ст. 79 ЗК України земельна ділянка - це частина земної поверхні з установленими межами, певним місцем розташування, з визначеними щодо неї правами; право власності на земельну ділянку поширюється в її межах на поверхневий (ґрунтовий) шар, а також на водні об'єкти, ліси і багаторічні насадження, які на ній знаходяться; право власності на земельну ділянку розповсюджується на простір, що знаходиться над та під поверхнею ділянки на висоту і на глибину, необхідні для зведення житлових, виробничих та інших будівель і споруд.
Юридичні особи (засновані громадянами України або юридичними особами України) можуть набувати у власність земельні ділянки для здійснення підприємницької діяльності у разі: придбання за договором купівлі-продажу, дарування, міни, іншими цивільно-правовими угодами; внесення земельних ділянок її засновниками до статутного фонду; прийняття спадщини; виникнення інших підстав, передбачених законом (ч. 1 ст. 82 ЗК України).
Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 84 ЗК України у державній власності перебувають усі землі України, крім земель комунальної та приватної власності. Право державної власності на землю набувається і реалізується державою через органи виконавчої влади відповідно до повноважень, визначених цим Кодексом.
Відповідно до ч. 4 ст. 84 ЗК України землі водного фонду не можуть передаватись у приватну власність, крім випадків, передбачених законодавством.
Положеннями ст. 60 ЗК України та ст. 88 ВК України уздовж річок, морів і навколо озер, водосховищ та інших водойм з метою охорони поверхневих водних об'єктів від забруднення і засмічення та збереження їх водності у межах водоохоронних зон виділяються земельні ділянки під прибережні захисні смуги.
При цьому, правовий режим прибережних захисних смуг визначається статтями 60-62 Земельного кодексу України та статтями 1, 88-90 Водного кодексу України.
Згідно зі ст. 60 Земельного кодексу України (в редакції на час виникнення спірних правовідносин) вздовж річок, морів і навколо озер, водосховищ та інших водойм з метою охорони поверхневих водних об'єктів від забруднення і засмічення та збереження їх водності встановлюються прибережні захисні смуги. Прибережні захисні смуги встановлюються по берегах річок та навколо водойм уздовж урізу води (у меженний період) шириною: а) для малих річок, струмків і потічків, а також ставків площею менш як 3 гектари - 25 метрів; б) для середніх річок, водосховищ на них, водойм, а також ставків площею понад 3 гектари - 50 метрів; в) для великих річок, водосховищ на них та озер - 100 метрів. При крутизні схилів більше трьох градусів мінімальна ширина прибережної захисної смуги подвоюється. Уздовж морів та навколо морських заток і лиманів встановлюється прибережна захисна смуга шириною не менше двох кілометрів від урізу води. Прибережні захисні смуги встановлюються за окремими проектами землеустрою. Межі встановлених прибережних захисних смуг і пляжних зон зазначаються в документації з землеустрою, кадастрових планах земельних ділянок, а також у містобудівній документації. Прибережні захисні смуги встановлюються на земельних ділянках усіх категорій земель, крім земель морського транспорту.
Згідно зі ст. 88 Водного кодексу України (в редакції на час виникнення спірних правовідносин) з метою охорони поверхневих водних об'єктів від забруднення і засмічення та збереження їх водності вздовж річок, морів і навколо озер, водосховищ та інших водойм в межах водоохоронних зон виділяються земельні ділянки під прибережні захисні смуги. Прибережні захисні смуги встановлюються по берегах річок та навколо водойм уздовж урізу води (у меженний період) шириною: для малих річок, струмків і потічків, а також ставків площею менше 3 гектарів - 25 метрів; для середніх річок, водосховищ на них та ставків площею більше 3 гектарів - 50 метрів; для великих річок, водосховищ на них та озер - 100 метрів. Якщо крутизна схилів перевищує три градуси, мінімальна ширина прибережної захисної смуги подвоюється. Прибережні захисні смуги встановлюються на земельних ділянках всіх категорій земель, крім земель морського транспорту. Землі прибережних захисних смуг перебувають у державній та комунальній власності та можуть надаватися в користування лише для цілей, визначених цим Кодексом. У межах існуючих населених пунктів прибережна захисна смуга встановлюється з урахуванням містобудівної документації. Прибережні захисні смуги встановлюються за окремими проектами землеустрою. Проекти землеустрою щодо встановлення меж прибережних захисних смуг (з установленою в них пляжною зоною) розробляються в порядку, передбаченому законом. Уздовж морів та навколо морських заток і лиманів встановлюється прибережна захисна смуга шириною не менше двох кілометрів від урізу води. У межах прибережної захисної смуги морів та навколо морських заток і лиманів встановлюється пляжна зона, ширина якої визначається залежно від ландшафтно-формуючої діяльності моря, але не менше 100 метрів від урізу води.
Існування прибережних захисних смуг визначеної ширини передбачене нормами закону (статтею 60 Земельного кодексу України, статтею 88 ВК України). Відтак відсутність проекту землеустрою щодо встановлення прибережної захисної смуги не свідчить про відсутність самої прибережної захисної смуги, оскільки її розміри встановлені законом.
Системний аналіз наведених норм законодавства дає підстави для висновку про те, що при наданні земельної ділянки за відсутності проекту землеустрою зі встановлення прибережної захисної смуги необхідно виходити з нормативних розмірів прибережних захисних смуг, установлених статтею 88 ВК України, та орієнтовних розмірів і меж водоохоронних зон, що визначаються відповідно до Порядку визначення. Аналогічні висновки викладені у постановах Великої Палати Верховного Суду від 30.05.2018 у справі № 469/1393/16-ц, від 07.04.2020 у справі № 372/1684/14-ц.
При цьому судом враховано, що Велика Палата Верховного Суду неодноразово підтверджувала висновки Верховного Суду України, викладені, зокрема, у постановах від 21.05.2014 у справі №6-16цс14, від 19.11.2014 у справі №6-175цс14 і від 24.12.2014 у справі №6-206цс14, про те, що існування прибережних захисних смуг визначеної ширини прямо передбачене нормами закону (стаття 60 Земельного кодексу України, статті 88 Водного кодексу України).
Тому відсутність проекту землеустрою щодо встановлення прибережної захисної смуги не означає її відсутність за наявності встановлених законом розмірів і не вказує на правомірність передання в оренду чи у власність земельної ділянки.
Аналогічні правові висновки містяться у постановах Великої Палати Верховного Суду від 30.05.2018 у справі №469/1393/16-ц, від 28.11.2018 у справі №504/2864/13-ц (п. 44), від 12.06.2019 у справі №487/10128/14-ц (п. 53), від 11.09.2019 у справі №487/10132/14-ц (п. 63.2), від 07.04.2020 у справі №372/1684/14-ц (п. 41)), постановах Верховного Суду від 27.03.2024 у справі № 925/1031/20, від 15.10.2024 у справі № 921/504/20. Ця судова практика є сталою, оскільки відповідне правове регулювання було і є передбачуваним як для органів державної влади та місцевого самоврядування, так і для інших осіб.
Отже, прибережна захисна смуга - це частина водоохоронної зони відповідної ширини вздовж річки, моря, навколо водойм, на якій встановлено більш суворий режим господарської діяльності, ніж на решті території водоохоронної зони. Таким чином, на землі прибережних захисних смуг поширюється особливий порядок їх надання й використання.
Прибережна захисна смуга може використовуватися лише відповідно до її цільового призначення з урахуванням законодавчих обмежень щодо ведення господарської діяльності, а землі, на яких розташована прибережна смуга, не підлягають відчуженню. Фактичний розмір і межі прибережної захисної смуги визначені нормами закону, а проект землеустрою щодо встановлення прибережної захисної смуги є лише документом, який містить графічні матеріали та відомості про обчислену площу в розмірі й межах, встановлених законодавством. Відсутність такого проекту та невизначення відповідними органами державної влади на території межі прибережної захисної смуги в натурі не може трактуватися як відсутність самої прибережної захисної смуги та правомірність передачі у приватну власність ділянки, розташованої у нормативно визначеній смузі від урізу води.
Вищевказане узгоджується з правовими позиціями Верховного Суду, викладеними у постановах від 16.06.2019 у справі № 487/10128/14-ц, від 06.06.2018 у справі № 372/1387/13ц та від 30.05.2018 у справі № 469/1393/16-ц.
Приписами ст. ст. 85, 88 ВК України, ст. ст. 59, 61, 84 ЗК України визначено, що землі водного фонду (окрім земельних ділянок з розташованими на них замкненими природними водоймами площею до 3 га) та земельні ділянки прибережних захисних смуг перебувають виключно у державній та комунальній власності і можуть надаватися лише в користування для спеціально визначених цілей.
Встановлення законодавством відповідного обмеження прямо впливає на оборотоздатність таких земель, під якою ст. 178 Цивільного кодексу України розуміє можливість об'єктів цивільних прав вільно відчужуватися або переходити від однієї особи до іншої в порядку правонаступництва чи спадкування або іншим чином.
Згідно з цією статтею обмежено оборотоздатними об'єктами цивільних прав є встановлені у законі об'єкти, що можуть належати лише певним учасникам обороту або перебування яких у цивільному обороті допускається за спеціальним дозволом.
Системний аналіз положень зазначених статей свідчить, що землі водного фонду обмежені в обороті, оскільки вибути із власності та із володіння законного власника - держави/територіальної громади - не можуть.
Отже, суд погоджується з доводами прокурора про те, що земельна ділянка, що накладається на визначену в законодавстві прибережну захисну смугу водного об'єкту - річки Південний Буг не може бути передана у приватну власність через законодавчо визначену заборону передачі земель прибережних захисних смуг у приватну власність.
Згідно з інформацією Регіонального офісу водних ресурсів у Миколаївській області від 25.10.2023 ділянка з кадастровим номером 4810137200:01:033:0027 накладається на визначену в законодавстві прибережну захисну смугу водного об'єкту - річки Південний Буг шириною 100 м у межах міста Миколаєва, яка відповідно до статті 79 ВК України належить до великих річок загальнодержавного значення.
Крім того, накладення спірної земельної ділянки з кадастровим номером 4810137200:01:033:0027 на межі прибережної захисної смуги підтверджується геопросторовими даними. Так, Закон України «Про національну інфраструктуру геопросторових даних» визначає правові та організаційні засади створення, функціонування та розвитку національної інфраструктури геопросторових даних, спрямованої на забезпечення ефективного прийняття органами державної влади та органами місцевого самоврядування управлінських рішень. Відповідно до статті 5 даного Закону оприлюднення загальнодоступних геопросторових даних є обов'язком органів державної влади та місцевого самоврядування. Згідно з ч. 2 ст. 5 вищевказаного Закону до базових геопросторових даних належать (серед іншого) відомості про сформовані земельні ділянки, ортофотоплани, гідрографічні об'єкти. У свою чергу, ортофотопланами є фотографічні плани місцевості на точній геодезичній основі, отримані шляхом аерофотозйомки або космічної зйомки з подальшим перетворенням знімків з центральної проєкції в ортогональну за допомогою методу ортотрансформування.
Відповідно до вказаного Закону та постанови Кабінету Міністрів України № 532 від 26.05.2021 «Про затвердження Порядку функціонування національної інфраструктури геопросторових даних» створена та функціонує Геоінформаційна система містобудівного кадастру Миколаївської міської ради (сайт mbk.mkrada.gov.ua).
Згідно з інформацією Миколаївської міської ради від 23.01.2024 відповідно до викопіювань з ортофотоплану Геоінформаційної системи містобудівного кадастру Миколаївської міської ради відстань від урізу води до південної межі земельної ділянки з кадастровим номером 4810137200:01:033:0027 складає 53 м, до північної - 83 м.
Отже, земельна ділянка з кадастровим номером 4810137200:01:033:0027 повністю входить у прибережну захисну смугу р. Південний Буг.
Також, накладення земельної ділянки на прибережну захисну смугу підтверджується матеріалами технічної документації із землеустрою. Так, відповідно до наявного у проекті землеустрою висновку Управління містобудування та архітектури Миколаївської міської ради від 09.04.2014, спірна земельна ділянка по пров. Прикордонному третьому, 9 у місті Миколаєві має обмеження у використанні з кодом 05.01 - водоохоронна зона на всю площу 0,0938 га.
Приписами ст. ст. 85, 88 ВК України, ст. ст. 59, 61, 84 ЗК України визначено, що землі водного фонду (окрім земельних ділянок з розташованими на них замкненими природними водоймами площею до 3 га) та земельні ділянки прибережних захисних смуг перебувають виключно у державній та комунальній власності і можуть надаватися лише в користування для спеціально визначених цілей.
Встановлення законодавством відповідного обмеження прямо впливає на оборотоздатність таких земель, під якою ст. 178 Цивільного кодексу України розуміє можливість об'єктів цивільних прав вільно відчужуватися або переходити від однієї особи до іншої в порядку правонаступництва чи спадкування або іншим чином.
Згідно з цією статтею обмежено оборотоздатними об'єктами цивільних прав є встановлені у законі об'єкти, що можуть належати лише певним учасникам обороту або перебування яких у цивільному обороті допускається за спеціальним дозволом.
Системний аналіз положень зазначених статей свідчить, що землі водного фонду обмежені в обороті, оскільки вибути із власності та із володіння законного власника - держави/територіальної громади - не можуть.
Отже, земельна ділянка з кадастровим номером 4810137200:01:033:0027, що накладається на визначену в законодавстві прибережну захисну смугу водного об'єкту - річки Південний Буг не могла бути передана у приватну власність через законодавчо визначену заборону передачі земель прибережних захисних смуг у власність громадян.
Крім того, судом враховано, що відповідно до пункту 10.4 розділу 10 Державних будівельних норм 360-92** «Містобудування. Планування і забудова міських і сільських поселень», затверджених наказом Державного комітету України у справах містобудування № 44 від 17.04.1992 (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин), розміщення будинків, споруд, комунікацій на землях водоохоронних зон не допускається.
У свою чергу, будівельні норми відповідно до статті 1 Закону України «Про будівельні норми» є обов'язковими у сфері будівництва, містобудування та архітектури.
З урахуванням викладеного, земельну ділянку, зайняту прибережною захисною смугою річки Південний Буг, на яку не поширюється зазначений у частині 2 статті 59 ЗК України виняток, не можна отримати у приватну власність для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд.
За такого відведення земельної ділянки прибережної захисної смуги річки Південний Буг у приватну власність Коковіну Т.В. для такої цілі суперечить вимогам земельного та водного законодавства, державним будівельним нормам, стандартам і правилам.
Вказане узгоджується з правовою позицією Верховного Суду, викладеною у постанові від 06.06.2018 у справі № 372/1387/13ц.
Крім наведеного, судом взято до уваги доводи прокурора про те, що рішенням міської ради затверджено проєкт землеустрою щодо відведення земельної ділянки без його обов'язкового погодження компетентними органами у сфері охорони навколишнього природного середовища та розвитку водного господарства.
Зазначене обґрунтовується тим, що згідно з частиною 3 статті 186-1 ЗК України проєкт землеустрою щодо відведення земельної ділянки, розташованої в межах прибережної захисної смуги, підлягає також погодженню з органом виконавчої влади Автономної Республіки Крим у сфері охорони навколишнього природного середовища, структурним підрозділом обласної, Київської чи Севастопольської міської державної адміністрації у сфері охорони навколишнього природного середовища; проєкт землеустрою щодо відведення земельної ділянки водного фонду підлягає також погодженню з центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері розвитку водного господарства, а на території Автономної Республіки Крим - з органом виконавчої влади Автономної Республіки Крим з питань водного господарства.
При цьому, відповідно до інформації Управління екології та природних ресурсів Миколаївської обласної військової адміністрації від 28.11.2023 землевпорядна документація щодо відведення у приватну власність ділянки з кадастровим номером 4810137200:01:033:0027 по пров. 3 Прикордонному, 9 у м. Миколаєві на розгляд не надходила, висновки про погодження/відмову не надавались.
Відповідно до інформації Регіонального офісу водних ресурсів у Миколаївській області 21.11.2023 проєкт землеустрою з відведення у приватну власність ділянки з кадастровим номером 4810137200:01:033:0027 по пров. 3 Прикордонному, 9 у м. Миколаєві не погоджувався.
Отже, рішення міської ради прийняте ще й з порушенням вимог частини 3 статті 186-1 ЗК України.
Крім того, відведення земельної ділянки як земель житлової та громадської забудови (для будівництва і обслуговування житлового будинку) за рахунок земель водного фонду супроводжувалось фактичною незаконною зміною її цільового призначення.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 07.04.2020 у справі № 916/2791/13 виклала висновок про те, що положення розділу ІІ «Землі України» ЗК України свідчать, що саме цільове призначення ділянки покладено законодавцем в основу розмежування правових режимів окремих категорій земель, при цьому такі режими характеризуються високим рівнем імперативності відносно свободи розсуду власника щодо використання ним своєї земельної ділянки.
В постанові від 03.09.2020 у справі № 911/3306/17 Верховний Суд вказав, що держава, втручаючись у права щодо земельних ділянок, зокрема тих, які перебувають під посиленою правовою охороною, захищає загальні інтереси у безпечному довкіллі, непогіршенні екологічної ситуації, у використанні майна не на шкоду людині та суспільству і ці інтереси реалізуються, зокрема, через цільовий характер використання земельних ділянок.
Тобто, вирішення питання зміни цільового призначення ділянок не обмежене власним розсудом компетентного органу, оскільки при прийнятті відповідного рішення належить керуватися вимогами земельного, водного, природоохоронного та іншого законодавства і діяти з урахуванням загальних інтересів.
При цьому, положеннями глави 18 Водного кодексу України «Користування землями водного фонду. Водоохоронні зони та зони санітарної охорони» взагалі не передбачено можливість зміни цільового призначення земель водного фонду.
Водночас, пунктами 6, 6.2 розділу 4 рішення Миколаївської міської ради від 16.09.2014 №43/40 фактично незаконно змінено цільове призначення земельної ділянки водного фонду шляхом передачі її у власність ОСОБА_1 , як землі житлової та громадської забудови.
Статтею ж 21 ЗК України установлено, що порушення порядку встановлення та зміни цільового призначення земель є підставою для визнання недійсними рішень органів державної влади та органів місцевого самоврядування про надання (передачу) земельних ділянок громадянам та юридичним особам; визнання недійсними угод щодо земельних ділянок; відмови в державній реєстрації земельних ділянок або визнання реєстрації недійсною.
Використання ділянки з кадастровим номером 4810137200:01:033:0027 не за її дійсним цільовим призначенням спричиняє протиправну зміну природного ландшафту, що також є порушенням статті 63 Закону України «Про охорону навколишнього природного середовища».
Відповідно до статті 19 Конституції України органи державної влади, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Рішення Миколаївської міської ради від 16.09.2014 № 43/40 (пункти 6, 6.2 розділу 4) є індивідуальним правовим актом, на підставі якого ОСОБА_1 став учасником правовідносин, пов'язаних із земельною ділянкою з кадастровим номером 4810137200:01:033:0027. Пункти 6, 6.2 розділу 4 рішення міської ради від 16.09.2014 № 43/40 прийняті з порушеннями закону та стосуються ділянки водного фонду з кадастровим номером 4810137200:01:033:0027, яка взагалі не могла бути передана з комунальної у приватну власність.
Таким чином, з огляду на те, що Миколаївською міською радою рішення прийнято з численними порушеннями законодавства, то ОСОБА_1 не набув у законний спосіб право власності на визначених законом підставах, як того вимагає ст. 328 ЦК України, а отже не мав права розпоряджатись нею, у тому числі відчужувати на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Євротехцентр».
Відповідно і Товариство з обмеженою відповідальністю «Євротехцентр» не мало права розпоряджатись спірною земельною ділянкою та вносити її до статутного капіталу Товариства з обмеженою відповідальністю «МК-Трейд» (акт приймання-передачі № 1 від 19.03.2024).
За такого, з урахуванням заявлених у даній справі позовних вимог, суд зауважує, що метою позову про витребування майна є забезпечення введення власника у володіння майном, якого він був незаконно позбавлений. У випадку позбавлення власника володіння нерухомим майном, зокрема земельною ділянкою, означене введення полягає у внесенні запису про державну реєстрацію за власником права власності на нерухоме майно. Рішення суду про витребування нерухомого майна із чужого незаконного володіння є таким рішенням і передбачає внесення відповідного запису до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.
Зокрема, згідно ст. 387 ЦК України, власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним. Задоволення вимоги про витребування майна з незаконного володіння особи, за якою воно зареєстроване на праві власності, призводить до ефективного захисту прав власника саме цього майна.
Таким чином, у разі державної реєстрації права власності за новим володільцем (відповідачем), власник, який вважає свої права порушеними, має право пред'явити позов про витребування відповідного майна від особи, яка є останнім його набувачем, і для такого витребування оспорювання рішень органів державної влади чи місцевого самоврядування, договорів, інших правочинів щодо спірного майна і документів, що посвідчують відповідне право, не є ефективним способом захисту права власника. Такий правовий висновок, зокрема, викладено у постановах Великої Палати Верховного Суду від 14.11.2018 у справі № 183/1617/16 (провадження № 14-208цс18, пункт 86), від 21.08.2019 у справі № 911/3681/17 (провадження № 12-97гс19, пункт 38), від 16.06.2020 у справі № 372/266/15-ц (провадження № 14-396цс19, пункт 33) та від 02.02.2021 у справі № 925/642/19 (провадження № 12-52гс20, пункт 49).
Разом із тим позивач у межах розгляду справи може посилатися, зокрема, на незаконність зазначеного рішення без заявлення вимоги про визнання його незаконним та скасування, оскільки такі рішення за умови їх невідповідності закону не зумовлюють правових наслідків, на які вони спрямовані (п. 52 постанови Великої Палати Верховного Суду від 11.02.2020 у справі № 922/614/19).
Подібні за змістом висновки сформульовані Великою Палатою Верховного Суду, зокрема, також у постановах від 14.11.2018 у справі № 183/1617/16, від 22.01.2020 у справі № 910/1809/18.
Для визначення правових підстав для витребування майна вагоме значення має визначення добросовісності/недобросовісності набувача майна.
Велика Палата Верховного Суду вказує, що не може вважатися добросовісною особа, яка знала чи мала знати про набуття нею майна всупереч закону, що ставить її добросовісність під час набуття земельної ділянки у власність під обґрунтований сумнів. Відповідний правовий висновок у подібних правовідносинах викладений у постановах Великої Палати Верховного Суду від 22.06.2021 у справі № 200/606/18 (провадження № 14-125цс20, пункт 61), від 15.05.2018 у справі № 372/2180/15-ц, від 22.05.2018 у справі № 469/1203/15-ц, від 30.05.2018 у справі № 469/1393/16-ц.
Суд погоджується з доводами прокурора про те, що усі набувачі спірної земельної ділянки - як ОСОБА_1 , так і Товариство з обмеженою відповідальністю «Євротехцентр» та Товариство з обмеженою відповідальністю «МК-Трейд», в силу зовнішніх, об'єктивних, явних і видимих природних ознак спірної земельної ділянки, проявивши розумну обачність, могли і повинні були знати про те, що ця ділянка розташована у безпосередній близькості до урізу води річки Південний Буг.
Відтак, як ОСОБА_1 , так і Товариство з обмеженою відповідальністю «Євротехцентр» та Товариство з обмеженою відповідальністю «МК-Трейд» (кінцевий набувач) могли і повинні були розуміти, що ця ділянка належить до земель водного фонду, і її отримання у власність є неможливим в силу імперативних вимог законодавства України.
За такого суд зауважує, що відповідно до правової позиції Великої Палати Верховного Суду, викладеної у постановах від 22.06.2021 у справі № 200/606/18, від 15.05.2018 у справі № 372/2180/15-ц, від 22.05.2018 у справі № 469/1203/15-ц, від 30.05.2018 у справі № 469/1393/16-ц не може вважатися добросовісною особа, яка знала чи мала знати про набуття нею майна всупереч закону, що ставить її добросовісність під час набуття земельної ділянки у власність під обґрунтований сумнів.
ОСОБА_1 , Товариство з обмеженою відповідальністю «Євротехцентр» та Товариство з обмеженою відповідальністю «МК-Трейд» мали усвідомлювали ризики набуття земельної ділянки водного фонду, що входить у нормативно визначену межу прибережної захисної смуги водного об'єкту - річки Південний Буг у приватну власність, отже, мали можливість відмовитись від її набуття (придбання).
Отже, втручання у право володіння містить у собі конкуруючий приватний інтерес, зумовлюється причинами, що виправдовують втручання, які у свою чергу є «відповідними і достатніми», оскільки набуття у власність майна має бути правомірним, і держава має легітимне право на повернення спірної земельної ділянки у її власність.
Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 23.11.2021 у справі № 359/3373/16-ц наголошено на тому, що недобросовісне заволодіння чужим майном не відповідає критерію мирного володіння майном. Натомість таке заволодіння є порушенням мирного володіння інших осіб.
За таких обставин неможливо виснувати про те, що втручання у право власності на земельні ділянки, які Товариство з обмеженою відповідальністю «МК-Трейд» за добросовісної поведінки не могло отримати, є для нього надмірним тягарем.
Судом також враховано, що за даними Державного реєстру прав на нерухому майно та їх обтяжень речові права на будівлі, споруди по пров. Прикордонному третьому, 9 у м. Миколаєві не реєструвались.
Згідно з актом обстеження від 31.01.2025, наданим Миколаївською міською радою, земельна ділянка з кадастровим номером 4810137200:01:033:0027 вільна від забудови, огороджень та поросла багаторічною трав'яною рослинністю. Відсутність забудови на цій ділянці також підтверджується витягом з ортофотоплану Геоінформаційної системи містобудівного кадастру Миколаївської міської ради.
Вказане, на переконання суду, додатково свідчить про відсутність невідповідності між заходами втручання держави у право власності відповідача і критеріями правомірного втручання у це право.
Крім того, суд вважає за необхідне звернутися до висновків (правових позицій), викладених у рішеннях Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) щодо застосування Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція), оскільки положеннями ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» передбачено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію і протоколи до неї, згоду на обов'язковість яких надано Верховною Радою України, та практику ЄСПЛ як джерело права.
Так, у рішенні ЄСПЛ у справі «Броссе-Трибуле та інші проти Франції» суд дійшов висновку про те, що збереження прибережної зони, а особливо пляжів, тобто «місць, відкритих для всіх», є прикладом територій, які вимагають особливого порядку облаштування, у зв'язку з чим втручання держави у здійснення заявником своїх прав мало законну мету загального інтересу: заохотити вільний доступ до берегової смуги, необхідність якого встановлена із усією очевидністю, при цьому політика облаштування території та охорони навколишнього середовища, де переважаюче значення має загальний інтерес, надає державі ширшу свободу розсуду, ніж це має місце при регулюванні виключно цивільних прав, тому встановлення обов'язку знести будинок за свій рахунок не було «особливим» і «надмірним», хоча і зрозуміло, що після такого тривалого періоду володіння знесення будинку означатиме радикальне втручання в право заявника на користування майном, проте відмова продовжити дозволи і покладення на заявника обов'язок привести місцевість в стан, що передував будівництву будинку, зроблені з метою послідовного і більш суворого дотримання закону з точки зору необхідності захистити прибережну зону і публічне користування нею, а також виконати правила забудови.
Стосовно пропорційності втручання, то питання захисту навколишнього природного середовища зумовлюють постійний і стійкий інтерес громадськості, а отже, і органів державної влади. Економічні імперативи та навіть деякі основні права, включаючи право власності, не повинні превалювати над екологічними міркуваннями, особливо якщо держава має законодавство з цього питання (§ 79). Тому обмеження права власності були допустимими за умови, що між індивідуальними та колективними інтересами встановлений розумний баланс (§ 80).
Будь-які приписи, зокрема і приписи Конвенції, слід застосовувати з урахуванням обставин кожної конкретної справи, оцінюючи поведінку обох сторін спору, а не лише органів державної влади та місцевого самоврядування.
Повернення територіальній громаді усіх правомочностей власника земельної ділянки комунальної власності, незаконно переданої у володіння приватним особам органом місцевого самоврядування, переслідує легітимну мету контролю за використанням майна відповідно до загальних інтересів у тому, щоб таке використання відбувалося за цільовим призначенням.
Важливість цих інтересів зумовлюється, зокрема, особливим статусом земельної ділянки - належністю її до земель захисної прибережної смуги водного об'єкту - річки Південний Буг.
Додатково, суд зауважує, що аналізуючи питання обсягу дослідження доводів учасників справи та їх відображення у судовому рішенні, суд може спиратись на висновки, що зробив Європейський суд з прав людини від 18 липня 2006 року у справі «Проніна проти України», в якому Європейський суд з прав людини зазначив, що пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень.
Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі ст. 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.
У рішенні Європейського суду з прав людини «Серявін та інші проти України» вказано, що усталеною практикою Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі Руїс Торіха проти Іспанії від 09.12.1994).
З огляду на вищевикладене, суд вважає, що ним надано вичерпну відповідь на всі питання, що входять до предмету доказування у даній справі та виникають при кваліфікації спірних відносин як матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах.
Судом були досліджені всі документи, які надані сторонами по справі, аргументи сторін та надана їм правова оцінка. Решта доводів та заперечень сторін судом до уваги не береться, оскільки не спростовують наведених вище висновків про підставність та обґрунтованість заявлених прокурором позовних вимог.
Разом із тим, у даній справі представник відповідача заявив про застосування позовної давності.
Обґрунтовуючи заяву про застосування позовної давності представник вказує, що датою передачі першому набувачеві - Коковіну Т.В. нерухомого майна - спірної земельної ділянки з кадастровим номером 4810137200:01:033:0027 по пров. 3 Прикордонному, 9 у м. Миколаєві, є дата прийняття Миколаївською міською радою, яка у цій справі є позивачем, рішення від 16.09.2014 № 43/40, а державна реєстрація права власності за третьою особою відбулась 03.10.2014.
Отже, відповідач вважає, що у справі, що розглядається строк позовної давності почав свій перебіг з 03.10.2014, а позов було подано в березні 2025, тобто, більше ніж через 10 років. Враховуючи вищевикладене, керуючись ст. 256, 257, 261 391 ЦК України, відповідач заявляє про застосування позовної давності при вирішенні спору у справі № 915/480/25 та просить відмовити в задоволені позову.
З урахуванням наведеного, суд зазначає, що позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу (ст. 256 ЦК України).
Відповідно до ч. ч. 3, 4 ст. 267 ЦК України позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.
Дотримання строку звернення до суду є однією з умов реалізації права на позов і пов'язано з реалізацією права на справедливий судовий розгляд. Інститут позовної давності запобігає виникненню стану невизначеності у правових відносинах.
Європейський суд з прав людини, юрисдикція якого поширюється на всі питання тлумачення і застосування Конвенції (пункт 1 статті 32 Конвенції), наголошує, що позовна давність це законне право правопорушника уникнути переслідування або притягнення до суду після закінчення певного періоду після скоєння правопорушення. Застосування строків позовної давності має кілька важливих цілей, а саме: забезпечувати юридичну визначеність і остаточність, захищати потенційних відповідачів від прострочених позовів, та запобігати несправедливості, яка може статися в разі, якщо суди будуть змушені вирішувати справи про події, що мали місце у далекому минулому, спираючись на докази, які вже, можливо, втратили достовірність і повноту із плином часу (пункт 51 рішення від 22 жовтня 1996 року за заявами № 22083/93, 22095/93 у справі «Стаббінгс та інші проти Сполученого Королівства»).
Механізм застосування позовної давності повинен бути достатньо гнучким, тобто, як правило, він мусить допускати можливість зупинення, переривання та поновлення строку позовної давності, а також корелювати із суб'єктивним фактором, а саме - обізнаністю потенційного позивача про факт порушення його права (пункти 62, 66 рішення від 20.12.2007 у справі «Фінікарідов проти Кіпру»).
Таким чином, застосування інституту позовної давності є одним з інструментів, який забезпечує дотримання принципу юридичної визначеності, тому, вирішуючи питання про застосування позовної давності, суд має повно з'ясувати усі обставини, пов'язані з фактом обізнаності та об'єктивної можливості особи бути обізнаною щодо порушення її прав та законних інтересів, ретельно перевірити доводи учасників справи у цій частині, дослідити та надати належну оцінку наданим ними в обґрунтування своїх вимог та заперечень доказів.
Якщо позовні вимоги господарським судом визнано обґрунтованими, а стороною у справі заявлено про сплив позовної давності, суд зобов'язаний застосувати до спірних правовідносин положення статті 267 ЦК України і вирішити питання про наслідки такого спливу (тобто або відмовити в позові у зв'язку зі спливом позовної давності, або за наявності поважних причин її пропущення - захистити порушене право, але в будь-якому разі вирішити спір з посиланням на зазначену норму).
Суд погоджується з доводами прокурора про відсутність підстав для застосування у спірних правовідносинах преклюзивного строку для витребування у комунальну чи державну власність майна у добросовісного набувача - 10 років, оскільки відповідна норма стосується витребування майна саме від добросовісного набувача та не може бути застосована до спірних правовідносин в силу відсутності ознак добросовісності набуття земельної ділянки відповідачем.
Разом із тим, суд наголошує, що за змістом ст. ст. 256, 261 ЦК України позовна давність є строком пред'явлення позову як безпосередньо особою, право якої порушене, так і тими суб'єктами, які уповноважені законом звертатися до суду з позовом в інтересах іншої особи - носія порушеного права (інтересу), яка в силу приписів статті 257 цього Кодексу встановлюється тривалістю у три роки.
За загальним правилом ч. 1 ст. 261 Цивільного кодексу України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.
В разі пред'явлення позову особою, право якої порушене, і в разі пред'явлення позову в інтересах цієї особи іншою уповноваженою на це особою, позовна давність починає обчислюватися з одного й того самого моменту: коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила. Положення закону про початок перебігу позовної давності поширюється й на звернення прокурора до суду із заявою про захист державних інтересів або інтересів територіальної громади.
Це правило пов'язане не тільки з часом безпосередньої обізнаності особи про певні обставини (факти порушення її прав), а й з об'єктивною можливістю цієї особи знати про такі обставини.
Велика Палата Верховного Суду у справі № 910/18560/16 зазначила, що якщо у передбачених законом випадках у разі порушення або загрози порушення інтересів держави з позовом до суду звертається прокурор від імені органу, уповноваженого державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах, позовну давність належить обчислювати з дня, коли про порушення права або про особу, яка його порушила, довідався або міг довідатися орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах (подібний висновок також викладено у постановах Верховного Суду України від 12.04.2017 у справі № 6-1852цс16 і Великої Палати Верховного Суду від 22.05.2018 у справі № 369/6892/15-ц та від 22.05.2018 у справі № 469/1203/15-ц).
Позовна давність починає обчислюватися з дня, коли про порушення права або про особу, яка його порушила, довідався або міг довідатися прокурор, у таких випадках: 1) прокурор, який звертається до суду у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, довідався чи мав об'єктивну можливість довідатися (під час кримінального провадження, прокурорської перевірки тощо) про порушення або загрозу порушення таких інтересів чи про особу, яка їх порушила або може порушити, раніше, ніж орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах; 2) прокурор звертається до суду у разі порушення або загрози порушення інтересів держави за відсутності відповідного органу державної влади, органу місцевого самоврядування чи іншого суб'єкта владних повноважень, до компетенції якого віднесені повноваження щодо захисту таких інтересів (відповідний висновок викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 17.10.2018 у справі № 362/44/17).
Матеріали справи свідчать про те, що органами прокуратури у жовтні 2023 року розпочато процедуру встановлення наявності підстав для представництва інтересів держави в суді за фактами можливих порушень законодавства при відведенні у власність 33 земельних ділянок (у тому числі спірної у даній справі земельної ділянки) по пров. 3 Прикордонному у місті Миколаєві.
Так, окружною прокуратурою 09.10.2023 скеровано до Регіонального офісу водних ресурсів у Миколаївській області письмовий запит з метою отримання інформації та документів на підтвердження чи спростування наведених фактів. Окрім того, з метою з'ясування всіх обставин законності відведення цих 33 земельних ділянок, у тому числі, спірної ділянки, окружною прокуратурою скеровувались запити про отримання документів та інформації і до інших уповноважених органів - Управління земельних ресурсів Миколаївської міської ради (№ 51-50/2-10254вих-23 від 24.10.2023), Регіонального офісу водних ресурсів у Миколаївській області (№ 51- 50/2-11092вих-23 від 16.11.2023), Управління екології та природних ресурсів Миколаївської обласної військової адміністрації (№ 51-50/2-11076вих-23 від 16.11.2023), Департаменту містобудування, архітектури, капітального будівництва та супроводження проєктів розвитку Миколаївської обласної військової адміністрації (№ 51-50/2-1126вих-24 від 02.02.2024), Департаменту архітектури та містобудування Миколаївської міської ради (№ 51-50/2-5783вих-24 від 12.06.2024), Управління Державного архітектурно-будівельного контролю Миколаївської міської ради (№ 51-50/2-9239вих-24 від 24.09.2024).
Отже, матеріали справи свідчать, що про виявлені порушення інтересів держави загалом та територіальної громади міста Миколаєва зокрема, прокурору стало відомо лише після завершення розпочатої у жовтні 2023 року у порядку ст. 23 Закону України «Про прокуратуру» процедури встановлення наявності підстав для представництва інтересів держави в суді.
Відповідач не надав суду жодних доказів обізнаності прокурора у певний момент часу до 2023 року з фактом наявності порушень інтересів держави у спірних правовідносинах.
Крім того, суд звертає увагу, що прокурор фактично визнає обставини пропуску строку на звернення до суду з позовними вимогами про витребування майна, оскільки просить суд визнати причини пропуску такого строку поважними.
Позовна давність не є інститутом процесуального права та не може бути відновлена (поновлена) в разі її спливу, але за приписом частини п'ятої статті 267 ЦК України позивач має право отримати судовий захист у разі визнання судом поважними причин пропуску позовної давності.
Поважними причинами пропуску позовної давності є такі обставини, які роблять своєчасне пред'явлення позову неможливим або утрудненим. Якщо суд дійде висновку про те, що позовна давність пропущена з поважної причини, то у своєму рішенні наводить відповідні мотиви на підтвердження цих висновків (правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 03.10.2018р. у справі № 752/4422/17).
При цьому саме на позивача покладено обов'язок доказування тієї обставини, що строк звернення до суду було пропущено з поважних причин (правові позиції викладені у постановах Великої палати Верховного Суду від 30.01.2019 у справі № 7106/1272/14-ц, від 21.08.2019 у справі № 911/3681/17 та від 19.11.2019 у справі № 911/3680/17).
Європейський суд з прав людини, юрисдикція якого поширюється на всі питання тлумачення і застосування Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (п. 1 ст. 32 Конвенції), наголошує, що позовна давність - це законне право правопорушника уникнути переслідування або притягнення до суду після закінчення певного періоду після скоєння правопорушення.
Згідно усталеної практики Європейського суду з прав людини, механізм застосування позовної давності повинен бути достатньо гнучким, тобто, як правило, він мусить допускати можливість зупинення, переривання та поновлення строку позовної давності, а також корелювати із суб'єктивним фактором, а саме - обізнаністю потенційного позивача про факт порушення його права (пункти 62, 66 рішення від 20.12.2007 у справі «Фінікарідов проти Кіпру»).
Верховний Суд у складі колегії суддів об'єднаної палати Касаційного господарського суду у постанові від 15.05.2020 року у справі № 922/1467/19 зазначає, що закон не наводить переліку причин, які можуть бути визнані поважними для захисту порушеного права, у випадку подання позову з пропуском строку позовної давності. Тому, дане питання віднесено до компетенції суду, який розглядає судову справу по суті заявлених вимог.
До висновку про поважність причин пропуску строку позовної давності можна дійти лише після дослідження усіх фактичних обставин та оцінки доказів у кожній конкретній справі. При цьому, поважними причинами при пропущенні позовної давності є такі обставини, які роблять своєчасне пред'явлення позову неможливим або утрудненим.
При цьому, судом враховано, що з 14.10.2014 органи прокуратури позбавлені повноважень щодо проведення перевірок за додержанням і застосуванням законів, так званого «загального нагляду». За такого, як зазначає прокурор, у останнього була відсутня об'єктивна можливість до завершення процедури встановлення наявності підстав для представництва інтересів держави в порядку ст. 23 Закону України «Про прокуратуру» бути обізнаним про порушення закону при відведенні спірної ділянки у приватну власність та наявність порушених інтересів держави у спірних правовідносинах (доказів іншого матеріали справи не містять).
У рішенні від 03.04.2008 року у справі «Пономарьов проти України», Європейський суд з прав людини зробив висновок про те, що правова система багатьох країн-членів передбачає можливість продовження строків, якщо для цього є обґрунтовані підстави.
Конституційне право на судовий захист передбачає як невід'ємну частину такого захисту можливість поновлення порушених прав і свобод громадян, правомірність вимог яких встановлена в належній судовій процедурі і формалізована в судовому рішенні, і конкретні гарантії, які дозволяли б реалізовувати його в повному об'ємі і забезпечувати ефективне поновлення в правах за допомогою правосуддя, яке відповідає вимогам справедливості, що узгоджується також зі ст.13 Конвенції про захист прав людини і основних свобод.
У рішенні Європейського Суду з прав людини у справі «Іліан проти Туреччини», зазначено правило встановлення обмежень доступу до суду у зв'язку з пропуском строку звернення повинно застосовуватися з певною гнучкістю і без надзвичайного формалізму, воно не застосовується автоматично і не має абсолютного характеру; перевіряючи його виконання слід звертати увагу на обставини справи.
Судом враховано, що при первісному зверненні до суду у справі № 915/480/25 прокурор просив суд усунути перешкоди у користуванні та розпорядженні земельною ділянкою шляхом визнання недійсним акту приймання-передачі майна № 1 від 19.03.2024 в частині передання земельної ділянки площею 938 кв.м. з кадастровим номером 4810137200:01:033:0027, а також шляхом зобов'язання відповідача повернути у власність територіальної громади міста Миколаєва в особі Миколаївської міської ради відповідну земельну ділянку.
Тобто прокурором було фактично заявлено негаторний позов (що узгоджувалось з приписами закону та сталою судовою практикою, яка склалася з вирішення земельних спорів у подібних правовідносинах), до вимог якого не застосовуються строки позовної давності.
Разом із тим, 09.04.2025 (після звернення прокурора до суду та відкриття провадження у даній справі) набрав чинності Закон України від 12.03.2025 № 4292-ІХ «Про внесення змін до Цивільного кодексу України щодо посилання захисту прав добросовісного набувача».
Вказаним законом зокрема доповнено ст. 391 ЦК України частиною другою такого змісту: « 2. Якщо органом державної влади або органом місцевого самоврядування, незалежно від того, чи мав такий орган відповідні повноваження, вчинялися будь-які дії, спрямовані на відчуження майна, в результаті яких набувачем такого майна став суб'єкт права приватної власності, спори щодо володіння та/або розпоряджання, та/ або користування таким майном відповідним органом державної влади або органом місцевого самоврядування вирішуються на підставі статей 387 і 388 цього Кодексу».
Враховуючи викладене та зміни у законодавстві щодо належного способу захисту порушених інтересів держави у правовідносинах, де органом державної влади або органом місцевого самоврядування, вчинялися будь-які дії, спрямовані на відчуження майна, в результаті яких набувачем такого майна став суб'єкт права приватної власності, що відбулися вже після пред'явлення позову, прокурором 25.04.2025 подано до суду заяву про зміну предмету позову, яка прийнята судом до розгляду.
Таким чином, при підготовці та поданні позову у прокурора виникало обґрунтоване очікування щодо належності обраного способу захисту - негаторного позову, до вимог якого не застосовуються строки позовної давності.
Подальша зміна концептуальних підходів законодавця до визначення належного способу захисту порушених інтересів держави у подібних правовідносинахна переконання суду, може слугувати підставою для визнання поважними причин пропуску строків на звернення прокурора до суду в інтересах держави з відповідною позовною заявою.
Практика Європейського суду з прав людини при застосуванні положень пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, який гарантує кожному право на звернення до суду, акцентує увагу на тому, що право на доступ до суду має бути ефективним. Не повинно бути занадто формального ставлення до передбачених законом вимог, так як доступ до правосуддя повинен бути не лише фактичним, але і реальним (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Жоффр де ля Прадель проти Франції») від 16.12.1992р.).
Як зазначалось, частиною 5 ст. 267 Цивільного кодексу України передбачено, що якщо суд визнає поважними причини пропущення позовної давності, порушене право підлягає захисту.
Враховуючи наведене, застосовуючи основні конституційні засади судочинства, принцип верховенства права, а також принципи справедливості, добросовісності і розумності, виходячи з фактичних обставин справи, суд доходить висновку про необхідність визнання причин пропуску строку позовної давності за заявою прокурора поважними та відповідно про необхідність захисту порушеного права позивача, як власника земельної ділянки, що перебуває у комунальній власності. У зв'язку з таким, заява відповідача про застосування строків позовної давності не підлягає задоволенню.
При ухваленні рішення в справі, суд у тому числі вирішує питання щодо розподілу судових витрат між сторонами.
Так, за правилами п. 2 ч. 1 ст. 129 ГПК України у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
З урахуванням наведеного судовий збір за подання позовної заяви у даній справі підлягає покладенню на відповідача.
Крім того, судом враховано, що за звернення до суду з позовними вимогами про витребування земельної ділянки (з урахуванням заяви про зміну предмету позову) до сплати підлягав судовий збір в сумі 3613,27 грн (у розмірі 1,5 % від вартості спірного майна). Разом із тим, прокурором було сплачено судовий збір у загальному розмірі 6 035,67 грн (на підтвердження чого до матеріалів справи надано платіжну інструкцію № 446 від 19.03.2025 на суму 4 844,80 грн та платіжну інструкцію № 812 від 13.05.2025 на суму 1190,87 грн), а, отже внесено судовий збір в розмірі більшому ніж встановлено законом.
Правові засади справляння судового збору, платників, об'єкти та розміри ставок судового збору, порядок сплати, звільнення від сплати та повернення судового збору визначаються Законом України «Про судовий збір».
Згідно з п. 1 ч. 1 ст. 7 Закону України «Про судовий збір» сплачена сума судового збору повертається за клопотанням особи, яка його сплатила за ухвалою суду в разі зменшення розміру позовних вимог або внесення судового збору в більшому розмірі, ніж встановлено законом.
Відповідно до ч. 2 ст. 7 Закону України «Про судовий збір» у випадках, установлених пунктом 1 частини першої цієї статті, судовий збір повертається в розмірі переплаченої суми; в інших випадках, установлених частиною першою цієї статті, - повністю.
Зважаючи на вищевикладене, з урахуванням положень п. 2 ч. 1 ст. 7 Закону України «Про судовий збір», суд вважає наявними підстави для повернення прокурору судового збору в розмірі переплаченої суми.
Керуючись ст. ст. 2, 7, 11, 13, 53, 73, 74, 76-79, 86, 123, 129, 210, 220, 232, 233, 236, 237, 238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, суд -
1. Позовні вимоги задовольнити.
2. Витребувати на користь територіальної громади міста Миколаєва в особі Миколаївської міської ради (Україна, 54027, Миколаївська обл., місто Миколаїв, вулиця Адміральська, будинок 20; код ЄРДПОУ 26565573) від Товариства з обмеженою відповідальністю «МК-Трейд» (Україна, 54001, Миколаївська обл., місто Миколаїв, вулиця Адміральська, будинок 12/1; код ЄДРПОУ 41714688) земельну ділянку площею 938 кв.м. з кадастровим номером 4810137200:01:033:0027 по пров. Прикордонному третьому, 9 у м. Миколаєві.
3. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «МК-Трейд» (Україна, 54001, Миколаївська обл., місто Миколаїв, вулиця Адміральська, будинок 12/1; код ЄДРПОУ 41714688) на користь Миколаївської обласної прокуратури (Україна, 54001, Миколаївська обл., місто Миколаїв, вул.Спаська, будинок 28; код ЄДРПОУ 02910048, Банк ДКСУ м. Києва, р/р UA748201720343150001000000340) судовий збір у розмірі 3613,27 грн.
4. Повернути Миколаївській обласній прокуратурі (Україна, 54001, Миколаївська обл., місто Миколаїв, вул.Спаська, будинок 28; код ЄДРПОУ 02910048) з Державного бюджету України судовий збір у розмірі 2422,40 грн, сплачений за платіжною інструкцією № 446 від 19.03.2025.
Рішення суду, у відповідності до ст.241 Господарського процесуального кодексу України, набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення господарського суду може бути оскаржене в порядку та строки, передбачені ст.ст. 253, 254, 256-259 ГПК України.
Повне рішення складено 30.09.2025.
Суддя Н.О. Семенчук