Рішення від 26.09.2025 по справі 914/1047/22

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛЬВІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

79014, місто Львів, вулиця Личаківська, 128

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

26.09.2025 Справа № 914/1047/22

Господарський суд Львівської області у складі головуючої судді Зоряни Горецької, при секретарі Зоряні Палюх, розглянув у відкритому судовому засіданні справу

за позовом керівника Пустомитівської окружної прокуратури Львівської області

в інтересах держави в особі Сокільницької сільської ради Львівського району Львівської області,

до відповідача Приватного підприємства «Торговий дім «Орбіта»,

треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні позивача:

1) Львівська районна військова адміністрація,

2) Державна екологічна інспекція у Львівській області,

3) Державне агентство водних ресурсів України, м. Київ, в особі Сектору у Львівській області Державного агентства водних ресурсів України,

4) Басейнове управління водних ресурсів річок Західного Бугу та Сяну,

5) Головне управління Держгеокадастру у Львівській області,

6) Годовицько-Басівська сільська рада,

7) Товариство з обмеженою відповідальністю «Експертна група «Богдан»,

8) Товариство з обмеженою відповідальністю «Інтертрансгруп»,

про усунення перешкод у користуванні шляхом повернення земельної ділянки та скасування державної реєстрації права власності,

ВСТАНОВИВ:

На розгляді Господарського суду Львівської області перебуває справа за позовом керівника Пустомитівської окружної прокуратури Львівської області в інтересах держави в особі Сокільницької сільської ради Львівського району Львівської області до відповідача Приватного підприємства «Торговий дім «Орбіта», треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні позивача Львівська районна державна адміністрація, Державна екологічна інспекція у Львівській області, Державне агентство водних ресурсів України, м. Київ, в особі Сектору у Львівській області Державного агентства водних ресурсів України, Басейнове управління водних ресурсів річок Західного Бугу та Сяну, Головне управління Держгеокадастру у Львівській області, Годовицько-Басівська сільська рада, Товариство з обмеженою відповідальністю «Експертна група «Богдан», Товариство з обмеженою відповідальністю «Інтертрансгруп», про усунення перешкод у користуванні шляхом повернення земельної ділянки та скасування державної реєстрації права власності.

Хід розгляду справи викладено у наявних в матеріалах справи ухвалах та відображено в протоколах судових засідань.

Ухвалою від 11.08.2025 закрито підготовче провадження по справі та призначено розгляд справи по суті.

В судовому засіданні 26.09.2025 проголошено вступну та резолютивну частини рішення по справ.

АРГУМЕНТИ СТОРІН

Позиція прокуратури

Прокуратура з врахуванням пояснень вх. №3648/24 від 07.02.2024, вх. №10184/24 від 15.04.2024, вх. №30855/24 від 23.12.2024 просила позовні вимоги задовольнити повністю.

Позиція позивача

Позивач підтримав позовні вимоги в повному обсязі.

Позиція Приватного підприємства «Торговий дім «Орбіта»

Відповідач заперечив позовні вимоги та серед іншого вказав на неналежний спосіб захисту.

Позиція Львівської районноївійськової адміністрації

Львівська районна державна адміністрація Львівської області у додаткових поясненнях вх. №3460/24 від 06.02.2024 виклала свою позицію з врахуванням постанови Верховного суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суд від 12.12.2023.

Позиція Товариства з обмеженою відповідальністю «Інтертрансгруп»

ТОВ «Інтертрансгруп» вважає доводи прокурора непереконливими та не вбачає підстав для задоволення позовних вимог.

Позиція Басейнового управління водних ресурсів річок Західного Бугу та Сяну

Басейнове управління виклало свою позицію у поясненнях вх. №5027/24 від 20.02.2024 та вх. №24993/24 від 15.10.2024.

ОБСТАВИНИ ВСТАНОВЛЕНІ СУДОМ

15.02.2001 відповідно до рішення виконкому Годовицько - Басівської сільської ради від 14.12.2000 № 101 Державному транспортно-експедиційному підприємству «Інтертранс» видано Державний акт на право постійного користування землею серії ІІ-ЛВ № 004864 на земельну ділянку площею 9,6999 га для обслуговування готельного комплексу.

Планом зовнішніх меж землекористування до Державного акта на право постійного користування землею від 15.02.2001 серії ІІ-ЛВ № 004864 визначено форму та розміри земельної ділянки.

Наказом Державного транспортно-експедиційного підприємства «Інтертранс» від 02.07.2003 № 243 «Про підвищення туристичної привабливості готельного комплексу «Гранд-Резорт», зважаючи на інформацію викладену в службовій записці директора Львівської філії ДКВП «Комерційний центр» ДТЕП «Інтертранс» щодо непривабливості території готельного комплексу «Гранд-Резорт» та з метою покращення фінансово-господарської діяльності підрозділу готельного комплексу, наказано директору ЛФ ДКВП «Комерційний центр» ДТЕП «Інтертранс» Бігуну В. В., у термін не пізніше до 01.11.2003: організувати та провести роботи щодо створення, на території готелю «Гранд-Резорт» зони відпочинку, із піщаним пляжем та ставком; відпрацювати питання постійного наповнення даного ставка водою; за потреби, наповнювати ставок водою із діючої скважини готелю «Гранд-Резорт» або розглянути питання щодо будівництва нової скважини, спеціально для підтримки необхідного рівня води у ставку; після завершення робіт з організації території ставка, закупити пісок для облаштування пляжу; провідному економісту Торішній Т. В. розробити та погодити кошторис робіт; головному бухгалтеру Бабич Т. Г. виділити кошти згідно затвердженого кошторису для залучення працівників і укладення відповідних угод з підрядними організаціями; рахунки на оплату робіт та послуг передавати на підпис директору за умови наявності на них віз керівника структурного підрозділу «Гранд-Резорт» та директора ЛФ ДКВП «Комерційний центр» ДТЕП «Інтертранс» Бігуна В. В.; про хід виконання вказаних робіт доповідати директору щомісячно.

ЗАТ «Інтертранс» на праві приватної власності належали нежитлові будівлі готельного комплексу «Гранд Резорт», розташовані за адресою: Львівська область, Пустомитівський район, с. Басівка, вул. Озерна, 2-а, що підтверджується Свідоцтвом про право власності на нерухоме майно від 21.06.2005 та Витягом про реєстрацію права власності на нерухоме майно від 21.06.2005 № 7569125.

Управлінням державної землевпорядної експертизи, нормування і ліцензування робіт Державного комітету України по земельних ресурсах у висновку державної землевпорядної експертизи від 23.09.2005 № 417-05 встановлено, що виконаний у травні 2005 ТзОВ «Експертна група «Богдан» на замовлення ЗАТ «Інтертранс» Звіт про експертну грошову оцінку земельної ділянки ЗАТ «Інтертранс», розташованої за адресою: Львівська область, Пустомитівський район, на території Годовицько-Басівської сільської ради, вул. Озерна, 2-а (за межами населеного пункту) відповідає вимогам земельного законодавства та діючих нормативно-методичних документів з експертної оцінки земельних ділянок і оцінюється позитивно.

Додатком до вказаного висновку є звіт про експертну грошову оцінку земельної ділянки ЗАТ «Інтертранс», розташованої за адресою: Львівська область, Пустомитівський район, на території Годовицько-Басівської сільської ради, вул. Озерна, 2-а (за межами населеного пункту), який виконано ТзОВ «Експертна група «Богдан» у 2005 році, згідно якого оцінювачі, Децик Богдан Мирославович та Волосецький Роман Євстахійович, які на підставі договору від 22.04.2005 № 0504-05/01 укладеного між замовником ЗАТ «Інтертранс» та виконавцем ТзОВ «Експертна група «Богдан» на виконання експертної грошової оцінки земельної ділянки ЗАТ «Інтертранс», загальною площею 96999 кв.м, що надана для обслуговування готельного комплексу «Гранд-Резорт», зробили висновок про те, що ринкова вартість земельної ділянки, яка розташована за адресою: Львівська область, Пустомитівський р-н, на території Годовицько-Басівської сільської ради, вул. Озерна. 2-а (за межами населеного пункту), становить 2 052 020 грн.

Відповідно до пункту 4.3 наведеного звіту земельна ділянка, що оцінюється, розташована за межами села Басівка на відстані до 0,5 км від житлової забудови посеред лісу на березі природнього водоймища. Відстань до кільцевої дороги м. Львова. Земельна ділянка, загальною площею 96999 кв. м має неправильну видовжену форму; периметр ділянки - 1872 м. Рельєф ділянки рівнинний з незначним ухилом в сторону озера, інженерно-геологічні умови сприятливі. По угіддях ділянка розподіляється наступним чином: під забудовою - 4402 кв. м; під твердим покриттям - 10966 кв. м; під озелененням - 24535 кв. м; під лісовим покривом - 9850 кв. м; під водною поверхнею - 48060 кв. м.

При підрахунку наданих експертами у звіті площ угідь на ділянці, загальна площа угідь на земельній ділянці 96999 кв. м становить 97813 кв. м (4402+10966+24535+9850+48060).

Згідно розділу «Використання об'єкту» вказаного звіту на момент оцінки земельна ділянка забудована. На ділянці розташовані будівлі готельного комплексу «Гранд Резорт», які використовуються за призначенням. Даний готельний комплекс позиціонується на ринку в 3-х зірковому сегменті. Основними клієнтами є учасники ділових зустрічей, семінарів та конференцій та відпочиваючі, котрі прагнуть провести вихідні на природі. Комплекс пропонує двох - і трьохкімнатні котеджі, з умебльованими в різних стилях номерами, та звичайні номери. Вмістимість готельного комплексу - 50 місць. До послуг клієнтів ресторан, конференц-зал, сауна, безкоштовний паркінг, пляжі, катання на човнах. На момент оцінки на території комплексу проводиться будівництво нового готельного комплексу на 80 спальних місць.

Як вбачається із наявної в матеріалах копії Кадастрового плану земельної ділянки, на земельній ділянці виокремлено водний об'єкт, який названо «озером», а в таблиці «Експлікація угідь» на цьому ж плані вказано, що на земельній ділянці знаходиться «озеро» площею 48060 кв. м.

Земельній ділянці ЗАТ «Інтертранс», яка розташована на території Годовицько-Басівської сільської ради, присвоєно кадастровий номер 4623682000:03:000:0007, що підтверджується довідкою Пустомитівського районного відділу ЦДЗК Львівської регіональної філії Центру ДЗК від 15.03.2006 № 695.

Листом від 06.12.2005 № 675 «Про обмеження та сервітути на земельну ділянку ЗАТ «Інтертранс» на території Годовицько-Басівської сради» Пустомитівський районний відділ земельних ресурсів підтвердив, що земельна ділянка ЗАТ «Інтертранс» (для обслуговування готельного комплексу) площею 9,6999 га на території Годовицько-Басівської сради має наступні обмеження у використанні даної земельної ділянки: використовувати земельну ділянку в межах прибережної захисної смуги водного об'єкта згідно статей 60, 61 ЗК України; використовувати землі лісового фонду, які знаходяться на даній земельній ділянці згідно закону.

Розпорядженням Пустомитівської РДА від 10.03.2006 № 143 «Про продаж земельної ділянки несільськогосподарського призначення ЗАТ «Інтертрансгруп» на території Годовицько-Басівської сільської ради», розглянувши клопотання ЗАТ «Інтертранс» від 17.02.2006 № 15-01/134 про продаж земельної ділянки несільськогосподарського призначення для обслуговування готельного комплексу на території Годовицько-Басівської сільської ради, враховуючи висновок державної землевпорядної експертизи від 15.02.2006 № 392, керуючись статтями 17, 124, 128, пункту 12 розділу X «Перехідні положення» ЗК України, голова Пустомитівської РДА розпорядився продати у власність ЗАТ «Інтертранс» земельну ділянку несільськогосподарського призначення площею 9,6999 га для обслуговування готельного комплексу на території Годовицько-Басівської сільської ради за межами населеного пункту; погодити вартість продажу названої земельної ділянки виходячи із висновку експерта про ринкову вартість земельної ділянки складеного ТзОВ «Експертна група «Богдан» в сумі 2 052 020 грн без ПДВ.

16.03.2006 між Пустомитівською РДА (Продавець) та ЗАТ «Інтертранс» (Покупець) укладено договір купівлі-продажу земельної ділянки б/н (далі - договір купівлі-продажу від 16.03.2006), за умовами якого Продавець на підставі розпорядження голови Пустомитівської РДА від 10.03.2006 № 143 продає за плату, а Покупець приймає у власність і оплачує вартість земельної ділянки, розташованої на території Годовицько-Басівської сільської ради Пустомитівського району Львівської області, загальною площею 9,6999 га, згідно плану земельної ділянки, шо додається, (кадастровий номер - 4623682000:03:000:0007). Опис меж: від А до Б - землі загального користування (дорога); від Б до В - землі Львівського лісгоспзагу; від В до Г - землі Годовицько-Басівської с ради; від Г до - землі Львівського лісгоспзагу.

Відповідно до пункту 1.2 договору купівлі-продажу від 16.03.2006 земельна ділянка, зазначена в пункті 1.1, продається для обслуговування готельного комплексу.

Згідно пункту 1.4 договору купівлі-продажу від 16.03.2006 на земельну ділянку, що є предметом даного Договору, встановлено наступні обмеження: -використовувати земельну ділянку в межах прибережної захисної смуги водного об'єкту згідно статей 60, 61 ЗК України; - використовувати землі лісового фонду, які знаходяться на даній земельній ділянці згідно закону.

Оцінна вартість земельної ділянки за цим договором становить 2 052 020 грн без ПДВ (пункту 2.1 договору купівлі-продажу від 16.03.2006).

У пункті 2.2 договору купівлі-продажу від 16.03.2006 сторони узгодили, що ціна продажу земельної ділянки за цим договором становить 2 052 020 грн без ПДВ, і має бути сплачена Покупцем Продавцю шляхом перерахування всієї суми до 16.04.2006 з дня підписання договору на наступний рахунок: р/р № 331 19327600399 Годовицько-Басівської сільської ради Пустомитівського району Львівської області у відділення державного казначейства у Пустомитівському районі, ЗКПО 22372377, МФО 825014 УДК у Львівській області.

Відповідно до пункту 2.3 договору купівлі-продажу від 16.03.2006 експертна вартість земельної ділянки становить 2 052 020 грн відповідно до Звіту про експертну грошову оцінку земельної ділянки, зробленого 23.05.2005 експертом ТзОВ «Експертна група «Богдан» ліцензія Державного комітету України по земельних ресурсах та на проведення землевпорядних та землеоціночних робіт серп АА № 777218 від 18.09.2004), (сертифікат суб'єкта оціночної діяльності № 1689/03, виданий Фондом державного майна України 21.02.2003).

Згідно пункту 3.1 договору купівлі-продажу від 16.03.2006 Продавець продав, а Покупець купив по Договору земельну ділянку, вільну від будь-яких майнових прав і претензій третіх осіб, про яких в момент укладання Договору Продавець чи Покупець не міг не знати.

Вказаний Договір підписано повноважними представниками, їх підписи завірено відтисками печаток Сторін Договору та нотаріально посвідчено приватним нотаріусом Пустомитівського РНО Леон М. В., про що в Реєстр внесено запис № 568.

Розпорядженням від 24.01.2008 № 32/0/5-08 «Про інвентаризацію» та упорядкування оренди одних об'єктів», Голова Львівської обласної державної адміністрації розпорядився провести до 1 червня 2008 року: інвентаризацію ставків загальнодержавного значення у Львівській області; затвердити склад комісії з проведення інвентаризації ставків загальнодержавного значення у Львівській області згідно з додатком № 1; визначити Головне управління агропромислового розвитку обласної державної адміністрації відповідальним за проведенням інвентаризації; Головам районних державних адміністрацій: створити відповідні комісії з проведення інвентаризації; рекомендувати здійснювати передачу в оренду водних об'єктів загальнодержавного значення згідно з Тимчасовими рекомендаціями з передачі в оренду водних об'єктів загальнодержавного значення Львівської області, згідно з додатком 2.

13.07.2010 між ЗАТ «Інтертранс» (Продавець) та ТОВ «Інтертрансгруп» (Покупець) укладено договір купівлі-продажу земельної ділянки (далі - договір від 13.07.2010), за умовами якого Продавець передав у власність, а Покупець прийняв у власність земельну ділянку площею 9,6999 га, кадастровий номер 4623682000:03:000:0007, яка розташована на території Годовицько-Басівської сільської Пустомитівського району Львівська область.

Відповідно до пункту 2 договору від 13.07.2010 земельна ділянка належить Продавцю на підставі Державного акта на право власності на земельну ділянку серії ЯГ № 511751, виданого Пустомитівською РДА Львівської області 14.07.2006, на підставі договору купівлі-продажу земельної ділянки, посвідченого 16.03.2006 за № 568, та зареєстрованого в Книзі записів державних актів, на право приватної власності на землю та постійного користування землею, договорів оренди землі за № 02:06:458:00026. Опис меж: від А до Б - землі загального користування (заїзд); Б до В - землі Львівського Лісгоспзагу; В до Г - землі Годовицько-Басівської сільської ради; Г до А - землі Львівського Лісгоспзагу. Цільове призначення (використання) земельної ділянки - обслуговування готельного комплексу.

Згідно пункту 3 договору від 13.07.2010 на земельній ділянці розташовані нежитлові будівлі, продаж яких одночасно вчинено з відчуженням земельної ділянки, шо є предметом цього договору.

Згідно Висновку про наявні обмеження (обтяження), виданого Управлінням держкомзему у Пустомитівському районі від 10.06.2010 № 1024, земельна ділянка має наступні обмеження (обтяження) використанні, встановлені законом: заборона змінювати цільове призначення земельної ділянки, без проекту і цільового призначення (пункт 7 договору від 13.07.2010).

Пунктом 8 договору від 13.07.2010 сторонами встановлено, що відповідно до Витягу з бази даних автоматизованої системи ведення державного земельного кадастру БББ № 327440, виданого 09.05.2010 Пустомитівською регіональною філією ДП «Центр ДЗК», державна реєстрація проведена 14.07.2006, номер державної реєстрації 02:06:458:00026, наявні обмеження (обтяження) прав на земельну ділянку, земельні сервітути, договори оренди (суборенди) землі відсутні.

Вказаний договір від 13.07.2010 підписано повноважними представниками, їх підписи завірено відтисками печаток юридичних осіб - Сторін Договору та нотаріально посвідчено приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Литвиненко Я. О., про що в Реєстр внесено запис № 1087.

15.04.2015 між Фізичною особою-підприємцем Батюкевичем Орестом Андрійовичем (Підрядник) а ТОВ «Інтертрансгруп» (Замовник) укладено договір підряду № 15/04/15-1 (далі - договір підряду), за умовами якого Підрядник зобов'язується виконати роботи щодо благоустрою території (поліпшення технічного стану та благоустрою водойми, облаштування зони відпочинку на території готельного комплексу ГРАНД-РЕЗОРТ в с. Басівка Пустомитівського району Львівської області), а Замовник - прийняти і оплатити такі роботи.

Відповідно до пункту 1.2 Договору підряду найменування, обсяги та строки виконання робіт зазначені у додатках, які є невід'ємними складовими цього договору.

Згідно пункту 3.1 Договору підряду ціна цього Договору становить 772 490 грн, у тому числі єдиний податок за ставкою 4 %.

Цей Договір набирає чинності з моменту його підписання і діє до 31.12.2015, або до моменту остаточного його розірвання (пункт 10.1 Договору підряду).

Згідно розділу 12 Договору невід'ємною частиною цього Договору є: Додаток №1 - Кошторис на виконання робіт; Додаток №2 - Календарний графік виконання робіт; Додаток №3 - Графік фінансування робіт; Додаток №4 - Вимоги до проведених робіт.

Вказаний Договір підряду підписано повноважними представниками, їх підписи завірено відтисками печаток юридичних осіб - Сторін Договору.

Паспортом артезіанської свердловини № РЕ-2 (затверджено наказом Міністерства екології та природних ресурсів України, Міністерства регіонального розвитку, будівництва та житлово-комунального господарства України від 06.04.2016 № 145/84) підтверджується наявність на земельній ділянці, яка розташована за адресою: Львівська область, Пустомитівський район, с .Басівка, вул. Озерна, 2-а, артезіанської свердловини глибиною 34 м, дебетом 0,61 літра в секунду (2,2 м.куб./год., 52,8м.куб./доба), яка належить ПП «Торговий дім «Орбіта».

Паспортом артезіанської свердловини № 3 (затверджено наказом Міністерства екології та природних ресурсів України, Міністерства регіонального розвитку, будівництва та житлово-комунального господарства України від 06.04.2016 № 145/84) підтверджується наявність на земельній ділянці, яка розташована за адресою: Львівська область, Пустомитівський район, с. Басівка, вул. Озерна, 2-а, артезіанської свердловини глибиною 70 м, дебетом 1,94 літри в секунду (7м.куб./год., 168м.куб./доба), яка належить ПП «Торговий дім «Орбіта».

Паспортом артезіанської свердловини № 4РЕ (затверджено наказом Міністерства екології та природних ресурсів України, Міністерства регіонального розвитку, будівництва та житлово-комунального господарства України від 06.04.2016 № 145/84) підтверджується наявність на земельній ділянці, яка розташована за адресою: Львівська область, Пустомитівський район, с. Басівка, вул. Озерна, 2-а, артезіанської свердловини глибиною 80 м, дебетом 8 м.куб./год. (160 м.куб./доба), яка належить ПП «Торговий дім «Орбіта».

Листом від 13.04.2017 вих.№ 15-01-06/197 ТОВ «Інтертрансгруп» у зв'язку із необхідністю дотримання вимог чинного законодавства щодо користування водними об'єктами зверталося до в.о. начальника управління Львівського обласного управління водних ресурсів з проханням про надання роз'яснення, зазначивши при цьому, що у приватній власності ТОВ «Інтертрансгруп» знаходиться земельна ділянка 9,6999 га, кадастровий номер номео 4623682000:03:000:0007, яка знаходиться території Годовицько-Басівськоі сільської ради Пустомитівського району Львівської області. Разом з тим, в межах вказаної земельної ділянки знаходиться водний об'єкт площею 1,7 га. Чи зобов'язане ТОВ «Інтертрансгруп» укладати окремий договір оренди на водний об'єкт, що знаходиться в межах земельної ділянки, яка належить товариству на праві приватної власності, і якщо так, то хто виступає орендодавцем зазначеного водного об'єкта?

Листом від 14.04.2017 вих. № 09/0678 Львівське обласне управління водних ресурсів із посиланнями на положення статей, 59, 79, 90 ЗК України повідомило ТОВ «Інтертрансгруп» про те, що використання водних об'єктів, розташованих у межах приватизованих земельних ділянок здійснюється власниками цих земельних ділянок без оформлення договору оренди водного об'єкта.

Листом від 03.04.2018 вих. № 04-05/42 ТОВ «Інтертрансгруп» у зв'язку із необхідністю дотримання вимог чинного законодавства щодо користування водними об'єктами зверталося до в.о. начальника управління Львівського обласного управління водних ресурсів з проханням про надання інформації. Так, ТОВ «Інтертрансгруп» зазначило, що у його приватній власності знаходиться земельна ділянка 9,6999 га, кадастровий номер 4623682000:03:000:0007, яка знаходиться території Годовицько-Басівськоі сільської ради Пустомитівського району Львівської області. В межах вказаної земельної ділянки знаходиться водний об'єкт (штучна водойма). З врахуванням наведеного ТОВ «Інтертрансгруп» просило надати інформацію чи перебуває зазначений водний об'єкт (водний простір), який знаходиться на земельній ділянці, що є власністю ТОВ «Інтертрансгруп», на балансі водгоспу, і якщо так, то в якій якості.

Листом від 04.04.2018 вих. № 09/523 Львівське обласне управління водних ресурсів повідомило ТзОВ «Інтертрансгруп» про те, що положення статті 79 ЗК України визначають земельну ділянку, як частину земної поверхні з установленими межами, певним місцем розташування, з визначеними щодо неї правами. При цьому, право власності на земельну ділянку поширюється в її межах на поверхневий (ґрунтовий) шар, а також на водні об'єкти, ліси і багаторічні насадження, які на ній знаходяться. Таким чином, зазначений водний об'єкт (водний простір) не перебуває і не може перебувати на балансі Львівського обласного управління водних ресурсів, а право власності на водні об'єкти (водний простір), що знаходиться над земельною ділянкою, яка перебуває у приватній власності належить власнику зазначеної земельної ділянки.

03.10.2018 між ТОВ «Інтертрансгруп» (Продавець) та ПП «Торговий дім «Орбіта» (Покупець) укладено договір купівлі-продажу земельної ділянки (далі - договір від 03.10.2018), за умовами якого Продавець продав, а Покупець купив земельну ділянку площею 9,6999 га, розташовану на території Годовицько-Басівської сільської ради Пустомитівського району Львівської області, передану для будівництва і обслуговування інших будівель громадської забудови, обслуговування готельного комплексу, кадастровий номер 4623682000:03:000:0007.

Відповідно до пункту 3 договору від 03.10.2018 за згодою сторін продаж вчинено за 25 700 000 грн без ПДВ, які Покупець зобов'язувався сплатити в день підписання цього договору на рахунок № НОМЕР_1 в АКБ «Індустріалбанк» МФО 313849, ЄДРПОУ 33260662, Покупець підтверджує проведення оплати банківською випискою або/та копією платіжного доручення.

Вказаний договір від 03.10.2018 підписано повноважними представниками, їх підписи завірено відтисками печаток юридичних осіб - сторін та нотаріально посвідчено приватним нотаріусом Пустомитівського РНО Моісєєвою О. Я., про що в реєстр внесено запис № 2732.

Як убачається із наявної в матеріалах справи Інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна щодо суб'єкта від 14.02.2022 № 299382288, ПП «Торговий дім «Орбіта» на праві приватної власності належить земельна ділянка площею 9,6999 га, кадастровий номер 4623682000:03:000:0007, яка розташована за адресою: Львівська область, Пустомитівський район, Годовицько-Басівська сільська рада. Цільове призначення земельної ділянки: для будівництва і обслуговування інших будівель громадської забудови.

Листом від 14.06.2021 вих. № 09/1134 Басейнове управління водних ресурсів річок Західного Бугу та Сяну повідомило прокурора про те, що на земельній ділянці, площею 9,6999 га, з кадастровим номером 4623682000:03:000:0007 у с. Басівка Львівського (Пустомитівського) району, розташований водний об'єкт орієнтовною площею водного дзеркала -1,7 га, тип ставка - русловий, джерело живлення - канал (згідно паспорта № 18, який складений за матеріалами інвентаризації 2002 року). Паспорт водного об'єкта, порядок розроблення та погодження якого, затверджено наказом Міністерства екології та природних ресурсів України від 18.03.2013 № 99, для даного водного об'єкту не розроблявся.

Відповідно до статті 88 ВК України прибережні захисні смуги встановлюються по берегах річок та навколо водойм уздовж урізу води (у меженний період) шириною: для малих річок, струмків і потічків, а також ставків площею менше 3 га - 25 метрів, якщо крутизна схилів перевищує три градуси, мінімальна ширина прибережної захисної смуги подвоюється.

Прибережні захисні смуги встановлюються за окремими проектами землеустрою, у межах існуючих населених пунктів з урахуванням містобудівної документації. Проекти землеустрою щодо організації і встановлення меж територій земель водного фонду та водоохоронних зон (в тому числі прибережних захисних смуг) в управлінні відсутні.

Крім того, у вказаному листі вказано, що документів щодо погодження передачі у приватну власність земельної ділянки з розташованим на ній водним об'єктом в управління не надходило.

До листа долучено копію паспорта ставка від 29.07.2002 № 18, який складено за матеріалами інвентаризації ставка в с. Басівка в басейні р. Дністер, який перебуває в користуванні та на балансі «Гранд Резорт», площа дзеркала - 1,7 га.

У вказаному паспорті рукописним текстом здійснено написи навпроти графи 2. «Користувач» ІНТЕРТРАНСГРУП (з-д Телеграфної апаратури);

- навпроти графи 3. «В басейні річки» - (Щирка);

- навпроти графи 4 «Тип ставка» - русловий;

- навпроти графи 5 «Джерело живлення» - напіввиїмка, канал;

- навпроти графи 7. «Глибина, максимальна/середня» - 3 та 1 м. відповідно;

- навпроти графи 8 «Призначення ставка» - напіввиїмка, риборозведення;

- навпроти графи 9 «Конструкція ставка» - напіввиїмка;

- навпроти графи 10 «Характеристики гідротехнічних споруд - гребля земляна» - ширина по гребню 4м. м=3; «водопідвідні споруди» - канал; «водоскидні споруди» - шандорний водовипуск, труба О = 0,6м., L = 10м.;

- навпроти графи 11 «Технічний стан ложа ставка замулення» - 1, зарощення - 2 відсотка;

- навпроти графи 13 «Наявність прибережних смуг» - 25м.;

- навпроти графи 15 «В кого на балансі знаходиться» - (з-д Телеграфної апаратури).

Вказаний паспорт ставка складено провідним інженером по водним ресурсам Львівського УОС Андрухів Р. І., погоджено Головою комісії М. Яводчак та членами комісії ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 .

Згідно примітки до паспорта необхідною частиною паспорта є схема з ескізами споруд, з підписами виконавців, однак вказана схема в матеріалах справи відсутня, станом на час проведення судового засідання з розгляду спору по суті Схема з ескізами споруд учасниками справи суду не заявлена та не подана.

Листом від 30.07.2021 вих. №14.55/04-16-2668ВИХ-21 прокурор звертався до Львівської обласної державної адміністрації з проханням в найкоротші строки, інформувати Пустомитівську окружну прокуратуру про вжиті заходи цивільно-правового характеру щодо повернення в державну власність земельної ділянки площею 9,6999 га, кадастровий номер 4623682000:03:000:0007 з метою встановлення підстав для представництва інтересів держави в суді, керуючись статтею 23 Закону України «Про прокуратуру». У разі невжиття відповідних заходів для захисту інтересів територіальної громади у розумний строк прокурор просив повідомити про причини.

Листом від 26.08.2021 вих. № 2869-21 Львівська обласна державна адміністрація у відповідь на звернення прокурора від 30.07.2021 вих. № 14.55/04-16-2668ВИХ-21 із посиланнями на положення Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо розмежування земель державної та комунальної власності», яким внесено зміни до статті 122 ЗК України та Закону України «Про аквакультуру» від 18.09.2012 № 5293-VІ, що набув чинності 01.07.2013, яким внесено зміни до статті 51 ВК України, Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо вдосконалення системи управління та дерегуляції у сфері земельних відносин» від 28.04.2021 № 1423-ІХ ЗК України, зазначила, що повноваження розпоряджатися земельними ділянками водного фонду Львівська обласна державна адміністрація набула у 2013 році та позбавлена таких у 2021 році. Заходи цивільно-правового характеру для повернення земельної ділянки з кадастровим номером 4623682000:03:000:0007 у державну власність Львівською обласною державною адміністрацією не вживалися, оскільки про ймовірне незаконне розпорядження Пустомитівської РДА про продаж земельної ділянки площею 9,6999 га, що розташована на території Годовицько-Басівської сільської ради Пустомитівського району Львівської області облдержадміністрації стало відомо з листа Пустомитівської окружної прокуратури від 30.07.2021 № 14.55/04-16-2668ВИХ-21.

Листом від 27.09.2021 вих. № 14.55/04-16-3926ВИХ-21 прокурор звертався до Сокільницької сільської ради з проханням в найкоротші строки, інформувати Пустомитівську окружну прокуратуру про вжиті заходи цивільно-правового характеру до повернення в державну власність земельної ділянки площею 9,6999га, кадастровий номер 4623682000:03:000:0007 з метою встановлення підстав для представництва інтересів держави в суді керуючись статтею 23 Закону України «Про прокуратуру». У разі невжиття відповідних заходів для захисту інтересів територіальної громади у розумний строк прокурор просив повідомити про причини.

Листом від 06.10.2021 вих.№ 2393 Сокільницька сільська рада у відповідь на лист прокурора від 27.09.2021 вих.№ 14.55/04-16-3926ВИХ-21 зазначала, що розпорядження про відчуження земельної ділянки приймалося головою Пустомитівської РДА в межах компетенції, визначеної відповідно до норм ЗК України, чинного на час прийняття даного розпорядження. На момент прийняття Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо вдосконалення системи управління та дерегуляції у сфері земельних відносин», який набрав чинність з 27.05.2021, за яким розпорядження всіма землями державної власності, розташованих за межами населених пунктів у межах відповідних територіальних громад перейшло до органів місцевого самоврядування, земельна ділянка вже була продана. Пославшись на положення пункту 3 статті 5, частини 1 статті 388 ЦК України, рішення Конституційного Суду України від 13.05.1997 № 1-зп, від 09.02.1999 № 1-рп/99, від 05.04.2001 № 3-рп/2001, від 13.03.2012 №6-рп/2012, Сокільницька сільська рада наголосила на відсутності даних про те, чи особи, які набували право власності на земельну ділянку знали і чи могли знати, що особи, які її відчужують не мали такого права. Враховуючи повноваження та компетенцію Сокільницької сільської ради, такі дані не можуть бути отримані та здобуті сільською радою. У Сокільницької сільської ради немає необхідних та достатніх документів, даних та матеріалів для з'ясування питання щодо можливості застосування заходів цивільно-правового характеру за розпорядженням Пустомитівської РДА від 10.03.2006 № 143 «Про продаж земельної ділянки ЗАТ «Інтертранс». Матеріали щодо даної земельної ділянки Сокільницькій сільській раді не передавалися. Тому, на підставі статей 257, 267, 387, 388 ЦК України, враховуючи висновки Великої Палати Верховного Суду у справі № 183/1617/16 (провадження № 14-208цс18, постанова від 14.11.2018), постанови Великої Палати Верховного Суду від 17.10.2018 справі № 362/44/17, висновки Верховного Суду України, викладені у постанові від 17.12.2014 у справі № 6-140цс14, враховуючи практику Європейського суду з прав людини (рішення Європейського суду з прав людини у справах «Рисовський проти України» від 20.10.2011, «Кривенький проти України» від 16.02.2017) у вирішені питань, викладених у зверненні Пустомитівської окружної прокуратури, зареєстрованому 28.09.2021 за вх.№ 2139, Сокільницька сільська рада покладається на Пустомитівську окружну прокуратуру.

Запитом про надання матеріалів у порядку статті 23 Закону України «Про прокуратуру» від 14.12.2021 вих. № 14.55/04-16-5924ВИХ-21 прокурор просив Басейнове управління водних ресурсів річок Західного Бугу та Сяну надати інформацію чи проводилась Управлінням інвентаризація спірного об'єкта водного фонду, якщо ні, вказати на коли заплановано виконання таких робіт з метою встановлення підстав для представництва інтересів держави в суді. За наслідками інвентаризації Прокурор просив скерувати до прокуратури паспорт водного об'єкту, тощо.

Листом від 23.12.2021 вих. № 09/2508 Басейнове управління водних ресурсів річок Західного Бугу та Сяну повідомило Прокурора про те, що на виконання доручення Кабінету Міністрів України, а саме пункту 5 Плану організації виконання рішення Ради національної безпеки і оборони України від 15.04.2021 «Про заходи державної регіональної політики на підтримку децентралізації влади», введеного в дію Указом Президента України від 29.04.2021 № 180, схваленого на засіданні Кабінету Міністрів 19.05.2021 (протокол № 66) в області проводилася інвентаризація водних об'єктів. У Львівській області для проведення інвентаризації водних об'єктів розпорядженням Львівської обласної державної адміністрації від 30.07.2021 № 638/0/5-21 створено регіональну комісію, відповідно створено сім районних комісій та комісії в кожному ОТГ. Водний об'єкт, що розташований на приватній земельній ділянці з кадастровим номером 4623682000:03:000:0007 у с. Басівка Львівського району, комісією ОТГ не проінвентаризований, у зв'язку з обмеженим доступом до нього, та відповідно не включений у зведену відомість водних об'єктів Сокільницької тг. При цьому, Басейнове управління водних ресурсів річок Західного Бугу та Сяну зазначало, що паспорт водного об'єкта, порядок розроблення та погодження якого затверджено наказом Міністерства екології та природних ресурсів України від 18.03.2013 № 99, для даного водного об'єкту не розроблявся.

Запитом про надання матеріалів у порядку статті 23 Закону України «Про прокуратуру» від 15.12.2021 вих. № 14.55/04-16-5932ВИХ-21 Прокурор просив Держане підприємство «Львівське лісове господарство» надати інформацію чи надавалися погодження постійним користувачем на вилучення земельної ділянки з кадастровим номером 4623682000:03:000:0007, площею 9.6999 га у с. Басівка Львівського району Львівської області держлісфонду, якщо так, необхідно долучити його копію, належним чином завірену. Також, Прокурор просив скерувати картографічні матеріали лісовпорядкування та повідомити чи має місце порушення вимог законодавства у сфері лісокористування при передачі вищевказаної земельної ділянки у приватну власність.

Листом від 17.12.2021 вих. № 402 Державне підприємство «Львівське лісове господарство» повідомило прокурора про те, що відповідно до наявної інформації зазначена територія не відноситься до земель держлісфонду ДП «Львівський лісгосп», копії картографічних матеріалів не додаються. Погоджень що до вилучення земельної ділянки ДП «Львівський лісгосп» не видавалося. Крім того, у вказаному листі Держане підприємство «Львівський лісгосп» повідомив, що станом на час підготовки листа проводиться інвентаризація земель держлісфонду, внаслідок якої буде встановлено наявність чи відсутність порушення межі лісових масивів, визначених матеріалами лісовпорядкування.

Запитом про надання матеріалів у порядку статті 23 Закону України «Про прокуратуру» від 14.12.2021 вих.№ 14.55/04-16-5926ВИХ-21 Прокурор просив Львівське обласне управління лісового та мисливського господарства скерувати до Пустомитівської окружної прокуратури детальну інформацію чи надавалися погодження постійним користувачем на вилучення земельної ділянки держлісфонду, якщо так, необхідно долучити його копію, належним чином завірену. Також, просив скерувати картографічні матеріали лісовпорядкування та повідомити чи має місце порушення вимог законодавства у сфері лісокористування при передачі вищевказаної земельної ділянки у приватну власність з метою встановлення наявності підстав для представництва інтересів держави в суді.

Листом від 24.12.2021 вих. № 2436/02 Львівське обласне управління лісового та мисливського господарства надало прокурору копію відповіді ДП «Львіське лісове господарство» від 17.12.2021 вих. № 402.

Запитом про надання матеріалів у порядку статті 23 Закону України «Про прокуратуру» від 21.12.2021 вих. № 14.55/04-16-6105ВИХ-21 Прокурор просив Директора ДНВП «Картографія» скерувати до Пустомитівської окружної прокуратури фрагменти ортофотопланів с.Басівка Львівського району Львівської області, масштаб 1:10000, які містять зображення водного об'єкту, розташованого на земельній ділянці з - кадастровим номером 4623682000:03:000:0007, виконані в період з 2000-2021 р.р.

Листом від 08.02.2022 вих. № 82 ДНВП «Картографія» надано фрагмент ортофотоплана масштабу 1:10000 Х-41-43-Б-6-1, 2009 з нанесеною земельною ділянкою з кадастровим номером 4623682000:03:000:0007, в паперовому виді.

Запитом про надання матеріалів у порядку статті 23 Закону України «Про прокуратуру» від 21.12.2021 вих.№ 14.55/04-16-6106ВИХ-21 Прокурор просив Начальника Національного центру управління та випробувань космічних засобів скерувати до Пустомитівської окружної прокуратури фрагменти ортофотопланів с. Басівка Львівського району Львівської області, масштаб 1:10000, які містять зображення водного об'єкту, розташованого на земельній ділянці з кадастровим номером 4623682000:03:000:0007, виконані в період з 2000-2021 р.р.

Листом від 11.01.2022 вих. № 82 Національним центром управління та випробувань космічних засобів надано фотосхему «Ретроспектива проведення робіт на водоймі в межах земельної ділянки з кадастровим номером 4623682000:03:000:0007».

Запитом про надання матеріалів у порядку статті 23 Закону України «Про прокуратуру» від 05.01.2022 вих.№ 14.55/04-16-91ВИХ-22 Прокурор просив Головне управління Держгеокадастру у Львівській області та Басейнове управління водних ресурсів річок Західного Бугу та Сяну надати копії матеріалів інвентаризації водного об'єкту орієнтовною площею водного дзеркала - 1,7 га, тип ставка - русловий, джерело живлення - канал (згідно паспорта № 18, складеного за матеріалами інвентаризації 2002), розташованого на земельній ділянці з кадастровим номером 4623682000:03:000:0007, пл.9.6999га в с. Басівка Львівського району Львівської області - ставка з розташованою на ньому гідротехнічною спорудою ( на земельній ділянці з кадастровим номером 4623682000:03:000:0007), проведеної на виконання вищевказаного доручення голови Львівської обласної державної адміністрації, а також правовстановлюючих документів на користування вказаним водним об'єктом.

Листом від 11.01.2022 вих. № 09/81 Басейнове управління водних ресурсів річок Західного Бугу та Сяну надало в електронному вигляді наявні матеріали інвентаризації водних об'єктів Пустомитівського району, яка проводилася у 2016 році на виконання доручення голови Львівської обласної державної адміністрації від 08.08.2016 № 70/0/6-16. При цьому, Управління зазначило, що правовстановлюючі документи на користування даним водним об'єктом в управлінні відсутні. Додатком до лист є Інвентаризаційна відомість інвентаризації ставків Пустомитівського району станом на 01.09.2016 складена на виконання Доручення Львівської ОДА від 08.08.2016 № 70/0/6-16.

Листом від 11.04.2022 вих. №14.55/04-16-1717ВИХ-22 прокурор звертався до Державної екологічної інспекції у Львівській області із проханням надати належним чином завірені копії матеріалів проведеної перевірки за фатом передачі земельної ділянки з кадастровим номером 4623682000:03:000:0007, пл.9.6999га в с. Басівка Львівського району Львівської області у приватну-власність. У разі відсутності таких матеріалів Прокурор просив вказати, які Інспекцією вживались заходи в межах своєї компетенції.

Листом від 15.04.2022р. вих. №02-1284 Державна екологічна інспекція у Львівській області інформувала прокурора про надання відповіді на запит Прокурора листом від 03.11.2020 № 02-5012.

Вказаним листом стосовно правомірності продажу земельної ділянки з водним об'єктом з кадастровим номером 4623682000:03:000:0007, що знаходиться в с. Басівка Пустомитівського району Львівської області згідно розпорядження голови Пустомитівської РДА від 10.03.2006 № 143 продано ЗАТ «Інтертранс» (в частині дотримання екологічних вимог) Інспекція зазначала, що згідно статті 60 ЗК України та 88 ВК України вздовж річок, та інших водойм з метою охорони поверхневих водних об'єктів від забруднення і засмічення та збереження їх водності встановлюються прибережні захисні смуги. Ширина прибережної захисної смуги для ставків площею менше 3 га становить 25 м. Відповідно до частини 4 статті 59 ЗК України, громадянам та юридичним особам органами виконавчої влади або органами місцевого самоврядування із земель водного фонду можуть передаватися на умовах оренди земельні ділянки прибережних захисних смуг, смуг відведення і берегових смуг водних шляхів, озера, водосховища, інші водойми, болота та острови для сінокосіння, рибогосподарських потреб (у тому числі рибництва (аквакультури), культурно-оздоровчих, рекреаційних, спортивних і туристичних цілей, проведення науково-дослідних робіт, догляду, розміщення та обслуговування об'єктів портової інфраструктури і гідротехнічних споруд тощо, а також штучно створені земельні ділянки для будівництва та експлуатації об'єктів портової інфраструктури та інших об'єктів водного транспорту. Землі водного фонду можуть бути віднесені до земель морського і річкового транспорту в порядку, встановленому законом) та згідно статті 85 ВК України у постійне користування землі водного фонду надаються військовим частинам Державної прикордонної служби України з метою забезпечення національної безпеки і оборони для будівництва, облаштування та утримання інженерно-технічних і фортифікаційних споруд, огорож, прикордонних знаків, прикордонних просік, комунікацій, водогосподарським спеціалізованим організаціям, іншим підприємствам, установам і організаціям, в яких створено спеціалізовані служби по догляду за водними об'єктами, прибережними захисними смугами, смугами відведення, береговими смугами водних шляхів, гідротехнічними спорудами та підтриманню їх у належному стані.

Також, у вказаному листі Інспекція звертала увагу на те, що в користування на умовах оренди земельні ділянки прибережних захисних смуг, смуг відведення та берегових смуг водних шляхів можуть надаватись підприємствам, установам, організаціям, об'єднанням громадян, релігійним організаціям, громадянам України іноземцям і особам без громадянства, іноземним юридичним особам для сінокосіння, рибогосподарських потреб, культурно-оздоровчпх, рекреаційних, спортивних і туристичних цілей, а також для проведення науково-дослідних робіт. Користування цими ділянками у зазначених цілях здійснюється з урахуванням вимог щодо охорони річок і водойм від забруднення, засмічення та замулення, а також з додержанням правил архітектури планування приміських зон та санітарних вимогу порядку, що встановлюється Кабінетом Міністрів України. Таким чином, вимогами ВК України (стаття 85) та ЗК України (частина 4 статті 59, стаття 60) не передбачено надання земельних ділянок у межах прибережних захисних смут водойм у власність, а лише в оренду (користування). Враховуючи вищезазначене, розпорядження голови Пустомитівської РДА від 10.03.2006 № 143 щодо продажу земельної ділянки з водним об'єктом (на ділянці є русловий ставок) з кадастровим номером 4623682000:03:000:0007, прийняте з порушенням статей 58, 56, 60 61 ЗК України та статей 6, 51, 85 ВК України, отже передача земельної ділянки з кадастровим номером 4623682000:03:000:0007 у приватну власність відбулася з порушенням екологічних вимог, в частині передачі земельної ділянки у власність із земель водного фонду.

Листом від 06.05.2022 вих. № 14.55/04-16-2192ВИХ-22 Прокурор повідомляв Позивача про встановлення достатніх підстав для здійснення представництва інтересів держави в особі Сокільницької сільської ради Львівського району Львівської області шляхом звернення до Господарського суду Львівської області із позовною заявою до ПП «Торговий дім «Орбіта» про усунення перешкод у здійсненні Сокільницькою сільською радою права користування та розпорядження земельною ділянкою з кадастровим номером 4623682000:03:000:0007, площею 9.6999 га шляхом її повернення до комунальної власності територіальної громади з незаконного володіння ПП «Торговий дім «Орбіта». Зокрема, встановлено, що відчуження земельної ділянки з кадастровим номером 4623682000:03:000:0007, з розташованим на ній русловим водним об'єктом, площа дзеркала якого становить понад 4 га, відбулася з порушенням вимог статей 59, 60, 61, 83, 84 ЗК України, тощо.

Листом від 13.05.2022 вих. №946 Позивач у відповідь на лист Прокурора від 06.05.2022р. вих. № 14.55/04-16-2192ВИХ-22 просив скерувати Сокільницькій сільській раді копію позовної заяви з доданими до неї додатками.

Крім цього, з матеріалів справи вбачається, що 31.03.2023 судовими експертами Незалежного центру судових експертиз Національного університету водного господарства та природокористування Хлапуком Миколою Миколайовичем (доктор технічних наук, професор, директор Навчально-наукового інституту водного господарства та природооблаштування НУВГП. Загальний науково-педагогічний стаж роботи експерта за зазначеною спеціальністю складає 52 роки) та Шинкаруком Любомиром Антоновичем (кандидат технічних наук, доцент, завідувач кафедри гідротехнічного будівництва та гідравліки Навчально-наукового інституту водного господарства та природооблаштування НУВГП, який має вищу технічну освіту за спеціальністю «Гідротехнічне будівництво річкових споруд та гідроелектростанцій». Загальний науково-педагогічний стаж роботи експерта за зазначеною спеціальністю складає 47 років) складено Висновок судової гідротехнічної експертизи № 01/23, призначеної ухвалою Господарського суду Львівської області від 04.10.2022 у цій справі, в якому зроблено Висновок про те, що:

« 1. Результати дослідженої земельної ділянки площею 9,6999га, кадастровий номер 4623682000:03:000:0007 та вивчена інформація з наданих матеріалів господарської справи № 914/1047/22 дають можливість стверджувати, що на момент придбання зазначеної земельної ділянки у березні 2006 року на ній був в наявності один водний об'єкт - ставок (див. роз'яснення в п. 1 експертного Дослідження з 1 питання).

2. Під час проведення обов'язкового експертного натурного обстеження земельної ділянки кадастровий номер 4623682000:03:000:0007, що розташована за адресою: Львівська область, Пустомитівський район, село Басівка, вулиця Озерна, 2-а, візуально виявлено один водний об'єкт - ставок (див. Додаток, фото 1,4,5). Наявність існування одного водного об'єкта на зазначеній земельній ділянці підтверджує і супутникове фото ділянки та ставка на цій ділянці в селі Басівка, виконане у 2022р. (див. Додаток, фото 2,3).

3. Виконавши детальний аналіз наданих експертам матеріалів господарської справи №914/1047/22 констатуємо, що на момент придбання у березні 2006 року земельної ділянці площею 9,6999га, кадастровий номер 4623682000:03:000:0007, що розташована за адресою: Львівська область, Пустомитівський район, село Басівка, вулиця Озерна, 2-а, на зазначеній земельній ділянці не виявлено наявних будь-яких гідротехнічних споруд, зокрема каналів, які би транспортували воду до ставка. Аргументи для складання такого висновку наведено в п.3. Дослідження з 3 питання.

4. Під час експертного натурного обстеження досліджуваної земельної ділянки (08.02.2023р.), здійснивши обхід берегом по всьому периметру ставка вздовж урізу води (на цей час льодової поверхні ставка), експертами було встановлено наявність таких гідротехнічних споруд, що забезпечують його функціювання ставка, а саме: грунтову дамбу (Додаток, фото 4), баштовий водоскид (Додаток, фото 5,6), водовідвідну трубу (Додаток, фото 3, 6), водовідвідний канал (Додаток, фото 3,7), артезіанські водозабірні свердловини (Додаток, фото 8-13). Результати візуальних натурних обстежень території на досліджуваній земельній ділянці а також порівняння та аналіз світлин свідчать про відсутність такої гідротехнічної споруди як водопідвідний канал. Досліджуваний ставок є замкненим (закритим) водним об'єктом.

5. За результатами детального дослідження по 5 питанню констатуємо, що станом на момент придбання земельної ділянки (2006) і на час проведення натурного обстеження цієї ж земельної ділянки (2023) встановлена наявність на ній одного водного об'єкта - ставка. За термінологією, рекомендованою Водним кодексом України, підтверджуємо, що ставок є штучним водним об'єктом [1, с.7 ] (див. Дослідження з 5 питання). Ставок не русловий водний об'єкт (див. роз'яснення в п.5, Дослідження з 5 питання) і є замкнений (закритий) водний об'єкт, оскільки його живлення здійснюється підземними водами.

6. Встановити фактичні значення площі і об'ємів води водного об'єкта станом на березень 2006р. і на час проведення натурної експертизи не представляється можливим за причини відсутності достовірних вихідних даних (характеристик) ставка.

7. Водний об'єкт ідентифікувати за паспортом ставка від 26.07.2002 № 18 неможливо, оскільки він (паспорт) містить суперечливі та недостовірні дані, за якими можна було би характеризувати водний об'єкт, тому він не може засвідчувати наявність водного об'єкта на конкретній території.

Новий паспорт водного об'єкта, порядок розроблення та погодження якого затверджено наказом Міністерства екології та природних ресурсів України від 18.03.2013 № 99, для даного водного об'єкта не розроблявся.

8. Встановити статус водного об'єкта з використанням копії кадастрового плану, розробленого у 2006 році - неможливо, оскільки даний кадастровий план не містить достатньої інформації, необхідної для визначення статусу водного об'єкта та класифікації і типів гідротехнічних споруд, побудованих на цьому водному об'єкті.

У наказі Мінекології та природних ресурсів України від 18.03.2013 № 99, вказано, що основним документом, який засвідчує наявність водного об'єкта на конкретній території являється паспорт водного об'єкта. Новий паспорт для вищезазначеного водного об'єкта не розроблявся.

Вказаний Висновок підписано судовими експертами Незалежного центру судових експертиз Національного університету водного господарства та природокористування Хлапуком Миколою Миколайовичем та Шинкаруком Любомиром Антоновичем

Крім того, вказаний Висновок містить завірену власноручними підписами судових експертів Хлапука М. М. і Шинкарука Л. А. та печатки Незалежного центру судових експертиз Національного університету водного господарства та природокористування відмітку про те, що: «З вимогами статті 70 та частини 2 статті 102 Кримінально процесуального кодексу України експерт про відповідальність за завідомо не правдивий висновок та відмову без поважних причин від виконання покладених на нього обов'язків за статтею 384 та статтею 385 Кримінального кодексу України експерт ознайомлений».

Додатком до Висновку є Фототаблиця із зображенням водного об'єкта - ставка на земельній ділянці площею 9,6999 га, кадастровий номер 4623682000:03:000:0007, що розташована за адресою: Львівська область, Пустомитівський район, село Басівка, вулиця Озерна, 2-а, а також компоновки гідротехнічних споруд. Вказана Фототаблиця та світлини в ній містять підписи судових експертів Хлапука М. М. і Шинкарука Л. А. та печатки Незалежного центру судових експертиз Національного університету водного господарства та природокористування.

В ході нового розгляду справи Басейновим управлінням водних ресурсів річок Західного Бугу та Сяну надано пояснення № 13/1380 від 15.10.2024 з врахуванням питань, викладених письмово представником відповідача разом з додатковими доказами.

Басейнове управління водних ресурсів річок Західного Бугу та Сяну у вказаних поясненнях зазначило, що водний об'єкт площею 1,7 га та водний об'єкт площею 1,0 га знаходились на спірній земельній ділянці, тобто фактично існувало 2 окремих водних об'єкта, при цьому з'єднуючись між особою каналом надаючи відповідний паспорт ставка на водний об'єкт площею 1,0 га, при цьому за рахунок регуляції підпірного рівня води відбулося об'єднання водойм до площі 4,8060 га.

Басейнове управління водних ресурсів річок Західного Бугу та Сяну у вказаних поясненнях зазначає, що водойма площею 4,8060 га на момент її набуття не була замкненою, а наповнювалась руслом річки «Щирка», що підтверджується даними Державного водного кадастру. Спірний водний об'єкт наповнюється за рахунок притоку вод р. Щирка, опадів тощо. Рівень води в ставку регульований, за рахунок чого площа водного плеса може різко змінюватися. Можливість регулювати рівень води в ставі додатково вказує на те, що водний об'єкт є русловим, а не замкнутого типу, а отже земельна ділянка під таким об'єктом не може перебувати у приватній власності.

У паспорті ставка № 19 від 26.07.2002 на ставок площею 1,0 га вказано джерело живлення канал, натомість у графічному зображенні схеми ставка, також, не вказано річки Щирка.

Разом з тим, Басейнове управління водних річок Західного Бугу та Сяну листом № 09/1134 від 14.06.2021 повідоми прокурора про те, що джерело живлення ставка площею 1,7 га згідно даних паспорта ставка № 18 від 26.07.2002 - канал, про що вказано у поясненнях прокурора від 07.02.2024.

Перелічені обставини стали підставою для призначення експертизи (ухвала від 27.01.2025).

Експертиза проведена Незалежним центром судових експертиз Національного університету водного господарства та природокористування. Експертний висновок №01/25 від 19.05.2025 долучено до матеріалів справи.

Експерт надав наступні висновки:

Водний об'єкт, розташований на земельній ділянці (кадастровий номер 4623682000:03:000:0007) є нерусловим водним об'єктом. Водний об'єкт, розташований на земельній ділянці (кадастровий номер 4623682000:03:000:0007) слід класифікувати як замкнена природна водойма.

- Площа водного об'єкта станом на березень 2006 року не перевищує 2,8488 га.

- Внаслідок затоплення чи підтоплення території збільшення площі водного об'єкта розташованого на земельній ділянці кадастровий номер 4623682000:03:000:0007 не відбувається, площа водного об'єкта не змінюється.

- На земельній ділянці (кадастровий номер 4623682000:03:000:0007) каналів не виявлено. Гідротехнічні споруди, зокрема канали за своїм призначенням не можуть бути джерелом живлення водних об'єктів, а є тільки спорудами, які служать для подачі (транспортування) води водоспоживачам або її відведення. Джерелом живлення водного об'єкта, який розташований на земельній ділянці (кадастровий номер 4623682000:03:000:0007) є підземні води та атмосферні опади.

- Річка Щирка не протікає через земельну ділянку (кадастровий номер 4623682000:03:000:0007) і не є джерелом живлення водного об'єкта, розташованого на зазначеній земельній ділянці.

- Водовідвідний канал з'єднується з руслом р. Щирка на відстані близько 150 м вниз за течією (за результатами промірів 05.05.2025 року), відраховуючи від вихідного отвору водоскидної труби баштового водоскиду. Підведення води з р. Щирка до водойми не відбувається. Підведення води з р. Щирка до водного об'єкта, який розташований на зазначеній земельній ділянці, у майбутньому теоретично можливе, але вважаємо такий варіант неприйнятним, оскільки він потребуватиме значних додаткових затрат на подачу води від р. Щирка до водного об'єкта.

- Під час натурного обстеження земельної ділянки нами не було виявлено об'єктів (каналу, підпірної споруди, водних об'єктів), які відображені у графічних зображеннях паспортів ставка № 18 та № 19 від 26.07.2002 року, а тому можливість об'єднання водойм площею 1,0 га та 1,7 га є неможливою.

- Регулювання рівня води у водному об'єкті, розташованому на земельній ділянці (кадастровий номер 4623682000:03:000:0007) можна здійснювати. З цією метою в складі гідровузла влаштовано водоскидну споруду - баштовий водоскид з водоскидним отвором, призначеним здійснювати скидання надлишкової води автоматично, і тим самим забезпечувати регулювання рівня води у водному об'єкті. Можливість та спосіб регулювання рівня води у водному об'єкті не вказує на те, що водний об'єкт є русловим (не замкнутим) водним об'єктом. .

Перелічені обставини стали підставою для призначення експертизи (ухвала від 27.01.2025).

Експерт надав наступні висновки:

- Водний об'єкт, розташований на земельній ділянці (кадастровий номер 4623682000:03:000:0007) є нерусловим водним об'єктом. Водний об'єкт, розташований на земельній ділянці (кадастровий номер 4623682000:03:000:0007) слід класифікувати як замкнена природна водойма.

- Площа водного об'єкта станом на березень 2006 року не перевищує 2,8488 га.

ОЦІНКА СУДУ

Відповідно до частини 3 статті 8 Конституції України, норми Конституції України є нормами прямої дії. Звернення до суду для захисту конституційних прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції України гарантується.

У відповідності до частини 6 статті 55 Конституції України, кожен має право будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань.

Відповідно до частин 1 статті 4 ГПК України, право на звернення до господарського суду в установленому цим Кодексом порядку гарантується. Ніхто не може бути позбавлений права на розгляд його справи у господарському суді, до юрисдикції якого вона віднесена законом.

Реалізуючи передбачене статтею 55 Конституції України, статтею 4 ГПК України право на судовий захист, звертаючись до суду, особа вказує в позові власне суб'єктивне уявлення про порушене право чи охоронюваний інтерес та спосіб його захисту.

Позивач звертаючись до суду з позовом самостійно визначає у позовній заяві, яке його право чи охоронюваний законом інтерес порушено особою, до якої пред'явлено позов, та зазначає, які саме дії необхідно вчинити суду для відновлення порушеного права. У свою чергу, суд має перевірити доводи, на яких ґрунтуються позовні вимоги, у тому числі щодо матеріально-правового інтересу у спірних відносинах.

Аналогічну правову позицію викладено, зокрема, в постанові Верховного Суду від 19.09.2019р. у справі №924/831/17.

Відповідно до частини 2 статті 4 ГПК України, юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.

Відповідно до частини 1, 2 статті 84 Земельного кодексу України, у державній власності перебувають усі землі України, крім земель комунальної та приватної власності. Право державної власності на землю набувається і реалізується державою через органи виконавчої влади відповідно до повноважень, визначених цим Кодексом.

Згідно п.24 розділу Х Земельного кодексу України, з дня набрання чинності цим пунктом землями комунальної власності територіальних громад вважаються всі землі державної власності, розташовані за межами населених пунктів у межах таких територіальних громад, крім земель: а) що використовуються органами державної влади, державними підприємствами, установами, організаціями на праві постійного користування (у тому числі земельних ділянок, що перебувають у постійному користуванні державних лісогосподарських підприємств, та земель водного фонду, що перебувають у постійному користуванні державних водогосподарських підприємств, установ, організацій, Національної академії наук України, національних галузевих академій наук); б) оборони; в) природно-заповідного та іншого природоохоронного призначення в межах об'єктів і територій природно-заповідного фонду загальнодержавного значення, лісогосподарського призначення; г) зони відчуження та зони безумовного (обов'язкового) відселення території, що зазнала радіоактивного забруднення внаслідок Чорнобильської катастрофи; ґ) під будівлями, спорудами, іншими об'єктами нерухомого майна державної власності; д) під об'єктами інженерної інфраструктури загальнодержавних та міжгосподарських меліоративних систем державної власності; е) визначених у наданих до набрання чинності цим пунктом дозволах на розроблення проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок, наданих органами виконавчої влади з метою передачі земельних ділянок у постійне користування державним установам природно - заповідного фонду, державним лісогосподарським та водогосподарським підприємствам, установам та організаціям, якщо рішення зазначених органів не прийняті. Земельні ділянки, що вважаються комунальною власністю територіальних громад сіл, селищ, міст відповідно до цього пункту і право державної власності на які зареєстроване у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, переходять у комунальну власність з моменту державної реєстрації права комунальної власності на такі земельні ділянки. Інші земельні ділянки та землі, не сформовані у земельні ділянки, переходять у комунальну власність з дня набрання чинності цим пунктом. Перехід земельних ділянок із державної власності у комунальну власність згідно з вимогами цього пункту не є підставою для припинення права оренди та інших речових прав, похідних від права власності, на такі земельні ділянки. Внесення змін до договору оренди, суперфіцію, емфітевзису, земельного сервітуту із зазначенням нового органу, що здійснює розпорядження такою земельною ділянкою, не вимагається і здійснюється лише за згодою сторін договору. З дня набрання чинності цим пунктом до державної реєстрації права комунальної власності на земельні ділянки державної власності, що передаються у комунальну власність територіальних громад, органи виконавчої влади, що здійснювали розпорядження такими земельними ділянками, не мають права здійснювати розпорядження ними. Надані до дня набрання чинності цим пунктом рішеннями Ради міністрів Автономної Республіки Крим, органів виконавчої влади дозволи на розроблення документації із землеустрою щодо земельних ділянок державної власності, які відповідно до цього пункту переходять у комунальну власність, є чинними. Особи, які отримали такі дозволи, а також органи, що їх надали, зобов'язані повідомити про це протягом місяця відповідні сільські, селищні, міські ради з дня набрання чинності цим пунктом. Рішення про затвердження такої документації, що не була затверджена на день набрання чинності цим пунктом, приймають сільські, селищні, міські ради. Рішення Ради міністрів Автономної Республіки Крим, органів виконавчої влади про викуп для суспільних потреб земельних ділянок приватної власності, прийняті до дня набрання чинності цим пунктом, є чинними, а заходи щодо відчуження таких земельних ділянок здійснюються органами, визначеними статтями 8 і 9 Закону України "Про відчуження земельних ділянок, інших об'єктів нерухомого майна, що на них розміщені, які перебувають у приватній власності, для суспільних потреб чи з мотивів суспільної необхідності". Особи, які отримали дозволи на розроблення проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок, зазначені у підпункті "е" цього пункту, а також органи, що їх надали, зобов'язані повідомити про це протягом місяця відповідні сільські, селищні, міські ради з дня набрання чинності цим пунктом. До 1 січня 2027 року зазначені землі та земельні ділянки не можуть бути передані у власність та користування будь-яким іншим особам, крім тих, яким надано дозвіл на розроблення документації із землеустрою (крім передачі їх для розміщення об'єктів, передбачених статтею 15 Закону України "Про відчуження земельних ділянок, інших об'єктів нерухомого майна, що на них розміщені, які перебувають у приватній власності, для суспільних потреб чи з мотивів суспільної необхідності"). У разі якщо до 1 січня 2027 року такі земельні ділянки не передані у постійне користування державним установам природно-заповідного фонду, державним лісогосподарським та водогосподарським підприємствам, установам та організаціям, такі земельні ділянки переходять у комунальну власність територіальної громади села, селища, міста, на території якої вони розташовані. До встановлення меж територій та об'єктів природно-заповідного фонду їх межі визначаються відповідно до проектів створення територій та об'єктів природно-заповідного фонду.

Станом на момент подання позову Сокільницька сільська рада Львівського району Львівської області є уповноваженим органом, що реалізує право комунальної власності територіальної громади, тобто є уповноваженим державою органом на здійснення правових заходів захисту об'єктів комунальної власності, оскільки вищенаведені положення Земельного кодексу України набрали законної сили 27.05.2021р.

Листом № 2393 від 06.10.2021р. «Про надання інформації» Сокільницька сільська рада повідомила у вирішенні питань, викладених у зверненні Пустомитівської окружної прокуратури, зареєстрованому 28.09.2021р. за вх.№2139, що Сокільницька сільська рада покладається на Пустомитівську окружну прокуратуру.

Частиною 3 статті 53 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що у визначених законом випадках прокурор звертається до суду з позовною заявою, бере участь у розгляді справ за його позовами, а також може вступити за своєю ініціативою у справу, провадження у якій відкрито за позовом іншої особи, до початку розгляду справи по суті, подає апеляційну, касаційну скаргу, заяву про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами.

Відповідно до частини 4 статті 53 Господарського процесуального кодексу України, прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній чи іншій заяві, скарзі обґрунтовує, в чому полягає порушення інтересів держави, необхідність їх захисту, визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах. Невиконання цих вимог має наслідком застосування положень, передбачених статтею 174 цього Кодексу.

У відповідності до частини 1 статті 23 Закону України «Про прокуратуру», представництво прокурором інтересів громадянина або держави в суді полягає у здійсненні процесуальних та інших дій, спрямованих на захист інтересів громадянина або держави, у випадках та порядку, встановлених законом.

Натомість, частина 3 статті 23 Закону України «Про прокуратуру» передбачає, що прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб'єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу. Наявність таких обставин обґрунтовується прокурором у порядку, передбаченому частиною четвертою цієї статті, крім випадку, визначеного абзацом четвертим цієї частини. Не допускається здійснення прокурором представництва в суді інтересів держави в особі державних компаній, а також у правовідносинах, пов'язаних із виборчим процесом, проведенням референдумів, діяльністю Верховної Ради України, Президента України, створенням та діяльністю медіа, а також політичних партій, організацій, що здійснюють професійне самоврядування, та інших громадських об'єднань. Представництво в суді інтересів держави в особі Кабінету Міністрів України та Національного банку України може здійснюватися прокурором Офісу Генерального прокурора або обласної прокуратури виключно за письмовою вказівкою чи наказом Генерального прокурора або його першого заступника чи заступника відповідно до компетенції. Представництво інтересів держави у суді у справах про визнання необґрунтованими активів та їх стягнення в дохід держави здійснюється прокурорами Спеціалізованої антикорупційної прокуратури, а у визначених законом випадках - прокурорами Офісу Генерального прокурора в порядку та на підставах, визначених Цивільним процесуальним кодексом України.

«Інтереси держави» охоплюють широке і водночас чітко не визначене коло законних інтересів, які не піддаються точній класифікації, а тому їх наявність повинна бути предметом самостійної оцінки суду у кожному конкретному випадку звернення прокурора з позовом. Надмірна формалізація «інтересів держави», особливо у сфері публічних правовідносин, може призвести до необґрунтованого обмеження повноважень прокурора на захист суспільно значущих інтересів там, де це дійсно потрібно (аналогічна позиція викладена у постановах Верховного Суду від 25 квітня 2018 року у справі № 806/1000/17, від 26 липня 2018 року у справі № 926/1111/15, від 08 лютого 2019 року у справі № 915/20/18).

З урахуванням того, що «інтереси держави» є оціночним поняттям, прокурор чи його заступник у кожному конкретному випадку самостійно визначає з посиланням на законодавство, на підставі якого подається позов, у чому саме відбулося чи може відбутися порушення матеріальних або інших інтересів держави, обґрунтовує у позовній заяві необхідність їх захисту та зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах.

Таким чином, «інтереси держави» охоплюють широке і водночас чітко не визначене коло законних інтересів, які не піддаються точній класифікації, а тому їх наявність повинна бути предметом самостійної оцінки суду у кожному конкретному випадку звернення прокурора з позовом. Надмірна формалізація «інтересів держави», особливо у сфері публічних правовідносин, може призвести до необґрунтованого обмеження повноважень прокурора на захист суспільно значущих інтересів там, де це дійсно потрібно (аналогічна позиція викладена у постанові Верховного Суду від 25.04.2018 року у справі № 806/1000/17).

Згідно частини 4 статті 23 Закону України «Про прокуратуру», наявність підстав для представництва має бути обґрунтована прокурором у суді. Прокурор здійснює представництво інтересів громадянина або держави в суді виключно після підтвердження судом підстав для представництва. Прокурор зобов'язаний попередньо, до звернення до суду, повідомити про це громадянина та його законного представника або відповідного суб'єкта владних повноважень. У разі підтвердження судом наявності підстав для представництва прокурор користується процесуальними повноваженнями відповідної сторони процесу. Наявність підстав для представництва може бути оскаржена громадянином чи її законним представником або суб'єктом владних повноважень. Виключно з метою встановлення наявності підстав для представництва інтересів держави в суді у випадку, якщо захист законних інтересів держави не здійснює або неналежним чином здійснює суб'єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, прокурор має право отримувати інформацію, яка на законних підставах належить цьому суб'єкту, витребовувати та отримувати від нього матеріали та їх копії.

В постанові Великої палати Верховного Суду від 26.05.2020р. у справі №912/2385/18 вказано, що бездіяльність компетентного органу (нездійснення захисту інтересів держави) означає, що компетентний орган знав або повинен був знати про порушення інтересів держави, мав повноваження для захисту, але не звертався до суду з відповідним позовом у розумний строк. Прокурор, звертаючись до суду з позовом, повинен обґрунтувати та довести бездіяльність компетентного органу. Звертаючись до компетентного органу до подання позову в порядку, передбаченому статтею 23 Закону України «Про прокуратуру», прокурор фактично надає йому можливість відреагувати на стверджуване порушення інтересів держави, зокрема, шляхом призначення перевірки фактів порушення законодавства, виявлених прокурором, вчинення дій для виправлення ситуації, а саме подання позову або аргументованого повідомлення прокурора про відсутність такого порушення. Невжиття компетентним органом жодних заходів протягом розумного строку після того, як цьому органу стало відомо або повинно було стати відомо про можливе порушення інтересів держави, має кваліфікуватися як бездіяльність відповідного органу. Розумність строку визначається судом з урахуванням того, чи потребували інтереси держави невідкладного захисту (зокрема, через закінчення перебігу позовної давності чи можливість подальшого відчуження майна, яке незаконно вибуло із власності держави), а також таких чинників, як: значимість порушення інтересів держави, можливість настання невідворотних негативних наслідків через бездіяльність компетентного органу, наявність об'єктивних причин, що перешкоджали такому зверненню тощо. Таким чином, прокурору достатньо дотриматися порядку, передбаченого статтею 23 Закону України «Про прокуратуру», і якщо компетентний орган протягом розумного строку після отримання повідомлення самостійно не звернувся до суду з позовом в інтересах держави, то це є достатнім аргументом для підтвердження судом підстав для представництва. Якщо прокурору відомі причини такого не звернення, він обов'язково повинен зазначити їх в обґрунтуванні підстав для представництва, яке міститься в позові. Але якщо з відповіді зазначеного органу на звернення прокурора такі причини з'ясувати неможливо чи такої відповіді взагалі не отримано, то це не є підставою вважати звернення прокурора необґрунтованим (аналогічна позиція викладена у постановах Великої Палати Верховного Суду від 26 травня 2020 року у справі № 912/2385/18 (провадження № 12-194гс19) та від 06 липня 2021 року у справі № 911/2169/20 (провадження № 12-20гс21)).

Прокурор, звертаючись до суду з позовом, має обґрунтувати та довести підстави для представництва, однією з яких є не здійснення або неналежним чином здійснення органом державної влади, органом місцевого самоврядування чи іншим суб'єктом владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження.

Таким чином, визначений частиною 4 статті 23 Закону України «Про прокуратуру» обов'язок прокурора перед зверненням з позовом звернутись спершу до компетентного органу стосується звернення до органу, який надалі набуде статусу позивача. У цій статті не йдеться про досудове врегулювання спору і, відповідно, вона не покладає на прокурора обов'язок вживати заходів з такого врегулювання шляхом досудового звернення до суб'єкта, якого прокурор вважає порушником інтересів держави і до якого як до відповідача буде звернений позов (аналогічна позиція викладена Верховним Судом у постанові від 12.08.2025 року у справі № 922/1399/20).

Отже, процесуальний статус прокурора у справі залежить від наявності чи відсутності повноважень органів влади здійснювати захист законних інтересів держави у спірних правовідносинах. Враховуючи наявність або відсутність таких повноважень, прокурор обґрунтовує наявність підстав для представництва інтересів держави. У свою чергу суд оцінює наведене прокурором обґрунтування та у випадку встановлення відсутності підстав для представництва застосовує наслідки, передбачені статтею 174 або статтею 226 ГПК України (аналогічна позиція викладена Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 11.06.2024 року у справі № 925/1133/18).

Прокурором було надано повідомлення про звернення до суду від 06.05.2022р. № 14.55/04-16-2192ВИХ-22 з доказами надсилання Сокільницькій сільській раді, тобто Сокільницька сільська рада мала можливість відреагувати на стверджуване порушення інтересів держави, зокрема, шляхом подання позову або аргументованого повідомлення прокурора про відсутність такого порушення, при цьому жодних дій з боку Сокільницької сільської ради вчинено не було, що підтверджується листом Сокільницької сільської ради № 946 від 13.05.2022р. про скерування копії позовної заяви з доданими до неї додатками, на виконання положень ст.23 Закону України «Про прокуратуру».

Вказане свідчить про те, що компетентний орган був обізнаний з фактом наявності порушення інтересів держави, проте жодних заходів протягом розумного строку після того, як йому стало відомо або повинно було стати відомо про можливе порушення інтересів держави, не вчинив.

Відповідно до частини 6 статті 23 Закону України «Про прокуратуру», під час здійснення представництва інтересів громадянина або держави у суді прокурор має право в порядку, передбаченому процесуальним законом та законом, що регулює виконавче провадження: 1) звертатися до суду з позовом (заявою, поданням); 2) вступати у справу, порушену за позовом (заявою, поданням) іншої особи, на будь-якому етапі судового провадження; 3) ініціювати перегляд судових рішень, у тому числі у справі, порушеній за позовом (заявою, поданням) іншої особи; 4) брати участь у розгляді справи; 5) подавати цивільний позов під час кримінального провадження у випадках та порядку, визначених кримінальним процесуальним законом; 6) брати участь у виконавчому провадженні при виконанні рішень у справі, в якій прокурором здійснювалося представництво інтересів громадянина або держави в суді; 7) з дозволу суду ознайомлюватися з матеріалами справи в суді та матеріалами виконавчого провадження, робити виписки з них, отримувати безоплатно копії документів, що знаходяться у матеріалах справи чи виконавчого провадження.

Частиною 1 статті 24 Закону України «Про прокуратуру» передбачено, що право подання позовної заяви (заяви, подання) в порядку цивільного, адміністративного, господарського судочинства надається Генеральному прокурору, його першому заступнику та заступникам, керівникам обласних та окружних прокуратур, їх першим заступникам та заступникам, прокурорам Спеціалізованої антикорупційної прокуратури.

Таким чином, на переконання суду, прокурор обґрунтував наявність підстав для представництва шляхом звернення до суду з позовною заявою про усунення перешкод у здійсненні права користування та розпорядження земельною ділянкою шляхом її повернення у комунальну власність, при цьому право подання зазначеної позовної заяви було реалізовано належним суб'єктом.

Отже, враховуючи дотримання до подання позову в цій справі процедури, передбаченої статтею 23 Закону України «Про прокуратуру», прокурор має право здійснювати представництво інтересів Сокільницької сільської ради Львівського району Львівської області.

Відповідно до частини 5 статті 53 ГПК України, у разі відкриття провадження за позовною заявою особи, якій законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб (крім прокурора), особа, в чиїх інтересах подано позов, набуває статусу позивача. У разі відкриття провадження за позовною заявою, поданою прокурором в інтересах держави в особі органу, уповноваженого здійснювати функції держави у спірних правовідносинах, зазначений орган набуває статусу позивача. У разі відсутності такого органу або відсутності у нього повноважень щодо звернення до суду прокурор зазначає про це в позовній заяві і в такому разі набуває статусу позивача.

У зв'язку із прийняттям судом до розгляду поданої прокурором позовної заяви до відповідача про усунення перешкод у користуванні шляхом повернення земельної ділянки та скасування державної реєстрації права власності, Сокільницька сільська рада набула статусу позивача.

Суд звертає увагу, що під час розгляду даної справи, враховуючи час виникнення спірних правовідносин, необхідним є застосування положення законодавства, чинного на час їх виникнення (березень 2006 року).

За змістом статей 13, 14 Конституції України земля, її надра, атмосферне повітря, водні та інші природні ресурси, які знаходяться в межах території України, природні ресурси її континентального шельфу, виключної (морської) економічної зони є об'єктами права власності Українського народу. Від імені Українського народу права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених цією Конституцією. Земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави. Право власності на землю гарантується. Це право набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону.

Зазначені положення знайшли своє відображення у положеннях Цивільного кодексу України (надалі - ЦК України) та Господарського кодексу України (надалі - ГК України).

Згідно зі статтею 324 ЦК України, земля, її надра, атмосферне повітря, водні та інші природні ресурси, які знаходяться в межах території України, природні ресурси її континентального шельфу, виключної (морської) економічної зони є об'єктами права власності Українського народу. Від імені Українського народу права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, встановлених Конституцією України (254к/96-ВР). Кожен громадянин має право користуватися природними об'єктами права власності Українського народу відповідно до закону.

Відповідно до статті 373 ЦК України, земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави. Право власності на землю гарантується Конституцією України (254к/96-ВР). Право власності на землю (земельну ділянку) набувається і здійснюється відповідно до закону. Право власності на земельну ділянку поширюється на поверхневий (ґрунтовий) шар у межах цієї ділянки, на водні об'єкти, ліси, багаторічні насадження, які на ній знаходяться, а також на простір, що є над і під поверхнею ділянки, висотою та глибиною, які необхідні для зведення житлових, виробничих та інших будівель і споруд. Власник земельної ділянки має право використовувати її на свій розсуд відповідно до її цільового призначення. Власник земельної ділянки може використовувати на свій розсуд все, що знаходиться над і під поверхнею цієї ділянки, якщо інше не встановлено законом та якщо це не порушує прав інших осіб.

У статті 148 ГК України визначено, що відповідно до Конституції України (254к/96-ВР) земля, її надра, атмосферне повітря, водні та інші природні ресурси, що знаходяться в межах території України, природні ресурси її континентального шельфу, виключної (морської) економічної зони є об'єктами права власності Українського народу. Від імені народу права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених Конституцією України (254к/96-ВР). Кожний громадянин має право користуватися природними об'єктами права власності Українського народу відповідно до закону. Земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави. Право власності на землю гарантується. Це право набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою відповідно до Земельного кодексу України (2768-14) та інших законів. Правовий режим використання окремих видів природних ресурсів (землі, вод, лісів, надр, атмосферного повітря, тваринного світу) встановлюється законами. Природні ресурси можуть надаватися суб'єктам господарювання для використання або придбаватися ними у власність лише у випадках та порядку, передбачених законом.

При цьому у статті 9 ЦК України встановлено, що положення цього Кодексу застосовуються до врегулювання відносин, які виникають у тому числі у сферах використання природних ресурсів та охорони довкілля, якщо вони не врегульовані іншими актами законодавства. Законом можуть бути передбачені особливості регулювання майнових відносин у сфері господарювання.

Згідно статті 1 Земельного кодексу України (надалі - ЗК України), земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави. Право власності на землю гарантується. Використання власності на землю не може завдавати шкоди правам і свободам громадян, інтересам суспільства, погіршувати екологічну ситуацію і природні якості землі.

Відповідно до статті 2 ЗК України, земельні відносини - це суспільні відносини щодо володіння, користування і розпорядження землею. Суб'єктами земельних відносин є громадяни, юридичні особи, органи місцевого самоврядування та органи державної влади. Об'єктами земельних відносин є землі в межах території України, земельні ділянки та права на них, у тому числі на земельні частки (паї).

У свою чергу, за змістом статті 3 ЗК України, земельні відносини регулюються Конституцією України (254к/96-ВР), цим Кодексом, а також прийнятими відповідно до них нормативно-правовими актами. Земельні відносини, що виникають при використанні надр, лісів, вод, а також рослинного і тваринного світу, атмосферного повітря, регулюються цим Кодексом, нормативно-правовими актами про надра, ліси, води, рослинний і тваринний світ, атмосферне повітря, якщо вони не суперечать цьому Кодексу.

У відповідності до статті 4 ЗК України, земельне законодавство включає цей Кодекс, інші нормативно - правові акти у галузі земельних відносин. Завданням земельного законодавства є регулювання земельних відносин з метою забезпечення права на землю громадян, юридичних осіб, територіальних громад та держави, раціонального використання та охорони земель.

Згідно із частиною 1 статті 18 ЗК України, до земель України належать усі землі в межах її території, в тому числі острови та землі, зайняті водними об'єктами, які за основним цільовим призначенням поділяються на категорії. Категорії земель України мають особливий правовий режим.

Землі України за основним цільовим призначенням поділяються, зокрема, на землі водного фонду (стаття 19 ЗК України).

Поряд з цим, відповідно до частини 1статті 58 ЗК України та статті 4 ВК України до земель водного фонду належать землі, зайняті: морями, річками, озерами, водосховищами, іншими водними об'єктами, болотами, а також островами; землі зайняті прибережними захисними смугами вздовж морів, річок та навколо водойм; гідротехнічними, іншими водогосподарськими спорудами та каналами, а також землі, виділені під смуги відведення для них; береговими смугами водних шляхів.

У відповідності до частини 1 та 2 статті 59 Земельного кодексу України, землі водного фонду можуть перебувати у державній, комунальній та приватній власності. Громадянам та юридичним особам за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування можуть безоплатно передаватись у власність замкнені природні водойми (загальною площею до 3 гектарів). Власники на своїх земельних ділянках можуть у встановленому порядку створювати рибогосподарські, протиерозійні та інші штучні водойми.

Статтею 79 ЗК України визначено, що земельна ділянка - це частина земної поверхні з установленими межами, певним місцем розташування, з визначеними щодо неї правами. Право власності на земельну ділянку поширюється в її межах на поверхневий (ґрунтовий) шар, а також на водні об'єкти, ліси і багаторічні насадження, які на ній знаходяться. Право власності на земельну ділянку розповсюджується на простір, що знаходиться над та під поверхнею ділянки на висоту і на глибину, необхідні для зведення житлових, виробничих та інших будівель і споруд.

Таким чином зі змісту наведених норм слідує, що водний об'єкт не може бути відокремлений від земельної ділянки та бути самостійним (окремо від земельної ділянки, на якій він розташований) об'єктом прав та обов'язків, а право розпоряджатись водним об'єктом належить власнику земельної ділянки, на якій розташований цей водний об'єкт (аналогічна позиція викладена Верховним Судом у постанові від 04.12.2018 року у справі № 903/909/16).

Статтею 1 ВК України визначено, що водний об'єкт - це природний або створений штучно елемент довкілля, в якому зосереджуються води (море, річка, озеро, водосховище, ставок, канал, водоносний горизонт).

Відповідно до статті 3 ВК України, усі води (водні об'єкти) на території України становлять її водний фонд. До водного фонду України належать: 1) поверхневі води: природні водойми (озера); водотоки (річки, струмки); штучні водойми (водосховища, ставки) і канали; інші водні об'єкти; 2) підземні води та джерела; 3) внутрішні морські води та територіальне море.

У відповідності до статті 4 ВК України, до земель водного фонду належать землі, зайняті: морями, річками, озерами, водосховищами, іншими водоймами, болотами, а також островами; прибережними захисними смугами вздовж морів, річок та навколо водойм; гідротехнічними, іншими водогосподарськими спорудами та каналами, а також землі, виділені під смуги відведення для них; береговими смугами водних шляхів.

Згідно статті 80 ЗК України, суб'єктами права власності на землю є: а) громадяни та юридичні особи - на землі приватної власності; б) територіальні громади, які реалізують це право безпосередньо або через органи місцевого самоврядування, - на землі комунальної власності; в) держава, яка реалізує це право через відповідні органи державної влади, - на землі державної власності.

У відповідності до частини 1 статті 82 ЗК України, юридичні особи (засновані громадянами України або юридичними особами України) можуть набувати у власність земельні ділянки для здійснення підприємницької діяльності у разі: а) придбання за договором купівлі-продажу, ренти, дарування, міни, іншими цивільно-правовими угодами; б) внесення земельних ділянок її засновниками до статутного капіталу; в) прийняття спадщини; г) виникнення інших підстав, передбачених законом.

До земель комунальної власності, які не можна передавати у приватну власність, належать землі водного фонду, крім випадків, визначених ЗК України (пункт «ґ» частини 3 статті 83 ЗК України).

Відповідно ж до частини 4 статті 84 ЗК України землі водного фонду взагалі не можуть передаватись у приватну власність, крім випадків, передбачених законодавством.

Випадки передачі земель водного фонду до приватної власності, передбачені положеннями частини 2 статті 59 ЗК України, а саме: громадянам та юридичним особам за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування можуть безоплатно передаватись у власність замкнені природні водойми (загальною площею до 3 гектарів). Власники на своїх земельних ділянках можуть у встановленому порядку створювати рибогосподарські, протиерозійні та інші штучні водойми.

Усім іншим особам названі земельні ділянки водного фонду надаються у користування за рішенням відповідного органу місцевого самоврядування на умовах оренди, що підтверджується і приписами Водного кодексу України.

Отже, законодавство України обмежувало безоплатне передання у приватну власність земель водного фонду випадком передання за рішенням уповноваженого органу тільки замкнених природних водойм (загальною площею до 3 гектарів). Вказане обмеження, визначене на момент виникнення спірних правовідносин у пункті «ґ» частини 3 статті 83, пункті «д» частини 4 статті 84 і в частині 2 статті 59 ЗК України, було доступним, чітким і зрозумілим, а наслідки його недотримання з огляду на приписи ЦК України - передбачуваними для будь-якої особи, яка набула земельну ділянку водного фонду, що не є замкненою природною водоймою загальною площею до 3 гектарів. Зазначений правовий висновок викладено Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 12.06.2019 року у справі № 487/10128/14-ц.

Суд зауважує, що у постанові Великої Палати Верховного Суду від 30.05.2018 у справі № 469/1393/16-ц зазначено, що до земель водного фонду України відносяться також землі, на яких хоча й не розташовані об'єкти водного фонду, але за своїм призначенням вони сприяють функціонуванню і належній експлуатації водного фонду, виконують певні захисні функції.

У поставі Великої Палати Верховного Суду від 28.11.2018 року у справі № 504/2864/13-ц викладено правовий висновок про те, що землі прибережних захисних смуг є землями водного фонду України, на які розповсюджується особливий порядок надання та використання. Такі землі можуть змінювати володільця шляхом передання їх у приватну власність лише у випадках, прямо передбачених у статті 59 ЗК України.

У відповідності до статті 88 ВК України, з метою охорони поверхневих водних об'єктів від забруднення і засмічення та збереження їх водності вздовж річок, морів і навколо озер, водосховищ та інших водойм в межах водоохоронних зон виділяються земельні ділянки під прибережні захисні смуги. Прибережні захисні смуги встановлюються по обидва береги річок та навколо водойм уздовж урізу води (у меженний період) шириною: для малих річок, струмків і потічків, а також ставків площею менше 3 гектарів - 25 метрів; для середніх річок, водосховищ на них, водойм, а також ставків площею понад 3 гектари - 50 метрів; для великих річок, водосховищ на них та озер - 100 метрів. Якщо крутизна схилів перевищує три градуси, мінімальна ширина прибережної захисної смуги подвоюється. У межах існуючих населених пунктів прибережна захисна смуга встановлюється з урахуванням конкретних умов, що склалися. Уздовж морів та навколо морських заток і лиманів виділяється прибережна захисна смуга шириною не менше двох кілометрів від урізу води.

Аналогічні за змістом положення передбачені у статті 60 ЗК України.

Згідно статті 89 ВК України, прибережні захисні смуги є природоохоронною територією з режимом обмеженої господарської діяльності. У прибережних захисних смугах уздовж річок, навколо водойм та на островах забороняється: 1) розорювання земель (крім підготовки грунту для залуження і залісення), а також садівництво та городництво; 2) зберігання та застосування пестицидів і добрив; 3) влаштування літніх таборів для худоби; 4) будівництво будь-яких споруд (крім гідротехнічних, гідрометричних та лінійних), у тому числі баз відпочинку, дач, гаражів та стоянок автомобілів; 5) миття та обслуговування транспортних засобів і техніки; 6) влаштування звалищ сміття, гноєсховищ, накопичувачів рідких і твердих відходів виробництва, кладовищ, скотомогильників, полів фільтрації тощо. Об'єкти, що знаходяться у прибережній захисній смузі, можуть експлуатуватись, якщо при цьому не порушується її режим. Не придатні для експлуатації споруди, а також ті, що не відповідають встановленим режимам господарювання, підлягають винесенню з прибережних захисних смуг.

Відповідно до ст. 78 ЗК України, право власності на землю - це право володіти, користуватися і розпоряджатися земельними ділянками. Право власності на землю набувається та реалізується на підставі Конституції України, цього Кодексу, а також інших законів, що видаються відповідно до них. Земля в Україні може перебувати у приватній, комунальній та державній власності. Особам (їх спадкоємцям), які мали у власності земельні ділянки до 15 травня 1992 року (з дня набрання чинності Земельним кодексом України), земельні ділянки не повертаються.

Відповідно до статті 152 ЗК України, держава забезпечує громадянам та юридичним особам рівні умови захисту прав власності на землю. Власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов'язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків. Захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється шляхом: а) визнання прав; б) відновлення стану земельної ділянки, який існував до порушення прав, і запобігання вчиненню дій, що порушують права або створюють небезпеку порушення прав; в) визнання угоди недійсною; г) визнання недійсними рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування; ґ) відшкодування заподіяних збитків; д) застосування інших, передбачених законом, способів.

Згідно статті 41 Конституції України, ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним.

Відповідно до частини 1 статті 153 ЗК України, власник не може бути позбавлений права власності на земельну ділянку, крім випадків, передбачених цим Кодексом та іншими законами України.

У відповідності до статті 3 ЦК України, загальними засадами цивільного законодавства є, зокрема: неприпустимість позбавлення права власності, крім випадків, встановлених Конституцією України та законом.

Згідно статті 321 ЦК України, право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні. Особа може бути позбавлена права власності або обмежена у його здійсненні лише у випадках і в порядку, встановлених законом.

Статтею 129 Конституції України встановлено, що основними засадами судочинства є змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

У частині 3 статті 2 ГПК України однією з основних засад (принципів) господарського судочинства визначено принцип змагальності сторін, сутність якого розкрита у статті 13 цього Кодексу.

Відповідно до частин 3, 4 статті 13 ГПК України, кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом; кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

У відповідності до частини 1 статті 73 ГПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Частиною 1 статті 74 ГПК України установлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення (стаття 76 ГПК України).

Відповідно до частини 1 статті 77 ГПК України, обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Кожна із сторін судового спору самостійно визначає докази, які, на її думку, належним чином підтверджують або спростовують заявлені позовні вимоги. Суд з дотриманням вимог щодо всебічного, повного, об'єктивного та безпосереднього дослідження наявних у справі доказів визначає певну сукупність доказів, з урахуванням їх вірогідності та взаємного зв'язку, які, за його внутрішнім переконанням, дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, що входять до предмета доказування. Сторона судового спору, яка не погоджується з доводами опонента, має їх спростовувати шляхом подання відповідних доказів, наведення аргументів, надання пояснень тощо. Інакше принцип змагальності, задекларований у статті 13 Господарського процесуального кодексу України, втрачає сенс (аналогічна позиція викладена Великою палатою Верховного Суду у постанові від 21.06.2023 року у справі № 916/3027/21).

Згідно статті 79 ГПК України, наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Щодо стандартів доказування, передбачених процесуальним законом, суд зазначає, що покладений на суд обов'язок оцінювати докази, обставини справи з огляду на їх вірогідність передбачає, що висновки суду можуть будуватися на умовиводах про те, що факти, які розглядаються, скоріше були (мали місце), аніж не були.

Принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Цей принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони. Одночасно цей принцип не передбачає обов'язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний (див. постанови Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 2 жовтня 2018 року у справі №910/18036/17, від 23 жовтня 2019 року у справі № 917/1307/18 (пункт 41)). Тобто, певна обставина не може вважатися доведеною, допоки інша сторона її не спростує (концепція негативного доказу), оскільки за такого підходу принцип змагальності втрачає сенс (див. пункт 43 постанови Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 23 жовтня 2019 року у справі № 917/1307/18). Аналогічний стандарт доказування застосовано Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 18 березня 2020 року у справі № 129/1033/13-ц (провадження № 14-400цс19), у постанові від 03 серпня 2022 року у справі № 910/11027/18 (провадження № 12-7звг22).

Іншими словами, тлумачення змісту статті 79 ГПК України свідчить, що нею покладено на суд обов'язок оцінювати докази, обставини справи з огляду на їх вірогідність, яка дозволяє дійти висновку, що факти, які розглядаються, скоріше були (мали місце), аніж не були.

Такий підхід узгоджується з судовою практикою Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ), який у рішенні від 23.08.2016 року у справі "Дж. К. та інші проти Швеції" зазначив, що "у країнах загального права у кримінальних справах діє стандарт доказування "поза розумним сумнівом" ("beyond reasonable doubt"). Натомість у цивільних справах закон не вимагає такого високого стандарту; скоріше цивільна справа повинна бути вирішена з урахуванням "балансу вірогідностей". … Суд повинен вирішити, чи являється вірогідність того, що на підставі наданих доказів, а також правдивості тверджень заявника, вимога цього заявника заслуговує довіри".

Відповідно до статті 86 ГПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Крім того, суд також зазначає, що у пунктах 1-3 частини 1 статті 237 ГПК України передбачено, що при ухваленні рішення суд вирішує, зокрема, питання, чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; яку правову норму належить застосувати до цих правовідносин.

Під час дослідження матеріалів справи було встановлено, що на земельній ділянці площею 9,6999 га, кадастровий номер 4623682000:03:000:0007 станом на 2006 рік дійсно знаходився водний об'єкт, площа якого станом на березень 2006 року не перевищує 2,8488 га. Даний водний об'єкт слід класифікувати як замкнена природна водойма.

Дані обставини підтверджуються висновком №01/25 судової гідротехнічної експертизи від 19.05.2025 та висновком судової земельно-технічної експертизи від 06.12.2024.

При цьому, рівень води водного об'єкту залежить від балансу приходу та розходу води. Співвідношення між цими величинами призводять до сезонних, річних та багаторічних коливань, що впливають на характер більшості процесів, що відбуваються у природній водоймі.

Однак рівень води може збільшуватися у випадку підтоплення або затоплення території.

Підтоплення поділяють на природне та техногенне (внаслідок будівництва або виробничої діяльності). Затоплення території - утворення вільної поверхні води на ділянці території в період паводку, будівництва водопідпірних споруд або їх аварій у результаті підняття рівня водотоку, водоймища або підземних вод.

Таким чином «водна поверхня» за своїм змістом тотожне до терміну «поверхня води», яка утворюються в результаті затоплення території.

На території земельної ділянки кадастровий номер 4623682000:03:000:0007 протягом 2004-2006 р.р. проводилися будівельні роботи, зокрема щодо реконструкції та нового будівництва будівель, натомість у матеріалах справи наявні документи, що свідчать про те, що в період 2004-2005р.р. були наявні проблеми з експлуатацією діючої свердловини через що відбувався несанкціонований скид води, тому внаслідок затоплення земельної ділянки кадастровий номер 4623682000:03:000:0007 відбулося утворення поверхні води у зв'язку із підняттям рівня води, яке призвело до розливу води, при цьому сама площа водного об'єкта не змінилася.

Тому суд відхиляє доводи прокурора про те, що на момент відчуження спірної земельної ділянки площа водного об'єкта становила 4,8 га з посиланням на кадастровий план земельної ділянки та звіт про експертну грошову оцінку земельної ділянки, оскільки наведені в експлікації угідь на кадастровому плані площі об'єктів взято із звіту про експертну грошову оцінку земельної ділянки, бо вони повністю ідентичні. При цьому у звіті про грошову оцінку при зазначенні площ вказано термін «під водною поверхнею», що не є тотожним поняттю «площа водного об'єкта». Площа «під водною поверхнею» може змінюватися внаслідок наповнення водою не тільки самого водного об'єкта, але й смуги прибережної території по периметру водного об'єкта, що призводить до розливання води по цій території, але не викликає зміну площі самого водного об'єкта.

Також, суд відхиляє доводи прокурора про те, що на момент відчуження спірної земельної ділянки водний об'єкт був штучною водоймою з посиланням на паспорт ставка № 18 від 26.07.2002 року, оскільки карти Генерального штабу Пустомити видавництва 1990 року, стан місцевості на 1989 рік; викопіювання з топографічної карти масштабу 1:10 000 М-34-84-Г-б-1 за станом місцевості на 1986 рік; викопіювання з топографічної карти масштабу 1:25 000 М-34-84-Г-б-1 за станом місцевості на 1971 рік, які свідчать про існування водного об'єкта до 2002 року, тобто до укладання паспорта ставка № 18 від 26.07.2002 року. Також, про існування природного водного об'єкта свідчать геопросторові дані Google Планета Земля по водоймі в с. Басівка Львівської області, які наявні в матеріалах справи.

Суд зауважує, що русловий водний об'єкт - це водотоки, які мають русло, по якому вода протікає постійно або тимчасово. Особливістю саме руслових водних об'єктів є наявність течії.

А тому, не спроможними є доводи прокурора про те, що водний об'єкт на спірній земельній ділянці є русловим з посиланням на паспорти ставків №.№. 18 та 19 від 26.07.2002 року, оскільки висновком №01/25 судової гідротехнічної експертизи від 19.05.2025р. зазначено, що не було виявлено на спірній земельній ділянці жодного природного водотоку (джерела), а також водопідвідного каналу ні на момент першого відчуження зазначеної ділянки у 2006 році ні натепер, при цьому замкнена природна водойма - це водойма, яка не має природного водотоку і не має витоку, тобто вода в ній накопичується і залишається в межах самої водойми, а основними ознаками замкненої природної водойми є живлення (переважно атмосферними опадами та підземними водами), випаровування (гловний механізм втрати води), рівень води (залежить сильно від кліматичних умов).

Крім того, у відповіді філії «Львівське лісове господарство» ДП «Ліси України» зазначило про те, що водних об'єктів, каналів, підпірних споруд у графічному зображенні на території лісового масиву держлісфонду Лапаївського лісництва (квартал 43 виділ 2-6, 8, 9) немає та не було в попередні періоди.

Про відсутність на території с. Басівка Львівського району Львівської області водних об'єктів (ставків) площею 1.7 га та 1.0 га свідчить наявний в матеріалах справи лист Басейнового управління водних ресурсів річок Західного Бугу та Сяну від 26.05.2023 про те, що в Басівка розташовані три ставки 0,42 га, 0,22 га та 0,33 га.

Також, суд відхиляє доводи прокурора про те, що на спірній земельній ділянці розташовані прибережні захисні смуги, враховуючи наступне.

У відповідності до п.1 постанови Кабінету Міністрів України «Про затвердження Порядку визначення розмірів і меж водоохоронних зон та режиму ведення господарської діяльності в них» від 08.05.1996 №486 (станом на час виникнення спірних правовідносин), цей Порядок встановлює єдиний правовий механізм визначення розмірів і меж водоохоронних зон та режим ведення господарської діяльності в них.

Згідно п. 2 постанови Кабінету Міністрів України «Про затвердження Порядку визначення розмірів і меж водоохоронних зон та режиму ведення господарської діяльності в них» від 08.05.1996 №486 (станом на час виникнення спірних правовідносин), водоохоронні зони встановлюються для створення сприятливого режиму водних об'єктів, попередження їх забруднення, засмічення і вичерпання, знищення навколоводних рослин і тварин, а також зменшення коливань стоку вздовж річок, морів та навколо озер, водосховищ і інших водойм.

Відповідно до п.4 постанови Кабінету Міністрів України «Про затвердження Порядку визначення розмірів і меж водоохоронних зон та режиму ведення господарської діяльності в них» від 08.05.1996 року № 486 (станом на час виникнення спірних правовідносин), у межах водоохоронних зон виділяються землі прибережних захисних смуг та смуги відведення з особливим режимом їх використання відповідно до статей 88-91 Водного кодексу України.

Межі водоохоронних зон встановлюються з урахуванням: рельєфу місцевості, затоплення, підтоплення, інтенсивності берегоруйнування, конструкції інженерного захисту берега; цільового призначення земель, що входять до складу водоохоронної зони. Враховуючи, що ліси мають значну водоохоронну функцію, межі водоохоронних зон у них не встановлюються (п.6 постанови Кабінету Міністрів України «Про затвердження Порядку визначення розмірів і меж водоохоронних зон та режиму ведення господарської діяльності в них» від 08.05.1996 року № 486).

Отже, оскільки спірна земельна ділянка оточена навколо лісами, то водоохоронна зона, в тому числі прибережні захисні смуги на ній встановлені бути не могли.

За змістом статей 15, 16 ЦК України, кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Зазначені норми матеріального права визначають об'єктом захисту порушене, невизнане або оспорюване право чи цивільний інтерес. Порушення права пов'язане із позбавленням його володільця можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково. При оспорюванні або невизнанні права виникає невизначеність у праві, спричинена поведінкою іншої особи.

Отже, порушення, невизнання або оспорювання суб'єктивного права є підставою для звернення особи за захистом цього права.

Статтею 4 ГПК України передбачено, що право на звернення до господарського суду в установленому цим Кодексом порядку гарантується. Ніхто не може бути позбавлений права на розгляд його справи у господарському суді, до юрисдикції якого вона віднесена законом.

З огляду на положення статті 4 ГПК України, статей 15, 16 ЦК України підставою для захисту цивільного права чи охоронюваного законом інтересу є його порушення, невизнання чи оспорення.

Під захистом права розуміється державно - примусова діяльність, спрямована на відновлення порушеного права суб'єкта правовідносин і забезпечення виконання юридичного обов'язку зобов'язаною стороною, внаслідок чого реально відбудеться припинення порушення (чи оспорювання) прав цього суб'єкта, він компенсує витрати, що виникли у зв'язку з порушенням його прав, або в інший спосіб нівелює негативні наслідки порушення його прав.

Під захистом легітимного інтересу розуміється відновлення можливості досягнення прагнення до користування конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом.

Гарантоване статтею 55 Конституції України та конкретизоване у законах України право на судовий захист передбачає можливість звернення до суду за захистом порушеного права, але вимагає, щоб твердження позивача про порушення було обґрунтованим. Таке порушення прав має бути реальним, стосуватися індивідуально виражених прав або інтересів особи, яка стверджує про їх порушення.

Отже, захисту підлягає наявне законне порушене право (інтерес) особи, яка є суб'єктом (носієм) порушених прав чи інтересів та звернулася за таким захистом до суду. Тому для того, щоб особі було надано судовий захист, суд передусім встановлює, чи особа дійсно має порушене право (інтерес), і чи це право (інтерес) порушено відповідачем.

Основними елементами, що визначають сутність будь-якого позову (індивідуалізуючі ознаки позову) являються предмет і підстава.

Під предметом позову розуміється певна матеріально-правова вимога позивача до відповідача, стосовно якої позивач просить прийняти судове рішення. Вона опосередковується спірними правовідносинами - суб'єктивним правом і обов'язком відповідача.

Підставами заявленого позову є обставини, якими позивач обґрунтовує свої позовні вимоги. Такі обставини складають юридичні факти, які тягнуть за собою певні правові наслідки. Фактична підстава позову - це юридичні факти, на яких ґрунтуються позовні вимоги позивача до відповідача. Правова підстава позову - це посилання в позовній заяві на закони та інші нормативно-правові акти, на яких ґрунтується позовна вимога позивача.

Оцінка предмету заявленого позову, а відтак наявності підстав для захисту порушеного права позивача про яке ним зазначається в позовній заяві здійснюється судом на розгляд якого передано спір крізь призму оцінки спірних правовідносин та обставин (юридичних фактів), якими позивач обґрунтовує заявлені вимоги.

Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. Однак якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону (стаття 5 ГПК України).

Надаючи правову оцінку належності обраного позивачем способу захисту, суди повинні зважати й на його ефективність з погляду Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція). У § 145 рішення від 15.11.1996 у справі "Чахал проти Сполученого Королівства" (Chahal v. the United Kingdom, заява № 22414/93, [1996] ECHR 54) Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ, Суд) зазначив, що стаття 13 Конвенції гарантує на національному рівні ефективні правові способи для здійснення прав і свобод, що передбачаються Конвенцією, незалежно від того, яким чином вони виражені в правовій системі тієї чи іншої країни. Таким чином, суть цієї статті зводиться до вимоги надати особі такі способи правового захисту на національному рівні, що дозволили б компетентному державному органові розглядати по суті скарги на порушення положень Конвенції й надавати відповідний судовий захист, хоча держави-учасниці Конвенції мають деяку свободу розсуду щодо того, яким чином вони забезпечують при цьому виконання своїх зобов'язань.

У статті 13 Конвенції гарантується доступність на національному рівні засобу захисту, здатного втілити в життя сутність прав та свобод за Конвенцією, в якому б вигляді вони не забезпечувались у національній правовій системі. Зміст зобов'язань за статтею 13 Конвенції залежить, зокрема, від характеру скарг заявника. Однак засіб захисту, що вимагається статтею 13, має бути ефективним як у законі, так і на практиці, зокрема у тому сенсі, щоб його використання не було ускладнене діями або недоглядом органів влади відповідної держави (§ 75 рішення ЄСПЛ від 05.05.2005 у справі "Афанасьєв проти України" (заява № 38722/02)).

Велика Палата Верховного Суду неодноразово зазначала, що застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес суд має захистити у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам (див. близькі за змістом висновки у постановах Великої Палати Верховного Суду від 5 червня 2018 року у справі №338/180/17 (пункт 57), від 11 вересня 2018 року у справі №905/1926/16 (пункт 40), від 30 січня 2019 року у справі №569/17272/15-ц, від 11 вересня 2019 року у справі №487/10132/14-ц (пункт 89), від 16 червня 2020 року у справі №145/2047/16-ц (пункт 7.23), від 15 вересня 2020 року у справі №469/1044/17 (пункт 67), від 26 січня 2021 року у справі №522/1528/15-ц (пункт 58), від 16 лютого 2021 року у справі №910/2861/18 (пункт 98), від 15 червня 2021 року у справі № 922/2416/17 (пункт 9.1), від 22 червня 2021 року у справах №334/3161/17 (пункт 55) і № 200/606/18 (пункт 73), від 29 червня 2021 року у справі №916/964/19 (пункт 7.3), від 31 серпня 2021 року у справі №903/1030/19 (пункт 68), від 26 жовтня 2021 року у справі № 766/20797/18 (пункт 19), від 23 листопада 2021 року у справі №359/3373/16-ц (пункт 143), від 14 грудня 2021 року у справі №643/21744/19 (пункт 61), від 25 січня 2022 року у справі № 143/591/20 (пункт 8.31), від 8 лютого 2022 року у справі №209/3085/20 (пункт 21), від 13 липня 2022 року у справі №363/1834/17 (пункт 56), від 18 січня 2023 року у справі № 488/2807/17 (пункт 86)).

Під способами захисту суб'єктивних земельних прав розуміють закріплені законом матеріально-правові заходи охоронного характеру, за допомогою яких проводиться поновлення (визнання) порушених (оспорюваних) прав і вплив на правопорушника (див. постанови Великої Палати Верховного Суду від 22 серпня 2018 року у справі №925/1265/16 (пункт 5.5), від 11 вересня 2019 року у справі №487/10132/14-ц (пункт 90), від 15 вересня 2020 року у справі №469/1044/17 (пункт 68)).

Під ефективним способом необхідно розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект. Ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам.

Розглядаючи справу суд має з'ясувати: 1) чи передбачений обраний позивачем спосіб захисту законом або договором; 2) чи передбачений законом або договором ефективний спосіб захисту порушеного права позивача; 3) чи є спосіб захисту, обраний позивачем, ефективним для захисту його порушеного права у спірних правовідносинах.

Серед способів захисту майнових прав цивільне законодавство виокремлює, зокрема, витребування майна з чужого незаконного володіння у порядку статей 387 - 388 ЦК України (віндикаційний позов) й усунення перешкод у здійсненні права користування та розпорядження майном згідно зі статтею 391 ЦК України (негаторний позов). Позовом про витребування майна, зокрема віндикаційним позовом, є вимога власника, який не є володільцем належного йому на праві власності (на правах володіння, користування та розпорядження) індивідуально визначеного майна, до особи, яка заволоділа останнім, про витребування (повернення) цього майна з чужого незаконного володіння. Негаторний позов - це вимога власника, який є володільцем майна (відновив володіння майном), до будь-якої особи про усунення перешкод (шляхом повернення майна, виселення, демонтажу самочинного будівництва тощо), які ця особа створює у користуванні чи розпорядженні відповідним майном. Позивач за негаторним позовом вправі вимагати усунути існуючі перешкоди чи зобов'язати відповідача утриматися від вчинення дій, які можуть призвести до виникнення таких перешкод. Означений спосіб захисту спрямований на усунення порушень прав власника, які не пов'язані з позбавленням його володіння майном.

Обраний позивачем спосіб захисту прав повинен відповідати правовій природі тих правовідносин, що виникли між сторонами.

Так, у позовній заяві від 25.02.2022 № 14.55/04-16-2573ВИХ-22, що підписана керівником Пустомитівської окружної прокуратури Львівської області (надалі - позовна заява) вказано, що позов щодо повернення земельної ділянки водного фонду слід розглядати як негаторний, який можна заявити впродовж всього часу тривання порушення прав законного володільця відповідної земельної ділянки водного фонду.

Також, у позовній заяві, прокурор з посиланням на ст. 391 ЦК України зазначає, що зайняття земельних ділянок з обмеженим оборотом (землі прибережних захисних смуг є землями водного фонду) з порушенням вимог чинного законодавства треба розглядати як негаторний позов.

При цьому, оскільки у тексті позовної заяви прокурором чітко та однозначно здійснене посилання на статтю 391 ЦК України та зазначено про те, що позовну заяву необхідно вважати як негаторний позов, натомість не здійснене посилання на статті 387, 388 ЦК України, які регулюють відносини у випадку подання віндикаційного позову, то посилання на дані статті (387, 388 ЦК України), які наведені серед переліку норм права, якими керувався прокурор подаючи позовну заяву не спростовують способу захисту обраного самим прокурором під час звернення до суду.

Невідповідність чи неповна відповідність позовних вимог належному способу захисту не може бути підставою для відмови в позові з формальних підстав, якщо прагнення позивача не викликає сумніву, а позовні вимоги можуть бути витлумачені відповідно до належного способу захисту прав. Протилежний підхід не відповідав би завданням господарського судочинства (стаття 2 ГПК України).

Водночас, суд враховує, що негаторний позов - це позов про усунення перешкод у здійсненні власником права користування та розпорядження своїм майном. І умовами його пред'явлення є: 1) позивач є власником речі; 2) поведінка відповідача є протиправною; 3) на момент пред'явлення позову протиправна поведінка має тривати і перешкоджати користуватися майном його власнику.

Позивач за негаторним позовом має право вимагати усунути наявні перешкоди чи зобов'язати відповідача утриматися від учинення дій, що можуть призвести до виникнення таких перешкод. Цей спосіб захисту спрямовано на усунення порушень прав власника, не пов'язаних із позбавленням його володіння майном (аналогічна позиція викладена Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 04.07.2018 року у справі № 653/1096/16-ц).

У постанові від 23.11.2021 у справі №359/3373/16-ц Велика Палата Верховного Суду нагадує про свої висновки щодо способу захисту прав власника земельної ділянки водного фонду, право власності на яку неправомірно зареєстровано за фізичною чи юридичною особою, або якщо земельна ділянка зайнята такою особою.

Заволодіння громадянами та юридичними особами землями водного фонду (перехід до них володіння цими землями) всупереч вимогам ЗК України є неможливим; розташування земель водного фонду вказує на неможливість виникнення приватного власника, а отже, і нового володільця, крім випадків, передбачених у статті 59 цього Кодексу (див., зокрема, висновки Великої Палати Верховного Суду, сформульовані у постановах від 22 травня 2018 року у справі № 469/1203/15-ц (провадження № 14-95 с18); від 28 листопада 2018 року у справі № 504/2864/13-ц (провадження № 14-452цс18, пункт 70); від 12 червня 2019 року у справі № 487/10128/14-ц (провадження № 14-473цс18, пункт 80); від 11 вересня 2019 року у справі № 487/10132/14-ц (провадження № 14-364цс19, пункт 96); від 15 вересня 2020 року у справі № 372/1684/14-ц (провадження № 14-740цс19, пункт 45) та інших. Тому протиправне зайняття такої земельної ділянки або державну реєстрацію права власності на неї за приватною особою слід розглядати як не пов'язане з позбавленням володіння порушення права власності держави чи відповідної територіальної громади, а таке право захищається не віндикаційним, а негаторним позовом. За змістом наведених постанов та виходячи з обставин, встановлених у цих справах, зазначені висновки не застосовуються щодо заволодіння замкненими природними водоймами загальною площею до 3 гектарів, оскільки такі водойми можуть надаватися у власність приватним особам (стаття 59 ЗК України).

Такі висновки зроблені Великою Палатою Верховного Суду виходячи з того, що в силу зовнішніх, об'єктивних, явних і видимих природних ознак таких земельних ділянок особа, проявивши розумну обачність, може і повинна знати про те, що ділянки належать до водного фонду, набуття приватної власності на них є неможливим. Як відомо, якщо в принципі, за жодних умов не може виникнути право власності, то і володіння є неможливим. Тому ані наявність державної реєстрації права власності за порушником, ані фізичне зайняття ним земельної ділянки водного фонду не приводять до заволодіння порушником такою ділянкою. Отже, як зайняття земельної ділянки водного фонду, так і наявність державної реєстрації права власності на таку ділянку за порушником з порушенням ЗК України та Водного кодексу України треба розглядати як не пов'язане з позбавленням володіння порушення права власності держави чи відповідної територіальної громади, а належним способом захисту прав власника є негаторний позов (див. постанови Великої Палати Верховного Суду від 28 листопада 2018 року у справі № 504/2864/13-ц (провадження № 14-452 цс 18, пункт 71), від 12 червня 2019 року у справі № 487/10128/14-ц (провадження № 14-473 цс 18, пункт 81), від 11 вересня 2019 року у справі № 487/10132/14-ц (провадження № 14-364цс19, пункт 97), від 15 вересня 2020 року у справі № 372/1684/14-ц (провадження № 14-740цс19, пункт 46) та інші).

Водночас володіння приватними особами землями водного фонду цілком можливе, оскільки вони можуть мати такі ділянки на праві власності, про що і зазначає у постанові від 23.11.2021 року у справі №359/3373/16-ц Велика Палата Верховного Суду.

Так, відповідно до ст. 59 ЗК України, землі водного фонду можуть перебувати у державній, комунальній та приватній власності. Громадянам та юридичним особам за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування можуть безоплатно передаватись у власність замкнені природні водойми (загальною площею до 3 гектарів). Власники на своїх земельних ділянках можуть у встановленому порядку створювати рибогосподарські, протиерозійні та інші штучні водойми.

Як було зазначено вище, судом встановлено, що на земельній ділянці площею 9,6999 га, кадастровий номер 4623682000:03:000:0007 станом на 2006 рік дійсно знаходився водний об'єкт, який класифікується як замкнена природна водойма, площею до 3 гектарів, що дозволяє дійти висновку про можливість набуття первинним набувачем земель водного фонду у відповідності до ст.59 ЗК України, а тому посилання прокурора на те, що земельна ділянка взагалі не могла перебувати у приватній власності, оскільки на ній розташовані землі водного фонду є необґрунтованою.

Велика Палата Верховного Суду в постанові від 04.07.2018 у справі № 653/1096/16-ц вказала, що предметом віндикаційного позову є вимога власника, який не є фактичним володільцем індивідуально визначеного майна, до особи, що незаконно фактично володіє цим майном, про повернення його з чужого незаконного володіння.

Однією з обов'язкових умов для задоволення віндикаційного позову є встановлення під час розгляду спорів про витребування майна, зокрема, і тієї обставини, чи перебувало спірне майно у володінні позивача, який указує на порушення своїх прав як власника, на підставах, визначених законодавством, і який на момент подання позову не є власником цього майна, однак уважає себе таким (аналогічна позиція викладена Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 15.05.2019 у справі №522/7636/14-ц).

Негаторний позов це позов власника, який є фактичним володільцем майна, до будь-якої особи про усунення перешкод, які ця особа створює в користуванні чи розпорядженні відповідним майном. Позивач за негаторним позовом має право вимагати усунути наявні перешкоди чи зобов'язати відповідача утриматися від учинення дій, що можуть призвести до виникнення таких перешкод. Означений спосіб захисту спрямовано на усунення порушень прав власника, не пов'язаних із позбавленням його володіння майном (аналогічна позиція викладена Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 04.07.2018 року у справі №653/1096/16-ц).

Факт володіння нерухомим майном за загальним правилом можна підтвердити, зокрема, державною реєстрацією права власності на це майно у встановленому законом порядку (принцип реєстраційного підтвердження володіння) (аналогічна правова позиція викладена Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 04 липня 2018 року у справі № 653/1096/16-ц, провадження № 14-181цс18.

Володіння як фактичний стан слід відрізняти від права володіння. Зокрема, права володіння, користування та розпоряджання майном належать власнику майна (частина перша статті 317 ЦК України), незалежно від того, є він фактичним володільцем чи ні. Тому власник не втрачає право володіння нерухомим майном у зв'язку з державною реєстрацією права власності за іншою особою, якщо остання не набула права власності. Натомість така особа внаслідок реєстрації за нею права власності на нерухоме майно стає фактичним володільцем такого майна, але не набуває права володіння, допоки право власності зберігається за попереднім володільцем. Отже, володіння нерухомим майном, яке посвідчується державною реєстрацією права власності, може бути правомірним або неправомірним (законним або незаконним). Натомість право володіння, якщо воно існує, неправомірним (незаконним) бути не може (аналогічна позиція викладена Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 23 листопада 2021 року у справі № 359/3373/16-ц, провадження № 14-2цс21).

Визначальним критерієм для розмежування віндикаційного та негаторного позовів є відсутність або наявність у позивача володіння майном; відсутність або наявність в особи володіння нерухомим майном визначається виходячи з принципу реєстраційного підтвердження володіння; особа, до якої перейшло право власності на об'єкт нерухомості, набуває щодо нього всі правоможності власника, включаючи право володіння (аналогічна позиція викладена Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 23 листопада 2021 року у справі № 359/3373/16-ц, провадження № 14-2цс21).

Заволодіння земельними ділянками є неможливим лише у разі, якщо на такі ділянки в принципі, за жодних умов, не може виникнути право власності. Якщо ж закон допускає набуття права власності на земельні ділянки, але обмежує їх використання лише з певною метою, то передання ділянок з порушенням такого обмеження може свідчити про те, що право власності порушника на земельну ділянку не виникло, але не свідчить про неможливість заволодіння (зокрема, неправомірного) земельною ділянкою.

Віндикаційний і негаторний позови є взаємовиключними. При цьому одна з умов застосування як віндикаційного, так і негаторного позову - відсутність між позивачем і відповідачем договірних відносин, оскільки в такому разі здійснюється захист порушеного права власності за допомогою зобов'язально-правових способів захисту.

Виходячи з викладеного особа, за якою зареєстроване право власності на землі водного фонду, які набуті у порядку передбаченому статтею 59 ЗК України, за принципом реєстраційного підтвердження володіння є володільцем такого об'єкта; натомість держава або територіальна громада, за якими не зареєстроване право власності на такий об'єкт, не є його володільцем. Тому в цьому разі права держави або територіальної громади, які вважають себе власниками такого об'єкта, не можуть захищатися негаторним позовом, оскільки це є позов володіючого власника до неволодіючого невласника. Отже, належному способу захисту у таких випадках відповідає позовна вимога про витребування об'єкта нерухомого майна з чужого володіння в порядку віндикації.

У постанові від 28.11.2018 у справі № 504/2864/13-ц Велика Палата Верховного Суду наголосила, що рішення суду про витребування нерухомого майна з чужого незаконного володіння передбачає внесення відповідного запису до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно. З огляду на зазначене в разі задоволення вимоги власника про витребування земельної ділянки з чужого незаконного володіння особи, за якою зареєстровано право власності на цю ділянку, суд витребовує останню на користь власника від указаної особи, а не зобов'язує таку особу повернути відповідну ділянку власникові.

Отже, захист судом порушеного права на підставі віндикаційного позову полягає в реєстрації за дійсним власником його права власності в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно.

Крім того, віндикаційний позов дозволяє в більшій мірі вирішити питання втручання в право особи на мирне володіння майном, забезпечує дотримання пропорційності та балансу інтересів, дослідження добросовісності набувача майна, що є важливим для розгляду подібних спорів.

У цьому контексті суд зауважує, що витребування земельної ділянки потребує оцінки добросовісності дій її фактичного реєстраційного володільця, а також пропорційності втручання у його право власності відповідно до статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Якщо право власності на нерухоме майно лишається зареєстрованим за дійсним власником, однак таке майно незаконно використовує інша особа, то потрібно звертатися не з віндикаційним, а з негаторним позовом, оскільки в такому разі усунення перешкод у користуванні власником своїм майном і буде ефективним способом захисту порушеного права, а рішення про витребування майна з чужого незаконного володіння не матиме жодного ефекту.

А тому, відсутні будь-які умови пред'явлення негаторного позову, у зв'язку з тим, що первинний набувач міг набути право власності на землі водного фонду у відповідності до ст. 59 ЗК України.

Що стосується положень ст. 391 ЦК України, на яку посилається у позовній заяві прокурор, то 09.04.2025 набрав чинності Закон України «Про внесення змін до Цивільного кодексу України щодо посилення захисту прав добросовісного набувача» №4292-IX від 12.03.2025, яким внесено зміни та доповнення до Цивільного кодексу України, зокрема, до статей 261, 388, 390, 391 ЦК України.

Закон № 4292-ІХ набув чинності 09 квітня 2025 року, тобто після початку розгляду справи, однак, з огляду на ретроспективну дію підлягає застосуванню до спірних правовідносин (близька за змістом позиція викладено Верховним судом у постанові від 20.08.2025 року у справі № 461/4367/23).

Пунктом 4 цього Закону передбачено доповнення статті 391 ЦК України частиною 2 такого змісту:

«Якщо органом державної влади або органом місцевого самоврядування, незалежно від того, чи мав такий орган відповідні повноваження, вчинялися будь-які дії, спрямовані на відчуження майна, в результаті яких набувачем такого майна став суб'єкт права приватної власності, спори щодо володіння та/або розпоряджання, та/або користування таким майном відповідним органом державної влади або органом місцевого самоврядування вирішуються на підставі статей 387 і 388 цього Кодексу».

Крім того, відповідно до пункту 2 цього ж Закону змінено редакцію статті 388 ЦК України.

Згідно з пояснювальною запискою до проекту Закону «Про внесення змін до Цивільного кодексу України щодо посилення захисту прав добросовісного набувача» прийняття нормативного акту спрямоване унеможливити застосування негаторного позову до випадків, якщо органом державної влади або місцевого самоврядування, незалежно від того, чи мав такий орган відповідні повноваження, вчинялись будь-які дії направлені на відчуження майна, в результаті яких набувачем такого майна стала фізична особа та/або юридична особа, що діє на основі приватної власності, передбачивши нову частину другу до статті 391 ЦК України.

У вимірі фактичних обставин цієї справи спірна земельна ділянка була передана первинному набувачу (ЗАТ «Інтертранс») на підставі договору купівлі-продажу посвідченого приватним нотаріусом Пустомитівського районного округу Львівської області, зареєстрованого в реєстрі за №568 від 16.03.2006, укладеного з Пустомитівською районною державною адміністрацією.

При цьому підставою для укладення відповідного договору було розпорядження голови Пустомитівської районної державної адміністрації «Про продаж земельної ділянки несільськогосподарського призначення ЗАТ «Інтертранс» на території Годовицько-Басівської сільської ради» №143 від 10.03.2006.

Таким чином, беручи до уваги оновлені положення статті 391 ЦК України, тобто ті, які діють на момент розгляду цієї справи, належним способом захисту в даному випадку є звернення з вимогою про витребування спірної земельної ділянки.

Згідно з частиною 1 статті 387 ЦК України, власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним.

Вимогами статті 388 ЦК України визначено умови, за яких здійснюється право власника на витребування майна від добросовісного набувача.

Як було зазначено вище, віндикаційним позовом є позов неволодіючого власника до незаконно володіючого невласника про витребування майна. Умовами звернення з таким позовом є те, що: 1) позивач є власником майна; 2) власник фактично втратив володіння річчю; 3) відповідач є незаконним володільцем; 4) власник і володілець не перебувають у договірних відносинах; 5) предметом позову може бути тільки індивідуально визначена річ; 6) ця річ на момент розгляду спору повинна існувати в натурі.

Таким чином, положення статті 388 ЦК України можуть застосовуватись як підстави позову про повернення майна від добросовісного набувача, якщо майно вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно, не з їхньої волі іншим шляхом, і було відчужене третій особі за умови, що між власником та володільцем майна не існує жодних юридичних відносин.

Метою позову про витребування майна (незалежно від того, на підставі положень яких статей ЦК України цю вимогу заявив позивач) є забезпечення введення власника-позивача у володіння майном, якого він був незаконно позбавлений. Так, у випадку нерухомого майна означене введення полягає у внесенні запису (відомостей) про державну реєстрацію за позивачем права власності на відповідне майно (близькі за змістом висновки викладені у постановах Великої Палати Верховного Суду від 04 липня 2018 року у справі № 653/1096/16-ц, провадження №14-181цс18 (пункт 89), від 07 листопада 2018 року у справах № 488/5027/14-ц, провадження №14-256цс18 (пункт 95) і №488/6211/14-ц, провадження № 14-235цс18 (пункт 84), від 14 листопада 2018 року у справі №183/1617/16, провадження №14-208цс18 (пункти 114, 142), від 28 листопада 2018 року у справі № 504/2864/13-ц, провадження № 14-452цс18 (пункт 67), від 30 червня 2020 року у справі №19/028-10/13, провадження № 12-158гс19 (пункт 10.29), від 16 лютого 2021 року у справі №910/2861/18, провадження №12-140гс19(пункт 100), від 23 листопада 2021 року у справі №359/3373/16-ц, провадження №14-2цс21 (пункт 146), від 14 грудня 2021 року у справі №344/16879/15-ц, провадження № 14-31цс20, від 06 липня 2022 року у справі №914/2618/16, провадження № 12-25гс21 (пункт 37).

Територіальна громада, в інтересах якої прокурор звернувся до суду, не є володільцем спірної земельної ділянки. Тому права територіальної громади підлягають захисту шляхом витребування такої ділянки з володіння кінцевих набувачів. Статус володільця у держави буде відновлений у разі задоволення вимог про витребування на її користь спірної земельної ділянки та внесення до відповідного державного реєстру запису про право власності держави на цю ділянку.

У відповідності до частини 3 статті 388 ЦК України, держава, територіальна громада, крім випадків, передбачених частиною другою цієї статті, також не може витребувати майно від добросовісного набувача на свою користь, якщо: 1) з моменту реєстрації у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно права власності першого набувача на нерухоме майно, передане такому набувачеві з державної або комунальної власності у приватну власність, незалежно від виду такого майна, минуло більше десяти років; 2) з дати передачі першому набувачеві з державної або комунальної власності у приватну власність нерухомого майна, щодо якого на момент такої передачі законодавством не була встановлена необхідність державної реєстрації правочину або реєстрації права власності, минуло більше десяти років. Зміна першого та подальших набувачів не змінює порядку обчислення та перебігу граничного строку для витребування майна, передбаченого цією частиною. Дія положень цієї частини не поширюється на випадки, якщо майно на момент вибуття з володіння держави або територіальної громади належало: а) до об'єктів критичної інфраструктури; б) до об'єктів державної власності, що мають стратегічне значення для економіки і безпеки держави; в) до об'єктів та земель оборони; г) до об'єктів або територій природно-заповідного фонду, за умови наявності підтвердних документів про статус таких об'єктів (територій) на момент вибуття з володіння; ґ) до гідротехнічних споруд, за умови наявності підтвердних документів про статус таких об'єктів на момент вибуття з володіння; д) до пам'яток культурної спадщини, які не підлягали приватизації.

Суд констатує, що передання першому набувачеві права власності на нерухоме майно відбулося більш ніж десять років тому.

Натомість, як уже зазначав суд, прокурор звернувся саме з негаторним позовом.

Згідно ч.ч. 3, 4 ст. 46 ГПК України, до закінчення підготовчого засідання позивач має право змінити предмет або підстави позову шляхом подання письмової заяви. У справі, що розглядається за правилами спрощеного позовного провадження, зміна предмета або підстав позову допускається не пізніше ніж за п'ять днів до початку першого судового засідання у справі. У разі направлення справи на новий розгляд до суду першої інстанції зміна предмета, підстав позову не допускаються, крім випадків, визначених цією статтею. Зміна предмета або підстав позову при новому розгляді справи допускається в строки, встановлені частиною третьою цієї статті, лише у випадку, якщо це необхідно для захисту прав позивача у зв'язку із зміною фактичних обставин справи, що сталася після закінчення підготовчого засідання, або якщо справа розглядалася за правилами спрощеного позовного провадження - після початку першого судового засідання при первісному розгляді справи.

Колегія суддів Верховного Суду у Постанові від 08 вересня 2023 року по справі № 496/4529/18 звернула увагу, що однією з основоположних засад цивільного законодавства є добросовісність (пункт 6 частини першої статті 3 ЦК України) і дії учасників цивільних правовідносин мають бути добросовісними. Тобто відповідати певному стандарту поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення.

Доступ до суду як елемент права на справедливий судовий розгляд не є абсолютним і може підлягати певним обмеженням у випадку, коли такий доступ особи до суду обмежується законом і не суперечить пункту першому статті 6 Конвенції; якщо воно не завдає шкоди самій суті права і переслідує легітимну мету за умови забезпечення розумної пропорційності між використаними засобами і метою, яка має бути досягнута.

Норми, що регулюють строки подачі скарг (заяв), безсумнівно, спрямовані на забезпечення належного здійснення правосуддя і юридичної визначеності. Зацікавлені особи мають розраховувати на те, що ці норми будуть застосовані (рішення ЄСПЛ у справі «Перетяка та Шереметьев проти України» від 21 грудня2010 року).

У постанові Верховного Суду від 12 січня 2022 року у справі № 234/11607/20 (провадження № 61-15126св21), зроблено висновок, що при застосуванні процесуальних норм належить уникати як надмірного формалізму, так і надмірної гнучкості, які можуть призвести до скасування процесуальних вимог, встановлених законом. Надмірний формалізм у трактуванні процесуального законодавства визнається неправомірним обмеженням права на доступ до суду як елемента права на справедливий суд згідно зі статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Подібний висновок також викладено у постанові Верховного Суду від 05 жовтня 2022 року в справі № 204/6085/20 (провадження № 61-21431св21).

Суд звертає увагу, що ні позивач, ні прокурор не скористалися передбаченим Господарським процесуальним кодексом України правом на зміну предмета позову, при цьому прокурор не заперечувала щодо закриття підготовчого провадження у справі.

Якщо суд дійде висновку, що обраний позивачем спосіб захисту не передбачений законом або договором та/або є неефективним для захисту порушеного права позивача, у цих правовідносинах позовні вимоги останнього не підлягають задоволенню. Однак, якщо обраний позивачем спосіб захисту не передбачений законом або договором, проте є ефективним та не суперечить закону, а закон або договір у свою чергу не визначають іншого ефективного способу захисту, то порушене право позивача підлягає захисту обраним ним способом.

Водночас, питання належності та ефективності обраного позивачем способу захисту порушеного права або законного інтересу підлягає вирішенню судами після повного встановлення усіх фактичних обставин справи, а також після з'ясування того, чи існує у позивача право або законний інтерес та чи має місце його порушення, невизнання або оспорювання відповідачем (близька за змістом правова позиція висловлена Верховним Судом у постанові від 17.06.2020 року у справі № 922/2529/19).

Задоволення судом позову можливе лише за умови доведення позивачем обставин щодо наявності у нього відповідного права (охоронюваного законом інтересу), а також порушення (невизнання, оспорення) цього права відповідачами з урахуванням належно обраного способу судового захисту.

Крім того, Велика Палата Верховного Суду неодноразово звертала увагу на те, що застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам (див., зокрема, пункт 57 постанови Великої Палати Верховного Суду від 05.06.2018 у справі № 338/180/17, пункт 89 постанови Великої Палати Верховного Суду від 22.09.2020 у справі № 910/3009/18, пункт 55 постанови Великої Палати Верховного Суду від 22.06.2021 у справі № 334/3161/17).

Отже, відсутність у позивача того права чи законного інтересу, про який він стверджує, як і обрання неналежного способу захисту є підставою для відмови у позові.

Обрання позивачем неналежного способу захисту своїх прав є самостійною підставою для відмови в позові (постанови Великої Палати Верховного Суду від 19.01.2021 у справі № 916/1415/19 (провадження № 12-80гс20, пункт 6.21), від 02.02.2021 у справі № 925/642/19 (провадження № 12-52гс20, пункт 54), від 22.06.2021 у справі № 200/606/18 (провадження № 14-125цс20, пункт 76), від 01.03.2023 у справі № 522/22473/15-ц (провадження № 12-1 Згс22, пункт 127).

Також, прокурором заявлено позовну вимогу про скасування державної реєстрації права власності.

Суд, вважає дану позовну вимогу безпідставною та такою, яка не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.

У відповідності до ч. 1 ст. 173 ГПК України, в одній позовній заяві може бути об'єднано декілька вимог, пов'язаних між собою підставою виникнення або поданими доказами, основні та похідні позовні вимоги. Похідною позовною вимогою є вимога, задоволення якої залежить від задоволення іншої позовної вимоги (основної вимоги).

Отже, позовна вимога про скасування державної реєстрації права власності є похідною позовною вимогою, оскільки основною позовною вимогою є вимога про усунення перешкод у користуванні шляхом повернення земельної ділянки.

Відповідно до пункту 1 частини 1 статті 2 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», державна реєстрація речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень - офіційне визнання і підтвердження державою фактів набуття, зміни або припинення речових прав на нерухоме майно, обтяжень таких прав шляхом внесення відповідних відомостей до державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

За наявності державної реєстрації права власності за певною особою державна реєстрація права власності на це ж майно за іншою особою може бути здійснена за згодою цієї особи або за судовим рішенням, що набрало законної сили, щодо права власності на нерухоме майно. Сама собою державна реєстрація права власності за певною особою не є безспірним підтвердженням наявності в цієї особи права власності, але створює спростовувану презумпцію права власності такої особи.

Однією з підстав державної реєстрації права власності на нерухоме майно є рішення суду, що набрало законної сили, щодо набуття, зміни або припинення права власності та інших речових прав на нерухоме майно, об'єкт незавершеного будівництва, майбутній об'єкт нерухомості (пункт 9 частини 1 статті 27 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень»).

Якщо право власності на спірне нерухоме майно зареєстроване за іншою особою, то належному способу захисту права відповідає вимога про витребування від цієї особи нерухомого майна. Рішення суду про витребування нерухомого майна із чужого незаконного володіння, є підставою для внесення відповідного запису до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно. Такий запис вноситься виключно у разі, якщо право власності на нерухоме майно зареєстроване саме за відповідачем, а не за іншою особою.

Близькі за змістом висновки наведені у постановах Великої Палати Верховного Суду від 14 листопада 2018 року у справі № 183/1617/16, від 07 листопада 2018 року у справі № 488/5027/14-ц, від 12 березня 2019 року у справі № 911/3594/17.

Велика Палата Верховного Суду звертала увагу на те, що відповідно до пункту 1 частини 1 статті 4 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» право власності підлягає державній реєстрації. Задоволення позовної вимоги про скасування державної реєстрації права власності суперечить зазначеній імперативній вимозі закону, оскільки виконання судового рішення призведе до прогалини в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно в частині належності права власності на спірне майно. Отже, замість скасування неналежного запису про державну реєстрацію до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно має бути внесений належний запис про державну реєстрацію права власності позивача (постанова Великої Палати Верховного Суду від 09.11.2021 року у справі № 466/8649/16-ц (провадження № 14-93цс20, пункт 87)). Отже, заявлена прокурором вимога скасувати в Державному реєстрі запис про право власності відповідача є неналежною.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 6 липня 2022 року у справі № 914/2618/16 сформульовані такі висновки: « 38.Рішення суду про витребування нерухомого майна із чужого володіння є підставою для внесення запису про державну реєстрацію за позивачем (у спірних правовідносинах - за боржником) права власності на нерухоме майно, зареєстроване у цьому реєстрі за відповідачем (у спірних правовідносинах - за переможцем аукціону) до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно (див., зокрема постанови Великої Палати Верховного Суду від 7 листопада 2018 року у справі № 488/5027/14-ц (пункти 98, 123), від 14 листопада 2018 року у справі № 183/1617/16 (пункти 115, 116), від 19 травня 2020 року у справі № 916/1608/18 (пункт 80), від 30 червня 2020 року у справі № 19/028-10/13 (пункт 10.29), від 22 червня 2021 року у справі № 200/606/18 (пункти 63, 74), від 23 листопада 2021 року у справі № 359/3373/16-ц (пункт 146)) незалежно від того, чи таке витребування відбувається у порядку віндикації (статті 387-388 ЦК України), чи у порядку, визначеному для повернення майна від особи, яка набула його за рахунок іншої особи без достатньої правової підстави (статті 1212-1215 ЦК України), чи у порядку примусового виконання обов'язку в натурі (пункт 5 частини другої статті 16 ЦК України)».

Суд звертає увагу, що належний та ефективний захист порушеного права забезпечується наявністю підстав для державної реєстрації права власності на спірну земельну ділянку за територіальною громадою.

Оскільки обрання прокурором неналежного способу захисту своїх прав є самостійною підставою для відмови в позові незалежно від інших встановлених судом обставин, то це виключає необхідність надання судом оцінки будь-яким іншим аргументам, які зазначені сторонами під час розгляду справи.

Виходячи із вищенаведеного, в Господарського суду Львівської області відсутні правові підстави для задоволення позовних вимог в цьому спорі через невідповідність обраного способу захисту приписам статті 16 Цивільного кодексу України.

Судові витрати відповідно до ст. 129 ГПК України залишаються за прокуратурою.

Керуючись статтями 2, 13, 74, 76, 77, 78, 79, 86, 129, 236-241, 327 Господарського процесуального кодексу України, суд -

УХВАЛИВ:

В задоволенні позовних вимог відмовити.

Рішення набирає законної сили відповідно до ст. 241 ГПК України та може бути оскаржене до Західного апеляційного господарського суду у порядку та строки, передбачені ст.ст. 256, 257 ГПК України.

Суддя Горецька З.В.

Попередній документ

130643279

Наступний документ

130643281

Інформація про рішення:

№ рішення:	130643280
№ справи:	914/1047/22
Дата рішення:	26.09.2025
Дата публікації:	02.10.2025
Форма документу:	Рішення
Форма судочинства:	Господарське
Суд:	Господарський суд Львівської області
Категорія справи:	Господарські справи (з 01.01.2019); Справи позовного провадження; Справи у спорах, що виникають із земельних відносин, з них

Стан розгляду справи:

Стадія розгляду:	Розглянуто (26.09.2025)
Дата надходження:	18.01.2024
Предмет позову:	на новий розгляд, про усунення перешкод у користуванні шляхом повернення земельної ділянки, скасування державної реєстрації

Розклад засідань:

Минулі засідання (35)

09.08.2022 12:50	Західний апеляційний господарський суд
16.08.2022 11:00	Господарський суд Львівської області
06.09.2022 11:45	Західний апеляційний господарський суд
06.09.2022 15:00	Господарський суд Львівської області
13.09.2022 10:45	Західний апеляційний господарський суд
13.09.2022 16:20	Господарський суд Львівської області
21.09.2022 14:00	Господарський суд Львівської області
29.09.2022 12:45	Господарський суд Львівської області
04.10.2022 15:00	Господарський суд Львівської області
24.04.2023 13:10	Господарський суд Львівської області
20.06.2023 11:00	Західний апеляційний господарський суд
15.08.2023 14:20	Західний апеляційний господарський суд
19.09.2023 11:45	Західний апеляційний господарський суд
16.10.2023 09:40	Господарський суд Львівської області
12.12.2023 11:00	Касаційний господарський суд
26.02.2024 15:00	Господарський суд Львівської області
01.04.2024 10:30	Господарський суд Львівської області
27.05.2024 11:45	Господарський суд Львівської області
01.07.2024 11:15	Господарський суд Львівської області
15.07.2024 15:30	Господарський суд Львівської області
22.07.2024 14:00	Господарський суд Львівської області
05.08.2024 15:30	Господарський суд Львівської області
02.09.2024 10:00	Господарський суд Львівської області
30.09.2024 10:45	Господарський суд Львівської області
07.10.2024 14:45	Господарський суд Львівської області
18.11.2024 10:00	Господарський суд Львівської області
25.11.2024 14:30	Господарський суд Львівської області
09.12.2024 15:00	Господарський суд Львівської області
13.01.2025 14:00	Господарський суд Львівської області
27.01.2025 14:00	Господарський суд Львівської області
17.03.2025 12:30	Західний апеляційний господарський суд
07.04.2025 12:50	Західний апеляційний господарський суд
16.06.2025 10:30	Господарський суд Львівської області
07.07.2025 11:30	Господарський суд Львівської області
11.08.2025 13:15	Господарський суд Львівської області