ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 334-68-95, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua
м. Київ
01.10.2025Справа № 910/8615/25
Господарський суд міста Києва у складі судді Чебикіної С.О., розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження справу за позовом Приватного акціонерного товариства "Страхова компанія "ПЗУ Україна" до Приватного акціонерного товариства "Страхова Компанія "Еталон" про стягнення 120 221,90 грн., без виклику представників сторін,
Позивач звернувся до Господарського суду міста Києва з позовом до відповідача про стягнення 120 221,90 грн. страхового відшкодування на підставі статті 993 Цивільного кодексу України та Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів".
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 15.07.2025 року відкрито провадження у справі та вирішено здійснювати розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін за наявними у справі матеріалами.
Заперечень щодо розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження без виклику сторін від сторін у встановлений законом строк не надано.
22.07.2025 року від Моторного (транспортного) страхового бюро України до суду надійшла інформація з єдиної централізованої бази даних МТСБУ щодо полісу обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів серії АР № 003285844.
24.07.2025 року відповідачем до суду подано відзив на позовну заяву, в якому останній просив в задоволенні позовних вимог відмовити в повному обсязі у зв'язку зі пропуском позивачем річного строку для звернення до відповідача із заявою про виплату страхового відшкодування.
28.07.2025 року позивачем до суду подано відповідь на відзив відповідача, в якій позивач просив позовні вимоги задовольнити в повному обсязі.
18.08.2025 року відповідачем до суду подано заперечення на відповідь на відзив позивача, в якому відповідач просив в задоволенні позовних вимог відмовити в повному обсязі.
Дослідивши наявні в матеріалах справи докази, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні дані, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд вважає, що позовні вимоги не підлягають задоволенню з наступних підстав.
Судом встановлено, що 20.12.2023 року в місті Хуст відбулась дорожньо-транспортна пригода за участю транспортного засобу "Volkswagen", д.н.з. НОМЕР_1 , під керуванням ОСОБА_1 та транспортного засобу "Fiat", д.н.з. НОМЕР_2 , під керуванням ОСОБА_2 .
У результаті даної дорожньо-транспортної пригоди було пошкоджено застрахований у Приватного акціонерного товариства "Страхова компанія "ПЗУ Україна ", транспортний засіб "Volkswagen", д.н.з. НОМЕР_1 , який належить страхувальнику на праві приватної власності, за Договором № АМ.12291025 добровільного страхування наземних транспортних засобів від 24.11.2023 року, страховим випадком за Договором є настання збитків страхувальника, що спричинені пошкодженням, знищенням, втратою ЗТЗ.
Вартість відновлювального ремонту на підставі рахунку ФОП Зарбеєва М.О. № ЗМО-000006 від 12.01.2024 року склала 120 221,90 грн.
За страховим випадком позивачем складено страховий акт № 36047/1 від 24.11.2023 року та було визначено суму страхового відшкодування на підставі розрахунку страхового відшкодування в розмірі 120 221,90 грн., які були сплачено в якості страхового відшкодування на рахунок ФОП Зарбеєва М.О., що підтверджується платіжною інструкцією № 00110828 від 02.02.2024 року на суму 120 221,90 грн.
Постановою Хустського районного суду Закарпатської області від 16.01.2024 року у справі про адміністративне правопорушення № 309/43/24 ОСОБА_2 визнано винним у скоєнні адміністративного правопорушення, передбаченого статтею 124 Кодексу України про адміністративні правопорушення.
Цивільно-правова відповідальність власника транспортного засобу " Fiat", д.н.з. НОМЕР_2 , яким керував ОСОБА_2 , якого було визнано винуватцем в ДТП, згідно полісу серії АР № 003285844, застрахована відповідачем.
11.03.2025 року позивач звернувся до відповідача з заявою за вих. № 36047/ІНС на виплату страхового відшкодування на суму 120 221,90 грн.
01.04.2025 року листом за вих. № 1092-31 відповідач звернувся до позивача щодо його заяви від 11.03.2025 року, в якому зазначив про те, що його заява на виплату страхового відшкодування не була подана протягом одного року з моменту скоєння ДТП до відповідача, у зв'язку з чим останній повідомляє про відмову у здійсненні страхового відшкодування за пошкодження 20.12.2023 року транспортного засобу "Volkswagen", д.н.з. НОМЕР_1 .
Частинами 1 та 2 статті 1187 Цивільного кодексу України передбачено, що джерелом підвищеної небезпеки є діяльність, пов'язана з використанням, зберіганням або утриманням транспортних засобів, механізмів та обладнання, використанням, зберіганням хімічних, радіоактивних, вибухо - і вогненебезпечних та інших речовин, утриманням диких звірів, службових собак та собак бійцівських порід тощо, що створює підвищену небезпеку для особи, яка цю діяльність здійснює, та інших осіб. Шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об'єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку.
Відповідно до пунктів 1, 3 частини 1 статті 1188 Цивільного кодексу України шкода, завдана внаслідок взаємодії кількох джерел підвищеної небезпеки, відшкодовується на загальних підставах, а саме шкода, завдана одній особі з вини іншої особи, відшкодовується винною особою, а за наявності вини всіх осіб, діяльністю яких було завдано шкоди, розмір відшкодування визначається у відповідній частці залежно від обставин, що мають істотне значення.
Отже, за змістом вказаних норм, у відносинах між кількома володільцями джерел підвищеної небезпеки відповідальність будується на загальному принципі вини.
Відповідно до статті 29 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів", у зв'язку з пошкодженням транспортного засобу відшкодовуються витрати, пов'язані з відновлювальним ремонтом транспортного засобу з урахуванням зносу, розрахованого у порядку, встановленому законодавством, включаючи витрати на усунення пошкоджень, зроблених навмисно з метою порятунку потерпілих внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, з евакуацією транспортного засобу з місця дорожньо-транспортної пригоди до місця проживання того власника чи законного користувача транспортного засобу, який керував транспортним засобом у момент дорожньо-транспортної пригоди, чи до місця здійснення ремонту на території України. Якщо транспортний засіб необхідно, з поважних причин, помістити на стоянку, до розміру шкоди додаються також витрати на евакуацію транспортного засобу до стоянки та плата за послуги стоянки.
Відповідно до пункту 35.1. статті 35 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" для отримання страхового відшкодування потерпілий чи інша особа, яка має право на отримання відшкодування, протягом 30 днів з дня подання повідомлення про дорожньо-транспортну пригоду подає страховику (у випадках, передбачених статтею 41 цього Закону, - МТСБУ) заяву про страхове відшкодування.
Підставою для відмови у здійсненні страхового відшкодування (регламентної виплати) є неподання заяви про страхове відшкодування впродовж одного року, якщо шкода заподіяна майну потерпілого, і трьох років, якщо шкода заподіяна здоров'ю або життю потерпілого, з моменту скоєння дорожньо-транспортної пригоди (підпункт 37.1.4 пункту 37.1 статті 37 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів").
Закріплюючи в положеннях указаної норми відповідні правові наслідки, законодавець не ставив їх настання в залежність від суб'єкта звернення із заявою до страховика за договором (полісом) про здійснення страхового відшкодування, а навпаки, презюмував те, що з відповідною заявою має звернутися потерпілий або інша особа, яка має право на отримання відшкодування, що закріплено в положеннях статті 35 Закону.
З огляду на викладене вбачається, що закріплене в положеннях підпункту 37.1.4 пункту 37.1 статті 37 Закону право страховика за договором (полісом) відмовити у здійсненні виплати страхового відшкодування у випадку пропуску встановленого строку на звернення до нього із заявою про виплату страхового відшкодування не залежить від суб'єкта звернення з відповідною заявою, тобто підлягає застосуванню, в тому числі у випадку, коли з такою заявою звертається не безпосередньо потерпілий, а особа, яка здійснила відшкодування потерпілому завданого внаслідок пошкодження належного йому транспортного збитку.
При цьому зазначений у пункті 37.1.4 статті 37 Закону строк є присічним і поновленню не підлягає.
Аналогічна правова позиція викладена в постанові Великої Палати Верховного Суду від 05.06.2018 року в справі № 910/7449/17, у постановах Верховного Суду в складі Касаційного цивільного суду: від 06.03.2019 року в справі № 465/6315/16-ц, від 01.06.2022 року в справі № 577/5482/19.
Отже, процедура отримання страхового відшкодування в порядку, передбаченому Законом, детально регламентована на законодавчому рівні та передбачає вчинення потерпілим і страховиком ряду взаємних, послідовних, кореспондуючих одне одному юридично значимих дій.
До числа юридично значимих дій потерпілого (іншої особи, яка має відповідне право), необхідних для отримання страхового відшкодування, належить, у тому числі, подання страховику заяви про страхове відшкодування.
Відтак, у силу приписів статті 514 Цивільного кодексу України до нового кредитора переходять права первісного кредитора (потерпілого) у відповідному зобов'язанні саме на тих умовах, які існували в останнього, що в цьому випадку полягає в набутті права отримати відшкодування завданої шкоди шляхом виконання страховиком за договором (полісом) ОСЦПВВНТЗ узятих на себе зобов'язань виключно за умови подання йому у визначений законодавством строк заяви про здійснення страхової виплати (відшкодування) та пов'язаного з цим ризику, який полягає у можливості реалізації страховиком наданого йому положеннями підпункту 37.1.4 пункту 37.1 статті 37 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" права на відмову у виплаті страхового відшкодування в разі неподання заяви про страхове відшкодування впродовж установлених строків.
При цьому, закріплюючи в положеннях вказаної норми відповідні правові наслідки, законодавець не ставив їх настання в залежність від суб'єкта звернення із заявою до страховика за договором (полісом) ОСЦПВВНТЗ про здійснення страхового відшкодування, а навпаки, презюмував те, що з відповідною заявою має звернутися потерпілий або інша особа, яка має право на отримання відшкодування, що закріплено в положеннях статті 35 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів".
З огляду на викладене вбачається, що закріплене в положеннях підпункту 37.1.4 пункту 37.1 статті 37 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" право страховика за договором (полісом) ОСЦПВВНТЗ відмовити у здійсненні виплати страхового відшкодування у випадку пропуску встановленого строку на звернення до нього із заявою про виплату страхового відшкодування не залежить від суб'єкта звернення з відповідною заявою, тобто підлягає застосуванню, в тому числі у випадку, коли з такою заявою звертається не безпосередньо потерпілий, а особа, яка здійснила відшкодування потерпілому завданого внаслідок пошкодження належного йому транспортного збитку на підставі договору добровільного майнового страхування.
Відтак право потерпілого на отримання відшкодування завданої йому шкоди шляхом виконання страховиком узятих на себе зобов'язань не є безумовним, а пов'язується з поданням до такого страховика заяви про здійснення страхової виплати (відшкодування), що у свою чергу законодавець обмежує річним строком з моменту скоєння відповідної ДТП (аналогічного правового висновку дійшла Велика Палата Верховного Суду у постанові від 05.06.2018 року у справі № 910/7449/17).
Поряд з цим, у постанові Великої Палати Верховного Суду від 19.06.2019 року у справі № 465/4621/16-к (провадження № 13-24кс19) зазначено, що законодавець передбачає дві підстави для виплати страхового відшкодування потерпілому. Перша з них - передбачена статтею 35 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів", а саме шкода може бути відшкодована на підставі звернення потерпілого до МТСБУ за умови подання ним відповідної заяви про таке відшкодування. Інший спосіб передбачає можливість звернення за відшкодуванням до суду з вимогою до МТСБУ про відшкодування шкоди та ухвалення відповідного судового рішення. Так, згідно з пунктом 36.1. статті 36 Закону рішення про здійснення страхового відшкодування (регламентної виплати) приймається у зв'язку з визнанням майнових вимог заявника або на підставі рішення суду у разі, якщо спір про здійснення страхового відшкодування (регламентної виплати) розглядався в судовому порядку.
У вказаній постанові судом також зазначено, що у системному зв'язку зі статтею 36 положення підпункту 37.1.4 пункту 37.1 статті 37 цього Закону щодо неподання заяви про страхове відшкодування впродовж установлених цим пунктом строків як підстави для відмови у відшкодуванні стосуються випадків, коли впродовж цих строків потерпілий взагалі не здійснював волевиявлення, спрямованого на одержання компенсації - не звертався ані до страховика (або МТСБУ), ані до суду. Якщо ж особа впродовж цих строків подала позовну заяву до суду, вона здійснила відповідне волевиявлення, обравши на власний розсуд один з альтернативно можливих способів захисту свого порушеного права.
Крім того, Велика Палата Верховного Суду у постанові від 11.12.2019 року у справі № 465/4287/15 зауважила, що у Законі України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" прямо не передбачено, що встановлено досудовий порядок урегулювання спору. Не зазначено про обов'язок особи, яка заявляє вимогу про виплату страхового відшкодування, спочатку звернутися до страховика, та не пов'язано дотримання такого порядку з правом чи можливістю цієї особи звернутися до суду з вимогою про стягнення страхового відшкодування.
Такий підхід (виникнення права на страхове відшкодування з моменту страхового випадку, а не з моменту звернення до страховика із відповідною заявою) і передбачає за можливе захист права щодо отримання регламентної виплати (страхового відшкодування) шляхом звернення потерпілого (іншої особи, що має відповідне право) до суду.
Так, страховий випадок (ДТП) стався 20.12.2023 року, а тому позивач протягом річного строку, тобто у строк по 19.12.2024 року (включно), за власним розсудом міг звернутися із заявою безпосередньо до страховика, з дотриманням вимог, передбачених у статті 35 названого Закону, чи звернутися безпосередньо до суду.
В той же час, судом встановлено, що позивач звернувся до відповідача з заявою за вих. № 36047/ІНС на виплату страхового відшкодування на суму 120 221,90 грн. лише 11.03.2025 року, тобто після спливу встановленого підпунктом 37.1.4 пункту 37.1 статті 37 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" граничного строку на її подання (зі спливом річного строку з моменту ДТП). При цьому, судом встановлено, що ні позивач, ні власник пошкодженого транспортного засобу, ні будь-яка інша особа не зверталися у встановлений законом річний строк до відповідача.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 14.12.2021 року у справі № 147/66/17 наведено правовий висновок, згідно якого у випадку, якщо потерпіла особа звернеться до страховика (страхової компанії) за відшкодуванням шкоди з пропуском встановленого річного строку, однак доведе, що нею здійснено розумних заходів для отримання відшкодування за рахунок страховика, та строк пропущено через незалежні від потерпілої особи причини, вона має право на відшкодування шкоди в межах страхової суми за рахунок страховика (страхової компанії) винної у спричиненні шкоди особи, у тому числі у судовому порядку.
Отже, якщо річний строк було пропущено, наприклад, через зволікання самого потерпілого, то суди повинні відмовляти в задоволенні позовних вимог.
Проте, матеріали справи не містять, а позивачем в свою чергу не надано суду жодних належних, допустимих та достовірних доказів на підтвердження здійснення ним розумних заходів для отримання відшкодування за рахунок страховика й строк пропущено через незалежні від потерпілої особи причини.
Відповідно до статті 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Таким чином, позивачем не доведено тих обставин, на які він посилається як на підставу позовних вимог, а тому його права, за захистом яких він звертався до суду не порушені відповідачем.
За таких обставин, позов Приватного акціонерного товариства "Страхова компанія "ПЗУ Україна" до Приватного акціонерного товариства "Страхова Компанія "Еталон" про стягнення 120 221,90 грн. є необґрунтованим та таким, що не підлягає задоволенню.
Інші доводи, на які посилалися сторони під час розгляду даної справи, залишені судом без задоволення та не прийняті до уваги, як необґрунтовані та такі, що не спростовують висновків суду щодо відмови у задоволенні позову.
Відповідно до статті 129 Господарського процесуального кодексу України у разі відмови в позові, судові витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються на позивача.
Керуючись статтями 86, 129, 232, 233, 236-241 Господарського процесуального кодексу України, суд
В позові відмовити повністю.
Рішення господарського суду набирає законної сили відповідно до вимог статті 241 ГПК України та підлягає оскарженню в порядку та у строк, які визначені розділом IV ГПК України.
Суддя С.О. Чебикіна