ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 334-68-95, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua
м. Київ
23.09.2025Справа № 910/171/25
За первісним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Охтирка м'ясопродукт";
до Державного підприємства Міністерства оборони України "Державний оператор тилу";
про стягнення 17 592 234,12 грн.
За зустрічним позовом Державного підприємства Міністерства оборони України "Державний оператор тилу";
до Товариства з обмеженою відповідальністю "Охтирка м'ясопродукт";
про стягнення 137 855,32 грн.
Суддя Мандриченко О.В.
Секретар судового засідання Григоренко С.В.
Представники за первісним позовом:
від позивача: Поцелов А.О., адвокат, ордер серії ВК № 1149496 від 02.12.2024;
від відповідача: Колодяжна Ю.А., в порядку самопредставництва.
Представники за зустрічним позовом:
від позивача: Колодяжна Ю.А., в порядку самопредставництва;
від відповідача: Поцелов А.О., адвокат, ордер серії ВК № 1149496 від 02.12.2024.
Товариство з обмеженою відповідальністю "Охтирка м'ясопродукт" звернулося до Господарського суду міста Києва із позовом, в якому просить стягнути з Державного підприємства Міністерства оборони України "Державний оператор тилу" вартість безпідставно набутого майна у розмірі 15 963 785,10 грн, 3% річних у розмірі 296 920,66 грн, інфляційні втрати у розмірі 1 331 528,36 грн.
Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням відповідачем зобов'язань згідно умов державного контракту (договору) про закупівлю № 47/04-24-ХП від 19.04.2024.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 20.01.2025 вирішено прийняти позовну заяву до розгляду та відкрити провадження у справі № 910/171/25, справу розглядати за правилами загального позовного провадження, а підготовче засідання призначити на 18.02.2025.
04/02.2025 Державне підприємство Міністерства оборони України "Державний оператор тилу" подало до господарського суду відзив на позовну заяву, в якому просило відмовити у задоволенні позовних вимог.
05.02.2025 до господарського суду надійшла зустрічна позовна заява Державного підприємства Міністерства оборони України "Державний оператор тилу", в якому останнє просить суд стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Охтирка м'ясопродукт" штрафні санкції у загальному розмірі 137 855,32 грн.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 17.02.2025 прийнято зустрічну позовну заяву Державного підприємства Міністерства оборони України "Державний оператор тилу" до Товариства з обмеженою відповідальністю "Охтирка м'ясопродукт" про стягнення 137 855,32 грн до спільного розгляду з первісним позовом, зустрічний позов об'єднано в одне провадження з первісним позовом та продовжено розгляд справи за правилами загального позовного провадження.
11.02.2025 до господарського суду від Товариства з обмеженою відповідальністю "Охтирка м'ясопродукт" надійшла відповідь на відзив Державного підприємства Міністерства оборони України "Державний оператор тилу" на первісну позовну заяву.
Від Державного підприємства Міністерства оборони України "Державний оператор тилу" 17.02.2025 до господарського суду надійшло заперечення на відповідь Товариства з обмеженою відповідальністю "Охтирка м'ясопродукт" на відзив на первісний позов.
18.02.2025 до суду від Товариства з обмеженою відповідальністю "Охтирка м'ясопродукт" надійшла заява про збільшення розміру позовних вимог, згідно якої позивач за наслідком розгляду справи № 910/171/25 в межах первісного позову просить суд стягнути з Державного підприємства Міністерства оборони України "Державний оператор тилу" вартість безпідставно набутого майна у розмірі 15 992 532,62 грн, розмір 3% річних в сумі 357 768,27 грн, інфляційні втрати в сумі 1 809 209,31 грн.
28.02.2025 Товариство з обмеженою відповідальністю "Охтирка м'ясопродукт" подало до господарського суду відзив на зустрічну позовну заяву, в якому просило відмовити у задоволенні позовних вимог.
Від Державного підприємства Міністерства оборони України "Державний оператор тилу" 05.03.2025 до господарського суду надійшла відповідь на відзив Товариства з обмеженою відповідальністю "Охтирка м'ясопродукт" на зустрічну позовну заяву.
10.03.2025 до суду від Державного підприємства Міністерства оборони України "Державний оператор тилу" надійшла заява про зменшення розміру позовних вимог, згідно якої позивач (за зустрічним позовом) за наслідком розгляду справи № 910/171/25 в межах зустрічного позову просить суд стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Охтирка м'ясопродукт" штрафні санкції у загальному розмірі 128 045,63 грн
Від Товариства з обмеженою відповідальністю "Охтирка м'ясопродукт" 11.03.2025 до господарського суду надійшло заперечення на відповідь Державного підприємства Міністерства оборони України "Державний оператор тилу" на відзив на зустрічний позов.
У підготовчому засіданні 11.03.2025 судом розглядалася заява Товариства з обмеженою відповідальністю "Охтирка м'ясопродукт" про збільшення розміру позовних вимог, яку підтримав представник позивача (за первісним позовом) та проти прийняття якої не заперечувала представник відповідача (за первісним позовом).
Відповідно до п. 2 ч. 2 ст. 46 Господарського процесуального кодексу України позивач вправі збільшити або зменшити розмір позовних вимог - до закінчення підготовчого засідання або до початку першого судового засідання, якщо справа розглядається в порядку спрощеного позовного провадження;.
Враховуючи вищезазначене, у підготовчому засіданні 11.03.2025 судом прийнято заяву Товариства з обмеженою відповідальністю "Охтирка м'ясопродукт" про збільшення розміру позовних вимог та постановлено продовжувати розгляд справи з її урахуванням.
Крім того, у підготовчому засіданні 11.03.2025 судом розглядалася заява Державного підприємства Міністерства оборони України "Державний оператор тилу" про зменшення розміру позовних вимог, яку підтримала представник позивача (за зустрічним позовом) та проти прийняття якої не заперечував представник відповідача (за зустрічним позовом).
Враховуючи положення п. 2 ч. 2 ст. 46 Господарського процесуального кодексу України, у підготовчому засіданні 11.03.2025 судом прийнято заяву Державного підприємства Міністерства оборони України "Державний оператор тилу" про зменшення розміру позовних вимог та постановлено продовжувати розгляд справи з її урахуванням.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 25.03.2025 вирішено здійснювати розгляд справи № 910/171/25 у закритому судовому засіданні.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 13.05.2025 закрито підготовче провадження та призначено справу № 910/171/25 до судового розгляду по суті.
Представник позивача за первісним позовом у судовому засіданні 23.09.2025 просив первісний позов задовольнити повністю.
Представник відповідача за первісним позовом у судовому засіданні 23.09.2025 проти позовних вимог заперечував, у задоволенні первісного позову просив відмовити.
Представник позивача за зустрічним позовом у судовому засіданні 23.09.2025 просив зустрічний позов задовольнити повністю.
Представник відповідача за зустрічним позовом у судовому засіданні 23.09.2025 проти позовних вимог заперечував, у задоволенні зустрічного позову просив відмовити.
23.09.2025 судом оголошено вступну та резолютивну частини рішення.
Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд
19.04.2024 між Товариством з обмеженою відповідальністю "Охтирка м'ясопродукт (далі також - позивач, постачальник) та Державним підприємством Міністерства оборони України "Державний оператор тилу" (далі також - відповідач, замовник) було укладено державний контракт (договір) про закупівлю № 47/04-24-ХП, відповідно до п. 1.1. якого, постачальник зобов'язується поставити замовнику продукти харчування (комплект продуктів харчування за Каталогом продуктів1) для особового складу (годування штатних тварин) військових частин (установ) та військових навчальних закладів Збройних Сил України в стаціонарних та польових умовах на 2024 рік (далі за текстом - Товар), найменування, перелік, характеристики, обсяг, код згідно з національним класифікатором ДК 021:2015, номер оголошення про проведення закупівлі, присвоєний електронною системою закупівель, яких визначені в Специфікації (Додаток №1), а замовник - прийняти та оплатити Товар в порядку та на умовах, визначених цим договором.
Пунктом 1.2. договору визначено, що отримувачами Товару за договором є військові частини, військові навчальні заклади, установи, організації Збройних Сил України, інші військові формування, об'єднані центри забезпечення Міністерства оборони України, до яких здійснюється постачання Товару (далі за текстом - отримувач) для задоволення нагальних потреб функціонування держави, забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів країни.
Згідно з до п.1.4. договору, цей договір виконується в рамках виконання бюджетної програми КПКВК 2101020 "Забезпечення діяльності Збройних Сил України, підготовка кадрів і військ, медичне забезпечення особового складу, ветеранів військової служби та членів їхніх сімей, ветеранів війни" відповідно до: Порядку використання державним підприємством Міністерства оборони України "Агенція закупівель у сфері оборони" коштів, передбачених у державному бюджеті для оборонних закупівель, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 3 листопада 2023 р. № 1142; Порядку застосування Каталогу продуктів харчування, затвердженого наказом Міністерства оборони України від 29 квітня 2020 року № 140, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 15 травня 2020 р. за № 444/34727; Інструкції з організації харчування особового складу Збройних Сил України із застосуванням Каталогу продуктів харчування під час закупівлі послуг щодо забезпечення харчуванням, затвердженої наказом Міністерства оборони України 24 грудня 2020 року № 490, зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 29 грудня 2020 р. за № 1307/35590; наказу Міністерства оборони України від 15.11.2019 № 591 "Про затвердження Каталогу продуктів харчування"; наказу Міністерства оборони України від 02.12.2023 № 716/нм (зі змінами) "Про уповноваження державного підприємства Міністерства оборони України "Державний оператор тилу" на виконання функції служби державного замовника у сфері оборони".
Згідно п. 2.1. договору, валютою цього договору є національна валюта України - гривня. Загальна ціна договору, вартість одного комплекту Товару визначається у Специфікації (Додаток № 1).
Загальна ціна Товару та/або ціна за одиницю Товару за цим договором може переглядатись сторонами шляхом укладання додаткової угоди до цього договору у випадках та у порядку, що передбачені законодавством та даним договором. Серед іншого, сторони зобов'язуються переглядати загальну ціну Товару та/або ціну за одиницю Товару за цим договором, у тому числі - шляхом зменшення обсягів закупівлі Товару, виходячи з реального фінансування видатків, зменшення відповідних бюджетних призначень та потреб замовника у разі зменшення з боку Міністерства оборони України потреби у Товарі шляхом укладання додаткової угоди до цього договору (п. 2.3. договору).
Як передбачено п. 3.1. договору, розрахунок за Товар здійснюється в безготівковій формі, шляхом перерахування замовником коштів на поточний банківський рахунок постачальника, вказаний у розділі 15 цього договору. Розрахунок за Товар здійснюється у строк, передбачений в Специфікації (додаток №1), після його фактичного приймання отримувачем на підставі належним чином оформлених Актів приймання Товару за умов відсутності будь-яких зауважень до Товару з боку замовника та/або отримувача.
Пунктом 4.1. договору визначено, що орієнтовна потреба у Товарі на кожен плановий період постачання, що складає 28 (двадцять вісім) календарних днів, складається замовником та подається постачальнику засобами електронної пошти у порядку, визначеному цим договором, не менше ніж за 15 (п'ятнадцять) календарних днів до початку кожного планового періоду постачання для планування поставок.
Згідно п. 4.2. - 4.4. договору, постачальник зобов'язаний здійснити поставку Товару за цим договором у строк та в розрізі асортименту відповідно до Каталогу продуктів харчування, що визначені замовником у заявці на поставку, складеній замовником за формою, визначеною у Додатку №2 до цього договору. Поставка Товару здійснюється постачальником окремими вантажними партіями, які формуються відповідно до заявки на поставку Товару. Заявка на поставку Товару подається замовником постачальнику засобами електронної пошти або засобами зовнішнього електронного документообігу (технологія EDI (Electronic Data Interchange)) або іншим способом за письмовою домовленістю Сторін у порядку, визначеному цим договором.
Пунктами 4.6. - 4.7. договору передбачено, що поставка Товару здійснюється на умовах DDP - склади отримувачів (на території України у межах базової області - Вінницької), крім тимчасово окупованих територій, визначених наказом Міністерства з питань реінтеграції тимчасово окупованих територій України 22 грудня 2022 року № 309). На підставі звернення замовника, харчові продукти можуть постачатися в інші області України, що географічно суміжні з областями визначеними в абзаці 1 цього пункту договору (Чернівецької, Хмельницької, Житомирської, Київської, Черкаської, Кіровоградської, Одеської областей), визначені Замовником відповідно до заявок. На підставі звернення замовника, харчові продукти можуть постачатися в інші області України, визначені замовником відповідно до заявок. На підставі мотивованого звернення отримувача та/або замовника, але у будь- якому випадку - за погодженням сторін, передача Товару отримувачу можлива на складі постачальника (на території України у межах Сумської, Київської областей), крім тимчасово окупованих територій, визначених наказом Міністерства з питань реінтеграції тимчасово окупованих територій України 22 грудня 2022 року № 309). Адреса пункту призначення (складу отримувача) визначається замовником в заявці на поставку Товару.
Відповідно до п. 5.1. договору, поставка Товару здійснюється постачальником у відповідній кількості, асортименті, у терміни і до місць постачання, визначених замовником у заявці на поставку, згідно пакування та сезонності (відповідно з додатком 5.1. до договору).
За змістом п. 5.9. договору, після здійснення перевірки Товару та у разі відсутності зауважень отримувача до Товару постачальник та отримувач підписують: товарно-транспортну накладну, затвердженої форми № 1-ТН або іншої, якщо це передбачено законодавством; видаткову накладну. Після завершення періоду постачання, що складає 7 (сім) календарних днів або інший період за домовленістю сторін, постачальник та отримувач підписують акт приймання Товару, що підтверджує одержання отримувачем Товару відповідної кількості та якості, що відповідає вимогам договору, складений за формою, визначеною у додатку №4 до цього договору. За кожен період постачання, що складає 7 (сім) календарних днів або інший період за домовленістю сторін, постачальник протягом 3 (трьох) робочих днів з дня підписання передає підписаний між постачальником та отримувачем акт приймання Товару на підпис замовнику разом з оригіналами підписаних між постачальником та отримувачем за такий період постачання товарно-транспортних накладних та видаткових накладних. У разі відсутності зауважень замовник підписує та повертає належні екземпляри акту приймання Товару постачальнику та отримувачу протягом 3 (трьох) робочих днів.
Пунктом 7.2. договору передбачено, що у разі порушення строку поставки, непередачу (несвоєчасну передачу, повернення з підстав, встановлених цим договором) Товару в розрізі харчових продуктів понад 1 (один) календарний день (а у випадку збільшення замовником більше ніж на 30 (тридцять) відсотків орієнтовної потреби у продуктах харчування на плановий період постачання та/або кількості необхідного Товару в розрізі харчових продуктів - понад 5 (п'ять) календарних днів), постачальник сплачує замовнику пеню у розмірі 0,1 % (нуль один) відсотків від вартості Товару в розрізі харчових продуктів, строк поставки якого порушено, за кожний день прострочення або ціни не переданого (несвоєчасно переданого, повернутого) Товару в розрізі харчових продуктів, за кожний день затримки передачі. Пеня нараховується протягом строку порушення виконання зобов'язань за договором за кожен повний день прострочення виконання таких зобов'язань. За порушення строку поставки Товару понад 10 (десять) календарних днів додатково сплачується штраф у розмірі 7 (сім) відсотків від ціни Товару, строк поставки якого порушено.
У п. 7.5 договору сторони погодили, що у разі застосування пені/штрафу постачальник зобов'язаний сплатити суму пені/штрафу протягом 30 (тридцяти) банківських днів від дати направлення замовником повідомлення засобами електронної пошти та/або у письмовій формі у порядку, визначеному цим договором. Сплата пені/штрафів не звільняє постачальника від виконання умов цього договору. Штраф, пеня за несвоєчасне/неякісне постачання Товару нараховується постачальнику за весь період прострочення до моменту належного виконання зобов'язання.
За умовами п. 12.1. договору, він вважається укладеним і набирає чинності після його підписання сторонами та дії протягом строку, вказаного в Специфікації (додаток № 1).
Відповідно до додатку № 1 до договору, обсяг закупівлі товару становить 599 760 комплектів продуктів харчування (комплект продуктів харчування за Каталогом продуктів) для особового складу військових частин (установ) та військових навчальних закладів Збройних Сил України в стаціонарних та польових умовах на 2024 рік та 240 комплектів продуктів харчування (комплект продуктів харчування за Каталогом продуктів) для годування штатних тварин військових частин (установ) та військових навчальних закладів Збройних Сил України в стаціонарних та польових умовах на 2024 рік. Загальна ціна договору становить 70 200 000,00 грн (Сімдесят мільйонів двісті тисяч гривень 00 копійок), у тому числі ПДВ 20% - 11 700 000,00 грн (Одинадцять мільйонів сімсот тисяч гривень 00 копійок).
Пунктом 4 додатку №1 передбачено, що ???відповідно до п. 3.1 та п.5.9. договору оплата вартості поставленого Товару здійснюється замовником протягом 10 (десяти) банківських днів з дня отримання підписаних сторонами та отримувачем відповідних актів приймання Товару.
Відповідно до п. 12.1 договору цей договір набирає чинності з моменту його підписання та діє до 31.07.2024, а в частині виконання сторонами своїх зобов'язань за цим договором, у тому числі в частині нарахування та сплати штрафних санкцій та поставки Товару - до повного виконання (п. 7 додатку №1).
Постачальник у межах первісного позову стверджує, що спір між сторонами виник з підстав ухилення замовника від виконання обов'язку оплати поставленого Товару, обсяг якого не був передбачений договором.
Так, позивач за первісним позовом зазначає, що відповідно до умов договору обсяги постачання заявляються та контролюються саме замовником, при цьому постачальник зобов'язаний виконувати отримані заявки та не має можливості відмовитись від їх виконання. Замовник скеровував заявки позивачу за первісним позовом на підтвердження чого постачальником до матеріалів справи були долучені фото-копії екрану з відображенням інформації з електронної пошти та перелік відповідних заявок. Після отримання заявок постачальником здійснювалась поставка Товару в обсягах, що перевищували, передбачені договором. В межах договору постачальником було поставлено, а отримувачем прийнято комплекти продуктів харчування на загальну суму 70 197 906,99 грн (сімдесят мільйонів сто дев'яносто сім тисяч дев'ятсот шість гривень 99 коп., що підтверджується актами-приймання передачі, що містяться в матеріалах справи.
За твердженнями постачальника відповідач за первісним позовом ухиляється від оплати вартості поставленого товару поза обсягами договору у розмірі 15 992 532,62 грн.
Крім того позивач за первісним позовом зазначав, що про факт перевищення обсягів постачання замовнику було відомо, що підтверджується відповідним листуванням між сторонами, однак враховуючи нагальну потребу у забезпеченні комплектами продуктів харчування Сил оборони України, саме відповідач за первісним позовом ініціював продовження постачання, навіть враховуючи перевищення обсягів постачання за договорами.
Заперечуючи проти первісного позову замовник в своєму відзиві посилався на те, що позовні вимоги обґрунтовані збільшенням ціни товару, яке не допускається в односторонньому порядку. Також відповідач за первісним позовом зазначав, що постачальник здійснює поставку Товару у відповідності із заявкою, яка містить в собі точну кількість відповідного найменування в розрізі асортименту, строки поставки та місця постачання, але умовами договору не покладено обов'язок на замовника контролювати обсяги поставок в межах ціни укладеного договору. Відповідач за первісним позовом зазначає, що майно фактично не переходило в користування чи власність до замовника, так як отримувачем продуктів харчування є військові частини у відповідності до пункту 1.2 договору, тому відсутні правові підстави стверджувати, що відповідачем фактично було набуто майно та, як наслідок, безпідставність застосування статті 1212 Цивільного кодексу України. Замовник в своєму відзиві вказував про помилковість розрахунків суми заборгованості, а також про безпідставність застосування відповідальності, передбаченої приписами статті 625 Цивільного кодексу України, як то було погоджено умовами договору.
Крім того, замовник стверджував, що у межах виконання договору з боку постачальника мало місце неналежне виконання зобов'язань, що зумовило застосування до Товариства відповідальності у вигляді стягнення штрафних санкцій, про які було заявлено у межах зустрічного позову.
Так, позивач за зустрічним позовом зазначав, що пунктом 5.10. договору при виявлені невідповідності або обґрунтованої підозри щодо невідповідності, фактично поставленого Товару або його частини отримувачем та замовником (у разі присутності) складається Акт про порушення договірних зобов'язань суб'єктом господарювання із зазначенням виявлених порушень за участі представника постачальника, а у разі його відмови - комісійно (у складі не менше трьох осіб отримувача та/або замовника) та засвідчується їх підписами.
Замовник стверджував, що отримувачами (військовими частинами) були складені акти про порушення договірних зобов'язань, за якими позивачем за зустрічним позовом на підставі пункту 7.2 договору були нараховані штрафні санкції та скеровані претензії:
- за актом Харківського національного університету повітряних сил № 176/176/07-479/177 від 10.06.2024 виставлено претензію № 2165/3320 від 31.07.2024 на суму 11 537,88 грн, яку направлено 31.07.2024 року;
- за актом Харківського національного університету повітряних сил № 916 від 21.05.2024 виставлено повідомлення-вимогу № 2165/06/2242-24 від 17.12.2024 року на суму 6 083,34 грн, яку направлено 17.12.2024 року;
- за актом Харківського національного університету повітряних сил № 915 від 21.05.2024 виставлено повідомлення-вимогу № 2165/06/2243-24 від 17.12.2024 року на суму 10 950,47 грн., яку направлено 17.12.2024 року;
- за актом ВЧ НОМЕР_1 № 731/125/1/2172 від 13.05.2024 виставлено повідомлення-вимогу № 2165/06/2240-24 від 17.12.2024 на суму 211,69 грн, яку направлено 17.12.2024 року та повідомлення-вимогу № 2165/06/2239-24 від 17.12.2024 на суму 252,87 грн, яку направлено 17.12.2024 року;
- за актом ВЧ НОМЕР_2 № 899/1808 від 30.04.2024 виставлено повідомлення-вимогу № 2165/06/2241-24 від 17.12.2024 на суму 1454,33 грн, яку направлено 17.12.2024 року 6. За актом ВЧ НОМЕР_3 № 533/118/2042 від 24.05.2024 виставлено претензію № 2165/2769 від 03.07.2024 на суму 56 739,60 грн, яку направлено 04.07.2024 року;
- за актом ВЧ НОМЕР_4 № 17 від 26.04.2024 виставлено повідомлення-вимогу № 2165/06/2238-24 від 17.12.2024 на суму 9105,37 грн, яку направлено 17.12.2024 року, повідомлення-вимогу № 2165/06/2245-24 від 17.12.2024 на суму 25 421,76 грн, яку направлено 17.12.2024 року, повідомлення-вимогу № 2165/06/2250-24 від 17.12.2024 на суму 6 792,74 грн, яку направлено 17.12.2024 року;
- за актом ВЧ НОМЕР_5 б/н від 18.11.2024 виставлено повідомлення-вимогу № 2165/06/2237-24 від 17.12.2024 на суму 9 305,27 грн, яку направлено 17.12.2024 року.
Постачальником надано заперечення по кожній виставленій претензії замовника та заперечував проти заявленого зустрічного позову, оскільки позивачем за зустрічним позовом не надано належних доказів на підтвердження обставин з настанням яких законодавець передбачає застосування відповідальності у вигляді стягнення пені та штрафу.
Оцінюючи подані докази та наведені обґрунтування за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд відзначає наступне.
Згідно з частиною 1 статті 2 Господарського процесуального кодексу України (далі також - ГПК України) завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов'язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави.
Стаття 14 Господарського процесуального кодексу України визначає принцип диспозитивності господарського судочинства та встановлює, що суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
Частиною 1 статті 15 Цивільного кодексу України (далі також - ЦК України) передбачено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Відповідно до частини 1 статті 16 Цивільного кодексу України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
Частиною другою статті 4 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.
Частинами 1 та 2 статті 509 Цивільного кодексу України встановлено, що зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.
Пунктом 1 частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України передбачено, що однією з підстав виникнення цивільних прав та обов'язків є договори та інші правочини.
Зобов'язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості (частина 3 статті 509 Цивільного кодексу України).
З представлених суду документів вбачається, що внаслідок укладення договору між сторонами виникли правовідносини щодо поставки товару.
Частиною 1 статті 265 Господарського кодексу України (далі також - ГК України) передбачено, що за договором поставки одна сторона - постачальник зобов'язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов'язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму. Норми вказаної статті кореспондуються з приписами статті 712 ЦК України.
У частині 2 статті 712 ЦК України зазначено, що до договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.
За статтею 655 ЦК України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.
Відповідно до частини 1 статті 692 ЦК України, покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.
З представлених суду документів вбачається, що постачальником поставлений був товар за договором, прийнятий та оплачений замовником загальною вартістю 70 197 906,99 грн. Сторонами будь-яких доказів, на спростування вказаних обставин, суду не надано.
Судом встановлено, а матеріалами справи підтверджено, що замовником були скеровані заявки постачальнику щодо поставки товару, обсяг поставки якого не був обумовлений договором, загальною вартістю 15 992 532,62 грн.
Суд вважає безпідставними та такими, що спростовуються наявними в матеріалах справи доказами, заперечення проти позову щодо відсутності в діях замовника односторонньої зміни обсягів товару. Такий висновок суду ґрунтується на тому, що у матеріалах справи наявні докази скерування замовником заявок засобами електронної пошти, одночасно з тим, як постачальником скеровуються повідомлення про фактичний обсяг поставленого товару, який перевищує обсяги обумовлені договором.
Листування шляхом надіслання електронних листів уже давно стало частиною ділових звичаїв в Україні, а здійснення електронної переписки як усталеного звичаю ділового обороту в Україні, що не вимагає договірного врегулювання, визнається цивільним звичаєм за статтею 7 Цивільного кодексу України.
Роздруківки знімків екранів комп'ютера є паперовою копією електронного доказу. Звідси вони мають бути засвідчені як паперові копії в порядку, встановленому чинним законодавством, та не підлягають засвідченню електронним підписом. При цьому, осіб відправника та отримувача, час відправлення відповідних повідомлень можна ідентифікувати за даними, наведеними в таких документах (адреси електронної пошти, власні імена, інші відомості, наведені у роздруківках).
Лист електронної пошти є таким, що містить відомості про факт відправлення повідомлення із відповідної електронної адреси, час відправлення, адресатів листа - осіб, до відома яких було доведено таке повідомлення тощо. У випадку, якщо позивач подає позов у паперовій формі, то електронний лист може бути наданий суду у вигляді відповідної роздруківки. Така роздруківка електронного листа та додатків до нього є паперовою копією електронного доказу. Аналогічна правова позиція міститься в постанові Верховного Суду від 14.12.2023 у справі № 910/3263/23.
З огляду на вказане надані постачальником роздруківки знімків екранів комп'ютера такими, що підтверджують факт отримання заявок від замовника та повідомлення останнього про поставку товару на виконання заявок в обсягах більше, ніж було обумовлено договором.
На виконання вказаних заявок відповідача за первісним позовом Товариством була здійснена поставка товару, що підтверджується долученими до матеріалів справи актами приймання товару, асортиментом товару, видатковими накладними, товарно-транспортними накладними. На спростування заперечень Підприємства щодо наявності відповідних актів приймання судом на стадії дослідження доказів була здійснена перевірка наявності вказаних доказів, долучених в електронному вигляді до позовної заяви у доданому файлі розширення *zip з назвою "акти понад обсяг дог 47".
Дослідивши вказані акти приймання, судом було встановлено, що останні містять підписи та скріплені печатками постачальника та отримувачами (військовими частинами тощо), проте з боку замовника не підписані.
Відповідно до статті 73 Господарського процесуального кодексу України доказами у справі є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.
Згідно з частинами 1, 3 статті 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.
Обов'язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб'єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з'ясувати обставини, які мають значення для справи.
Важливим елементом змагальності процесу є стандарти доказування - спеціальні правила, якими суд має керуватися при вирішення справи. Ці правила дозволяють оцінити, наскільки вдало сторони виконали вимоги щодо тягаря доказування і наскільки вони змогли переконати суд у своїй позиції, що робить оцінку доказів більш алгоритмізованою та обґрунтованою.
На сьогодні у праві існують такі основні стандарти доказування: "баланс імовірностей" (balance of probabilities) або "перевага доказів" (preponderance of the evidence); "наявність чітких та переконливих доказів" (clear and convincing evidence); "поза розумним сумнівом" (beyond reasonable doubt).
Стандарт доказування "вірогідності доказів", на відміну від "достатності доказів", підкреслює необхідність співставлення судом доказів, які надає позивач та відповідач. Тобто, з введенням в дію нового стандарту доказування необхідним є не надати достатньо доказів для підтвердження певної обставини, а надати їх саме ту кількість, яка зможе переважити доводи протилежної сторони судового процесу.
Відповідно до статті 79 Господарського процесуального кодексу України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Тлумачення змісту цієї статті свідчить, що нею покладено на суд обов'язок оцінювати докази, обставини справи з огляду на їх вірогідність, яка дозволяє дійти висновку, що факти, які розглядаються скоріше були (мали місце), аніж не були.
Принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Цей принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони. Одночасно цей принцип не передбачає обов'язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний. Аналогічні правові висновки містяться в постанові Верховного Суду від 02.10.2018 у справі № 910/18036/17, від 23.10.2019 у справі № 917/1307/18, від 18.11.2019 у справі № 902/761/18, від 04.12.2019 у справі № 917/2101/17. Аналогічний стандарт доказування застосовано Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 18.03.2020 у справі № 129/1033/13-ц (провадження № 14-400цс19).
Такий підхід узгоджується з судовою практикою Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ), юрисдикція якого поширюється на всі питання тлумачення і застосування Конвенції (пункт 1 статті 32 Конвенції). Так, зокрема, у рішенні 23.08.2016 у справі "Дж. К. та Інші проти Швеції" ("J.K. AND OTHERS v. SWEDEN") ЄСПЛ наголошує, що "у країнах загального права у кримінальних справах діє стандарт доказування "поза розумним сумнівом ("beyond reasonable doubt"). Натомість, у цивільних справах закон не вимагає такого високого стандарту; скоріше цивільна справа повинна бути вирішена з урахуванням "балансу вірогідностей". Суд повинен вирішити, чи являється вірогідність того, що на підставі наданих доказів, а також правдивості тверджень заявника, вимога цього заявника заслуговує довіри".
Схожий стандарт під час оцінки доказів застосовано у рішенні ЄСПЛ від 15.11.2007 у справі "Бендерський проти України" ("BENDERSKIY v. Ukraine"), в якому суд оцінюючи фактичні обставини справи звертаючись до балансу вірогідностей вирішуючи спір виходив з того, що факти встановлені у експертному висновку, є більш вірогідним за інші докази.
Відповідно до частини четвертої статті 11 Господарського процесуального кодексу України, статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику зазначеного Суду як джерело права.
Таким чином відсутність на спірних актах приймання товару підписів уповноважених осіб Підприємства, беручи до уваги факт наявності видаткових накладних та товарно-транспортних накладних, жодним чином не спростовує факт поставки товару, зокрема в обсягах більших, ніж передбачено договором.
Суд відзначає, що відповідно до статті 1212 Цивільного кодексу України безпідставно набутим є майно, набуте особою або збережене нею в себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави. Зобов'язання з безпідставного набуття, збереження майна виникають за наявності трьох умов: а) набуття або збереження майна; б) набуття або збереження за рахунок іншої особи; в) відсутність правової підстави для набуття або збереження майна (відсутність положень закону, адміністративного акта, правочину або інших підстав, передбачених статтею 11 ЦК України).
Загальна умова частини 1 статті 1212 Цивільного кодексу України звужує застосування інституту безпідставного збагачення у зобов'язальних (договірних) відносинах, бо отримане однією зі сторін у зобов'язанні підлягає поверненню іншій стороні на підставі цієї статті тільки за наявності ознаки безпідставності такого виконання.
Під відсутністю правової підстави розуміється такий перехід майна від однієї особи до іншої, який або не ґрунтується на прямій вказівці закону, або суперечить меті правовідношення і його юридичному змісту. Тобто відсутність правової підстави означає, що набувач збагатився за рахунок потерпілого поза підставою, передбаченою законом, іншими правовими актами чи правочином.
У випадку, коли поведінка набувача, потерпілого, інших осіб або подія утворюють правову підставу для набуття (збереження) майна, стаття 1212 Цивільного кодексу України може бути застосована тільки після того, як така правова підстава у встановленому порядку скасована, визнана недійсною, змінена, припинена або була відсутня взагалі.
Положення глави 83 Цивільного кодексу України "Набуття, збереження майна без достатньої правової підстави" застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події. Положення цієї глави застосовуються також до вимог про: 1) повернення виконаного за недійсним правочином; 2) витребування майна власником із чужого незаконного володіння; 3) повернення виконаного однією із сторін у зобов'язанні; 4) відшкодування шкоди особою, яка незаконно набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи.
Для виникнення зобов'язання з безпідставного збагачення необхідна наявність наступних умов: 1) збільшення майна в однієї особи (вона набуває нові цінності, збільшує кількість та вартість належного їй майна або зберігає майно, яке неминуче мало б вибути із її володіння); 2) втрата майна іншою особою, тобто збільшення або збереження майна в особи є наслідком втрати або недоотримання цього майна іншою особою; 3) причинний зв'язок між збільшенням майна в однієї особи і відповідною втратою майна іншою особою; 4) відсутність достатньої правової підстави для збільшення майна в однієї особи за рахунок іншої особи, тобто обов'язковою умовою є збільшення майна однієї сторони (набувача), з одночасним зменшенням його в іншої сторони (потерпілого), а також відсутність правової підстави (юридичного факту) для збагачення. Відсутність правової підстави означає, що набувач збагатився за рахунок потерпілого поза підставою, передбаченою законом, іншими правовими актами чи правочином, тобто мала місце помилка, обман, випадковість або інші підстави набуття або збереження майна, які не можна віднести до підстав виникнення цивільних прав та обов'язків, передбачених нормами статті 11 Цивільного кодексу України. Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 10.02.2022 у справі № 916/707/21.
З системного аналізу вказаного суд дійшов висновку про помилковість тверджень Товариства про наявність підстав застосування приписів статті 1212 Цивільного кодексу України до спірних правовідносин.
Здійснюючи правосуддя, господарський суд захищає права та інтереси фізичних і юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного права чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону (частини 1, 2 статті 5 ГПК України).
За висновками Великої Палати Верховного Суду, викладеними у пункті 58 постанови від 26.01.2021 у справі № 522/1528/15-ц та пункті 23 постанови від 08.02.2022 у справі № 209/3085/20, спосіб захисту права або інтересу має бути таким, щоб у позивача не виникала необхідність повторного звернення до суду.
Відповідно до статей 525, 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
З аналізу приписів статті 712 Цивільного кодексу України вбачається, що основним джерелом правового регулювання відносин з поставок є передусім норми глави 54 розділу III книги 5 Цивільного кодексу України, якими закріплено умови щодо кількості, якості, асортименту та комплектності товару.
Верховний Суд неодноразово формував висновок про те, що договір поставки за своєю правовою природою відноситься до двосторонніх, оплатних договорів, укладення якого зумовлює взаємне виникнення у кожної зі сторін прав та обов'язків. У таких правовідносинах обов'язку продавця (постачальника) з передачі у власність (поставки) покупцю товару відповідає обов'язок покупця з прийняття та оплати цього товару (див., зокрема постанови Верховного Суду від 30.09.2020 у справі № 910/8612/19, від 27.10.2021 у справі № 911/2795/20, від 28.03.2023 у справі № 916/2492/21 та інші).
Правові наслідки порушення умови договору щодо кількості товару визначає стаття 670 Цивільного кодексу України.
Якщо продавець передав покупцеві більшу кількість товару, ніж це встановлено договором купівлі-продажу, покупець зобов'язаний повідомити про це продавця. Якщо в розумний строк після одержання такого повідомлення продавець не розпорядиться товаром, покупець має право прийняти весь товар, якщо інше не встановлено договором. Якщо покупець прийняв більшу кількість товару, ніж це встановлено договором купівлі-продажу, він зобов'язаний оплатити додатково прийнятий товар за ціною, встановленою для товару, прийнятого відповідно до договору, якщо інша ціна не встановлена за домовленістю сторін (частини 2, 3 статті 670 Цивільного кодексу України).
Отже, прийняття більшої кількості товару не означає, що у покупця не виникне обов'язку сплатити за нього ціну відповідно до умов договору. Аналогічний правовий висновок міститься в постанові Верховного Суду від 04.02.2025 у справі № 910/17281/21.
Водночас, статтею 530 ЦК України встановлено, що якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов'язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події. Якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час, крім випадків, установлених законом про банки і банківську діяльність. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.
Водночас, хоча приписи статті 670 Цивільного кодексу України регламентують наявність обов'язку оплати покупцем вартості більшої кількості товару, ніж це встановлено договором, строк виконання такого обов'язку законодавцем не передбачений. За таких обставин, на переконання суду, визначення строку оплати товару слід визначати за правилом приписів статті 530 Цивільного кодексу України шляхом пред'явлення відповідної вимоги.
Суд відзначає, що пред'явлення позову в даному випадку є достатньою підставою для настання строку виконання зобов'язання.
Керуючись наведеним, беручи до уваги доведений факт замовлення товару та поставки товару, суд дійшов висновку про наявність підстав стягнення з замовника на користь постачальника 15 992 532,62 грн вартості набутого майна, з огляду на що первісні позовні вимоги в цій частині підлягають задоволенню. Наведені у відзиві на первісний позов доводи проти позову не знайшли свого підтвердження та не спростовують встановленого судом вище.
Щодо первісних позовних вимог про стягнення 357 768,27 грн трьох процентів річних та 1 809 209,31 грн інфляційних втрат суд зазначає наступне.
За частиною 1 статті 612 Цивільного кодексу України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Відповідно до частини 1 статті 193 Господарського кодексу України, суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.
За умовами частини 2 статті 625 Цивільного кодексу України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Як було встановлено судом вище, у даному випадку визначення строку оплати товару слід визначати від моменту пред'явлення відповідної вимоги.
Матеріали справи не містять доказів пред'явлення такої вимоги як щодо сплати заборгованості за поставлений товар, так і нарахування та сплати компенсаційних платежів.
Відсутність вказаної вимоги унеможливлює визначення періоду прострочення виконання грошового зобов'язання, та як наслідок нівелює можливість нарахування компенсаційних платежів, передбачених приписами статті 625 Цивільного кодексу України.
За таких обставин суд дійшов висновку про відсутність підстав задоволення первісного позову в частині стягнення 357 768,27 грн трьох процентів річних та 1 809 209,31 грн інфляційних втрат.
Щодо зустрічних позовних вимог про стягнення штрафних санкцій у розмірі 137 855,32 грн за порушення договірних обов'язків суд відзначає наступне.
Пунктом 4.1. договору визначено, що орієнтовна потреба у Товарі на кожен плановий період постачання, що складає 28 (двадцять вісім) календарних днів, складається замовником та подається постачальнику засобами електронної пошти у порядку, визначеному цим договором, не менше ніж за 15 (п'ятнадцять) календарних днів до початку кожного планового періоду постачання для планування поставок.
Згідно п. 4.2. - 4.4. договору, постачальник зобов'язаний здійснити поставку Товару за цим договором у строк та в розрізі асортименту відповідно до Каталогу продуктів харчування, що визначені замовником у заявці на поставку, складеній замовником за формою, визначеною у Додатку №2 до цього договору. Поставка Товару здійснюється постачальником окремими вантажними партіями, які формуються відповідно до заявки на поставку Товару. Заявка на поставку Товару подається замовником постачальнику засобами електронної пошти або засобами зовнішнього електронного документообігу (технологія EDI (Electronic Data Interchange)) або іншим способом за письмовою домовленістю Сторін у порядку, визначеному цим договором.
Пунктами 4.6. - 4.7. договору передбачено, що поставка Товару здійснюється на умовах DDP - склади отримувачів (на території України у межах базової області - Вінницької), крім тимчасово окупованих територій, визначених наказом Міністерства з питань реінтеграції тимчасово окупованих територій України 22 грудня 2022 року № 309). На підставі звернення замовника, харчові продукти можуть постачатися в інші області України, що географічно суміжні з областями визначеними в абзаці 1 цього пункту договору (Чернівецької, Хмельницької, Житомирської, Київської, Черкаської, Кіровоградської, Одеської областей), визначені Замовником відповідно до заявок. На підставі звернення замовника, харчові продукти можуть постачатися в інші області України, визначені замовником відповідно до заявок. На підставі мотивованого звернення отримувача та/або замовника, але у будь- якому випадку - за погодженням сторін, передача Товару отримувачу можлива на складі постачальника (на території України у межах Сумської, Київської областей), крім тимчасово окупованих територій, визначених наказом Міністерства з питань реінтеграції тимчасово окупованих територій України 22 грудня 2022 року № 309). Адреса пункту призначення (складу отримувача) визначається замовником в заявці на поставку Товару.
Як стверджував замовник, постачальником був порушений строк поставки товару на виконання скерованих заявок, що свідчить про наявність підстав застосування до відповідача за зустрічних позовом відповідальності у вигляді стягнення пені та штрафу, нарахованих відповідно до пункту 7.2 договору.
Суд відзначає, що особливості господарсько-правової відповідальності визначені ГК України. Так, за частиною 1 статті 216 ГК України учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.
Господарськими санкціями визнаються заходи впливу на правопорушника у сфері господарювання, в результаті застосування яких для нього настають несприятливі економічні та/або правові наслідки. У сфері господарювання застосовуються такі види господарських санкцій: відшкодування збитків; штрафні санкції; оперативно-господарські санкції (частини 1 та 2 статті 217 ГК України).
За змістом статті 611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, якими зокрема є сплата неустойки.
Відповідно до частини 1 статті 548 Цивільного кодексу України виконання зобов'язання (основного зобов'язання) забезпечується, якщо це встановлено договором або законом.
Згідно зі статей 546, 549 Цивільного кодексу України виконання зобов'язання може забезпечуватися неустойкою, різновидом якої є штраф та пеня.
Неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання (ч. 1, 3 ст. 549 Цивільного кодексу України).
За приписами частини 1 статті 230 Господарського кодексу України штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.
За частиною 1 статті 230 ГК України штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.
За наведеними вище положеннями ГК України господарське правопорушення може полягати як у порушенні нормативно встановлених правил здійснення господарської діяльності, так і у порушенні договірних зобов'язань. Господарсько-правова відповідальність за порушення договірних зобов'язань також поділяється на встановлену законом і договірну. Необхідною умовою застосування такої відповідальності є визначення у законі чи у договорі управненої та зобов'язаної сторони, виду правопорушення, за вчинення якого застосовується відповідальність, штрафні санкції і конкретний їх розмір.
За пунктом 22 частини першої статті 92 Конституції України виключно законами України визначаються засади цивільно-правової відповідальності; діяння, які є злочинами, адміністративними або дисциплінарними правопорушеннями, та відповідальність за них.
Частиною 4 статті 231 ГК України законодавець передбачає застосування штрафних санкцій, у разі якщо їх розмір законом не визначено, у розмірі, визначеному умовами господарського договору, а також надає сторонам право встановлювати різні способи визначення штрафних санкцій, - у відсотковому відношенні до суми зобов'язання (виконаної чи невиконаної його частини) або у певній визначеній грошовій сумі, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).
Положення частини 6 статті 231 ГК України регулюють виключно правовідносини сторін щодо їх відповідальності за невиконання грошових зобов'язань, передбачаючи їх встановлення у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором. На відміну від, наприклад, частини другої статті 231 ГК України, у частині шостій цієї статті не вказано про застосування штрафної санкції у певному розмірі, а йдеться про спосіб її визначення.
Також за статтями 1 та 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін. Розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.
За змістом наведених вище положень законодавства розмір пені за порушення грошових зобов'язань встановлюється в договорі за згодою сторін. У тому випадку, коли правочин не містить в собі умов щодо розміру та бази нарахування пені, або містить умову про те, що пеня нараховується відповідно до чинного законодавства, сума пені може бути стягнута лише в разі, якщо обов'язок та умови її сплати визначено певним законодавчим актом. Аналогічна правова позиція міститься в постанові Великої Палати Верховного Суду від 10.12.2019 у справі № 904/4156/18.
Пунктом 7.2. договору передбачено, що у разі порушення строку поставки, непередачу (несвоєчасну передачу, повернення з підстав, встановлених цим договором) Товару в розрізі харчових продуктів понад 1 (один) календарний день (а у випадку збільшення замовником більше ніж на 30 (тридцять) відсотків орієнтовної потреби у продуктах харчування на плановий період постачання та/або кількості необхідного Товару в розрізі харчових продуктів - понад 5 (п'ять) календарних днів), постачальник сплачує замовнику пеню у розмірі 0,1 % (нуль один) відсотків від вартості Товару в розрізі харчових продуктів, строк поставки якого порушено, за кожний день прострочення або ціни не переданого (несвоєчасно переданого, повернутого) Товару в розрізі харчових продуктів, за кожний день затримки передачі. Пеня нараховується протягом строку порушення виконання зобов'язань за договором за кожен повний день прострочення виконання таких зобов'язань. За порушення строку поставки Товару понад 10 (десять) календарних днів додатково сплачується штраф у розмірі 7 (сім) відсотків від ціни Товару, строк поставки якого порушено.
Водночас за приписами статті 614 Цивільного кодексу України особа, яка порушила зобов'язання, несе відповідальність за наявності її вини (умислу або необережності), якщо інше не встановлено договором або законом. Особа є невинуватою, якщо вона доведе, що вжила всіх залежних від неї заходів щодо належного виконання зобов'язання. Відсутність своєї вини доводить особа, яка порушила зобов'язання.
Постачальник заперечував проти застосування до нього відповідальності у вигляді стягнення штрафних санкцій та надав спростування щодо кожної спірної поставки, щодо якої складено претензію, які на переконання суду є обґрунтованими.
Водночас, з умов укладеного договору слідує, що визначення строку поставки нерозривно пов'язано зі строком скерування заявки замовником та відповідно її акцептування шляхом підтвердження готовності поставити товар.
Так, передаючи на розгляд суду вимоги про стягнення штрафних санкцій з постачальника, замовником не було представлено суду належних доказів у підтвердження обставин прострочення виконання зобов'язання, а саме не надано відповідних заявок, відомостей про строк їх підтвердження, актів приймання товару за такими заявками, з яких отримувачі товару дійшли висновку про порушення строків поставки. Крім того позивачем за зустрічним позовом не надано суду детального розрахунку штрафних санкцій з виокремленням пені та штрафу.
Системно проаналізувавши наведене, дослідивши наявні в матеріалах справи документи, суд дійшов обґрунтованого висновку про недоведеність позивачем за зустрічним позовом обставин, наявність яких передбачає застосування відповідальності до постачальника у вигляді стягнення штрафних санкцій, а тому зустрічні позовні вимоги не підлягають задоволенню.
Згідно із ч. 2-3 ст. 13 Господарського процесуального кодексу України, учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.
Частиною 4 ст. 13 Господарського процесуального кодексу України визначено, що кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
Відповідно до ч. 1 ст. 73 Господарського процесуального кодексу України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
За приписами ч. 1 ст. 74 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Статтею 76 Господарського процесуального кодексу України визначено, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Відповідно до ч. 1 ст. 77 Господарського процесуального кодексу України обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
За приписами ч. 1 ст. 86 Господарського процесуального кодексу України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
З урахуванням вищевикладеного, оцінивши подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на повному, всебічному і об'єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, суд прийшов до висновку, що первісні позовні вимоги підлягають частковому задоволенню, а у задоволенні зустрічних позовних вимог слід відмовити повністю.
Витрати по сплаті судового збору за подання первісного позову, відповідно до ст. 129 Господарського процесуального кодексу України, покладаються на обидві сторони пропорційно розміру задоволених вимог.
Витрати по сплаті судового збору за подання зустрічного позову, відповідно до ст. 129 Господарського процесуального кодексу України, покладаються на Державне підприємство Міністерства оборони України "Державний оператор тилу".
Надаючи оцінку іншим доводам учасників судового процесу судом враховано, що обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи (ч. 5 ст. 236 Господарського процесуального кодексу України).
Відповідно до п. 3 ч. 4 ст. 238 Господарського процесуального кодексу України, у мотивувальній частині рішення зазначається, зокрема, мотивована оцінка кожного аргументу, наведеного учасниками справи, щодо наявності чи відсутності підстав для задоволення позову, крім випадку, якщо аргумент очевидно не відноситься до предмета спору, є явно необґрунтованим або неприйнятним з огляду на законодавство чи усталену судову практику.
Згідно усталеної практики Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п. 1 ст. 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення від 09.12.1994 Європейського суду з прав людини у справі "Руїс Торіха проти Іспанії"). Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією.
Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів учасників справи та їх відображення у судовому рішенні, суд першої інстанції спирається на висновки, що зробив Європейський суд з прав людини від 18.07.2006 у справі "Проніна проти України", в якому Європейський суд з прав людини зазначив, що п. 1 ст. 6 Конвенції зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі ст.6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.
У рішенні Європейського суду з прав людини "Серявін та інші проти України" вказано, що усталеною практикою Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п. 1 ст. 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" від 9 грудня 1994 року, серія A, № 303-A). Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов'язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (див. рішення у справі "Суомінен проти Фінляндії", № 37801/97 від 1 липня 2003 року). Ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті. Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією. Лише за умови винесення обґрунтованого рішення може забезпечуватись публічний контроль здійснення правосуддя (рішення у справі "Гірвісаарі проти Фінляндії", №49684/99 від 27 вересня 2001 року).
Аналогічна правова позиція викладена у постановах від 13.03.2018, від 24.04.2019 Верховного Суду по справах №910/13407/17 та №915/370/16.
З огляду на вищевикладене, всі інші заяви, клопотання, доводи та міркування учасників судового процесу залишені судом без задоволення та не прийняті до уваги як законодавчо необґрунтовані та безпідставні.
Керуючись ст. 129, 236-241 Господарського процесуального кодексу України, суд
1. Первісний позов задовольнити частково.
2. Стягнути з Державного підприємства Міністерства оборони України "Державний оператор тилу" (04119, м. Київ, вул. Дегтярівська, будинок 13/24, ідентифікаційний код 44830311) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Охтирка м'ясопродукт" (42730, Сумська обл., Охтирський р-н, с. Мала Павлівка, вул. Центральна, будинок 11, ідентифікаційний код 37124055) вартість безпідставно набутого майна у розмірі 15 992 532 (п'ятнадцять мільйонів дев'ятсот дев'яносто дві тисячі п'ятсот тридцять дві) грн 62 коп. та судовий збір у розмірі 228 835 (двісті двадцять вісім тисяч вісімсот тридцять п'ять) грн 37 коп.
3. У задоволенні інших вимог первісного позову відмовити повністю.
4. У задоволенні зустрічного позову відмовити повністю.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду відповідно до положень Господарського процесуального кодексу України подається до Північного апеляційного господарського суду протягом 20 (двадцяти) днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Повний текст рішення складено 01.10.2025.
Суддя О.В. Мандриченко