ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 334-68-95, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua
01.10.2025Справа № 910/15734/24
Господарський суд міста Києва у складі головуючого судді Чинчин О.В., розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження справу
за позовом Товариства з додатковою відповідальністю «Страхова група «Оберіг» (03040, місто Київ, ВУЛИЦЯ ВАСИЛЬКІВСЬКА, будинок 14, ідентифікаційний код юридичної особи 39433769)
до за участю проМоторного (транспортного) страхового бюро України (02154, місто Київ, Русанівський бульвар, 8, Ідентифікаційний код юридичної особи 21647131) Третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні Відповідача ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ) стягнення страхового відшкодування у розмірі 31 300 грн. 00 коп.
Представники: без повідомлення представників сторін
Товариство з додатковою відповідальністю «Страхова група «Оберіг» (надалі також - "Позивач") звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом до Моторного (транспортного) страхового бюро України (надалі також - "Відповідач") про стягнення страхового відшкодування у розмірі 31 300 грн. 00 коп.
Позовні вимоги обґрунтовані наявністю підстав для стягнення виплаченого страхового відшкодування на підставі статті 1212 Цивільного кодексу України.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 25.12.2024 року прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі №910/15734/24, постановлено здійснювати розгляд справи в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін відповідно до частини 5 статті 252 Господарського процесуального кодексу України.
10.01.2025 року через систему «Електронний суд» від Відповідача надійшов відзив на позовну заяву, в якому просить суд залучити в якості третіх осіб, які не заявляють самостійні вимоги на предмет спору - ОСОБА_1 , ОСОБА_2 .
14.01.2025 року через систему «Електронний суд» від Позивача надійшла відповідь на відзив.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 16.01.2025 року заяву Моторного (транспортного) страхового бюро України про залучення в якості третіх осіб, які не заявляють самостійні вимоги на предмет спору задоволено частково, залучено до участі у справі в якості Третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні Відповідача - ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ).
23.01.2025 року через систему "Електронний суд" від Позивача надійшла заява на виконання вимог ухвали суду.
31.01.2025 року через систему "Електронний суд" від Відповідача надійшла заява на виконання вимог ухвали суду.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 05.03.2025 року зупинено провадження у справі №910/15734/24 за позовом Товариства з додатковою відповідальністю «Страхова група «Оберіг» до Моторного (транспортного) страхового бюро України про стягнення страхового відшкодування у розмірі 31 300 грн. 00 коп. до розгляду й набрання резолютивним процесуальним документом, складеним за наслідками розгляду справи №521/14457/23 за позовом Товариства з додатковою відповідальністю «Страхова група «Оберіг» до ОСОБА_3 про визнання недійсним полісу обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, законної сили.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 01.10.2025 року поновлено провадження у справі № 910/15734/24.
Частиною 5 статті 176 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що ухвала про відкриття провадження у справі надсилається учасникам справи, а також іншим особам, якщо від них витребовуються докази, в порядку, встановленому статтею 242 цього Кодексу, та з додержанням вимог частини четвертої статті 120 цього Кодексу.
Відповідно до ч. 5 ст. 242 Господарського процесуального кодексу України учасникам справи, які не були присутні в судовому засіданні, або якщо судове рішення було ухвалено поза межами судового засідання чи без повідомлення (виклику) учасників справи, копія судового рішення надсилається протягом двох днів з дня його складення у повному обсязі в електронній формі шляхом надсилання до електронного кабінету у порядку, визначеному законом, а в разі відсутності електронного кабінету - рекомендованим листом з повідомленням про вручення.
З метою повідомлення Сторін про розгляд справи Судом на виконання приписів Господарського процесуального кодексу України ухвала суду про відкриття провадження у справі від 25.12.2024 року була надіслана до електронного кабінету Сторін, що підтверджується повідомленнями про доставку процесуального документа до електронного кабінету Сторін.
Згідно з частиною 4 статті 240 Господарського процесуального кодексу України у разі неявки всіх учасників справи у судове засідання, яким завершується розгляд справи, або у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення (повне або скорочене) без його проголошення.
Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва
09.04.2022 року між Товариством з додатковою відповідальністю «Страхова група «Оберіг» (страховик) та ОСОБА_3 (страхувальник) було укладено договір обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів №ЕР/208556827, відповідно до якого забезпечено транспортний засіб «Рено», державний реєстраційний номер НОМЕР_1 . (зворотна частина а.с.12)
Згідно з умовами Договору ліміт відшкодування по майну складає 130 000,00 грн, а ліміт за шкоду, заподіяну життю і здоров'ю - 260 000,00 грн. Також договором передбачена франшиза в розмірі 2 500,00 грн.
31.10.2022 року по пр. Неб. Сотні у м. Одеса відбулась дорожньо-транспортна пригода за участю транспортного засобу «Рено», державний реєстраційний номер НОМЕР_1 , під керуванням ОСОБА_1 , та транспортного засобу «Тойота», державний реєстраційний номер НОМЕР_2 , під керуванням ОСОБА_4 , транспортного засобу «ВАЗ 217130», державний реєстраційний номер НОМЕР_3 , під керуванням ОСОБА_5 .
В результаті дорожньо-транспортної пригоди було пошкоджено автомобілі.
Постановою Київського районного суду м. Одеси від 02.12.2022 року у справі №947/27335/22 ОСОБА_1 , водія транспортного засобу «Рено», державний реєстраційний номер НОМЕР_1 , визнано винним у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ст. 124 КУпАП та накладено адміністративне стягнення у вигляді штрафу у розмірі 850 гривень. (а.с.17)
Відповідно до Страхового акту №39913/1 від 25.05.2023 року (зворотна частина а.с. 11) Позивач здійснив виплату страхового відшкодування ОСОБА_2 , власнику транспортного засобу «ВАЗ 217130», державний реєстраційний номер НОМЕР_3 , в розмірі 31 300 грн. 00 коп., що підтверджується платіжною інструкцією №5734 від 25.05.2023 року. (а.с. 12)
Заочним рішенням Малиновського районного суду м. Одеси від 22.11.2023 року по справі №521/14457/23 позовну заяву Товариства з додатковою відповідальністю «Страхова група «Оберіг» до ОСОБА_3 про визнання недійсним полісу обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів задоволено. Визнано недійсним з моменту його укладення поліс обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів № ЕР-208556827, відповідно до якого було забезпечено транспортний засіб «Renault Kangoo», д/н НОМЕР_1 (vin-code НОМЕР_4 ). Стягнуто з ОСОБА_3 на користь Товариства з додатковою відповідальністю «Страхова група «Оберіг» судовий збір у розмірі 2684,00 грн.
Вимогою №0908-20 від 09.08.2024 року Позивач просив Відповідача здійснити виплату у розмірі 31 300 грн. 00 коп. на підставі підп. а) п.41.1. ст.41 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів», що підтверджується роздруківкою з офіційної електронної пошти Позивача. (зворотна частина а.с.53-55)
Обґрунтовуючи заявлені позовні вимоги, Позивач посилається на те, що на момент настання дорожньо-транспортної пригоди, договір обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів № ЕР/208556827 не діяв, а цивільно-правова відповідальність водія транспортного засобу «Рено», державний реєстраційний номер НОМЕР_1 у ТДВ "СГ "Оберіг" забезпечена не була. Інших чинних договорів страхування цивільно-правової відповідальності на момент ДТП відносно даного ТЗ не було.
Заперечуючи проти позову, Відповідач зазначає, що відповідальність має нести винна особа в дорожньо - транспортній пригоді, а дії Позивача є недобросовісними.
Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, та, враховуючи те, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, Суд вважає, що позовні вимоги Товариства з додатковою відповідальністю «Страхова група «Оберіг» не підлягають задоволенню з наступних підстав.
Положення статті 22 Цивільного кодексу України передбачає, що особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування.
31.10.2022 року по пр. Неб. Сотні у м. Одеса відбулась дорожньо-транспортна пригода за участю транспортного засобу «Рено», державний реєстраційний номер НОМЕР_1 , під керуванням ОСОБА_1 , та транспортного засобу «Тойота», державний реєстраційний номер НОМЕР_2 , під керуванням ОСОБА_4 , транспортного засобу «ВАЗ 217130», державний реєстраційний номер НОМЕР_3 , під керуванням ОСОБА_5 .
В результаті дорожньо-транспортної пригоди було пошкоджено автомобіль марки «ВАЗ 217130», державний реєстраційний номер НОМЕР_3 .
Частинами першою та другою статті 1187 Цивільного кодексу України передбачено, що джерелом підвищеної небезпеки є діяльність, пов'язана з використанням, зберіганням або утриманням транспортних засобів, механізмів та обладнання, використанням, зберіганням хімічних, радіоактивних, вибухо - і вогненебезпечних та інших речовин, утриманням диких звірів, службових собак та собак бійцівських порід тощо, що створює підвищену небезпеку для особи, яка цю діяльність здійснює, та інших осіб. Шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об'єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку.
Відповідно до пунктів 1, 3 частини 1 статті 1188 Цивільного кодексу України шкода, завдана внаслідок взаємодії кількох джерел підвищеної небезпеки, відшкодовується на загальних підставах, а саме шкода, завдана одній особі з вини іншої особи, відшкодовується винною особою, а за наявності вини всіх осіб, діяльністю яких було завдано шкоди, розмір відшкодування визначається у відповідній частці залежно від обставин, що мають істотне значення.
Отже, за змістом вказаних норм, у відносинах між кількома володільцями джерел підвищеної небезпеки відповідальність будується на загальному принципі вини.
Як вбачається з матеріалів справи та встановлено Судом, вина особи, яка керувала транспортним засобом «Рено», державний реєстраційний номер НОМЕР_1 , встановлена у судовому порядку постановою Київського районного суду м. Одеси від 02.12.2022 року у справі №947/27335/22, якою ОСОБА_1 , водія транспортного засобу «Рено», державний реєстраційний номер НОМЕР_1 , визнано винним у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ст. 124 КУпАП та накладено адміністративне стягнення у вигляді штрафу у розмірі 850 гривень. (а.с.17)
Відповідно до частини 6 статті 75 Господарського процесуального кодексу України обвинувальний вирок суду в кримінальному провадженні або постанова суду, якою особу притягнуто до адміністративної відповідальності у справі про адміністративне правопорушення, які набрали законної сили, є обов'язковими для господарського суду, що розглядає справу про правові наслідки дій чи бездіяльності особи, стосовно якої ухвалений вирок або постанова суду, лише в питанні, чи мали місце ці дії (бездіяльність) та чи вчинені вони цією особою.
Закону України «Про страхування» №1909-IX від 18.11.2021 року регулює відносини у сфері страхування, визначає загальні правові засади здійснення діяльності із страхування, надання посередницьких послуг і спрямований на посилення захисту прав та законних інтересів клієнтів, у тому числі споживачів, шляхом встановлення вимог до системи управління, платоспроможності страховиків, філій страховиків-нерезидентів на території України та розкриття ними інформації, встановлює вимоги до порядку укладання, обслуговування та виконання договорів страхування та перестрахування, врегульовує питання інформаційного забезпечення договорів страхування та перестрахування і дій, що передують їх укладанню, а також державне регулювання та нагляд у сфері страхування.
Страховий випадок - подія, передбачена договором страхування або законодавством, ризик виникнення якої застрахований, з настанням якої виникає обов'язок страховика здійснити страхову виплату страхувальнику або іншій особі, визначеній у договорі страхування або відповідно до законодавства. (п.59 ч.1 ст. 1 Закону України «Про страхування» №1909-IX від 18.11.2021 року)
Згідно з п. 69 ч.1 ст. 1 Закону страхування - правовідносини щодо захисту страхових інтересів фізичних та юридичних осіб (страховий захист) при страхуванні ризиків, пов'язаних з життям, здоров'ям, працездатністю та пенсійним забезпеченням, з володінням, користуванням і розпорядженням майном, з відшкодуванням страхувальником заподіяної ним шкоди особі або її майну, а також шкоди, заподіяної юридичній особі, у разі настання страхових випадків, визначених договором страхування, за рахунок коштів фондів, що формуються шляхом сплати страхувальниками страхових премій (платежів, внесків), доходів від розміщення коштів таких фондів та інших доходів страховика, отриманих згідно із законодавством.
Франшиза - частина збитків, що не відшкодовується страховиком згідно з договором страхування та/або законодавством. (п.77 ч.1 ст. 1 Закону України «Про страхування» №1909-IX від 18.11.2021 року)
Відповідно до ч. 4 ст. 89 Закону України «Про страхування» №1909-IX від 18.11.2021 року предметом договору страхування є передача страхувальником за плату ризику, пов'язаного з об'єктом страхування, страховику на умовах, визначених договором страхування або законодавством України.
У п.п.5,6 ст. 89 Закону України «Про страхування» №1909-IX від 18.11.2021 року визначено, що об'єктом страхування можуть бути:
1) життя, здоров'я, працездатність та/або пенсійне забезпечення;
2) майно на праві володіння, користування і розпорядження майном та/або можливі збитки чи витрати;
3) відповідальність за заподіяну шкоду особі або її майну.
Договором страхування визначаються конкретний об'єкт страхування, з яким пов'язані страхові інтереси страхувальника (іншої особи, визначеної у договорі страхування), та страхові ризики, що пов'язані з цим об'єктом страхування та підлягають страхуванню за цим договором страхування.
Перелік страхових випадків визначається в договорі страхування за згодою сторін, якщо інше не передбачено законодавством. (ч.7 ст. 93 Закону України «Про страхування» №1909-IX від 18.11.2021 року)
Згідно зі ст. 94 Закону страхова сума може бути встановлена за окремим об'єктом страхування, страховим випадком, групою страхових випадків, договором страхування в цілому.
Розмір страхової суми визначається за домовленістю між страховиком та страхувальником або відповідно до законодавства під час укладення договору страхування або внесення змін до такого договору.
У договорі страхування в межах страхової суми можуть визначатися ліміти відповідальності страховика за окремим об'єктом страхування, страховим ризиком або страховим випадком, групою страхових ризиків та/або страхових випадків тощо.
При страхуванні майна страхова сума встановлюється в межах дійсної вартості майна за цінами і тарифами, що діють на день укладення договору страхування або внесення змін до такого договору, якщо інше не передбачено договором страхування або законом.
Договором страхування може передбачатися франшиза, яка може бути умовною та безумовною.
У разі зазначення в договорі страхування умовної франшизи страховик не відшкодовує частину збитку, яка не перевищує розмір франшизи, але відшкодовує збитки в повному обсязі, якщо збиток перевищує розмір франшизи.
У разі зазначення в договорі страхування безумовної франшизи страховик вираховує розмір франшизи при здійсненні страхової виплати за кожним страховим випадком.
Франшиза може встановлюватися у відсотках від страхової суми (страхової виплати), в абсолютному розмірі або в інших розрахункових одиницях, визначених договором страхування.
Вид та розмір франшизи зазначаються у договорі страхування.
Страхові виплати здійснюються у порядку, визначеному страховим продуктом та договором страхування, якщо інше не передбачено законодавством України.
Страхова виплата не може перевищувати розмір прямого збитку, заподіяного страхувальнику та/або іншій особі, передбаченій договором страхування. Непрямі збитки вважаються застрахованими, якщо це передбачено договором страхування. У разі якщо страхова сума становить певну частку дійсної вартості застрахованого об'єкта страхування, страхова виплата виплачується у такій самій частці дійсної вартості застрахованого об'єкта страхування, якщо інше не передбачено умовами договору страхування.
Якщо майно застраховано у кількох страховиків і загальна страхова сума перевищує дійсну вартість майна, страхова виплата, що виплачується всіма страховиками, не може перевищувати дійсну вартість майна. При цьому кожний страховик здійснює виплату пропорційно до розміру страхової суми за укладеним ним договором страхування.
Відповідно до ч.ч.3,4 ст. 102 Закону у разі настання події, що має ознаки страхового випадку, страховик зобов'язаний встановити факт, причини та обставини такої події та прийняти з урахуванням умов договору страхування рішення про визнання або невизнання випадку страховим.
Здійснення страхової виплати проводиться страховиком згідно з договором страхування на підставі заяви страхувальника (його правонаступника або третіх осіб, визначених договором страхування) і рішення страховика про визнання випадку страховим та здійснення страхової виплати (страхового акта).
У разі визнання випадку страховим страховик здійснює страхову виплату страхувальнику (іншій особі, визначеній договором страхування або законодавством) відповідно до умов договору страхування або законодавства.
Згідно зі ст. 108 Закону України «Про страхування» №1909-IX від 18.11.2021 року страховик, який здійснив страхову виплату за договором страхування майна, має право вимоги до особи, відповідальної за заподіяні збитки, у розмірі здійсненої страхової виплати та інших пов'язаних із нею фактичних витрат.
Якщо договором страхування майна не передбачено інше, до страховика, який здійснив страхову виплату, в межах такої виплати переходить право вимоги (суброгація), яке страхувальник або інша особа, визначена договором страхування або законом, що одержала страхову виплату, має до особи, відповідальної за заподіяні збитки.
За змістом п. 2.1 ст. 2 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" (в редакції, який діяв станом на момент виникнення спірних правовідносин сторін) якщо норми цього Закону передбачають інше, ніж положення інших актів цивільного законодавства України, то застосовуються норми цього Закону.
Відповідно до п. 21.1. ст. 21 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» з урахуванням положень п. 21.3 цієї статті на території України забороняється експлуатація транспортного засобу (за винятком транспортних засобів, щодо яких не встановлено коригуючий коефіцієнт в залежності від типу транспортного засобу) без поліса обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності, чинного на території України, або поліса (сертифіката) обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності, укладеного в іншій країні з уповноваженою організацією із страхування цивільно-правової відповідальності з якою МТСБУ уклало угоду про взаємне визнання договорів такого страхування.
Відповідно до п. 22.1 ст. 22 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності наземних транспортних засобів", у разі настання страхового випадку страховик у межах страхових сум, зазначених у страховому полісі, відшкодовує у встановленому цим Законом порядку оцінену шкоду, заподіяну внаслідок дорожньо-транспортної пригоди життю, здоров'ю, майну третьої особи.
Відповідно до ст. 29 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів", у зв'язку з пошкодженням транспортного засобу відшкодовуються витрати, пов'язані з відновлювальним ремонтом транспортного засобу з урахуванням зносу, розрахованого у порядку, встановленому законодавством, включаючи витрати на усунення пошкоджень, зроблених навмисно з метою порятунку потерпілих внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, з евакуацією транспортного засобу з місця дорожньо-транспортної пригоди до місця проживання того власника чи законного користувача транспортного засобу, який керував транспортним засобом у момент дорожньо-транспортної пригоди, чи до місця здійснення ремонту на території України. Якщо транспортний засіб необхідно, з поважних причин, помістити на стоянку, до розміру шкоди додаються також витрати на евакуацію транспортного засобу до стоянки та плата за послуги стоянки.
Згідно з підпунктом 12.1 ст. 12 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільної відповідальності власників транспортних засобів" страхове відшкодування завжди зменшується на суму франшизи, розрахованої за правилами цього підпункту. Розмір франшизи при відшкодуванні шкоди, заподіяної майну потерпілих, встановлюється при укладанні договору обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності і не може перевищувати 2 відсотки від ліміту відповідальності страховика, в межах якого відшкодовується збиток, заподіяний майну потерпілих.
Згідно з пунктом 14.2 статті 14 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» страховик не може відмовити будь-якому страхувальнику в укладенні договору обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності.
Разом з цим, спеціальні норми Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" встановлюють певні умови для визначення розміру шкоди (збитків), яка підлягає відшкодуванню страховиком особи, яка завдала цю шкоду, і яка застрахувала свою цивільно-правову відповідальність, а саме: відшкодовується оцінена шкода, розмір шкоди обмежується лімітом відповідальності, встановленим в полісі (пункт 22.1 статті 22 Закону); розмір шкоди обмежується вартістю відновлювального ремонту транспортного засобу з урахуванням зносу, розрахованого у порядку, встановленому законодавством (стаття 29 Закону); розмір шкоди зменшується на суму франшизи, встановленої в полісі (статті 9, 12 Закону). Крім того, страховик або МТСБУ не відшкодовує шкоду, заподіяну майну, яке знаходилося у забезпеченому транспортному засобі, який спричинив ДТП; шкоду, пов'язану із втратою товарного вигляду транспортного засобу (пункти 32.4, 32.7 статті 32 Закону).
Таким чином, виконання обов'язку з відшкодування шкоди особою, яка застрахувала свою цивільну відповідальність Законом України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" покладено на страховика винної особи у межах, встановлених цим Законом та договором обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності.
Відповідно до Страхового акту №39913/1 від 25.05.2023 року (зворотна частина а.с. 11) Позивач здійснив виплату страхового відшкодування ОСОБА_2 , власнику транспортного засобу «ВАЗ 217130», державний реєстраційний номер НОМЕР_3 , в розмірі 31 300 грн. 00 коп., що підтверджується платіжною інструкцією №5734 від 25.05.2023 року. (а.с. 12)
При зверненні до суду з вказаним позовом Позивач зазначав, що заочним рішенням Малиновського районного суду м. Одеси від 22.11.2023 року по справі №521/14457/23 позовну заяву Товариства з додатковою відповідальністю «Страхова група «Оберіг» до ОСОБА_3 про визнання недійсним полісу обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів задоволено. Визнано недійсним з моменту його укладення поліс обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів № ЕР-208556827, відповідно до якого було забезпечено транспортний засіб «Renault Kangoo», д/н НОМЕР_1 (vin-code НОМЕР_4 ). Стягнуто з ОСОБА_3 на користь Товариства з додатковою відповідальністю «Страхова група «Оберіг» судовий збір у розмірі 2684,00 грн.
В той же час, Судом встановлено, що постановою Одеського апеляційного суду від 12.08.2025 року розгляду по справі №521/14457/23 заочне рішення Малиновського районного суду міста Одеси від 22 листопада 2023 року скасовано та постановлено нове судове рішення, яким у задоволені позову Товариства з обмеженою відповідальністю «Страхова група «Оберіг» до ОСОБА_3 про визнання недійсним полісу обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів відмовлено. Стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю «Страхова група «Оберіг» на користь Моторного (транспортного) страхового бюро України сплачений судовий збір за подачу апеляційної скарги у розмірі 4026 гривень.
У вказаній постанові суду зазначено, що відомості про страхувальника, транспортний засіб, щодо якого укладається договір страхування, а також особливі умови використання забезпеченого транспортного засобу страховик повинен отримати від страхувальника, водночас має право перевірити їх достовірність шляхом звірки з наявними даними у власних інформаційних реєстрах та з даними державних інформаційних ресурсів. Таким чином, страховик, отримавши інформацію від страхувальника щодо транспортного засобу та погоджуючись укласти договір страхування на підставі отриманих відомостей транспортного засобу та його технічних характеристик, не був позбавлений можливості додатково здобути інформацію щодо транспортного засобу, перевірити надану відповідачем інформацію. Вказані дії були вчинені ТДВ «СГ «Оберіг» лише після настання страхового випадку, що свідчить про наявність наміру ухилитися від виплати страхових сум на користь потерпілої внаслідок ДТП особи. У постанові від 21 січня 2021 року у справі № 348/2675/17 (провадження № 61-17352св19) Верховний Суд зазначив, що проходження транспортним засобом ОТК може розглядатися як умова укладення договору, а не його істотна умова. Також керування водієм транспортним засобом, що підлягає ОТК, але своєчасно його не пройшов, є підставою для притягнення особи до адміністративної відповідальності (частини третя-четверта статті 121 КУпАП). У межах розгляду цієї справи не встановлено відомостей про притягнення відповідача до адміністративної відповідальності.
Одним з основних елементів верховенства права є принцип правової певності, який серед іншого передбачає, що рішення суду з будь-якої справи, яке набрало законної сили, не може бути поставлено під сумнів (п. 4 Інформаційного листа Вищого господарського суду України № 01-8/1427 від 18.11.2003 року "Про Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року та юрисдикцію Європейського суду з прав людини").
Відповідно до частини 4 ст. 75 Господарського процесуального кодексу України обставини, встановлені рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.
Так, преюдиційні факти є обов'язковими при вирішенні інших справ та не підлягають доказуванню, оскільки їх істинність встановлено у рішенні, у зв'язку з чим немає необхідності встановлювати їх знову, піддаючи сумніву істинність та стабільність судового акту, який набрав законної сили.
Норми статті 129-1 Конституції України визначають, що суд ухвалює рішення іменем України. Судове рішення є обов'язковим до виконання. Держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку. Контроль за виконанням судового рішення здійснює суд.
Згідно зі ст. 17 Закон України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.
Згідно з преамбулою та статтею 6 параграфу 1 Конвенції про захист прав та свобод людини, згідно рішення Європейського суду з прав людини від 25.07.02 року у справі за заявою № 48553/99 "Совтрансавто-Холдінг" проти України", а також згідно з рішенням Європейського суду з прав людини від 28.10.99 року у справі за заявою № 28342/95 "Брумареску проти Румунії" встановлено, що існує усталена судова практика конвенційних органів щодо визначення основним елементом верховенства права принципу правової певності, який передбачає серед іншого і те, що у будь-якому спорі рішення суду, яке вступило в законну силу, не може бути поставлено під сумнів.
З урахуванням правового висновку Великої Палати Верховного Суду, викладеного у п. 32 постанови Великої Палати Верховного Суду від 03.07.2018 у справі № 917/1345/17 (провадження № 12-144гс18), преюдиціальне значення у справі надається обставинам, встановленим судовими рішеннями, а не правовій оцінці таких обставин, здійсненій іншим судом. Преюдицію утворюють виключно ті обставини, які безпосередньо досліджувались і встановлювались судом, що знайшло своє відображення у мотивувальній частині судового рішення. Преюдиціальні факти відрізняються від оцінки іншим судом обставин справи.
Таким чином, судове рішення у справі №521/14457/23 не може бути поставлене під сумнів, а інші рішення, в тому числі і у даній справі, не можуть йому суперечити, а тому факт дійсності полісу обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів № ЕР-208556827, відповідно до якого було забезпечено транспортний засіб «Renault Kangoo», д/н НОМЕР_1 , укладеного 09.04.2022 року між Товариством з додатковою відповідальністю «Страхова група «Оберіг» та ОСОБА_3 підтверджено постановою Одеського апеляційного суду від 12.08.2025 року розгляду по справі №521/14457/23, яка набрала законної сили.
За таких підстав, Суд зазначає, що Позивач на підставі Полісу обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів № ЕР/208556827 правомірно здійснив виплату страхового відшкодування ОСОБА_2 , власнику транспортного засобу «ВАЗ 217130», державний реєстраційний номер НОМЕР_3 , в розмірі 31 300 грн. 00 коп.
Згідно з п. 39.1. ст. 39 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» Моторне (транспортне) страхове бюро України є єдиним об'єднанням страховиків, які здійснюють обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів за шкоду, заподіяну третім особам. Участь страховиків у МТСБУ є умовою здійснення діяльності щодо обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів.
Положеннями пп. а) п.41.1. ст.41 Закону встановлено, що МТСБУ за рахунок коштів фонду захисту потерпілих відшкодовує шкоду на умовах, визначених цим Законом, у разі її заподіяння транспортним засобом, власник якого не застрахував свою цивільно-правову відповідальність, крім шкоди, заподіяної транспортному засобу, який не відповідає вимогам пункту 1.7 статті 1 цього Закону, та майну, яке знаходилося в такому транспортному засобі.
Дана норма Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» передбачає чіткий перелік випадків, за яких Моторне (транспортне) страхове бюро України відшкодовує шкоду за рахунок коштів Фонду захисту потерпілих.
Враховуючи викладене, Суд приходить до висновку про відсутність правових підстав для покладення на Моторне (транспортне) страхове бюро України обов'язку з виплати страхового відшкодування, оскільки станом на момент здійснення виплати страхового відшкодування Позивачем на користь потерпілої особи Поліс обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів №ЕР/208556827 був чинним, а станом на момент розгляду даної справи не визнаний судом недійсним у передбаченому чинним законодавством порядку.
Нормами глави 83 Цивільного кодексу України врегульовано питання повернення виконаного однією із сторін у зобов'язанні, навіть тоді коли правова підстава, на якій набуте майно, згодом відпала.
Так, ч. 1 ст. 1212 Цивільного кодексу України передбачає, що особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов'язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов'язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала.
Загальні підстави для виникнення зобов'язання у зв'язку з набуттям, збереженням майна без достатньої правової підстави визначені нормами глави 83 ЦК України. Положення цієї глави застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події.
Частиною 1 статті 1212 Цивільного кодексу України передбачено, що особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов'язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов'язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала.
Предметом регулювання інституту безпідставного набуття чи збереження майна є відносини, які виникають у зв'язку з безпідставним отриманням чи збереженням майна і які не врегульовані спеціальними інститутами цивільного права.
Зобов'язання з безпідставного набуття, збереження майна виникають за наявності трьох умов: а) набуття або збереження майна; б) набуття або збереження за рахунок іншої особи; в) відсутність правової підстави для набуття або збереження майна (відсутність положень закону, адміністративного акта, правочину або інших підстав, передбачених статтею 11 ЦК України).
Об'єктивними умовами виникнення зобов'язань з набуття, збереження майна без достатньої правової підстави виступають: 1) набуття або збереження майна однією особою (набувачем) за рахунок іншої (потерпілого); 2) шкода у вигляді зменшення або незбільшення майна в іншої особи (потерпілого); 3) обумовленість збільшення або збереження майна з боку набувача шляхом зменшення або відсутності збільшення на стороні потерпілого; 4) відсутність правової підстави для вказаної зміни майнового стану цих осіб.
Відповідно до статті 1212 Цивільного кодексу України безпідставно набутим є майно, набуте особою або збережене нею в себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави.
Загальна умова частини першої статті 1212 Цивільного кодексу України звужує застосування інституту безпідставного збагачення у зобов'язальних (договірних) відносинах, бо отримане однією зі сторін у зобов'язанні підлягає поверненню іншій стороні на підставі цієї тільки за наявності ознаки безпідставності такого виконання.
Набуття однією зі сторін зобов'язання майна за рахунок іншої сторони в порядку виконання договірного зобов'язання не вважається безпідставним.
Тобто в разі, коли поведінка набувача, потерпілого, інших осіб або подія утворюють правову підставу для набуття (збереження) майна, положення статті 1212 Цивільного кодексу України можна застосовувати тільки після того, як така правова підстава в установленому порядку скасована, визнана недійсною, змінена, припинена або була відсутня взагалі.
Під відсутністю правової підстави розуміється такий перехід майна від однієї особи до іншої, який або не ґрунтується на прямій вказівці закону, або суперечить меті правовідношення і його юридичному змісту. Тобто відсутність правової підстави означає, що набувач збагатився за рахунок потерпілого поза підставою, передбаченою законом, іншими правовими актами чи правочином.
Згідно із частиною першою, пункту 1 частини другої статті 11, частин першої, другої статті 509 Цивільного кодексу України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені цими актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки.
До підстав виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, належать договори та інші правочини. Зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, установлених статтею 11 цього Кодексу.
Зобов'язання повинне належно виконуватись відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що зазвичай ставляться.
Згідно з частиною першою статті 177 Цивільного кодексу України об'єктами цивільних прав є речі, у тому числі гроші.
Частиною першою статті 202 Цивільного кодексу України встановлено, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Системний аналіз положень частини першої, пункту 1 частини другої статті 11, частини першої статті 177, частини першої статті 202, частини першої статті 1212 Цивільного кодексу України дає можливість дійти висновку про те, що чинний договір чи інший правочин є достатньою та належною правовою підставою набуття майна (отримання грошей).
Якщо поведінка набувача, потерпілого, інших осіб або подія утворюють правову підставу для набуття (збереження) майна, стаття 1212 Цивільного кодексу України може застосовуватись тільки після того, як така правова підстава в установленому порядку скасована, визнана недійсною, змінена або припинена, у тому числі у виді розірвання договору. (Зазначена правова позиція викладена у постановах Верховного Суду України від 22 березня 2016 року у справі № 6-2978цс15 та від 3 червня 2016 року у справі № 6-100цс15).Відповідно до висновку Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду у постанові від 14.06.2022 у справі № 915/517/21 відсутністю правової підстави вважають такий перехід майна від однієї особи до іншої, який або не ґрунтується на прямій вказівці закону, або суперечить меті правовідносин та їх юридичному змісту. Тобто відсутність правової підстави означає, що набувач збагатився за рахунок потерпілого поза підставою, передбаченою законом, іншими правовими актами чи правочином.
При цьому, положення ст. 1212 Цивільного кодексу України можуть застосовуватись і після того, як така правова підстава в установленому порядку скасована, визнана недійсною, змінена або припинена. Подібні правові висновки викладені в постановах Верховного Суду від 03.11.2020 у справі № 920/1122/19, від 19.02.2020 у справі № 915/411/19, від 21.02.2020 у справі № 910/660/19, від 17.03.2020 у справі № 922/2413/19.
Відповідно до статті 1213 ЦК України набувач зобов'язаний повернути потерпілому безпідставно набуте майно в натурі.
Згідно зі статтями 73, 74 Господарського процесуального кодексу України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Обов'язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб'єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з'ясувати обставини, які мають значення для справи.
За таких підстав, Суд приходить до висновку, що Відповідач не є особою, відповідальною за завдані збитки внаслідок дорожньо - транспортної пригоди, яка сталась 31.10.2022 року, а тому відсутні правові підстави для стягнення з Моторного (транспортного) страхового бюро України на користь Позивача здійсненої суми страхового відшкодування у розмірі 31 300 грн. 00 коп. на підставі 1212 Цивільного кодексу України.
Згідно зі ст. 17 Закон України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.
Суд зазначає, що, навіть якщо національний суд володіє певною межею розсуду, віддаючи перевагу тим чи іншим доводам у конкретній справі та приймаючи докази на підтримку позицій сторін, суд зобов'язаний мотивувати свої дії та рішення (див. рішення від 1 липня 2003 р. у справі "Суомінен проти Фінляндії", заява N 37801/97, п. 36).
У п.50 рішення Європейського суду з прав людини від 28.10.2010 "Справа "Трофимчук проти України"" (Заява N 4241/03) зазначено, що Суд повторює, що оцінка доказів є компетенцією національних судів і Суд не підмінятиме власною точкою зору щодо фактів оцінку, яку їм було надано в межах національного провадження. Крім того, гарантуючи право на справедливий судовий розгляд, стаття 6 Конвенції в той же час не встановлює жодних правил щодо допустимості доказів або їх оцінки, що є предметом регулювання в першу чергу національного законодавства та оцінки національними судами (див. рішення від 27 жовтня 1993 року у справі "Домбо Беєер B. V. проти Нідерландів", п. 31, Series A, N 274).
Відповідно до статті 13 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
Згідно зі статтею 73 Господарського процесуального кодексу України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.
Статтею 74 Господарського процесуального кодексу України визначено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Обов'язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб'єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з'ясувати обставини, які мають значення для справи.
За приписами статті 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Відповідно до ст. 236 Господарського процесуального кодексу України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню господарського судочинства, визначеному цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
Таким чином, виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України та матеріалів справи, Суд дійшов висновку про те, що позовні вимоги Товариства з додатковою відповідальністю «Страхова група «Оберіг» до Моторного (транспортного) страхового бюро України про стягнення страхового відшкодування у розмірі 31 300 грн. 00 коп. є необґрунтованими та не підлягають задоволенню у повному обсязі.
Відповідно до статті 129 Господарського процесуального кодексу України, витрати по сплаті судового збору залишаються за Позивачем.
На підставі викладеного, керуючись статтями 74, 76-80, 129, 236 - 242 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва,-
1. У задоволенні позовних вимог Товариства з додатковою відповідальністю «Страхова група «Оберіг» до Моторного (транспортного) страхового бюро України про стягнення страхового відшкодування у розмірі 31 300 грн. 00 коп. - відмовити у повному обсязі.
2. Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення до Північного апеляційного господарського суду. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
3. Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Дата складання та підписання повного тексту рішення: 01 жовтня 2025 року
Суддя О.В. Чинчин