номер провадження справи 27/98/25
22.09.2025 Справа № 908/1749/25
м. Запоріжжя Запорізької області
Господарський суд Запорізької області у складі судді Дроздової Світлани Сергіївни, при секретарі судового засідання Вака В.С., розглянувши матеріали справи
за позовом: Заступника керівника Запорізької обласної прокуратури (вул. Дмитра Апухтіна, буд. 29А, м. Запоріжжя, 69005, код ЄДРПОУ/Умовний код 02909973) в інтересах держави в особі:
позивача: Запорізької міської ради (пр. Соборний, 206, м. Запоріжжя, 69105, ідентифікаційний номер юридичної особи 04053915)
до відповідача: Акціонерного товариства “Закритий недиверсифікований венчурний корпоративний інвестиційний фонд “ОРЕГОН» (вул. Володимирська, 61Б, кім. 3, м. Київ, 01033, ідентифікаційний номер юридичної особи 40162043)
про стягнення 2 551 053 грн 13 коп.
за участю
прокурора: Стешенко В.Є., службове посвідчення № 075793 від 01.03.2023
позивача: Кравець Л.О., самопредставництво, витяг з ЄДР, посвідчення № 1913 від 28.04.2025
представника відповідача: не з'явився
Заступник керівника Запорізької обласної прокуратури звернувся до Господарського суду Запорізької області через систему “Електронний суд» з позовною заявою про стягнення з Акціонерного товариства “Закритий недиверсифікований венчурний корпоративний інвестиційний фонд “ОРЕГОН» в дохід бюджету Запорізької міської територіальної громади грошові кошти у сумі 2 551 053 грн 13 коп., з яких: 1 481 828 грн 25 коп. - безпідставно збережені кошти пайової участі, 901 514 грн 40 коп. - інфляційні нарахування, 167 710 грн 48 коп. - 3 % річних.
Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу від 06.06.2025 здійснено автоматизований розподіл позовної заяви між суддями, присвоєно єдиний унікальний номер судової справи 908/1749/25 та визначено до розгляду судді Дроздовій С.С.
Ухвалою Господарського суду Запорізької області від 09.06.2025 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі № 908/1749/25, присвоєно справі номер провадження 27/98/25. Розгляд справи призначено за правилами загального позовного провадження. Підготовче судове засідання призначено на 07.07.2025.
Ухвалою суду від 09.06.2025 задоволена заява заступника керівника Запорізької обласної прокуратури про забезпечення позову у справі № 908/1749/25, з метою забезпечення позову, до набрання рішенням у справі № 908/1749/25 законної сили, накладено арешт в межах суми позову 2 551 053 грн 13 коп. на нерухоме майно, що належить на праві власності Акціонерному товариству “Закритий недиверсифікований венчурний корпоративний інвестиційний фонд “ОРЕГОН» (вул. Володимирська, 61Б, кім. 3, м. Київ, 01033, ідентифікаційний номер юридичної особи 40162043): квартиру, загальною площею 74,3 кв.м., яка розташована за адресою: м. Запоріжжя вул. Тбіліська, 9В, кв. 31, (реєстраційний номер майна 2585319223060); нежитлове приміщення № 490 підвального поверху в житловому будинку літ. А-12 секції 5, загальною площею 85 кв.м., яке розташована за адресою: м. Запоріжжя, вул. Поштова, 119, приміщення 490, (реєстраційний номер майна 1836740023101).
Ухвалою суду від 07.07.2025 відкладено підготовче провадження, засідання суду призначено на 30.07.2025.
Ухвалою суду від 30.07.2025 підготовче провадження закрито, призначено справу до розгляду по суті 27.08.2025.
Ухвалою суду від 27.08.2025 відкладено розгляд справи по суті, засідання суду призначено на 22.09.2025.
Судове засідання 22.09.2025 проводилось за допомогою підсистеми “Електронний суд» та фіксацією судового засідання vkz.court.gov.ua.
Відповідно до ст. 222 Господарського процесуального кодексу України, далі ГПК України, суд під час судового розгляду справи здійснює повне фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу в порядку, передбаченому Положенням про Єдину судову інформаційно-комунікаційну систему та/або положеннями, що визначають порядок функціонування її окремих підсистем (модулів). За заявою будь-кого з учасників справи або за ініціативою суду повне фіксування судового засідання здійснюється за допомогою відеозаписувального технічного засобу (за наявності в суді технічної можливості та за відсутності заперечень з боку будь-кого з учасників судового процесу).
Суддею оголошено, яка справа розглядається, склад суду, та роз'яснено учасникам справи їх права, у тому числі право заявляти відводи.
Відводів складу суду не заявлено.
22.09.2025 прокурор в судовому засіданні підтримав позовні вимоги на підставах, викладених у позовній заяві. Просив суд задовольнити позов та стягнути з Акціонерного товариства “Закритий недиверсифікований венчурний корпоративний інвестиційний фонд “ОРЕГОН» в дохід бюджету Запорізької міської територіальної громади грошові кошти у сумі 2 551 053 грн 13 коп., з яких: 1 481 828 грн 25 коп. - безпідставно збережені кошти пайової участі, 901 514 грн 40 коп. - інфляційні нарахування, 167 710 грн 48 коп. - 3 % річних. В обґрунтування позовних вимог прокурор зазначив, що всупереч вимогам законодавства, відповідач протягом 10 робочих днів після 01.01.2020 із заявою про визначення розміру пайової участі щодо об'єкта будівництва до Запорізької міської ради не звернувся та до ведення об'єкта будівництва в експлуатацію (до 25.08.2021) кошти пайової участі до місцевого бюджету не сплатив.
Представник позивача підтримав позовні вимоги прокурора, письмових пояснень не надав.
Представник відповідача у судове засідання жодного разу не прибув, поважні причини своєї неявки не повідомив, відповідач своїм правом на подання відзиву не скористався, про час та міцне розгляду справи був попереджений належним чином, будь-яких заяв, клопотань від відповідача до суду не надходило.
Ухвалою Господарського суду Запорізької області про відкриття провадження у справі від 09.06.2025 відповідачу запропоновано подати відзив у строк до 07.07.2025.
Відзив на адресу суду від відповідача у встановлений процесуальний строк для подачі відзиву не надійшов, як і будь-яких клопотань чи заяв до суду від відповідача не надходило.
В матеріалах справи міститься оригінал рекомендованого повідомлення про вручення поштового відправлення Акціонерному товариству “Закритий недиверсифікований венчурний корпоративний інвестиційний фонд “ОРЕГОН». а саме ухвали суду про відкриття провадження у справі від 09.06.2025, яка отримана представником відповідача (Грищенко) - 17.06.2025.
Крім того, відповідач був повідомлений про розгляд справи шляхом отримання примірника ухвали суду в електронному кабінеті в підсистемі ЕСІТС - 09.06.2025 о 18:24 год., що підтверджується довідкою про доставку електронного листа до електронного кабінету відповідача.
Ухвали суду від 07.07.2025, 30.07.2025, 27.08.2025 були надіслані до електронного кабінету відповідача та отримані останнім, що підтверджується довідками про доставку електронного листа до електронного кабінету відповідача.
Судом також враховано, що про хід розгляду справи, дату, час і місце проведення судового засідання у даній справі відповідач міг дізнатись з офіційного веб-порталу Судової влади України “Єдиний державний реєстр судових рішень»: //reyestr. court. gov. ua/. Названий веб-портал згідно з Законом України “Про доступ до судових рішень» № 3262-IV від 22.12.2005 є відкритим для безоплатного цілодобового користування.
При цьому, за змістом статті 2 Закону України "Про доступ до судових рішень" кожен має право на доступ до судових рішень у порядку, визначеному цим Законом. Усі судові рішення є відкритими та підлягають оприлюдненню в електронній формі не пізніше наступного дня після їх виготовлення і підписання.
Частинами 1, 2 ст. 3 Закону України «Про доступ до судових рішень» визначено, що для доступу до судових рішень судів загальної юрисдикції Державна судова адміністрація України забезпечує ведення Єдиного державного реєстру судових рішень. Єдиний державний реєстр судових рішень - автоматизована система збирання, зберігання, захисту, обліку, пошуку та надання електронних копій судових рішень.
Судові рішення, внесені до Реєстру, є відкритими для безоплатного цілодобового доступу на офіційному веб-порталі судової влади України (ч. 1 ст. 4 Закону України «Про доступ до судових рішень»).
Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 11.12.2018 у справі № 921/6/18 та від 21.03.2019 у справі № 916/2349/17, а також в ухвалі Верховного Суду від 29.04.2020 у справі № 910/6964/18.
Враховуючи наведене, господарський суд зазначає, що відповідач мав право та дійсну можливість ознайомитись з ухвалами суду у даній справі у Єдиному державному реєстрі судових рішень (www.reyestr.court.gov.ua).
Відповідно до пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ратифікованої Законом України від 17.07.1997, кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.
Перебіг строків судового розгляду у цивільних справах починається з часу надходження позовної заяви до суду, а закінчується ухваленням остаточного рішення у справі, якщо воно не на користь особи (справа "Скопелліті проти Італії" від 23.11.1993), або виконанням рішення, ухваленого на користь особи (справа "Папахелас проти Греції" від 25.03.1999).
Обов'язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду неефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням частини 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (параграфи 66, 69 рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005 у справі "Смірнова проти України").
Статті 42, 46 Господарського процесуального кодексу України зобов'язують сторони користуватись рівними їм процесуальними правами.
Враховуючи те, що норми статей 182, 183 Господарського процесуального кодексу України, щодо обов'язку господарського суду витребувати у сторін документи і матеріали, що необхідні для вирішення спору, кореспондуються з диспозитивним правом сторін подавати докази, а пункт 3 частини 1 статті 129 Конституції України визначає одним з принципів судочинства свободу в наданні сторонами суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості, суд вважає, що господарським судом, в межах наданих йому повноважень, створені належні умови для надання сторонами доказів та заперечень та здійснені всі необхідні дії щодо витребування додаткових доказів, а тому вважає за можливе розглядати справу за наявними в ній і додатково поданими на вимогу суду матеріалами і документами.
Згідно ст. 165 ГПК України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин, суд вирішує справу за наявними матеріалами.
Відповідно до ч. 7 ст. 120 ГПК України учасники судового процесу зобов'язані повідомляти суд про зміну свого місцезнаходження чи місця проживання під час розгляду справи. У разі відсутності заяви про зміну місця проживання ухвала про повідомлення чи виклик надсилається учасникам судового процесу, які не мають офіційної електронної адреси, та за відсутності можливості сповістити їх за допомогою інших засобів зв'язку, які забезпечують фіксацію повідомлення або виклику, за останньою відомою суду адресою і вважається врученою, навіть якщо відповідний учасник судового процесу за цією адресою більше не знаходиться або не проживає
Статтею 13 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних з вчиненням чи не вчиненням нею процесуальних дій. Реалізація норми ст. 81 Господарського процесуального кодексу України щодо витребування господарським судом документів і матеріалів, необхідних для вирішення спору, безпосередньо залежить від суб'єктивної реалізації сторонами їх диспозитивного права витребовувати через суд докази.
Загальними вимогами процесуального права визначено обов'язковість встановлення судом під час вирішення спору обставин, що мають значення для справи, надання їм юридичної оцінки, а також оцінки всіх доказів, з яких суд виходив при вирішенні позову. Без виконання цих процесуальних дій ухвалити законне та обґрунтоване рішення у справі неможливо.
Згідно з положеннями ст. 236 ГПК України законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права; обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
Від повноти встановлення відповідних обставин справи та правильної оцінки доказів залежить обґрунтованість висновків суду при ухваленні судом рішення по суті спору. При цьому, суд в кожному випадку повинен навести мотиви через які він приймає одні докази та відхиляє інші.
У відповідності до ст. 42 ГПК України учасники справи зобов'язані виявляти повагу до суду та до інших учасників судового процесу; сприяти своєчасному, всебічному, повному та об'єктивному встановленню всіх обставин справи; з'являтися в судове засідання за викликом суду, якщо їх явка визнана судом обов'язковою; подавати усі наявні у них докази в порядку та строки, встановлені законом або судом, не приховувати докази; надавати суду повні і достовірні пояснення з питань, які ставляться судом, а також учасниками справи в судовому засіданні; виконувати процесуальні дії у встановлені законом або судом строки; виконувати інші процесуальні обов'язки, визначені законом або судом.
У судовому засіданні 22.09.2025, в порядку ст. 217 ГПК України суд закінчив порядок з'ясування обставин та перевірки їх доказами і перейшов до судових дебатів - ст. 218 ГПК України.
Судові дебати - частина судового розгляду, що складаються з промов осіб, які беруть участь у справі.
Заслухавши представників сторін, дослідивши докази, суд вийшов з нарадчої кімнати та згідно ст. 240 Господарського процесуального кодексу України оголосив вступну та резолютивну частини рішення, повідомив строк виготовлення повного тексту рішення та роз'яснив порядок і строк його оскарження.
Розглянувши матеріали справи та оцінивши надані докази, вислухавши пояснення представників прокуратури та позивача, суд
За результатами опрацюванням порталу Єдиної державної електронної системи у сфері будівництва встановлено, що Державною архітектурно-будівельною інспекцією України 13.05.2016 зареєстровано Декларацію про початок будівельних робіт № ЗП083161341184 щодо об'єкта «Будівництво багатоповерхового житлового будинку» за адресою: вул. Тбіліська, 9 (№ 2), м. Запоріжжя, нове будівництво».
Замовником будівництва визначено Товариство з обмеженою відповідальністю «Укрбудінвест» (посилання на дозвільний документ в ЄДЕССБ https://e construction.gov.ua/dabi_history public_card/view=2860394281460303313).
У подальшому, щодо цього ж об'єкта 13.12.2016 Державною архітектурно будівельною інспекцією України зареєстровано дозвіл на виконання будівельних робіт за № ЗП103163481486. Замовником будівництва визначено Акціонерне товариство “Закритий недиверсифікований венчурний корпоративний інвестиційний фонд “ОРЕГОН»
Вказане узгоджується з відомостями, зазначеними відповідачем у листі б/д та б/н «Щодо виправлення технічної помилки», долученого до цього ж дозвільного документа.
На підставі Акта готовності об'єкта до експлуатації (дата створення 17.08.2021) АТ «ОРЕГОН» видано сертифікат від 25.08.2021 № ІУ122210817157.
Вказаним дозвільним документом засвідчено відповідність проектній документації та підтверджено готовність до експлуатації об'єкта: Багатоповерховий житловий будинок по вул. Тбіліська, 9 (№ 2), м. Запоріжжя, 69000.
Відомості щодо видачі сертифіката № ІУ122210817157 оприлюднено в Єдиній державній електронній системі у сфері будівництва (https://e construction.gov.ua/document_detail/doc_id=2642314207416026556/optype=100). Згідно зі вказаним дозвільним документом об'єкт будівництва має такі основні показники: назва об'єкта: «Будівництво багатоповерхового житлового будинку. 69000, м. Запоріжжя, вул. Тбіліська, 9 (№ 2)»; загальна площа будівлі - 6 819,8 кв.м; загальна площа квартир - 5 449,1 кв.м.
Відповідно до п. 5 Акта готовності об'єкта до експлуатації (дата створення 17.08.2021) будівельні роботи виконано у строк: початок робіт - травень 2016 року, закінчення робіт - травень 2021 року.
Пайова участь Акціонерного товариства “Закритий недиверсифікований венчурний корпоративний інвестиційний фонд “ОРЕГОН» до місцевого бюджету не сплачувалася на підставі пункту 13 розділу І Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо стимулювання інвестиційної діяльності в Україні» від 20.09.2019 № 132- IX (Закон № 132).
Відповідно до п. 13 Акта готовності об'єкта до експлуатації (дата створення 17.08.2021) об'єкт побудовано на земельній ділянці комунальної власності площею 0,4354 га, кадастровий номер 2310100000:05:001:0398.
Згідно з інформацією Запорізької міської ради від 01.05.2025 № 05476/03.3-20/02 з Акціонерним товариством “Закритий недиверсифікований венчурний корпоративний інвестиційний фонд “ОРЕГОН», як замовником будівництва об'єкта «Будівництво багатоповерхового житлового будинку. 69000, м. Запоріжжя, вул. Тбіліська, 9 (№ 2)» (сертифікат про прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об'єктів № ІУ122210817157) договір пайової участі у розвитку інфраструктури не укладався та розрахунок розміру пайової участі не проводився. Замовник від сплати пайової участі не звільнявся.
Прокурор зазначає, що розмір коштів пайової участі, які зобов'язано сплатити Акціонерне товариство “Закритий недиверсифікований венчурний корпоративний інвестиційний фонд “ОРЕГОН» за участь у створення і розвитку інфраструктури Запорізької міської територіальної громади, у зв'язку з будівництвом багатоквартирного житлового будинку на земельній ділянці, що розташована за адресою: м. Запоріжжя, вул. Тбіліська, 9 (№ 2) складає 901 514 грн 40 коп.
Дослідивши наявні матеріали справи, оцінюючи надані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, суд дійшов висновку про задоволення позовних вимог з огляду на наступні обставини.
Правові та організаційні основи містобудівної діяльності встановлені Законом України “Про регулювання містобудівної діяльності» (Закон № 3038-VI), який спрямований на забезпечення сталого розвитку територій з урахуванням державних, громадських та приватних інтересів.
Відповідно до ст. 40 Закону України № 3038-VI замовник, який має намір щодо забудови земельної ділянки у відповідному населеному пункті, зобов'язаний взяти участь у створенні і розвитку інженерно-транспортної та соціальної інфраструктури населеного пункту, що полягає у перерахуванні замовником до прийняття об'єкта будівництва в експлуатацію до відповідного місцевого бюджету коштів для створення і розвитку зазначеної інфраструктури (виключено на підставі Закону № 132-ІХ від 20.09.2019).
Відповідно до пункту 13 розділу І Закону України “Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо стимулювання інвестиційної діяльності в Україні» від 20.09.2019 № 132-ІХ (Закон № 132-ІХ) виключено статтю 40 Закону № 3038-VI. Закон № 132-ІХ у вказаній частині набрав чинності з 01.01.2020.
Починаючи з 01.01.2020 передбачений до цього статтею 40 Закону № 3038-VI обов'язок замовників забудови земельної ділянки у населеному пункті щодо необхідності укладення договору про пайову участь у розвитку інфраструктури населеного пункту перестав існувати.
Відповідно до пункту 2 розділу II “Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 132-ІХ протягом 2020 року замовники будівництва на земельній ділянці у населеному пункті перераховують до відповідного місцевого бюджету кошти для створення і розвитку інфраструктури населеного пункту (пайова участь) у такому розмірі та порядку, зокрема:
- розмір пайової участі становить (якщо менший розмір по встановлено рішенням органу місцевого самоврядування, чинним на день набрання чинності цим Законом): для нежитлових будівель та споруд - 4 відсотки загальної кошторисної вартості будівництва об'єкта, для житлових будинків - 2 відсотки вартості будівництва об'єкта, що розраховується відповідно до основних показників опосередкованої вартості спорудження житла за регіонами України, затверджених центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну житлову політику і політику у сфері будівництва, архітектури, містобудування (підпункт 1 частини 2);
- замовник будівництва зобов'язаний протягом 10 робочих днів після початку будівництва об'єкта звернутися до відповідного органу місцевого самоврядування із заявою про визначення розміру пайової участі щодо об'єкта будівництва, до якої додаються документи, які підтверджують вартість будівництва об'єкта. Орган місцевого самоврядування протягом 15 робочих днів з дня отримання зазначених документів надає замовнику будівництва розрахунок пайової участі щодо об'єкта будівництва (підпункт 3 частини 2);
- пайова участь сплачується виключно грошовими коштами до прийняття відповідного об'єкта будівництва в експлуатацію (підпункт 4 частини 2);
- інформація щодо сплати пайової участі зазначається у декларації про готовність
об'єкта до експлуатації або в акті готовності об'єкта до експлуатації (підпункт 6 частини 2).
Таким чином, замовники будівництва у 2020 році не звільнялися від пайової участі на розвиток інженерно-транспортної та соціальної інфраструктури населеного пункту, проте її розміри та порядок сплати було змінено.
Верховний Суд у постанові від 29.07.2022 у справі № 910/9548/21 виснував, що передбачений Прикінцевими та перехідними положеннями Закону № 132-ІХ порядок пайової участі замовника будівництва було впроваджено законодавцем для: 1) об'єктів будівництва, зведення яких розпочато у попередні роки, однак які станом па 01.01.2020 не були введені в експлуатацію, а договори про сплату пайової участі між замовником та органами місцевого самоврядування до 01.01.2020 не були укладені; 2) об'єктів, будівництво яких розпочате у 2020 році
Колегія суддів Касаційного господарського суду дійшла висновку, що для об'єктів, будівництво яких розпочато раніше (однак які станом па 01.01.2020 не були введені в експлуатацію і якщо договори про сплату пайової участі до 01.01.2020 не були укладені) або будівництво яких розпочате у 2020 році, абз. 2 п. 2 Розділу ІІ “Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 132-ІХ визначено обов'язок (за винятком передбачених п. п. 2 цього абзацу випадків) щодо перерахування замовником об'єкта будівництва до відповідного місцевого бюджету пайової участі (коштів для створення і розвитку інфраструктури населеного пункту) до прийнятій такого об'єкта в експлуатацію.
Обов'язок замовника будівництва з приводу звернення до відповідного органу місцевого самоврядування із заявою про визначення розміру пайової участі щодо об'єкта будівництва виникає:
1) для об'єктів, будівництво яких розпочато у попередні роки, якщо станом на 01.01,2020 вони по введені в експлуатацію і договори про сплату пайової участі не були укладені, - протягом 1 0 робочих днів після 0 1.01.2020;
2) для об'єктів, будівництво яких, розпочате у 2020 році, - протягом 10 робочих днів після початку такого будівництва,
Таким чином, замовник будівництва зобов'язаний протягом 10 робочих днів після початку будівництва об'єкта звернутися до відповідного органу місцевого самоврядування із заявою про визначення розміру пайової участі щодо об'єкта будівництва, а також сплатити пайову участь грошовими коштами до прийняття цього об'єкта в експлуатацію.
Обов'язок сплатити пайову участь, у разі його невиконання замовником будівництва у 2020 році, зберігається до прийняття об'єкта в експлуатацію (аналогічні висновки викладені постановах Верховного Суду від 31,03.2021 у справі № 909/1402/19 та від 07.09.2023 у справі № 916/2709/22, від 13.12.2022 у справі № 910/21307/21 та від 15.08.2024 у справі № 914/2145/23).
Оскільки Акціонерним товариством “Закритий недиверсифікований венчурний корпоративний інвестиційний фонд “ОРЕГОН» договір про пайову участь з Запорізькою міською радою не укладало, а будівництво об'єкта розпочато у травні 2016 року, у замовника виник обов'язок упродовж 10 днів після 01.01.2020 звернутися до Запорізької міської ради із заявою про визначення розміру пайової участі щодо об'єкта будівництва та після отримання розрахунку пайової участі щодо об'єкта будівництва сплатити її до прийняття відповідного об'єкта будівництва в експлуатацію.
Усупереч зазначеним вимогам законодавства, відповідач протягом 10 робочих днів після 01.01.2020 із заявою про визначення розміру пайової участі щодо об'єкта будівництва до Запорізької міської ради не звернувся та до ведення об'єкта будівництва в експлуатацію (до 25.08.2021) кошти пайової участі до місцевого бюджету не сплатив.
Відповідно до п. 12 Акта готовності об'єкту до експлуатації, кошти пайової участі не сплачувались на підставі пункту 13 розділу І Закону України «Про внесення змій до деяких законодавчих актів України щодо стимулювання інвестиційної діяльності в Україні» від 20.09.2019 № 132-ІХ.
У зв'язку із несплатою забудовником коштів пайової участі для створення і розвитку інфраструктури населеного пункту права органу місцевого самоврядування на їх отримання є порушеними, і в останнього виникає право вимагати їх стягнення.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 14.12.2021 у справі № 643/21744/19 прийшла до висновку, що у зв'язку з порушенням замовником будівництва зобов'язання про укладення договору про пайову участь у розвитку інфраструктури населеного пункту та сплати пайового внеску у позивача виникає право вимагати стягнення коштів на підставі статті 1212 ЦК України. Саме такий спосіб захисту буде ефективним та призведе до поновлення порушеного права органу місцевого самоврядування.
У постанові від 29.07.2022 у справі № 910/9548/21 Верховний Суд також зауважив, що у випадку, якщо замовниками об'єктів будівництва не буде дотримано передбаченого прикінцевими та перехідними положеннями Закону № 132 обов'язку щодо перерахування до відповідного місцевого бюджету коштів для створення і розвитку інфраструктури населеного пункту (пайової участі) саме до дати прийняття таких об'єктів в експлуатацію, то, враховуючи викладені у постанові від 14.12.2021 зі справи № 643/21744/19 висновки Великої Палати Верховного Суду, належним та ефективним способом захисту буде звернення в подальшому органів місцевого самоврядування з позовом до замовників будівництва про стягнення безпідставно збережених грошових коштів пайової участі на підставі статті 1212 Цивільного кодексу України.
Відповідно до ч. 3 статті 11 Цивільного кодексу України, цивільні права та обов'язки можуть виникати безпосередньо з актів цивільного законодавства.
Відповідно до частини 1 статті 1212 Цивільного кодексу України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілоюбез достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов'язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов'язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала.
Положення глави 83 Цивільного кодексу України застосовуються незалежна від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події (частина 2 статті 1212 Цивільного кодексу України).
Відносини щодо повернення безпідставно збережених грошових коштів є кондикційними, в яких вина не має значений, важливим є лише факт неправомірного набуття (збереження) майна однією особою за рахунок іншої.
Тобто, зобов'язання з повернення безпідставно набутого або збереже-того майна виникають за наявності трьох умов: а) набуття або збереження майна; б) набуття або збереження за рахунок іншої особи; в) відсутність правової підстави для набуття або збереження майна.
Відсутність правової підстави - це такий перехід майна від однієї особи до іншої, який або не ґрунтується на прямій вказівні закону, або суперечить меті правовідносин і їх юридичному змісту. Відсутність правової підстави означає, що набувач збагатився за рахунок потерпілого поза підставою, передбаченою законом, іншими правовими актами чи правочином.
Законодавець у наведених вище правових нормах Закону № 132-ІХ диференціює методи розрахунку величини пайової участі у розвитку інфраструктури населених пунктів. Так, критерієм диференціації є, зокрема, розмежування нежитлових будівель і споруд та житлових будинків.
Відповідно до підпункту 1 частини 2 пункту 2 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 132-ІХ розмір пайової участі, зокрема, для житлових будинків становить 2 відсотки вартості будівництва об'єкта, що розраховується відповідно до основних показників опосередкованої вартої і спорудження житла за регіонами України, затверджених центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну житлову політику і політику у сфері будівництва, архітектури, містобудування.
Таким чином, саме фактор будівництва будинку з метою створення житла, що має місце й у даному конкретному випадку, є визначальною кваліфікуючою ознакою при визначенні порядку розрахунку величини пайової участі.
Згідно з даних сертифіката від 25.08.2021 № ІУ122210817157, загальна площа квартир об'єкта будівництва становить 5 449,1 кв.м.
На дату прийняття об'єкта в експлуатацію діяли показники опосередкованої вартості спорудження житла за регіонами України, затверджені наказом Міністерства розвитку громад та територій України від 20.05.2021 № 119.
Вартість одного квадратного метра загальної площі квартир будинку (з урахуванням податку на додану вартість) на території Запорізької області становила 13 597 грн.
Розмір коштів пайової участі, які зобов'язано сплатити Акціонерне товариство “Закритий недиверсифікований венчурний корпоративний інвестиційний фонд “ОРЕГОН» за участь у створення і розвитку інфраструктури Запорізької міської територіальної громади, у зв'язку з будівництвом багатоквартирного житлового будинку на земельній ділянці, що розташована за адресою: м. Запоріжжя, вул. Тбіліська, 9 (№ 2) складає 1 481 828,25 грн (5 449,1 кв.м * 13 597 грн * 2%).
Враховуючи, що між позивачем та відповідачем договір про пайову участь у розвитку інфраструктури населеного пункту дотепер не укладався, а кошти пайової участі до місцевого бюджету Акціонерним товариством “Закритий недиверсифікований венчурний корпоративний інвестиційний фонд “ОРЕГОН» не сплачувалися, безпідставно збережені відповідачем кошти у розмірі 1 481 828 грн 25 коп. підлягають стягненню в порядку ст. 1212 Цивільного кодексу України на користь Запорізької міської ради в дохід бюджету Запорізької міської територіальної громади.
Крім того, прокурор просив суд стягнути з відповідача 901 514 грн 40 коп. - інфляційні нарахування, 167 710 грн 48 коп. - 3 % річних за період з 26.08.2021 по 03.06.2025.
Частиною 3 ст. 11 Цивільного кодексу України, передбачено, що цивільні права та обов'язки можуть виникати безпосередньо з актів цивільного законодавства.
За змістом статті 1212 Цивільного кодексу України, особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи {потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов'язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов'язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала.
Положення цієї глави застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події.
Дана правова позиція повністю узгоджується з практикою Верховного суду України, зокрема, викладеною у рішенні від 14.12.2021 у справі № 643/21744/19.
Відповідно до ст. 1214 ЦК України, особа, яка набуло майно або зберегла його у себе без достатньої правової підстави, зобов'язана відшкодувати всі доходи, які вона одержала або могла одержати від нього майна з часу, коли ця особа дізналася або могла дізнатися про володіння цим майном без достатньої правової підстави. У разі безпідставного одержання чи збереження грошей нараховуються проценти за користування ними (стаття 530 цього Кодексу).
Відповідно до ч. 2 ст. 536 ЦК України розмір процентів за користування чужими грошовими коштами встановлюється договором, законом або іншим актом цивільного законодавства.
Статтею 611 ЦК України передбачено, що у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: припинення зобов'язання внаслідок односторонньої відмови від зобов'язання, якщо це встановлено договором або законом, або розірвання договору; зміна умов зобов'язання; сплата неустойки; відшкодування збитків та моральної шкоди.
Згідно з ч. 2 ст. 625 ЦК України, боржник який, прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлення договором або законом.
Об'єднана палата Верховного Суду в постанові від 05.07.2019 у справі № 905/600/18, з урахуванням правової позиції Великої Палати Верховного Суду, викладеної у постанові від 04.06.2019 у справі № 916/190/18, дійшла висновку, що інфляційні втрати не є штрафними санкціями, а входять до складу грошового зобов'язання.
Об'єднана палата Верховного Суду вказала, що нарахування інфляційних втрат на суму боргу та 3 % річних входять до складу грошового зобов'язання і є особливою мірою відповідальності боржника (спеціальний вид цивільно-правової відповідальності) за прострочення грошового зобов'язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат (збитків) кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отримання компенсації (плати; від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.
Вимагати сплата суми боргу з урахуванням індексу інфляції, а також 3 % річних є правом кредитора, яким останній наділений в силу нормативного закріплення зазначених способів захисту майнового права та інтересу.
Нарахування інфляційних втрат здійснюються окремо за кожен період часу, протягом якого діяв відповідний індекс інфляції, а одержані таким чином результати підсумовуються за весь час прострочення виконання грошового зобов'язання.
Аналогічна правова позиція щодо застосування ч. 2 ст. 625 ЦК України викладена у постановах Верховного Суду від 20.10.2020 № 923/766/19 та від 03.02.2021 у справі № 910/14761/19.
Переглядаючи справу № 910/16997/21 за касаційною скаргою ЗАТ «Українська будівельна компанія», Верховний Суд у постанові від 17.10.2023 погодився із обґрунтованістю застосування до відповідача відповідальності у вигляді 3 % річних та інфляційних витрат за несвоєчасно сплачені кошти пайової участі.
Таким чином, відповідач, який безпідставно зберіг у себе кошти пайової участі (із 26.08.2021 - день наступний за днем реєстрації сертифіката № ІУ122210817157, який виданий 25.08.2021, по 03.06.2025 - дату, яка передує зверненню прокурора до суду із позовом), зобов'язаний також сплатити інфляційні втрати та три проценти річних.
Факт порушення відповідачем грошового зобов'язання з оплати коштів пайової участі підтверджується матеріалами справи та є доведеним.
Перевіривши розрахунок інфляційних втрат та 3 % річних, суд встановив, що їх здійснено правильно, тому вимоги позивача про стягнення з відповідача 901 514 грн 40 коп. інфляційних нарахування, 167 710 грн 48 коп. 3 % річних підлягають задоволенню у заявлених позивачем розмірах за період з 26.08.2021 по 03.06.2025.
Досліджуючи питання наявності підстав представництва органами прокуратури інтересів держави, суд враховує наступне.
Згідно з частиною другою статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Тобто, зазначене конституційне положення встановлює обов'язок органів державної влади та їх посадових осіб дотримуватись принципу законності при здійсненні своїх повноважень, що забезпечує здійснення державної влади за принципом її поділу.
Відповідно до ст. 131-1 Конституції України на органи прокуратури покладено функцію представництва інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом. Одночасно, організація і порядок діяльності органів прокуратури України визначаються законом.
Статтею 1 Закону України "Про прокуратуру" встановлено, що прокуратура України становить єдину систему, яка в порядку, передбаченому цим Законом, здійснює встановлені Конституцією України функції з метою захисту, зокрема, загальних інтересів суспільства та держави.
Відповідно до пункту 2 частини першої статті 2 Закону України "Про прокуратуру" на прокуратуру покладається функція з представництва інтересів держави в суді у випадках, визначених цим Законом.
Згідно статті 23 Закону України "Про прокуратуру" прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб'єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу.
Прокурор здійснює представництво інтересів держави в суді за одночасної наявності двох елементів: порушення або загрози порушення інтересів держави та нездійснення чи неналежного здійснення захисту таких інтересів відповідним суб'єктом владних повноважень, а також у разі його відсутності.
Згідно з ч.ч. 3, 4, 5 ст. 53 ГПК України у визначених законом випадках прокурор звертається до суду з позовною заявою, бере участь у розгляді справ за його позовами, а також може вступити за своєю ініціативою у справу, провадження у якій відкрито за позовом іншої особи. Прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній чи іншій заяві, скарзі обґрунтовує, в чому полягає порушення інтересів держави, необхідність їх захисту, визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах. Невиконання цих вимог має наслідком застосування положень, передбачених статтею 174 цього Кодексу. У разі відкриття провадження за позовною заявою, поданою прокурором в інтересах держави в особі органу, уповноваженого здійснювати функції держави у спірних правовідносинах, зазначений орган набуває статусу позивача. У разі відсутності такого органу або відсутності у нього повноважень щодо звернення до суду прокурор зазначає про це в позовній заяві і в такому разі набуває статусу позивача.
Відповідно до ст. 56 ЦПК України у визначених законом випадках прокурор звертається до суду з позовною заявою, бере участь у розгляді справ за його позовами. Прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній чи іншій заяві, скарзі обґрунтовує, в чому полягає порушення інтересів держави, необхідність їх захисту, визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах
Одним із ключових для застосування норм ст. 23 Закону України «Про прокуратуру» та визначення згаданого елемента є поняття «інтерес держави».
У Рішенні від 08.04.1999 № 3-рп/99 Конституційний Суд України, з'ясовуючи поняття «інтереси держави», висловив позицію про те, що інтереси держави відрізняються від інтересів інших учасників суспільних відносин. В основі перших завжди є потреба у здійсненні загальнодержавних (політичних, економічних, соціальних та інших) дій, програм, спрямованих на захист суверенітету, територіальної цілісності, державного кордону України, гарантування її державної, економічної, інформаційної, екологічної безпеки, охорону землі як національного багатства, захист прав усіх суб'єктів права власності та господарювання тощо (п. 3 мотивувальної частини).
Із врахуванням того, що “інтереси держави» в оціночним поняттям, прокурор чи його заступник у кожному конкретному випадку самостійно визначає з посиланням на законодавству на підставі якого подається позов, в чому саме відбулася чи може відбутися порушення матеріальних або інших інтересів держави, обґрунтовує позовній заяві необхідність їх захисту та зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах.
У даному випадку прокурор здійснюй представництво в суді законних інтересів держави у зв'язку з порушенням вимог інвестиційного законодавства відповідачем, який ухилився від сплати коштів пайової участі у розвиток інженерно-транспортної та соціальної інфраструктури міста Запоріжжя до місцевого бюджету.
При цьому, п. 3 ч. 1 ст. 131-1 Конституції України та ч. 3 ст. 23 Закону України «Про прокуратуру» дає підстави стверджувати, що прокурор може представляти інтереси держави в суді лише у двох випадках: якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб'єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження; у разі відсутності такого органу.
Перший «виключний випадок» передбачає наявність органу, який може здійснювати захист інтересів держави самостійно, а другий - відсутність такого органу. Однак підстави представництва інтересів держави прокуратурою у цих двох випадках істотно відрізняються.
У першому випадку прокурор набуває право на представництво, якщо відповідний суб'єкт владних повноважень не здійснює захисту або здійснює неналежно.
«Нездійснення захисту» виявляється в усвідомленій пасивній поведінці уповноваженого суб'єкта владних повноважень - він усвідомлює порушення інтересів держави, має відповідні повноваження для їх захисту, але всупереч цим інтересам за захистом до суду не звертається.
«Здійснення захисту неналежним чином» виявляється в активній поведінці (сукупності дій та рішень), спрямованій на захист інтересів держави, але яка є неналежною.
«Неналежність» захисту може бути оцінена з огляду на встановлений порядок захисту інтересів держави, який серед іншого включає досудове з'ясування обставин порушення інтересів держави, обрання способу їх захисту та ефективне здійснення процесуальних прав позивача.
У позовній заяві прокурор має обґрунтувати та довести підстави для представництва, однією з яких є бездіяльність компетентного органу, зокрема, що він знав або повинен був знати про порушення інтересів держави, але не звертався до суду з відповідним позовом у розумний строк.
Невжиття компетентним органом жодних заходів протягом розумного строку після того, як цьому органу стало відомо або повинно було стати відомо про можливе порушення інтересів держави, має кваліфікуватися як бездіяльність відповідного органу.
Таким чином, прокурору достатньо дотриматися порядку, передбаченого ст. 23 Закону України «Про прокуратуру», і якщо компетентний орган протягом розумного строку після отримання повідомлення самостійно не звернувся до суду з позовом в інтересах держави, то це є достатнім аргументом для підтвердження його бездіяльності. Якщо прокурору відомо причини такого незвернення, він обов'язково повинен зазначити їх в обґрунтуванні підстав для представництва, яке міститься в позові, але якщо з відповіді компетентного органу на звернення прокурора такі причини з'ясувати неможливо чи такої відповіді взагалі не отримано, то це не є підставою вважати звернення прокурора необґрунтованим.
Вказані правові висновки викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 26.05.2020 у справі № 912/2385/18.
Відповідно до ст. 5 Бюджетного кодексу України, місцеві бюджети входять до структури бюджетної системи України.
Згідно із ст. 7 Бюджетного кодексу України, бюджетна система України ґрунтується на таких принципах: збалансованості, повноти, обґрунтованості, цільового використання бюджетних коштів, відповідальності учасників бюджетного процесу тощо. Одним із принципів, на яких ґрунтується бюджетна система України, є принцип цільового використання бюджетних коштів, який полягає в тому, що бюджетні кошти використовуються тільки на цілі, визначені бюджетними призначеннями.
Згідно з п. 4-1 ч. 1. ст. 71 Бюджетного кодексу України, кошти пайової участі у розвитку інфраструктури населеного пункту спрямовується, до бюджету розвитку місцевого бюджету.
Відповідно до підпункту 5 пункту 2 розділу ІІ “Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 132-ІХ кошти, отримані як пайова участь, можуть використовуватися, виключно для створення і розвитку інженерно-транспортної та соціальної інфраструктури відповідного населеного пункту.
Таким чином, оскільки кошти пайової участі у розвитку інфраструктури населеногопункту належать до джерел формування бюджету розвитку місцевого бюджету, їх стягнення безумовно становить інтерес територіальної громади та держави, який пов'язаний із накопиченням бюджетних, коштів, необхідних для забезпечення належного функціонування інституцій місцевого самоврядування.
Крім того, порушення у діях відповідача призводить до існування такого становища, за якого одні суб'єкти господарювання сплачують пайові внески, а інші ухиляються від перерахування коштів до бюджету та/як наслідок, не несуть жодної відповідальності, чим у свою чергу порушуються принцип рівності суб'єктів господарювання, що здійснюютьсвою діяльність на території міста Запоріжжя.
З огляду на викладене, несплата замовником будівництва - Акціонерним товариством “Закритий недиверсифікований венчурний корпоративний інвестиційний фонд “ОРЕГОН» коштів пайової участі завдає шкодімісцевому бюджет та порушує принципи справедливого розподілу ресурсів та економічної відповідальності забудовників перед територіальною громадою міста Запоріжжя.
Прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній заяві зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах, ч. 4 ст. 53 ГПК України.
У рішенні від 08.04.1999 № З-рп/99 Конституційний Суд України, з'ясовуючи поняття“орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах», висловив позицію про те, що під ним потрібно розуміти орган державної влади чи орган місцевого самоврядування, якому законом надано повноваження органу виконавчої влади (п. 2 резолютивної частини).
При цьому згідно з ч. 2 ст. 19 Конституції України, органи державної влади, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно зі ст. ст. 140, 142 Конституції України та ст. 2 Закону України “Про місцеве самоврядування, в Україні право та реальна здатність територіальної громади самостійно або під відповідальність органів та посадових осіб місцевого самоврядування вирішувати питання місцевого значення гарантується Державою. Держава бере участь у формуванні доходів місцевого самоврядування, фінансово підтримує місцевого самоврядування.
Статтею 10 Закону України “Про місцеве самоврядування в України», сільські, селищні, міські ради є органами місцевого самоврядування, що представляють відповідні територіальні громади та здійснюють, від їх імені та в їх інтересах функції і повноваження місцевого самоврядування, визначені Конституцією України, цим та іншими законами.
Відповідно до вимог ст. ст. 2, 10 Закону України “Про місцеве самоврядування в Україні» Запорізька мінська рада є органом, через який територіальною громадою міста Запоріжжя безпосередньо здійснюється місцеве самоврядування.
Статтею 142 Конституції України та статтями 16, 60 Закону України “Про місцеве самоврядування в Україні» передбачено, що матеріальною і фінансовою основою місцевого самоврядування є рухоме і нерухоме майно, доходи місцевих бюджетів, інші кошти, земля, природні ресурси, що є у власності територіальних громад сіл, селищ, міст, районів у містах, а також об'єкти їхньої спальної власності, що перебувають в управлінні районних і обласних рад.
Відповідно до підпункту 2 пункту “а» частини першої статті 27 Закону України “Про місцеве самоврядування в Україні» до повноважень виконавчих органів міських, селищних та сільських рад в галузі бюджету, фінансів та цін належать власні (самоврядні) повноваження щодо забезпечення збалансованого економічного та соціального розвитку відповідної території, ефективного використання природних, трудових і фінансових ресурсів.
Відповідно до п. 4-1 ч. 1 ст. 71 Бюджетного кодексу України кошти пайової участі у розвитку інфраструктури населеного пункту Спрямовуються до бюджету розвитку місцевого бюджету.
Бюджетом розвитку згідно з п. 19 ч. 1 ст. І Закону України “Про місцеве самоврядування в Україні» визнаються доходи і видатки місцевого бюджету, які утворюються і використовуються для реалізації програм соціально-економічного розвитку та зміцнення матеріально-фінансової бази.
Згідно зі ст. 145 Конституції України права органів самоврядування захищаються у судовому порядку.
Відповідно до усталеної практики Верховного Суду у випадку, якщо замовниками будівництва не буде дотримано передбаченого прикінцевими та перехідними положеннями Закону № 132-ІХ обов'язку щодо перерахування до відповідного місцевого, бюджету коштів для створення і розвитку інфраструктури населеної о пункту (пайової участі) належним та ефективним способом захисту є звернення органів місцевого самоврядування з позовом до замовників будівництва про стягнення безпідставно збережених грошових коштів пайової участі на підставі статті 1212 Цивільного кодексу України (постанови Верховного Суду від 20.02.2024 у справі № 910/20216/21, від 04.04.2024 у справі № 923/1306/21, від 29.07.2022 у справі № 910/9548/21.
Таким чином, уповноваженим суб'єктом владних повноважень, до компетенції якого віднесено здійснювати захист інтересів Запорізької територіальної громади у спірних правовідносинах є Запорізька міська рада.
Другим елементом, який становить невід'ємну частину підстав для представництва прокурором інтересів держави, є нездійснення чи неналежне здійснення захисту порушених інтересів відповідним суб'єктом владних повноважень.
При цьому “нездійснення або неналежне здійснення суб'єктом владних повноважень своїх функцій» обґрунтовується та доводиться прокурором, у кожному конкретному випадку самостійно з огляду на конкретні обставини справи.
У постанові від 19.07.2018 у справі № 822/1169/17 Верховний Суд визначив, що захищати інтереси держави повинні насамперед відповідні, суб'єкти владних повноважень, а не прокурор.
Однак, щоб інтереси держави не залишилися незахищеними, прокурор виконує субсидіарну роль, замінює в судовому провадженні відповідного суб'єкта владних повноважень, який всупереч вимогам закону не здійснює захисту або робить не неналежно.
Прокурор набуває право па представництво, якщо відповідний суб'єкт владних повноважень не здійснює захисту або здійснює його неналежно (правова позиція Верховного Суду у справі № 927/246/18 від 06.02.2019).
У пункті 77 постанови Великої Палати Верховного Суду від 26.05.2020 у справі № 912/2385/18 наведено висновок щодо застосування ст. 23 Закону України “Про прокуратуру» у спірних правовідносинах, з якого вбачається, то бездіяльність компетентного органу (нездійснення захисту інтересів держави) означає, що компетентний орган знав або повинен був знати про порушення інтересів держави, мав повноваження для захисту, але не звертався до суду з відповідним позовом у розумний строк.
Аналогічна правова позиція висловлювалась неодноразово, зокрема у постановах Верховного Суду від 25.04.2018 у справі № 806/1000/17, від 10.05.2018 у справі № 910/18283/17, від 17.10.2018 у справі № 910/11019/17.
Встановлено, що Запорізька міська рада уповноважена державою на захист її інтересів у спірних правовідносинах.
Згідно з абз. 1-3 ч. 4 ст. 23 Закону України “Про прокуратуру» наявність підстав для представництва має бути обґрунтована прокурором у суді, прокурор здійснює представництво інтересів громадянина або держави в суді виключно після підтвердження судом підстав для представництва. Прокурор зобов'язаний попередньо, до звернення до суду, повідомити про не громадянина та його законного представника або відповідного суб'єкта владних повноважень. У разі підтвердження судом наявності підстав для представництва прокурор користується процесуальними повноваженнями відповідної сторони процесу.
Запорізькою обласною прокуратурою на виконання вимог, установлених ст. 23 вказаного Закону, направлено Запорізькій міській раді запит від 03.03.2025 № 15/2-1460-25, у якому повідомлено про вищевказані обставини та витребувано інформації про вжиті заходи претензійно-позовного характеру щодо стягнення з відповідача несплачених коштів пайової участі за будівництво житлового будинку за адресою м. Запоріжжя, вул. Тбіліська, 9 (№ 2). Одночасно вказаному уповноваженому органу запропоновано самостійно відреагувати на виявлені порушення.
Запорізька міська рада у листі від 01.05.2025 № 05476/03.3-20/02 повідомила, що Законом № 132 не було визначено порядок дій щодо об'єктів, будівництво яких розпочато до 01.01.2020, а прийняття в експлуатацію - з 01.01.2021. У цьому ж листі вказаний орган місцевого самоврядування послався на лист департаменту правового забезпечення від 14.03.2025 № 02-07/1016 щодо невжиття заходів претензійно-позовного характеру про стягнення з Акціонерного товариства “Закритий недиверсифікований венчурний корпоративний інвестиційний фонд “ОРЕГОН» коштів пайової участі до бюджету Запорізької територіальної громади.
Запорізькою міською радою належних заходів щодо захисту інтересів територіальної громади з метою стягнення безпідставно збережених коштів пайової участі до місцевого бюджету не вжито, що свідчить про усвідомлену пасивну поведінку уповноваженого суб'єкта владних повноважень.
У пункті 81 постанови Великої Палати Верховного Суду від 26.05.2020 у справі № 912/2385/18 зроблено висновок, згідно з яким прокурору достатньо дотриматися порядку, передбаченого ст. 23 Закону України «Про прокуратуру», і якщо компетентний орган протягом розумного строку після одержання повідомлення самостійно не звернувся до суду з позовом в інтересах держави, то це є достатнім аргументом для підтвердження судом підстав для представництва. Якщо прокурору відомі причини такого незвернення, він обов'язково повинен зазначити їх в обґрунтуванні підстав для представництва, яке міститься в позові.
Внаслідок нездійснення Запорізькою міською радою належних заходів інтереси держави залишаються незахищеними.
У зв'язку із викладеним у прокурора виникло не тільки право, а й обов'язок відреагувати на їх порушення шляхом пред'явлення до суду нього позову.
Аналогічну правову позицію висловлено Верховним Судом у постановах від 04.04.2019 у справі № 924/349/18, від 16.04.2019 у справі № 910/3486/18 та від 26.05.2020 у справі № 912/2385/19.
Таким чином, наявність у прокурора підстав для представництва інтересів держави в особі Запорізької міської ради шляхом пред'явлення цього позову обґрунтовується:
- порушенням інтересів держави у бюджетній сфері та необхідністю їх захисту, адже безпідставне збереження Акціонерним товариством “Закритий недиверсифікований венчурний корпоративний інвестиційний фонд “ОРЕГОН» коштів пайової участі, які товариство зобов'язано сплатити до місцевого бюджету, призводить до неотримання місцевим бюджетом відповідного доходу та унеможливлює належне виконання Запорізькою міською радою функцій з розвитку інфраструктури територіальної громади міста Запоріжжя;
- органи, уповноважені, державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах, будучи поінформованими про існування такого порушення, не здійснюють захисту інтересів держави.
Прокурором дотримано вимоги ст. 23 Закону України “Про прокуратуру» шляхом повідомлення прокуратурою Запорізьку міську раду листом від 03.06.2025 № 15/2-1460-25 про прийняття рішення щодо представництва інтересів держави шляхом пред'явлення до суду позову.
Відповідно до ч. 3 ст. 13 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.
Відповідно до ч. 1 ст. 73 Господарського процесуального кодексу України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Згідно з ч. 1 ст. 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Відповідно до ч. 1 ст. 76 Господарського процесуального кодексу України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.
Згідно з ч. 2 ст. 76 Господарського процесуального кодексу України предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Згідно з ч. 1 ст. 77 Господарського процесуального кодексу України обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
Згідно ст. 78 Господарського процесуального кодексу України достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи.
Відповідно до ст. 79 Господарського процесуального кодексу України достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Статтею 86 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Частиною 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод передбачено, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.
У рішенні Європейского суду з прав людини від 19.03.1997 р. (п. 40) по справі “Горнсбі поти Греції» зазначено: “…Право на звернення до суду було б ілюзорним, якби національна правова система Договірної Сторони дозволяла, щоб остаточне, обов'язкове для виконання судове рішення залишалося невиконаним на шкоду однієї зі сторін. Важко уявити ситуацію, щоб пункт 1 статті 6 докладно описував процедурні Гарантії, що надаються сторонам цивільного судового процесу - у провадженні, що є справедливим, відкритим і оперативним - і не передбачив при цьому гарантій виконання судових рішень; тлумачення статті 6 як такої, що стосується виключно права на звернення до суду і проведення судового розгляду, могло б призвести до ситуацій, несумісних із принципом верховенства права, що його Договірні сторони зобов'язалися дотримуватися, коли вони ратифікували Конвенцію.
Європейський суд з прав людини вказав, що пункт перший статті 6 Конвенції зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).
Також у рішенні у справі "Серявін та інші проти України" Європейський суд з прав людини в вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довід (рішення Європейського суду з прав людини у справі Трофимчук проти України).
Відповідач у справі не спростував доводи прокурора.
Під час розгляду справи встановлено, що викладені прокурором у позові факти та обставини свідчать про порушення містобудівного законодавства під час будівництва об'єкта «Будівництво багатоповерхового житлового будинку. 69000, м. Запоріжжя, вул. Тбіліська, 9 (№ 2)» (сертифікат про прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об'єктів № ІУ122210817157), а саме не укладання договору пайової участі у розвитку інфраструктури, у зв'язку з чим, безпідставно не сплачені грошові кошти в розмірі 1 481 828 грн 25 коп. у якості пайової участі замовника будівництва у створенні і розвитку інфраструктури на користь Запорізької міської ради в дохід бюджету Запорізької міської територіальної громади у зв'язку із будівництвом багатоповерхового житлового будинку по вул. Тбіліська, 9 (№2) у м. Запоріжжя.
З огляду на викладене, враховуючи предмет та визначені прокурором підстави позову, принципи диспозитивності, змагальності та рівності сторін перед законом і судом, суд дійшов висновку, що заявлені позовні вимоги підлягають задоволенню.
Відповідно до ст.ст. 123, 129 ГПК України судовий збір в розмірі 30 612 грн 64 коп. покладається на відповідача.
Крім того, ухвалою Господарського суду Запорізької області від 09.06.2025 задоволено заяву заступника керівника Запорізької обласної прокуратури про вжиття заходів забезпечення позову у справі № 908/1749/25.
Відповідно до ч. 2 ст. 4 Закону України “Про судовий збір» ставка збору за подання до суду заяви про забезпечення позову, яка подана юридичною особою, дорівнює 0,5 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб.
Разом із цим, за приписами ч. 3 ст. 4 Закону України “Про судовий збір» при поданні до суду процесуальних документів, передбачених частиною другою цієї статті, в електронній формі - застосовується коефіцієнт 0,8 для пониження відповідного розміру ставки судового збору.
Враховуючи, що заява про забезпечення позову подана через систему “Електронний суд», то розмір судового збору становить 1 211 грн 20 коп.
Запорізькою обласною прокуратурою згідно платіжної інструкції № 1365 від 05.06.2025 сплачено судовий збір у розмірі 1211 грн 20 коп.
За таких обставин, відповідно до вимог статті 129 Господарського процесуального кодексу України, судові витрати за подання до суду заяви про забезпечення позову у розмірі 1211,20 грн покладаються на відповідача.
Керуючись ст.ст. 42, 123, 129, 231, 233, 238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, суд
Позовні вимоги Заступника керівника Запорізької обласної прокуратури в інтересах держави в особі Запорізької міської ради до Акціонерного товариства “Закритий недиверсифікований венчурний корпоративний інвестиційний фонд “ОРЕГОН» задовольнити.
Стягнути з Акціонерного товариства “Закритий недиверсифікований венчурний корпоративний інвестиційний фонд “ОРЕГОН» (вул. Володимирська, 61Б, кім. 3, м. Київ, 01033, ідентифікаційний номер юридичної особи 40162043) на користь Запорізької міської ради (пр. Соборний, 206, м. Запоріжжя, 69105, ідентифікаційний номер юридичної особи 04053915, в дохід бюджету Запорізької міської територіальної громади) 1 481 828 (один мільйон чотириста вісімдесят одна тисяча вісімсот двадцять вісім) грн 25 коп. безпідставно збережені кошти пайової участі, 901 514 (дев'ятсот одна тисяча п'ятсот чотирнадцять) грн 40 коп. інфляційні нарахування, 167 710 (сто шістдесят сім тисяч сімсот десять) грн. 48 коп. 3 % річних.
Стягнути з Акціонерного товариства “Закритий недиверсифікований венчурний корпоративний інвестиційний фонд “ОРЕГОН» (вул. Володимирська, 61Б, кім. 3, м. Київ, 01033, ідентифікаційний номер юридичної особи 40162043) на користь Запорізької обласної прокуратури (вул. Дмитра Апухтіна, буд. 29а, м. Запоріжжя, 69005, код ЄДРПОУ 02909973, розрахунковий рахунок: UA438201720343180001000000271, відкритий в державній казначейській службі України, м. Київ, МФО 820172, отримувач: Запорізька обласна прокуратура, ЄДРПОУ 02909973, код класифікації видатків бюджету - 2800) кошти, витрачені у 2025 році на сплату судового збору при здійсненні представництва інтересів держави у розмірі 31 823 (тридцять одна тисяча вісімсот двадцять три) 84 коп.
Видати накази після набрання рішенням законної сили.
Рішення оформлено та підписано 01.10.2025.
Суддя С.С. Дроздова
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду. Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Повний текст рішення буде розміщено в Єдиному державному реєстрі судових рішень за веб-адресою у мережі Інтернет за посиланням: http://reyestr.court.gov.ua.