пр. Волі, 54а, м. Луцьк, 43010, тел./факс 72-41-10 E-mail: inbox@vl.arbitr.gov.ua Код ЄДРПОУ 03499885
01 жовтня 2025 року Справа № 911/1840/25
Господарський суд Волинської області у складі судді Дем'як В.М., за участю секретаря судового засідання Назарова Н.В., розглянувши справу
за позовом: Приватного виробничо-торгового підприємства “СВІТЯЗЬ»
до відповідача: ОСОБА_1
про стягнення 17 760 грн.
Представники сторін:
від позивача: не прибули;
від відповідача: не прибули;
Встановив: Приватне виробничо-торгове підприємство “СВІТЯЗЬ» звернулось до Господарського суду Київської області з позовом до ОСОБА_1 про стягнення збитків у розмірі 17 760 грн.
В обґрунтування позовних вимог позивач доводить, що надане останнім обладнання відповідач не повернув, а за місцем його обумовленого договором про експулатацію обладнання №UA_W34_8665 від 10.06.2019 розташування відсутнє, що і стало підставою для звернення до суду із даним позовом.
Ухвалою Господарського суду Київської області від 02.06.2025 передано матеріали справи за територіальною юрисдикцією (підсудністю) до Господарського суду Волинської області з огляду на те, що згідно відомостей з Єдиного державного демографічного реєстру місцезнаходженням відповідача є Волинська область.
30.06.2025 до Господарського суду Волинської області надійшли матеріали справи №911/1840/25.
Ухвалою суду від 01.07.2025 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами.
Ухвалою суду від 28.08.2025 постановлено перейти до розгляду справи №911/1840/25 за правилами загального позовного провадження, призначено підготовче засідання суду на 17.09.2025 вересня 2025 року на 11:00 год, запропоновано відповідачу подати суду в порядку статей 165, 251 Господарського процесуального кодексу України не пізніше п'ятнадцяти днів з дня вручення даної ухвали відзив на позов і всі документи, що підтверджують заперечення проти позову при їх наявності, одночасно копію відзиву надіслати позивачу, докази чого подати суду, запропоновано позивачу у строк до п'яти днів з дня отримання відзиву подати до суду відповідь на відзив, складену з урахуванням вимог ст. 166 ГПК України.
Ухвалою суду від 17.09.2025 закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті на 29.09.2025.
Ухвала суду від 17.09.2025, була надіслана електронною поштою в електронний кабінет позивача - Приватного виробничо-торгового підприємства “Світязь» та відповідно до довідки Господарського суду Волинської області була доставлена до електронного кабінету 17.09.2025.
Ухвала суду від 17.09.2025, була надіслана електронною поштою в електронний кабінет представника відповідача - Завадської Наталії Юріївни та відповідно до довідки Господарського суду Волинської області була доставлена до електронного кабінету 17.09.2025.
У відповідності до п. 2 ч. 6 ст. 242 Господарського процесуального кодексу України днем вручення судового рішення є день отримання судом повідомлення про доставлення копії судового рішення до електронного кабінету особи.
Отже, суд дійшов висновку, що позивач та відповідач про розгляд справи судом повідомлений належним чином.
Згідно з частиною 2 статті 178 Господарського процесуального кодексу України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд має право вирішити спір за наявними матеріалами справи.
Стаття 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод гарантує кожному при вирішенні питання щодо його цивільних прав та обов'язків право на справедливий судовий розгляд упродовж розумного строку.
Частинами ч.ч. 1, 2, 3 ст.13 ГПК України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.
Принцип рівності сторін у процесі вимагає, щоб кожній стороні надавалася розумна можливість представляти справу в таких умовах, які не ставлять цю сторону у суттєво невигідне становище відносно другої сторони (п.87 Рішення Європейського суду з прав людини у справі "Салов проти України" від 06.09.2005).
У Рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Надточий проти України" від 15.05.2008 зазначено, що принцип рівності сторін передбачає, що кожна сторона повинна мати розумну можливість представляти свою сторону в умовах, які не ставлять її в суттєво менш сприятливе становище в порівнянні з опонентом.
Змагальність означає таку побудову судового процесу, яка дозволяє всім особам - учасникам певної справи відстоювати свої права та законні інтереси, свою позицію у справі.
Принцип змагальності є процесуальною гарантією всебічного, повного та об'єктивного з'ясування судом обставин справи, ухвалення законного, обґрунтованого і справедливого рішення у справі.
Враховуючи вищевикладене, суд дійшов до висновку, що наявні у матеріалах справи документи достатні для прийняття повного та обґрунтованого судового рішення у відповідності до ст. 240 Господарського процесуального кодексу України, а неявка представників позивача та відповідача не перешкоджає вирішенню справи по суті за наявними в ній матеріалами.
Дослідивши наявні в матеріалах справи докази, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні дані, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд, встановив:
10.06.2019 між Приватним виробничо-торговельним підприємством “Світязь» (Дистриб'ютор) і ФОП Завадською Наталією Юріївною (Торгова точка) за згодою і з дозволу ПрАТ «АБІНБЕВ ЕФЕС УКРАЇНА» (Компанія) укладено договір про експлуатацію обладнання №UА_W_34_8665 (а.с. 8). Відповідно до п. 1.1. договору Дистриб'ютор передав Торговій точці вказане в цьому договорі Обладнання, а ТТ прийняла вказане Обладнання та зобов'язується експлуатувати таке Обладнання відповідно до умов цього Договору та «Умов ПРАТ «АБІНБЕВ ЕФЕС УКРАЇНА» щодо обігу та експлуатації обладнання (з додатками)» (далі-Умови) для реалізації з його використанням виключно Товару і відповідно до цих Договорів та Умов ГТ зобов'язується повернути таке Обладнання Дистриб'ютору або Компанії в тому ж стані, в якому ТТ отримувала таке Обладнання з урахуванням його нормального зносу.
Пунктом 1.7 договору про експлуатацію обладнання передбачено, що торгова точка зобов'язана:
а) експлуатувати обладнання лише за вказаною в цьому договорі адресою розташування/монтажу обладнання;
б) підготувати місце розміщення обладнання до його монтажу, відповідно до вимог Компанії (розміщення на видному місці, наявність робочого простору для встановлення обладнання, наявність електромережі для обладнання для розливу пива з КЕГ, наявність підводу води, вуглекислого балону та КЕГ, кімнатного термометра для визначення температури для виставлення необхідного тиску при експлуатації;
в) самостійно проводити щоденне промивання поточною водою пивопроводів обладнання для розливу пива з КЕГ;
г) забезпечувати можливість безперешкодного доступу представників дистриб'ютора та/або компанії до обладнання;
д) самостійно і за свій рахунок нести видатки, ще пов'язані зі збереженням та експлуатацією обладнання (на його охорону, забезпечення його електропостачанням, водопостачанням тощо).
Відповідно до п. 1.9. договору про експлуатацію обладнання Обладнання, яке передане торговій точці, ТТ зобов'язана повернути дистриб'ютору в стані, в якому воно було отримано з урахуванням нормального зносу, у вказаний у відповідній вимозі термін (строк). Вимога має бути подана письмово.
Повернення обладнання торговою точкою дистриб'ютору оформлюється відповідним актом приймання-передачі між дистриб'ютором та ТТ за формою згідно з Умовами, який в обов'язковому порядку має бути попередньо погоджений підписом уповноваженого представника компанії та скріплений печаткою/підписом компанії (п. 1.11 договорів про експлуатацію обладнання).
Пунктом 1.13 договору встановлено, що у випадку, якщо ТТ не виконала обов'язку щодо повернення обладнання, ТТ повинна:
1) оплатити компанії (у випадках, передбачених цим договором та Умовами) або дистриб'ютору (за погодженням компанії) неустойку у розмірі 0.5% від передбаченої цим договором ціни (вартості) неповернутого обладнання за кожний день прострочення строку його повернення;
2) повернути компанії (у випадках, передбачених цим договором та Умовах) або дистриб'ютору (за погодженням компанії) обладнання або сплатити компанії (у випадках, передбачених цим договором та Умовами) або дистриб'ютору (за погодженням компанії) визначену цим договором ціну (вартість) неповернутого обладнання або збитки, розмір яких визначається Умовами для збитків, завданих втратою обладнання торговою точкою.
З метою стягнення з ТТ передбачених цим пунктом неустойки, ціни (вартості) обладнання, збитків, та з метою повернення обладнання від ТТ дистриб'ютор має право від свого імені (за наявності письмової згоди компанії) звернутися до суду з відповідними позовними заявами. В разі викрадення, знищення, пошкодження обладнання третіми особами, ТТ і дистриб'ютор зобов'язані та мають право самостійно вчинити всі передбачені законодавством дії, необхідні для розшуку, повернення обладнання, стягнення з винних осіб ціни (вартості) знищеного, пошкодженого, вкраденого обладнання, тощо подавати в правоохоронні органи відповідні заяви про викрадення обладнання, надавати правоохоронним органам відповідні свідчення та документи, виступати в якості потерпілого та цивільного позивача у кримінальних провадженнях щодо викрадення, знищення, пошкодження обладнання тощо.
На виконання договору про експлуатацію обладнанні від 10.06.2019 №UА_W_34_8665 ПВТП «СВІТЯЗЬ» передало ФОП Завадські Н.Ю. наступне обладнання: Тайфун-80 (2+1), Без логотипа (2.0), заводський номер О307071488781323118746419181D, рік виробництва 01.05.2019, адреса розташування с. Світязь урочище Гряда, буд №, загальною вартістю 12 700,00 грн.
22.10.2024 на адресу відповідача - Завадської Наталії Юріївни ( АДРЕСА_1 ) направленіо вимогу №59 від 22.0.2025 про повернення 28.11.2024 обладнання відповідно до умов укладеного договору (а.с. 9-10).
Як слідує з матеріалів справи, представниками компанії та дистриб'ютора здійснена спроба повернення обладнання за визначеними договорами місцем його розташування, для чого представники компанії та дистриб'ютора прибули за адресою місця розташування обладнання. Однак, обладнання за місцем його розташування згідно договору, було відсутнє, так само як і торгова точка (магазин зачинений), про що складено акт від 28.11.2024 (а.с. 11-12), відповідно обладнання відповідачем повернуто не було.
Крім цього, відповідач не вчиняв жодних дій щодо виконання свого обов'язку для повернення обладнання.
Відповідно до пункту 19 Умов ПрАТ «АБІНБЕВ ЕФЕС УКРАЇНА» щодо обігу та експлуатації обладнання, затверджених в редакції від 01.01.2024 (а.с. 15-27), що є невід'ємним додатком до договорів про експлуатацію обладнання у випадку втрати обладнання, комплектуючих, ТТ повинна відшкодувати особі, якій має здійснюватися повернення втраченого обладнання, комплектуючих (компанії або дистриб'ютору), збитки у сумі, яка складається з таких сум:
а) ціни (вартості) втраченого обладнання, встановленої Додатком № 5 до цих Умов для обладнання відповідного строку експлуатації, який (строк) визначається станом на дату втрати обладнання; б) грошової суми, яка визначається шляхом множення ціни (вартості), вказаної у підпункті а) цього пункту, на ставку податку на додану вартість, встановлену законодавством України станом на дату втрати обладнання; в) ціни (вартості) втрачених комплектуючих, встановленої Додатком № 6 до цих Умов в залежності від технічного стану комплектуючих.
Датою втрати обладнання, комплектуючих торговою точкою для цього випадку вважається:
а) дата відповідного документа, яким встановлено факт втрати обладнання, комплектуючих торговою точкою та/або факт відсутності обладнання, комплектуючих у торгової точки/або факт відсутності обладнання, комплектуючих за адресою його розташування/монтажу, встановленою договором експлуатації - акти (відомості) інвентаризації, акти огляду, інші акти та документи, складені дистриб'ютором та/або компанією як за участі, так і без участі представників торгової точки; документи органів державної влади, якими підтверджується факти втрати обладнання, комплектуючих торговою точкою (відсутності обладнання, комплектуючих у торгової точки) як з її вини, так і без її вини; документи, видані торговою точкою; або
б) дата, наступна за граничною датою повернення обладнання, комплектуючих торговою точкою дистриб'ютору або компанії - якщо відповідно до умов договору експлуатації та цих Умов торгова точка повинна була повернути, але не повернула обладнання, комплектуючі дистриб'ютору або компанії у таку граничну дату. При цьому, дистриб'ютор (за письмовим погодженням компанії або компанія мають як право в судовому порядку вимагати повернення торговою точкою обладнання, комплектуючих в натурі, так і право вимагати в судовому порядку стягнення з торгової точки збитків, завданих втратою обладнання, у розмірах, які визначаються відповідно до цього пункту.
17.12.2024 позивач звернувся з листом до ПрАТ «Абінбев Ефес Україна» про надання згоди на звернення до суду про примусове стягнення вартості неповернутого обладнання (а.с. 13).
30.12.2024 ПрАТ «Абінбев Ефес Україна» на лист ПВТП «Світязь» №81 від 17.12.2024 повідомило, що надає згоду на звернення до суду (а.с. 14).
Таким чином, з урахуванням пункту 19 Умов ПрАТ «АБІНБЕВ ЕФЕС УКРАЇНА» щодо обігу та експлуатації обладнання, затверджених в редакції 01.01.2024 та Додатку №5 вартість обладнання, яку відповідач зобов'язаний компенсувати становить:
Тайфун-80 (2+1), Без логотипа (2.0), заводський номер О307071488781323118746419181D, 17 760,00 грн. (14 800,00 грн.+20%ПДВ).
Згідно інформації з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, Завадською Н.Ю. припинено підприємницьку діяльність фізичної особи-підприємця, запис від 31.08.2020, підстава - власне рішення.
Правовідносини, які склалися між сторонами у справі, носять характер господарських. Позовну заяву подано до суду 30.05.2025, коли підприємець Завадська Н.Ю. втратила статус суб'єкта підприємницької діяльності.
Частиною 9 статті 4 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань" передбачено, що фізична особа - підприємець позбавляється статусу підприємця з дати внесення до Єдиного державного реєстру запису про державну реєстрацію припинення підприємницької діяльності цією фізичною особою.
Згідно з висновком щодо застосування норм права, викладеним у постанові Верховного Суду від 05.06.2018 у справі №338/180/17 (пункт 73), з 15.12.2017 господарські суди мають юрисдикцію щодо розгляду на підставі п.1 ч.1 ст.20 ГПК України у вказаній редакції спорів, в яких стороною є фізична особа, яка на дату подання позову втратила статус суб'єкта підприємницької діяльності, якщо ці спори пов'язані, зокрема, з підприємницькою діяльністю, що раніше здійснювалася зазначеною фізичною особою, зареєстрованою підприємцем.
Враховуючи приписи ст. 51, 52, 598-609 Цивільного кодексу України (далі-ЦК України), припинення фізичною особою - суб'єктом підприємницької діяльності Завадською Н.Ю. підприємницької діяльності, не припиняє її зобов'язань, які пов'язані з підприємницькою діяльністю і які залишаються за ним як за фізичною особою.
Отже, позивач, звертаючись до господарського суду, обґрунтовано визначив належність спору до господарської юрисдикції відповідно до суб'єктного складу та змісту правовідносин сторін як таких, що виникли з господарського договору, зобов'язання за яким у відповідача із втратою його статусу як ФОП не припинились.
Враховуючи вище викладене позивач звернувся до суду за захистом свого порушеного права та просить стягнути з відповідача 17 760,00 грн. вартості обладнання згідно договору про експлуатацію обладнання №UА_W_34_8665 від 10.06.2019.
Відповідно ст.11 ЦК України обов'язки суб'єктів господарювання виникають з угод, передбачених законом, а також з угод, непередбачених законом, але таких які йому не суперечать.
Згідно ст. 22 ЦК України особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Збитками є: втрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).
Збитки відшкодовуються у повному обсязі, якщо договором або законом не передбачено відшкодування у меншому або більшому розмірі. Якщо особа, яка порушила право, одержала у зв'язку з цим доходи, то розмір упущеної вигоди, що має відшкодовуватися особі, право якої порушено, не може бути меншим від доходів, одержаних особою, яка порушила право. На вимогу особи, якій завдано шкоди, та відповідно до обставин справи майнова шкода може бути відшкодована і в інший спосіб, зокрема, шкода, завдана майну, може відшкодовуватися в натурі (передання речі того ж роду та тієї ж якості, полагодження пошкодженої речі тощо), якщо інше не встановлено законом.
Статтею 623 ЦК України визначено, що боржник, який порушив зобов'язання, має відшкодувати кредиторові завдані цим збитки. Розмір збитків, завданих порушенням зобов'язання, доказується кредитором.
Збитки визначаються з урахуванням ринкових цін, що існували на день добровільного задоволення боржником вимоги кредитора у місці, де зобов'язання має бути виконане, а якщо вимога не була задоволена добровільно, - у день пред'явлення позову, якщо інше не встановлено договором або законом. Суд може задовольнити вимогу про відшкодування збитків, беручи до уваги ринкові ціни, що існували на день ухвалення рішення. При визначенні неодержаних доходів (упущеної вигоди) враховуються заходи, вжиті кредитором щодо їх одержання.
У відповідності до ст. 509 ЦК України, зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Згідно ст.ст. 526, 527, 530 ЦК України, зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Боржник зобов'язаний виконати свій обов'язок, а кредитор - прийняти виконання особисто, якщо інше не встановлено законом або договором, не випливає із суті зобов'язання. Якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Згідно ч. 1 ст. 509 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Згідно ч. 1 ст. 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
У відповідності до п. 1 ст. 628 ЦК України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Відповідно до приписів ст. 629 ЦК України договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Суд встановив, що відповідач вимогу позивача про повернення обладнання не задовольнив та до цього часу обладнання не повернув. Також судом встановлено, що в матеріалах справи відсутні докази наявності у відповідача цього обладнання в натурі та докази вчинення відповідачем дій, спрямованих на повернення цього обладнання позивачу, у зв'язку з чим суд вважає, що позивачем доведено протиправне ухилення відповідача від виконання цього обов'язку та склад господарського правопорушення у спірних правовідносинах між сторонами.
Оцінюючи подані стороною докази, що ґрунтуються на повному, всебічному й об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд дійшов висновку про те, що заявлена позивачем вимога щодо стягнення з відповідача підтверджена матеріалами справи, відповідачем не спростована підлягає до задоволення в сумі 17 760,00 грн.
Згідно ч.1 ст. 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.
Відповідно до положень статті 77 Господарського процесуального кодексу України обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
Також, згідно з нормами статті 78 Господарського процесуального кодексу України достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи.
Статтею 86 ГПК України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Правилами статті 13 Господарського процесуального кодексу України визначено, що кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.
Згідно з положеннями статті 129 ГПК України, судовий збір покладається у спорах, що виникають при укладанні, зміні та розірванні договорів, - на сторону, яка безпідставно ухиляється від прийняття пропозицій іншої сторони, або на обидві сторони, якщо судом відхилено частину пропозицій кожної із сторін. У спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, - на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Судовий збір за розгляд справи відповідно до ст. 129 ГПК України покладається на відповідача.
Позивачем заявлено до стягнення витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 5000 грн.
Згідно ч. 4 ст. 129 ГПК України, інші судові витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються: у разі задоволення позову - на відповідача; у разі відмови в позові - на позивача; у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду, за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду (ч. 8 ст. 129 ГПК України).
У постанові від 03.10.2019 у справі №922/445/19 об'єднана палата Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду сформулювала такі висновки щодо застосування норм права при вирішенні питання про розподіл судових витрат на правову допомогу:
1) за змістом п. 1 ч. 2 ст. 126, ч. 8 ст. 129 ГПК України розмір витрат на оплату професійної правничої допомоги адвоката встановлюється і розподіляється судом згідно з умовами договору про надання правничої допомоги при наданні відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, як уже сплаченої, так і тієї, що лише підлягає сплаті (буде сплачена) відповідною стороною або третьою особою. Отже, витрати на надану професійну правничу допомогу у разі підтвердження обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості підлягають розподілу за результатами розгляду справи незалежно від того, чи їх уже фактично сплачено стороною/третьою особою чи тільки має бути сплачено (п. 1 ч. 2 ст. 126 цього Кодексу);
2) зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу, можливе виключно на підставі клопотання іншої сторони у разі, на її думку, недотримання вимог стосовно співмірності витрат із складністю відповідної роботи, її обсягом та часом, витраченим ним на виконання робіт. Суд, ураховуючи принципи диспозитивності та змагальності, не має права вирішувати питання про зменшення суми судових витрат на професійну правову допомогу, що підлягають розподілу, з власної ініціативи;
3) загальне правило розподілу судових витрат визначене в ч. 4 ст. 129 ГПК України. Разом із тим, у ч. 5 наведеної норми цього Кодексу визначено критерії, керуючись якими суд (за клопотанням сторони або з власної ініціативи) може відступити від вказаного загального правила при вирішенні питання про розподіл витрат на правову допомогу та не розподіляти такі витрати повністю або частково на сторону, не на користь якої ухвалено рішення, а натомість покласти їх на сторону, на користь якої ухвалено рішення. При цьому, на предмет відповідності зазначеним критеріям суд має оцінювати поведінку/дії/бездіяльність обох сторін при вирішенні питання про розподіл судових витрат;
4) під час вирішення питання про розподіл судових витрат господарський суд за наявності заперечення сторони проти розподілу витрат на адвоката або з власної ініціативи, керуючись критеріями, що визначені ч.ч. 5-7, 9 ст. 129 ГПК України, може не присуджувати стороні, на користь якої ухвалено судове рішення, всі її витрати на професійну правову допомогу. У такому випадку суд, керуючись ч.ч. 5-7, 9 ст. 129 зазначеного Кодексу, відмовляє стороні, на користь якої ухвалено рішення, у відшкодуванні понесених нею витрат на правову допомогу повністю або частково, та відповідно не покладає такі витрати повністю або частково на сторону, не на користь якої ухвалено рішення. При цьому, в судовому рішенні суд повинен конкретно вказати, які саме витрати на правову допомогу не підлягають відшкодуванню повністю або частково, навести мотивацію такого рішення та правові підстави для його ухвалення. Зокрема, вирішуючи питання розподілу судових витрат, господарський суд має враховувати, що розмір відшкодування судових витрат, не пов'язаних зі сплатою судового збору, не повинен бути непропорційним до предмета спору. У зв'язку з наведеним суд з урахуванням конкретних обставин, зокрема ціни позову, може обмежити такий розмір з огляду на розумну необхідність судових витрат для конкретної справи.
Суд, з урахуванням вимог ст.ст. 123, 124, 126, 129 ГПК України дослідивши надані заявником докази на підтвердження об'єму наданих послуг, встановив, що надання позивачу правничої допомоги підтверджується доданими до заяви доказами, а саме: договором про надання правничої допомоги від 05.12.2024 №Д05/12/24-1, актом прийому-передачі наданих послуг від 11.12.2024 на суму 5000,00 грн.
05.12.2024 між Адвокатським об'єднанням "ПРЕМІУМ СЕРВІС" (Адвокатське об'єднання) та Приватним виробничо-торговим підприємством “Світязь» (клієнт), укладено договір про надання правничої допомоги №Д26/02/25-1, згідно умов п. 1.1. якого клієнт доручає, а адвокатське об'єднання бере на себе зобов'язання надавати клієнту правничу допомогу у справі про стягнення заборгованості по договорах про експлуатацію обладнання №UА_W_34_8665 від 10.06.2019 в обсязі та на умовах, передбачених даним договором.
Згідно п.2.1 договору, адвокатське об'єднання, на підставі звернення клієнта, приймає на себе зобов'язання з надання правничої допомоги , відповідно до п. 1.1. цього Договору, а саме:
2.1.1. Надання правової інформації, консультацій і роз'яснень.
2.1.2. Складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру.
2.1.3. Представництво у встановленому порядку інтересів клієнта в будь-яких державних органах та установах, органах місцевого самоврядування, суб'єктів господарювання, судових органах України будь-якої ланки, а також в інших органах з усіма правами, які надані законодавством України стороні/учаснику судового процесу, в тому числі з правом: подання та підписання позовної заяви, апеляційної та касаційної скарги, участі в судових засіданнях, повної або часткової відмови від позовних вимог, визнання позову повністю або частково, зміни підстав або предмета позову, збільшення або зменшення позовних вимог, укладення мирової угоди, надання пояснень та доказів, подання заяв, скарг, клопотання та Інших документів, підтримання або заперечення проти апеляційної та касаційної скарг, ознайомлення з матеріалами справи, подання відзивів та заперечень, отримання судових рішень, виконавчих документів та копій документів наявних в матеріалах справи, оскарження' рішень, ухвал, постанов суду, сплати судового збору та інших платежів необхідних для захисту прав клієнта у суді, пред'явлення виконавчого документа до виконання.
Розмір винагороди адвокатського об'єднання за надання правничої допомоги становить 5000,00 грн (п. 4.1. договору).
Згідно п. 4.2 договору, Розрахунки за виконану роботу згідно п.4.1. Договору здійснюються клієнтом у безготівковому порядку, шляхом перерахування коштів на рахунок адвокатського об'єднання протягом 5 банківських днів з моменту набрання законної сили рішенням суду у справі, що є предметом даного Договору.
Згідно акту прийому-передач виконаних робіт від 11.12.2024, підписаного договірними сторонами, загальна вартість наданих послуг складає 5000,00 грн.
Суд бере до уваги висновок, зазначений у постанові Об'єднаної палати Касаційного господарського суду від 03.10.2019 зі справи №922/445/19. В абзацах другому та третьому пункту 6.5 цієї постанови зазначено, що згідно зі змістом пункту 1 частини другої статті 126, частини восьмої статті 129 ГПК України розмір витрат на оплату професійної правничої допомоги адвоката встановлюється і розподіляється судом згідно з умовами договору про надання правничої допомоги при наданні відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, як уже сплаченої, так і тієї, що лише підлягає сплаті (буде сплачена) відповідною стороною або третьою особою. Витрати на надану професійну правничу допомогу у разі підтвердження обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості підлягають розподілу за результатами розгляду справи незалежно від того, чи їх уже фактично сплачено стороною/третьою особою чи тільки має бути сплачено (пункт 1 частини другої статті 126 цього Кодексу).
Судом враховується, що втручання суду у договірні відносини між адвокатом та його клієнтом у частині визначення розміру гонорару або зменшення розміру стягнення такого гонорару з відповідної сторони на підставі положень ч. 4 ст. 126 ГПК України можливе лише за умови обґрунтованості та наявності доказів на підтвердження невідповідності таких витрат фактично наданим послугам. В іншому випадку таке втручання суперечитиме принципу свободи договору визначеному нормами ст. 627 ЦК України, принципу pacta sunt servanda та принципу захисту права працівника або іншої особи на оплату та своєчасність оплати за виконану працю, закріпленому у статті 43 Конституції України (постанова об'єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 20.11.2020р. у справі №910/13071/19).
Відповідно до Постанови Об'єднаної Палати Верховного Суду від 03.10.2019 року за справою №922/445/19, суд може зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами, лише за клопотанням іншої сторони; обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат адвоката, що підлягають розподілу між сторонами.
Розмір витрат позивача на оплату послуг з правової допомоги у визначеному законодавством порядку відповідачем заперечений не був.
Враховуючи вказане, позивачем, на думку та переконання суду, згідно з вимогами ст. 74 ГПК України було доведено надання йому адвокатом послуг з професійної правничої допомоги на суму 5000 грн. На думку суду, вартість послуг на визначену суму підтверджена належними та допустимими доказами, відповідає обсягу виконаних робіт (наданих послуг).
Пунктом 1 частини 2 статті 126, частиною 8 статті 129 ГПК України, визначено, що розмір витрат на оплату професійної правничої допомоги адвоката встановлюється і розподіляється судом згідно з умовами договору про надання правничої допомоги при наданні відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, як уже сплаченої, так і тієї, що лише підлягає сплаті (буде сплачена) відповідною стороною або третьою особою.
Отже, витрати на надану професійну правничу допомогу у разі підтвердження обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості підлягають розподілу за результатами розгляду справи незалежно від того, чи їх уже фактично сплачено стороною/третьою особою чи тільки має бути сплачено.
Аналогічна правова позиція висловлена в постанові Об'єднаної палати Верховного Суду у складі суддів Касаційного господарського суду від 03.10.2019р. у справі №922/445/19.
Враховуючи наведене, та те, що відповідач не спростував обґрунтованість заявлених позивачем витрат на правову допомогу, суд вважає обґрунтованими та співмірними вимоги заяви позивача про покладення на відповідача витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 5000 грн, пов'язаних із розглядом справи №911/1840/25.
Зазначені витрати на переконання суду, відповідатимуть критеріям пропорційності, добросовісності, розумності та справедливості.
На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 13, 73, 74, 75, 76-80, 123, 126, 129, 231, 232, 236-240 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд,-
вирішив:
1. Позов задоволити.
2. Стягнути з Завадської Наталії Юріївни ( АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_1 ) на користь Приватного виробничо-торгового підприємства "Світязь" (Волинська область, місто Луцьк, вулиця Офіцерська, 20-А, код ЄДРПОУ 13364650) 17 760,00 грн. заборгованості (вартості обладнання), а також 3028,00 грн. витрат по сплаті судового збору та 5000,00 грн. витрат на професійну правничу допомогу.
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду (ч.ч. 1, 2 ст. 241 ГПК України).
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня складання повного тексту рішення до Північно-західного апеляційного господарського суду.
Суддя В. М. Дем'як