пр. Волі, 54а, м. Луцьк, 43010, тел./факс 72-41-10
E-mail: inbox@vl.arbitr.gov.ua Код ЄДРПОУ 03499885
01 жовтня 2025 року Справа № 903/534/23 (910/9838/25)
Господарський суд Волинської області у складі головуючого судді Гарбара Ігоря Олексійовича, розглянувши у приміщенні Господарського суду Волинської області у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) учасників справи справу №903/534/23 (910/9838/25) за позовом Комунального підприємства виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації) “Київкомунсервіс» до Товариства з обмеженою відповідальністю “АВІОН+» про стягнення 24573,67 грн, в межах справи №903/534/23 за заявою Товариства з обмеженою відповідальністю “Партнер Дістрібьюшн» до Товариства з обмеженою відповідальністю “Авіон+» про банкрутство,
Комунальне підприємство виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації) “Київкомунсервіс» звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю “АВІОН+» про стягнення заборгованості у розмірі 24 573,67 грн, в т.ч.: 21025,00 грн основний борг, 2250,28 грн інфляційні втрати, 502,27 грн 3% річних та 796,12 грн пеня.
Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням Відповідачем його зобов'язань за Договором №Вп-22229-Ш на надання послуг з вивезення твердих побутових відходів від 02.12.2020 року.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 12.08.2025 матеріали позовної заяви Комунального підприємства виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації) “Київкомунсервіс» до Товариства з обмеженою відповідальністю “АВІОН+» про стягнення заборгованості у розмірі 24573,67 грн. направлено за підсудністю до Господарського суду Волинської області для розгляду в межах справи №903/534/23 про банкрутство Товариства з обмеженою відповідальністю “АВІОН+».
29.08.2025 на адресу Господарського суду Волинської області надійшла справа №910/9838/25 за позовом Комунального підприємства виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації) “Київкомунсервіс» до Товариства з обмеженою відповідальністю “АВІОН+» про стягнення 24573,67 грн.
Відповідно до протоколу передачі судової справи раніше визначеному складу суду від 01.09.2025 у відповідності до п. 8. ч. 1 ст. 20 ГПК України, ст. 7 Кодексу України з процедур банкрутства справу розподілено судді Гарбару І.О. в межах справи №903/534/23 за заявою Товариства з обмеженою відповідальністю “Партнер Дістрібьюшн» до Товариства з обмеженою відповідальністю “Авіон+» про банкрутство.
Ухвалою суду від 01.09.2025 позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами. Запропоновано відповідачу не пізніше ніж у 15-ти денний строк з дня вручення ухвали про відкриття провадження у справі подати суду обґрунтований письмовий відзив на позовну заяву у порядку, передбаченому статтею 178 ГПК України, з нормативно обґрунтованими поясненнями по суті заявлених вимог та доданням оригіналів для огляду та належним чином завірених копій підтверджуючих документів, на які міститься посилання у відзиві. Запропоновано відповідачу перевірити розрахунки, та в разі виконання розрахунків нарахувань (річних, втрат від інфляції, пені) поза дотримання вимог закону, умов договорів, здійснити контррозрахунки, які направити до суду та позивачу.
Зобов'язано позивача протягом 10 днів з моменту отримання ухвали подати до суду докази часткової оплати.
Відповідач ухвалу суду отримав01.092025, що підтверджується довідкою про доставку електронного листа (а.с.140-141).
Отже, строк для подачі відзиву до 16.09.2025.
16.09.2025 ліквідатор ТОВ «Авіон+» сформувала в системі “Електронний суд» відзив на позовну заяву, в якому вказав, що нарахування Відповідачем будь-яких оплат за договором з 21.01.2025 є неправомірним, а відповідна заборгованість не підлягає нарахуванню та як наслідок стягненню в судовому порядку нарахування Відповідачем будь яких відсотків, штрафних санкцій чи інфляційних втрат з 23.06.2023 є неправомірним, а відповідна заборгованість не підлягає нарахуванню та як наслідок стягненню в судовому порядку.
Згідно наданого розрахунку, Позивачем нараховано пеню за період 2024-2025 років, тобто після введення мораторію та відповідно пеню нараховано неправомірно, а нарахована сума не підлягає стягненню. Згідно наданого розрахунку, Позивачем нараховано інфляційні втрати за період з 08.02.2024 по 28.07.2025 зазначивши відповідні періоди в межах наведеного часового проміжку, тобто всі інфляційні втрати за позовом нараховані після введення мораторію та відповідно нараховано неправомірно, а нарахована сума не підлягає стягненню. Аналогічна ситуація і з % річних які також нараховані за період з 08.02.2024 по 28.07.2025 зазначивши відповідні періоди в межах наведеного часового проміжку, тобто всі нараховані % річних за позовом нараховані після введення мораторію та відповідно нараховані неправомірно, а нарахована сума не підлягає стягненню.
Позивач отримав відзив відповідача 16.09.2025 о 22:58 год, що підтверджується квитанцією №4509293 про доставку документів до зареєстрованого Електронного кабінету користувача ЄСІТС.
Строк для подачі відповіді на відзив до 19.09.2025.
Разом з цим, позивач відповідь на відзив не подав, вимог ухвали суду щодо подачі доказів часткової оплати не виконав.
Враховуючи, що норми ст. 74 ГПК України щодо обов'язку суду витребувати у сторін документи і матеріали, необхідні для вирішення спору, кореспондуються з диспозитивним правом сторін подавати докази, п. 4 ст. 129 Конституції України визначає одним з принципів судочинства свободу в наданні сторонами суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості, суд вважає, що ним, в межах наданих йому повноважень, створені належні умови для надання сторонами доказів та вважає за необхідне розгляд справи проводити за наявними в ній матеріалами.
Суд розглядає справи у порядку спрощеного позовного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів з дня відкриття провадження у справі (ст. 248 ГПК України).
Розгляд справи по суті в порядку спрощеного провадження починається через тридцять днів з дня відкриття провадження у справі, якщо судове засідання не проводиться (ч. 2 ст. 252 ГПК України).
Суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої із сторін про інше (ч. 5 ст. 252 ГПК України).
Враховуючи, що матеріали справи містять достатньо документів, які мають значення для правильного вирішення спору, суд вважає, що справа може бути розглянута за наявними у ній документами.
Судом враховано, що завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов'язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави.
У відповідності до вимог пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод - кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку. Поняття розумного строку не має чіткого визначення, проте розумним слід вважати строк, який необхідний для вирішення справи у відповідності до вимог матеріального та процесуального законів.
З огляду на викладене, з метою дотримання принципів господарського судочинства, суд розглянув справу в межах розумного строку.
Згідно з ч. 4 ст. 240 ГПК України у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи, суд підписує рішення без його проголошення.
Дослідивши матеріали справи, господарський суд прийшов до наступного висновку.
Як вбачається з матеріалів справи, 01.12.2020 між Комунальним підприємством виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації) «Київкомунсервіс» (далі - Позивач, за договором Виконавець) та Товариством з обмеженою відповідальністю «АВІОН+» (далі Боржник, за договором - Замовник) укладено договір №Вп-22229-Ш на надання послуг з вивезення твердих побутових відходів (далі - Договір, копія Договору додається).
Відповідно до п. 1.1. Договору, Виконавець зобов'язується надавати Замовнику послуги з вивезення (збирання, зберігання, перевезення, утилізації, захоронення) твердих побутових відходів (далі за текстом-ТПВ), що утворюються на об'єкті Замовника (ПРОДТОВАРНА КРАМНИЦЯ), що знаходиться за фактичною адресою: 03113, м. Київ, вул. Дегтярівська, 47, а Замовник зобов'язується прийняти і своєчасно оплачувати надані послуги.
Кількість (обсяг) побутових відходів, що підлягає вивезенню по факту утворення ТПВ згідно норм надання послуг з вивезення побутових відходів, становить 4,4 куб. м в місяць (п. 1.2. договору).
Згідно п. 2.3.договру, оплата послуг за цим Договором, у розмірі, що вказаний у п.2.1. даного Договору, з урахуванням ПДВ, здійснюється Замовником протягом 5 (п'яти) банківських днів, на розрахунковий рахунок Виконавця, на підставі виписаного Виконавцем рахунку з моменту отримання направленого Виконавцем замовнику рахунку фактури (можливе направлення в електронному вигляді через систему електронного документообігу).
Відповідно до п. 2.5.1 договору, Сторони можуть фіксувати факти здійснення господарських операцій за Договором шляхом ведення первинних документів в електронному вигляді, у зв'язку з чим Сторони визнають всі первинні бухгалтерські документи за Договором в електронному вигляді, які були виконані, опрацьовані, відправлені, передані, отримані для зберігання, використання, знищення електронних документів, які виконуються із застосуванням перевірки цілісності з підтвердженням факту отримання таких документів в процесі здійснення господарської діяльності Сторін через систему електронного документообігу M.E.Doc, поданих в електронному вигляді з використання кваліфікованого електронного підпису (далі - ЕЦП), як оригінал. Передача Сторонами документів в електронному вигляді засобами телекомунікаційного зв'язку та/або на електронних носіях здійснюється з дотриманням та у чіткій відповідності до вимог Податкового кодексу України, Закону України “Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в України», Закону України “Про електронні документи та електронний документообіг», Закону України “Про електронний цифровий підпис», “Вимогам у сфері електронних довірчих послуг» затверджених постановою КМУ №992 від 07.11.2018року, “Положенням про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку».
Згідно п. 2.5 договору, за результатами наданих послуг Виконавець направляє Замовнику для підписання Акт наданих послуг в двох екземплярах та податкову накладну. Акт наданих послуг підписується щомісячно до 15 (п'ятнадцятого) числа місяця, наступного за звітним. Після підписання Акту наданих послуг уповноваженими представниками Сторін усі суперечки щодо обсягу наданих послуг вважаються необґрунтованими. Замовник зобов'язаний протягом 5 (п'яти) робочих днів, з дати підписання, вищезазначений повернути Акт наданих послуг Виконавцю. Якщо Замовник не повернув його протягом зазначеного терміну, Акт наданих послуг вважається підписаним та вважається, що Замовник не має жодних претензій до обсягів наданих Послуг.
Пунктом 2.6 договору узгоджено, що у разі розірвання Договору, всі остаточні розрахунки за договором здійснюється у 5-денний термін з дня письмового розірвання договору, що фіксується додатковою угодою.
У п. 2.7. договору, у випадку необхідності або у разі розірвання Договору на вимогу однієї із Сторін, Сторони зобов'язані провести протягом п'яти робочих днів звірку взаєморозрахунків. Підтвердженням звірки розрахунків є оформлений Сторонами відповідним чином акт звірки взаєморозрахунків
Відповідно до п. 3.5.договору, Замовник зобов'язався самостійно завантажувати побутові відходи до контейнерів встановленого за адресою: 01001, м. Київ, вул. В. Житомирська, 13.
У відповідності до п. 3.6. договору надавати Виконавцю інформацію про фактичне накопичення побутових відходів. В разі збільшення їх кількості, або не відповідності обсягам, зазначеним в п. 1.2. цього Договору, вносити зміни в Договір шляхом оформлення Додаткової угоди.
Відповідно до п. 3.7. Здійснювати 100% (стовідсоткову) оплату послуг на умовах, зазначених у п. 2.3 та 2.5 цього Договору.
У п. 4.1 та 4.2 договору, сторони встановили відповідальність, відповідно у разі не виконання або неналежного виконання своїх зобов'язань за Договором Сторони несуть відповідальність, передбачену чинним законодавством та цим Договором, а також за прострочення строків оплати Послуг Замовник сплачує Виконавцю пеню у розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період прострочення, від суми простроченого платежу, за кожен день прострочень.
Відповідно до п. 8.5 договору Сторони домовилися, що будь-яка позовна давність по даному Договору встановлюється тривалістю в 5 (п'ять) років.
Цей договір вступає в силу з моменту підписання та діє до 31.12.2020. В разі, якщо жодна із сторін протягом 15 календарних днів до закінчення строку дії цього договору не заявить в письмовій формі (шляхом надсилання рекомендованого листа) про свій намір припинити дію даного договору та припинення дії договору не буде оформлене сторонами належним чином, то строк дії цього договору, вважається автоматично продовженим на кожний наступний календарний рік (п.7.1-7.2 договору).
Позивач через систему електронного документообігу M.E.Doc. направляв Відповідачу скріплені електронним цифровим підписом рахунки на оплату послуг з вивезення твердих побутових відходів у період з 01 лютого 2024 року по 30 червня 2025 року на загальну суму 21025,00 грн.
Позивачем були направленні Акти наданих послуг та Рахунки на оплату за період з лютого 2024 року по червень 2025 року за допомогою програмного забезпечення M.E.Doc для подання звітності до контролюючих органів та обміну юридично значущими первинними документами між контрагентами в електронному вигляді. Зазначені Акти наданих послуг та Рахунки на оплату Боржник отримав, однак у визначений пунктом 2.3. Договору строк відповідач їх не оплатив.
Відповідно до статті 8 Закону України “Про електронні документи та електронний документообіг» юридична сила електронного документа не може бути заперечена виключно через те, що він має електронну форму. Допустимість електронного документа як доказу не може заперечуватися виключно на підставі того, що він має електронну форму.
Згідно статті 9 п. 2 Закону України “Про електронні документи та електронний документообіг» порядок електронного документообігу визначається державними органами, органами місцевого самоврядування, підприємствами, установами та організаціями всіх форм власності згідно з законодавством.
Відповідно до статті 11 Закону України “Про електронні документи та електронний документообіг» електронний документ вважається одержаним адресатом з часу надходження авторові повідомлення в електронній формі від адресата про одержання цього електронного документа автора, якщо інше не передбачено законодавством або попередньою домовленістю між суб'єктами електронного документообігу. Якщо попередньою домовленістю між суб'єктами електронного документообігу не визначено порядок підтвердження факту одержання електронного документа, таке підтвердження може бути здійснено в будь-якому порядку автоматизованим чи іншим способом в електронній формі або у формі документа на папері. Зазначене підтвердження повинно містити дані про факт і час одержання електронного документа та про відправника цього підтвердження. У разі ненадходження до автора підтвердження про факт одержання цього електронного документа вважається, що електронний документ не одержано адресатом.
01.07.2024 №000026086 на адресу Боржника направлено претензія щодо сплати заборгованості за договором №ВП-22229-Ш від 02.12.2020 року в розмірі 4769 (чотири тисячі сімсот шістдесят дев'ять) грн. 02 коп. за послуги надані з вивезення побутових відходів станом на 31.05.2024року, до якої було додано акт звірки взаєморозрахунків щодо визначеної суму основного боргу.
16.09.2024 №000027965 на адресу Боржника було направлено претензія щодо сплати заборгованості за договором №ВП-22229-Ш від 02.12.2020року в розмірі 7269 (сім тисяч двісті шістдесят дев'ять) грн. 94 коп. за послуги надані з вивезення побутових відходів станом на 31.07.2024року, до якої було додано акт звірки взаєморозрахунків щодо визначеної суму основного боргу.
12.11.2024 №000029106 на адресу Боржника було направлено претензія щодо сплати заборгованості за договором №ВП-22229-Ш від 02.12.2020року в розмірі 9770 (дев'ять тисяч сімсот сімдесят) грн. 86 коп. за послуги надані з вивезення побутових відходів станом на 30.09.2024року, до якої було додано акт звірки взаєморозрахунків щодо визначеної суму основного боргу.
20.02.2025 №000030194 на адресу Боржника було направлено претензія щодо сплати заборгованості за договором №ВП-22229-Ш від 02.12.2020року в розмірі 14772 (чотирнадцять тисяч сімсот сімдесят дві ) грн. 70 коп. за послуги надані з вивезення побутових відходів станом на 31.01.2025року, до якої було додано акт звірки взаєморозрахунків щодо визначеної суму основного боргу.
01.04.2025 №000031989 на адресу Боржника було направлено претензія щодо сплати заборгованості за договором №ВП-22229-Ш від 02.12.2020року в розмірі 16023 (шістнадцять тисяч двадцять три) грн. 16 коп. за послуги надані з вивезення побутових відходів станом на 28.02.2025року, до якої було додано акт звірки взаєморозрахунків щодо визначеної суму основного боргу.
07.05.2025р. №000033224 на адресу Боржника було направлено претензія щодо сплати заборгованості за договором №ВП-22229-Ш від 02.12.2020року в розмірі 17273 (сімнадцять тисяч двісті сімдесят три) грн. 62 коп. за послуги надані з вивезення побутових відходів станом на 31.03.2025року, до якої було додано акт звірки взаєморозрахунків щодо визначеної суму основного боргу.
Також позивачем надано Акт звірки взаєморозрахунків станом на 30.06.2025.
Позивач доводить, що станом на 30.06.2025 заборгованість Відповідача перед Позивачем становить 21025,00 грн за послуги надані в період з 01.02.2024 по 30.06.2025.
Пунктом 1 ч. 2 ст. 11 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) передбачено, що однією з підстав виникнення цивільних прав та обов'язків є договори та інші правочини.
Відповідно до ст. 509 ЦК України, зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов'язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Згідно з нормами ч. 1 ст. 598 ЦК України, зобов'язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом.
Статтею 629 ЦК України визначено, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Відповідно до статей 526, 530 ЦК України, зобов'язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог ЦК України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Статтею 525 ЦК України унормовано, що одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
У статтях 3, 6, 203, 626, 627 ЦК України визначено загальні засади цивільного законодавства, зокрема поняття договору і свободи договору, та сформульовано загальні вимоги до договорів як різновиду правочинів (вільне волевиявлення учасника правочину).
Частина 1 статті 628 ЦК України передбачає, що зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
В силу ст. 638 ЦК України, договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом, як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
При цьому, відповідно до ст.204 ЦК України, вчинений правочин вважається правомірним, тобто таким, що породжує, змінює або припиняє цивільні права й обов'язки, доки ця презумпція не буде спростована, зокрема, на підставі рішення суду, яке набрало законної сили. У разі неспростування презумпції правомірності договору всі права, набуті сторонами правочину за ним, повинні безперешкодно здійснюватися, а обов'язки, що виникли внаслідок укладення договору, підлягають виконанню.
Згідно ст.629 ЦК України, з укладенням договору та виникненням зобов'язання його сторони набувають обов'язки (а не лише суб'єктивні права), які вони мають виконувати. Невиконання обов'язків, встановлених договором, може відбуватися лише при: - розірванні договору за взаємною домовленістю сторін; - розірванні договору в судовому порядку; - відмові від договору в односторонньому порядку у випадках, передбачених договором та законом; - припинення зобов'язання на підставах, що містяться в главі 50 ЦК України; - недійсності договору (нікчемності договору або визнання його недійсним на підставі рішення суду).
Укладений між сторонами договір за своєю правовою природою є договором про надання послуг, а правовідносини сторін, відповідно, врегульовано нормами глав 63 - 65 ЦК України.
Згідно ст.901 ЦК України, за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов'язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов'язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором. Положення цієї глави можуть застосовуватися до всіх договорів про надання послуг, якщо це не суперечить суті зобов'язання.
Частиною 1 статті 903 ЦК України передбачено, що якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов'язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором.
В силу ст.538 ЦК України виконання свого обов'язку однією із сторін, яке відповідно до договору обумовлене виконанням другою стороною свого обов'язку, є зустрічним виконанням зобов'язання, при якому сторони повинні виконувати свої обов'язки одночасно, якщо інше не встановлено умовами договору, актами цивільного законодавства тощо.
Відповідно до ст. 546 ЦК України виконання зобов'язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком. Неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення зобов'язання (п. 1 ст. 549 ЦК України). Договором або законом можуть бути встановлені інші види забезпечення виконання зобов'язання.
Як визначено ст. 610 ЦК України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Статтею 612 ЦК України визначено, що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не виконав зобов'язання у строк, встановлений договором.
Статтею 251 ЦК України визначено, що строком є певний період у часі, зі спливом якого пов'язана дія чи подія, яка має юридичне значення. Терміном є певний момент у часі, з настанням якого пов'язана дія чи подія, яка має юридичне значення. Строк та термін можуть бути визначені актами цивільного законодавства, правочином або рішенням суду.
Згідно статті 252 ЦК України строк визначається роками, місяцями, тижнями, днями або годинами. Термін визначається календарною датою або вказівкою на подію, яка має неминуче настати.
Статтею 253 ЦК України визначено, що перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов'язано його початок.
У відповідності до ст. 254 ЦК України якщо останній день строку припадає на вихідний, святковий або інший неробочий день, що визначений відповідно до закону у місці вчинення певної дії, днем закінчення строку є перший за ним робочий день.
Згідно ст. 255 ЦК України якщо строк встановлено для вчинення дії, вона може бути вчинена до закінчення останнього дня строку. У разі, якщо ця дія має бути вчинена в установі, то строк спливає тоді, коли у цій установі за встановленими правилами припиняються відповідні операції.
Відповідно до статті 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.
У відповідності до частини 1 статті 216 ГК України учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.
Штрафними санкціями згідно з частиною 1 статті 230 ГК України визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.
Згідно з приписами ст. 216-218 ГК України, учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за порушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій. Господарськими санкціями визнаються заходи впливу на правопорушника у сфері господарювання, в результаті застосування яких для нього настають несприятливі економічні та/або правові наслідки. Господарські санкції застосовуються в установленому законом порядку за ініціативою учасників господарських відносин. Підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинене ним правопорушення у сфері господарювання.
Статтями 1, 3 Закону України “Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань», платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочення платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін. Розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.
За змістом положень частин четвертої і шостої статті 231 Господарського кодексу України, у разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором. Розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов'язання або у певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов'язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг). Штрафні санкції за порушення грошових зобов'язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за весь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором.
Відповідно до частини шостої статті 232 Господарського кодексу України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.
ВС у постанові КГС ВС від 10 вересня 2020 року у справі № 916/1777/19 підкреслив, що наведеною нормою передбачено період часу, за який нараховуються пеня і який не повинен перевищувати шести місяців від дня, коли відповідне зобов'язання мало бути виконане; законом або укладеним сторонами договором може бути передбачено більшу або меншу тривалість цього періоду. Його перебіг починається із дня, наступного за останнім днем, у який зобов'язання мало бути виконано, і початок перебігу не може бути змінений за згодою сторін.
Отже, встановивши розмір, термін і порядок нарахування штрафних санкцій за порушення грошового зобов'язання, законодавець передбачив також і право сторін врегулювати ці відносини у договорі. Тобто сторони мають право визначити у договорі не лише інший строк нарахування штрафних санкцій, який обчислюється роками, місяцями, тижнями, днями або годинами (частина перша статті 252 Цивільного кодексу України), а взагалі врегулювати свої відносини щодо нарахування штрафних санкцій на власний розсуд (частина третя статті 6 Цивільного кодексу України), у тому числі, мають право пов'язувати період нарахування пені з вказівкою на подію, яка має неминуче настати (фактичний момент оплати). Близька за змістом правова позиція викладена у постановах Верховного Суду України від 21.06.2017 зі справи № 910/2031/16 та Верховного Суду від 10.04.2018 зі справи №916/804/17.
У разі якщо розрахунок пені здійснено позивачем неправильно, то господарський суд з урахуванням конкретних обставин справи самостійно визначає суми пені та інших нарахувань у зв'язку з порушенням грошового зобов'язання, не виходячи при цьому за межі визначеного позивачем періоду часу, протягом якого, на думку позивача, мало місце невиконання такого зобов'язання, та зазначеного позивачем максимального розміру відповідних пені та інших нарахувань.
Відповідно ч.2 ст.625 ЦК України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Вказана норма є спеціальним видом цивільно-правової відповідальності за прострочення грошового зобов'язання. Сплата трьох процентів від простроченої суми (якщо інший розмір не встановлений договором або законом) не має характеру штрафних санкцій і є способом захисту майнового права та інтересу кредитора шляхом отримання від боржника компенсації (плати) за користування ним утримуваними коштами, належними до сплати кредиторові.
Згідно з представленими господарському суду розрахунком до позовної заяви, позивачем нараховано відповідачу 796,12 грн. - пеню за період з 08.01.2024 по 28.07.2025, у відповідності ст.625 ЦК України 2250,28 грн - інфляційні втрати за період: 08.01.2024 - 28.07.2025 та 3% річних в розмірі 502,27 грн за період з 08.02.2024 по 28.07.2025 (а.с.98-105).
Разом з цим, судом враховано, що у справі №903/534/23 за заявою Товариства з обмеженою відповідальністю «Партнер Дістрібьюшн» до Товариства з обмеженою відповідальністю «Авіон +» про банкрутство, ухвалою суду від 23.06.2023 відкрито провадження у справі про банкрутство боржника - Товариства з обмеженою відповідальністю “Авіон +».
У відповідності до положень Кодексу України з процедур банкрутства 23.06.2023 за №70869 на офіційному веб-порталі судової влади України здійснено оприлюднення оголошення (повідомлення) про відкриття Господарським судом Волинської області провадження у справі про банкрутство Товариства з обмеженою відповідальністю “Авіон+».
Постановою суду від 21.01.2025, зокрема, але не виключно, процедуру розпорядження майном у справі про банкрутство Товариства з обмеженою відповідальністю «Авіон +» та повноваження арбітражного керуючого Григор'єва Валерія Васильовича припинено. ТОВ «Авіон+» визнано банкрутом. Відкрито ліквідаційну процедуру ТОВ «Авіон +» строком на 12 місяців. Скасовано арешти та інші обмеження по розпорядженню, накладені на майно Товариства з обмеженою відповідальністю «Авіон +». Накладення нових арештів або інших обмежень щодо розпорядження майном Товариства з обмеженою відповідальністю «Авіон+» не допускається. Ліквідатором ТОВ «Авіон+» призначено арбітражного керуючого Григор'єва Валерія Васильовича.
У відповідності до статті 59 КУзПБ, з дня ухвали господарським судом постанови про визнання боржника банкрутом і відкриття ліквідаційної процедури:
-господарська діяльність банкрута завершується закінченням технологічного циклу з виготовлення продукції у разі можливості її продажу, крім укладення та виконання договорів, що мають на меті захист майна банкрута або забезпечення його збереження (підтримання) у належному стані, договорів оренди майна, яке тимчасово не використовується, на період до його продажу у процедурі ліквідації тощо;
- строк виконання всіх грошових зобов'язань банкрута вважається таким, що настав;
- у банкрута не виникає жодних додаткових зобов'язань, у тому числі зі сплати податків і зборів (обов'язкових платежів), крім витрат, безпосередньо пов'язаних із здійсненням ліквідаційної процедури;
-припиняється нарахування неустойки (штрафу, пені), процентів та інших економічних санкцій за всіма видами заборгованості банкрута;
-відомості про фінансове становище банкрута перестають бути конфіденційними чи становити комерційну таємницю;
- продаж майна банкрута допускається в порядку, передбаченому цим Кодексом;
- скасовуються арешт, накладений на майно боржника, визнаного банкрутом, та інші обмеження щодо розпорядження майном такого боржника. Накладення нових арештів або інших обмежень щодо розпорядження майном банкрута не допускається;
- припиняються повноваження органів управління банкрута щодо управління банкрутом та розпорядження його майном, якщо цього не було зроблено раніше, члени виконавчого органу (керівник) банкрута звільняються з роботи у зв'язку з банкрутством підприємства, а також припиняються повноваження власника (органу, уповноваженого управляти майном) майна банкрута.
З врахуванням викладеного, нарахування позивачем будь-яких оплат за договором з 21.01.2025 є неправомірним, а тому в нарахуванні за період з 21.01.2025 по 30.06.2025 в розмірі 6696,01 слід відмовити за безпідставністю.
Поряд з цим, ухвалою господарського суду Волинської області від 23.06.2023, в справі 903/534/23 введено мораторій на задоволення вимог кредиторів боржника Товариства з обмеженою відповідальністю «Авіон+» (вулиця Рівненська,48, місто Луцьк, 43010, код ЄДРПОУ 40110917).
Відповідно до ст. 41 КУзПБ протягом дії мораторію на задоволення вимог кредиторів:
-забороняється стягнення на підставі виконавчих та інших документів, що містять майнові вимоги, у тому числі на предмет застави, за якими стягнення здійснюється в судовому або позасудовому порядку відповідно до законодавства, крім випадків перебування виконавчого провадження на стадії розподілу стягнутих з боржника грошових сум (у тому числі одержаних від продажу майна боржника) або перебування майна боржника, яке є предметом забезпечення, на стадії продажу з моменту оприлюднення інформації про продаж, а також у разі виконання рішень у немайнових спорах;
- забороняється виконання вимог, на які поширюється мораторій;
- не нараховується неустойка (штраф, пеня), не застосовуються інші фінансові санкції за невиконання чи неналежне виконання зобов'язань із задоволення всіх вимог, на які поширюється мораторій;
- зупиняється перебіг позовної давності на період дії мораторію;
- не застосовується індекс інфляції за весь час прострочення виконання грошового зобов'язання, три проценти річних від простроченої суми.
В даному випадку нарахування пені, 3% річних та інфляційних втрат з 23.06.2023 є неправомірним, а тому до задоволення не підлягає.
Щодо поданих позивачем претензій від 01.07.2024, від 16.09.2024, від 12.11.2024, від 20.02.2025, від 01.04.2025, від 07.05.2025 (а.с.69-96), судом враховано наступне.
Вказані претензії надіслані ТОВ «Авіон+» за адресою: вул.Городоцька,355, офіс 358, м.Львів, 79040.
У відповідності до витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців Товариство з обмеженою відповідальністю «Авіон +» (з кодом ЄДРПОУ 40110917) зареєстроване в якості юридичної особи - суб'єкта господарської діяльності за адресою: вулиця Рівненська,48, місто Луцьк, 43010.
Отже, з вищевикладеного слідує, що претензій від 01.07.2024, від 16.09.2024, від 12.11.2024, від 20.02.2025, від 01.04.2025, від 07.05.2025 надіслані не на юридичну адресу відповідача, а тому не можуть бути використані у цій справі як доказ.
Щодо акта звірки на суму 21025,00 грн 9а.с.15), судом враховано наступне.
Відповідно до вимог чинного законодавства акт звірки розрахунків у сфері бухгалтерського обліку та фінансової звітності не є зведеним обліковим документом, а є лише технічним (фіксуючим) документом, за яким бухгалтерії підприємств звіряють бухгалтерський облік операцій. Акт відображає стан заборгованості та в окремих випадках - рух коштів у бухгалтерському обліку підприємств та має інформаційний характер, тобто має статус документа, який підтверджує тотожність ведення бухгалтерського обліку спірних господарських операцій обома сторонами спірних правовідносин. Сам по собі акт звірки розрахунків не є належним доказом факту здійснення будь-яких господарських операцій: поставки, надання послуг тощо, оскільки не є первинним бухгалтерським обліковим документом.
Разом з цим, акт звірки може вважатися доказом у справі в підтвердження певних обставин, зокрема в підтвердження наявності заборгованості суб'єкта господарювання, її розміру, визнання боржником такої заборгованості тощо. Однак, за умови, що інформація, відображена в акті підтверджена первинними документами та акт містить підписи уповноважених на його підписання сторонами осіб. Як правило, акти звірок розрахунків (чи заборгованості) складаються та підписуються бухгалтерами контрагентів і підтверджують остаточні розрахунки сторін на певну дату. Відсутність в акті звірки підписів перших керівників сторін або інших уповноважених осіб, які мають право представляти інтереси сторін, у тому числі здійснювати дії, направлені на визнання заборгованості підприємства перед іншими суб'єктами господарювання, означає відсутність в акті звірки юридичної сили документа, яким суб'єкт господарської діяльності визнає суму заборгованості. Слід також зазначити, що чинне законодавство не містить вимоги про те, що у акті звірки розрахунків повинно зазначатись формулювання про визнання боргу відповідачем. Підписання акту звірки, у якому зазначено розмір заборгованості, уповноваженою особою боржника, та підтвердження наявності такого боргу первинними документами свідчить про визнання боржником такого боргу.
Отже, акт звірки взаємних розрахунків, підписаний уповноваженою особою боржника є доказом, що свідчать про фактичне визнання відповідачем наявності у нього перед кредитором грошового зобов'язання щодо повернення грошових коштів (аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного суду № 910/1389/18 від 05.03.2019).
Разом з цим, акт звірки не підписано та не скріплено печаткою відповідача, а тому є неналежним доказом у справі.
Оцінюючи подані стороною докази, що ґрунтуються на повному, всебічному й об'єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд дійшов висновку про те, що заявлена позивачем вимога щодо стягнення з відповідача підтверджена матеріалами справи, відповідачем не спростована підлягає до задоволення в сумі 14328,99 грн. В решті позову слід відмовити.
Оскільки спір до розгляду суду доведено з вини відповідача, то витрати по сплаті судового збору в частині задоволених позовних вимог в сумі 1412,51 грн (14328,99 * 2422,40 / 24573,67) відповідно до ст. 129 ГПК України слід віднести на нього.
Відповідно до частин 3, 4 ст. 13 ГПК кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом; кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
Принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи та покладає тягар доказування на сторони. Водночас цей принцип не створює для суду обов'язок вважати доведеною та встановленою обставину, про яку стверджує сторона. Таку обставину треба доказувати таким чином, аби реалізувати стандарт більшої переконливості, за яким висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається вірогідним, ніж протилежний (постанови Верховного Суду від 02.10.2018 у справі №910/18036/17, від 23.10.2019 у справі №917/1307/18). Тобто певна обставина не може вважатися доведеною, допоки інша сторона її не спростує (концепція негативного доказу), оскільки за такого підходу принцип змагальності втрачає сенс (п.43 постанови Верховного Суду від 23.10.2019 у справі №917/1307/18). Аналогічна позиція викладена у п.81 постанови Великої Палати Верховного Суду від 18.03.2020 у справі №129/1033/13-ц.
Відповідно до ч. 1 ст.74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Згідно зі ст.76 ГПК України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Відповідно до ст.77 ГПК України обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Докази, одержані з порушенням закону, судом не приймаються.
Згідно зі ст.78 ГПК України достовірними є докази, створені (отримані) за відсутності впливу, спрямованого на формування хибного уявлення про обставини справи, які мають значення для справи.
Статтею 86 ГПК України встановлено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів). Частинами 1, 2, 3 ст. 13 ГПК України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.
Принцип рівності сторін у процесі вимагає, щоб кожній стороні надавалася розумна можливість представляти справу в таких умовах, які не ставлять цю сторону у суттєво невигідне становище відносно другої сторони (п.87 Рішення Європейського суду з прав людини у справі "Салов проти України" від 06.09.2005р.).
У Рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Надточий проти України" від 15.05.2008 зазначено, що принцип рівності сторін передбачає, що кожна сторона повинна мати розумну можливість представляти свою сторону в умовах, які не ставлять її в суттєво менш сприятливе становище в порівнянні з опонентом.
Змагальність означає таку побудову судового процесу, яка дозволяє всім особам - учасникам певної справи відстоювати свої права та законні інтереси, свою позицію у справі.
Принцип змагальності є процесуальною гарантією всебічного, повного та об'єктивного з'ясування судом обставин справи, ухвалення законного, обґрунтованого і справедливого рішення у справі.
Відповідно до частини 1 статті 14 ГПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у господарських справах не є обов'язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Європейський суд з прав людини неодноразово наголошував, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення. Проте, якщо подання сторони є вирішальним для результату проваджень, воно вимагає конкретної та прямої відповіді ("Руїс Торіха проти Іспанії").
Завданням національних судів є забезпечення належного вивчення документів, аргументів і доказів, представлених сторонами ("Ван де Гурк проти Нідерландів)".
Ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті ("Гірвісаарі проти Фінляндії").
Згідно ж із статтею 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують при розгляді справ практику Європейського суду з прав людини як джерело права.
Отже, вказані рішення Європейського суду з прав людини суд застосовує у даній справі як джерело права.
Керуючись ст. 129, 233, 236, 237, 238, 240, 256 ГПК України, суд,-
1. Позов задовольнити частково.
2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Авіон+» (вулиця Рівненська,48, місто Луцьк, 43010, код ЄДРПОУ 40110917) на користь Комунального підприємства виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації) “Київкомунсервіс» (вулиця Кудрявська,23, місто Київ, 04053, код ЄДРПОУ 33745659) 14328,99 грн (чотирнадцять тисяч триста двадцять вісім гривень 99 коп.) заборгованості, а також 1412,51 грн (одна тисяча чотириста дванадцять гривень 51 коп.) витрат по сплаті судового збору.
3. В решті позову відмовити.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення суду може бути оскаржене до Північно-західного апеляційного господарського суду відповідно до ст. 255-256, п. 17.5 Перехідних положень ГПК України.
Повне рішення підписано 01.10.2025.
Суддя І. О. Гарбар