вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116 (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua
"23" вересня 2025 р. Справа№910/18091/23
Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого: Владимиренко С.В.
суддів: Демидової А.М.
Ходаківської І.П.
за участю секретаря судового засідання Невмержицької О.В.
за участю представників учасників справи згідно протоколу судового засідання від 23.09.2025
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Оператор газотранспортної системи України»
на рішення Господарського суду міста Києва від 03.07.2025 (повне рішення складено 17.07.2025)
у справі №910/18091/23 (суддя Маринченко Я.В.)
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Газопостачальна компанія «Нафтогаз Трейдинг»
до Товариства з обмеженою відповідальністю «Оператор газотранспортної системи України»
про стягнення 1 112 565 450,52 грн,
Товариство з обмеженою відповідальністю «Газопостачальна компанія «Нафтогаз Трейдинг» (далі за текстом - позивач) звернулося до Господарського суду міста Києва із позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «Оператор газотранспортної системи України» (далі за текстом - відповідач) про стягнення 935 427 734,34 грн інфляційних витрат, 177 137 716,18 грн 3% річних та 939 400,00 грн судового збору.
Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконання відповідачем умов Договору транспортування природного газу від 25.11.2019 №1907000466 (далі за текстом - Договір) в частині строків сплати грошових коштів за добові небаланси за газові місяці - грудень 2021 року, січень 2022 року, лютий 2022 року, березень 2022 року, травень 2022 року, червень 2022 року, липень 2022 року, серпень 2022 року, вересень 2022 року та червень 2023 року, в яких загальна вартість щодобових позитивних небалансів перевищувала загальну вартість щодобових негативних небалансів, чим відповідач допустив порушення пунктів 3.1 та 9.4 Договору, внаслідок чого позивач нарахував відповідачу 935 427 734,34 грн інфляційних витрат, 177 137 716,18 грн 3% річних на підставі частини 2 статті 625 Цивільного кодексу України (далі за текстом - ЦК України) за період з 21.01.2022 по 09.10.2023.
Господарський суд міста Києва рішенням від 29.04.2024 у справі №910/18091/23, залишеним без змін Північним апеляційним господарським судом постановою від 17.07.2024 у справі №910/18091/23, позов задовольнив та стягнув з відповідача на користь позивача 177 137 716,18 грн 3% річних, 935 427 734,34 грн інфляційних втрат та 939 400,00 грн судового збору.
Верховний Суд постановою від 01.10.2024 у справі №910/18091/23 касаційне провадження за касаційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю «Оператор газотранспортної системи України» на рішення Господарського суду міста Києва від 29.04.2024 та постанову Північного апеляційного господарського суду від 17.07.2024 у справі №910/18091/23, відкрите на підставі пункту 3 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України, закрив; касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Оператор газотранспортної системи України» задовольнив частково; рішення Господарського суду міста Києва від 29.04.2024 та постанову Північного апеляційного господарського суду від 17.07.2024 у справі № 910/18091/23 скасував в частині вирішення спору про стягнення 177 137 716,18 - 3% річних; справу №910/18091/23 у скасованій частині передав на новий розгляд до Господарського суду міста Києва.
Підставою скасування судових рішень стало не дослідження існування у цій справі підстав та обставин для зменшення процентів річних, не надання оцінки у зазначеному контексті доводам сторін спору та залишення нерозглянутим відповідного клопотання учасника справи по суті.
За приписами статті 316 Господарського процесуального кодексу України (далі за текстом - ГПК України) вказівки, що містяться у постанові суду касаційної інстанції, є обов'язковими для суду першої та апеляційної інстанцій під час нового розгляду справи.
Господарський суд міста Києва рішенням від 03.07.2025 у справі №910/18091/23 позов задовольнив, стягнувши з відповідача на користь позивача 3% річних у розмірі 177 137 716,18 грн.
Рішення суду першої інстанції мотивоване відсутністю підстав для задоволення клопотання відповідача про зменшення розміру нарахованих позивачем 3% річних, з огляду на встановлені обставини справи в їх сукупності.
Не погодившись із ухваленим рішенням суду першої інстанції, відповідач звернувся до апеляційного господарського суду із апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 03.07.2025 у справі №910/18091/23 в частині стягнення з відповідача на користь позивача 175 366 399, 03 грн 3 % річних та ухвалити в цій частині нове рішення, яким повністю відмовити у задоволенні позовних вимог.
В обґрунтування доводів та вимог апеляційної скарги відповідач посилається на прийняття судом першої інстанції рішення при неповному з'ясуванні обставин справи, що мають значення для справи, без врахування вказівок Верховного Суду, які містяться у постанові від 01.10.2024 у справі №910/18091/23, з неправильним застосування норм процесуального та матеріального права.
Відповідач в апеляційній скарзі вказує на те, що вимога про стягнення 3 % річних відповідно до частини 2 статті 625 ЦК України є додатковою щодо вимоги про сплату основного зобов'язання і суд наділений дискреційними повноваженнями зменшити розмір 3 % річних на підставі положень частини 3 статті 551 ЦК України, враховуючи обставини даної справи.
Як на підстави для зменшення розміру 3% річних позивач посилається на наступні обставини:
- належне виконання зобов'язання - у грудні 2023 року відповідач сплатив на користь позивача зобов'язання за Договором у повному обсязі;
- надмірний розмір заявлених до стягнення 3 % річних у порівнянні з сумою сплаченої відповідачем в рахунок виконання зобов'язань за Договором (6 226 517 762,62 грн);
- відсутність збитків у позивача;
- майновий стан та баланс інтересів сторін. Відповідач вказує на те, що він з початку повномасштабного вторгнення рф на територію України мав у пріоритеті здійснювати витрати, направлені на забезпечення цілісності та надійності газотранспортної системи, яка належить на праві власності державі та передана відповідачу на праві господарського відання на підставі розпорядження Кабінету Міністрів України «Про визначення уповноваженого органу управління державним майном газотранспортної системи, що використовується у процесі провадження діяльності з транспортування природного газу магістральними трубопроводами» від 15.11.2019 №1087-р, за Договором про передачу на праві господарського відання державного майна, що перебуває в державній власності та використовується у процесі провадження діяльності з транспортування природного газу магістральними трубопроводами від 21.11.2019 №13010-05/197, укладеного між відповідачем та Міністерством фінансів України.
З початку повномасштабного вторгнення рф на територію України значних пошкоджень та руйнувань зазнала газотранспортна система, найбільша кількість пошкоджень газотранспортної системи зазнали Луганська, Донецька, Запорізька, Миколаївська та Харківська області. Відповідач за власні кошти здійснює проведення ремонтів, пов'язаних із ліквідацією наслідків бойових дій, з метою недопущення припинення транспортування природного газу, як для замовників, які здійснюють свою господарську діяльність на території України, тяк і для країн Європейського Союзу, тоді як замовники послуг транспортування своїми протиправними діями по безпідставному відбору природного газу створили значні обсяги небалансів, які відповідач протягом 2020 - 2022 років змушений врегулювати та відповідно придбавати природний газ для балансування ГТС за власні кошти.
Згідно бухгалтерських довідок заборгованість замовників перед позивачем за договорами транспортування природного газу з оплати обсягів небалансів у період з 01.01.2020 по 30.09.2024 складає 38 865 108 449,23 грн, та дебіторська заборгованість замовників послуг транспортування за оплати несанкціонованого відбору у період з 28.02.2023 по 30.09.2024 складає 938 646 714,79 грн.
Відповідно до витягу з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 05.08.2025 апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Оператор газотранспортної системи України» на рішення Господарського суду міста Києва від 03.07.2025 у справі №910/18091/23 передано на розгляд колегії суддів у складі: головуючий суддя - Владимиренко С.В., судді: Демидова А.М., Ходаківська І.П.
Північний апеляційний господарський суд ухвалою від 11.08.2025 відкрив апеляційне провадження за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю «Оператор газотранспортної системи України» на рішення Господарського суду міста Києва від 03.07.2025 у справі №910/18091/23; розгляд апеляційної скарги призначив на 23.09.2025 на 12 год. 30 хв.; витребував матеріали справи №910/18091/23 з Господарського суду міста Києва.
18.08.2025 матеріали справи №910/18091/23 надійшли на адресу Північного апеляційного господарського суду.
Згідно відзиву на апеляційну скаргу відповідача позивач заперечує проти її задоволення, посилаючись на порушення зобов'язання з боку відповідача, проти чого останній не заперечує, як наслідок правомірне нарахування 3% річних на підставі частини 2 статті 625 ЦК України.
Як вказує позивач у відзиві на апеляційну скаргу відповідача, стаття 625 ЦК України є імперативною, а її застосування не передбачає жодних випадків незалежно від причин прострочення виконання грошового зобов'язання, а також наявності або відсутності суми основного боргу на момент звернення кредитора з позовом до суду. Посилання відповідача на правову позицію Великої Палати Верховного Суду, викладену у постанові від 18.03.2020 у справі №902/417/18 є помилковим, оскільки справа №902/417/18 та дана справа не є подібними через різний предмет та підстави позову, зміст позовних вимог та фактичні обставини, а також різне матеріально-правове регулювання спірних відносин.
При цьому позивач посилається на правові висновки Великої Палати Верховного Суду, викладені у постанові від 02.07.2025 у справі №903/602/24, які були враховані судом першої інстанції при ухваленні спірного рішення, про те, що у суду відсутнє право на зменшення суми трьох відсотків річних, які є мінімальними гарантіями, що імперативно гарантовані кредитору діючим законодавством.
За твердженнями позивача, відповідачем не доведено належними та допустимим доказами скрутного фінансового стану у період виникнення та існування правовідносин, при цьому з матеріалів даної справи вбачається, що відповідач веде актину господарську діяльність, про що свідчать відповідні заяви відповідача, рух коштів останнього та судові справи за участю відповідача, як кредитора.
Доводи відповідача про понесенні витрати на обслуговування та відновлення газотранспортної системи, часткове зупинення транспортування газу, відсутність грошових коштів тощо, не може бути підставою для звільнення відповідача від обов'язку перед позивачем щодо своєчасного проведення розрахунку та не виключають можливість стягнення з відповідача на користь позивача 3% річних відповідно до частини 2 статті 625 ЦК України.
Представник відповідача у судовому засіданні 23.09.2025 підтримав доводи та вимоги своєї апеляційної скарги, просив суд апеляційної інстанції її задовольнити, скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 03.07.2025 у справі №910/18091/23 в частині стягнення з відповідача на користь позивача 175 366 399, 03 грн 3 % річних та ухвалити в цій частині нове рішення, яким повністю відмовити у задоволенні позовних вимог.
Представник позивача у судовому засіданні 23.09.2025 заперечив проти задоволення апеляційної скарги відповідача, просив суд апеляційної інстанції відмовити у її задоволенні, а рішення Господарського суду міста Києва від 03.07.2025 у справі №910/18091/23 залишити без змін.
Відповідно до частини 1 статті 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Розглянувши доводи та вимоги апеляційної скарги, відзиву на неї, заслухавши пояснення представників учасників справи, дослідивши докази, проаналізувавши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, колегія суддів апеляційного господарського суду встановила наступне.
Як встановлено судом першої інстанції, 25.11.2019 між відповідачем (Оператор) та позивачем (Замовник) укладено Договір (т.1, а.с. 28-40), з наступними умовами:
- Оператор надає Замовнику послугу транспортування природного газу (далі - послуга) на умовах, визначених у цьому Договорі, а Замовник сплачує Оператору встановлені в цьому Договорі вартість такої послуги та плат (за їх наявності), які виникають при його виконанні (пункт 2.1 Договору);
- послуги надаються на умовах, визначених у Кодексі газотранспортної системи, затвердженим постановою Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг від 30.09.2015 № 2493 (далі - Кодекс), з урахуванням особливостей, передбачених цим Договором (пункт 2.2 Договору у редакції Додаткової угоди від 30.10.2020 № 3 (т.1, а.с. 76);
- обсяг послуги, що надається за цим Договором, визначається підписанням Додатка 1 до цього Договору (розподіл потужності) та/або Додатка 2 (розподіл потужності з обмеженнями), крім надання доступу до потужності на період однієї газової доби (на добу наперед та/або потужності протягом доби) (пункт 2.3 Договору у редакції Додаткової угоди від 30.10.2020 № 3);
- приймання-передача газу, документальне оформлення та подання звітності Оператору здійснюються відповідно до вимог Кодексу (пункт 2.4. Договору);
- Замовник має виконувати вимоги, визначені в Кодексі, подавати газ в точках входу та/або приймати газ у точках виходу в обсягах, встановлених цим Договором, протягом погоджених термінів, а також оплачувати послуги на умовах, зазначених у Договорі (пункт 2.5. Договору);
- Оператор має виконувати вимоги, визначені в Кодексі, приймати газ в точках входу та/або передавати газ у точках виходу в обсягах, встановлених цим Договором, протягом погоджених термінів (пункт 2.6 Договору);
- Оператор зобов'язаний здійснювати у строк до 20 числа місяця, наступного за звітним, виплату грошових коштів на рахунок Замовника, якщо загальна вартість щодобових позитивних небалансів протягом звітного газового місяця перевищує загальну вартість щодобових негативних небалансів Замовника протягом звітного газового місяця (пункт 3.1 Договору у редакції Додаткової угоди від 30.10.2020 № 2 (т.1, а.с. 69-75);
- сторони дійшли згоди, що у разі виникнення у Замовника добового небалансу Оператор здійснює купівлю/продаж природного газу Замовника в обсягах добового небалансу (пункт 9.1 Договору);
- у разі виникнення у Замовника негативного добового небалансу Оператор здійснює продаж Замовнику, а Замовник купівлю в Оператора природного газу в обсягах негативного добового небалансу за ціною, яка встановлюється розділом XIV Кодексу. У разі виникнення у Замовника позитивного добового небалансу Оператор здійснює купівлю у Замовника, а Замовник продаж природного газу Оператору в обсягах позитивного добового небалансу за ціною, яка встановлюється розділом XIV Кодексу (пункт 9.2 Договору);
- у випадку якщо загальна вартість щодобових негативних небалансів протягом звітного газового місяця перевищує загальну вартість щодобових позитивних небалансів протягом звітного газового місяця, Оператор до 14 числа газового місяця, наступного за звітним, надсилає Замовнику рахунок на оплату за добовий небаланс (розмір визначається як різниця між загальною вартістю щодобових негативних небалансів протягом звітного газового місяця та загальною вартістю щодобових позитивних небалансів протягом звітного газового місяця). Замовник має оплатити рахунок на оплату за добовий небаланс у термін до 5 робочих днів, крім вартості послуг, визначених абзацом другим цього пункту (пункт 9.3 Договору);
- у випадку якщо загальна вартість щодобових позитивних небалансів протягом звітного газового місяця перевищує загальну вартість щодобових негативних небалансів протягом звітного газового місяця, Оператор до 14 числа газового місяця, наступного за звітним, повідомляє Замовника про розмір грошових коштів, які підлягають виплаті Замовнику (розмір визначається як різниця між загальною вартістю щодобових позитивних небалансів протягом звітного газового місяця та загальною вартістю щодобових негативних небалансів протягом звітного газового місяця). Виплата грошових коштів здійснюється на рахунок Замовника у термін до 5 робочих днів з дня повідомлення. За заявою Замовника Оператор може здійснити зарахування плати за добовий небаланс на користь Замовника в якості попередньої оплати за добовий небаланс наступних періодів (пункт 9.4 Договору);
- послуги, які надаються за цим Договором, за винятком послуг з врегулювання добового небалансу, оформлюються Оператором і Замовником актами наданих послуг (пункт 11.1 Договору у редакції Додаткової угоди від 30.10.2020 № 2);
- врегулювання щодобових небалансів оформлюються одностороннім актом за підписом Оператора на весь обсяг щодобових небалансів. В акті зазначаються щодобові обсяги небалансів, а також ціни, за якими Оператор врегулював щодобові небаланси (у розрізі кожної доби) (пункт 11.4 Договору у редакції Додаткової угоди від 30.10.2020 № 2);
- Оператор і Замовник зобов'язуються здійснювати звірку розрахунків щокварталу до двадцять п'ятого числа місяця, наступного за кварталом. Звірка розрахунків оформлюється Сторонами актом звірки (пункт 11.5 Договору);
- у випадку невиконання або неналежного виконання своїх зобов'язань за цим Договором Сторони несуть відповідальність, передбачену чинним законодавством та цим Договором (пункт 13.1 Договору);
- цей Договір набирає чинності з дня його укладення, а в частині транспортування природного газу з 7:00 години 1 січня 2020 року (включно) у разі настання таких відкладальних обставин: надання Оператору остаточного рішення про сертифікацію Регулятором, прийнятого з урахуванням висновку Секретаріату Енергетичного Співтовариства; наявності у Оператора права на провадження діяльності з транспортування природного газу. Цей Договір діє до 31 грудня 2022 року, а в частині розрахунків - до їх повного виконання. Цей договір вважається продовженим на кожний наступний календарний рік, якщо не менше ніж за місяць до закінчення строку дії цього Договору жодною із сторін не буде заявлено про припинення його дії або перегляд його умов (пункт 17.1 Договору у редакції Додаткової угоди від 31.12.2019 № 1 (т.1, а.с. 68).
На виконання умов Договору, відповідач у період з січня по грудень 2020 року, з січня по грудень 2021 року, з січня по вересень 2022 року та у червні 2023 року здійснив врегулювання щодобових небалансів позивача, що підтверджується актами врегулювання щодобових небалансів за вказані газові місяці (т.1, а.с. 85-188).
Позивачем проведено розрахунки із відповідачем за добові газові небаланси за газові місяці, в яких загальна вартість щодобових небалансів перевищувала загальну вартість щодобових позитивних небалансів, наступним чином:
- плата за добовий небаланс газовий місяць - червень 2021 року була сплачена позивачем у повному обсязі 14.07.2021 шляхом перерахування грошових коштів у розмірі 16 446 315,16 грн;
- плата за добовий небаланс газовий місяць - листопад 2020 року була сплачена позивачем у повному обсязі 15.12.2020 шляхом перерахування грошових коштів у розмірі 1 495 619,71 грн;
- зобов'язання позивача перед відповідачем зі сплати за добовий небаланс за газовий місяць - квітень 2022 року були припинені у повному обсязі шляхом зарахування зустрічних однорідних вимог на підставі вимог на підставі заяв позивача від 23.05.2022 №125/4/2-1796.
У свою чергу, відповідач у повному обсязі провів розрахунки із позивачем за добові небаланси за газові місяці грудень 2021 року, січень, лютий, березень, травень - вересень 2022 року та червень 2023 року. Проте такі розрахунки було проведено з порушенням строку оплати, визначеного Договором (далі разом - спірні газові місяці).
Плата за добовий небаланс за газовий місяць - грудень 2021 була сплачена відповідачем у повному обсязі шляхом:
- припинення зобов'язань відповідача перед позивачем на суму 736 483 536,00 грн шляхом зарахування зустрічних однорідних вимог на підставі заяви позивача від 25.01.2022 №125/1-459;
- припинення зобов'язань відповідача перед позивачем на суму 4 516 466,24 грн шляхом зарахування зустрічних однорідних вимог на підставі заяви позивача від 21.03.2022 №125/4/2-1050;
- перерахування 25.03.2022 грошових коштів у розмірі 712 859 959,12 грн на рахунок позивача;
- перерахування 20.04.2022 грошових коштів у розмірі 700 000 000,00 грн на рахунок позивача;
- припинення зобов'язань відповідача перед позивачем на суму 122 459 694,67 грн шляхом зарахування зустрічних однорідних вимог на підставі заяви позивача від 23.05.2022 №125/4/2-1796;
- припинення зобов'язань відповідача перед позивачем на суму 25 417 404,98 грн шляхом зарахування зустрічних однорідних вимог на підставі заяви позивача від 20.06.2022 №125/4/2-2421;
- припинення зобов'язань відповідача перед позивачем на суму 8 007 814,52 грн шляхом зарахування зустрічних однорідних вимог на підставі заяви позивача від 20.07.2022 №125/4/2-2965;
- припинення зобов'язань відповідача перед позивачем на суму 6 348 289,85 грн шляхом зарахування зустрічних однорідних вимог на підставі заяви позивача від 16.08.2022 №125/4/2-4109;
- припинення зобов'язань відповідача перед позивачем на суму 8 223 498,21 грн шляхом зарахування зустрічних однорідних вимог на підставі заяви позивача від 19.09.2022 №125/4/2-4633;
- припинення зобов'язань відповідача перед позивачем на суму 15 473 076,24 грн шляхом зарахування зустрічних однорідних вимог на підставі заяви позивача від 18.10.2022 №125/4/2-5027;
- припинення зобов'язань відповідача перед позивачем на суму 35 101 936,58 грн шляхом зарахування зустрічних однорідних вимог на підставі заяви позивача від 17.11.2022 №125/4/2-5331;
- припинення зобов'язань відповідача перед позивачем на суму 112 793 415,13 грн шляхом зарахування зустрічних однорідних вимог на підставі заяви позивача від 19.12.2022 №125/4/2-5707;
- припинення зобов'язань відповідача перед позивачем на суму 158 976 340,81 грн шляхом зарахування зустрічних однорідних вимог на підставі заяви позивача від 18.01.2023 №125/4/2-188;
- припинення зобов'язань відповідача перед позивачем на суму 183 026 870,23 грн шляхом зарахування зустрічних однорідних вимог на підставі заяви позивача від 17.02.2023 №125/4/2-713;
- припинення зобов'язань відповідача перед позивачем на суму 181 307 253,29 грн шляхом зарахування зустрічних однорідних вимог на підставі заяви позивача від 20.03.2023 №125/4/2-2927;
- припинення зобов'язань відповідача перед позивачем на суму 130 790 376,41 грн шляхом зарахування зустрічних однорідних вимог на підставі заяви позивача від 18.04.2023 №125/4/2-3549;
- припинення зобов'язань відповідача перед позивачем на суму 45 164 449,29 грн шляхом зарахування зустрічних однорідних вимог на підставі заяви позивача від 17.05.2023 №125/4/2-4310;
- припинення зобов'язань відповідача перед позивачем на суму 31 716 216,89 грн шляхом зарахування зустрічних однорідних вимог на підставі заяви позивача від 16.06.2023 №125/4/2-5148;
- припинення зобов'язань відповідача перед позивачем на суму 33 237 755,03 грн шляхом зарахування зустрічних однорідних вимог на підставі заяви позивача від 17.07.2023 №125/4/2-6054;
- припинення зобов'язань відповідача перед позивачем на суму 32 283 182,85 грн шляхом зарахування зустрічних однорідних вимог на підставі заяви позивача від 18.08.2023 №125/4/2-7219;
- припинення зобов'язань відповідача перед позивачем на суму 28 438 710,63 грн шляхом зарахування зустрічних однорідних вимог на підставі заяви позивача від 20.09.2023 №125/4/2-8366;
- перерахування 10.10.2023 грошових коштів у розмірі 85 315 209,43 грн на рахунок позивача;
- плата за добовий небаланс за газовий місяць січень 2022 року була сплачена відповідачем в повному обсязі 10.10.2023 шляхом перерахування грошових коштів у розмірі 451 818 629,46 грн на рахунок позивача;
- плата за добовий небаланс за газовий місяць лютий 2022 року була сплачена відповідачем в повному обсязі 10.10.2023 шляхом перерахування грошових коштів у розмірі 455 272 126,17 грн на рахунок позивача;
- плата за добовий небаланс за газовий місяць березень 2022 року була сплачена відповідачем в повному обсязі 10.10.2023 шляхом перерахування грошових коштів у розмірі 1 921 330 856,29 грн на рахунок позивача;
- плата за добовий небаланс за газовий місяць травень 2022 року була сплачена відповідачем в повному обсязі 31.03.2023 шляхом перерахування грошових коштів у розмірі 151 121,12 грн на рахунок позивача;
- плата за добовий небаланс за газовий місяць червень 2022 року була сплачена відповідачем в повному обсязі 31.03.2023 шляхом перерахування грошових коштів у розмірі 101,62 грн на рахунок позивача;
- плата за добовий небаланс за газовий місяць липень 2022 року була сплачена відповідачем в повному обсязі 31.03.2023 шляхом перерахування грошових коштів у розмірі 913,88 грн на рахунок позивача;
- плата за добовий небаланс за газовий місяць серпень 2022 року була сплачена відповідачем в повному обсязі 10.10.2023 шляхом перерахування грошових коштів у розмірі 1 418,16 грн на рахунок позивача;
- плата за добовий небаланс за газовий місяць вересень 2022 року була сплачена відповідачем в повному обсязі 31.03.2023 шляхом перерахування грошових коштів у розмірі 687,12 грн на рахунок позивача;
- плата за добовий небаланс за газовий місяць червень 2023 року була сплачена відповідачем в повному обсязі 10.10.2023 шляхом перерахування грошових коштів у розмірі 452,40 грн на рахунок позивача.
Факт проведення розрахунків між сторонами за добові небаланси (у тому числі відповідні дати їх здійснення) підтверджується наявними в матеріалах справи доказами, зокрема, довідкою АБ «УКРГАЗБАНК» від 19.10.2023 № 15932/36802/2023 (т.1, а.с. 212-215); листом АТ «ОЩАДБАНК» від 29.09.2023 № 16/2-09/62587/2023 з реєстрами надходжень та перерахувань (т.1, а.с. 217-232); заявами позивача про зарахування однорідних зустрічних вимог від 25.01.2022 №125/1-459, від 21.03.2022 №125/4/2-1050, від 23.05.2022 №125/4/2-1796, від 20.06.2022 №125/4/2-2421, від 20.07.2022 №125/4/2-2965, від 16.08.2022 №125/4/2-4109, від 19.09.2022 №125/4/2-4633, від 18.10.2022 №125/4/2-5027, від 17.11.2022 №125/4/2-5331, від 19.12.2022 №125/4/2-5707, від 18.01.2023 №125/4/2-188, від 17.02.2023 №125/4/2-713, від 20.03.2023 №125/4/2-2927, від 18.04.2023 №125/4/2-3549, від 17.05.2023 №125/4/2-4310, від 16.06.2023 №125/4/2-5148, від 17.07.2023 №125/4/2-6054, від 18.08.2023 №125/4/2-7219, від 20.09.2023 №125/4/2-8366 (т.1, а.с. 233-252, т.2, а.с. 1-35); актами звірки розрахунків станом на 31.12.2022, станом на 31.03.2023; станом на 30.06.2023 (т.2, а.с. 36-42).
Враховуючи умови пунктів 3.1, 9.4 Договору (якими встановлено строк та порядок оплати у випадку, якщо загальна вартість щодобових позитивних небалансів протягом звітного газового місяця перевищує загальну вартість щодобових негативних небалансів Замовника протягом звітного газового місяця), а також здійснене відповідачем через інформаційну платформу повідомлення позивача про розмір грошових коштів, які підлягають виплаті позивачу (шляхом надіслання позивачу актів врегулювання щодобових небалансів за спірні газові місяці), судом встановлено, що відповідач мав здійснити виплату грошових коштів за добові небаланси за спірні газові місяці у наступні строки: за грудень 2021 року - до 20.01.2022 включно; за січень 2022 - до 21.02.2022 включно; за лютий 2022 року - до 21.03.2022 включно; за березень 2022 року - до 20.04.2022 включно; за травень 2022 року - до 21.06.2022 включно; за червень 2022 року - до 20.07.2022 включно; за липень 2022 року - до 22.08.2022 включно; за серпень 2022 року - до 21.09.2022 включно; за вересень 2022 року - до 20.10.2022 включно; за червень 2023 року - до 20.07.2023 включно.
Дати, які є наступними за встановленими вище датами оплат, є початком періодів прострочення відповідачем грошового зобов'язання щодо оплати за добові небаланси за спірні газові місяці грудень 2021 року, січень, лютий, березень, травень - вересень 2022 року, червень 2023 року. Кінцевими датами періодів прострочення є дати, які передують встановленим вище датам, у які відповідач здійснив перерахування коштів оплати за добові небаланси або у які було припинено зобов'язання відповідача перед позивачем шляхом зарахування зустрічних однорідних вимог на підставі відповідної заяви.
Отже, відповідач здійснив оплату грошових коштів за добові небаланси за газові місяці грудень 2021 року, січень, лютий, березень, травень - вересень 2022 року, червень 2023 року із порушенням строку, встановленого Договором.
Вказані обставини учасниками справи, зокрема, відповідачем не спростовуються.
Спір виник через порушення відповідачем умов Договору, як наслідок нарахування йому позивачем 3% річних на підставі частини 2 статті 625 ЦК України, в свою чергу, відповідач вважає, що наявні підстави для зменшення розміру 3% річних.
Статтею 509 ЦК України визначено, що зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов'язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу. Зобов'язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості.
Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини (пункт 1 частини 2 статті 11 ЦК України).
Згідно із статтею 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Договір є двостороннім, якщо правами та обов'язками наділені обидві сторони договору. Договір є відплатним, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає із суті договору.
Відповідно до статті 712 ЦК України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.
До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.
Законом можуть бути передбачені особливості регулювання укладення та виконання договорів поставки, у тому числі договору поставки товару для державних потреб.
Статтями 525, 526 ЦК України визначено, що одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Виконання зобов'язань, реалізація, зміна та припинення певних прав у договірному зобов'язанні можуть бути зумовлені вчиненням або утриманням від вчинення однією із сторін у зобов'язанні певних дій чи настанням інших обставин, передбачених договором, у тому числі обставин, які повністю залежать від волі однієї із сторін.
Статтею 610 ЦК України передбачено, що порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Відповідно до частини 1 статті 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Статтею 625 ЦК України визначено, що боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання.
Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Відповідальність за порушення грошового зобов'язання встановлено статтею 625 ЦК України, згідно з положеннями частини другої якої, боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Нарахування інфляційних втрат на суму боргу та 3 % річних відповідно до статті 625 ЦК України є мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов'язання, оскільки є способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації боржника за неналежне виконання зобов'язання. Аналогічні правові висновки вкладені Верховним Судом у постановах від 22.07.2025 у справі №910/4747/24, від 20.05.2025 у справі №916/2098/24.
Відповідно до висновку Великої Палати Верховного Суду, викладеного у постанові 07.04.2020 у справі №910/4590/19 зобов'язання зі сплати інфляційних та річних процентів є акцесорним, додатковим до основного, залежить від основного зобов'язання і поділяє його долю. Відтак, вимога про сплату інфляційних та річних процентів є додатковою до основної вимоги (пункт 43 мотивувальної частини постанови).
Судом перевірено правильність нарахування позивачем відповідачу 3% річних та встановлено, що розрахунок є арифметично правильним та таким, що відповідає приписам Закону, а тому з відповідача на користь позивача слід стягнути 177 137 716,18 грн 3% річних за період з 21.01.2022 по 09.10.2023.
Відповідач свого контррозрахунку 3% річних суду не навів.
Водночас згідно із частиною 3 статті 551 ЦК України розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.
Статтею 233 Господарського кодексу України, чинного на дату виникнення спірних правовідносин (далі за текстом - ГК України) також передбачено, якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому належить взяти до уваги ступінь виконання зобов'язання боржником, майновий стан сторін, які беруть участь у зобов'язанні; а також не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу. Якщо порушення зобов'язання не завдало збитків іншим учасникам господарських відносин, суд може з урахуванням інтересів боржника зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій.
Таким чином, на підставі частини 3 статті 551 ЦК України, частини 1 статті 233 ГК України, а також виходячи з принципів добросовісності, розумності, справедливості та пропорційності, суд, керуючись своїми дискреційними повноваженнями, може зменшити розмір неустойки (пені) до її розумного розміру.
Висновок щодо застосування норм права, а саме частини 1 статті 551 ЦК України та 233 ГК України, неодноразово послідовно викладався Верховним Судом.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 16.10.2024 у справі №911/952/22 зробила наступні правові висновки стосовно застосування судами положень частини 3 статті 551 ЦК України та 233 ГК України: «…для того щоб неустойка не набула ознак каральної санкції, діє правило частини третьої статті 551 ЦК України про те, що суд вправі зменшити розмір неустойки, якщо він є завеликим порівняно зі збитками, які розумно можна було б передбачити. Якщо неустойка стягується понад збитки (частина перша статті 624 ЦК України), то вона також не є каральною санкцією, а має саме компенсаційний характер.
Така неустойка стягується не понад дійсні збитки, а лише понад збитки у доведеному розмірі, які, як правило, є меншими за дійсні збитки. Для запобігання перетворенню неустойки на каральну санкцію суд має застосовувати право на її зменшення. Тож право суду на зменшення неустойки є проявом принципу пропорційності у цивільному праві.
Водночас закріплений законодавцем у статті 3 ЦК України принцип можливості обмеження свободи договору (статті 6, 627 цього Кодексу) в силу загальних засад справедливості, добросовісності, розумності може бути застосований і як норма прямої дії, як безпосередній правовий засіб врегулювання прав та обов'язків у правовідносинах.
Якщо відповідальність боржника перед кредитором за неналежне виконання обов'язку щодо своєчасного розрахунку не обмежена жодними межами, а залежить виключно від встановлених договором процентів (штрафу, пені, річних відсотків), то за певних обставин обсяг відповідальності може бути нерозумним з огляду на його непропорційність наслідкам правопорушення. Він може бути несправедливим щодо боржника, а також щодо третіх осіб, оскільки майновий тягар відповідних виплат може унеможливити виконання боржником певних зобов'язань, зокрема з виплати заробітної плати своїм працівникам та іншим кредиторам, тобто цей тягар може бути невиправдано обтяжливим чи навіть непосильним. У таких випадках невизнання за судом права на зменшення розміру відповідальності може призводити до явно нерозумних і несправедливих наслідків. Тобто має бути дотриманий розумний баланс між інтересами боржника та кредитора (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 18 березня 2020 року у справі № 902/417/18).
Таким чином, зменшення розміру заявленої до стягнення неустойки є правом суду, а за відсутності у законі переліку таких виняткових обставин (частина третя статті 551 ЦК України) господарський суд, оцінивши надані сторонами докази та обставини справи у їх сукупності, на власний розсуд вирішує питання про наявність або відсутність у кожному конкретному випадку обставин, за яких можливе зменшення неустойки [див. постанову Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 26 серпня 2021 року у справі № 911/378/17 (911/2223/20)].
При вирішенні питання про зменшення розміру заявленої до стягнення неустойки суду також належить брати до уваги ступінь виконання основного зобов'язання, поважність причин несвоєчасного виконання відповідачем зобов'язання, поведінку відповідача, яка свідчить про вжиття ним усіх можливих заходів до виконання зобов'язання (див. постанови Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 22 травня 2019 року у справі № 910/11733/18, від 04 червня 2019 року у справі № 904/3551/18).
Також суду необхідно зважати на співвідношення розміру заборгованості боржника та розміру пені. Такий підхід є усталеним в судовій практиці (див. постанови Великої Палати Верховного Суду від 18 березня 2020 року у справі № 902/417/18, Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 23 вересня 2019 року у справі № 920/1013/18, від 26 березня 2020 року у справі № 904/2847/19).
Вирішення питання про зменшення неустойки та розмір, до якого вона підлягає зменшенню, закон відносить на розсуд суду.
Верховний Суд у складі об'єднаної палати Касаційного господарського суду у постанові від 19 січня 2024 року у справі № 911/2269/22 звертав увагу, що у вирішенні судом питання про зменшення розміру заявленої до стягнення неустойки підлягають врахуванню та оцінці на предмет підтвердженості та обґрунтованості як ті підстави для зменшення неустойки, що прямо передбачені законом (частина третя статті 551 ЦК України, стаття 233 ГК України), так і ті, які хоча прямо і не передбачені законом, однак були заявлені як підстави для зменшення розміру неустойки та мають індивідуальний для конкретних спірних правовідносин характер.
Категорії «значно» та «надмірно», які використовуються в статті 551 ЦК України та в статті 233 ГК України, є оціночними і мають конкретизуватися у кожному окремому випадку, з урахуванням того, що правила наведених статей направлені на запобігання збагаченню кредитора за рахунок боржника, а також недопущення заінтересованості кредитора у порушенні зобов'язання боржником (див. висновок, викладений у постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 14 липня 2021 року у справі № 916/878/20).
Законодавець надає суду право зменшувати розмір неустойки, а не звільняти боржника від її сплати. Поряд із цим сукупність обставин у конкретних правовідносинах (формальні ознаки прострочення боржника, порушення зобов'язання з вини кредитора - стаття 616 ЦК України тощо) можуть вказувати на несправедливість стягнення з боржника неустойки в будь-якому істотному розмірі. Визначення справедливого розміру неустойки належить до дискреційних повноважень суду.
У питаннях визначення підстав для зменшення розміру неустойки правовідносини у кожному спорі про її стягнення є відмінними, оскільки кожного разу суд, застосовуючи дискрецію для вирішення цього питання, виходить з конкретних обставин, якими обумовлене зменшення штрафних санкцій, які водночас мають узгоджуватись з положеннями статті 233 ГК України і частини третьої статті 551 ЦК України, а також досліджуватись та оцінюватись судом в порядку статей 86, 210, 237 ГПК України. Такий підхід є усталеним в судовій практиці, зокрема, Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду (див. постанови від 11 липня 2023 року у справі № 914/3231/16, від 10 серпня 2023 року у справі № 910/8725/22, від 26 вересня 2023 року у справі № 910/22026/21, від 02 листопада 2023 року у справі № 910/13000/22, від 07 листопада 2023 року у справі № 924/215/23, від 09 листопада 2023 року у справі № 902/919/22).
Індивідуальний характер підстав, якими у конкретних правовідносинах обумовлюється зменшення судом розміру неустойки (що підлягає стягненню за порушення зобов'язання), а також дискреційний характер визначення судом розміру, до якого суд її зменшує, свідчать про відсутність універсального максимального і мінімального розміру неустойки, на який її може бути зменшено, що водночас вимагає, щоб цей розмір відповідав принципам верховенства права (див. постанову об'єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 19 січня 2024 року у справі № 911/2269/22)».
Також Велика Палата Верховного Суду у зазначеній вище справі також виснувала, що чинне законодавство не пов'язує припинення зобов'язання з наявністю судового рішення чи відкриттям виконавчого провадження з його примусового виконання, а наявність судових актів про стягнення заборгованості не припиняє грошових зобов'язань боржника та не позбавляє кредитора права на отримання передбачених частиною 2 статті 625 ЦК України сум (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 04 червня 2019 року у справі № 916/190/18).
Нарахування на суму боргу 3 % річних (якщо інший їх розмір не встановлений договором або законом) відбувається незалежно від вини боржника, зупинення виконавчого провадження чи виконання рішення суду про стягнення грошової суми.
Відповідач наполягає на тому, що наявні підстави для зменшення розміру 3% річних, таких як ступінь виконання зобов'язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов'язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу.
Зокрема, відповідач посилається на належне виконання зобов'язання, у грудні 2023 року відповідач сплатив на користь позивача зобов'язання за Договором у повному обсязі. У судовому засіданні 23.09.2025 представник позивача повідомив суд апеляційної інстанції про те, що відповідач у повному обсязі виконав рішення суду першої інстанції у даній справі.
Водночас виконання відповідачем рішення суду у даній справі не може бути підставою для зменшення розміру 3% річних, право на нарахування яких гарантоване позивачу Законом - частина 2 статті 625 ЦК України, що також спростовує доводи відповідача про надмірний розмір 3% річних, оскільки розрахунок 3% річних суд визнав арифметично правильним та про відсутність збитків у позивача.
Щодо майнового стану відповідача та ведення ним господарської діяльності в умовах воєнного стану в Україні, то слід зазначити, що відповідач в силу Закону України «Про ринок природного газу» відповідає за надійну та безпечну експлуатацію, підтримання в належному стані та розвиток, включаючи нове будівництво та реконструкцію, газотранспортної системи з метою задоволення очікуваного попиту суб'єктів ринку природного газу на послуги транспортування природного газу, враховуючи поступовий розвиток ринку природного газу (частина 1 статті 20 названого Закону).
Відповідно до частини 6 статті 23 Закону України «Про ринок природного газу» оператор газотранспортної системи повинен забезпечити здійснення функцій, передбачених частиною першою статті 20 цього Закону, за рахунок своїх фінансових, матеріально-технічних, людських та інших ресурсів.
При цьому заборгованість замовників перед відповідачем не може бути підставою для звільнення від сплати 3% річних у відносинах між позивачем та відповідачем за спірним Договором.
Водночас Велика Палата Верховного Суду у постанові від 02.07.2025 у справі №903/602/24, на яку слушно послався позивач та суд першої інстанції, дійшла наступних висновків щодо застосування норм права «Про неможливість зменшення мінімального розміру 3 (трьох) процентів річних, передбачених статтею 625 ЦК України, а також особливостей обчислення позовної давності за вимогами про стягнення інфляційних втрат та трьох процентів річних», конкретизувавши правовий висновок, викладений в її постанові від 18 березня 2020 року у справі № 902/417/18 (провадження № 12-79гс19): « 156. Суд може зменшити розмір процентів річних у кожному конкретному випадку з урахуванням таких підтверджених обставинами справи підстав, зокрема, як дії боржника, спрямовані на належне виконання зобов'язання, ступінь вини боржника, міра виконання зобов'язання боржником, майновий стан сторін, інші інтереси сторін, дії чи бездіяльність кредитора, очевидна неспівмірність заявленої суми процентів річних порівняно із сумою боргу тощо, а також дотримуючись принципів розумності, справедливості, пропорційності та балансу між інтересами боржника і кредитора.
157. Заявляти про наявність підстав для зменшення процентів річних та доводити, що вони підтверджуються конкретними обставинами справи має саме боржник, а суд з огляду на наявні в матеріалах справи докази має надати оцінку обґрунтованості таких доводів та вирішити питання про можливість зменшення процентів річних.
158. Розмір процентів річних, який становить три проценти річних (якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом), - це законодавчо встановлений та мінімальний розмір процентів річних, на які може розраховувати кредитор у разі неналежного виконання зобов'язання боржником, не підлягає зменшенню судом».
Вищенаведені правові висновки Великої Палати Верховного Суду, викладені у постанові від 02.07.2025 у справі №903/602/24 спростовують доводи відповідача про наявність підстав для зменшення розміру 3% річних, дискреційні повноваження суду щодо зменшення 3% річних та допущення судом першої інстанції порушення норм матеріального та процесуального права.
Посилання відповідача на правові висновки Великої Палати Верховного Суду, викладені у постанові від 18.03.2020 у справі №902/417/18 та Верховним Судом у постановах від 03.11.2023 у справі №910/6379/22, від 01.10.2020 у справі №904/5610/19, не заслуговують на увагу суду апеляційної інстанції з огляду на наступне.
Велика Палата Верховного Суду у пункті 8.38 постанови від 18.03.2020 у справі №902/417/18 дійшла висновку про те, що, виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності, суд за певних умов може зменшити розмір як неустойки, штрафу, так і процентів річних за час затримки розрахунку відповідно до статті 625 ЦК України, оскільки всі вони спрямовані на відновлення майнової сфери боржника. Отже, з урахуванням конкретних обставин справи, які мають юридичне значення, та, зокрема, зазначених вище критеріїв, суд може зменшити загальний розмір відсотків річних як відповідальності за час прострочення грошового зобов'язання.
Тоді як вказаний висновок Великої Палати Верховного Суду був конкретизований Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 02.07.2025 у справі №903/602/24 та зазначено, що три проценти річних (якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом) є законодавчо встановленим та мінімальним розміром процентів річних, на які може розраховувати кредитор у разі неналежного виконання зобов'язання боржником. Тому розмір процентів річних, який становить три проценти річних (якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом), не підлягає зменшенню судом (пункт 135 постанови Великої Палати Верховного Суду від 02.07.2025 у справі №903/602/24).
Незалежно від того, чи перераховані всі судові рішення, в яких викладений правовий висновок, від якого відступила Велика Палата Верховного Суду, суди під час вирішення спорів у подібних правовідносинах мають враховувати саме останній правовий висновок Великої Палати Верховного Суду. Постанови Великої Палати Верховного Суду від 30.01.2019 у справі № 755/10947/17 (провадження № 14-435цс18), від 10.11.2021 у справі № 825/997/17 (провадження № 11-281апп21, пункт 71), від 08.08.2023 у справі № 910/8115/19 (910/13492/21) (провадження № 12-42гс22, пункт 143), від 04.10.2023 у справі № 906/1026/22 (провадження № 12-33гс23, пункт 117), від 13.02.2024 у справі № 910/2592/19 (провадження № 12-41гс23, пункт 278), від 09.04.2024 у справі № 925/1440/22 (провадження № 12-74гс23, пункт 125), від 26.06.2024 у справі № 686/5757/23 (провадження № 14-50цс24, пункт 89).
Таким чином, суд першої інстанції, ухвалюючи спірне рішення, підставно застосував правові висновки Великої Палати Верховного Суду, викладені у постанові від 02.07.2025 у справі №903/602/24.
Щодо правових висновків, викладених у постановах Верховного Суду від 03.11.2023 у справі №910/6379/22, від 01.10.2020 у справі №904/5610/19, то слід зазначити таке.
Велика Палата Верховного Суду від 12.10.2021 у справі №233/2021/19 (провадження № 14-16цс20) виснувала, що у кожному випадку порівняння правовідносин і їхнього оцінювання на предмет подібності слід насамперед визначити, які правовідносини є спірними. А тоді порівнювати права й обов'язки сторін саме цих відносин згідно з відповідним правовим регулюванням (змістовий критерій) і у разі необхідності, зумовленої цим регулюванням, - суб'єктний склад спірних правовідносин (види суб'єктів, які є сторонами спору) й об'єкти спорів. Тому з метою застосування відповідних приписів процесуального закону не будь-які обставини справ є важливими для визначення подібності правовідносин.
На предмет подібності слід оцінювати саме ті правовідносини, які є спірними у порівнюваних ситуаціях. Встановивши учасників спірних правовідносин, об'єкт спору (які можуть не відповідати складу сторін справи та предмету позову) і зміст цих відносин (права й обов'язки сторін спору), суд має визначити, чи є певні спільні риси між спірними правовідносинами насамперед за їхнім змістом. А якщо правове регулювання цих відносин залежить від складу їх учасників або об'єкта, з приводу якого вони вступають у правовідносини, то у такому разі подібність слід також визначати за суб'єктним і об'єктним критеріями відповідно. Для встановлення подібності спірних правовідносин у порівнюваних ситуаціях суб'єктний склад цих відносин, предмети, підстави позовів і відповідне правове регулювання не обов'язково мають бути тотожними, тобто однаковими.
У справі №910/6379/22 судами не вирішувалось питання щодо зменшення розміру 3% річних і Верховним Судом не наводились відповідні правові висновки, більше того, за результатами розгляду касаційної скарги справу №910/6379/22 скеровано на новий розгляд.
Тоді як у справі №904/5610/19 було враховано правовий висновок Великої Палати Верховного Суду, викладений у постанові від 18.03.2020 у справі №902/417/18, який наразі є неактуальним.
Відповідно до частини 1 статті 73, статей 76, 77 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
Відповідно до частини 1 статті 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Згідно із частиною 1 статті 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтуються на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Частинами 4, 5 статті 236 ГПК України визначено, що при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
За таких обставин, суд першої інстанції дійшов підставного висновку про задоволення позову, підстави для його зміни чи скасування відсутні.
У Висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень, серед іншого (пункти 32-41), звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; для цього потрібно логічно структурувати рішення і викласти його в чіткому стилі, доступному для кожного; судові рішення повинні, у принципі, бути обґрунтованим; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на аргументи сторін та доречні доводи, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов'язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення.
Відповідно до частини 4 статті 11 ГПК України суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов'язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.
Статтею 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» визначено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.
У справі «Салов проти України» від 06.09.2005 Європейський Суд з прав людини наголосив на тому, що згідно ст. 6 Конвенції рішення судів достатнім чином містять мотиви, на яких вони базуються для того, щоб засвідчити, що сторони були заслухані, та для того, щоб забезпечити нагляд громадськості за здійсненням правосуддя (рішення від 27.09.2001 у справі «Hirvisaari v. Finland»). У рішенні звертається увага, що статтю 6 параграф 1 не можна розуміти як таку, що вимагає пояснень детальної відповіді на кожний аргумент сторін. Відповідно, питання, чи дотримався суд свого обов'язку обґрунтовувати рішення, може розглядатися лише в світлі обставин кожної справи (рішення від 09.12.1994 у справі «Ruiz Torija v. Spain»).
У рішеннях ЄСПЛ склалась стала практика, відповідно до якої рішення національних судів мають бути обґрунтованими, зрозумілими для учасників справ та чітко структурованими; у судових рішеннях має бути проведена правова оцінка доводів сторін, однак, це не означає, що суди мають давати оцінку кожному аргументу та детальну відповідь на нього. Тобто мотивованість рішення залежить від особливостей кожної справи, судової інстанції, яка постановляє рішення, та інших обставин, що характеризують індивідуальні особливості справи.
Європейський суд з прав людини у рішенні від 10.02.2010 у справі «Серявін та інші проти України» зауважив, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною, залежно від характеру рішення.
У справі «Трофимчук проти України» Європейський суд з прав людини також зазначив, хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довод.
У пункті 53 рішення Європейського суду з прав людини у справі «Федорченко та Лозенко проти України» від 20.09.2012 зазначено, що при оцінці доказів суд керується критерієм доведення «поза розумним сумнівом». Тобто, аргументи сторони мають бути достатньо вагомими, чіткими та узгодженими.
Судом апеляційної інстанції при винесені даної постанови було надано обґрунтовані та вичерпні відповіді доводам апелянта із посиланням на норми матеріального і процесуального права, які підлягають застосуванню до спірних правовідносин.
Відповідно до статті 276 ГПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Зважаючи на вищенаведене, колегія суддів Північного апеляційного господарського суду дійшла висновку про те, що рішення Господарського суду міста Києва від 03.07.2025 у справі №910/18091/23 прийняте з дотриманням норм матеріального і процесуального права, у зв'язку з чим апеляційна скарга відповідача задоволенню не підлягає.
Судові витрати відповідно до положень статті 129 ГПК України покладаються на апелянта (відповідача).
Керуючись статтями 129, 269, 270, 275, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд
1. Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Оператор газотранспортної системи України» на рішення Господарського суду міста Києва від 03.07.2025 у справі №910/18091/23 залишити без задоволення.
2. Рішення Господарського суду міста Києва від 03.07.2025 у справі №910/18091/23 залишити без змін.
3. Судові витрати за подання апеляційної скарги покласти на Товариство з обмеженою відповідальністю «Оператор газотранспортної системи України».
4. Матеріали справи №910/18091/23 повернути до Господарського суду Київської області.
5. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до суду касаційної інстанції у господарських справах в порядку і строки, визначені в статтях 287-289 Господарського процесуального кодексу України.
Повна постанова складена 01.10.2025.
Головуючий суддя С.В. Владимиренко
Судді А.М. Демидова
І.П. Ходаківська