вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116 (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua
про відмову у відкритті апеляційного провадження
"30" вересня 2025 р. Справа№ 910/423/23
Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого: Корсака В.А.
суддів: Євсікова О.О.
Алданової С.О.
розглянувши матеріали апеляційної скарги особи, яка не брала участі у справі - ОСОБА_1
на рішення Господарського суду міста Києва від 13.06.2023, повний текст якого складено та підписано 27.06.2023
у справі № 910/423/23 (суддя Котков О.В.)
за позовом Свято-Успенської Києво-Печерської Лаври/Чоловічий монастир/Української православної церкви
до Національного заповіднику "Києво-Печерська лавра"
за участю третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору на стороні позивача:
1. ОСОБА_2
2. ОСОБА_3
3. ОСОБА_4
4. ОСОБА_5
5. ОСОБА_6
6. ОСОБА_7
7. ОСОБА_8
8. ОСОБА_9
9. ОСОБА_10
10. ОСОБА_11
11. ОСОБА_12
12. ОСОБА_13
13. ОСОБА_14
за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача:
14. Міністерства культури та стратегічних комунікацій України
за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні позивача:
15. Київської Митрополії Української Православної Церкви
про усунення перешкод у користуванні майном
05 січня 2023 року Свято-Успенської Києво-Печерської Лаври/Чоловічий монастир/Української православна церква звернулася до Господарського суду міста Києва з позовом до Національного заповіднику «Києво-Печерська лавра» про:
- усунунення перешкоди Свято-Успенській Києво-Печерській Лаврі/Чоловічий монастир/Української Православної Церкви у користуванні майном, (а саме у доступі та здійсненні Богослужінь та релігійних обрядів священнослужителями Свято-Успенської Києво-Печерської Лаври /Чоловічий монастир/Української Православної Церкви у будівлі Успенського собору (корпус №80), наданим в почасове безоплатне користування згідно договору № 1-б від 17 червня 2016 року, укладеного між Національним Києво-Печерським історико-культурним заповідником (Національний заповідник «Києво-Печерська лавра») та Свято-Успенською Києво-Печерською Лаврою/Чоловічий монастир/Української Православної Церкви;
- усунунення перешкоди Свято-Успенській Києво-Печерській Лаврі/Чоловічий монастир/Української Православної Церкви у користуванні майном, (а саме у доступі та здійсненні Богослужінь та релігійних обрядів священнослужителями Свято-Успенської Києво-Печерської Лаври /Чоловічий монастир/Української Православної Церкви у будівлі Трапезною церквою Трапезною палатою (корпус № 29), наданим в почасове безоплатне користування згідно договору № 2-б від 17 червня 2016 року, укладеного між Національним Києво-Печерським історико-культурним заповідником (Національний заповідник «Києво-Печерська лавра») та Свято-Успенською Києво-Печерською Лаврою/Чоловічий монастир/Української Православної Церкви.
Рішенням Господарського суду міста Києва від 13.06.2023 у справі № 910/423/23 в позові відмовлено.
Не погоджуючись з даним рішенням, особа, яка не брала участі у цій справі - ОСОБА_1 , з посиланням на ч. 1 ст. 254 ГПК України, звернувся з апеляційною скаргою, в якій просить оскаржуване рішення скасувати та ухвалити нове, яким позовні вимоги задовольнити повністю.
Також в апеляційній скарзі викладено клопотання про поновлення строку на апеляційне оскарження та клопотання про звільнення його від сплати судового збору.
Згідно протоколу передачі апеляційної скарги раніше визначеному складу суду від 10.09.2025 апеляційну скаргу передано на розгляд колегії суддів у складі: Корсак В.А. - головуючий суддя, судді - Євсіков О.О., Алданова С.О.
Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 11.09.2025 апеляційну скаргу залишено без руху на підставі ст.ст. 256, 258, 260 ГПК України, оскільки скаржником пропущено строк на апеляційне оскарження рішення у цій справі, а наведені ним в апеляційній скарзі обставини визнанні судом неповажними. Також, запропоновано скаржнику надати докази надсилання копії апеляційної скарги копії скарги третім особам: ОСОБА_15 , ОСОБА_4 , ОСОБА_8 , ОСОБА_9 , ОСОБА_13 , ОСОБА_14 . Роз'яснено скаржнику, що протягом десяти днів з дня вручення даної ухвали останній має право усунути недоліки зазначені у її мотивувальній частині, надавши суду відповідні докази.
Залишаючи апеляційну скаргу без руху судом апеляційної інстанції було встановлено наступне.
Відповідно до ч. 1 ст. 256 ГПК України апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
При цьому, учасник справи, якому повне рішення або ухвала суду не були вручені у день його (її) проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом двадцяти днів з дня вручення повного тексту рішення (п. 1 ч. 2 ст. 256 ГПК України).
Статтею 119 ГПК України встановлено, що суд за заявою учасника справи поновлює пропущений процесуальний строк, встановлений законом, якщо визнає причини його пропуску поважними, крім випадків, коли цим Кодексом встановлено неможливість такого поновлення.
Як вбачається з матеріалів справи, оскаржуване рішення прийнято Господарським судом міста Києва 13.06.2023, повний текст якого складено 27.06.2023. Таким чином, в силу приписів ст. 256 ГПК України, останнім днем двадцятиденного строку для подання апеляційної скарги на рішення суду у даній справі є 17.07.2023. Однак, апеляційну скаргу подано 10.09.2025.
Обґрунтовуючи причини пропуску процесуального строку, апелянт зазначив, що йому стало відомо, що Господарський суд міста Києва 13.06.2023 відмовив позивачу у справі №910/423/23. З повним текстом оскарженого рішення апелянт ознайомився з часом 05.09.2025 у Єдиному державному реєстрі судових рішень. Скаржник зазначив, що наведені обставини свідчать про наявність об'єктивних поважних причин пропуску процесуального строку на подання апеляційної скарги на рішення суду. Також, скаржник просив врахувати, що він є ченцем Монастиря, та у подібних спорах у справах №910/4552/23, №910/423/23 суд поновив пропущений процесуальний строк на апеляційне оскарження ченцям Монастиря. Скаржник також зазначає, що оскільки він не є учасником справи, то наявні підстави для поновлення пропущеного процесуального строку.
Колегією визнано зазначені в апеляційні скарзі причини пропуску строку на апеляційне оскарження неповажними з підстав, викладених в ухвалі від 11.09.2025 та запропоновано скаржнику вказати інші причини пропуску строку на апеляційне оскарження.
22.09.2025 до Північного апеляційного господарського суду від скаржника надійшла заява про усунення недоліків, в якій останній виклав клопотання про поновлення строку та долучив докази надсилання апеляційної скарги третім особам: ОСОБА_15 , ОСОБА_4 , ОСОБА_8 , ОСОБА_9 , ОСОБА_13 , ОСОБА_14 .
В обґрунтування пропущеного строку на подання апеляційної скарги скаржник зазначає про те, що він несе чернечий послуг в Свято-Успенській Києво-Печерській Лаврі та веде аскетичний спосіб життя, а тому позбавлений можливості слідкувати за новинами, а про розгляд цієї справи його було повідомлено вірянами 05.09.2025. Тому, 10.09.2025 він звернувся з апеляційною скаргою у двадцятиденний строк, як йому стало відомо про розгляд цієї справи.
Розглянувши наведені причини пропуску строку на апеляційне оскарження та додані докази на їх підтвердження, суд апеляційної інстанції зазначає наступне.
Приписами статті 42 ГПК України встановлено обов'язок учасників справи виконувати процесуальні дії у встановлені законом або судом строки, а також виконувати інші процесуальні обов'язки, визначені законом або судом (пункти шостий, сьомий частини другої цієї статті).
Відповідно до частини першої статті 43 Господарського процесуального кодексу України учасники судового процесу та їх представники повинні добросовісно користуватися процесуальними правами; зловживання процесуальними правами не допускається.
Наведеними положеннями Господарського процесуального кодексу України чітко окреслено характер процесуальної поведінки, який зобов'язує учасників справи діяти сумлінно, тобто проявляти добросовісне ставлення до наявних у них прав і здійснювати їх реалізацію таким чином, щоб забезпечити неухильне та своєчасне (без суттєвих затримок та зайвих зволікань) виконання своїх обов'язків, встановлених законом або судом, зокрема щодо дотримання строку апеляційного оскарження, а також належного оформлення апеляційної скарги.
Учасники справи мають право оскаржити судові рішення у встановлений Кодексом строк та у передбаченому процесуальним законом порядку. Господарський процесуальний кодекс України передбачає можливість поновлення пропущеного строку лише у разі його пропуску з поважних причин.
Підстави пропуску строку апеляційного оскарження можуть бути визнані поважними, строк поновлено лише у разі, якщо вони пов'язані з непереборними та об'єктивними перешкодами, труднощами, які не залежать від волі особи та унеможливили своєчасне, тобто у встановлений законом процесуальний строк подання апеляційної скарги та підтверджені належними доказами.
Разом з цим, суд вважає за необхідне зазначити, що звернення до апеляційного суду з апеляційною скаргою це право сторони, а не обов'язок, а тому, якщо особа вважає за необхідне скористатися своїм правом на апеляційне оскарження, то реалізація зазначеного права повинна відбуватися із дотриманням порядку та строків встановлених положеннями Господарського процесуального кодексу України. Зловживання процесуальними правами не допускається.
Таким чином, для поновлення процесуального строку суд має встановити наявність об'єктивно непереборних обставин, які перешкоджали вчасному зверненню зі скаргою на судове рішення, у зв'язку з чим заявник має довести суду їх наявність та непереборність, оскільки в іншому випадку нівелюється значення чіткого окреслення законодавчо закріплених процесуальних строків.
Відповідно до прецедентної практики Європейського суду з прав людини, яка є джерелом права (стаття 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини») Європейський суд з прав людини у рішенні від 07.07.1989 у справі «Юніон Аліментаріа Сандерс С.А. проти Іспанії» зазначив, що заявник зобов'язаний демонструвати готовність брати участь на всіх етапах розгляду, що стосуються безпосередньо його, утримуватись від використання прийомів, які пов'язані із зволіканням у розгляді справи, а також максимально використовувати всі засоби внутрішнього законодавства для прискорення процедури слухання.
Колегія зазначає, що право особи на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку кореспондується із обов'язком добросовісно користуватися наданими законом процесуальними правами, утримуватись від дій, що зумовлюють затягування судового процесу, та вживати надані процесуальним законом заходи для скорочення періоду судового провадження (пункт 35 рішення Європейського суду з прав людини у справі «Юніон Еліментарія Сандерс проти Іспанії» (Alimentaria Sanders S.A. v. Spain) від 07.07.1989).
Строк є розумним, якщо він передбачає час, достатній, з урахуванням обставин справи, для вчинення процесуальної дії, та відповідає завданню господарського судочинства (частина друга статті 114 Господарського процесуального кодексу України).
Згідно з частинами третьою та четвертою статті 13 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
Право на доступ до суду не є абсолютним та може підлягати обмеженням, зокрема щодо умов прийнятності скарг, оскільки право на доступ до суду за своєю природою потребує регулювання державою. Отже, кожна держава встановлює правила судової процедури, зокрема й процесуальні заборони та обмеження, спрямовані на недопущення безладного перебігу судового процесу (за змістом рішення Європейського суду з прав людини від 20.05.2010 у справі «Пелевін проти України»).
Колегія суддів наголошує, що відповідно до ч. 1 ст. 119 ГПК України суд за заявою учасника справи поновлює пропущений процесуальний строк, встановлений законом, якщо визнає причини його пропуску поважними.
Особа, яка заявляє клопотання про поновлення встановленого законом процесуального строку, повинна надати докази на підтвердження того, що пропуск такого строку дійсно пов'язаний з об'єктивно непереборними обставинами чи істотними перешкодами.
У пункті 24 рішення Європейського суду з прав людини у справі "Надточій проти України" та пункті 23 рішення Європейського суду з прав людини у справі "Гурепка проти України № 2" наголошується на принципі рівності сторін, одному із складників ширшої концепції справедливого судового розгляду, який передбачає, що кожна сторона повинна мати розумну можливість відстоювати свою позицію у справі в умовах, які не ставлять її в суттєво менш сприятливе становище в порівнянні з опонентом.
На зацікавлену сторону покладається обов'язок проявляти належну увагу в захисті своїх інтересів та вживати необхідних заходів, щоб ознайомитись з подіями процесу (рішення Європейського суду з прав людини "Богонос проти Росії" від 05.02.2004).
З урахуванням викладеного, апелянт у справі мав достатньо часу для реалізації процесуальних прав передбачених ГПК України, в тому числі, права на подання апеляційної скарги на рішення Господарського суду міста Києва від 13.06.2023.
За змістом статті 6 Конвенції з прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) кожен при вирішенні питання щодо прав та обов'язків має право на справедливий і відкритий розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, визначеним законом.
Відповідно до частини 1 статті 11 ГПК України суд при розгляді справи керується принципом верховенства права, складовою якого є юридична визначеність.
Принцип юридичної визначеності є одним із суттєвих елементів принципу верховенства права. В його основі лежить відоме з римського права положення res judicata (лат. «вирішена справа»), відповідно до якого остаточне рішення правомочного суду, яке вступило в силу, є обов'язковим для сторін і не може переглядатися. Іншими словами, цей принцип гарантує остаточність рішень («що вирішено - вирішено і не має переглядатися до безмежності»).
Згідно із статтею 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ практику Європейського суду з прав людини як джерело права.
У пункті 41 рішення від 03.04.2008 у справі «Пономарьов проти України» Європейський суд з прав людини вказав, що «правова система багатьох країн-членів передбачає можливість продовження строків, якщо для цього є обґрунтовані підстави. Суд визнає, що вирішення питання щодо поновлення строку на оскарження перебуває в межах дискреційних повноважень національних судів, однак такі повноваження не є необмеженими. Від судів вимагається вказувати підстави. Однією із таких підстав може бути, наприклад, неповідомлення сторін органами влади про прийняті рішення у їхній справі. Проте навіть тоді можливість поновлення не буде необмеженою, оскільки сторони в розумні інтервали часу мають вживати заходів, щоб дізнатись про стан відомого їм судового провадження. У кожній справі національні суди мають перевіряти, чи підстави для поновлення строків для оскарження виправдовують втручання у принцип res judicata, особливо як у цій справі, коли національне законодавство не обмежує дискреційні повноваження судів ні у часі, ні в підставах для поновлення строків».
Правила регулювання строків для подання скарги, безумовно, мають на меті забезпечення належного відправлення правосуддя і дотримання принципу юридичної визначеності. Зацікавлені особи повинні розраховувати на те, що ці правила будуть застосовані (див. de Rada Cavanilles v. Spain, рішення від 28.10.1998, Reports 1998 -VIII, с. 3255, § 45, Peretyaka and Sheremetyev v. Ukraine, № 17160/06 та № 35548/06, § 34, ЄСПЛ, від 21.12.2010)
Принцип правової визначеності застосовується не лише щодо сторін, але й щодо національних судів (Diya 97 v. Ukraine, №19164/04, § 47, ЄСПЛ, від 21.10.2010).
У справі «Устименко проти України» Європейський суд з прав людини зазначив, що сама концепція «поважних причин» не є чіткою, тому для національних судів ще важливішим було вказати причини свого рішення про поновлення пропущеного строку і відновлення провадження у справі заявника.
Суд повторює, що право на справедливий судовий розгляд, гарантоване пунктом 1 статті 6 Конвенції, повинно тлумачитися у світлі Преамбули Конвенції, відповідна частина якої проголошує верховенство права спільною спадщиною Високих Договірних Сторін. Одним з основоположних аспектів верховенства права є принцип правової визначеності, який передбачає дотримання принципу res judicata, тобто принципу остаточності рішення, згідно з яким жодна зі сторін не має права домагатися перегляду остаточного і обов'язкового рішення лише з метою повторного слухання справи і постановлення нового рішення. Відхід від цього принципу можливий лише тоді, коли він зумовлений особливими і непереборними обставинами (див. рішення у справі «Рябих проти Росії» (Ryabykh v. Russia), заява № 52854/99, п.п. 51 і 52, ECHR 2003-Х).
Виходячи із зазначених критеріїв, Європейський суд з прав людини визнає легітимними обмеженнями встановлені державами - членів Ради Європи вимоги щодо строків оскарження судових рішень (рішення Європейського Суду з прав людини у справі «Нешев проти Болгарії» від 28.10.2004).
Фактично норма про можливість поновлення процесуальних строків є, по суті, пільгою, яка може застосовуватися як виняток із загального правила, оскільки в іншому випадку нівелюється суть чіткого встановлення законодавцем кожного з процесуальних строків (аналогічна позиція викладена у постанові Верховного Суду від 09.10.2018 у справі №5/452/06).
Усуваючи недоліки апеляційної скарги, апелянт вказав інші причини пропуску строку на апеляційне оскарження та зазначив таке:
« ОСОБА_1 (архімандрит ОСОБА_1) несе чернечий послух у Свято-Успенській Києво-Печерській Лаврі, є особою з релігійної спільноти, що згідно до обітниць (чернець зрікається родинного життя і перебуває у безженстві - так звана обітниця-приречення чистоти, приймаючи невибагливе і вбоге життя - обітниця убозтва та інші) веде аскетичне молитовне життя, присвятивши себе молитві га благочестивому життю у чоловічому монастирі Української Православної церкви. Апелянт позбавлений такої оперативної можливості слідкувати за новинами, у тому числі в інтернет-виданнях, яку мають миряни. Отже, апелянту стало відомо про те, що Свято-Успенська Києво-Печерська Лавра/ Чоловічий монастир/ Української Православної Церкви подала апеляційну скаргу на рішення Господарського суду м. Києва від 13.06.2023 по справі №910/423/23 саме із вказаних вище подій 05.09.2025 року. Тому прошу суд поновити строк на апеляційне оскарження даного рішення суду, так як він починає рахуватись з моменту, як ОСОБА_1 дізнався про дані обставини, тобто 20 днів після 05.09.2025, тобто по 25.09.2025 включно.».
Дослідивши обставини, на які посилається скаржник, колегія враховує, що:
- договір, який є предметом розгляду справи, був укладений з метою проведення богослужінь та релігійних обрядів та припинив свою дію 31.12.2022 року. Отже, з 01.01.2023 скаржник не мав можливості здійснювати богослужіння та релігійні обряди у приміщеннях культової будівлі, що передавалися у почасову позичку. На ці обставини, зокрема, посилається позивач - Свято-Успенська Києво-Печерська Лавра та треті особи - ченці монастиря;
- ця справа має великий суспільний інтерес та широко висвітлюється у засобах масової інформації, що не заперечується скаржником, адже в своїй апеляційній скарзі він зазначив:
« ОСОБА_1 із медіа стало відомо, що Господарський суд м. Києва 13.06.2023 року відмовив Монастирю у справі №910/423/23. Повний текст рішення Господарського суду м. Києва від 13.06.2025 року у справі №910/423/23 складено 14.08.2023 року, з його змістом особа, в інтересах якої подається апеляційна скарга, ознайомилась з часом 05.09.2025 року у Єдиному державному реєстрі судових рішень після його офіційного оприлюднення.». (а.с. 38, том 27);
- апеляційну скаргу скаржник подав більше ніж через два роки після припинення строку дії договору позички нерухомого майна та ухвалення судового рішення.
Отже, зазначені обставини, в їх сукупності свідчать про те, що скаржник мав можливість та повинен був дізнатися про судове рішення, з яким він не згодний, але вочевидь, тривалий час (більше двох років) не оскаржував його в апеляційному порядку. Апеляційна скарга подана із значним пропуском строку на апеляційне оскарження, встановленого процесуальним Законом.
В контексті викладеного, колегія суддів дійшла висновку, що наведені скаржником обставини зумовлені його суб'єктивною поведінкою і не свідчать про існування об'єктивно непереборних причин неможливості здійснити оскарження судового рішення в апеляційному порядку за такий тривалий час.
Враховуючи наведене у сукупності, керуючись принципами рівності усіх учасників судового процесу перед законом і судом та неупередженості суду, апеляційний господарський суд вважає, що скаржник не надав належних доказів на підтвердження поважності наведених в обґрунтування заяви про поновлення строку на подання апеляційної скарги підстав.
Відповідно до п. 4 ч. 1 ст. 261 ГПК України, суд апеляційної інстанції відмовляє у відкритті апеляційного провадження у справі, якщо, зокрема, скаржником у строк, визначений судом, не подано заяву про поновлення строку на апеляційне оскарження або наведені підстави для поновлення строку на апеляційне оскарження визнані судом неповажними.
Оскільки наведені в апеляційній скарзі підстави для поновлення строку на апеляційне оскарження визнані судом неповажними, а інших доводів та доказів щодо наявності причин пропуску процесуального строку з обґрунтуванням їх поважності, які б позбавляли скаржника можливості подати апеляційну скаргу у встановлений ст. 256 ГПК України строк, що могло б бути підставою для відновлення пропущеного процесуального строку скаржником не подано, то наявні підстави для відмови у відкритті апеляційного провадження на підставі п. 4 ч. 1 ст. 261 ГПК України.
Зважаючи на викладене, Північний апеляційний господарський суд дійшов висновку відмовити у відкритті апеляційного провадження за апеляційною скаргою особи, яка не брала участі у справі - ОСОБА_1 на рішення Господарського суду міста Києва від 13.06.2023 у справі №910/423/23.
Керуючись ст. ст. 234, 256, 261 Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд
Відмовити у відкритті апеляційного провадження за апеляційною скаргою особи, яка не брала участі у справі - ОСОБА_1 на рішення Господарського суду міста Києва від 13.06.2023 у справі № 910/423/23.
Апеляційну скаргу особи, яка не брала участі у справі - ОСОБА_1 на рішення Господарського суду міста Києва від 13.06.2023 у справі №910/423/23 та додані до неї матеріали повернути скаржнику.
Копію ухвали Північного апеляційного господарського суду надіслати учасникам справи.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання суддями та може бути оскаржена в касаційному порядку, передбаченому ст.ст. 286-291 Господарського процесуального кодексу України.
Головуючий суддя В.А. Корсак
Судді О.О. Євсіков
С.О. Алданова