пр. № 6/759/296/25
ун. № 759/16081/24
25 липня 2025 року м. Київ
Святошинський районний суд м. Києва
у складі: головуючого судді Ул'яновської О.В.,
секретаря судового засідання Косінської І.В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні у залі суду в м. Києві заяву ОСОБА_1 про зобов'язання боржника подати звіт про виконання судового рішення у цивільній справі за позовними вимогами ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «НАУКОВО-ВИРОБНИЧЕ ПІДПРИЄМСТВО «АГРОПРОДУКТ» про визнання незаконним та скасування наказу,
у червні 2025 р. заявник звернувся до суду із заявою про зобов'язання боржника подати звіт про виконання судового рішення №759/16081/24 від 15.10.2024 про скасування Наказу №29.1-К від 31.10.2023 в частині надання ОСОБА_1 відпустки без збереження заробітної плати.
В обґрунтуванні заявлених вимог зазначає, що рішення набрало законної сили 15.11.2024. Святошинським ВДВС у місті Києві ЦМУМЮ (м.Київ) 16.04.2025 відкрито виконавче провадження НОМЕР_1, однак відповідачем рішення суду не виконано, а саме Наказ №29.1-К від 31.10.2023 не скасовано.
Відповідно до протоколу передачі судової справи раніше визначеному складу суду справу розподілено на Ул'яновську О.В. та передано у провадження судді 15.07.2025.
Одним із засобів юридичного захисту сторін виконавчого провадження при проведенні виконавчих дій є судовий контроль за виконанням судових рішень у цивільних справах, який передбачає, зокрема, можливість здійснення певних процесуальних дій у виконавчому провадженні лише з дозволу суду.
У статті 129-1 Конституції України передбачено, що судове рішення є обов'язковим до виконання. Держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку. Контроль за виконанням судового рішення здійснює суд.
Відповідно до ч. 1 ст. 447 ЦПК України судовий контроль за виконанням судових рішень у цивільних справах здійснює суд, який розглянув справу як суд першої інстанції.
Відповідно до ч. 1 ст. 447-1 ЦПК України сторони виконавчого провадження мають право звернутися до суду із скаргою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до цього Кодексу, порушено їхні права.
Заяву про зобов'язання надати звіт про виконання судового рішення подано на стадії виконання судових рішень в порядку статті 453-1 - 453-2 ЦПК України.
Пунктом 1 частиною першою статті 453-1 ЦПК України передбачено, що суд, який розглянув справу як суд першої інстанції, за письмовою заявою стягувача може зобов'язати боржника подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення в цивільних справах, що виникають із трудових правовідносин.
Відповідно до ч. 2 ст. 453-1 ЦПК України стягувач може звернутися до суду із заявою, передбаченою частиною першою цієї статті, в разі невиконання боржником судового рішення та за умови відкриття виконавчого провадження.
Відповідно до частини першої статті 453-2 ЦПК України суд розглядає заяву про зобов'язання боржника подати звіт про виконання судового рішення (крім заяви, передбаченої частиною п'ятою статті 453-1 цього Кодексу) протягом десяти днів з дня її надходження в порядку письмового провадження, а за ініціативою суду чи клопотанням заявника - у судовому засіданні за правилами статті 450 цього Кодексу.
За наслідками розгляду заяви суд постановляє ухвалу про її задоволення або відмову у задоволенні та зобов'язання боржника подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення.
Вказаними нормами передбачено право суду, який ухвалив судове рішення у справі, зобов'язати боржника подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення.
Рішення суду, яке набрало законної сили є обов'язковим та забезпечується, у тому числі, відповідно до Закону України «Про виконавче провадження».
Тобто, стягувач має можливість отримати виконання судового рішення у межах процедури виконавчого провадження, у тому числі шляхом застосування державним виконавцем примусових заходів, визначених Законом України «Про виконавче провадження».
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 09.12.2021 у справі N 9901/235/20 сформувала правовий висновок, що із змісту статті 383 КАС України випливає, що як крайній захід для захисту прав особи позивача, на користь якої ухвалене рішення суду, закон встановив можливість звернення до суду з відповідною заявою. Перед тим як подати таку заяву, стягувач має використати всі можливі засоби для виконання судового рішення. Зокрема, наявність рішення суду, яке набрало законної сили, яке зобов'язує суб'єкта владних повноважень здійснити його виконання. У випадку, коли боржник добровільно не виконує рішення суду, стягувач має вчинити дії для виконання рішення суду в примусовому порядку відповідно до вимог Закону України «Про виконавче провадження», і тільки після того, як стягувач використав усі можливості для примусового виконання рішення суду, а воно залишається не виконаним, тоді в такої особи виникає право звернутися до суду із заявою в порядку статті 383 КАС України. Велика Палата звернула увагу, що визначені вимоги до заяви, яка подається відповідно до статті 383 КАС України, зокрема, надання інформації про день пред'явлення виконавчого листа до виконання та інформації про хід виконавчого провадження, не є формальними вимогами, а навпаки є важливою інформацією, яка дає можливість суду визначити, чи не є передчасним звернення стягувача до суду із такою заявою.
Слід зазначити, що висновки Верховного Суду, викладені в його постановах, можуть застосовуватися в цивільному судочинстві, навіть якщо ці висновки сформульовані при розгляді справ в адміністративному судочинстві.
Відповідно до ч. 6 ст. 26 Закону України «Про виконавче провадження» встановлено, що при виконанні рішень, за якими боржник зобов'язаний вчинити певні дії або утриматися від їх вчинення, державний виконавець при винесенні постанови про відкриття виконавчого провадження зазначає про необхідність виконання боржником рішення протягом 10 робочих днів (крім рішень, що підлягають негайному виконанню).
Після закінчення наданого строку, державний виконавець перевіряє виконання рішення суду. У разі невиконання рішення суду, державним виконавцем складається акт, після чого виноситься постанова про накладання штрафу в якій зазначає розмір штрафу, вимога виконати рішення протягом 10 робочих днів та попередження про кримінальну відповідальність.
У разі повторного невиконання рішення державним виконавцем складається акт, після чого виноситься постанова про накладання штрафу в якій зазначає розмір штрафу та попередження про кримінальну відповідальність, після чого звертається до органу досудового розслідування з повідомленням про вчинення боржником кримінального правопорушення за ст.382 Кримінального кодексу України.
Положеннями статті 18 Закону України «Про виконавче провадження» передбачено, що виконавець зобов'язаний вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії.
Зі змісту наведених норм вбачається, що відповідач зобов'язаний виконати судове рішення, яке набрало законної сили, в межах покладених на нього цим рішенням зобов'язань.
В рішенні у справі «Шмалько проти України» від 20.07.2004 року Європейський Суд з прав людини вказав, що право на виконання судового рішення є складовою права на судовий захист, передбаченого статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, для цілей якої виконання рішення, ухваленого будь-яким судом, має розцінюватися як складова частина судового розгляду (п. 43).
У справі Сорінг проти Об'єднаного Королівства Європейський суд з прав людини у рішенні від 07 липня 1989 року визначив, що на державі лежить прямий обов'язок дотримуватися громадянських прав осіб і забезпечувати належне та своєчасне виконання рішення суду, що набрало законної сили. Виконання будь-якого судового рішення є невід'ємною стадією процесу правосуддя, а отже, має відповідати вимогам статті 6 Конвенції. Поза сумнівом, вирішення справи в суді без невиправданого і необґрунтованого зволікання є запорукою ефективного захисту особою своїх прав. Водночас судовий захист, як і діяльність суду, не може вважатися дієвим, якщо судові рішення не виконуються або виконуються неналежним чином і без контролю суду за їх виконанням, зазначено в Концепції.
Таким чином, Європейський суд з прав людини неодноразово висловлював думку в контексті тлумачення статті 6 Конвенції, що без ефективної системи виконання судових рішень існування судової системи позбавлене будь-якого сенсу. Відтак, право на судовий захист є конституційною гарантією прав і свобод людини і громадянина, а обов'язкове виконання судових рішень складовою права на справедливий судовий захист.
Рішення суду, яке набуло законної сили - має бути виконане. Кожний судовий процес повинен завершуватися реалізацією судового рішення у спірних правовідносинах між його сторонами. Тому після вирішення публічно-правового спору і набрання судовим рішенням законної сили суд продовжує відігравати активну роль у реалізації сторонами прав та законних інтересів, з приводу захисту яких він ухвалив судове рішення.
Звертаючись із заявою про встановлення судового контролю за виконанням рішення суду, заявником не обґрунтовано та не наведено мотивів доцільності та необхідності застосування такого обраного виду судового контролю, як зобов'язання подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення.
Перед тим як подати таку заяву, стягувач має використати всі можливі засоби для виконання судового рішення. Зокрема, наявність рішення суду, яке набрало законної сили, зобов'язує суб'єкта владних повноважень здійснити його виконання. У випадку, коли боржник добровільно не виконує рішення суду, стягувач має вчинити дії для виконання рішення суду в примусовому порядку відповідно до вимог Закону України «Про виконавче провадження», і тільки після того, як стягувач використав усі можливості для примусового виконання рішення суду, а воно залишається не виконаним, в такої особи виникає право звернутися до суду із заявою в порядку статті 453-1 ЦПК України.
Аналогічна правова позиція сформована Великою Палатою Верховного Суду в ухвалі від 09.12.2021 по справі №9901/235/20.
Крім того, правовою підставою для зобов'язання відповідача подати звіт про виконання судового рішення є наявність об'єктивних підтверджених належними і допустимими доказами підстав вважати, що за відсутності такого заходу судового контролю рішення суду залишиться невиконаним або для його виконання доведеться докласти значних зусиль.
Жодних доказів, які свідчать про використання всіх передбачених Законом України «Про виконавче провадження» заходів для забезпечення примусового виконання рішення суду від 31.08.2022 у справі №240/11766/22, до матеріалів справи не надано.
Отже, суд дійшов висновку про відсутність підстав вважати, що за умови не встановлення судового контролю, рішення суду у цій справі залишиться невиконаним, а тому у задоволенні заяви слід відмовити.
На підставі викладеного, керуючись вимогами ст.ст. 447, 453-1, 453-2 ЦПК України, -
у задоволенні заяви ОСОБА_1 про зобов'язання боржника подати звіт про виконання судового рішення у цивільній справі за позовними вимогами ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «НАУКОВО-ВИРОБНИЧЕ ПІДПРИЄМСТВО «АГРОПРОДУКТ» про визнання незаконним та скасування наказу відмовити.
Ухвала суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
Апеляційна скарга на ухвалу суду може бути подана до Київського апеляційного суду протягом п'ятнадцяти днів з дня проголошення.
Суддя: О.В. Ул'яновська