Справа № 755/16050/25
"01" жовтня 2025 р. Дніпровський районний суд м. Києва (далі - Суд)
у складі головуючої судді ОСОБА_1 одноособово,
за участю
секретарів судових засідань ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,
сторін кримінального провадження:
прокурорів ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 ,
потерпілої ОСОБА_8 ,
представників потерпілої адвокатів ОСОБА_9 , ОСОБА_10 ,
захисника ОСОБА_11 ,
обвинуваченої ОСОБА_12 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Києві кримінальне провадження внесене до Єдиного реєстру досудових розслідувань №12025100000000826 від 29 червня 2025 року за обвинуваченням
ОСОБА_12 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженки м. Березань, Київської області, громадянки України, заміжньої, маючої неповнолітнього сина ОСОБА_13 , 2013 року народження, сина ОСОБА_14 , 2007 року народження, працюючої старшим лаборантом лабораторії елеватора в Товаристві з обмеженою відповідальністю «УІФК-АГРО», зареєстрованої за адресою: АДРЕСА_1 , проживаючої за адресою: АДРЕСА_2 , не судимої
у вчиненні кримінального правопорушення передбаченого ч. 2 ст. 286 Кримінального Кодексу (далі - КК) України,
І. Суть питань, що вирішується судом
З обвинувального акта, який складеного 25 серпня 2025 року слідчим відділу розслідування злочинів у сфері транспорту СУ ГУ НП у м. Києві ОСОБА_15 та затвердженого того ж дня 25 серпня 2025 року прокурором другого відділу процесуального керівництва при провадженні досудового розслідування територіальними органами поліції та підтримання публічного обвинувачення управління нагляду за додержанням законів Національною поліцією України Київської міської прокуратури ОСОБА_16 , слідує, що ОСОБА_12 керуючи транспортним засобом, порушила правила безпеки дорожнього руху, що спричинило смерть потерпілого.
Відповідно до ст. 91 Кримінального процесуального кодексу (далі КПК) України у кримінальному провадженні підлягають доказуванню в т.ч.: 1) подія кримінального правопорушення (час, місце, спосіб та інші обставини вчинення кримінального правопорушення); 2) винуватість обвинуваченого у вчиненні кримінального правопорушення, форма вини, мотив і мета вчинення кримінального правопорушення .
Особливості наведених правовідносин свідчать, що у провадженні необхідно надати відповідь на такі ключові питання: (1) чи вчинено діяння, яке охоплюються складом кримінального правопорушення, передбаченого КК?; (2) чи доведено стороною обвинувачення її винуватість у вчиненні кримінального правопорушення ?; (3) як слід кваліфікувати дії, у випадку доведення винуватості ?
Суд надає ствердні відповіді на 1 та 2 питання, у зв'язку з чим кваліфікує дії обвинуваченої за ч. 2 ст. 286 КК України, з огляду на наступне.
ІІ. Формулювання обвинувачення із зазначенням місця, часу, способу вчинення та наслідків кримінального правопорушення, форми вини і мотивів кримінального правопорушення
Судом визнано доведеним, що 29 червня 2025 року, приблизно о 14 год. 11 хв. ОСОБА_12 , керуючи технічно справним автомобілем марки «Jeep Renegade», реєстраційний номер НОМЕР_1 , рухалась по проїзній частині проспекту Броварський в м. Києві, зі сторони вул. Ракетна в напрямку міста Бровари Київської області, розташовуючись в межах другої смуги з трьох наявних в її напрямку зі швидкістю 87,5…96,1 км/год.
В цей час, позаду автомобіля «Jeep Renegade», в попутному напрямку, в межах третьої (крайньої лівої) смуги проїзної частини проспекту Броварський у місті Києві, зі швидкістю 95…103 км/год, поблизу буд. № 44, рухався автомобіль марки «Ford-Transit», реєстраційний номер НОМЕР_2 під керуванням водія ОСОБА_17 ..
Під час руху, ОСОБА_12 допустила порушення вимог пунктів 1.3, 1.5, 2.3 «б», 10.1, 10.3 Правил дорожнього руху України, відповідно до яких:
- п. 1.3: учасники дорожнього руху зобов'язані знати й неухильно виконувати вимоги цих Правил, а також бути взаємно ввічливими;
- п. 1.5: дії або бездіяльність учасників дорожнього руху та інших осіб не повинні створювати небезпеку чи перешкоду для руху, загрожувати життю або здоров'ю громадян, завдавати матеріальних збитків;
- п. 2.3: для забезпечення безпеки дорожнього руху водій зобов'язаний:
- підпункт «б»: бути уважним, стежити за дорожньою обстановкою, відповідно реагувати на її зміну, стежити за правильністю розміщення та кріплення вантажу, технічним станом транспортного засобу і не відволікатися від керування цим транспортом у дорозі;
- п. 10.1: Перед початком руху, перестроюванням та будь-якою зміною напрямку руху водій повинен переконатися, що це буде безпечним і не створить перешкод або небезпеки іншим учасникам руху;
- п. 10.3: У разі перестроювання водій повинен дати дорогу транспортним засобам, що рухаються в попутному напрямку по тій смузі, на яку він має намір перестроїтися.
Порушення вищевказаних вимог Правил дорожнього руху України з боку водія ОСОБА_12 виявились у тому що вона, керуючи технічно справним автомобілем марки «Jeep Renegade», реєстраційний номер НОМЕР_1 , будучи обізнаною, що перед зміною напрямку руху водій повинен переконатися, що це буде безпечним і не створить перешкод або небезпеки іншим учасникам руху, а також що у разі перестроювання водій повинен надати дорогу транспортним засобам, що рухаються в попутному напрямку по тій смузі, на яку він має намір перестроїтися, маючи об'єктивну змогу спостерігати за рухом попутних транспортних засобів та обрати безпечні прийоми керування, не змогла вірно оцінити дорожню обстановку та її зміни, відволіклася від керування транспортним засобом у дорозі, не впевнилась, що зміна напрямку руху вліво буде безпечною, загрожуючи життю та здоров'ю громадян, змінила напрямок руху вліво, та не давши дорогу автомобілю «Ford-Transit», реєстраційний номер НОМЕР_2 , під керуванням водія ОСОБА_18 , який наближався позаду в межах третьої смуги, та мав перевагу в русі, розпочала виконувати маневр перестроювання з другої смуги в третю, внаслідок чого, в межах крайньої лівої (третьої) смуги, здійснила зіткнення з вказаним автомобілем «Ford-Transit», реєстраційний номер НОМЕР_2 . Після зіткнення транспортних засобів автомобіль марки «Ford-Transit», реєстраційний номер НОМЕР_2 , в некерованому стані виїхав за межі проїзної частини вліво на розділовий газон, де відбувся наїзд вказаного транспортного засобу на металевий стовп.
В результаті ДТП, водій ОСОБА_18 отримав тілесні ушкодження та був госпіталізований до КНП «Броварська багатопрофільна клінічна лікарня», де від отриманих тілесних ушкоджень помер. Так, йому були спричинені наступні тілесні ушкодження: забійна рана в лобній області по центру та справа, забійно-рвані рани в області верхньої повіки правого ока та в правій скроневій області, численні садна та ділянки осаднення на правій половині обличчя, синці на повіках обох очей; багатоуламковий перелом кісток склепіння та основи черепа, правої половини обличчя, кісток носу; розриви твердої та м?якої мозкових оболонок, дифузні субарахноїдальні крововиливи, розмізкування правої півкулі головного мозку, ділянки забоїв в області Варолієва моста, стовбурових відділів мозку та зорових бугрів; кров в шлуночках мозку; ??багатоуламкові переломи лівого надколінника та правої великогомілкової кістки в нижній третині, кровонапливність м'яких тканин в області переломів; забої легень; численні рвано-забійні рани, садна та синці на тілі, які знаходяться у прямому причинному зв'язку з настанням його смерті та мають ознаки тяжкого тілесного ушкодження.
Причиною виникнення даної дорожньо-транспортної пригоди є невідповідність дій водія автомобіля марки «Jeep Renegade», реєстраційний номер НОМЕР_1 ОСОБА_12 вимогам пункту 10.1, 10.3 Правил дорожнього руху України.
Порушення вимог пунктів 1.3, 1.5, 2.3 «б», 10.1, 10.3 Правил дорожнього руху України водієм ОСОБА_12 знаходяться у прямому причинному зв'язку з виникненням даної дорожньо-транспортної пригоди та її наслідками.
ІІІ. Стаття (частини статті) закону України про кримінальну відповідальність, що передбачає відповідальність за кримінальне правопорушення, винним у вчиненні якого визнається обвинувачений
Згідно ч. 2 ст. 286 КК йдеться про порушення правил безпеки дорожнього руху або експлуатації транспорту особою, яка керує транспортним засобом, що спричинило смерть потерпілого.
Під транспортними засобами в цій статті слід розуміти всі види автомобілів.
І V. Позиції учасників кримінального провадження
(і) сторона обвинувачення
Прокурор у кримінальному провадженні - прокурор Кївської міської прокуратури ОСОБА_7 у ході судового розгляду підтримав висунуте обвинуваченій обвинувачення, адже, вона порушила правила безпеки дорожнього руху, керуючи ТЗ, що спричинило смерть потерпілого, що власне і є кримінально-караним, згідно ч. 2 ст. 286 КК України, та, враховуючи позицію обвинуваченої, яка вину визнала повністю, не оспорюючи фактичні обставини не наполягала на їх повному дослідженні, пропонував, враховуючи особу останньої, призначити їй покарання з іспитовим строком.
Потерпіла та її представники підтримуючи доводи прокурора щодо доведеності вини обвинуваченої, не висуваючи вимог щодо відшкодування будь-якої шкоди, висловили думку щодо призначення виключно максимальної міри покарання з реальним позбвленням волі.
(іі) сторона захисту
Обвинувачена, визнаючи вину, не оспорюючи фактичні обставини не наполягала на їх повному дослідженні, у вчиненому розкаялась, висловила жаль з приводу тяжких наслідків.
Захисник, в інтересах обвинуваченої, враховуючи її позицію щодо повного визнання вини і щирого каяття, позитивні характеристики останньої, просив суд обрати мінімальне покання, не пов'язане з реальним позбавленням волі.
V. Мотиви суду
Суд провівши судовий розгляд лише в межах висунутого обвинувачення відповідно до обвинувального акту за своїм внутрішнім переконанням, яке ґрунтується на всебічному, повному й неупередженому дослідженні всіх обставин кримінального провадження, керуючись законом, оцінюючи кожний доказ, що наявний у провадженні, з точки зору належності, допустимості, достовірності, а сукупність зібраних доказів - з точки зору достатності та взаємозв'язку, дійшов висновків вказаних у п. ІІ вироку, виходячи з наступного.
V.I. Докази на підтвердження встановлених обставин та процедура розгляду
Згідно положень ст. 84 КПК доказами в кримінальному провадженні є фактичні дані, отримані у передбаченому цим Кодексом порядку, на підставі яких слідчий, прокурор і суд встановлюють наявність чи відсутність фактів та обставин, що мають значення для кримінального провадження та підлягають доказуванню.
Тобто, докази - це єдність фактичних даних (даних про факти) та їх процесуальних джерел. Фактичні дані - це не факти об'єктивної дійсності, а відомості про них, що утворюють зміст доказів, за допомогою яких встановлюються факти і обставини, що підлягають доказуванню у кримінальному провадженні (див. постанову ВС від 28 березня 2019 року в справі № 154/3213/16).
В цьому випадку, будучи допитаною, у порядку ст. 351 КПК, обвинувачена ОСОБА_12 свою вину у вчиненні зазначеного кримінального правопорушення визнала повністю, дала покази, підтвердила обставини вчинення, котрі викладені у п. ІІ вироку, зокрема в частині часу, місця та способу, щиро розкаялася у вчиненому.
Дійсно, за наведеного алгоритму дій, допустила порушення Правил дорожного руху України, що призвело до дорожньо-транспортної пригоди та смерті потерпілого.
Остання також виразила готовність понести покарання за вчинене умежах своєї вини. Крім повного визнання своєї вини у вчиненні кримінального правопорушення обвинувачена просила визнати недоцільним дослідження доказів в частині обставин вчинення, оскільки повністю погоджується з встановленими обставинами.
Згідно з ч. 3 ст. 349 КПК суд має право, якщо проти цього не заперечують учасники судового провадження, визнати недоцільним дослідження доказів щодо тих обставин, які ніким не оспорюються. При цьому суд з'ясовує, чи правильно розуміють зазначені особи зміст цих обставин, чи немає сумнівів у добровільності їх позиції, а також роз'яснює їм, що у такому випадку вони будуть позбавлені права оскаржити ці обставини в апеляційному порядку.
В цьому випадку, повне визнання вини, не заперечення обвинуваченою фактичних обставин кримінального провадження та кваліфікації своїх дій, правильне розуміння та усвідомлення змісту обставин діяння, в якому вона обвинувачується, правових наслідків розгляду за спрощеною процедурою, а також відсутність сумнівів у добровільності позиції щодо усвідомлення останньою цих обставин, є передумовами для здійснення розгляду провадження в порядку ч. 3 ст. 349 КПК України.
Відповідно, Суд, у порядку ч. 3 ст. 349 КПК України, визнав недоцільним дослідження доказів щодо обставин, які ніким не оспорюються, обмежившись допитом обвинуваченої, дослідженням, зібраних досудовим слідством матеріалів, що характеризують її особу, а також інших доказів, в яких викладені та посвідчені відомості, що мають значення для встановлення фактів і обставин кримінального правопорушення та інших з метою правильної кваліфікації дій обвинуваченої, у відповідності до положень Кримінального Кодексу України, приходить до висновку про повну доведеність вини обвинуваченої у вчиненні вказаного кримінального правопорушення за обставин встановлених судом.
V.ІI. Кваліфікація дій
Згідно ст. 2, 11 КК підставою кримінальної відповідальності є вчинення особою суспільно небезпечного діяння, яке містить склад кримінального правопорушення, передбаченого цим Кодексом, вчинене суб'єктом кримінального правопорушення.
Суд ураховує, що кваліфікація злочину, згідно позиції Верховного Суду у постанові від 05 квітня 2018 року в справі № 658/1658/16-к, - це кримінально-правова оцінка поведінки (діяння) особи шляхом встановлення кримінально-правових (юридично значущих) ознак, визначення кримінально-правової норми, що підлягає застосуванню, і встановлення відповідності ознак вчиненого діяння конкретному складу злочину, передбаченому КК, за відсутності фактів, що виключають злочинність діяння.
За своєю суттю і змістом кваліфікація злочинів завжди пов'язана з необхідністю обов'язкового встановлення і доказування кримінально-процесуальними і криміналістичними засобами двох надзвичайно важливих обставин: 1) факту вчинення особою (суб'єктом злочину) суспільно небезпечного діяння, тобто конкретного акту її поведінки (вчинку) у формі дії чи бездіяльності; 2) точної відповідності ознак цього діяння ознакам складу злочину, передбаченого відповідною статтею Особливої частини КК.
Склад кримінального правопорушення - це сукупність встановлених у кримінальному законі юридичних ознак (об'єктивних і суб'єктивних), що визначають вчинене суспільно небезпечне діяння як злочинне.
Обов'язковими (універсальними) елементами складу будь-якого кримінального правопорушення є: 1) об'єкт кримінального правопорушення; 2) об'єктивна сторона кримінального правопорушення; 3) суб'єктивна сторона кримінального правопорушення; 4) суб'єкт кримінального правопорушення.
Об'єкт кримінального правопорушення - це те, на що завжди посягає кримінальне правопорушення і чому воно завжди заподіює певної шкоди. Це ті суспільні відносини, що охороняються кримінальним законом.
Об'єктивна сторона - зовнішня сторона діяння, яка виражається у вчиненні передбаченого законом діяння (дії чи бездіяльності), що заподіює чи створює загрозу заподіяння шкоди об'єкту кримінального правопорушення.
Суб'єктом кримінального правопорушення є фізична осудна особа, яка вчинила кримінальне правопорушення у віці, з якого відповідно до КК може наставати кримінальна відповідальність (ч. 1 ст. 18 КК, див. постанову Об'єднаної палати Касаційного кримінального суду Верховного Суду від 16 січня 2023 року в справі № 761/37225/20).
Відомості вказані у п. ІІ цього вироку в частині складу кримінального правопорушення за ч. 2 ст. 286 КК є установленими та доведеними у порядку визначеному КПК України.
Позаяк, аналіз норми ст. 286 КК свідчить, що цей злочин належить до злочинів із так званим матеріальним складом, а тому ознакою його об'єктивної сторони, що характеризує вчинене діяння, є не будь-яке з порушень правил безпеки дорожнього руху, а лише ті з них, які створюють реальну можливість настання суспільно небезпечних наслідків, передбачених у частинах 1, 2 або 3 цієї статті, і отже, перебувають із ними у причинному зв'язку.
Стаття 286 Особливої частини КК не передбачає конкретних порушень правил безпеки дорожнього руху як ознак злочину, що впливають на його кваліфікацію.
Диспозиція цієї норми є бланкетною - для встановлення ознак об'єктивної сторони складу злочину, передбаченого цієї статтею КК, належить звертатися до аналізу нормативно-правових актів, у яких сформульовано правила безпеки руху й експлуатації транспорту.
Із точки зору теорії кримінального права, порушення ПДР умовно поділяються на дві групи: 1) порушення, які самі по собі не здатні викликати суспільно небезпечні наслідки, зазначені в статті 286 КК (наприклад, керування транспортним засобом у стані сп'яніння, у хворобливому стані, у стані стомлення чи транспортним засобом без належного номерного знаку); 2) ті з них, які самі по собі створюють реальну можливість настання суспільно небезпечних наслідків і виступають як головна, вирішальна умова, без якої наслідки не настали б і яка з неминучістю викликає (породжує) їх у конкретній дорожньо-транспортній пригоді (наприклад, порушення правил перестроювання транспортних засобів, розвороту, обгону, заборони виїзду на зустрічну смугу руху, перевищення швидкості руху).
Відтак, з огляду на матеріальний склад злочину, передбаченого ст. 286 КК, ознаками його об'єктивної сторони можуть виступати тільки порушення ПДР, які належать до другої групи, адже лише вони створюють реальну можливість настання суспільно небезпечних наслідків, передбачених у цій нормі, і виступають причиною їх настання у кожному конкретному випадку дорожньо-транспортної пригоди.
Про необхідність з'ясовувати і зазначати у вироках, чи є причинний зв'язок між учиненими порушеннями та передбаченими законом суспільно небезпечними наслідками, зазначено також у роз'ясненні, яке міститься в пункті 3 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 23 грудня 2005 року № 14 «Про практику застосування судами України законодавства у справах про деякі злочини проти безпеки дорожнього руху та експлуатації транспорту, а також про адміністративні правопорушення на транспорті».
Зазначені порушення правил безпеки дорожнього руху, котрі допустила обвинувачена, належить до ознак об'єктивної сторони злочину, що впливає на його кваліфікацію, позаяк, вони знаходяться в причинно-наслідковому зв'язку з наслідками дорожньо-транспортної пригоди, й, як наслідок, у підсумку, смерті потерпілого ОСОБА_17 ..
З огляду на наведене та у світлі формулювання обвинувачення, визнаного судом доведеним, Суд кваліфікує дії ОСОБА_12 за ч. 2 ст. 286 КК України, оскільки вона вчинила порушення правил безпеки дорожнього руху будучи особою, яка керує транспортним засобом, що спричинило смерть потерпілого.
Підстав для виходу за межі висунутого обвинувачення, чи його зміни, Суд, у відповідності до ч. 3 ст. 337 КПК України, не вбачає, оскільки в ході судового розгляду обставин, які б перешкоджали ухваленню справедливого судового рішення та захисту прав людини і її основоположних свобод не встановлено.
VІ. Мотиви призначення покарання
Вирішуючи питання про обрання міри покарання обвинуваченій Суд, відповідно до ст. 65 КК України, враховує
- ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, особу винної та обставини, що пом'якшують та обтяжують покарання;
- те, що, згідно ст. 50 КК України, покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення засуджених, а також запобігання вчиненню нових кримінальних правопорушень як засудженими, так і іншими особами;
- за ч. 2 ст. 61 Конституції України юридична відповідальність особи має індивідуальний характер.
Конституційний Суд України в рішенні від 2 листопада 2004 року № 15-рп/2004, досліджуючи принцип індивідуалізації юридичної відповідальності, зазначив таке: […] призначене судом покарання повинно відповідати ступеню суспільної небезпеки злочину, обставинам його вчинення та враховувати особу винного, тобто бути справедливим.
Згідно з принципом індивідуалізації юридичної відповідальності при призначенні покарання суд має враховувати обставини справи (як ті, що обтяжують, так і ті, що пом'якшують покарання) щодо всіх осіб незалежно від ступеня тяжкості вчиненого злочину […] (абзаци сьомий, восьмий підпункту 4.2 пункту 4 мотивувальної частини) .
Окремим виявом справедливості є відповідність покарання вчиненому злочину, адже покарання за злочин повинно бути домірним злочину (див. те ж рішення КС України, п. 69 постанови Великої Палати Верховного Суду від 08 липня 2020 року в справі № 1-42/2004).
Даний принцип (індивідуалізації юридичної відповідальності) має виявлятись не лише в притягненні до відповідальності особи, винної у вчиненні правопорушення, а й у призначенні їй виду та розміру покарання з обов'язковим урахуванням характеру вчиненого протиправного діяння, форми вини, характеристики цієї особи, можливості відшкодування заподіяної шкоди (див. рішення Конституційного Суду України від 15 червня 2022 № 4-р(II)/2022 року).
Отже, принцип домірності зобов'язує суд у кожному конкретному випадку домірно застосовувати види покарання та (або) інші заходи кримінально-правового характеру з огляду на ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення та низку інших фактів і обставин (п. 3.2 рішення Конституційного Суду України від 30 червня 2022 року № 1-р/2022).
Відповідно покарання, як захід державного реагування на осіб, котрі вчинили кримінальне правопорушення, є головною і найбільш поширеною формою реалізації кримінальної відповідальності, роль і значення якого багато в чому залежать від обґрунтованості його призначення і реалізації, адже застосування покарання є одним із завершальних етапів кримінальної відповідальності, на якому суд вирішує питання, визначені ч. 1 ст. 368 КПК, та яке виступає правовим критерієм, показником негативної оцінки як самого правопорушення, так і особи, котра його вчинила.
Покарання завжди має особистий, індивідуалізований характер, а його призначення і виконання можливе тільки щодо особи, визнаної винною у вчиненні кримінального правопорушення. При цьому призначення необхідного і достатнього покарання певною мірою забезпечує відчуття справедливості як у потерпілого, так і суспільства (див. постанову Верховного Суду від 10 червня 2020 року в справі № 161/7253/18).
В цій ситуації, обставинами, що пом'якшують покарання є: щире каяття, яке полягає у визнанні у суді обставин регламентованих п. 1 ч. 2 ст. 91 КПК щодо події кримінального правопорушення, у т.ч. час, місце, спосіб учинення. Адже, щире розкаяння характеризує суб'єктивне ставлення винної особи до вчиненого злочину, яке виявляється в тому, що вона визнає свою провину, висловлює жаль з приводу вчиненого та бажання виправити ситуацію, що склалася (див. п. 3 ПП ВСУ від 23.12.2005 № 12 «Про практику застосування судами України законодавства про звільнення особи від кримінальної відповідальності»).
Розкаяння передбачає, окрім визнання особою факту вчинення злочину, ще й дійсне, відверте, а не уявне визнання своєї провини у вчиненому певному злочині, щирий жаль з приводу цього та осуд своєї поведінки, що насамперед повинно виражатися в намаганні особи відшкодувати завдані злочином збитки, бажанні виправити наслідки вчиненого (див. постанову ККС ВС від 22.03.2018 у справі № 759/7784/15-к).
Обвинувачена висловила щирий жаль з приводу учинених дій та їх наслідків, осуд своєї поведінки, активно сприяла розкриттю злочину.
Обставин, які б обтяжували покарання, відповідно до ст. 67 КК, судом не установлено.
Також, Суд враховує, що обвинувачена на обліку у лікаря-психіатра та лікарня-нарколога не перебуває, має місце проживання, її стан здоров'я, спосіб життя (раніше не судима, з освітою, заміжня, має на утриманні неповнолітню дитину, працює, характеризується позитивно), наявність на її утриманні членів сім'ї, які у розумінні Сімейного Кодексу України, являються учасниками сімейних правовідносин з останньою, що свідчить про те, що оточуюча її обстановка у сім'ї та побуті, виражає міцні соціальні зв'язки; позицію сторони обвинувачення та потерпілої щодо необхідної міри покарання; відношення обвинуваченої до вчиненого, ступінь тяжкості вчиненого, а саме: його класифікацію за ст. 12 КК України, особливості й обставини вчинення: форму вини, мотив і мету, спосіб, стадію вчинення, характер і ступінь тяжкості наслідків, що настали; поведінку під час та після вчинення злочинних дій те, що відповідно до статей 3 і 27 Конституції України людина, її життя і здоров'я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються найвищою соціальною цінністю, право на життя є невід'ємним правом людини, ніхто не може бути свавільно його позбавлений та вважає за необхідне призначити їй покарання у межах санкції статті 286 КК у виді позбавленням волі з позбавленням права керувати транспортними засобами.
Достатніх підстав для звільнення від відбування покарання з випробуванням, у відповідності до вимог ст. 75 КК України, або ж застосування ст. 69 КК України, чи норм ст. 69-1 КК України до обвинуваченої, Суд не знаходить в ключі того, що людина, її життя і здоров'я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю.
Суд однозначно переконаний в тому, що відповідно до вимог ч. 2 ст. 65 КК України, визначена даним вироком міра покарання є достатньою для виправлення обвинуваченої та попередження нових кримінальних правопорушень.
Дане покарання, на переконання суду, відповідатиме його меті, гуманності, справедливості і не потягне за собою порушення засад виваженості, що включає наявність розумного балансу між охоронюваними інтересами суспільства та правами особи, яка притягується до кримінальної відповідальності через призму того, що втручання держави в приватне життя особи повинно спрямовуватись на досягнення справедливого балансу між загальними інтересами суспільства та потребою захисту основоположних прав особи, - воно має бути законним (несвавільним), пропорційним (не становити надмірного тягаря для особи).
Тобто, як наслідок, формальні моменти не можуть бути вирішальними, головною є можливість у кожній конкретній справі оцінити основному мету застосування певного заходу та характер впливу на особу, які можуть істотно відрізнятися, навіть, за зовнішньої подібності відповідних примусових заходів, бо Суд стоїть на тій позиції, що незалежно від того, що вчинили злочинці, визнання їх людської гідності передбачає надання їм можливості ресоціалізувати себе за час відбування покарання з перспективою колись стати відповідальними членами вільного суспільства, що, у цій ситуації, при застосуванні саме такого покарання, є можливим.
Таке покарання перебуває у справедливому співвідношенні із тяжкістю та обставинами скоєного і особою винної адже справедливість розглядається як властивість права, виражена, зокрема, в рівному юридичному масштабі поведінки й у пропорційності юридичної відповідальності вчиненому порушенню, в той час, як покарання завжди призначається як відповідний захід примусу держави за вчинений злочин, виконує виправну функцію і водночас запобігає вчиненню нових злочинів як самим засудженим, так і іншими особами, зокрема, індивідуалізація покарання ґрунтується на прогностичній діяльності суду, з урахуванням того, що оптимальним орієнтиром такої діяльності є визначення покарання в тому обсязі, який був би достатнім для досягнення найближчої мети покарання - виправлення засуджених (див. постанову ВС від 10 червня 2020 року в справі №161/7253/18), що власне і має місце, в цій ситуації, при застосуванні наведеного судом покарання у відношенні обвинувачених.
VІІ. Мотиви ухвалення інших рішень щодо питань, які вирішуються судом
VІІ.І. Питання арештованого майна Суд врегульовує відповідно до ст. 174 КПК України.
VІІ.ІІ. Процесуальні витрати за проведення експертних досліджень у межах кримінального провадження розподілено у порядку регламентованому ч. 2 ст. 124 КПК України.
VІІ.ІІІ. Питання речових доказів вирішено згідно поло жень ст. 100 КПК України.
На підставі викладеного та керуючись статтями 368-371, 373-374, 376 Кримінального процесуального кодексу України, Суд
ОСОБА_12 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , визнати винуватою у пред'явленому обвинуваченні за ч. 2 ст. 286 КК України та призначити їй покарання у виді позбавлення волі на строк 3 (три) роки з позбавленням права керувати транспортними засобами на строк 3 (три) роки.
Строк відбування покарання ОСОБА_12 обчислювати з момент затримання в порядку виконання вироку.
Стягнути з ОСОБА_12 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , на користь держави витрати за проведення експертних досліджень в сумі 38330 (тридцять вісім тисяч триста тридцять) гривень 20 копійок.
Арешт майна накладений ухвалою слідчого судді Шевченківського районного суду міста Києва від 10 липня 2025 року у справі № 761/28478/25 на автомобіль марки «Jeep Renegade», реєстраційний номер НОМЕР_1 , який належить ОСОБА_12 , яка зареєстрована за адресою: АДРЕСА_1 , з позбавленням права на відчуження, розпорядження та користування вказаним майном, скасувати.
Арешт майна накладений ухвалою слідчого судді Шевченківського районного суду міста Києва від 10 липня 2025 року у справі № 761/28463/25 на автомобіль марки «Ford-Transit», реєстраційний номер НОМЕР_2 , який належить ОСОБА_19 , адреса: АДРЕСА_3 , з позбавленням права на відчуження, розпорядження та користування вказаним майном, скасувати.
Речові докази: карту пам'яті «Goodram» 32 Gb micro SD - залишити в матеріалах судового провадження.
Вирок може бути оскаржено протягом 30 днів з дня проголошення до Київського апеляційного суду через Дніпровський районний суд м. Києва.
Копію судового рішення негайно після його проголошення вручити обвинуваченій, прокурору, іншим учасникам судового провадження та не пізніше наступного дня після ухвалення надіслати учаснику судового провадження, який не був присутнім в судовому засіданні.
С у д д я : ОСОБА_20