30.09.2025 Провадження по справі № 2/940/527/25
Справа № 940/1266/25
Іменем України
30 вересня 2025 року Тетіївський районний суд Київської області в складі:
головуючого судді Самсоненка Р.В.
за участю секретаря судових засідань Зіп'юк Т.А.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні суду в м. Тетієві цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Тетіївської міської ради про визнання права власності на спадкове майно,
встановив:
ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до Тетіївської міської ради, в якому просить визнати за нею право власності на спадкове майно в порядку спадкування за законом після смерті ОСОБА_2 , що настала ІНФОРМАЦІЯ_1 , яке складається із житлового будинку загальною площею 58,0 кв.м., житловою площею 25,7 кв.м., що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 .
В обґрунтування позовних вимог зазначено, що після смерті ІНФОРМАЦІЯ_2 батька позивачки ОСОБА_2 відкрилася спадщина на спадкове майно, що складається з житлового будинку загальною площею - 58,0 кв.м, житлова площа - 25,7 кв. м., що знаходиться в АДРЕСА_1 , що належав померлому відповідно до виписки з погосподарської книги № 35 від 14.05.2025. Відповідно до заповіту від 29.09.2021 року, посвідченого Радзівіло Л.М., старостою сіл Черепин, Черепинка, Григорівка, вказаний житловий будинок був заповіданий дітям спадкодавця, а саме позивачці, ОСОБА_3 та ОСОБА_4 в рівних долях. Останні спадщину не прийняли, саме тому позивачка претендує на весь житловий будинок, як спадкоємець за законом, оскільки є донькою померлого та єдиним спадкоємцем, який прийняв спадщину. До майна померлого була заведена спадкова справа №2/2025 від 02.01.2025 року в Тетіївській державній нотаріальній конторі. 23 травня 2025 року позивачка звернулася до державного нотаріуса , щодо видачі на її ім'я свідоцтва про право на спадщину за заповітом на вищевказаний житловий будинок, на що їй було відмовлено, у зв'язку з відсутністю правовстановлюючого документу. За вказаних обставин, позивачка ОСОБА_1 не може реалізувати своє право на спадщину.
Ухвалою Тетіївського районного суду Київської області від 08.07.2025 року відкрито провадження у справі, постановлено розгляд справи здійснювати в порядку загального позовного провадження та призначено справу до підготовчого засідання.
Ухвалою Тетіївського районного суду Київської області від 08.09.2025 року підготовче провадження закрито та призначено справу до судового розгляду по суті.
У судове засідання позивачка ОСОБА_1 та її представник адвокат Порхун О.П. не прибули, представник позивачки надала до суду заяву, в якій просить справу розглядати за її відсутності, позовні вимоги підтримує в повному обсязі.
Представник відповідача Тетіївської міської ради у судове засідання не прибув, до суду представник відповідача 14.07.2025 надав відзив на позовну заяву, в якому просить суд розглянути справу з урахуванням спадкової справи. Також, зазначає, що на їх думку рішення суду може вплинути на права і обов'язки інших спадкоємців, а саме: ОСОБА_3 та ОСОБА_4 , які зі слів позивача не прийняли спадщину, та які не залучені до участі у справі. Просить слухати справу у відсутності представника ( а. с. 30-38).
Відповідно до ч. 2 ст. 247 ЦПК України у разі неявки в судове засідання всіх осіб, які беруть участь у справі, чи в разі якщо відповідно до положень ЦПК розгляд справи здійснюється судом за відсутності осіб, які беруть участь у справі, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.
Розглянувши матеріали справи, дослідивши та всебічно проаналізувавши обставини справи, оцінивши зібрані у справі докази в їх сукупності, виходячи зі свого внутрішнього переконання, яке ґрунтується на повному та всебічному дослідженні обставин справи, суд дійшов наступного висновку.
Відповідно до частин 1, 2, 3 ст. 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Відповідно до п. 1 ч. 1 статті 264 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує, зокрема, чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються.
Судом встановлено, що ІНФОРМАЦІЯ_2 помер батько позивачки ОСОБА_2 , що підтверджується копією свідоцтва про смерть серії НОМЕР_1 від 19.09.2024 (а. с. 8).
Після смерті відкрилася спадщина, до складу якої входить житловий будинок загальною площею - 58,0 кв.м, житлова площа - 25,7 кв. м., що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , що належав померлому відповідно до виписки з погосподарської книги № 35 від 14.05.2025 виданої П'ятигірським старостинським округом виконавчого комітету Тетіївської міської ради ( а. с. 10).
За життя ОСОБА_2 було складено заповіт, який посвідченого 29.09.2021 старостою сіл Черепин, Черепинка, Григорівка Радзівіло Л.М., згідно якого вказаний житловий будинок був заповіданий дітям спадкодавця, а саме ОСОБА_1 , ОСОБА_3 та ОСОБА_4 в рівних долях ( а. с . 9).
Факт родинних відносин між позивачкою та померлим ОСОБА_2 підтверджується копією свідоцтва про народження серії НОМЕР_2 від 22.10.1971 та копією свідоцтва про укладення шлюбу серії НОМЕР_3 від 24.09.1989, які знаходяться в матеріалах спадкової справи № 2/2025 від 02.01.2025 ( а. с. 48).
Позивачка претендує на весь житловий будинок як спадкоємиця за заповітом та за законом, оскільки є донькою померлого та єдиним спадкоємцем, який прийняв спадщину, що підтверджується копією спадкової справи № 2/2025 до майна померлого ІНФОРМАЦІЯ_2 ОСОБА_2 ( а. с. 41-68).
На звернення позивачки до державного нотаріуса Тетіївської державної нотаріальної контори Давидової С.М. з заявою про видачу на її ім'я свідоцтва про право на спадщину за заповітом на житловий будинок під номером АДРЕСА_1 , після смерті батька ОСОБА_2 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_2 , їй було відмовлено у зв'язку з відсутністю документу, що встановлює право власності на вищезазначений житловий будинок ( а. с. 18-19).
Відповідно до ст. 1216 ЦК України спадкуванням є перехід прав та обов'язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців).
Відповідно до ст. 1218 ЦК України до складу спадщини входять усі права та обов'язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинялися внаслідок його смерті.
Відповідно до ст. 1296 ЦК України спадкоємець, який прийняв спадщину, може одержати свідоцтво про право на спадщину.
Пунктом 23 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 30.05.2008 року № 1 «Про судову практику у справах про спадкування» передбачено, що за наявності умов для одержання в нотаріальній конторі свідоцтва про право на спадщину вимоги про визнання права на спадщину судовому розглядові не підлягають. У разі відмови нотаріуса в оформленні права на спадщину особа може звернутися до суду за правилами позовного провадження.
Оскільки позивачка позбавлена можливості здійснити своє право на спадкування за законом та за заповітом у зв'язку з відсутністю правовстановлюючого документу, таке право підлягає захисту в судовому порядку.
Відповідно до ст. 3 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.
Статтею 16 ЦК України передбачено, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
Законодавчі обмеження матеріально-правових способів захисту цивільного права чи інтересу підлягають застосуванню з дотриманням положень статей 55, 124 Конституції України та статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, відповідно до яких кожна особа має право на ефективний засіб правового захисту, не заборонений законом.
Визнання права власності на спадкове майно в судовому порядку є винятковим способом захисту, що має застосовуватися, якщо існують перешкоди для оформлення у нотаріальному порядку.
Саме до такого висновку дійшов Верховний Суд у постанові від 22.09.2021 року у справі № 227/3750/19.
Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Відповідно до ст. 328 ЦК України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.
Отже, враховуючи наведені вище норми права, оцінюючи надані докази, встановивши фактичні обставини справи, а саме, що померлому ОСОБА_2 належав житловий будинок, що розташований за адресою: АДРЕСА_1 , його спадкоємцем за законом є позивачка, яка спадщину прийняла, втім в позасудовому порядку позбавлена можливості оформити право власності на даний будинок у зв'язку з відмовою державного нотаріуса у видачі свідоцтва про право на спадщину за законом, а інші спадкоємці, які б претендували на вказане майно, спадщину не прийняли, тому це право позивачки підлягає захисту судом шляхом його визнання.
З огляду на зазначене, суд дійшов висновку про наявність правових підстав для задоволення позову.
Європейський суд з прав людини зазначав, що пункт перший статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року (далі - Конвенція) зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (рішення у справі «Проніна проти України», від 18 липня 2006 року № 63566/00, § 23).
У контексті вищенаведеного, суд вважає наведене обґрунтування цього рішення достатнім.
На підставі вищевикладеного та керуючись статтями 16, 328, 1216, 1218, 1223, 1296 ЦК України, статтями 3, 10, 12, 81, 247, 264-268, 354 ЦПК України, суд
вирішив:
Позов ОСОБА_1 до Тетіївської міської ради про визнання права власності на спадкове майно - задовольнити.
Визнати за ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , зареєстроване місце проживання за адресою: АДРЕСА_2 , право власності на житловий будинок, загальною площею 58 м?, житловою площею 25,7 м?, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , в порядку спадкування за законом після смерті ОСОБА_2 , що настала ІНФОРМАЦІЯ_2 .
Рішення може бути оскаржено до Київського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Суддя Р.В. Самсоненко