Сквирський районний суд Київської області
Справа № 376/2346/25
Провадження № 2-о/376/140/2025
"28" серпня 2025 р. Сквирський районний суд Київської області в складі:
Головуючого судді - Коваленка О.М.,
за участю секретаря - Таранчук В.О.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Сквира Київської області цивільну справу за заявою ОСОБА_1 , заінтересована особа: ОСОБА_2 , про встановлення факту, що має юридичне значення,
Заявник ОСОБА_1 звернувся до суду із заявою про встановлення факту, що має юридичне значення, у якій просить встановити факт самостійного виховання та утримання дитини до 18 років.
В обґрунтування своєї заяви заявник вказав, що 13 червня 2009 року він ОСОБА_1 та ОСОБА_2 уклали шлюб, який зареєстрований у Відділі реєстрації актів цивільного стану Білоцерківського міськрайонного управління юстиції Київської області, актовий запис № 531 від 13 червня 2009 року.
Від шлюбу мають сина - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , що підтверджується Свідоцтвом про народження Серія НОМЕР_1 .
Подружні відносини між сторонами припинилися, спільне життя з ОСОБА_2 не склалося через відсутність взаєморозуміння, розходження поглядів на сімейні відносини та сімейні обов'язки з ведення спільного господарства.
Син - ОСОБА_3 , постійно проживає з ОСОБА_1 , він є єдиним піклувальником свого сина, здійснює за ним постійний догляд, якого він потребує, самостійно здійснює його утримання та виховання.
Заявник ОСОБА_1 з ОСОБА_2 дійшли згоди щодо укладення договору про самостійне утримання та виховання дитини.
З того часу, як ОСОБА_1 з ОСОБА_2 припинили шлюбні відносини, син виявив бажання проживати з батьком. Для дитини створені умови для проживання та розвитку, вона має окрему кімнату, яка облаштована усім необхідним для її розвитку та відпочинку. Всі питання щодо медичного обслуговування та в разі необхідності лікування сина, завжди вирішує заявник. За таких обставин, існує необхідність у встановленні юридичного факту самостійного утримання дитини та виховання, для реалізації різних соціальних цілей без необхідності щоразу звертатися до матері для отримання її згоди, в тому числі щодо переміщення, та здійснення медичних втручань, за потреби, у медичних закладах та закладах освіти.
Також через військову агресію російської федерації на території України введено воєнний стан, проходять бойові дії, війська держави-агресора періодично обстрілюють всю територію України, тому нагальним є питання стосовно переміщення дитини у безпечне місце. Крім того, враховуючи зміну дитиною місця проживання, у подальшому необхідно буде змінити місце навчання дитини, що також буде ускладнено без встановлення факту самостійного виховання і утримання батьком дитини. Встановлення факту самостійного виховання та утримання дитини має для заявника юридичне значення, оскільки, з метою облаштування життя та розвитку дитини в безпечних умовах, заявнику необхідно оформити відстрочку від призову на військову службу. Для оформлення відстрочки від призову на військову службу, законодавець покладає на особу (військовозобов'язаного) обов'язок вчинити відповідні активні дії, зокрема подати заяву про відстрочку з долучення до такої заяви документів, які надають право на відстрочку. Зважаючи, що законодавство не передбачає можливості встановлення даного факту в позасудовому порядку, то заявник звернувся до суду з даною заявою.
У судове засідання заявник ОСОБА_1 не з'явився у своїй заяві просив справу розглянути без його участі, вимоги про встановлення факту підтримує в повному обсязі та просить задовольнити (а.с. 8).
Заінтересована особа ОСОБА_2 в судове засідання не з'явилась, надала на адресу суду заяву, в якій просила судовий розгляд провести без її участі. Не заперечує проти задоволення заяви ОСОБА_1 (а.с. 30).
Відповідно до ч. 2 ст. 247 ЦПК України фіксування судового засідання технічним засобом здійснює секретар судового засідання. У разі неявки в судове засідання всіх учасників справи чи в разі якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється судом за відсутності учасників справи, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.
Згідно з вимогами ч. 3 ст. 211 ЦПК України учасник справи має право заявити клопотання про розгляд справи за його відсутності. Якщо таке клопотання заявили всі учасники справи, судовий розгляд справи здійснюється на підставі наявних у суду матеріалів.
Виходячи з наведеного, суд дійшов висновку про можливість ухвалення рішення у справі при проведенні судового засідання на підставі вимог ст. 211, 247 ЦПК України.
Суд, дослідивши матеріали справи, дійшов наступних висновків.
Згідно з вимогами ч. 1 ст. 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
Частиною 1 ст. 4 ЦПК України передбачено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Відповідно до ст. 76 ЦПК України доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Згідно з вимогами ст. 81 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень, крім випадків, встановлених ст. 82 ЦПК України.
Відповідно до вимог ч. 3 ст. 12 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Частиною 1 ст. 13 ЦПК України визначено, що суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
Частиною 1 ст. 3 Конвенції про захист прав дитини передбачено, що в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини.
Судом встановлено, що 13 червня 2009 року ОСОБА_1 та ОСОБА_2 уклали шлюб, який зареєстрований у Відділі реєстрації актів цивільного стану Білоцерківського міськрайонного управління юстиції Київської області, актовий запис № 531 від 13 червня 2009 року, що підтверджується копією Свідоцтва про шлюб Серія НОМЕР_2 (а.с.15).
Від шлюбу мають сина - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , що підтверджується копією Свідоцтва про народження Серія НОМЕР_1 , видане 27.11.2013 року Відділом державної реєстрації актів цивільного стану реєстраційної служби Білоцерківського міськрайонного управління юстиції у Київській області (а.с.16).
Подружні відносини між сторонами припинилися, спільне життя у заявника з ОСОБА_2 не склалося через відсутність взаєморозуміння, розходження поглядів на сімейні відносини та сімейні обов'язки з ведення спільного господарства.
Син - ОСОБА_3 , постійно проживає з ОСОБА_1 , за адресою: АДРЕСА_1 він є єдиним піклувальником свого сина, здійснює за ним постійний догляд, якого він потребує, самостійно здійснює його утримання та виховання, що підтверджується копією Договору щодо визначення місця проживання дитини, який посвідчено приватним нотаріусом Білоцерківського районного нотаріального округу Київської області Полєжаєвою Г.М. 06.08.2025 року (а.с.18), яким визначено, що місцем поживання дитини ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 є місце проживання батька ОСОБА_1 .
З того часу, як ОСОБА_1 з ОСОБА_2 припинили шлюбні відносини, син виявив бажання проживати з батьком. Для дитини створені умови для проживання та розвитку, вона має окрему кімнату, яка облаштована усім необхідним для її розвитку та відпочинку. Всі питання щодо медичного обслуговування та в разі необхідності лікування сина, завжди вирішує заявник. За таких обставин, існує необхідність у встановленні юридичного факту самостійного утримання дитини та виховання, для реалізації різних соціальних цілей без необхідності щоразу звертатися до матері для отримання її згоди, в тому числі щодо переміщення, та здійснення медичних втручань, за потреби, у медичних закладах та закладах освіти.
Наразі шлюбні відносини між заявником та заінтересованою особою ОСОБА_2 фактично припинені, вони не проживають разом та не ведуть спільного господарства, що підтверджується заявою свідка ОСОБА_5 , яка вказала, що вона є сестрою ОСОБА_1 . ОСОБА_1 має сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , який проживає з ОСОБА_1 за адресою: АДРЕСА_1 . Мати дитини ОСОБА_2 проживає окремо, сином не цікавиться, фактично не виконує батьківські обов'язки, фінансово не допомагає (а.с.25); та заявою свідка ОСОБА_6 , яка є тіткою заявника та підтверджує своєю заявою, що ОСОБА_1 має сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , який проживає з ОСОБА_1 за адресою: АДРЕСА_1 . Мати дитини ОСОБА_2 проживає окремо, сином не цікавиться, фактично не виконує батьківські обов'язки, фінансово не допомагає (а.с.28).
З того часу, як ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , припинили шлюбні відносини, син виявив бажання проживати з батьком. Для дитини створені умови для проживання та розвитку, вона має окрему кімнату, яка облаштована усім необхідним для її розвитку та відпочинку. Всі питання щодо медичного обслуговування та в разі необхідності лікування сина, завжди вирішує заявник. За таких обставин, існує необхідність у встановленні юридичного факту самостійного утримання дитини та виховання, для реалізації різних соціальних цілей без необхідності щоразу звертатися до матері для отримання її згоди, в тому числі щодо переміщення, та здійснення медичних втручань, за потреби, у медичних закладах та закладах освіти.
06.08.2025 року було посвідчено Договір між батьками щодо здійснення батьківських прав та визначення місця проживання дитини та в порядку врегулювання питання участі у вихованні спільної дитини, між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 було досягнуто згоди стосовно здійснення батьківських прав, участі у вихованні дитини та визначенні місця проживання неповнолітнього сина ОСОБА_3 .
Відповідно до умов, вказаних в договорі, неповнолітній син ОСОБА_3 залишається проживати з батьком за адресою: АДРЕСА_1 , батько дитини здійснює самостійне та одноособове виховання, при цьому мати має право бачитися з дитиною і приймати участь є її житті в порядку, передбаченому у договорі (а.с.18-20).
ОСОБА_1 має самостійний дохід, який дозволяє йому забезпечувати матеріальні потреби своєї дитини в повному обсязі, а тому необхідно юридична фіксація факту знаходження неповнолітньої дитини на одноособовому утриманні з метою оформлення документів.
Заявнику необхідно встановити факт самостійного виховання та утримання ним неповнолітнього сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , з метою облаштування дитині безпечного середовища для життя та розвитку, мати можливість належним чином дбати про фізичний розвиток та стан здоров'я дитини, її виховання та навчання, що сприятиме якнайкращому забезпеченню прав дитини, а також для оформлення відстрочки відповідно до пункту 4 частини першої статті 23 Закону України «Про мобілізацію та мобілізаційну підготовку».
Частиною 1 ст. 293 ЦПК України встановлено, що окреме провадження - це вид непозовного цивільного судочинства, в порядку якого розглядаються цивільні справи про підтвердження наявності або відсутності юридичних фактів, що мають значення для охорони прав, свобод та інтересів особи або створення умов здійснення нею особистих немайнових чи майнових прав або підтвердження наявності чи відсутності неоспорюваних прав.
Відповідно до п. 5 ч. 2 ст. 293 ЦПК України визначено, що суд розглядає в порядку окремого провадження справи про встановлення фактів, що мають юридичне значення.
Згідно з ч. 1, 2 ст. 315 ЦПК України, суд розглядає справи про встановлення факту: 1) родинних відносин між фізичними особами; 2) перебування фізичної особи на утриманні; 3) каліцтва, якщо це потрібно для призначення пенсії або одержання допомоги по загальнообов'язковому державному соціальному страхуванню; 4) реєстрації шлюбу, розірвання шлюбу, усиновлення; 5) проживання однією сім'єю чоловіка та жінки без шлюбу; 6) належності правовстановлюючих документів особі, прізвище, ім'я, по батькові, місце і час народження якої, що зазначені в документі, не збігаються з прізвищем, ім'ям, по батькові, місцем і часом народження цієї особи, зазначеним у свідоцтві про народження або в паспорті; 7) народження особи в певний час у разі неможливості реєстрації органом державної реєстрації актів цивільного стану факту народження; 8) смерті особи в певний час у разі неможливості реєстрації органом державної реєстрації актів цивільного стану факту смерті; 9) смерті особи, яка пропала безвісти за обставин, що загрожували їй смертю або дають підстави вважати її загиблою від певного нещасного випадку внаслідок надзвичайних ситуацій техногенного та природного характеру.
Наведений у ст. 315 ЦПК України перелік юридичних фактів, що підлягають встановленню в судовому порядку, не є вичерпним. Тому факт самостійного виховання та/або утримання дитини має бути встановлений судом оскільки законодавством не передбачено іншого порядку його встановлення.
Захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України є конституційним обов'язком громадян України (стаття 65 Конституції України).
Аналогічний обов'язок громадян України кореспондується із статтею 1 Закону України від 25 березня 1992 року № 2232-XII «Про військовий обов'язок і військову службу» (далі - Закон України «Про військовий обов'язок і військову службу»), статтею 17 Закону України від 06 грудня 1991 року № 1932-XII «Про оборону України» (далі - Закон України «Про оборону України»).
Указом Президента України від 24 лютого 2022 року № 64/2022 в Україні введений воєнний стан у зв'язку зі збройним нападом росії, який триває і тепер.
Цього ж дня Президент України видав Указ № 69/2022 «Про загальну мобілізацію», яким оголошено проведення загальної мобілізації.
Відповідно до статті 4 Закону України від 21 жовтня 1993 року № 3543-XII «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» (далі - Закон України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію») організація і порядок проведення мобілізаційної підготовки та мобілізації визначаються цим Законом, актами Президента України та Кабінету Міністрів України.
Статтею 22 вказаного Закону визначено обов'язки громадян щодо мобілізаційної підготовки та мобілізації.
У статті 23 Закону України «Про мобілізацію та мобілізаційну підготовку» визначено перелік осіб, які мають право на відстрочку від призову на військову службу під час мобілізації.
Крім того, відповідно до статті 26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» встановлено перелік умов, за яких військовослужбовці мають право на звільнення з військової служби.
Отож захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України є конституційним обов'язком кожного військовозобов'язаного громадянина України за відсутності випадків, визначених законами України «Про мобілізацію та мобілізаційну підготовку» та «Про військовий обов'язок і військову службу».
Отже, встановлення факту самостійного виховання та утримання дитини має юридичне значення, серед іншого, як підстава для отримання відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації, а також для звільнення з військової служби.
Зокрема, пунктом 4 частини першої статті 23 Закону України «Про мобілізацію та мобілізаційну підготовку» у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин, визначено, що не підлягали призову на військову службу під час мобілізації військовозобов'язані жінки та чоловіки, які самостійно виховують дитину (дітей) віком до 18 років.
Статтею 26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин, передбачено звільнення військовослужбовців з військової служби через сімейні обставини, серед іншого, у разі самостійного виховання військовослужбовцем дитини (дітей) віком до 18 років.
У подальшому Законом України від 11 квітня 2024 року № 3633-IX «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо окремих питань проходження військової служби, мобілізації та військового обліку» до Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» внесено зміни та пункт 4 частини першої статті 23 цього Закону викладено у такій редакції: не підлягають призову на військову службу під час мобілізації військовозобов'язані жінки та чоловіки, які мають дитину (дітей) віком до 18 років, якщо другий з батьків такої дитини (дітей) помер, позбавлений батьківських прав, визнаний зниклим безвісти або безвісно відсутнім, оголошений померлим, відбуває покарання у місцях позбавлення волі, а також коли особа самостійно виховує та утримує дитину за рішенням суду або запис про батька такої дитини в Книзі реєстрації народжень здійснений на підставі частини першої статті 135 СК України.
Аналогічного змісту підстави для звільнення з військової служби викладені в абзаці сьомому пункту 2, абзаці шостому пункту 3 частини дванадцятої статті 26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» зі змінами, внесеними Законом України від 11 квітня 2024 року № 3633-IX «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо окремих питань проходження військової служби, мобілізації та військового обліку».
Так, законодавець уточнив поняття «військовозобов'язані жінки та чоловіки [військовослужбовці], які мають дитину (дітей) віком до 18 років», тобто розширив перелік осіб, які мають право на відстрочку призову на військову службу під час мобілізації та/або звільнення з військової служби за наведених підстав. Таке унормування зумовлене обставинам, за яких такий вичерпний перелік підстав [за яких особа, яка виховує самостійно дитину (дітей) віком до 18 років, може оформити відстрочку від призову на військову службу під час мобілізації та/або звільнитися з військової служби (у редакції до 18 травня 2024 року)] не враховував усіх наявних життєвих ситуацій, коли особа самостійно виховує дитину (наприклад: особа, яка розлучена та самостійно здійснює обов'язки по вихованню та утриманню дитини, у той час коли інший з батьків позбавлений фактичної змоги виконувати свої обов'язки; батько або матір не беруть участі у вихованні та утриманні дитини або зникли, проте не визнані судом безвісно відсутніми або такими, що позбавлені батьківських прав; якщо один з батьків перебуває на окупованій території і не може фактично виховувати та утримувати дитину тощо).
Диспозиція пункту 4 частини першої статті 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» та абзацу сьомого пункту 2, абзацу шостого пункту 3 частини дванадцятої статті 26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» зі змінами містить імперативний припис стосовно того, що підстава для відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації та/або звільнення з військової служби особи, яка самостійно виховує та утримує дитину, має бути встановлена виключно за рішенням суду.
Крім того, постановою Кабінету Міністрів України від 16 травня 2024 року № 560 затверджено Порядок проведення призову громадян на військову службу під час мобілізації, на особливий період з подальшими змінами.
У додатку 5 до вказаного Порядку наведено перелік документів, які підтверджують наявність підстав для відстрочки, зокрема за пунктом 4 частини першої статті 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію», серед яких рішення суду про встановлення факту самостійного виховання дитини.
Разом з тим, в умовах дії режиму воєнного стану факт самостійного виховання батьком (або іншою особою) дитини може існувати і без наявного спору про право через існування (настання) обставин, в силу яких обсяг прав матері (батька) обмежується або припиняється [наприклад: особа, яка розлучена та самостійно здійснює обов'язки по вихованню та утриманню дитини, в той час коли інший з батьків позбавлений фактичної змоги виконувати свої обов'язки; батько або матір не беруть участі у вихованні та утриманні дитини або зникли, проте не визнані судом безвісно відсутніми або такими, що позбавлені батьківських прав; якщо один з батьків перебуває на окупованій території, в полоні і не може фактично виховувати та утримувати дитину тощо].
Законодавець, враховуючи наявні життєві ситуації в умовах війни, розширив перелік підстав, за яких особа, яка самостійно виховує та утримує дитину, може отримати відстрочку від призову на військову службу під час мобілізації та/або звільнитися з військової служби без позбавлення іншого батьківських прав з урахуванням неможливості реалізації ним своїх батьківських прав та обов'язків в умовах війни чи/або надання такій особі соціального статусу одинокого батька (матері) у разі відсутності іншого з батьків та ін.
Отож, удосконалюючи законодавство в умовах режиму воєнного стану, законодавець передбачив установлення факту самостійного виховання та утримання дитини як підставу для отримання відстрочки від мобілізації та/або звільнення з військової служби та чітко визначив порядок його встановлення виключно в судовому порядку, що унеможливлює встановлення такого юридичного факту в позасудовому порядку будь-яким іншим органом влади.
У такий спосіб законодавцем установлено судовий контроль задля дотримання балансу між інтересами особи та народу України в особі держави в розумінні статті 65 Конституції України.
Такий порядок встановлення факту самостійного виховання та утримання дитини визначений тому, що саме в порядку окремого провадження суд встановлює обставини та перевіряє (підтверджує) їх доказами незалежно від наданих сторонами доказів та зазначених доводів на їх спростування. Тобто встановлення юридичного факту як підстава для отримання відстрочки від мобілізації та/або звільнення з військової служби здійснюється безпосередньо судом.
Таким чином, за відсутності спору між батьками дитини щодо її виховання та утримання й визначення законодавством встановлення такого факту в судовому порядку повністю відповідає правовій меті законів України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» та «Про військовий обов'язок і військову службу» в частині отримання особами, які самостійно виховують та утримують дітей, відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації та/або звільнення з військової служби, а також Порядку проведення призову громадян на військову службу під час мобілізації, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 16 травня 2024 року № 560. У вказаному Порядку зазначено вичерпний перелік документів, які підтверджують наявність підстав для відстрочки, зокрема рішення суду про встановлення факту самостійного виховання та утримання дитини.
Аналогічний правовий висновок викладений суддями Великої Палати Верховного Суду в окремій думці у доповнення до постанови Великої Палати від 11.09.2024, ухваленої у справі № 201/5972/22.
За таких обставин у даній справі факт самостійного виховання неповнолітньої дитини є умовою для отримання відстрочки від призову під час мобілізації на підставі пункту 4 частини першої статті 23 Закону України «Про мобілізацію та мобілізаційну підготовку».
Суд, оцінивши докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів, дійшов висновку, що в судовому засіданні знайшов своє підтвердження заявлений факт самостійного виховання та утримання заявником його неповнолітнього сина ОСОБА_3 , встановлення даного факту не породжує спору між батьками дитини і буде сприяти якнайкращому забезпеченню інтересів дитини.За таких обставин, суд вважає, що заяву ОСОБА_1 про встановлення факту, що має юридичне значення слід задовольнити в повному обсязі.
На підставі викладеного та керуючись ст. 2, 4, 12, 13, 76, 81, 211, 247, 258, 259, 263-265, 293, 315, 316, 318, 319, 351, 352, 354 ЦПК України суд,
Заяву ОСОБА_1 , заінтересована особа: ОСОБА_2 , про встановлення факту, що має юридичне значення - задовольнити в повному обсязі.
Встановити факт, що ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , самостійно виховує та утримує дитину віком до 18 років, а саме неповнолітнього сина - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .
З текстом рішення можливо ознайомитися за адресою: court.gov.ua
Рішення може бути оскаржене до Київського апеляційного суду через суд першої інстанції протягом 30 днів з дня його проголошення.
Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або в разі розгляду справи (вирішення справи) без повідомлення (виклику) учасників справи зазначений строк обчислюється з дня складання повного судового рішення.
Учасник справи, якому повне рішення або ухвала суду не були вручені у день його (її) проголошення або складання, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження на рішення суду якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення.
Строк на апеляційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин, крім випадків, зазначених у частині другій статті 358 ЦПК України.
Суддя: О.М. Коваленко