Справа №463/7821/24
Провадження №1-кс/463/8173/25
слідчого судді
30 вересня 2025 року місто Львів
Слідча суддя Личаківського районного суду м. Львова ОСОБА_1 , з участю секретаря судового засідання ОСОБА_2 , розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Львові клопотання адвоката ОСОБА_3 в інтересах ОСОБА_4 про скасування арешту майна у кримінальному провадженні №42023140000000246 від 03.10.2023,
встановила:
Адвокат ОСОБА_3 в інтересах ОСОБА_4 звернувся до слідчого судді Личаківського районного суду м. Львова з клопотанням про скасування арешту майна, арешт на яке накладено згідно ухвали слідчого судді Личаківського районного суду м. Львова від 25 вересня 2024 року, у кримінальному провадженні № 42023140000000246 від 03.10.2023, за ознаками кримінальних правопорушень, передбачених ч. 5 ст. 191, ч. 2 ст. 204 КК України, а самена транспортний засіб «MERCEDES-BENZ SPRINTER» з д.н.з. НОМЕР_1 ; ключі запалювання в одній зв'язці; свідоцтво про реєстрацію транспортного засобу «MERCEDES-BENZ SPRINTER» з д.н.з. НОМЕР_1 , що належать на праві власності ОСОБА_4 .
Клопотання мотивує тим, що ухвалою слідчого судді Личаківського районного суду м. Львова від 25 вересня 2024 року, у кримінальному провадженні № 42023140000000246 від 03.10.2023, за ознаками кримінальних правопорушень, передбачених ч. 5 ст. 191, ч. 2 ст. 204 КК України, накладено арешт на майно, яке було виявлено та вилучено в ході проведення обшуку транспортного засобу «MERCEDES-BENZ SPRINTER» з д.н.з. НОМЕР_1 , під час якого вилучено, зокрема: сам транспортний засіб «MERCEDES-BENZ SPRINTER» з д.н.з. НОМЕР_1 ; ключі запалювання в одній зв'язці; свідоцтво про реєстрацію транспортного засобу «MERCEDES-BENZ SPRINTER» з д.н.з. НОМЕР_1 . Адвокат зазначає, що транспортний засіб «MERCEDES-BENZ SPRINTER» з д.н.з. НОМЕР_1 , ключі запалювання від нього та свідоцтво про реєстрацію такого транспортного засобу належать гр. ОСОБА_4 , що підтверджується договором купівлі-продажу вказаного транспортного засобу. Станом на сьогодні відсутня як підстава, так і потреба в арешті вищевказаного майна, в т.ч., з урахуванням і того, що сам арешт було накладено необґрунтовано. Так вищезазначені транспортний засіб «MERCEDES-BENZ SPRINTER» з д.н.з. НОМЕР_1 , ключі запалювання від нього та свідоцтво про реєстрацію такого транспортного засобу не є доказами у даному кримінальному провадженні, в т.ч. і речовими, та не мають жодного доказового значення, адже вилучені транспортний засіб «MERCEDES-BENZ SPRINTER» з д.н.з. НОМЕР_1 , ключі запалювання від нього та свідоцтво про реєстрацію такого транспортного засобу не були знаряддям вчинення кримінального правопорушення, яке розслідується. Будь-яких доказів протилежного матеріали кримінального провадження не містять і сторона обвинувачення не може надати жодних відомостей на спростування цієї тези, а тому в подальшій забороні, зокрема користуватися майном не існує потреби.
Водночас зазначив, що з моменту арешту майна пройшло уже понад 10 місяців, часу воно жодним чином, і за цей період не використовувалось стороною обвинувачення під час здійснення досудового розслідування та арештоване майно вилучене у гр. ОСОБА_4 яка не є ані підозрюваним, ані обвинуваченим у вказаному кримінальному провадженні. Відповідно станом на сьогодні, обмеження прав гр. ОСОБА_4 не є розумним чи співрозмірним на таке майно із завданнями кримінального провадження.
Адвокат ОСОБА_3 до початку розгляду справи по суті надіслав на адресу суду заяву згідно, якої просив справу слухати у його відсутності та клопотання задовольнити.
Детективдо початку розгляду справи по суті подав письмові заперечення на клопотання та у задоволенні такого просив відмовити Долучив висновки криміналістичної експертизи нафтопродуктів та пально-мастильних матеріалів, зразок рідин яких надано на дослідження є бензиною та не відповідає ДСТУ 7688:2015. Та вказана продукція збувається з порушенням затверджених технічних вимог стандартизації продукції, яка не відповідає ДСТУ 7687:2015 (для бензинів), ДСТУ 7688:2015 (дизельного палива). Відповідно службовими особами ТзОВ «Росінтергаз» порушено норми наказу №281/171/578/155 від 20.05.2008 «Про затвердження Інструкції про порядок приймання, транспортування, зберігання, відпуску та обліку нафти і нафтопродуктів на підприємствах і організаціях України», а саме розділу 10 про Порядок приймання і відпуску нафтопродуктів на автозаправних станціях. Також детектив зазначив, що згідно відповіді ГУ ДПС у Львівській області транспортний засіб д.н.з. НОМЕР_1 не зареєстрований як пересувний акцизний склад, однак останнім транспортувалось пальне.
Згідно з ч.4 ст.107 КПК України, у разі неприбуття в судове засідання всіх осіб, які беруть участь у судовому провадженні, чи в разі, якщо відповідно до положень цього Кодексу судове провадження здійснюється судом за відсутності осіб, фіксування за допомогою технічних засобів кримінального провадження в суді не здійснюється.
Дослідивши матеріали клопотання про накладення арешту на майно та матеріали клопотання про скасування такого, слідча суддя дійшла до таких висновків.
Згідно з ч.1 ст. 174 КПК підозрюваний, обвинувачений, їх захисник, законний представник, інший власник або володілець майна, представник юридичної особи, щодо якої здійснюється провадження, які не були присутні при розгляді питання про арешт майна, мають право заявити клопотання про скасування арешту майна повністю або частково. Таке клопотання під час досудового розслідування розглядається слідчим суддею, а під час судового провадження - судом.
Арешт майна також може бути скасовано повністю чи частково ухвалою слідчого судді під час досудового розслідування чи суду під час судового провадження за клопотанням підозрюваного, обвинуваченого, їх захисника чи законного представника, іншого власника або володільця майна, представника юридичної особи, щодо якої здійснюється провадження, якщо вони доведуть, що в подальшому застосуванні цього заходу відпала потреба або арешт накладено необґрунтовано.
Згідно до ч. 10 ст. 170 КПК України арешт може бути накладений у встановленому цим Кодексом порядку на рухоме чи нерухоме майно, гроші у будь-якій валюті готівкою або у безготівковій формі, в тому числі кошти та цінності, що знаходяться на банківських рахунках чи на зберіганні у банках або інших фінансових установах, видаткові операції, цінні папери, майнові, корпоративні права, щодо яких ухвалою чи рішенням слідчого судді, суду визначено необхідність арешту майна.
Відповідно до ч.1 ст.170 КПК України арештом майна є тимчасове, до скасування у встановленому цим Кодексом порядку, позбавлення за ухвалою слідчого судді або суду права на відчуження, розпорядження та /або користування майном, щодо якого існує сукупність підстав чи розумних підозр вважати, що воно є доказом злочину, підлягає спеціальній конфіскації у підозрюваного, обвинуваченого, засудженого, третіх осіб,конфіскації у юридичної особи, для забезпечення цивільного позову, стягнення з юридичної особи отриманої неправомірної вигоди, можливої конфіскації майна. Арешт майна скасовується у встановленому цим Кодексом порядку.
Завданням арешту майна є запобігання можливості його приховування, пошкодження, псування, зникнення, втрати, знищення, використання, перетворення, пересування, передачі, відчуження.
Відповідно до ч.2 ст.170 КПК України арешт майна допускається з метою забезпечення: 1) збереження речових доказів; 2) спеціальної конфіскації; 3) конфіскації майна як виду покарання або заходу кримінально-правового характеру щодо юридичної особи; 4) відшкодування шкоди, завданої внаслідок кримінального правопорушення (цивільний позов), чи стягнення з юридичної особи отриманої неправомірної вигоди.
У випадку, передбаченому п.1 ч.2 ст.170 КПК України, арешт накладається на майно будь-якої фізичної або юридичної особи за наявності достатніх підстав вважати, що воно відповідає критеріям, зазначеним у статті 98 КПК України.
Відповідно до ч.1 ст. 98 КПК України речовими доказами є матеріальні об'єкти, які були знаряддям вчинення кримінального правопорушення, зберегли на собі його сліди або містять інші відомості, які можуть бути використані як доказ факту чи обставин, що встановлюються під час кримінального провадження, в тому числі предмети, що були об'єктом кримінально протиправних дій, гроші, цінності та інші речі, набуті кримінально протиправним шляхом або отримані юридичною особою внаслідок вчинення кримінального правопорушення.
Згідно ч.2 ст.173 ПК України, при вирішенні питання про арешт майна, слідчий суддя, суд повинен врахувати: 1) правову підставу для арешту майна; 2) можливість використання майна як доказу у кримінальному провадженні (якщо арешт накладався у випадку, передбаченому п.1 ч.2 ст. 170 цього Кодексу); 3) наявність обґрунтованої підозри у вчиненні особою кримінального правопорушення або суспільно небезпечного діяння,що підпадає під ознаки діяння, передбаченого законом України про кримінальну відповідальність (якщо арешт накладається у випадках, передбачених п.3, 4 ч.2 ст. 170 цього Кодексу); 3-1) можливість спеціальної конфіскації майна (якщо арешт майна накладається у випадку, передбаченому п.2 ч.2 ст.170 цього Кодексу); 4) розмір шкоди, завданої кримінальним правопорушенням, неправомірної вигоди, яка отримана юридичною особою (якщо арешт майна накладається у випадку, передбаченому п.4 ч.2 ст.170 цього Кодексу); 5) розумність та спів розмірність обмеження права власності завданням кримінального провадження; 6) наслідки арешту майна для підозрюваного, обвинуваченого, засудженого,третіх осіб.
Відповідно до ч.1 ст.321 ЦК України право власності є непорушним.
Згідно зі ст. 391 ЦК України власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном.
Згідно із ст.1 Конвенції про захист прав людини та основних свобод, кожна фізична або юридична особа має право володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений свого майна інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом або загальними принципами міжнародного права.
Встановлено, що у провадженні Підрозділу детективів (на правах самостійного відділу) Територіального управління БЕБ у Львівській області перебуває кримінальне провадження за№ 42023140000000246 від 03.10.2023, за ознаками кримінальних правопорушень, передбачених ч. 5 ст. 191, ч. 2 ст. 204 КК України.
Під час досудового розслідування в межах кримінального провадженнявстановлено, що службові особи підприємства промисловості Львівської області в групі із суб'єктами господарювання, вчинили розтрату державного майна, а саме нафтопродуктів. Крім цього, група невстановлених осіб на територіях Львівської та межуючих областей організувала виготовлення та збут підакцизного товару, а саме світлих нафтопродуктів (бензин та дизельне паливо), які утворюються в результаті переробки нафти на міні нафтопереробному заводі, які в подальшому збувають за допомогою мережі підконтрольних АЗС.
11.09.2024 на підставі ухвали слідчого судді Личаківського районного суду м. Львова ОСОБА_1 від 20.08.2024 (справа №463/7821/24, судове провадження №1-кс/463/6321/24), проведено обшук транспортного засобу «MERCEDES-BENZ SPRINTER» з д.н.з. НОМЕР_1 .
12.09.2024 вилучене майно було визнано речовими доказами у кримінальному провадженні, враховуючи те, що таке зберегло на собі можливі сліди кримінального правопорушення, буде містити відомості, які можуть бути використані як доказ факту чи обставин, що встановлюються під час кримінального провадження, воно підпадає під ознаки речей, визначених у ст. 98 КПК України.
Ухвалою слідчого судді Личаківського районного суду м. Львова від 25 вересня 2024 року, у кримінальному провадженні № 42023140000000246 від 03.10.2023, за ознаками кримінальних правопорушень, передбачених ч. 5 ст. 191, ч. 2 ст. 204 КК України, накладено арешт на транспортний засіб «MERCEDES-BENZ SPRINTER» з д.н.з. НОМЕР_1 ; ключі запалювання в одній зв'язці; свідоцтво про реєстрацію транспортного засобу «MERCEDES-BENZ SPRINTER» з д.н.з. НОМЕР_1 , які належать на праві власності ОСОБА_4 .
Відповідно до ч.1 ст.7 КПК України зміст та форма кримінального провадження повинні відповідати загальним засадам кримінального провадження, до яких, зокрема, відноситься недоторканність права власності.
Згідно ст.16 КПК України позбавлення або обмеження права власності під час кримінального провадження здійснюється лише на підставі вмотивованого судового рішення, ухваленого в порядку, передбаченому цим Кодексом.
Відповідно до вимог ч.1, ч.2 та абз.1 ч.3 ст.170 КПК України арештом майна є тимчасове до скасування у встановленому цим Кодексом порядку, позбавлення за ухвалою слідчого судді або суду права на відчуження, розпорядження та/або користування майном, щодо якого існує сукупність підстав чи розумних підозр вважати, що воно є: 1) доказом кримінального правопорушення, 2) підлягає спеціальній конфіскації у підозрюваного, обвинуваченого, засудженого, третіх осіб, 3) конфіскації у юридичної особи, для забезпечення цивільного позову, стягнення з юридичної особи отриманої неправомірної вигоди, можливої конфіскації майна. Арешт майна скасовується у встановленому цим Кодексом порядку.
Завданням арешту майна є запобігання можливості його приховування, пошкодження, псування, знищення, перетворення, відчуження.
Арешт майна допускається з метою забезпечення: збереження речових доказів; спеціальної конфіскації; конфіскації майна як виду покарання або заходу кримінально-правового характеру щодо юридичної особи; відшкодування шкоди, завданої внаслідок кримінального правопорушення (цивільний позов), чи стягнення з юридичної особи отриманої неправомірної вигоди.
У випадку, передбаченому пунктом 1 частини другої цієї статті, арешт накладається на майно будь-якої фізичної або юридичної особи за наявності достатніх підстав вважати, що воно відповідає критеріям, зазначеним у статті 98 цього Кодексу (ч.2 ст. 170 КПК України).
Водночас відповідно до ст.11 КПК України, заборона або обмеження користування, розпорядження майном можуть бути застосовані лише у разі, коли існують обставини, які підтверджують, що їх незастосування призведе до приховування, пошкодження, псування, зникнення, втрати, знищення, використання, перетворення, пересування, передачі майна.
Відповідно до вимог ч.1 ст.174 КПК України підозрюваний, обвинувачений, їх захисник, законний представник, інший власник або володілець майна, представник юридичної особи, щодо якої здійснюється провадження, які не були присутні при розгляді питання про арешт майна, мають право заявити клопотання про скасування арешту майна повністю або частково. Таке клопотання під час досудового розслідування розглядається слідчим суддею, а під час судового провадження - судом.
Арешт майна також може бути скасовано повністю чи частково ухвалою слідчого судді під час досудового розслідування чи суду під час судового провадження за клопотанням підозрюваного, обвинуваченого, їх захисника чи законного представника, іншого власника або володільця майна, якщо вони доведуть, що в подальшому застосуванні цього заходу відпала потреба або арешт накладено необґрунтовано.
Вказана норма пов'язує право слідчого судді на скасування арешту майна, із можливістю надання учасникам процесу, доказів та відомостей, які вказуватимуть, що арешт накладено необґрунтовано або в його застосуванні відпала потреба та доведеності перед слідчим суддею їх законності та переконливості.
Зокрема, при вирішенні питання про арешт майна для прийняття законного та обґрунтованого рішення, слідчий суддя, згідно вимог ст. 94, ст. 132, ст. 173 КПК України, повинен врахувати: існування обґрунтованої підозри щодо вчинення злочину та достатніх доказів, що вказують на вчинення злочину; правову підставу для арешту майна; можливий розмір шкоди, завданої злочином; наслідки арешту для третіх осіб, а також розумність і співмірність обмеження права власності завданням кримінального провадження.
Так, метою арешту майна, є визначеною в п. 1 ч. 2 ст. 170 КПК України, тобто з метою забезпечення збереження речового доказу у кримінальному провадженні.
Аналізуючи положення кримінально процесуального законодавства з приводу накладення арешту на майно особи, обов'язковою передумовою, яка обґрунтовує необхідність застосування такого заходу забезпечення кримінального провадження як арешт майна, є наявність достатніх доказів, що вказують на вчинення злочину, наявність обґрунтованої підозри, підставу для арешту майна; наслідки арешту для третіх осіб, а також розумність і співмірність обмеження права власності завданням кримінального провадження, що визначено положенням ч. 2 ст. 173 КПК України.
Нормою ст. 41 Конституції України встановлюється непорушність права особи на володіння, користування і розпорядження своєю власністю.
Відповідно до положень ст. 98 КПК України речовими доказами є матеріальні об'єкти, які були знаряддям вчинення кримінального правопорушення, зберегли на собі його сліди або містять інші відомості, які можуть бути використані як доказ факту чи обставин, що встановлюються під час кримінального провадження, в тому числі предмети, що були об'єктом кримінально протиправних дій, гроші, цінності та інші речі, набуті кримінально протиправним шляхом або отримані юридичною особою внаслідок вчинення кримінального правопорушення.
Будь-яке втручання державного органу у право на мирне володіння майном повинно забезпечити «справедливий баланс» між загальним інтересом суспільства та вимогами захисту основоположних прав конкретної особи. Необхідність досягнення такого балансу відображена в цілому в структурі статті 1 Першого протоколу. Необхідного балансу не вдасться досягти, якщо на відповідну особу буде покладено індивідуальний та надмірний тягар.
Критерій «пропорційності» передбачає, що втручання в право власності буде розглядатися як порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції, якщо не було дотримано справедливої рівноваги (балансу) між інтересами держави (суспільства), пов'язаними з втручанням, та інтересами особи, яка так чи інакше страждає від втручання. «Справедлива рівновага» передбачає наявність розумного співвідношення (обґрунтованої пропорційності) між метою, що передбачається для досягнення, та засобами, які використовуються. Необхідний баланс не буде дотриманий, якщо особа несе «індивідуальний і надмірний тягар» (рішення EAST WEST ALLIANCE LIMITED v. UKRAINE, № 19336/04, § 166-168, ЄСПЛ, від 23 січня 2014 року; також рішення від 23 вересня 1982 року у справі «Спорронг та Льон рот проти Швеції» (Sporrong and Lonnroth v. Sweden), пп. 69 і 73, Series A № 52)
Касаційний цивільний суд у постановах від 18.03.2020 у справі № 199/7375/16-ц та від 20.05.2020 у справі № 199/8047/16-ц вказав, що «конструкція, за якої добросовісний набувач втрачає майно і сам змушений шукати способи компенсації своїх втрат, є неприйнятною. Тому задоволення віндикаційного позову і витребування спірної нерухомості у відповідача як добросовісного набувача призведе до порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції з прав людини та основоположних свобод». Аналогічна позиція міститься в Постанові КГС ВС від 18 лютого 2021 року у справі № 14/5026/1020/2011.
Слідчій судді також не надано доказів та не доведено існування правових підстав для подальшого збереження арешту майна чи вчинення будь-яких слідчих дій із зазначеним майном.
Встановлено, що досудове розслідування у кримінальному провадженні триває понад десять місяців, у вказаному кримінальному провадженні жодній особі про підозру не повідомлено. Варто зауважити, що зазначений захід забезпечення кримінального провадження є тимчасовим, його межі у часі окреслені строками досудового розслідування. Водночас, досудове розслідування розпочато 03.10.2023.
Слідчим суддею при розгляді даного клопотання враховується практика Європейського суду з прав людини, зокрема правова позиція ЄСПЛ у справі «AKSHIN GARAYEV v. AZERBAIJAN» від 02.02.2023, заява №30352/11. Власник приватної компанії скаржився на те, що постійне і тривале утримання майна, що належить його компанії, в якості речових доказів у кримінальному провадженні, порушувало його право на мирне володіння своїм майном. У цій справі ЄСПЛ зазначив, що оскільки утримання майна Заявника як доказу є заходом, який тимчасово обмежує користування та розпорядження майном, цей захід має бути передбачений національним законодавством, переслідувати законну мету та бути їй пропорційним. Водночас також повинно існувати розумне співвідношення пропорційності між засобами, що застосовуються, і метою, яку прагнуть досягти будь-які заходи, що застосовуються державою, в тому числі заходи, спрямовані на контроль за використанням майна приватної особи. Ця вимога виражається в понятті "справедливого балансу", який повинен бути досягнутий між вимогами загального інтересу суспільства та вимогами захисту основних прав особи. Для того, щоб визначити пропорційність відповідного заходу, необхідно враховувати його тривалість, а також його необхідність з огляду на хід кримінального провадження, наслідки його застосування для відповідної особи та рішення, прийняті органами влади у зв'язку з цим. У справі Заявника Суд взяв до уваги, що кримінальне провадження залишалося призупиненим без проведення активних слідчих дій та без можливості переоцінити подальшу необхідність збереження речових доказів. При цьому Суд врахував значну вартість цього майна. Як наслідок, ЄСПЛ констатував, що у цій справі не було досягнуто справедливого балансу між загальними інтересами суспільства та інтересами Заявника, оскільки він був зобов'язаний нести надмірний тягар внаслідок тривалого утримання його майна як доказу.
Беручи до уваги вищевикладене, слідча суддя приходить до висновку, що на даний час відсутні в кримінальному провадженні дані, які б виправдовували подальше втручання держави у право на мирне володіння власником належним їй майном у частині його кристування, у зв'язку з чим вважає за доцільне скасувати арешт майна в частині користуввання.
Керуючись ст.ст. 170-174 КПК України, слідча суддя,
постановила:
клопотання адвоката ОСОБА_3 в інтересах ОСОБА_4 про скасування арешту майна у кримінальному провадженні №42023140000000246 від 03.10.2023, задовольнити частково.
Скасувати арешт, накладений ухвалою слідчого судді Личаківського районного суду міста Львова від 25.09.2024, у частині користування транспортним засобом марки «MERCEDES-BENZ SPRINTER» з д.н.з. НОМЕР_1 ; ключі запалювання в одній зв'язці; свідоцтво про реєстрацію транспортного засобу «MERCEDES-BENZ SPRINTER» з д.н.з. НОМЕР_1 , що належать на праві власності ОСОБА_4 .
Попередити власника майна про кримінальну відповідальність за ст. 388 КК України про необхідність збереження арештованого майна та зобов?язати його на вимогу експерта, слідчого, прокурора, суду чи інших уповноважених осіб представити для огляду транспортний засіб.
Ухвала набирає законної сили з моменту її оголошення та окремому оскарженню не підлягає.
Слідча суддя ОСОБА_1